Державне управління в області адміністративно-політичної діяльності

50Міністерство освіти УкраїниНовокаховське представництво Київського відкритого державного Міжнародного університету Розвитку людини «Україна"Кафедра правознавстваКУРСОВА РОБОТАз адміністративного праваНа тему: «Основи державного управління в області адміністративно-політичної діяльності». Виконав: студент 2 курсу гр. 2-Ю-2 ********** М.М. Спеціальність 5 060 100 (правознавство) Перевірив: Рекичина С. С. Нова Каховка2003р. ПланІ. Вступ.ІІ. Загальна характеристика та особливості державного управління в області адміністративно-політичної діяльності.ІІІ. Державне управління в окремих галузях адміністративно-політичної діяльності.1) Управління обороною — поняття і зміст оборони; - діяльність державних органів щодо забезпечення оборони України; - Збройні Сили України, їхні види.2) Управління національною безпекою — поняття і зміст національної безпеки; - нормативно-правова база регулювання національної безпеки; - система суб «єктів гарантування національної безпеки; - Рада національної безпеки і оборони України; - Службу безпеки України; - Державний комітет у справах охорони державного кордону України.3) Управління закордонними справами — поняття і зміст управління закордонним справами; - система субєктів управління закордонними справами; - Міністерство закордонних справ України; - Дипломатичне представництво України; - Консульські установи України.4) Управління юстицією — поняття і зміст управління юстицією; - правова основа діяльності органів юстиції; - система органів управління в сфері юстиції; - Міністерство юстиції України; - Державна виконавча служба; - управління юстиції;- Реєстрація актів громадського стану ;- Організація нотаріальної служби.5) Управління внутрішніми справами — поняття і зміст управління внутрішніми справами; - органи внутрішніх справ; - Міністерство внутрішніх справ України;- Міліція та її підрозділи;- Система місцевих органів внутрішніх справ.ІV. Основні напрямки вдосконалення державного управління в адміністративно-політичній діяльності. 1) У сфері оборони; 2) У сфері ОВС; 3) У сфері юстиції.V. Висновок. VІ. Перелік використаних джерел.І. Вступ. Управління адміністративно-політичною сферою — одна з провідних галузей управління в Україні. Ця галузь охоплює багато аспектів життя суспільства і держави. Без оборони, національної безпеки, органів внутрішніх справ (правозахисних органів), органів юстиції неможливо уявити відносини людини і держави. Без регулювання зовнішньої політики неможливо здійснювати міжнародних відносин, підтримки та обміну досвідом.У цій курсовій роботі я розглянув: сферу політичного управління з точки зору адміністративного права, органи управління обороною, національної безпеки, закордонних справ, внутрішніх справ та юстиції України, посадові та службові особи, які працюють в органах управління, їх повноваження, права й обов «язки, а також адміністративну відповідальність за правопорушення, які вчиняють посадові і службові особи під час виконання ними своїх службових обов «язків.Важливість цієї теми не можливо переоцінити оскільки вона є однією з найважливіших тем в адміністративному праві; оскільки за допомогою цієї сфери здійснюється управління не лише в середині держави, а й за її межами (управління закордонними справами).ІІ. Загальна характеристика та особливості державного управління в області адміністративно-політичної діяльності.В адміністративно-правовій теорії і практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності відносяться такі галузі, як оборона, безпека, внутрішні справи, іноземні справи, юстиція. Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є складовою частиною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі займають оборона й органи, що здійснюють управління нею. Взаємовідносини в системі органів адміністративно-політичної сфери України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань підпорядкованих йому органів.Для органів адміністративно-політичної сфери є характерним: — єдність мети діяльності - здійснення єдиної політики;- єдність завдань — ефективне використання всіх інструментів управління та контролю для забезпечення належної діяльності та обміну, захисту стабільності і безпеки держави;- єдність функцій — участь у розробці та реалізації політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту інтересів України. ІІІ. Державне управління в окремих галузях адміністративно-політичної діяльності.1) Управління обороноюКонституції України передбачає захист суверенітету і територіальної цілісності своєї території, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, наша держава підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від можливої агресіїОборона України, як обєкт управління, являє собою систему політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захистута їїзахист уразі збройної[mailto:[email protected]] агресіїабо збройного конфлікту (ст. 1 Закону України «Про оборону України «Відомості Верховної Ради, 1992, № 9, ст.106)). Метою оборони є створення необхідних умов для запобігання військового нападу й організації збройної відсічі можливої агресії проти України в будь-який час і при будь-яких обставинах. Правовою основою оборони держави є Конституція України (28 червня 1996 р.); Закон України від 6 грудня 1991 р. «Про оборону », Закон «Про Збройні Сили України », «Про загальний військовий обов «язок і військову службу », «Про альтернативну (невійськову) службу », «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав », «Про Раду національної безпеки і оборони України », «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України «та ін. Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Ці заходи будуються відповідно до Воєнної доктрини держави. Організація оборони України включає:1) прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і загрози;2) здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, які спрямовані на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;3) формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави;4) удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, розвиток військово-промислового комплексу;5) забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;6) підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період;7) створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів;8) забезпечення охорони державного кордону України;9) військово-патріотичне виховання громадян України, 10) забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби; 11) захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір.Правові основи діяльності державних органів щодо забезпечення оборони України.Забезпечення оборони України здійснюється на основі розмежування повноважень державних органів влади в даній сфері.Формування і проведення військової політики України, законодавче регулювання питань сфери оборони здійснюються винятково Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради відносяться: оголошення по представленню Президента України стану війни і висновок світу, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України; затвердження воєнної доктрини і концепції військового будівництва;затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України;заслуховування щорічного (позачергового) послання Президента України про стан оборони держави; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про напрямок підрозділів Збройних Сил України в іншу чи державу про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; Винятково законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану і зважуються інші питання в сфері оборони. Важливі функції в сфері оборони покладені на Президента України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина і в цьому звязку Президент має велике коло функцій і повноважень внутрішнього та зовнішнього характеру. Тому цілком природньо, що Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України та Голова Ради національної безпеки і оборони України вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності України й постійної бойової готовності її Збройних Сил, зокрема: — призначає на посаду та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; - здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, присвоює вищі військові звання;- подає на затвердження парламенту України проекту воєнної доктрини, державної програми розвитку озброєння та військової техніки;- затверджує план розвитку і стратегічні плани використання Збройних Сил;- веде переговори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань;- встановлює військові свята;- вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України та ін.Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України; керує діяльністю усіх підпорядкованих йому органів та організацій щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою та іншими матеріальними засобами; затверджує плани нагромадження матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву; приймає рішення з питань соціальних і правових гарантій військовослужбовців; керує мобілізаційною підготовкою і мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведення його на режим роботи в умовах воєнного стану; видає відповідні нормативні акти з цих питань; визначає обсяги матеріально-технічних ресурсів для потреб оборони і Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби; створює, реорганізує та ліквідує військові навчальні заклади, науково-дослідні організації (інститути) Збройних Сил, військові кафедри вищих навчальних закладів, визначає порядок створення і діяльності військових представництв на промислових та інших та інших підприємствах і в організаціях.Міністерство оборони України є органом державного управління Збройними Силами України і несе повну відповідальність розвиток та підготовку до виконання завдань оборони. Міноборони України оцінює військово-політичну обстановку і визначає рівень військової погрози, бере участь у розробці проекту військової доктрини і формуванні оборонного бюджету України, розробляє і подає на розгляд Президенту України проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння і військової техніки, загальної структури і чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потребі оборони. Міноборони України здійснює керівництво бойовою, оперативно-технічною і морально-психологічною підготовкою військ, військовою наукою, проводить військово-наукові дослідження, організує і забезпечує військово-патріотичне виховання особового складу, здійснює координаційні, контрольні й інші повноваження в сфері оборони. У Міноборони України створюється колегія. Членів колегії і Положення про колегію затверджує Президент України по представленню Міністра оборони України. Генеральний штаб Збройних Сил України — є окремою складовою частиною Міністерства оборони України. У структурі Збройних Сил Генеральний штаб є головним військовим органом по плануванню оборони держави, керування використанням Збройних Сил України, координації і контролю за виконанням задач у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, створеними відповідно до законів України, і правоохоронними органами в межах, установлених законами України, нормативно-правовими актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Генеральний штаб очолює Начальник, якого призначає на посаду по представленню Міністра оборони України і звільняє з посади Президент України. Начальник Генерального штабу несе персональну відповідальність перед Радою національної безпеки і оборони України та Міністром оборони України за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на Генеральний штаб. Начальник Генерального штабу — перший заступник Головнокомандуючого Збройних Сил. У випадку, коли Міністр оборони України є цивільною особою, Начальник Генерального штабу є Головнокомандуючим Збройних Сил. Начальник Генерального штабу у випадку виконання обов «язків Головнокомандуючого Збройних Сил несе відповідальність за виконання Збройними Силами своїх функцій і виконання покладених на них задач. Генеральний штаб Збройних Сил України: здійснює стратегічне планування застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів для оборони держави, визначає потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних та ін., необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, контролює повноту і якість їх отримання, здійснює керівництво у сфері оборони, бере участь у створенні та контролює стан системи управління державою в особливий період, бере участь в організації та контролює підготовку системи зв «язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони, бере участь у розробці мобілізаційного плану держави, організовує стратегічне розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави, бере участь в організації використання та контролю за повітряним, водним і інформаційним простором держави та здійснює його в особливий період, здійснює контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності і боєздатності органів управління, організовує комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями, проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах підтримання у готовності і бойового застосування Збройних Сил України, для чого має у своєму складі відповідний структурний підрозділ, організовує підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань, організовує використання національної системи зв «язку в інтересах оборони, здійснює відповідно до закону управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони, планує та здійснює контроль за військовими перевезеннями всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, здійснюваними для Збройних Сил України у мирний час, реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України. Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (у редакції від 4 липня 2002 р.).Інші міністерства та центральні органи державного управління, на виробничій базі яких розміщені воєнні замовлення, несуть відповідальність за якість розробки й виготовлення озброєння та військової техніки, поставки продукції, необхідної для потреб оборони і Збройних Сил, та за здійснення заходів щодо забезпечення оборони у воєнний час. Збройні Сили України, їхні видиЗбройні Сили України є військовою державною структурою, призначеної для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальній цілісності і неподільності України від військового чи нападу в грози військового нападу ззовні. Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об «єднань, з «єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів. До складу Збройних Сил України входять: Сухопутні війська (війська наземної оборони); Війська повітряної оборони (військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони); Військово-Морські Сили. Принципи побудови Збройних Сил України, їхній склад, загальна структура і чисельність, порядок комплектування, дислокації, мобілізації і демобілізації визначаються Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України «(у редакції від 5 жовтня 2000 р.) і іншими актами законодавства України. Значне місце в керуванні Сухопутними військами Збройних Сил України приділяється трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному. У систему Сухопутних військ України входять п «ять армійських корпусів, сім окремих механізованих бригад, дві артилерійські дивізії й інші військові частини, очолювані відповідними командуючими і штабами. Кадри для цього виду військ готують шість самостійних військових інститутів, дві навчальні дивізії і три школи прапорщиків.2) Управління національною безпекоюПід національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного порядку, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб. Безпека досягається проведенням єдиної політики в сфері її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового й іншого характеру адекватно погрозам життєво важливим інтересам обличчя, суспільства і держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, але й екологічного, медичного, військового, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів у відношенні національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації і громадяни. Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об «єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об «єктів обумовлена об «єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України. Загальна система суб «єктів гарантування національної безпеки охоплює: Ш український народ — громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого самоуправління виказують і реалізують своє бачення у відношенні забезпечення національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;Ш орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції - Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації; Ш органи державного управління спеціальної компетенції - Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо; Ш правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура; Ш громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку. Таке широке розуміння національної безпеки зумовлює досить велику нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері: закони: «Про державний кордон України », «Про Прикордонні війська України », «Про Службу безпеки України », «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів », «Про режим іноземного інвестування », «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб », «Про Раду національної безпеки і оборони України », «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України », «Про державну таємницю », «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та ін. У разі воєнного нападу або загрози збройної агресії проти України Президент приймає рішення про оголошення стану війни, загальну або часткову мобілізацію і своїм указом вводить воєнний стан на всій території України чи в окремих її місцевостях. Про введення воєнного стану та інші заходи з цих питань Президент зобов «язаний невідкладно повідомити Верховну Раду (внести на розгляд); Президент також приймає рішення і видає наказ Збройним Силам на ведення бойових дій (ст. 85, 106 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України») Рада національної безпеки і оборони України (далі РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар Ради національної безпеки й оборони призначається Президентом України і входить в число постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність Ради національно безпеки і оборони. Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Премєр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоровя, а також інші посадові особи, призначені Президентом України. Крім цього, залежно від змісту питання, що розглядається, РНБО можуть залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції).Компетенція та функція РНБО визначається Законом України «Про Раду національної безпеки та оборони України».РНБО розробляє основні напрямки стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові України для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства; спрямовує і координує діяльність органів державної виконавчої влади у процесі планування та здійснення заходів щодо виконання рішень Ради; розробляє рекомендації щодо забезпечення виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про затвердження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях тощо. Рішення РНБО України приймаються на її засіданні постійними членами Ради національної безпеки і оборони і вводиться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції).Рада національної безпеки і оборони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладається: а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам обєктів безпеки, виявлення джерел небезпеки;б) підготовка науково обґрунтованих прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх умов і факторів, що впливають на безпеку країни;в) розробка і координація державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності;г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по їх вдосконаленню;д) інформування РНБО про хід викання її рішень; організація наукових досліджень у сфері безпеки і оборони;е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони;є) підготовка матеріалів для заслуховування на Верховній Раді щорічних позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п.8, ст. 106 п.2 Конституції).Службу безпеки України і підлеглі їй органи очолює її Голова, що несе персональну відповідальність за виконання задач, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Президент України. Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України.Систему Служби безпеки України складають Центральне internet управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.Органи Служби безпеки України мають у своєму розпорядженні навчальні заклади, науково-дослідні, експертні і військово-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділи спеціального призначення. Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і достоїнства особистості, непартійності, єдності системи органів і централізації керування ними, сполучення голосних і негласних методів і засобів діяльності. Діяльність цих органів здійснюється по таких основних напрямках: 1) контррозвідувальних діяльність; 2) боротьба з корупцією й організованою злочинністю; 3) розвідувальна діяльність. Контррозвідувальна діяльність полягає у виявленні, попередженні, припиненні розвідувальної й іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих облич, спрямованої на заподіяння шкоди безпеки України. Сутність боротьби з корупцією й організованою злочинністю складають оперативно-розшукові заходи щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю шпигунства, терористичній діяльності, організованій злочинності, корупції, незаконного обороту [mailto:[email protected]] зброї і наркотичних засобів, контрабанди й інших злочинів; проведенню дізнання і попереднього наслідку по справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України. Органи Служби безпеки України здійснюють також заходу щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю діяльності незаконних збройних формувань, окремих облич і суспільних об «єднань, що мають ціль насильного зміни конституційного порядку України, а також вирішують інші задачі в сфері боротьби зі злочинністю. Розвідувальна діяльність — це комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного рішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, зв «язаних з національною безпекою. Виходячи з цих основних напрямків діяльності, передбачених у Законі, постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. схвалена Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, у якій визначені основні напрямки державної політики національної безпеки України: у політичній сфері - створення механізмів захисту прав громадян, запобігання й усунення спроб утручання у внутрішні справи України; в економічній сфері - недопущення незаконного використання бюджетних засобів, контроль за експортно-імпортною діяльністю; у соціальної сфері - виявлення й усунення причин, що приводять до різкого розшарування суспільства, застосування своєчасних заходів для протидії кризовим демографічним процесам; у військовій сфері - створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливої чи агресії військового конфлікту, локалізації і ліквідації їхніх наслідків, запобігання спроб і усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України; в екологічній сфері - впровадження і контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування й охорони навколишнього середовища, контроль за станом навколишньої природного середовища; у науково-технічній сфері - застосування комплексних заходів для захисту і розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання; в інформаційній сфері - застосування комплексних заходів для захисту свого інформаційного простору, виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України й ін. Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічний, слідчий, урядового звязку, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою СБУ. Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обовязкові для виконання у системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян. У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обовязкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами. З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.Регіональні органи безпеки й органи безпеки у військах безпосередньо підлеглі Центральному управлінню Служби безпеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності вони незалежні від місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів. В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватись на окремих державних стратегічних обєктах і територіях, у військових формуваннях. Важливі функції щодо забезпечення державної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України.Державний комітет у справах охорони державного кордону України (Держкомкордон України, Положення про яке затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2000 р.) є центральним органом державної виконавчої влади, який реалізує державну політику з прикордонних питань, бере участь у розробці й реалізації загальних принципів правового оформлення і охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, вдосконалені системи заходів щодо забезпечення їх недоторканності, здійснює функції центрального органу управління Прикордонними військами України.Основними завданнями Держкомкордону України є: — забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах і охорони виключної (морської) економічної зони України;- розробка разом з відповідними центральними органами державної виконавчої влади пропозицій щодо правового оформлення кордонів України із суміжними державами та реалізації міжнародних договорів з питань режиму державного кордону;- забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з прикордонних питань і виконання відповідних зобовязань, що випливають з міжнародних договорів України;- здійснення контролю за виконанням актів законодавства України щодо державного кордону і діяльності Прикордонних військ України;- забезпечення відповідно до законодавства України безпеки працівників охорони державного кордону та їх близьких родичів.Держкомкордон відповідно до покладених на нього завдань:1) розробляє правовий, економічний та військово-спеціальний механізм охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, визначає види службово-бойової діяльності Прикордонних військ України;2) здійснює керівництво всіма видами діяльності Прикордонних військ України, забезпечує їхню бойову і мобілізаційну готовність, визначає склад прикордонно-представницького апарату і керує його діяльністю;3) готує проекти нормативних актів з прикордонних питань;4) забезпечує дотримання прикордонного режиму в прикордонній смузі;5) організує роботу по оформленню іноземним громадянам у пунктах пропуску через державний кордон України короткотермінових віз для тимчасового перебування в Україні;6) здійснює інформаційне забезпечення діяльності Прикордонних військ України, подає статистичні відомості Верховній Раді, Президенту, Кабінету Міністрів України, іншим державним органам;7) проводить військово-лікарську експертизу;8) організує поставку й ефективне застосування всіх видів техніки і зброї, створює умови для їх базування, розміщення, утримання, ремонту;9) проводить роботу по кадровому комплектуванню Прикордонних військ України.Держкомкордон України при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з міністерствами, іншими центральними і місцевими органами державної влади та управління, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності. Держкомкордон в межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази та інструкції, організує і перевіряє їх виконання, а в необхідних випадках разом з іншими органами державного і господарського управління видає спільні акти. Держкомкордон України очолює голова — командуючий Прикордонними військами України, який відповідно до Закону України «Про Прикордонні війська України «затверджується Президентом України. Голові Комітету — командуючому Прикордонними військами України надається право добровільного призову громадян України на дійсну військову службу у Прикордонних військах України, присвоєння першого офіцерського звання і військових звань до полковника включно, звільнення особового складу військ з дійсної військової служби, утримання поза штатом чисельності, у тому числі військовослужбовців, за рахунок одержуваних від позабюджетної діяльності Комітету коштів.Для погодженого вирішення питань, пов «язаних з охороною державного кордону України та її економічної зони, у Держкомкордоні України утворюється колегія у складі голови Комітету — командуючого Прикордонними військами України, його заступників за посадою, а також інших керівних працівників Комітету. Члени колегії Комітету затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням голови Комітету — командуючого Прикордонними військами України. Засідання колегії проводяться за необхідністю, але не рідше двох разів на квартал. Рішення колегії приймаються більшістю присутніх на засіданні членів колегії і проводяться в життя, як правило, наказами голови Комітету.3) Управління закордонними справамиСтаття 18 Конституції України зазначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Державне управління закордонними справами — це діяльність органів держави, спрямована на проведення зовнішньої політики України.Правовими засадами, що визначають основи зовнішньої політики, повноваження і задачі державних органів України, є: Декларацію про державний суверенітет України від 16 червня 1990 р., Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 р., Конституцію України, Заява про без «ядерний статус України від 24 жовтня 1991 р., Основні напрямки зовнішньої політики України й ін. Визначення основ зовнішньої політики України віднесено до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до основних напрямків зовнішньої політики України Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: — держава здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав; - держава розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи; - держава не є ворогом жодної держави, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін. (див. Основні напрямки зовнішньої політики України).До повноважень Верховної Ради України в зовнішньополітичній діяльності відносяться також: заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє положення України; оголошення по представленню Президента України стану війни і висновок світу, схвалення рішень Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України; надання у встановлений законом термін згоди на обов «язковість міжнародних договорів України і денонсація міжнародних договорів України й ін. Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Як глава держави він представляє Україну в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.Важливу роль у здійснені зовнішньої політики України грає Кабінет Міністрів України, що забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню і зовнішню політику держави. З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості і погодженості в проведенні зовнішньої політики України координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади й установ у сфері зовнішніх зносин покладається на Міністерство закордонних справ України.Центральним органом державної виконавчої влади у сфері зовнішньополітичної діяльності України є Міністерство закордонних справ України (МЗС).Воно забезпечує у межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України і здійснює координацію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних звязків. Завдання МЗС: 1. Участь у реалізації державного суверенітету України у сфері зовнішньополітичної діяльності, сприянню піднесенню міжнародного авторитету держави .2. Забезпечення в межах своїх повноважень проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України з метою всебічного розвитку політичних, економічних, гуманітарних, наукових та ін. звязків із зарубіжними країнами.3. Розробка і участь у здійснені концепції розвитку зовнішньополітичної діяльності держави.4. Захист прав та інтересів України, її фізичних і юридичних осіб за кордоном.5. Аналіз зовнішньополітичної діяльності України, розробка і здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності зовнішньополітичних звязків України (надання організаційно-методичної та інформаційної допомоги учасникам зовнішньополітичних відносин.6. Організація координація та фінансування роботи представництв України за кордоном, а також сприяння діяльності представництв іноземних держав на території України.У процесі своєї діяльності МЗС України:1. Розробляє та подає КМУ пропозиції про вирішення стратегічних питань зовнішньополітичних відносин, реалізацію пріоритетних напрямків співробітництва з іншими державами.2.Забезпечує створення сприятливих зовнішньополітичних умов для встановлення і розвитку відносин між Україною та іншими державами на двосторонньому, регіональному та глобальному рівнях.3.Забезпечує участь України у підготовці міжнародних договорів з іншими країнами і міжнародними організаціями та подає КМУ пропозиції про підписання, ратифікацію, схвалення міжнародних договорів або приєднання до них.4.Бере участь у роботі міжнародних організацій, органів міжурядових комісій та комітетів, конференцій, конгресів, симпозіумів і нарад з питань міжнародної політики, приймає іноземні делегації для обговорення питань зовнішньої політики.5. Координує діяльність міністерств інших центральних органів державної виконавчої влади України у сфері зовнішньополітичних відносин.6. Забезпечує візову політику України, видачі дипломатичних і службових паспортів.При виконанні покладених на нього функцій МЗС України взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади України, органами АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. МЗС України в межах своїх повноважень приймає на основі й у виконання діючого законодавства накази, організує і контролює їхнє виконання, а в разі потреби приймає разом з іншими центральними органами виконавчої влади загальні акти. МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо і через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації й установи, що входять у сферу його керування. Для погодженого рішення питань, що відносяться до повноважень МЗС України, у ньому створюється колегія. Члени колегії МЗС України затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя, як правило, наказами Міністра закордонних справ України. До системи МЗС входять: дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС в Україні, а також установи й організації, повязані з підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації кадрів.Органами МЗС України за кордоном є дипломатичні представництва України, консульські установи, місії України за кордоном. Дипломатичне представництво України — це постійно діюча установа України за кордоном, покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права й інтереси її громадян і юридичних осіб. Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва ґрунтується на положеннях Віденської конференції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р., двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорах України, законодавстві України і держави перебування. Правовий статус дипломатичного представництва урегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. Функції дипломатичного представництва України включають: — представництво України в державі перебування і підтримка з цією державою офіційних відносин;- захист інтересів України, прав і інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі; - ведення переговорів з його урядом;- зясування всіма законними способами інформації про положення і події в країні перебування й інформує про їх відповідні органи України;- поширення в країні перебування інформацію про положення в Україні і подіях міжнародного життя;- сприяння розвитку співробітництва в області економіки, культури і науки. Дипломатичне представництво України з доручення Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.Очолює дипломатичне представництво України — посол або посланник чи повірений у справах. Він є головним представником України в країні перебування, здійснює керівництво, координацію і контроль за діяльністю всіх установ України, фахівців, посадових і інших облич, що знаходяться в цій державі. Главою дипломатичного представництва України, членами дипломатичного персоналу можуть бути тільки громадяни України, а членами адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу — як громадяни України, так і громадяни країни перебування при відповідному повідомленні міністра закордонних справ цієї держави. Посол чи посланник призначається указом Президента України по представленню Міністра закордонних справ України у випадку одержання згоди (агреману) на це призначення іноземної держави, у яку він направляється. Повірник у справах України, а також інші члени дипломатичного персоналу призначаються наказом Міністра закордонних справ України.Консульські установи України (Консульське управління МЗС України, представництва МЗС України в Україні, консульські відділи дипломатичних представництв України, генеральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агентства) захищають за кордоном права й інтереси України, юридичних осіб, громадян України, сприяють розвитку дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгових, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв «язків і туризму, а також вихідцям з України і їхніх нащадків у підтримці контактів з Україною.Консульські установи здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України, міжнародними договорами і звичаями, а також Консульським статутом України, затвердженим Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. Консульські установи підлеглі МЗС України і діють під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в країні перебування. Генеральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агентства очолюються відповідно генеральними консулами, консулами, віце-консулами і консульськими агентами. МЗС України за узгодженням із країною перебування визначає місцезнаходження консульської установи, його клас і консульський округ. Консул веде облік громадян України, що постійно чи проживають тимчасово знаходяться в його консульському окрузі, приймає письмові й усні звертання юридичних осіб і громадян України й іноземних юридичних осіб і громадян, надає допомогу у виконанні службових обов «язків членам державних делегацій України й інших представників державних органів України, органам місцевого самоврядування, а також керівникам державних підприємств і установ, що знаходяться в границях його консульського округу. Консул також здійснює військової облік громадян України, виконує доручення слідчого чи судових органів України, обов «язки нотаріуса, реєстратора актів громадського стану, функції охорони і розпорядження майном громадян України; контролює дотримання законодавства держави перебування і договорів, укладених Україною з цією державою, міжнародних договорів, учасниками яких є Україна і країна перебування, щодо громадян України, що знаходяться під арештом, затримані чи позбавлені волі в іншій формі, відбувають чи покарання пропали без звістки. Крім того, на консула покладене рішення питань про паспорти громадян України і віз на в «їзд в Україну, виїзд з України і транзитний проїзд через територію України, а також питань, зв «язаних із громадянством.4) Управління юстицієюТермін «юстиція» у перекладі з латинської (justitia) означає справедливість, законність.Управління юстицією — це діяльність, спрямована на виконання задач зміцнення законності, організації захисту прав і законних інтересів громадян і їхніх об «єднань, підприємств, установ, організацій і держави. Однієї з особливостей [mailto:[email protected]] юстиції є багатообєктність у цій області управління. До об «єктів юстиції відносяться судові установи, нотаріальні контори, органи реєстрації актів громадського стану, судово-експертні установи й адвокатура. Усі вони мають різне правове положення, розрізняються своїм призначенням і характером компетенції. Інша особливість юстиції обумовлена попередньої і полягає в розмаїтості форм і методів управління, що застосовуються органами юстиції. Так, у відношенні державних нотаріальних органів і органів реєстрації актів громадського стану застосовується метод управління; у відношенні судів — метод керівництва шляхом організаційного і матеріального забезпечення судів, з дотриманням принципу незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону; у відношенні органів адвокатури — метод регулювання. У цілому ж керуючий вплив органів управління юстицією носить рекомендаційний характер і зводиться в основному до рішення організаційних питань, оскільки більшість об «єктів у цій сфері є самостійними і незалежними у своїй практичній діяльності.Правову основу в діяльності органів юстиції становлять: Конституція, Закони: «Про нотаріат », «Про органи реєстрації актів громадянського стану », «Про державну виконавчу службу «укази Президента: «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади », «Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб », постанови КМУ: «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер », «Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України », «Про утворення в системі органів Міністерства юстиції України служби громадянства та реєстрації фізичних осіб », Положення про Головне управління юстиції Мінюсту України в АРК, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, Положення про районний, міський, районний в містах відділ державної виконавчої служби та ін. (див. рекомендовану літературу).Система органів управління в сфері юстиції закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998р. «Про систему органів юстиції «. Її складають: — Міністерство юстиції України;- Головне управління юстиції в АРК;- обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції;- районні, районні в містах управління юстиції, міські (міст обласного значення) управління юстиції. Для здійснення покладених завдань Міністерство може утворювати підпорядковані йому підприємства і організації.До структури органів юстиції входять органи нотаріату, реєстрації актів громадського стану, державна виконавча служба, служба громадянства та реєстрації фізичних осіб, науково-дослідні інститути судових експертиз. Міністерство юстиції України (далі - Мінюст України) відповідно до Положення про нього, затвердженим Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. (зі змінами і доповненнями від 15 вересня 1998 р., 31 липня 2000 р., 17 лютого 2003р.), є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної правової політики і державної політики з питань громадянства, міжнаціональних і еміграційних відносин, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток. Мінюст України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Міністерство у встановленому порядку в межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана ВРУ. Основними завданнями Мінюсту України є: — забезпечення реалізації державної правової політики;- підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки; - забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері; - підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, internet державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів; - планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності;- організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану; - розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду; здійснення міжнародно-правового співробітництва.Мінюст України відповідно до покладених на нього завдань здійснює наступні функції:Мінюст України відповідно до покладених на нього завдань: 1. забезпечує реалізацію державної правової політики, готує пропозиції щодо проведення правової реформи;2. готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій напрямів розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду;3. розробляє за дорученням президента України, Кабінету міністрів України та власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосується прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою і т.д.4. здійснює правову експертиз щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд ВРУ, президента України, КМУ, а також нормативно-правових актів ВР АРК;5. готує зауваження і пропозиції до прийнятих ВР законів України при підготовці їх на підпис Президентові України6. координує роботу з проведення судової реформи;7. вносить Президентові України пропозиції з питань мережі місцевих судів і кількості в них суддів;8. забезпечує добір та підготовку кандидатів у судді, готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій суддів матеріали дляпризначення та обрання суддів, голів судів і т.д.9. забезпечує ведення судової статистики;10. здійснює легалізацію всеукраїнських обєднань громадян і міжнародних громадських організацій, реєструє всеукраїнські і міжнародні благодійні організації. Філії, відділення;11. організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність;12. представляє КМУ за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;13. здійснює правову експертизу на відповідальність Конституції України, законам України проектів міжнародних договорів України, готує висновки щодо здійснення внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності міжнародними договорами України, а також юридичні висновки, інші матеріали, необхідні для набрання чинності міжнародними кредитними договорами УкраїниВідповідно до покладених на Мінюст у структурі міністерства утворюються нові департаменти — правової політики, державної виконавчої служби, громадянства і реєстрації фізичних осіб, реорганізовано управління цивільного та комерційного законодавства, значно розширено законопроектне управління. Сьогодні Міністерство юстиції України має 30 структурних підрозділів центрального апарату, в яких працює 370 осіб. Організаційно Мінюст побудовано на принципі розмежування повноважень структурних підрозділів центрального апарату, виконання завдань за функціональним, а не галузевим принципом, що наближує Мінюст за його роллю і функціями до аналогічних міністерств європейських країн Станік С. Реформування органів юстиції - нагальна потреба сьогодні // Право України. — 1998. -№ 8.-с.4.Мінюст очолює Міністр, якого за поданням Премєр-міністра України призначає на посаду Президент України. Він несе персональну відповідальність перед Президентом і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій. Міністр має заступників, які виконують за його дорученням окремі функції Міністра та заміщають його у разі його відсутності або неможливості здійснювати свої повноваження. Для погодження вирішення питань, що належать до компетенції Мінюсту, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра (за посадою), а також інших керівників Міністерства. Склад колегії періодично змінюється. На сьогоднішній день колегія міністерства складається з 15 чоловік. Рішення колегії оформляються наказами Міністра юстиції.Міністерство юстиції в установленому порядку утворює Головне управління юстицією Міністерства юстиції України в АРК, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, установи, організації тощо. Нині створено 745 районних та міських управлінь юстиції, розроблено нормативно-правову базу забезпечення їх належного функціонування.Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне виконання, повне і неупереджене виконання рішень.Органами державної виконавчої служби є : — департамент державної виконавчої служба Мінюсту України;- відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції міністерства юстиції України АРК, — державні виконавчі служби обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районні у містах відділів державної виконавчої служби. Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділів державної виконавчої служби. Державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади начальниками районних, міських, районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.Начальники районних, міських, районних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з неї начальниками Головного управління юстиції міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.Директор департаменту державної виконавчої служби МЮУ, начальники відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції міністерства Юстиції України в АРК, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополя і призначаються Міністром юстиції України.Згідно з Положенням Мінюсту про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції від 5 лютого 1999р. № 9/5, районні, районні у містах, міські управління юстиції є територіальними органами Мінюсту і підпорядковуються Мінюсту та безпосередньо Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції.Структурними підрозділами управлінь юстиції є відділи державної виконавчої служби та відділи реєстрації актів громадського стану. Керівники зазначених відділів є заступниками начальників управлінь юстиції. Керівників управлінь юстиції на місцях призначає на посаду Міністр юстиції України за погодженням з головами відповідних місцевих державних адміністрацій.Основними завданнями управління юстиції є: § участь в організації здійснення державної правової політики; § організація надання юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб; § виконання рішень судів та виконавчих документів інших органів, контроль за своєчасністю, правильністю та повнотою виконання рішень; § організаційне забезпечення та координація роботи установ нотаріату, реалізація основних завдань, визначених Мін «юстом, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції щодо розвитку нотаріату в Україні; § забезпечення діяльності органів реєстрації актів громадянського стану, здійснення контролю та заходів щодо поліпшення їх роботи;§ державна реєстрація нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів; § легалізація місцевих об «єднань громадян та реєстрація інших юридичних осіб у порядку, встановленому чинним законодавством; § здійснення у випадках, передбачених законодавством, реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави рухомого майна; § організація діяльності, пов «язаної з громадянством та реєстрацією фізичних осіб; § здійснення методичного керівництва правовою роботою в місцевих органах виконавчої влади, на державних підприємствах, в установах і організаціях, надання зазначеним органам методичної допомоги у приведенні нормативних актів у відповідність до чинного законодавства; § розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду; § організація роботи з кадрами апарату управління юстиції, установ юстиції, підвищення кваліфікації їхніх працівників. До структури органів юстиції входять також органи нотаріату та реєстрації актів громадського стану. Повноваження цих органів визначені в Законі України «Про нотаріат», Кодексі про шлюб та сімю України та інших нормативно-правових актах. Реєстрація актів громадського стану Акти громадського стану — це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, установлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон зв «язує виникнення, зміну чи припинення відповідних прав і обов «язків. Акти громадського стану підлягають обов «язковій реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до Закону України від 24 грудня 1993р. «Про органи реєстрації актів громадського стану «їхню систему складають відділи реєстрації актів громадського стану, а в сільській місцевості - виконавчі комітети сільських і селищних рад. Відділ реєстрації актів громадського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги. Основними завданнями цих відділів є: — засвідчення від імені держави юридичних фактів одруження;- реалізації державної політики щодо розвитку та зміцнення сімї;- пропаганда здорового способу життя;- культурно-освітня робота серед молоді та молодого подружжя;- встановлення міжнародних контактів та співробітництво з аналогічними службами за кордоном;- забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів громадянського стану; - внесення до актових записів необхідних змін, доповнень та виправлень; - поновлення втрачених та анулювання повторно складених актових записів; - видача громадянам свідоцтв про реєстрацію; - збереження архівного фонду. До працівників відділів реєстрації актів громадського стану пред «являються відповідні вимоги. Керівником і фахівцем відділу реєстрації актів громадського стану може бути призначений громадянин України, що має вище юридичне утворення і рекомендований кваліфікаційною комісією для роботи в органах реєстрації актів громадського стану. Відповідно до Положення про кваліфікаційну комісію органів реєстрації актів громадського стану такі комісії створюються і діють при Головному управлінні юстиції в АРК, управліннях юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Реєстрація актів громадського стану і ведення діловодства в органах реєстрації актів громадського стану здійснюються в порядку, визначеному Мін «юстом України. Відділ очолює начальник, що його призначає відповідне управління юстиції, а в деяких випадках безпосередньо Мінюст (наприклад, стосовно начальника Центрального відділу реєстрації шлюбів міста Києва).Крім зазначених органів, у систему юстиції України входять також державні підприємства «Укрспецюст» та «Інформаційний центр», установи та організації, що належать до сфери управління Мінюсту (наприклад, науково-дослідні інститути, центр правової реформи і законопроектних робіт, координаційна рада з проблем судової експертизи, центральна експертно-кваліфікаційна комісія).Організація нотаріальної службиНотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладені обов «язки засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, і здійснювати інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Закон України «Про нотаріат», ст. 1 Головними задачами нотаріальної служби є: охорона прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, їхньої власності шляхом здійснення визначених нотаріальних дій; профілактика правопорушень; зміцнення законності.Правове регулювання нотаріату в Україні, видів і порядку вчинення нотаріальних дій здійснюється Законом України «Про нотаріат «від 2 вересня 1993р. Відповідно до цього Закону здійснення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, що працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) чи займаються приватною нотаріальною практикою (частки нотаріуси).Закон надав державному і приватному нотаріусам право завіряти угоди; видавати свідчення про право власності на частину в загальному майні; видавати свідчення про придбання житлових будинків на публічних торгах; видавати дублікати документів, що зберігаються в справах нотаріальної контори; засвідчувати правильність перекладу документів з однієї мови на іншій; завіряти факт, що громадянин є живим; завіряти факт перебування громадянина у визначеному місці і робити інші нотаріальні дії.Державні нотаріуси мають більші повноваження, ніж приватні. Виключно державними нотаріусами здійснюється:1) накладання і зняття заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; 2) видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя; 3) видачі свідоцтва про право на спадщину; 4) вжиття заходів до охорони спадкового майна; 5) посвідчення договорів довічного утримання; 6) засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, та посвідчення доручень для цієї мети, а також засвідчення справжності підпису батьків або опікуна (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини. Крім того, державні нотаріуси надають населенню додаткові послуги правового характеру, що не зв «язані з чиненими нотаріальними діями, а також послуги технічного характеру. Порядок здійснення цих послуг урегульований відповідним Положенням, затвердженим наказом Мін «юсту України від 4 січня 1998 р. У населених пунктах, де немає державного чи частки нотаріуса, визначені нотаріальні дії здійснюють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних і міських рад. Вичерпний перелік нотаріальних дій, що відбуваються цими посадовими особами, закріплений Інструкцією про порядок здійснення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, затвердженої наказом Мін «юсту України від 25 серпня 1994 р. За кордоном виконання нотаріальних дій покладено на консульські установи України. Їхнього повноваження по здійсненню нотаріальних дій закріплені в Законі України «Про нотаріат ». Управління державними нотаріальними конторами полягає у визначенні мережі і дислокації нотаріальних контор, організації їхньої роботи і здійсненні заходів щодо її удосконалювання, підбору і розміщенню працівників державних нотаріальних контор, підвищенню їхньої кваліфікації. Відкриває і ліквідує державні нотаріальні контори Мін «юст України, а затверджують їхні штати відповідні керування юстиції. Органи юстиції також роблять визначений організуючий вплив на діяльність приватних нотаріусів — видають і анулюють реєстраційні посвідчення, сприяють виділенню їм приміщень, наданню пільг по стягненню орендної плати. Мін «юст України розробляє і видає правові акти, рекомендації і роз «яснення з питань організаційного і методичного забезпечення діяльності нотаріусів. Так, Мін «юстом України затверджені обов «язкові для всіх нотаріусів Правила ведення нотаріального діловодства, Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України і ряд інших відомчих актів, що регулюють їхню діяльність.Органи юстиції забезпечують належний рівень професійної підготовки обличчя, що займаються нотаріальною діяльністю. На посаду нотаріуса призначаються громадяни України, що мають вище юридичне утворення і пройшли стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній чи конторі в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, здали кваліфікаційні іспити й одержали свідчення про право заняття нотаріальною діяльністю.При Головному управлінні юстиції в АРК, управлінні юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій діє кваліфікаційна комісія нотаріату, Положення про яку затверджено наказом Мін «юсту України від 28 грудня 1993 р. Положення закріплює порядок роботи кваліфікаційної комісії нотаріату і її повноваження, головним з який є прийняття за результатами іспитів рішення про чи можливість неможливості допуску осіб до нотаріальної діяльності. Контроль за діяльністю кваліфікаційних комісій нотаріату здійснює Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Мін «юсту України, Положення про яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1994 р. Склад комісії (чотири нотаріуси, три представники від Мін «юсту України і два представники від Української нотаріальної палати) затверджується наказом Мін «юсту України. Комісія розглядає скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про відмовлення в допуску осіб до нотаріальної діяльності; вирішує питання про можливість здачі повторного кваліфікаційного іспиту комісії особами, що подали скаргу; розробляє і затверджує програму і порядок здачі кваліфікаційних іспитів особами, що виявили намір займатися нотаріальною діяльністю. Призначення на посаду державного нотаріуса і звільнення з посади здійснюється Головним управлінні юстиції в АРК, обласними, Київським і Севастопольським міськими управліннями юстиції. Ці управління також здійснюють реєстрацію приватної нотаріальної діяльності і припиняють її в зазначених Положенням про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності випадках. Підставою для призначення на посаду державного чи нотаріуса реєстрації приватної нотаріальної діяльності є посвідчення, що видається Мін «юстом України відповідно до Положення про порядок видачі посвідчення про право на заняття нотаріальною діяльністю. При здійсненні своїх повноважень нотаріуси й інші посадові особи, що здійснюють нотаріальні дії, є незалежними і керуються у своїй діяльності тільки законодавством України, а на території АРК, крім того, — законодавством АРК, нормативними актами обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. 5) Управління внутрішніми справамиОргани внутрішніх справ (ОВС) є одним із елементів системи правоохоронних органів України. Діяльність органів внутрішніх справ є досить різнобічною і здійснюється водночас на трьох рівнях — центральному, регіональному та місцевому. Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. До основних функцій ОВС відносяться такі: — гарантування особистості безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, й розкриття й розслідування злочинів та осіб, що скоїли; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.- Функції забезпечення мають внутрішній характер і спрямовані на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них відносять матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення здорових умов праці співробітників зазначених органів тощо.- Функції загального керівництва мають на меті забезпечення ефективності в управлінні органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі.Систему управління внутрішніх справ України утворять: МВС України, у складі якого функціонують головні управління, управління і служби (керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, державна автомобільна інспекція, міліція охорони, судова міліція, спеціальна міліція, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ, Управління Державної пожежної охорони, Головне управління внутрішніх військ і ін.); Головне управління МВС України в АРК; управління МВС України в області, містах Києві і Севастополеві; районний відділ управління МВС України в області; міське управління МВС України в області; районний відділ міського управління. Організаційна структура центрального апарата МВС України відповідає юридично закріпленим основним напрямкам діяльності міністерства. У всіх органах внутрішніх справ існують такі види структурних підрозділів:1) галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати, пожежна охорона, внутрішні війська);2) функціональні (кадрів, фінансово-економічні, господарські, медичні), що виконують функції забезпечення;3) загального керівництва (штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра), що виконують функції загального керівництва. Формами діяльності органів системи ОВС України є: профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) та організаційноправова діяльність Певні особливості щодо управління і функціонування має система ОВС на транспорті, яка побудована з урахуванням специфіки забезпечення охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті, поширюється на територію декількох областей, носить міжтериторіальний характер. Транспортні органи внутрішніх справ у порівнянні з територіальними мають менш складну структуру. Вони включають всі основні служби, але не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху, пожежний нагляд і деякі інші.На магістралях української залізниці (Північно-Західній, Південній, Придністровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях) діють управління внутрішніх справ, централізовано підпорядковані МВС України, на великих залізничних станціях — лінійні відділи Управління Міністерства внутрішніх справ (УМВС), на інших обєктах залізниці - відділення і пункти міліції. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковується Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України (УВСТ МВС України), на чолі з начальником управління, який призначається на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України. У великих аеропортах, морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст. До складу ОВС на транспорті входять усі основні галузеві служби (крім Державтоінспекції), паспортної, пожежної, деяких інших підрозділів. На деяких промислових підприємствах, в установах та організаціях, діяльність яких повязана з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо значна технічна небезпека виробництва і ряд інших) створюються відділи внутрішніх справ для роботи на закритих обєктах. Система ОВС водночас управляє та управляється, тобто фактично виступає як обєкт так і субєкт управління. Компетенція, завдання та функції органів внутрішніх справ, взаємовідносини між ними та окремими службами надають системі органів МВС України необхідної цілісності, чіткого підпорядкування та самостійності окремих елементів, що дає можливість ефективно діяти на основі єдиних правових норм. Система органів внутрішніх справ проявляє себе, як будь-яка інша соціальна система, як обєкт, що управляє та управляється, тобто фактично виступає обєктом і субєктом управління. З урахуванням нинішнього адміністративно-територіального устрою України, соціально-економічних і політичних обставин, криміногенної ситуації в країні та функціонального призначення органів внутрішніх справ, сучасна система органів МВС України складається з двох підсистем: центральних і місцевих органів внутрішніх справ. Всю систему внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ Україницентралізований орган державної виконавчої влади. Цей орган і його органи на місцях здійснюють безпосереднє управління в сфері забезпечення суспільного порядку і суспільної безпеки України. Функції органів внутрішніх справ визначаються як у законах України, так і в підзаконних актах, серед яких важливе місце займає Положення про Міністерстві внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р. МВС України здійснює державне керування в області внутрішніх справ шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо. МВС України як орган управління являє собою систему взаємодіючих елементів. До його організаційної структури входять такі елементи (підрозділи): курівництво міністерства, штаб, галузеві головні управління, управління і відділи, функціональні управління та відділи.Серед структурних елементів головна роль належить керівництву міністерства, до складу якого входить міністр, його заступники і колегія.Органи внутрішніх справ являють собою систему, що характеризується суворим дотриманням принципу централізованого управління відповідними елементами (підсистемами) та встановлення між ними субординаційних звязків. Місцеві органи внутрішніх справ безпосередньо підпорядковуються вищестоящим органам внутрішніх справ. Правові акти, що, приймаються останніми, є обовязковими для місцевих органів внутрішніх справ. МВС України очолює міністр, призначуваний відповідно до Конституції України; він входить до складу Кабінету Міністрів України. Міністр має заступників, яких за його поданням призначає Кабінет Міністрів України, розподіляє між заступниками міністра та визначає повноваження структурних підрозділів міністерства. Міністр внутрішніх справ України несе персональну відповідальність за виконання покладених на міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства. Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень МВС України, обговорення і прийняття найбільш важливих управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ в областях, містах Києві і Севастополеві, АРК створюються колегії в складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, а також керівників працівників органів внутрішніх справ. Члени колегії міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в «життя» найчастіше наказами міністра. Основним завданням МВС України є: — організація та координація діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; - участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю; - забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень; - забезпечення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ, подання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; - забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у соціальній реабілітації засуджених; - організація роботи, повязаної з забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки; - забезпечення законності в діяльності працівників і військовослужбовців системи. Система місцевих органів внутрішніх справ включає в себе такі структурні елементи: управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах (районні у містах) і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ. Всі ланки системи органів внутрішніх справ України функціонують у тісній взаємодії як між собою, так і з іншими державними органами, організаціями та населенням країни, що є гарантією їхньої ефективної діяльності під час виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в країні.Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в АРК, областях, містах Києві і Севастополі створюються відповідно до чинного законодавства України. Вони безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади у галузі внутрішніх справ, виконуючи поставлені перед ними завдання через підпорядковані їм відповідні служби та міські, районні відділи (управління) внутрішніх справ. Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України є апаратом, що безпосередньо виконує завдання по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку в межах наданих їм повноважень. Їх очолюють начальники, які призначаються на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України.Основними формами управлінської діяльності зазначених органів є: видання наказів, інструкцій та вказівок, затвердження планів заходів, здійснення контрольних функцій, проведення семінарів-нарад, зборів тощо. Кожна галузева служба (підрозділ) має певну внутрішню структуру, яка формується відповідно до виконуваних нею завдань та функцій. Зокрема, до складу управління (головного управління) внутрішніх справ МВС України входять відділи (управління) карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з організованою злочинністю, адміністративної служби міліції, державної автомобільної інспекції, організації роботи дільничних інспекторів міліції, слідчі підрозділи, підрозділи дізнання, державної служби охорони, пожежної охорони, штабні підрозділи, паспортної роботи, реєстраційної та міграційної роботи та інші.Міські (районні) відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, які визначаються законами України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також актами органів місцевого самоврядування. На основі законів та підзаконних актів МВС України шляхом видання наказів (інструкцій) визначає форми і методи діяльності апаратів внутрішніх справ на місцях для виконання покладених завдань. Місцевим органам внутрішніх справ належить провідна роль в охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, оскільки безпосередньо вони своїми силами й засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням і припиняють їх.Структура місцевих і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їх основних функціям. Вони визначаються штатними розписами, в яких дається найменування посад, чисельність та посадові оклади. МВС України в межах чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ. Керують міськими, районними відділами (управліннями) начальники, які призначаються на посаду наказом начальника УВС (ГУВС) за узгодженням з МВС України.До складу відділів (управлінь) місцевих органів внутрішніх справ входять: штаби, відділи (відділення) карного розшуку, відділ служби по боротьбі з економічною злочинністю, слідчий підрозділ, підрозділ державної автомобільної інспекції, паспортні служби, інспекція виправних робіт, служба дільничних інспекторів міліції. При відділах (управліннях) внутрішніх справ існують також відділи (управління) державної служби охорони. Щоб забезпечити безперервне виконання функцій охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю в апаратах внутрішніх справ діють чергові частини, є камери попереднього увязнення, можуть бути також медичні витверезники та інші підрозділи.Міські й районні відділи (управління) внутрішніх справ у своєму складі можуть мати відділення міліції, які обслуговують певну територію і побудовані за галузевим принципом. Їх співробітники, виходячи з галузевого поділу, працюють за відповідними напрямками. Міліція та її підрозділи.Міліція України є найважливішою складовою частиною органів внутрішніх справ, що грає вирішальну роль у загальнодержавній системі забезпечення суспільного порядку і спокою, суспільної безпеки і боротьби зі злочинністю. Правовий статус міліції визначений Законом України «Про міліцію ». Завдання і обовязки, покладені державою на міліцію, виконують різні апарати загальної (територіальної), транспортної і спеціальної міліції, які в організаційному відношенні належать до складу центральних і місцевих органів внутрішніх справ або є самостійними підрозділами.Згідно із Законом України «Про міліцію» міліція України — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоровя, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.Адміністративна діяльність міліції регламентується нормами адміністративного права і полягає в організації і практичному проведенні заходів щодо охорони правопорядку, здійснюється службами і підрозділами міліції суспільної безпеки: патрульно-постовою службою, службою дільничних інспекторів, підрозділами, що організують роботу спеціальних установ (приймачів-розподільників), Державтоінспекцією, відділами дозвільної системи й ін. Оперативно-розшукова діяльність міліції регулюється нормами різних галузей права: адміністративного, карного, карно-процесуального й ін. Ця діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів внутрішніх справ: карною і спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшуковими підрозділами Державтоінспекції. Карно-процесуальна діяльність міліції регулюється карно-процесуальним законодавством і здійснюється різними службами і підрозділами карної міліції і міліції суспільної безпеки. Предмет цієї діяльності - проведення дізнання по кримінальних справах і ін. Профілактична діяльність міліції здійснюється всіма службами міліції і регулюється законами і відомчими нормативними актами, що регламентують діяльність міліції, насамперед служб і підрозділів карної міліції і міліції суспільної безпеки. Основними завданнями міліції є: — забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; - запобігання правопорушенням та їх припинення; - охорона і забезпечення громадського порядку; - виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; - забезпечення безпеки дорожнього руху; - захист власності від злочинних посягань; - виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; - участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов «язків.Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції; міліції охорони, спеціальної міліції.До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, по боротьбі з організованою злочинністю, кримінального пошуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання, діяльність яких складається в організації і практичному здійсненні боротьби зі злочинністю: убивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними нападами, проституцією, поширенням СНІД, правопорушеннями, повязаними з іноземними громадянами. Це пошук злочинців і безвісти зниклих осіб, а також передбачені чинним законодавством невідкладні слідчі дії. Підрозділи кримінальної міліції безпосередньо відповідають за стан боротьби з рецидивною й організованою злочинністю, а також ведуть роботу щодо попередження злочинів.Міліцію громадської безпеки складають служби охорони громадського порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спецприймальники, підрозділи міліції швидкого реагування «Беркут»), паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дозвільної системи, дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів при проведенні боротьби з епізоотією.До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті.Державна автомобільна інспекція являє собою сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, пропаганди та агітації з безпеки руху, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, що регулюють рух транспорту і пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиняють порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним станом експлуатованих автомототранспортних засобів, а також за змістом автомобільних доріг, вулиць, ведуть облік дорожньо-транспортних випадків, здійснюють пошук викрадених автомашин, приймають державні іспити на одержання права керування транспортними засобами, видають посвідчення на право керування ними, здійснюють державну реєстрацію й облік транспортних засобів, видають реєстраційні документи і державні номерні знаки й ін. Міліція охорони складається з підрозділів які забезпечують на договірних засадах охорону усіх видів власності, обєктів майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів (управління, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони «Титан»).До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих обєктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування). Вона здійснює функції забезпечення суспільного порядку на об «єктах і територіях, що мають важливе народногосподарське чи значення потерпілих унаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпечує охорону суспільного порядку під час проведення масових заходів як на місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі й ін. Державний нагляд за безпекою дорожнього рухуБезпека дорожнього руху — це урегульований правовими нормами процес руху, експлуатації транспортних засобів, що виключає можливість заподіяння фізичної чи майнової шкоди. Ці норми містяться в Законі України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух «(з наступними змінами і доповненнями), правилах, положеннях і інструкціях, наставляннях і правилах дорожнього руху. Органи влади і керування різних рівнів розробляють, затверджують і реалізують програми забезпечення безпеки дорожнього руху. Безпосереднє забезпечення державного нагляду за безпекою дорожнього руху покладено на Державну автомобільну інспекцію МВС України (Державтоінспекція). Основним нормативним актом, що регулює її діяльність, є Положення про Державній автомобільній інспекції Міністерства внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Державтоінспекція — складова частина системи МВС України. У її склад входять управління Державтоінспекції МВС України, управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь МВС України в АРК, м. Києві і Київській області, управління МВС України в областях, м. Севастополеві, відділи (відділення) Державтоінспекції районних і міських органів внутрішніх справ. Управління Державтоінспекції підкоряється МВС України, а її територіальні структурні підрозділи — безпосередньо відповідним органам внутрішніх справ. Начальник управління Державтоінспекції МВС України призначається Міністром внутрішніх справ України.Система забезпечення безпеки дорожнього руху з боку Державтоінспекції передбачає широкий комплекс заходів — від розробки проектів законів і відомчих нормативних актів про дорожній рух до узагальнення практики застосування законодавства з питань забезпечення безпеки дорожнього руху і його удосконалювання. Важливою функцією Державтоінспекції є контроль за дотриманням всіма учасниками дорожнього руху вимог Закону України «Про дорожній рух », [mailto:[email protected]] правил, норм і стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху, що регламентують вимоги у відношенні прав і обов «язків учасників дорожнього руху. Для здійснення своїх функцій підрозділу Державтоінспекції мають права, передбаченими законами України «Про міліцію », «Про дорожній рух », «Про оперативно-розшукову діяльність », іншими нормативно-правовими актами, що регулюють їхню діяльність. Так, співробітники Державтоінспекції під час виконання службових обов «язків мають право: перевіряти виконання власниками (власниками) транспортних засобів вимог правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху й охорони навколишнього середовища, а у випадку їхнього невиконання притягати винних облич до відповідальності; здійснювати необхідні заходи щодо пошуку злочинців і викрадених транспортних засобів; проводити дізнання по фактах дорожньо-транспортних випадків. Державтоінспекції надане право: обмежувати, забороняти і вносити оперативні зміни в організацію руху на окремих ділянках автомобільних доріг і вулиць у випадках затримки злочинців, проводити масові і протокольні заходи й в інших екстремальних ситуаціях; зупиняти транспортні засоби у випадку порушення вимог правил, норм і стандартів безпеки дорожнього руху, перевіряти у водіїв документи, дорожні (маршрутні) аркуші; забороняти подальший рух і відстороняти від керування транспортними засобами обличчя, що знаходяться в стані сп «яніння, чи тих, котрі не мають прав на керування даним видом транспортного чи засобу грубо порушують правила дорожнього руху і т.п. Співробітники Державтоінспекції мають право: проводити огляд осіб, що підозрюються в здійсненні адміністративного чи правопорушення злочину, для визначення наявності в їхньому організмі алкоголю, наркотичних засобів, психотропних чи токсичних речовин або направляти чи доставляти зазначених осіб у медичні установи. У випадках і в порядку, передбачених законодавством, співробітники Державтоінспекції мають право застосовувати до правопорушників заходу фізичного впливу, спеціальні засоби і зброя. Державтоінспекція має право здійснювати адміністративну затримку й особистий огляд громадян, що зробили адміністративне правопорушення, огляд їхніх речей, транспортного засобу і вантажу; складати адміністративні протоколи, накладати адміністративні стягнення на громадян, посадових осіб, що скоїли адміністративне правопорушення; позбавляти водіїв права на керування транспортними засобами і вилучати посвідчення, а також передавати матеріали на осіб, що порушила вимоги законодавства про забезпечення безпеки дорожнього руху, на розгляд інших державних органів, адміністративних комісій, трудових чи колективів громадських організацій.Державний пожежний наглядЗакон України від 17 грудня 1993 р. «Про пожежну безпеку «визначає загальні правові, економічні і соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. До компетенції центральних органів державної виконавчої влади в області пожежної безпеки відносяться проведення єдиної політики в цій області, а також забезпечення співробітництва з органами пожежної безпеки інших держав. Обов «язку по забезпеченню пожежної безпеки покладені на центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів АРК, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що у межах своєї компетенції організують розробку і проведення заходів щодо запобігання пожеж і організації їхнього гасіння, забезпеченню пожежної безпеки населених пунктів і об «єктів. Особливе місце в організації пожежної охорони і державного пожежного нагляду займає МВС України. Воно забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об «єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалювання пожежної охорони. Рішення МВС України з питань пожежної безпеки, що відносяться до його компетенції, обов «язкові для органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій і громадян. Основним нормативним актом, що регулює діяльність органів пожежної охорони, що встановлює їхньої задачі, функції і права, є Положення про Державній пожежній охороні МВС України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р. Державна пожежна охорона входить у систему МВС України. Основними задачами Державної пожежної охорони МВС України є: організація, розробка, проведення організаційних і науково-технічних заходів і нормативне регулювання в області пожежної безпеки; здійснення державного пожежного нагляду; запобігання пожеж і нещасливих випадків на них; гасіння пожеж, порятунок людей і надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха; рішення окремих задач мобілізаційної підготовки. Боротьбу з пожежами ведуть пожежні підрозділи органів внутрішніх справ. Здійснення державного пожежного нагляду покладено на Головне управління державної пожежної охорони МВС України, управління (відділи) Державної пожежної охорони ГУВС в АРК МВС України, ГУВС м. Києва і Київської області, УВС областей, м. Севастополя (територіальні органи), відділи, підлеглі безпосередньо Головному управлінню Державної пожежної охорони МВС України, загони і частини Державної пожежної охорони МВС України (місцеві органи). Державний пожежний нагляд очолює начальник Головного управління Державної пожежної охорони МВС України, що за посадою є головним державним інспектором України пожежного нагляду, а його заступники — заступниками головного державного інспектора України пожежного нагляду. Начальники територіальних органів держпожнагляду за посадою є головними державними інспекторами пожежного нагляду відповідно АРК, областей, міст Києва і Севастополя, а їхні заступники — заступниками цих головних державних інспекторів пожежного нагляду. Начальники відділів (відділень), загонів і частин Державної пожежної охорони МВС України міст, селищ міського типу, районів у містах, районів є головними державними інспекторами пожежного нагляду відповідних міст, селищ міського типу, районів у містах, районів.Інші посадові особи органів держпожнагляду, що здійснюють контроль за дотриманням вимог пожежної безпеки, є державними інспекторами пожежного нагляду. Під час виконання своїх професійних функцій посадові особи держпожнагляду наділені широкими правами, у тім числі: застосовувати штрафні санкції до підприємств, установам і організаціям у випадку порушення ними встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (розпоряджень) посадових internet осіб органів держпожнагляду; притягати до адміністративній відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій, громадян, винних у порушенні вимог пожежної безпеки, встановлених актами законодавства й інших нормативних актів (стандартами, нормами, правилами, положеннями, інструкціями), невиконанні розпоряджень (розпоряджень), постанов органів держпожнагляду й ін.; проводити перевірки і дізнання за повідомленнями і заявами про злочини, зв «язаних з пожежами і порушенням правил пожежної безпеки. Відомча пожежна (пожежно-сторожова) охорона створена на об «єктах міністерств і відомств і складається з: служб пожежної безпеки; підрозділів відомчої пожежної охорони (відомчої воєнізованої охорони, на яку покладені функції гасіння і запобігання пожеж); допоміжних служб. Контроль за виконанням правил пожежної безпеки на об «єктах Міністерства оборони України, Служби безпеки України, цивільної оборони, Держкомкордон і Державного департаменту з питань виконання покарань здійснюється їхніми службами пожежної безпеки. Права посадових осіб відомчої пожежної охорони аналогічні правам посадових осіб держпожнагляду. У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, створюються сільські пожежні команди. На підприємствах, в установах і організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожеж і організації їхнього гасіння з числа працівників зазначених організацій можуть створюватися добровільні пожежні дружини (команди). Внутрішні військаВнутрішні війська МВС України входять у систему МВС України і призначені для охорони й оборони важливих державних об «єктів, охорони виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні суспільного порядку і боротьбі зі злочинністю. Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Закон України від 26 березня 1992 р. «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України », інші нормативно-правові акти. Побудова внутрішніх військ здійснюється на основі централізованого керівництва, єдиноначальності, об «єднання при комплектуванні принципів добровільності і загального військового обов «язку. Внутрішні війська складаються зі з «єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об «єктів, підрозділів зв «язку, військових установ, навчальних закладів і навчальних частин. Керівництво внутрішніми військами покладено на Міністра внутрішніх справ України. Безпосереднє оперативне управління внутрішніми військами здійснює Командуючий внутрішніми військами. Основними задачами, що покладені на внутрішні війська, є: охорона й оборона важливих державних об «єктів (зокрема атомних електростанцій), виправно-трудових і лікувально-трудових установ, об «єктів матеріально-технічного і військового забезпечення МВС України; супровід спеціальних вантажів; здійснення пропускного режиму на охоронюваних об «єктах; конвоювання арештованих і засуджених; охорона підсудних під час судового процесу; переслідування і затримка арештованих і засуджених облич, що збігли з-під стражі; участь у нагляді за засудженими й особами, які містяться в лікувально-трудових профілакторіях, виконання доручень адміністрації цих установ по забезпеченню внутрішнього порядку; участь в охороні суспільного порядку і боротьбі зі злочинністю. При виконанні своїх обов «язків військовослужбовцем внутрішніх військ надане право жадати від громадян і посадових осіб дотримання порядку, що гарантує безпеку; затримувати і передавати адміністрації охоронюваного об «єкта обличчя, що порушили пропускний режим, а також вести переслідування, проводити затримки, оформляти первинні документи; передавати органам внутрішніх справ чи Службі безпеки злочинців і обличчя, що зробили напад на охоронюваний об «єкт. Військовослужбовці внутрішніх військ мають право застосовувати зброю і спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію », військовими статутами й іншими законодавчими актами. Особовий склад внутрішніх військ комплектується як за контрактом, так і в порядку заклику. Військовослужбовці внутрішніх військ приймають військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання і знаки розходження. Вони проходять службу відповідно до Положення про проходження військової служби і військових статутів. ІV. Основні напрямки вдосконалення державного управління в адміністративно-політичній діяльності.У сфері управління обороною. Процес реформування з метою створення кількісно невеликої, мобільної, добре озброєної, забезпеченої з урахуванням оборонної потреби і економічних можливостей держави армії Збройних Сил України повинен включати в себе як складову частину і реформування законодавства про оборону. Нині вже є декілька точок зору на цю проблему, одна з яких дістала відображення в проекті Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України на 1995;2010рр. розробленому управлінням Генерального штабу ЗСУ. Реформування Збройних Сил — процес довгий, складний, який не терпить зайвого поспіху.Можна виділити 2 основні напрямки реформування законодавства про оборону.Перший. Це вдосконалення змісту законодавства про оборону, тобто визначення місця ЗСУ в державі з точки зору їх завдання в галузі забезпечення національної безпеки і взаємозвязку з іншими державними інститутами, а також наукова розробка і юридичне підкріплення нової моделі внутрішніх соціальних відносин у ЗСУ. Це завдання потребує комплексного підходу, зважаючи на те, що воно охоплює широкий спектр питань, до яких треба віднести такі:1. Вдосконалення діючої моделі цивільного контролю над ЗСУ (шляхом розподілу і чіткого визначення компетенції і повноважень в галузі оборони найвищих органів державної влади і управління, Міністерства оборони, Генерального штабу ЗСУ, інших міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, визначення повної структури військового бюджету тощо) як обовязкової умови нормального функціонування цивільної держави. Так, у Конституції та військовому законодавстві США зазначено, що армія повинна перебувати під контролем і юрисдикцією цивільних властей в особі Конгресу і Президента. Закон України «Про оборону» частково визначає лише окремі елементи вказаного принципу. 2. Реформування сфери військового керівництва з метою подолання надмірної централізації та бюрократизації військових структур. Обєктивно цей процес буде повязаний з розробкою нової моделі структурно-функціональної побудови армії, за якої в складі ЗСУ створюватимуться лише ті формування, які здатні виконувати функції, визнані стратегією воєнної безпеки суспільства і держави.3. Вдосконалення нормативно-правових актів, які регулюють правовий режим місцевостей, де запроваджено воєнний стан. Цими актами повинні чітко визначатися повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в період воєнного стану, порядок їх взаємодії з військовими властями, певне коло обовязків, які можуть бути покладені на громадян цієї місцевості.4. Визначення соціального статусу військовослужбовців з урахуванням того, що змішаний порядок комплектування ЗСУ на підставі загального військового обовязку і за контрактом поступово буде зведений до формування професійної армії. У звязку з цим треба визначитись з правовим регулюванням нових соціальних відносин між трьома ланками. Перша ланка — «держава — військовослужбовець» має охоплювати умови та порядок проходу військової служби; посадові обовязки і права; певний перелік загальногромадських прав, які обмежуються у звязку з проходженням військової служби; державні стимули до високої дисциплінованості і високопрофесійного володіння військовою спеціальністю тощо. У другій ланкі - «начальник — підлеглий» одним з основних є питання заміни принципу «беззастережного підкорення» системою, яка б поєднувала заборону підкорення протиправним наказам з високою особистою відповідальністю начальників усіх рангів за видання таких наказів при додержанні загальної системи високої дисциплінованості.У третій ланкі - «військовослужбовець — військовослужбовець» головним є вдосконалення механізму виконання військовослужбовцями норм військової ввічливості.Другий напрямок — вдосконалення форми законодавства про оборону з урахуванням вітчизняного та іноземного досвіду свідчить про те, що вдосконалення законодавства про оборону повинно здійснюватись шляхом його кодифікації і бути спрямоване на розробку і прийняття Зводу законодавства про оборону, який охоплював би декілька взаємо узгоджених нормативних актів, які мають закріпити якісно нову структуру правового регулювання питань оборони держави, а також побудови втілення в життя нової сучасної моделі Збройних Сил. Уявляється, що структура Зводу законодавства про оборону повинна мати такий вигляд: Воєнна доктрина. Закони України («Про оборону», «Про мобілізацію», «Про воєнний стан», «Про альтернативну (невійськову) службу»).Військовий кодекс України.Статути ЗСУ (внутрішньої служби, гарнізонної та караульної служб, Дисциплінарний, Бойовий, Корабельний).Положення (про прийняття військової присяги, про військові навчальні заклади та ін.).При цьому головним нормативно-правовим актом з визначення завдань, складу, принципів діяльності ЗСУ, а також порядку проходження військової служби, закріплення соціального статусу військовослужбовця повинен бути Військовий кодекс України.Треба зазначити, що реформування законодавства про оборону потребує певної програми (плану). Розробляти та здійснювати цю програму повинні комісії найвищих органів державної влади та управління органів відповідно до Державної програми будівництва і розвитку ЗСУ. До цього мають залучатися спеціалісти в галузі військового будівництва, військові юристи, а також військова громадськість.Слід сподіватися, що через деякий час Україна стане стабільною, міцною державою, у становленні якої провідне місце займе і вдосконалення законодавства про оборону. У сфері управління ОВС. Система органів Міністерства внутрішніх справ є складовим елементом системи державного управління і відповідно вимагає корінних змін як у організації, так і в функціональній структурі. Наукою управління доведено, що в межах сталої організаційної форми функції можуть моделюватися. Суттєві зміни функцій обовязково викликають зміни організаційної форми. Органи внутрішніх справ України, які є частиною виконавчої влади, за своєю організацією та діяльністю не в повній мірі відповідають вимогам, що предявляє до них сьогодення. Це потребує відповідного перегляду ролі, завдань і місця органів внутрішніх справ (насамперед міліції - як гаранта правопорядку і стабільності в суспільстві). Нині більшість цивілізованих країн приділяють належну увагу удосконаленню організації та діяльності органів внутрішніх справ, зокрема поліції, як одному з найважливіших інститутів демократичного суспільства, піднесенню її на рівень вимог сучасності й майбутнього Кравченко Ю. Ф. Міліція України. — К., 1999. — с. 219−221.Сьогодні в умовах перетворень суспільно-політичного ладу та економічної системи України, проблема реформування міліції набула гостроти і актуальності. Лише вивчення стану злочинності в Україні висуває перед ОВС нові завдання, спонукає до перегляду стратегічних напрямків їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організації охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, які б відповідали сучасній обстановці і тенденціям її розвитку. Оскільки ОВС, а саме міліція, є одним з найважливіших органів у системі правоохоронних органів за обсягом компетенцій і наближенням до повсякденного життя, то серед головних напрямків реформування повинно стати: відокремлення міліції від ОВС і створення на її базі окремого міністерства, яке виконуватиме тільки функції по захисту життя, здоровя, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. При цьому повинна зберігатися і бути досить ефективною взаємодія та чітка співпраця підрозділів новоутвореної структури з підрозділами ОВС; необхідно зменшити до мінімуму штатну чисельність управлінського апарату і збільшити до максимуму штат служб та підрозділів, які мають практичну спрямованість роботи, за допомогою делегування частин управлінських функцій від міністерства до головних управлінь та управлінь в областях, не створюючи при цьому управління, які вирішуватимуть однозначні чи подібні завдання. Це необхідно для чіткого розмежування і забезпечення найбільшого співвідношення функцій міністерства і підпорядкованих підрозділів; звільнити міліцію від непритаманних їй функцій.Вирішення названих питань можливо лише в процесі реформування системи ОВС, нагальна необхідність якого назріла і спричинена рядом важливих чинників.ОВС разом із суспільством переживають кризу. А виконання ними багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку і подоланню злочинності, негативно позначаються на їхній діяльності. Незважаючи на значну чисельність працівників ОВС, ефективність їхньої роботи по захисту прав і свобод людини поки що, на жаль, недостатня. Щоб усунути ці та ряд інших недоліків, необхідно виконати такі завдання: максимально підвищити ефективність управління і службово-бойову готовність міліції; створити повноцінну базу її функціонування; широко використовувати позитивно зарекомендовані на практиці форми і методи оперативної, службової і службово-бойової діяльності; впровадити наукові рекомендації і прийнятний в умовах України позитивний зарубіжний досвід; поліпшити роботу з кадрами, підвищити рівень їхнього професіоналізму, виконавчої дисципліни і наукової організації праці; зміцнити ділове співробітництво з іншими правоохоронними органами; встановити і підтримувати на новій основі тісний звязок і взаємодію з населенням і громадськими інститутами на місцях; постійно розширювати і поглиблювати взаємовигідні міжнародні звязки; поставити на необхідний рівень стан фінансового і матеріального забезпечення; вирішити важливе завдання з правового і соціального захисту особового складу міліції та членів їх сімей; створити необхідні умови для забезпечення внутрішньої безпеки міліції України.Реальний стан вирішення цих завдань залежить в першу чергу від чинного законодавства. Воно має відповідати сьогоденню, не суперечити один одному і, головне, реалізовуватися на практиці, не мати формального характеру. А це можливо, на мою думку, лише при проведенні всеохоплюючої реформи у політичній, економічної, соціальній та інших сферах. На перший план повинні бути винесені питання реального правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина в усіх галузях життя. Цьому має сприяти розвиток міжнародних відносин нашої держави з іншими країнами, міжнародними організаціями тощо. З метою підвищення професійно-освітнього рівня ОВС важливо розробити і реалізувати програми розвитку навчальних закладів, наукових установ МВС, цілеспрямованої підготовки висококваліфікованих спеціалістів, які, маючи певну вузьку спеціалізацію, одночасно були б спеціалістами широкого профілю і будь-коли могли показати високий професійний рівень знань. Отже, необхідність реформи системи органів МВС обумовлена потребами економічних і політичних перетворень, що відбуваються у країні. Удосконалення діяльності системи МВС є необхідною умовою проведення послідовної державної допомоги в даній сфері суспільних відносин. Організація системи МВС, як і будь-якої складної соціальної системи, включає різноманітні відносини, звязки, залежність, причому одні з них мають обєктивно необхідний, а інші - випадковий характер. Тому практичному вирішенню проблем удосконалення діяльності internet системи МВС має передувати ретельне і гласне теоретичне пророблення намічених перетворень, моделювання запропонованих організаційних і функціональних змін, форм і методів управління.Сьогодні соціологічні опитування громадян України свідчать, на жаль, що тільки 15% громадян довіряють міліції. Це наводить на невтішні роздуми і одночасно спонукає до рішучих дій реформування, яке має бути в першу чергу спрямоване на створення мобільної, організаційної структури з простими складовими, які виконували б суто властиві їм функції і при цьому не дублювали роботу інших. До складу її входили б професіонали з юридичною освітою, які за моральними, психологічними та людськими властивостями гідні перебувати на службі в міліції.У сфері управління юстицією.Стратегічний напрямом діяльності Міністерства юстиції є створення єдиного правового поля нормативно-правових актів, що пройшли експертизу, на відповідність Конституції України та іншим актам законодавства. Для цього доцільно надати органам юстиції повноваження щодо здійснення правової експертизи актів органів місцевого самоврядування і закріпити вказане на законодавчому рівні, зокрема в Законі «Про нормативно-правові акти».Збільшення кількості нормативно-правових актів, чинних в Україні, зумовлює необхідність здійснення спеціальних заходів щодо їх систематизації, усунення дублювання, прогалин, протиріч та неузгодженостей. Необхідно врахувати й те, що керівники юридичних служб мають недостатній фаховий рівень, що негативно впливає на стан нормотворчої роботи даних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а це, в свою чергу, — на якість розроблених ними проектів нормативно-правових актів: призводить до дублювання актів законодавства, неузгодженого і нераціонального використання матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів та гальмування нормотворчого процесу в цілому.З метою вирішення зазначених проблем, на мою думку, необхідно запровадити механізм подвійного підпорядкування юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а на Міністерство юстиції покласти функції методичного керівництва ними щодо розроблення проектів та підготовки відомчих нормативно-правових актів.У звязку з цим Міністерством юстиції підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації». Ними передбачається, що керівники юридичних служб призначаються на посаду та звільняються з неї за погодженням з Міністерством юстиції.Пропонується також ввести в практику спільну роботу з відповідними підрозділами Міністерства стосовно розроблення законопроектів; участь у підготовці інших проектів нормативно-правових актів, міжнародних договорів (контрактів); розгляд проектів нормативно-правових актів, які надійшли для погодження, з питань, що належать до компетенції міністерства; підготовку проектів письмових висновків та зауважень до них. На подальше підвищення ролі Міністерства юстиції спрямований Закон «Про органи юстиції України», проект якого внесено на розгляд Верховної Ради України. Він має стати основою реалізації державної правової політики, створити належне правове поле для подальшого реформування [mailto:[email protected]] органів юстиції, логічно завершити створення цілісної системи української юстиції.Зазначені вище пропозиції та прийняття названих нормативно-правових актів сприятимуть правовому та організаційному забезпеченню реалізації державної правової політики, спрямованої на захист прав, свобод людини і громадянина, проведенню в Україні правової реформи та розвитку правової науки. Реформування органів юстиції, створення і забезпечення належного функціонування районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції - завдання державної ваги, спрямоване на забезпечення реалізації державної правової політики, надання правових послуг населенню, а найголовніше — на ефективне здійснення функцій по захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина. Потрібно подолати правовий нігілізм, а це якраз і можливо тоді, коли кожен громадянин реально відчує, що його права і свободи непорушні і надійно захищаються.V. Висновок. Таким чином, розглянувши змістовну тему управління адміністративно-політичною сферою, можна зробити висновок, що для існування держави і забезпечення її нормального функціонування, недостатньо прийняття законів та іншої нормативної бази, яка регламентує діяльність органів державної влади, права та обов «язки громадян. Роботу щодо реалізації правових положень здійснюють велика кількість державних органів і органів місцевого самоврядування шляхом повсякденної діяльності по забезпеченню громадського порядку, національної безпеки та інших важливих напрямків діяльності.Адміністративно-політичне управління можна характеризувати як складову частину (елемент) управління, що забезпечує виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни, а також охорону громадського порядку, національної безпеки, територіальної цілісності.VІ. Перелік використаних джерелЗаконодавчі і нормативні акти органів державної влади1. Конституція України2. Декларація «Про державний суверенітет України"3. Закон України «Про оборону «4. Закон України «Про Збройні Сили України «5. Закон України «Про загальний військовий обов «язок і військову службу » .6. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу «7. Закон України «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав «8. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України », 9. Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України » .10. Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» 11. Закон України «Про державний кордон України », 12. Закон України «Про Прикордонні війська України », 13. Закон України «Про Службу безпеки України », 14. Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України «15. Закон України «Про міліцію"16. Закон України «Про нотаріат «17. Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану », 18. Закон України «Про державну виконавчу службу «Навчальні посібники і монографічні видання1. Колпаков В. К. «Адміністративне право України», — К.: 19 992. Авер «янов В.Б. «Державне управління в Україні» (Навчальний посібник), — К.: 19 993. Павловский Р. С. «Административное право», — К.: 19 864. Битяк Ю. П., В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др. «Административное право Украины» — Харьков: 20 035. Ківалов С.В., Біла Л.P. «Адміністративне право України» (Навчально-методичний посібник), — Одеса: 2002.6. Кондратьєв К. «Суд, правоохоронні та правозахисні органи України», — К.: 20 027. Коваль Л. В. «Адміністративне право України», — К.: 19 968. Гончарук С. Т. «Адміністративне право України», — К.: 20 019. Клименко Г. Б. «Адміністративне право», — Харків: 2000Література для порівняльного аналізу1. Бахрах Д. Н. Административное право, — М.: 19 962. Овсянко Д. М. Административное право, — М.: 19 973. Алехин А. П. Административное право Российской Федерации, -М.: 19 974. Коренев А. П. Административное право России, M.: МЮИ МВД России. Изд-во «Щит-М», 1999.