Битва на Курській дузі

«Битва на Курській дузі».

Реферат учня 10-Б класу загальноосвітньої школи № 16.

І-ІІІ ступенів м. Тернополя Чуприка Віталія Тернопіль 1996.

Битва в районі Курська, Орла і Бєлгорода є однією з найбільших битв другої світової війни. Тут були не тільки розгромлені відбірні і наймогутніші угруповання німців, а й безповоротно підірвана в німецькій армії і народі віра в гітлерівське фашистське керівництво і в здатність Німеччини протистояти зростаючій могутності Радянського Союзу.

Що ж було вирішальним у розгромі ворога в районі Курська? Що зірвало його могутній наступ, який так довго готувався?

Насамперед те, що до початку оборонної битви радянські війська як кількісно, так і особливо якісно переважали свого противника.

Зросла могутність радянської авіації, бронетанкових військ та артилерії, що дало змогу в короткі строки створювати такі ударні угруповання, які стрімко ламали будь-який опір ворожих військ. Це і дало можливість радянському воєнно-стратегічному керівництву підготувати й упевнено здійснити розгром ворожих військ в районі Курської дуги, зірвати широко задумані гітлерівські наступальні плани на 1943 рік.

Чому противник вирішив провести свій генеральний наступ в районі Курська?

Річ у тім, що оперативне розташування радянських військ на курському виступі, увігнутому в бік противника, обіцяло перспективи німецькому командуванню. Тут могли бути оточені зразу два великі фронти, внаслідок чого утворився б серйозний прорив, який дав би змогу противникові здіснити великі операції у південному й північному напрямках.

У битві під Курськом війська Центрального й Воронезького фронтів за силами й засобами трохи переважали противника. Конкретно це виглядало так: в людях-у 1.4, в гарматах і мінометах-у 1.9,в танках-у 1.2 і в літаках-у 1.4 раза. Однак, роблячи основну ставку на танкові й моторизовані війська, німецьке командування згрупувало їх на вузьких ділянках, створивши у перші дні битви значну перевагу над радянськими військами, що займали тактичну зону оборони.

А коли вступили в дію радянські війська, розташовані в оперативній глибині, перевага перейшла до рук радянських військ.

Основний план контрнаступу радянськихвійськ в районі Курська, розроблений і затверджений Сталіним ще в травні, в ході оборонного бою корегувався і багато разів обговорювався в Ставці. Це був план другого етапу розгрому противника в районі Орла, Бєлгорода і Харкова і становив частину плану всієї літньої кампанії 1943 року. Перший етап-оборонні бої в битві під Курськом-наші війська завершили на Центральному фронті 12 липня, а на Воронезькому фронті-23 липня. Різні строки закінчення оборонних дій на цих фронтах пояснюються масштабністю бою і втратами, що радянські війська зазнали. Слід також врахувати, що Центральному фронту 12 липня надали значну допомогу Брянський і Західний фронти, які перейшли в наступ проти орловського угруповання противника. Це примусило гітлерівців терміново зняти сім дивізій, що діяли проти Центрального фронту.

Другий етап битви-контрнаступ-також почався неодночасно.

Так, у районі Бєлгорода це сталося 3 серпня, тобто через 20 днів після переходу в контрнаступ Центрального, Брянського і Західного фронтів, яким було потрібно менше часу на підготовку, оскільки планування контрнаступу і всебічне його забезпечення в основному були опрацьовані заздалегідь і уточнялися в ході оборонного бою.

В районі Бєлгорода на підготовку часу було потрібно більше, бо війська Степового фронту, які вводилися в контрнаступ, не мали заздалегідь повністю опрацьованого плану дій. Перебуваючи в резерві Ставки, вони не могли ще знати конкретних завдань, вихідних районів і для контрнаступу противника, проти якого вони повинні були діяти.

P.

R.

¾.

A.

ae.

o.

i.

u.

ae.

i.

hl.

hl.

hl.

hl.

^ереслідуючи противника, вийшли на рубежі на північ від Бєлгорода і в основному захопили оборонні позиції, які Воронезький фронт займав до 5 липня.

Генштаб вирішив зупинити війська і ретельно підготувати їх до переходу в контрнаступ з глибокими завданнями.

Бо, перш ніж перейти в наступ, фронтам було необхідно:

перегрупувати сили й засоби;

ретельно розвідати цілі в інтересах авіаційного та артилерійського наступу;

поповнити війська, які зазнали втрат; особливо це торкалося 6-ї та 7-ї гвардійських, 1-ї танкової армій і ряду артилерійських частин;

запастися пальним, боєприпасами і всім необхідним для проведення глибокої наступальної операції.

А Степовому фронту було потрібно ще, крім того, детально відпрацювати план контрнаступу і його всебічне забезпечення.

Загальний задум контрнаступу під Бєлгородом полягав ось у чому.

Воронезький фронт завдавав головного удару силами 5-ї і 6-ї гвардійських армій, 5-ї гвардійської танкової та 1-ї армій в загальному напрямку на Валки і Нову Водолагу. Щільність артилерії на ділянці прориву 5-ї і 6-ї гвардійських армій була доведена до 230 гармат і мінометів на 1 кілометр фронту танків-до 70 одиниць. Дивізії одержали для прориву смуги до 3 кілометрів.

Таке масове зосередження засобів прориву викликалось тим, що в перший же день контрнаступу тут планували ввести в прорив дві танкові армії. Праворуч переходили в наступ 40-а і 38-а армії в загальному напрямку на Грайворон і далі на Тростянець. З повітря підтримувала 2-а повітряна армія генерала С. Я. Красовського.

Степовий фронт під командуванням генерал-полковника І.С.Конєва, діючи в складі 53,69 та 7-ї гвардійської армій і 1-го механізованого корпусу, мав найближче завдання оволодіти Бєлгородом і далі наступати на Харків, взаємодіючи з головними силами Воронезкого фронту. Дії військ Степового фронту підтримувала 5-а повітряна армія генерала С. К. Горюнова.

О 6 годині ранку 5 серпня до Бєлгорода першими увірвалися 270-й гвардійський стрілецький полк 89-ї гвардійської стрілецької дивізії, а також частини 305-ї і 375-ї стрілецьких дивізій. Добре билися 93, 94-а гвардійські та 111-а стрілецькі дивізії;89-а гвардійська і 305-а стрілецькі дивізії удостоїлися почесного найменування Бєлгородських.

Очистивши місто від решток ворога, війська армій Степового фронту, взаємодіючи з військами Воронезького фронту, швидко рушили вперед.

Які ж підсумки Курської битви?

П’ятдесят днів тривала ця найбільша битва радянських військ з німецько-фашистськими військами. Вона закінчилася перемогою Червоної Армії, яка розбила 30 відбірних німецьких дивізій, в тому числі 7 танкових. Ці дивізії втратили більш ніж половину свого складу.

Загальні втрати ворожих військ становили близько 500 тисяч чоловік, 1500 танків, у тому числі велика кількість «тигрів» і «пантер», 3000 гармат і понад 3700 літаків. Такі втрати фашистське керівництво вже не змогло заповнити ніякими тотальними заходами.

Контрнаступ на Курській дузі був, на відміну від контрнаступу під Москвою і Сталінградом, заздалегідь вирішеним і добре забезпеченим глибоким ударом.

Сюди були залучені значно більші сили, ніж у попередніх велеких контрнаступальних операціях. Наприклад, під Москвою брало участь 17 нечиленних загальновійськових армій, 1 танкова армія та кілька мехкорпусів. У контрнаступі під Курськом брали участь 22 могутні за-гальновійськові, 5 танкових, 6 повітряних армій та великі сили авіації далекої дії.

В битві під Курськом у процесі контрнаступу вперше широко використовувались танкові й механізовані з'єднання та об'єднання, які в ряді випадків стали вирішальним фактором оперативного маневру, засобом стрімкого розвитку успіху в глибину й виходу на тилові шляхи ворожих угруповань.

Література:

Г. К.Жуков,"Спогади і роздуми".

PAGE.

— PAGE 4 ;