Українська вишивка. 
Рушники

Українська вишивка. Рушники.

.

.

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків .Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів .Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів.Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які да;

туються Viст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст.Арабський мандрів;

ник Хст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг .На жаль, пам`ятки ук-раїнської вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд дав-ніх мешканців території України доби неоліту, три-пільської культури .

Вишиванням споконвіку займались жінки, які з по-коління впокоління передавали найтиповіші, найяскра-віші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техні-ку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевос-ті, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв .

Протягом багатьох віків безпосередній конкрет-ний зміст символів на вишивках втрачався, але тра-диції використання їх не зникли .За мотивами орна-менти вишивок поділяються на три групи: геометрич-ні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів .

Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов`янській міфо-логії .Різноманвтні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення нашіх предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне .На основі стародавніх космоло;

гічних символфів у народі створенна своя система назв .Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики»,.

«кривульки», «сосонка», «перерва» тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ пок-лоніння природі, рослині. Крім поширеного символу.

«дерево життя», який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині ,.

використання таких мотивів, як «виноград» -символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» — сим-вол кохання тощо .

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці викорис-товують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб`яча луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плу-таним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками ,.

мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів .Вишивають переважно білими нитками, зрідка — червоними та сі-рими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами .

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич-ний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольо-ри білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуван-ням, гладдю .

Для вишивок Закарпаття характерний мотив «криву-ля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто викорис;

товується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як бі-лі, так і багатокольорові орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам — старовинним оберегам дому, родини. У давни-ну рушник, вишитий відповідними візерунками-симво-лами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в ос-танню путь, прикрашали, образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування .Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для втирання обличчя і рук — утирач, посуду і стола — стирок, для прикрашення образів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний, для похорон — поховальний, для пов`язування сватів — плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою по-чатку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріп-лювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призна-чення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників харак-терні регіональним особливостям, за якими розріз-няються «подільські», «поліські», «київські», «гуцульські», «галицькі» і «буковинські» .

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу .

.

.

_.

.