Березневі з статтею

Березневі статті

40 — кові рокта XVII століття…

Більша частина України увіходить до скла-ду Речі Посполітої. Українське козацтво розпо-ділено на реєстрове та нереєстрове. Реєстр юридично означав звільнення від магнатського свавілля, яку в посилювалося в умовах кризи центральної королівської влади. Проблеми ж нереєстрових козаків ніяк не вирішувались, ії стан все погіршувався. Це і призвело до повс-таннь начолі із Іваном Сулімою, Павлом Павлю-ком, Дмитром Гунею на іншими.

На цьому тлі польський уряд знов вдається до тактики «твердої руки». Суворими заходами примусу, терору польській владі вдалося на пе-вний годину встановити політичну рівновагу, котра в польскій історіографії називається «золотим спокоєм».

Алі, як відомо, тиша та спокій частіше на стають провісниками бурі. Саме таким бу-ревієм стало наприкінці 40-их років Велике по-встання под орудою Б. Хмельницького.

Отримавши гетьманську булаву та очолив-ши козацьке військо, Богдан Хмельницькій на першій стадії військових дій досягає значних успіхів. Алі обставини змінювались й вносили свої корективи в тактику й стратегію гетьмансь-кій політики.

Збоівський світ, підписаний у серпні 1649 року, хоч й збільшував реєстр із 6 до 40 тисяч Чоловік та надавав певних пильг козацькій ста-ршині, усе ж таки таки не вирішував всіх питань, зо-крема й тихий, що стосувалися селянства, яку зно-ву було б змушено повернутись у кріпацтво.

Інший єтап у ході Великого повстання був невдалим для козаків. Їх військо було б розбито под Берестечком. Підсумки цого єтапу знай-шли своє втілення в Білоцерковському мирі, який був підписаний у 1651 році. Реєстр скоро-чувався удвічі (до 20 тисяч Чоловік). Влада ге-тьмана був обмежена Київським воєводством.

Розпочинався третій єтап. Війна ставала млявою, позиційною. За таких умів шукають чи компромісу, чи ж надійних союзників. До компромісу, який передбачав визнання рівними собі колишніх підданних — козаків, шляхта був неготовим. Кримське ханство як союзник було б ненадійним. Це довели військові події (зрада кримського хана був причиною поразки армії Богдана Хмельницького под Берестечком).

За таких обставин найсприятливішим варі-антом здавався московський цар. Чи не найго-ловнішим мотивом такого вибору було б єдино-вірство, православне віровизнання. Однак воно та не квапило царя на рішучій крок, аж поки коза-ки не заявили про можливість переходу под протекцію Оттоманській Потри, що змусило монарха скликати Земський собор (1653 рок) й прийняти козаків «под свою високу руку».

Під годину переговорів у Переяславлі відбувся лише попередній обмін думками про статус України. Російське посольство, очолюване У. У. Бутурліним, запевнило гетьманський уряд, що на Україні будуть збережені порядки, яки існу-вали до возз'єднання із Росією. 17 лютого 1654 року до Москви виїхало посольство начолі із З. Богдановічем-Зарудним й П. Тетерею. Перего-вори відбувалися із 13 до 27 березня. Крім лис-тів Богдана Хмельницького, українське посоль-ство передало російському урядові «Проси-тельные статті» із 23 пунктів (статей) — про під-тварження всіх прав, привілей то маєтностей козацьких (з статтею 1, 7, 13). Зазначався у яких 60-тисячний козацьку реєстр (ст. 2), права коза-цької старшини (ст. 3) плата старшині та кошти на утримання війська (ст. 8−12, 21, 23), вільні вибори козаками гетьмани та передача Чиги-ринського староства на його утримання (ст. 5, 6). Йшлося про збереження місцезнаходження місцевої адміністрації та збір через неї податків на Україні царським урядом (ст. 4, 15), про не-втручання царських воєвод та інших російських урядовців у внутрішні справ України (ст. 16). Говорилося про надання царським урядом гра-мот на вільність козацтву, але й селянство (по-сполиті) залишалось феодально залежним: «хто козак, той вільність козацьку мати, хто ж пашенний селянин, той посаду обыклую його величності віддавати, як й раніше цього» (ст. 17), про збереження прав київського мітрополіта (ст. 18), про спільний із російським військом виступ проти Польші (ст. 19) й проти Кримського ханства (ст. 22), про право зносин гетьманського уряду із іншими державами із ві-дому російського уряду (ст. 14). Остаточне за-твердження всіх 23 статей про збереження прав й вільностей Війська Запорізького, козацької старшини, володіння гетьманом Чигиринським староством та іншими маєтностями було б офор-млене у царських грамотах 27 березня. Додат-кові з статтею (із 11 пунктів) були затверджені 21 березня.

Згодом царський уряд, проводячи колоніза-торську політику на Україні, поступово скасу-вав з статтею й в другій половині XVIII століття лі-квідував автономію України.

Література:

1.Крип'якевіч І. П. Богдан Хмельницький.

2.Українська Радянська Єнциклопедія.

3.С. Грабовський, З. Ставрояні, Л. Шкляр Нариси із історії українського державотворення.