Українсько-російські відносини в умовах існування незалежних держав. 
Підписання у червні 1997 року широкомасштабного українсько-російського договору

Українсько-російські відносини в умовах існування незалежних держав. Підписання у червні 1997 року широкомасштабного українсько-російського договору.

Проголошення Україною 24 серпня1991 р, політичної незалежності викликало активізацію її міжнародної діяльності. Однак, лише после всеукраінського референдуму 1 грудня 1991 р., межи простих людей України підтвердив Акт проголошення незалежності України, почалося дружне визнання нової держави світовим співтовариством. За грудень 1991 р, незалежність України визнали 68 держав: на другий день после референдуму про це оголосили Канада й Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія й Литва, 5 грудня перед тим приєдналося одразу 5 країн — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія й Xорватія. 25 грудня 1991 р• визнали Україну й незабаром встановили із нею дипломатичні відносини США. Особливо велике значення для України мало визнання її незалежності із боці Росії, хоч загалом відносини нашої держави зі своїм найближчим й наймогутнішим сусідом складаються нелегко.

Визнавши Україну одним із перших, уряд Б.Єльцина сподівався зберегти за Москвою становище керівного центру на всій територї колишнього СРСР за допомогою механізму Співдружності Незалежних держав (СНР)• Утворену підписанням 8 грудня 1991 р. у Мінську догоди Співдружність Росія розглядала як зародок державного утворення, яку винне було б зберегти й по можливості розвинути успадковані від Радянського Союзу зв «язки між колишніми союзними республіками. На противагу цьому Україна вважала СНР міжнародним механізмом, який доповнював й координував процес формування якісно нових двосторонніх відносин із незалежними державами, утвореними на територї СРСР• 3 її точки зору, цей механізм мав на меті передусім сприяння более успішному розв «язанню пекучих проблем, що виникли внасдідок розпаду СРСР• Парламент та уряд проводии у межах СНР політику, котра винна був забезпечувати реалізацію національних інтересів України, утвердження її державності. Наполегливе прагнення російського керівництва надати інститутам СНР державні функції випливало перш на із його небажання втрачати контроль над тими українськими територіями, де мешкало багаго росіян (в першу чергу Крим).Таке небажання яскраво проявилося уже под годину підписання 19 листопаду 1990р. першого російсько-українського договору, тобто более як за рік до розпаду СРСР. 3 ініціативи російської сторони ключова 6-та стаття договору був сформульована двозначно. Йшлося про визнання й поважання територіальної цілісності Росії Україною та України РОСІЄЮ не було за всіх умів, а лише в існуючих тепер у рамках СРСР кордонах• Через дві доби после проголошення Акта про незалежність України прессекретар Б.Єльцина заявивши, що Росія залишає за собою право поставити нерозв «язану, на її думку, проблему кордонів із республіками, котрі проголосили незалежність. Виступ по центральному телебаченню тодішнього міра Москви ТПопова, який поставивши под сумнів суверенітет України щодо Кріму й Одеської області, викликав кризові в російсько-українських відносинах•.

Українське керівництво проводило у відносинах із Росією зважену політику, намагаючись вирішувати болючі запитання методом переговорів. Однак воно та не розглядало Крім як предмет українсько-російських відносин й розв «язувало існуючі на півострові проблеми та влаштування кримських татар, відновлення 1992;го р. автономної республіки тощо.

Однак для російських законодавців кримська проблема і надалі залишалася гостро акіуальною• У липні 1993 р. російський парламент прийняв безпрецедентне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на територї України, статусу міста Ро-сійської Федерації. Рада Безпеки ООН визнала безпідставність цого кроку російських законодавщв. Юридичну неспроможність такого рішения змушений був підтвердити сам російський президент. Разом із тім Б.Єльцин майстерно переніс вістря кримської проблеми на запитання про Чорноморський флот. Маючи головну базу в Севастополі, цей флот налічував близько 300 кораблів переважно застарілих юнструкцій (найсучасніші судна були виведені Росією із акваторії Чорного моря). Українська сгорона наполегливо домагалася розв «язання проблеми шляхом поділу флоту, а російська, навпаки, затягувала переговори, щоб матір привід для втручання у кримські справ на законних підставах. Адже існування флоту про «єктивно заговорили українською у «язане із черговою інфраструктурою.

На неодноразових зустрічах із проблеми Чорноморського флоту, зокрема. і на найвищому рівні, було б досягнуто домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на 5-річний період. Отже, перемогла точка зору російської сторони. Домовленість не розв «язувала проблеми, але й зменшила напруженість між двома країнами. Проблеми поділу Чорноморського флоту, боргів, подвійного громадянства, надумана проблема «стаіусу м. Севастополя «призвели до значних труднощів в українсько-російських відносинах, до непомірного затягування переговорного процесу по великому Договору між Україною й Росією. Тільки у 1997 р. нові декілька перенесень візиту, коли розрахунки російських політиків на нежиттєвість української державності повністю провалилася, президент Росії Б.М.Єльцин приїхав у Київ. 30 травня 1997 р• сталася справді історична подія — підписання Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Росією та Україною. У договорі вказувалося, що сторони «визнаюгь територіальну цілісність одна одної й підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів• Чорноморський флот та інфраструктура були поділені порівну, але й Росія викупала непотрібні Україні кораблі. Сума викупу й вартість 20-річної оренди бази в Севастополі покривалася боргом України за енергоносії. Однак, якщо Верховна Рада України уже ратифікувала широкомасштабний українсько-російський договір, то Державна Дума Росії ніяк не включити це запитання до порядку денного. Дехто із російських політиків вважає, що ратифіковувати великий Договір із Україною недоцільно, поки Верховна Рада України не ратифікує пакет угод по Чорноморському флоту.

На початку 1998 р. У ході неформальної зустрічі в підмосковній резиденції глави російської держави БМЄльцин й Л. Д. Кучма зійшлися до того, що Договір має бути ратифікований якомога швидше. Він вже і тепер позитивно впливає на українсько-російські відносини.