Курси підвищення кваліфікації медичних сестер терапевтичних дільниць при Коломийській ЦРЛ

Курси підвищення кваліфікації медичних сестер терапевтичних дільниць при Коломийській ЦРЛ

В усіх економічно розвинутих країнах проблема раку легенів є однією найбільш важливих і водночас складних у сучасній онкології. Це зумовлено неухильним ростом захворюваності й смертності, т руднощами своєчасної діагностики та недостатньою ефективністю лікування. Швидке зростання захворюваності на рак легенів, який уражує найбільш діяльний і працездатний контингент населення має характер епідемічного лиха стало не тільки медичною, але й народногосподарською, соціальною проблемою.

Серед різноманітних захворювань легенів рак займає провідне місце. Захворювання характеризується надзвичайно високою агресивністю перебігу, з раннім ліморогенним і гематогенним метастазуванням і безпосереднім проростанням пухлини в органи грудної порожнини.

Широкого поширення набув термін рак легенів, але завжди слід пам’ятати, що злоякісна пухлина виходить з епітемію слухової бронха.

Починаючи з 1985 року рак легенів займає перше місце в загальній структурі захворюваності населення на злоякісні новотвори. Найвищі показники захворюваності на рак легенів в Естонії, Латвії, Литві, Україні та Росії - 41−42 випадки на 100 тис. населення, а найнижчі - в Узбекистані та Туркменії, Азейбарджані та Грузії.

Статистичні показники свідчать, що рак бронхів трапляється переважно серед чоловіків.

Етіологія:

Серед причин, що приводять до розвитку раку легенів, розрізняють ряд факторів:

— паління тютюну;

— забруднення атмосферного повітря хімічними концентратами.

— підвищення радіації.

— шкідливі впливи, пов’язані з виробничою діяльністю людей.

Патогенез:

Найчастішим місцем виникнення раку легенів є смугова оболонка кіля (розгалуження) бронхів різного колібру — бронхіол, субсегментарних, сегментарних і часткових. Значно рідше пухлина виникає із клітин слизової проміжною або одного з головних бронхів.

Ракові пухлини легенів макросконово поділяються на екзофітні (вузлові), ендофітні (інфільтративні), мезофітні (пересідні) форми раку.

За своєю гістологічною структурою рак легенів поділяється на:

а) плоскоклітинний рак;

б) аденокарцинома;

в) дрібноклітинний рак;

г) крупноклітинний рак.

Клініка.

Залежно від особливостей локалізації пухлини розрізняють центральний рак, периферичний рак, атиповий рак легенів.

У клініці раку легенів виділяють три періоди:

— доклінічну фазу.

— фаза ранніх клінічних проявів та розпізнавання.

— фаза поширеного захворювання.

Клінічні синдроми:

1.С-м подразнення бронха:

— інтенсивний сухий кашель, гастококлющоподібний; кашель неефективний: ніщо на відкашлюється, він не зумовлений зміною положення тіла хворого, піддається лікуванню навіть найсильнішими бронхолітичними засобами;

— легкий, але постійний, протягом майже усієї доби сухий, виснажливий кашель (покашлювання), який також є неефективним;

— на фоні тривалого кашлю (хронічний бронхіт та інші захворювання) з’явився «сухий компонент» і при цьому кашель зокрема вологий, став неефективним.

2.С-м патологічних виділень:

— так званий вологий кашель — виділенне харкотиння різного характеру, найчастіше слизистою та слизисто-гнійною, дуже рідко гнійною та з неприємним запахом;

3.Температурний синдром:

— різного характеру лихоманка — від субфебральної до чектичної температури; короткотривала, тривала.

4.Больовий синдром:

— різноманітні за тривалістю та інтенсивністю болі, часто пов’язані з актом дихання;

— болі можуть бути поверхневими (з боку грудної клітки) та глибокими (з боку органів грудної порожнини).

5.Функціональний синдром:

— задуха;

— пітливість;

— серцебиття;

— окроціоноз.

— утруднення дихання.

6. Паранеопластичний синдром:

— ендокринно-метаболічний.

— нейромязковий.

— дерматологічний.

— судинний.

7. Синдром загальних ознак:

— загальна слабкість різного ступеня вироженості.

— швидка втома.

— зниження працездатності.

— погіршення або втрата апетиту.

При початкових ф-мах раку легенів найчастіше спостерігаються перші чотири клінічні синдроми самостійно або їх комбінації. Чим більше поширений процес, тим більше різноманітна картина захворювання. Клінічними знаками поширеного пухлинного процесу часто є функціональні розлади дихання та кровообігу, больовий синдром, органічні зміни з боку нервової системи.

Діагностика.

Для діагностики раку легенів у доклінічній фазі велике значення мають профілактичні флюорографічні огляди здорового населення старшого віку. Для ранньої діагностики раку легенів надзвичайно велике значення має правильна оцінка анамнезу з урахуванням статті хворого, його віку, професії та шкідливих звичок, а також зовнішній огляд, пальпація, перкусія та аускультація.

Щоб поставити остаточний діагноз раку легенів, необхідно застосувати цілий комплекс методів спеціального обстеження хворого:

— рентгенологічні.

— ендоскопічні.

— хірургічні.

— морфологічні.

— лабораторні.

Лікування.

— хірургічне.

— променева терапія.

— хіміотерапія.

Догляд за хворими.

Важливою особливістю догляду за хворими з онкологічними захворюваннями є особливий підхід. Необхідно, щоб хворий не дізнався істинного діагнозу. Терміни «рак», «саркома» замінювати словами «виразка», «звуження», латинських термінів «у-р», «бластома», «канцер», «неожауня» потрібно не вживати, так як деякі хворі розуміються в термінології. Психіка онкологічних хворих ранима.

Потрібно слідкувати, щоб документація не попала в руки хворого. Про істинний діагноз потрібно повідомити рідних хворого і попередити щоб хворий не дізнався. У випадку, якщо хворому не вдалося провести оперативне втручання, йому про це не говорити.

Необхідно навчити рідних і хворого міроприємствах гігієнічного характеру. Мокроту, який хворий виділяє з раком легень потрібно збирати в плювальницю, після чого її дезінфікують. Для профілактики пролежнів під лежачих хворих підкладають резинові круги, шкіру спини і ягодиць протирають кілька разів камфорним маслом, роблять легкий масаж. Приміщення в якому знаходиться хворий потрібно провітрювати, необхідно організовувати прогулянки.

???, правильний режим харчування. Хворий повинен вживати їжу багату на вітаміни і білки. Переважно хворі мають поганий апетит, в таких випадках можна давати по 25−50 мл вина чи коньяку. Спеціальної дієти придержуватися не слід. Непотрібно давати хворому надто гарячої, холодної, жирної чи гострої їжі.

У онкохворих часто спостерігаються запори. В таких випадках роблять окисні клізми, а також дають проносні.

Вказані вище міроприємства можна робити як не дому так і в стаціонарі.