Лавров Петро Лаврович

Лавров Петро Лаврович

Лавров, Петро Лаврович (1823−1900), російський соціолог, публіцист, теоретик народництва.

Родился 2 (14) червня 1823 в с. Мелехово Псковської губернії.

В 1842 закінчив Михайлівське артилерійське училище.

С 1842 — професор математики Петербурзької військової академиии.

В 1866 Лавров був заарештований за у революційній діяльності. У 1870 біг зарубіжних країн, брав участь у роботі Інтернаціоналу, у Паризькій комуні. З 1873 видавав журнал «Уперед», був видатним діячем міжнародного соціалістичного руху. Помер Лавров у Парижі 25 січня (6 лютого) 1900.

На формування філософських поглядів Лаврова вплинули ідеї Л. Фейербаха, О. Конта, Г. Спенсера, а пізніше К.Маркса. У його творах філософського характеру (Механічна теорія світу, 1859; Практична філософія Гегеля, 1859; Нариси питань практичної філософії, 1861) панує дух «позитивної філософії»: обгрунтовується вирішальне значення наукового знання, рішуче критикуються різноманітні форми метафізики. Критикував Лавров і «вульгарний матеріалізм» німецьких натуралістів (К.Бюхнера, Л. Фохта та інших.), вбачаючи у ньому, проте, не стільки вульгаризацію матеріалістичної філософії, скільки жодну з її найбільш послідовних історичних форм. Матеріалізм, з його вченням про єдиної, незалежної від усвідомлення субстанції, для нього лише одне з вар’янтів метафізичної віри. Предметом філософії, на переконання Лаврова, є «цілісна людина», і тому може бути лише «філософським антропологизмом». Тільки після людини, осмислення його історичного й будь-якого індивідуального досвіду можна дійти справді науковому, філософському розумінню зовнішньої дійсності.

Видя своїм предметом цілісну людину, філософія і самі повинна мати єдністю, що може мати виняткового значення у сфері знання, але й у сфері життя і. «Філософія в знанні є побудова всіх відомостей в струнку систему, розуміння всього сущого як єдиного, несумісність на розумінні. Філософія у творчості є внесення розуміння світу і життя жінок у творчу діяльність, втілення понятого єдності всього сущого в образ, в струнку форму, єдність думки і дії». У вченні Лаврова про цельном людині й цільною філософії присутній етична спрямованість, характерна загалом російської думки. Заснувавши, щоб уникнути «метафізичних ілюзій», гносеологию на принципі скептицизму («процес свідомості сам не дає можливості вирішити, чи є вона сама результат реального буття, чи реальне буття є її продукт»), Лавров робив принципове виняток лише однієї області - етики. «Відсутність скептичного принципу у будівництві практичної філософії, — стверджував він, — надає їй особливу міцність і від метафізичних теорій».

Человек, який діє у історії, усвідомлює себе вільною особою, і це «свідомість свободи» стає, відповідно до Лаврову, джерелом моральних взаємин у суспільстві. «Я виходжу з факту свідомості свободи, факту свідомості ідеалів, і основі цих фактів я строю зв’язну систему моральних процесів». Хоча «свідомість свободи» не доводить реальності свободи волі, воно (це свідомість) і створювані його основі моральні ідеали вкрай необхідні для історичного прогресу. Прагнучи для реалізації ідеалів, людина створює себе особистість. У кінцевому підсумку залежить від нього, оскільки ніяких уроджених моральних чеснот немає. «Прирождено людині лише прагнення насолоди, й у числі насолод розвиненою людина виробляє в собі насолоду моральної життям…».

В соціологічною концепції Лаврова справжніми історичними діячами виявляються «розвинені, критично мислячі особистості» — прогресивні і революційно налаштовані представники освіченого шару суспільства. Ці особистості визначають критерії прогресу, цілі й ідеали у суспільному розвиткові. Такий їхній підхід призводить до визнанню вирішальну роль суб'єктивного запрацювала історії. Для Лаврова в соціології діє суб'єктивний метод: громадські зміни своєрідні, неповторні, вони результат зусиль особистості, і об'єктивні наукові методи тут незастосовні. Мріючи про соціалістичних перетвореннях у Росії, Лавров, як та інші вожді народництва, покладав сподівання селянську громаду, на «проникнення принципів колективної праці та колективної власності в робочі маси», вірив у поступове прилучення народу до активної громадської і політичної життя, в «народну ініціативу».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.