Форми страхування кредитів.
Страхування товарних кредитів
Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійснюватися як безпосередньою переданням виробникам і власникам основних засобів у довгострокову оренду, так і за посередництвом спеціальних лізингових закладів. У вітчизняній господарській практиці роль лізингодавців-посередників можуть виконувати комерційні банки. Вони, застосовуючи… Читати ще >
Форми страхування кредитів. Страхування товарних кредитів (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Форми страхування кредитів. Страхування товарних кредитів.
.
.
Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назвемо їх у порядку економічної значущості.
1) Страхування товарних кредитів;
2) страхування кредитів під інвестиції;
3) страхування споживчих кредитів;
4) страхування кредитів, виданих під заставу;
5) страхування кредитів довіри.
Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг. Сфера застосування товарних кредитів у високорозвинених ринкових системах є майже необмеженою. Понад 80% світової торгівлі здійснюється наданням кредитів. Воно охоплює всі галузі господарства. Поряд із класичними сферами виробництва й торгівлі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг. Проте розвиток кредитних відносин є лише передумовою виникнення страхування кредитів. Головна його причина — масові випадки неплатоспроможності покупців-позичальників, зумовлені різними чинниками: невигідною кон’юнктурною ситуацією як в окремих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обігових коштів; спадаюча відсоткова ставка; помилки в управлінні через складність сучасного менеджменту; зростаюча внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція, стагнація потреб і споживання.
При страхуванні товарних кредитів об'єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.
Продаж товарів може здійснюватися не лише безпосередньо — продавцем покупцеві, а й посередньо — на умовах факторингу, тобто з участю посередника — фактора чи факторного банку. Господарська практика знає багато видів факторингу. З огляду на порядок врахування ризику неплатоспроможності боржника найістотнішого значення набуває факторинг повний і неповний. Головною ознакою повного факторингу є те, що ризик неплатоспроможності боржника тяжіє на факторі. У разі застосування неповного факторингу ризик неплатоспроможності лягає на продавця. З погляду продавця-кредитора найбажанішим видом факторингу є повний факторинг з переданням ризику торговельної операції на фактора. Цей ризик може бути охоплений страхуванням.
Відповідальність страхового закладу при страхуванні в умовах факторингу дорівнює повній вартості контракту, тобто сумі заборгованості, яка має бути сплачена боржником факторові. Договори страхування можуть укладатися на кожну окрему операцію або (як у разі регулярних торговельних відносин) на підставі генеральної угоди.
.
Рис. 12.4. Механізм функціонування страхової угоди в умовах факторингу Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У першому випадку кредиторами є виробники і продавці Інвестиційних засобів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікавлені у своєчасному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхового захисту. Більш популярним є страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності. Цільовий характер використання таких кредитів є очевидним. На відміну від них фінансові (банківські) кредити оцінюються як нестрахувальні (через меншу певність щодо їх цільового використання).
Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійснюватися як безпосередньою переданням виробникам і власникам основних засобів у довгострокову оренду, так і за посередництвом спеціальних лізингових закладів. У вітчизняній господарській практиці роль лізингодавців-посередників можуть виконувати комерційні банки. Вони, застосовуючи фінансовий лізинг, мають змогу купувати основні засоби і передавати їх в оренду за відповідну плату. Як важливий елемент цієї плати передбачається ризикова надбавка, призначена на покриття збитків, які можуть виникнути в лізингодавця в разі несвоєчасного внесення орендної плати або ж неповернення об'єктів лізингу. Проте більшу ефективність у справі захисту інтересів лізингодавця може мати застосування страхування умов виконання лізингових операцій. Типова схема взаємовідносин між сторонами, які беруть участь у лізинговій операції та її страхуванні, набирає такого вигляду (рис. 1):
.
Рис. 1. Взаємовідносини сторін при страхуванні лізингових операцій Обсяг страхової премії, як і ризикова надбавка, обчислюється з урахуванням платоспроможності орендаря. З огляду на трудність довготермінового прогнозування фінансового стану орендарів страхові заклади виявляють помірну стриманість при укладанні договорів страхування лізингових операцій.
Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.
При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як правило, позичальник — фізична особа. Він же безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Наявність страхового забезпечення є необхідною умовою здійснення кредитної угоди. Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхового випадку обов’язок повернення кредиту лягає на страховика.
В умовах продажу товарів «у розстрочку» споживчі кредити можуть мати «амортизаційний» характер, який передбачає почастинну сплату отриманого кредиту. Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду «термінового» страхування зі змінною (спадною) страховою сумою. Умови надання та повернення такого кредиту є однаково вигідними як для кредитора, так і для позичальника, а тому цей кредит стає вельми популярним на кредитному ринку.
У сучасній практиці кредитно-страхових відносин ініціаторами та безпосередніми учасниками договорів страхування можуть бути банки у випадку надання ними банківських кредитів (на умовах почастинного їх погашення) для придбання споживчих товарів. Схему взаємозв'язків між учасниками таких кредитно-страхових відносин унаочнює рис. 2.
.
Рис. 2. Схема відносин у разі страхування споживчих кредитів Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, надійності позичальника, яка може бути досить мінливою. Це спонукає страхові заклади до страхування, а банки — до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і позичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов’язань — застави.
Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, Ідо майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Отже, предмети застави потребують страхового захисту. Закон України «Про заставу» визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов’язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.
У разі порушення заставодавцем обов’язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати дострокового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступним стягненням з нього витрат зі страхування.
У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов’язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця. Отже, в таких ситуаціях ідеться про безпосереднє страхування предметів застави майна, вартість якого становить гарантію платоспроможності позичальника і виконання ним зобов’язань перед своїм кредитором від усіх ризиків. Таким чином, при страхуванні заставленого майна (іпотеки) страхувальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб'єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бенефіціантом.
Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхового процесу в разі настання страхового випадку (втрати предметом іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор. Виплата страхового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплатоспроможністю позичальника. Водночас виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.
Сучасне законодавство багатьох європейських країн дає змогу перейти від страхування предметів застави до безпосереднього страхування кредитів, виданих під заставу. Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Відповідно страховим випадком визнається неповернення позичальником у встановлені терміни заборгованості кредиторові. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в обсязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь належної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки. Перед укладанням договору про заставу заставодавець зобов’язується застрахувати призначене для застави майно від тих ризиків, які, на думку страховика, можуть загрожувати іпотеці втратою її вартості. Страхові тарифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків. Як правило, іпотека страхується на умовах «від усіх ризиків». Після цього нотаріальним актом іпотека оформляється на користь страхувальника, який одночасно стає заставо держателем. Інтегральною частиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.
Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов’язки необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:
• уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;
• запобігати прямим збиткам і втратам;
• уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріальних цінностей.
Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, котрі неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.
Колискою страхування кредиту довіри (недовіри) є Англія. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала перший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям матеріальний захист на випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладених на них обов’язків. До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в певному домовленому розмірі. Особливого розмаху цей вид страхування набув у США в період міграційного буму. Працедавці змушені були користуватися послугами здебільшого невідомих працівників, які наймалися на службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню нового виду страхування. Сьогодні страхування довіри в США провадить більш ніж 200 страхових компаній.
Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується здебільшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страховий захист і полегшує персональні відносини.
Останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп’ютерних зловживань. Воно захищає власників комп’ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті використання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп’ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Величина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником.
Використана література:
Справочник по страховому бизнесу / Под ред. 3. А. Уткина. — М.: Тандем, 1999.— 416с.
Страхование от, А до Я. Книга для страхователей / Под ред. Л. Й. Корчевской, К. Е. Турбиной. — М.: Инфра-М, 1996. — 624с.
Страховеє дело: Учебник / Под ред. Л. Й. Рейтмана. — М.: Рост, 1992. —530с, Страхові послуги: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. Т. М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.
Страховое дело в вопросах и ответах. Учеб. пособие. Составитель А. Л. Черненко. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. — 576 с.
..
_.
.