Досягнення культури месопотамії та стародавнього єгипту

ДОСЯГНЕННЯ КУЛЬТУРИ МЕСОПОТАМІЇ ТА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ Культура Месопотамії.

У Передній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріччям). Саме тут зародилася характерна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська цивілізація й створилися ранні форми державності. Початкове ця цивілізація складалася з двох частин — Шумеру на півдні та Аккаду в центрі й дістала назву «Шумеро-Аккадська культура», її архаїчну епоху звичайно поділяють за місцями археологічних розкопок на три періоди: Ель-Обеіду, Уруку та Джемдет-Насру, що охоплювали майже усе IV тис. до н. е. й передували виникненню найдавніших держав.

Творцями шумеро-аккадської цивілізації були шумери — стародавній народ, який прийшов на південь Месопотамії з гірських районів Еламу, та семітські племена Аккаду з сірійсько-месопотамського степу. Протягом періодів Уруку та Джемдет-Насру вони досягли великого прогресу в усіх галузях виробництва і культури. Саме шумери заклали основи монументальної архітектури, пов «язаної з храмовим будівництвом, винайшли гончарний круг і виплавку бронзи. Поширення торгових відносин викликало прогрес в удосконаленні транспортних засобів — були винайдені колесо, колісниця й візок. У зв «язку з необхідністю складання господарських документів у шумерів з «являється примітивна картинна (піктографічна) писемність.

Завдяки землеробському таланту шумерів Месопотамія перетворилась у квітучий край. Густа мережа зрошувальних каналів й ретельна обробка землі давали змогу одержувати багаті врожаї, були розвинуті ремесла, торгівля, будівництво, зводилися величні палаци, храми й гробниці. Існувало досконале ювелірне мистецтво, виготовлялися золоті речі, дорогоцінні прикраси, вперше у світі було одержано кольорове скло. Завдяки створенню першої в світі регулярної армії правителю Кдшу Саргону І в кінці XXIV ст. до н. е. вдалося об «єднати інші міста-держави Месопотамії у єдине царство.

Шумери досягли багатьох культурних звершень, що стали важливим надбанням світової цивілізації./Вони удосконалили піктографічну писемність й створили більш зручний клинопис, склали перші астрономічні календарі та правові кодекси, започаткували в літературі епос міфологічного змісту. Тут була винайдена арифметика і зародилася геометрія, для обчислення використовувалися таблиці множення, дроби, квадратні й кубічні корені. Освіту майбутні жерці-чиновники здобували в школах при храмах, де вивчали математику, астрономію, астрологію, оволодівали писемністю, спеціальними знаннями з богослов «я, права, медицини та музики.

На особливу увагу заслуговують досягнення шумерів у різних галузях художньої творчості, їх надзвичайно розвинутий естетичний смак яскраво відбився в образотворчому, ювелірному та будівельному мистецтвах. «Високого рівня сягнула шумерська скульптура, зокрема, майстерно виготовлені статуї богів, царів і жерців, що встановлювалися у храмах. Набула поширення в Шумері й пластика у металі. Знайдена археологами діадема цариці Шубад належить до виробів найвищого ювелірного гатунку. Шумерські архітектори поклали початок будівництву міст, оточених мурами, багатоповерхових будинків та зиккуратів (своєрідних храмових башт зі святинями-алтарями), облицьованих мозаїкою з різнокольорових полірованих «плиток.

Завдяки торговельним та міждержавним зв «язкам культурний вплив шумерів поширювався й на сусідні країни і народи, особливо на Малу Азію, Закавказзя, Єгипет. Заклали вони основи й для культурного розвитку своєї, спадкоємниці у самій Месопотамії, якою з II тис. до н. е. стала цивілізація Вавілону. Цю державу, яка проіснувала до VI ст. до н. е., створили завойовники-Месопотамії — кочові семітські племена аморитів.

Спорідненість шумерської та вавілонської культур грунтувалася, насамперед, на особливостях світосприймання, релігійних віруваннях та міфологічних уявленнях жителів Месопотамії, пов «язаних з обожненням природи.. Страх перед грозою й повенями породив уявлення про богів водяного хаосу Апсу і Тіамат, верховного бога землі та грому Енліля. Але з початком використання штучного зрошення у землеробстві настає час усвідомлення благодатної сили води, поклоніння доброму богу води й мудрості. Виникає землеробський культ вмираючого і воскресаючого бога Думузі (Таммуза). Обожнення природи знайшло відображення і в уявленнях про космос як вищий порядок, що управляє усім світом, не допускаючи анархії. Особливу популярність здобули астральний культ (обожнення неба та небесних світил) і зв «язане з ним астрологічне передбачення майбутнього на основі розміщення планет та зірок. Бог неба Ану стає верховним богом («батьком», «царем богів») у шумерському пантеоні.

Яскраве відображення у міфологічній шумеро-вавілон1-ській літературі знайшли спроби пояснити існуючу світобудову. Так, зокрема, виник міф про створення світу з водяної стихії та міф про божественне творення людини з глини, щоб вона вела доброчинне життя, виконуючи волю богів й прислуговуючи їм. У шумеро-вавілонській культурі, що розглядала Всесвіт як всезагальний порядок, єдину «космічну державу», доброчинне життя, насамперед, виступало саме як слухняне життя, починаючи від послуху старшим у сім «ї, продовжуючи покірністю державній владі й завершуючи служінням богам. Шлях слухняності уявлявся шляхом набуття божественної милості та досягнення земного щастя, почесного становища у суспільстві.

У шумеро-вавілонському епосі також знайшли відображення мрія про безсмертя, проблема життя та правомірно сті смерті. У відомій «Поемі про Гільгамеша» (кінець III—.

початок II тис. до н. е.) знайшла свій типовий вираз сформульована саме на Близькому Сході міфологічна концепція жорстокого детермінізму людського життя, закономірною кульмінацією якого є смерть, яка, натомість, не може перекреслити цінності життя, його земні звершення та радощі. В епічній літературі Месопотамії існували й міфи про Золотий вік людства та райське життя, які згодом увійшли до складу релігійних уявлень інших народів Передньої.

Азії, до біблійної літератури.

Звертає на себе увагу еволюція давнього культу природи. Поступово боги з уособлень сил природи перетворюються на покровителів держави й царської влади, стають! втіленнями абстрактних понять справедливості й могутності, небесними суддями, войовникаМи та царями. Давній! землеробський бог Мардук набуває вигляду «владики неба1! і землі», верховного державного бога Вавілону. А бог сонця Уту (Шамаш) стає богочіравосуддя, що дарує закони; земному царю Хаммурапі. Якщо боги починають зображатися у вигляді «небесних царів», то обожнювані деспоти розглядаються як «земні боги». На їх честь будують храми, приносять жертви.

Одночасно ускладнювалися й ритуали поклоніння небесним та «земним» богам, обрядова сторона культу, який дедалі набував офіційно-державного характеру. З жерців формується окремий соціальний прошарок, який з розвитком шумерського суспільства перетворюється на його керівну еліту. Вищі жрецькі посади зосереджуються в руках царів (лугаль) та правителів залежних від них міст і провінцій (патесі, енсі) Серед служителів храмів, які називали «будинками Бога», були жерці-адміністратори, що розпоряджались їх майном, й жерці, що займалися здійсненням обрядів жертвоприношень та ворожбою на нутрощах принесених в жертву тварин. Спеціально навчені жерці супроводжували ці церемонії грою на лірах, арфах, цимбалах та флейтах. Нарівні зі жерцями існували й жриці, до обов «язків яких входило «служіння богам тілом». Храмова проституція була оточена ореолом святості.

З часом жерці захоплюють монополію не лише на релігійні знання, проголосивши їх «вищим таємним знанням усього, що відбувається на небі та землі», а й на світські знання, використовуючи їх для зміцнення свого виняткового становища у суспільстві. В сакральних цивілізаціях Шумеру та Вавілону усі галузі знання були спрямовані, насамперед, на управління суспільною системою. Тому жерці володіли обширними знаннями про психіку людини, набутими протягом тривалого часу, мали великий досвід навіювання та гіпнозу.

Особливо цінувалися знання) що давали змогу уникнути нещастя або позбутися його наслідків за допомогою передбачення майбутнього. Не дивно, що серед текстів на глиняних табличках, що їх шумери, а згодом й вавілоняни використовували для свого клинописного письма, найчастіше трапляються саме таблиці для ворожби та астрологічних пророцтв. З цією метою жерці у своїх обсерваторіях на дахах храмових башт-зиккуратів вели систематичні астрономічні спостереження. Небозвід був поділений ними на дванадцять сузір «їв та зодіакальних знаків, що символізували ці сузір «я. Знання в галузі астрономії дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, «точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Проте шумерські і вавілонські мислителі прагнули пояснити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього е оригінальна концепція божественних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знаходиться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспільства.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та багатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприяли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруінімгіна (остання, третина III тис. до н. е.), правитель Лагаша, який склав і запровадив найстаровинніший правовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадини, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «встановив у країні справедливість, викорінив безладдя й беззаконня».

Шумерське право згодом стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій як у самій Месопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим прикладом його вдосконалення є кодекс старовавілонського царя Хаммурапі (перша половина XVIII ст. до н. е.), мета якого полягала у тому, «щоб сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість"1. Цей кодекс законів приділяв особливу увагу охороні власності, посилюючи міру покарання та її диференціацію за різні види злочинів. Не дивно, що закони Хаммурапі вважалися взірцем законодавства протягом усієї «клинописної культури» Месопотамії, їх продовжували переписувати та вивчати до кінця існування Вавілону.

Уся ця культурна спадщина Шумеру, а згодом і Вавілону значною мірою була сприйнята на Близькому Сході. Своєрідність й вишуканість мистецтва Шумеру і Вавілону, багатство та досконалість художніх прийомів створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії — халдейською, ассирійською, урартською, сірійською, хеттською, фінікійською, іудейською. З середини II тис. до н.е. клинопис став міжнародна дванадцять сузір «їв та зодіакальних знаків, що символізували ці сузір «я. Знання в галузі астрономії дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Проте шумерські і вавілонські мислителі прагнули пояснити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього е оригінальна концепція божественних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знаходиться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспільства.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та багатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприяли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруінімгіна (остання, третина III тис. до н. е.), правитель Лагаша, який склав і запровадив найстаровинніший правовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадини, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «встановив у країні справедливість, викорінив безладдя й беззаконня».

Шумерське право згодом стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій як у самій Месопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим прикладом його вдосконалення є кодекс старовавілонського царя Хаммурапі (перша половина XVIII ст. до н. е.), мета якого полягала у тому, «щоб сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість». Цей кодекс законів приділяв особливу увагу охороні власності, посилюючи міру покарання та її диференціацію за різні види злочинів. Не дивно, що закони Хаммурапі вважалися взірцем законодавства протягом усієї «клинописної культури» Месопотамії, їх продовжували переписувати та вивчати до кінця існування Вавілону.

Уся ця культурна спадщина Шумеру, а згодом і Вавілону значною мірою була сприйнята на Близькому Сході. Своєрідність й вишуканість мистецтва Шумеру і Вавілону, багатство та досконалість художніх прийомів створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії — халдейською, ассирійською, урартською, сірійською, хеттською, фінікійською, іудейською. З середини II тис. до н. е. клинопис став міжнародним дипломатичним письмом багатьох країн Близького Сходу, сприяючи взаємовпливу їх культур. Наприкінці II тис. до н. е. принципи архітектури та особливості будівельного мистецтва шумерів були використані ассирійцями. Досягнення духовного життя та художньої творчості Вавілону були також запозичені його завойовниками — персами. Образи та сюжети вавілонської міфології, у яких відбилась культура Месопотамії, через біблейську літературу й живопис увійшли до скарбниці християнської духовності, надихаючи багатьох славетних мислителів, митців.