Кримінально-правова відповідальність за згвалтування

Мiнiстерство Освiти та Науки Украiни Запорiзький Державний Унiверситет юридичний факультет кафедра кримiнального права та правосуддя Курсова робота на тему:

Кримiнально-правова вiдповiдальнiсть за згвалтування.

студентки 3 курсу.

Гр. 6117−1.

Скиби О.М.

Науковий керiвник:

викладач Козенко Т.Е.

м.Запорiжжя.

Завдання.

Вересень: вибiр учбовоi дисциплiни, за якою я маю бажання написати курсову роботу.

Жовтень: вибiр теми, пiдготовка плану роботи, пiдшук лiтератури.

Листопад: обробка лiтератури, перегляд монографiй, перiодичноi лiтератури — газет, журналiв — з обраноi теми.

Грудень: написання вступу, першоi глави та обробка лiтератури до другоi глави.

Сiчень: написання другоi глави, обробка лiтератури до останньоi глави.

Лютий: написання останньоi глави, висновкiв перелiку посилань.

Березень: 1 березня — здача чернетки, робота над помилками.

Квiтень: 20 квiтня — здача роботи.

Реферат.

1) Актуальнiсть роботи: підвищення проценту вчинення злочинів згвалтування, забезпеченність Конституцією захисту особи та її прав.

2) Об’ект дослiдження: злочини проти життя, здоров’я, волi та гiдностi особи та злочини проти статевоi свободи та статевоi недоторканностi людини як рiзновид перших.

3) Предмет дослiдження: згвалтування як особливо небезпечний злочин проти статевоi свободи та недоторканностi.

4) Мета дослiдження: проаналiзувати кримiнальне законодавство Украiни стосовно злочину згвалтування, виявити недолiки законодавчого регулювання цього питання.

5) Методи дослiдження: філософський (діалектичний), метод пізнання, юридичний (догматичний), соціологічний, порівняльного правознавства, історичний (генетичний).

6) Результати роботи: виявлення недоліків та пробілів в українському кримінальному законодавстві стосовно злочину згвалтування.

Змiст.

1. Загальна характеристика статевих злочинiв та iх законодавче регулювання в зарубiжних краiнах.

2 Згвалтування як найбiльш тяжке посягання на статеву недоторканнiсть особи:

2.1 Об’ект.

2.2 Об’ективна сторона.

2.3 Суб’ективна сторона.

2.4 Суб’ект.

2.5 Наслiдки пережитого посягання для потерпiлоi особи.

3. Квалiфiкованi види згвалтування Висновки Перелiк посилань Використана лiтература.

Перелiк умовних позначень, символiв, скорочень i термiнiв.

§ - параграф.

% - процент абз. — абзац ВРУ — Верховна Рада Украiни Д. — Донецьк Днепроп. — Днiпропетровськ К. — Киiв КК — Кримiнальний Кодекс КПК — Кримiнально-процесуальний кодекс Л. — Ленiнград М. — Москва р. — рiк Ростов н/Д — Ростов-на-Дону РФ — Росiйська Федерацiя С.-П. — Санкт-Петербург СРСР — Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк ст. — стаття т.(Т.) — том т.п. — тому подiбне У — Украiна (и) Х. — Харкiв ч. — частина.

Вступ Вибравши для дослiдження тему згвалтування, ми, як нам здаеться, хочемо довести самим собi, що в нашiй краiнi найвища цiннiсть жiнки iснуе не лише в яскравих промовах та художнiх лiтературних творах. Знаючи наперед, що iснуе кiлька суперечливих питань стосовно законодавчого регулювання захисту жiнки вiд статевих посягань та взагалi стосовно об’екту згвалтування, ми смiливо беремося за цю роботу, бо в нас досi ще горить вогонь боротьби за справедливий закон i щире виконання його вимог. Ми ще вiримо в те, що кримiнальний закон стереже громадян вiд актiв насильства i морального тиску, вiд зловживання беззахиснiстю i недосвiдченiстю малолiтнiх та неповнолiтнiх, осiб, що страждають вiд тяжких недугiв, та взагалi представниць слабкоi статтi. До того ж, законодавчого захисту потребують i чоловiки, iх честь та гiднiсть. Бо якщо з ними раптом трапляеться жахливий випадок посягання на статеву свободу та недоторканнiсть, нiхто i нiде не чекае цих людей з допомогою. В багатьох подiбних випадках спрацьовуе принцип суспiльноi недовiри в те, що в життi може бути якось не так, як всi звикли. Тому «скривдженим» чоловiкам не вiрять, над ними насмiхаються та залишають справу iхнього захисту напризволяще. Але ми вiримо в те, що в нашому суспiльствi ще може бути i навпаки, що iснують люди, спроможнi пiдкрiпити лiтеру закону дiею, спрямованою на захист тих, хто в цьому потребуе. I з цiею вiрою ми беремося до роботи, щоб утвердити свое прагнення стати i бути добрим юристом.

1. Загальна характеристика статевих злочинiв та iх законодавче регулювання в зарубiжних краiнах Для бiльшостi людей статеве життя е невiд’емною частиною iх буття. При цьому завдоволення статевих (сексуальних) потреб людини мае бiологiчний i соцiальний аспекти. Саме соцiальний аспект статевого життя людини повинен охоронятися, пер за все, кримiнальним правом. Водночас об’ектом правовоi охорони та регулювання можуть бути i деякi бiологiчнi елементи статевого життя, наприклад, статева зрiлiсть. Статевi злочини як протиправнi посягання на свободу та недоторканнiсть людини спричинюють шкоду правам, свободам та iнтересам людини, суспiльства та держави. У чинному Кримiнальному Кодексi Украiни протиправнi статевi (сексуальнi) посягання передбаченi статтями 117−122. Взагалi ж статевими злочинами прийнято називати злочини, що вiдносяться до областi статевих вiдносин. Рiзнi автори дотримуються протилежних точек зору стосовно того, як називати цi протиправнi посягання: «посягання на статеву недоторканнiсть» чи «посягання на статеву свободу». Рiч у тому, що термiн «статева недоторканнiсть» частiше застосовуеться у визначеннi об’екта посягання на неповнолiтнiх, а термiн «статева свобода» взагалi дуже неточний i може мати два або три рiзних, частиною неприйнятних, значень. Тому, мабуть, буде справедливим використання в цiй роботi узагальненного поняття «посягання на статеву свободу та статеву недоторканнiсть людини».

Найбiльш розповсюдженою та вiдповiдаючого колу статевих злочинiв е iх тричленна класифiкацiя, що була накреслена в загальних рисах ще П.I.Люблинським. В цьому планi статевi злочини подiляються на:

1) статевi злочини, що посягають на статеву свободу жiнки (до них треба вiднести згвалтування, задоволення статевоi пристрастi неприродним способом, примушування жiнки до статевого зв’язку);

2) статевi злочини, що посягають на нормальний статевий розвиток неповнолiтнiх (статевi зносини з особою, яка не досягла статевоi зрiлостi, розбещення неповнолiтнiх);

3) iншi статевi злочини (мужолозтво). [1].

Уявляеться обгрунтованною точка зору тих юристiв, якi до третьоi групи статевих злочинiв вiдносять також злочини, що знаходяться в Особливiй частинi Кримiнального Кодексу Украiни — такi, як утримання домiв розпусти i звiдництво (ст. 210 КК), ввезення, виготовлення, збут i розповсюдження порнографiчних предметiв (ст. 211 КК), а до другоi групи — втягнення неповнолiтнiх до заняття проституцiею (ст. 208 КК).

Об’ектом статевих посягань, як вже згадувалося, е права, свободи та iнтереси людини в сферi статевого життя. З урахуванням правового змiсту цих соцiальних цiнностей вони можуть бути представленi формулюванням «статева свобода та статвеа недоторканнiсть особи». Юридичнi склади всiх статевих злочинiв передбачають як обов’язковий елемент потерпiлого, видiляючи його за певними властивостями (ознаками) — статтю, недосягненням певного вiку чи стану, залежнiстю вiд суб’екта злочину та iншими.

Об’ективна сторона юридичних складiв статевих злочинiв характеризуеться дiянням у формi дii. Основнi склади статевих злочинiв, передбачених статтями 117 (згвалтування), 118 (завдоволення статевоi пристрастi неприродним способом), 122 (мужолозтво), а також склади статевих злочинiв, передбачених статтями 119 (примушення жiнки до вступу в статевий зв’язок), 120 (статевi зносини з особою, яка не досягла статевоi зрiлостi), 121 (розбещення неповнолiтнiх), сконструйованi законодавцем як формальнi. Тобто злочин вважаеться закiнченим з моменту вчинення дiяння, а наслiдки не е обов’язковим елементом. Квалiфiкованi склади згвалтування (ч.4 ст.117) та задоволення статевоi пристрастi неприродним способом (ч.2 ст.118) е так званими формально-матерiальними — у них передбаченi особливо тяжкi наслiдки як одна з альтерантивних квалiфiкуючих ознак.

Суб’ективна сторона юридичних складiв статевих злочинiв передбачае вину у формi умислу, до того ж умисел повинен бути прямим. Змiст умислу за загальним правилом включае усвiдомлення суб’ектом злочину тих ознак, що характеризують потерпiлого i вiдповiдну дiю щодо нього, та бажання таку дiю вчинити. У рядi випадкiв, зокрема при згвалтуваннi неповнолiтньоi чи малолiтньоi, згвалтуваннi, що спричинило особливо тяжкi наслiдки, при статевих зносинах з особою, яка не досягла статевоi зрiлостi, психiчне ставлення суб’екта злочину до зазначених обставин може мати елементи необережноi вини, але в цiлому цi злочини залишаються умисними.

Суб’ект статевих злочинiв — як правило, спецiальний. Його ознаки (властивостi) кореспондують з вiдповiдними ознаками потерпiлих (ст. 117, 118, 119, 122 КК). I лише в злочинах, передбачених ст. 120,121,суб'ект загальний. [2].

Ось така загальна характеристика статевих злочинiв, передбачених ст. 117 — 122 Кримiнального Кодексу Украiни. Та пicля такоi загальноi характеристики ми б хотiли ще звернути увагу на те, як регулюеться кримiнальна вiдповiдальнiсть за статевi злочини в iнших краiнах, проаналiзувати та, можливо, обрати якийсь приклад.

Кримiнальне законодавство зарубiжних краiн досить по-рiзному описуе та оцiнюе статевi злочини та, зокрема, злочин згвалтування. Здебiльшого це залежить вiд iсторичних та нацiональних особливостей розвитку самоi краiни, а в деяких випадках вiд соцiально-побутових умов та звичаiв, якi склалися в тiй чи iншiй державi впродовж вiкiв.

В сусiднiй i найбiльш близькiй нам державi — Росiйськiй Федерацii, де в 1996 роцi було прийнято новий Кримiнальний кодекс, згвалтування займае мiсце в главi 8 згаданого кодексу. Ця глава мае назву «Преступления против половой неприкосновенности и половой свободы личности», в чому вбачаеться крок уперед в процесi вдосконалення кримiнального законодавства в порiвняннi з украiнським. В КК Украiни ст. 117, як вже згадувалося, досi входить до глави, що мае узагальнюючу назву «Злочини проти життя, здоров’я, волi та гiдностi особи». Ще одним вдосконаленням в КК РФ можно назвати розширення квалiфiкуючих видiв згвалтування, встановлення у зв’язку з цим рiзних термiнiв позбавлення волi та формулювання поняття згвалтування у ч.1 ст. 131. Згвалтуванням у вiдповiдностi з КК РФ визнаються статевi зносини iз застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпiлоi або до iнших осiб або з використанням безпорадного стану потерпiлоi. Серед квалiфiкованих видiв згвалтування, що були б новими для украiнського кримiнального законодавства, треба видiлити:

згвалтування, поеднане з погрозою вбивством або спричиненням.

тяжкоi шкоди здоров’ю, а також здiйснене з особливою жорстокiстю по вiдношенню до потерпiлоi або до iнших осiб;

згвалтування, що спричинило зараження потерпiлоi венеричною.

хворобою, — караеться позбавленням волi на строк вiд 4 до 10 рокiв;

а також:

згвалтування, яке спричинило з необережностi смерть потерпiлоi;

з необережностi спричинення тяжкоi шкоди здоров’ю потерпiлоi,.

зараження ii ВIЛ — iнфекцiею або iншi тяжкi наслiдки, — караеться позбавленням волi на строк вiд 8 до 15 рокiв. [3].

Европейськi краiни, в яких дiють норми давно iснуючих кримiнальних кодексiв, до злочину згвалтування ставляться не менш жорстко, але й не зовсiм однаково, а у деяких випадках i трохи упереджено, чого у тих же випадках не скажеш про краiни Сходу. Виключенням е Грецiя, за кримiнальним законодавством якоi чоловiк, що примушуе свою дружину до статевих зносин, не несе вини у згвалтуваннi. Така ж картина iснуе в Iндii, де статевi зносини з дружиною, навiть при iснуваннi обставин, що передбачаються, як ознаки згвалтування, не призводять до кримiнальноi вiдповiдальностi, якщо дружина вже досягла 15-рiчного вiку. [4] А ось в Данii при згвалтуваннi у шлюбi чоловiку можуть лише пом’якшити покарання з 16 до 8 рокiв тюремного ув’язнення, як i в тих випадках, коли жiнка (поза шлюбом) перебувае у тривалих статевих стосунках iз винним.

До речi, кримiнальний закон Данii встановлюе найширшi рамки покарання за вчинення згвалтування — вiд одного до 16 рокiв, та при особливо обтяжливих обставинах — довiчне ув’язнення, що робить всiляке визначення квалiфiкованих видiв злочину (§ 216, 217 КК Данii). До того ж у § 218 передбачена вiдповiдальнiсть за примушення до статевих зносин шляхом погрози насильством, — позбавленням волi або звинувачення в кримiнально-карнiй поведiнцi — якщо при цьому вiдсутнi ознаки згвалтування або статевого зношення з душевнохворою. [5].

В Японii караеться не лише згвалтування, але й розпуснi дii, подiбнi до згвалтування, i примушення до розпусних дiй (каторга вiд 6 мiсяцiв до 7 рокiв). Саме ж згвалтування подiляеться на два види, у залежностi вiд досягнення потерпiлою 13 рокiв.

В Аргентинi згвалтуванням визнають статеве зношення з особою iншоi статтi (звернiть увагу не лише жiночоi), яка не досягла 12-рiчного вiку, або позбавлена розуму i здiбностi судження, або нездiбна чинити опiр, а також статеве зношення, досягнене шляхом насильства. Просте статеве зношення з незамiжньою жiнкою у вiцi вiд 12 до 15 рокiв або з замiжньою жiнкою, якiй шляхом обману видають себе за ii чоловiка, становить iнший злочин — обезчещення (estupro). Одним з квалiфiкованих видiв згвалтування стае при iснуваннi вiдносин по спорiдненностi, вихованню або нагляду мiж винною особою та жертвою (ст. 120 — 123 КК Аргентини).

У сусiднiй з Аргентиною державi Чiлi закон не дае визначення згвалтування, але описуе ознаки цього складу злочину. Як вказуе ч.2 ст. 361 КК Чiлi, згвалтування здiйснюеться шляхом статевих зносин з жiнкою, якщо:

дiяння виконане iз застосуванням сили або залякування;

жiнка була позбавлена розуму або була знепритомлена;

потерпiла молодша 12 рокiв, хоча при цьому вiдсутнi обставини,.

вказанi у двох попереднiх пунктах (тобто закон не надае нiякого значення тiй згодi, яку могла б дати малолiтня). [6].

Кримiнальнi кодекси краiн колишнього соцлагерю мало чим вiдрiзняються вiд нашого законодавства, але стосовно злочину згвалтування все ж таки мають деякi особливостi, вiдмiнностi один вiд одного. Майже в усiх цих краiнах пiд згвалтуванням розумiеться насильницький статевий акт мiж чоловiком та жiнкою. Тобто потерпiлою особою може бути представник i жiночоi, i чоловiчоi статi. Наприклад, ст. 168 КК Польщi вказуе, що в якостi потерпiлого вiд згвалтування може бути чоловiк. В болгарському та югославському законодавствi насильницький статевий акт отримав спецiальне найменування — сукуплення («съвъкупни», «облуба»). В Югославii суворо розрiзняються такi двi фоорми згвалтування, як приведення потерпiлоi в безпорадний стан, яке розглядаеться в якостi однiеi з форм згвалтування, та використання такого стану для здiйснення статевого акту. Ст. 105 КК Сербii передбачае бiльш жорстоке покарання — позбавлення волi на строк до 10 рокiв замicть 6 рокiв — за «сукуплення з хворою особою, яка через душевну хворобу, тимчасовий розлад душевноi дiяльностi або якогось iншого стану була неспроможна чинити опiр».

КК Словенii як одну з форм згвалтування розглядае шантаж в сферi статевих вiдносин та включае його окремим абзацем до статтi про згвалтування (ст. 100,абз.3) [7].

Найбiльш прогресивнi змiни в кримiнальному законодавствi щодо злочину згвалтування вiдбуваються, як нам здаеться, у Великобританii. Взагалi кримiнально-правове регулювання злочинiв проти моральностi на Туманному Альбiонi здiйснюе Закон про статевi злочини (Sexual Offences Act) 1956 р. Злочинний характер делiктiв мiститься не в фактi дошлюбних статевих зносин, а в насильницькому або в зневажливому ставленнi до права жiнки на статеве самовизначення. Укладення шлюбу е виразом бажання жити у сiмейнiй спiльностi, але якщо жiнка домоглася судового рiшення про роздiльне проживання, то не дивлячись на те, що шлюб продовжуе iснувати, це не виключае можливостi здiйснення чоловiком по вiдношенню до жiнки статевого делiкту. Основним делiктом i в той же час найбiльш тяжким його видом е згвалтування (rape), що складае felony, з максимальною мiрою покарання у виглядi довiчного ув’язнення. Сам склад цього злочину законом не визначений, а базуеться на загальному правi. Вiн охоплюе всiляке насильницьке статеве зношення з жiнкою, незалежно вiд того, здiйснюе його виконавець шляхом насильства або погрози або шляхом введення в оману вiдносно характеру вчиненноi дii. У вiдповiдностi з прямою постановою закону згвалтування буде i в тому випадку, якщо виконавець створить у жiнки iлюзiю, нiбито вiн е ii чоловiком. З метою захисту осiб молодого вiку англiйський закон встановлюе двi вiковi межi. Всiляке статеве зношення з дiвчинкою молодшою за 13 рокiв складае felony з максимальною мiрою покаарання у виглядi довiчного ув’язнення. Статевi зносини з дiвчиною вiд 13 до 16 рокiв караються тюремним ув’язненням на строк до 2 рокiв. 16 рокiв — це в той же час нижня межа шлюбного вiку. Згода дiвчини на статевi зносини не виключае караностi виконавця, а виключае лише склад злочину згвалтування. У 1994 роцi у Великобританii був прийнятий новий Закон про кримiнальне судочинство i громадський порядок, який, по-перше, по-новому визначив згвалтування, замiнивши визначення, дане ст. 1 закону 1956 року про сексуальнi злочини й пiдправлене законом 1976 року про сексуальнi злочини, а по-друге, внiс деякi корiннi демократичнi змiни в iншi статтi закону. Серед iстотних поправок е наступнi:

1) Злочин полягае в тому, що чоловiк згвалтуе жiнку або iншого чоловiка.

2) Чоловiк здiйснюе згвалтування, якщо:

мае сексуальнi взаемини (байдуже вагiнальнi чи анальнi) з особою, що пiд час цих взаемин на згоджуеться здiйснювати iх;

i водночас знае, що та особа не згодна на сексуальнi взаемини, або не зважае на те, згодан та особа чи нi.

3) Чоловiк здiйснюе згвалтування й тодi, коли спонукае замiжню жiнку.

до сексуальних взаемин, прикинувшись ii чоловiком.

Новий англiйський закон засвiдчив двi важливi змiни. По-перше, згвалтування тепер злочин, що його можна скоiти як проти потерпiлоi жiнки, так i проти потерпiлого чоловiка. По-друге, шлюбний виняток при згвалтуваннi, що, хай там як, був скасований унаслiдок так званоi «судовоi законотворчостi» постановою палати лордiв у справi R. (1992р.), А.С.599. тепер скасований i законом, що дав нове визначення згвалтування. [8] Нема сумнiву, що згвалтування треба квалiфiкувати як у шлюбних, так i позашлюбних взаеминах, де немае згоди партнера. Саме в цьому питаннi та в iнших, стосовно яких наш кримiнальний закон мае прогалини, украiнському законодавцю, перш за все, як нам здаеться, треба звернутися до досвiду своiх захiдних колег. Необхiдно завжди пам’ятати, яку надзвичайну небезпеку для людини та суспiльства в цiлому являють статевi злочини, та використовувати вже iснуючий мiжнародний досвiд в напрямку розвитку нашого законодавства. Далi ми розглянемо найнебезпечнiший зi статевих злочинiв — згвалтування.

2. Згвалтування як найбiльш тяжке посягання на статеву недоторканнicть Згвалтування е найбiльш тяжким та небезпечним статевим злочином. Громадська небезпека згвалтування мiститься у виключнiй аморальностi та цинiчностi дiй злочинця. Воно може спричинити серйозну шкоду здоров’ю жiнки, завдае iй моральну травму, грубо принижуе ii гiднiсть, посягае на ii статеву свободу, а якщо потерпiла е малолiтньою або не досягла статевоi зрiлостi — на ii стаеву недоторканнiсть. Не дивлячись на суворi мiри покарання, якими караються згвалтування, кiлькiсть цих злочинiв проти особи, що вiдносяться законодавством до розряду найбiльш тяжких, не тiльки не йде на спад, але й росте. Наприклад, в 1996 роцi статистика фiксувала цифру 9675 згвалтувань, в 1997 — 11 138, а в 1998 роцi вже — 12 052. До того ж на кожний обчислювальний статистикою випадок припадае вiд 2.6 до 4 необчислювальних. Приховування жертвою факта насильства (i навiть замаху) — явище вельми часте, особливо в тих регiонах, де традицii суворо приписують жiнкам тримати в таемницi посягання на iх статеву недоторканнiсть. Викликае тривогу помiтне «помолодшення» контингенту злочинцiв, останнiм часом побiльшало неповнолiтнiх гвалтiвникiв, якi спецiалiзуються як на однолiтках, так i на дорослих жертвах. Також iснуе ще один тривожний факт — як i ранiше, дуже висока частка групових згвалтувань i також серед неповнолiтнiх злочинцiв. Гостро постала проблема необхiдностi вести рiшучу боротьбу з цими небезпечними злочинами проти особи — згвалтуваннями, не допускаючи необгрунтованого послаблення вiдповiдальностi стосовно осiб, що здiйснюють цi злочини, призначення iм м’яких мiр покарань. [9].

Кримiнальний Кодекс Украiни дае визначення згвалтування в ч.1 ст.117: «Згвалтування, тобто статевi зносини з застосуванням фiзичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпiлоi…» та покарання, яке застосовуеться до злочинця: «позбавлення волi на строк вiд 3 до 8 рокiв». Треба сказати, що мiра покарання бiльш нiж в два рази легша, нiж передбачена за той же злочин п’ять десятилiть тому — в Указi Президiуму Верховноi Ради СРСР вiд 4 сiчня 1949 року «Про посилення кримiнальноi вiдповiдальностi за згвалтування» передбачалося позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв, а при обтяжуючих обставинах — вiд 15 до 20 рокiв. В нинi дiючому Кримiнальному Кодексi Украiни здiйснення злочину при обтяжуючих обставинах (вчинення особою, що ранiше вчинила такий злочин; групою осiб або згвалтування неповнолiтньоi; особливо небезпечним рецидiвiстом або таке, що спричинило особливо тяжкi наслiдки, а так само згвалтування малолiтньоi), тобто квалiфiкованi види згвалтування передбаченi в ч.2, 3, 4 ст. 117, де мiра покарання тримаеться в рамках позбавлення волi вiд п’яти до п’ятнадцяти рокiв. Тож iснуе ще одна проблема — справедливого покарання злочинцiв, вчинивших згвалтування. Бо трапляються випадки, коли особливо тяжким наслiдком може стати смерть потерпiлоi вiд згвалтування, а винна особа отримуе покарання в десять рокiв позбавлення волi i, вийшовши з колонii у вiцi тридцяти-сорока рокiв ще бiльш закоренiлою злодюгою, мае попереду цiле життя. В таких випадках постае питання невiдповiдностi мiри покарання вчиненному дiянню. Але це проблема взагалi рiвня теорiй призначення покарання та його функцiй (превентивноi та виховноi), тому розглянемо краще, яким чином наш законодавець уявляе собi регулювання злочину згвалтування в недалекому майбутньому.

В проектi Кримiнального Кодексу Украiни, пiдготовленому за завданням Комiтету ВРУ з питань правопорядку i законностi, згвалтування передбачаеться ст. 184 i входить до роздiлу 8 «Каранi дiяння проти особи, ii прав, свобод i моралi» та глави 23 «Каранi дiяння проти сiм’i, моралi та статевоi недоторканностi». Поняття згвалтування в цьому проектi виступае таким чином: «…статевi зносини iз застосуванням фiзичного або психiчного насильства або з використанням безпорадного стану потерпiлоi…», а строк покарання у виглядi позбавлення волi хитаеться мiж 3 та 8 роками. Тобто, на перший погляд, нiяких iстотних змiн в КК законодавець вносити намiру не мае. Але це не зовсiм так. Ч.2 цiеi статтi говорить: «Те саме дiяння, вчинене: а) щодо неповнолiтньоi; б) повторно; в) за змовою групою осiб; г) шляхом проведення потерпiлоi у безпорадний стан за допомогою наркотикiв або iнших засобiв, що паралiзують опiр, — караеться позбавленням волi на строк вiд 5 до 10 рокiв.» Ч.3 також передбачае квалiфiкованi види злочину згвалтування, але, на погляд законодавця, ще тяжкiшi: «…д) вчиненi близьким родичем потерпiлоi; е) вчиненi особливо небезпечним злочинцем; е) вчиненi щодо малолiтньоi; ж) що спричинили смерть потерпiлоi, — караються позбавленням волi на строк вiд 8 до 15 рокiв.» Серйозною змiною е те, що в ч.4 малолiтнiми називаються дiти вiком до 12 рокiв, а не до 14, як iснуе зараз.

Проект КК Украiни, розроблений Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни, зокрема, стосовно злочину згвалтування, практично не вiдрiзняється від ст. 117 нині діючого ККУ. Злочин згвалтування в цьому проекті передбачений ст. 153, яка також складається з трьох частин. В ч.1 формулюється поняття згвалтування як «статевих зносин з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного сиану потерпілої «. В ч.2 в якості кваліфікованого виду згвалтування передбачається вчинення його повторно або групою осіб, а так само згвалтування неповнолітньої. В ч.3 передбачається згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також згвалтування малолітньої.

Тому повернемося до визначення «згвалтування», представленого в ч.1 ст. 117 КК Украiни. Таке визначення з урахуванням виробленого судовою практикою тлумачення окремих його термiнiв та формулювань дозволяе представити основний склад злочину згвалтування наступним чином.

2.1 Об’ект злочину згвалтування Об’ект злочину як теоретичне поняття Загальноi частини кримiнального права являе собою суспiльнi вiдносини, якi охороняються кримiнальним законом, та на якi спрямовуеться конкретне посягання i яким злочином спричинюеться чи може спричинитися шкода. Вiдповiдно безпосереднiм об’ектом злочину е конкретнi суспiльнi вiдносини, на якi спрямоване посягання i яким спричинюеться шкода або створюеться загроза ii спричинення. [10].

Безпосереднiм об’ектом згвалтування е статева свобода i (чи) статева недоторканнiсть ососби жiночоi статi в частинi, що стосуеться природних статевих зносин. В пiдручнику професора В.Д.Меньшагiна об’ектом злочину згвалтування називаеться «свобода женщины как равноправного члена … общества самой, без какого-либо принуждения, решать вопрос о вступлении в близкие отношения с мужчиной; женская честь». [11].

При цьому тлумачення формулювання «женская честь» чомусь не наводиться, залишаючись невизначеною загадкою та приводом для роздумiв.

Статева свобода означае право жiнки самостiйно i вiльно обирати час, мiсце та партнера (партнерiв) для природних статевих зносин. Статева недоторканнiсть передбачае абсолютну заборону для кожного чоловiка вступати в природнi статевi зносини з особою жiночоi статi всупереч ii дiйсноi волi або не беручи до уваги таку волю. [12].

В ст. 117 ККУ не мiститься безпосередньоi вказiвки на стать потерпiлоi особи, однак, як це випливае з вжитих у статтi термiнiв («потерпiлоi», «неповнолiтньоi», «малолiтньоi»), потерпiлою вiд згвалтування може бути лише особа жiночоi статi. До того ж, за загальним правилом, потерпiлою вiд згвалтування, передбаченого ч.1 ст. 117, е особа жiночоi статi, яка досягла 18 рокiв. I лише в окремих випадках з урахуванням суб’ективного сприйняття винним певних обставин, пов’язаних з вiком потерпiлоi, такою потерпiлою може бути неповнолiтня. Так, наприклад, поетрпiла Н. Працювала танцюристкою в шоу-балетi нiчного ресторану. Три вечори пiдряд до ресторану приходив С., намагаючись познайомитися з дiвчиною, посилав iй квiти та пробирався до гримерноi кiмнати, але Н. Його залицяння вiдхилила. На четвертий день, будучи на пiдпитку, С. зустрiв Н. Бiля ресторану пiсля ii роботи та, затягнувши до перевулку, згвалтував. На першому ж допитi С. пояснив, що вважав Н. Повнолiтньою через ii нiчну роботу, а ii вiдмовлення вважав кокетством «дiвчини легкоi поведiнки». Його дii були квалiфiкованi за ч.1 ст. 117, та С. отримав 5 рокiв позбавлення волi.

Моральнi якостi потерпiлоi, ii поведiнка до вчинення злочину, образ життя, характер ii вiдносин з винною особою, в тому числi наявнiсть статевих зносин iз винним у минулому, перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбi самi по собi не е обставинами, якi виключають вiдповiдальнiсть за згвалтування. Так, наявнiсть юридично оформленого шлюбу не позбавляе жiнку ii статевоi свободи, тому чоловiк може бути притягнений за згвалтування.

Особа чоловiчоi статi нi при яких умовах потерпiлим вiд згвалтування виступати не може. Посягання на статеву свободу чоловiка може розглядатися як iнший злочин, наприклад, мужолозтво (ст.122), хулiганство (ст.206), злочин проти особи (ст. 101, 102, 107, 1231 та iншi).

При аналiзi згвалтувань необхiдно враховувати особу та поведiнку потерпiлоi, що дуже важливо i для оцiнки обставин, що призвели до злочину, i для розробки конкретних, профiлактичних, запобiгаючих заходiв. Об’ектами (жертвами) подiбних злочинiв, i згвалтування зокрема, звичайно стають тi, хто за тими чи iншими причинами не здатен подати опiр злочинцям (малолiтнi, фiзично слабкi, занадто слухнянi, безвiльнi), а також тi, хто провокуе посягання з боку чоловiка своею легковажною, необачною поведiнкою. Статистичнi данi стверджують, що дуже важливу роль вiдiграють елементи сексуальноi «гри» дiвчат та жiнок в спiлкуваннi з представником протилежноi статi: 28% засуджених за згвалтування розцiнюють поведiнку потерпiлоi як провокуючу до статевоi близькостi, а 45% вважають, що все сталося «за взаемною згодою». Дуже часто потерпiлi ведуть себе зовсiм необачно: розпивають алкогольнi напоi з незнайомими чоловiками, слухняно слiдують за ними у безлюдне мiсце, не виявляють розумноi обережностi. Так, потерпuла К. погодилася послухати музику в компанii молодих чоловiкiв, з якими вона випадково познайомилася на вулицi. Потерпiла В. погодилася на поiздку в автомобiлi з групою малознайомих для неi чоловiкiв, хоча, мабуть, знала, що майже в 25% випадкiв згвалтування використовуеться автомобiль, який може служити i мiсцем злочину. [12].

Iснуе спецiальна лiтература, в якiй дослiджуеться вiктимна поведiнка жертви згвалтування. Матерiали дослiдження дозволяють видiлити кiлька груп потерпiлих залежно вiд ступеню активностi iх вiктимноi поведiнки. До першоi групи вiдносяться тi, хто на момент вчинення над ними насильства знаходився у станi алкогольного сп’янiння. Багато хто з числа майбутнiх жертв були запрошенi до ресторану, кафе i т.п., де в загальнiй компанii пили спиртне. До того ж, майже половина потерпiлих не були знайомi з насильником, у останнiх ступiнь знайомства рiзний: вiд «бачилися ранiше, але не знали особисто» до «вчилися разом». Згода жiнки пiти до кафе (а тим паче, коли вона дозволяла заплатити за себе) розглядаеться як безсумнiвне свiдоцтво того, що вона розумiе, чим все скiнчиться i не заперечуе проти такого пiдсумку. Другу групу складають потерпiлi, для яких характернi нерозбiрливiсть в знайомствах, легковажнiсть, а нерiдко i розв’язнiсть у спiлкуваннi з чоловiком. Вони легко вступають в контакт, не заперечують проти того, щоб пiти в незнайоме мiсце, тобто, також з деякого боку своею поведiнкою провокують насильство. Особливу (третю) групу утворюють дiвчини, якi через неправильне статеве виховання (або його вiдсутнiсть) стають на шлях промiскуiтету. Вони не знають, як вести себе при сексуальних домаганнях, не можуть захиститися вiд посягань постiйно змiнюючихся партнерiв i часто стають жертвами асоцiальних груп пiдлiткiв або дорослих. Нарештi, до четвертоi групи входять тi, хто неправильно тлумачить увагу з боку чоловiка, не знайомий з певним типом чоловiчоi сексуальноi поведiнки, не усвiдомлюе, що складаеться кримiногенна ситуацiя, яка може привести до насильства. Але не треба, звичайно, вважати, що насильства зазанають лише тi, чию поведiнку можна квалiфiкувати як вiктимну. Раптовия напад, погроза фiзичноi розправи, безпорадний стан потерпiлоi i подiбнi ситуацii без провокуючоi поведiнки жертви вельми розповсюдженi. Iнтенсивнiсть протидiяння жертви залежить вiд ситуацii злочину, особистих особливостей, емоцiйного стану, життевого досвiду, фiзичного розвитку потерпiлоi. До того ж, в багатьох випадках, коли жертви виявляли найрiшучий опiр посяганню, це не тiльки не вiдвернуло злочин, але й посилило його наслiдки. Тому треба б було розвiнчати ряд мiфiв буденноi свiдомостi, пов’язаних з проблемою згвалтування. Один з цих мiфiв — «можна перепинити насильство, якщо правильно захищатися». При цьому втрачаеться з виду, що чоловiк сильнiший за жiнку, що вiн застосовуе методи фiзичного та психiчного впливу. Iнший мiф — «поряднiй жiнцi згвалтування не загрожуе», «витримана, вихована жiнка не мае справ з негiдними чоловiками i тому не наражаеться на небезпеку». Хоча iснуе ж в народi приказка: «Вiд тюрми та вiд суми не зарiкайся», то чому ж не припустити, що всi жiнки незалежно вiд вiку, краси, кольору шкiри та поведiнки можуть пiдлягти сексуальному нападу? Третiй мiф, на наш погляд, найбiльш жорстокий, каже про те, що жiнка мовби може вiдчувати задоволення пiд час згвалтування. Це здаеться зовсiм цинiчним, бо наврядчи жiнка може отримати задоволення вiд статевого акту, який здiйснюеться всупереч ii бажанню, супроводжуеться погрозами та насильством. [13].

I нарештi, необхiдно зачепити питання неправдивих обвинувачень у спробi до згвалтування. У деяких жiнок пiдвищенна сексуальнiсть виявляеться у схильностi до вигадок саме такого роду. Зображення себе жертвою насильства пов’язане з бажанням бути у центрi уваги, учинити сенсацiю в своему колi спiлкування, а, можливо, й помститися якомусь чоловiку за неувагу до своеi особи. Недостатня компетентнiсть судово-медичноi експертизи може в подiбних випадках привести (i, на превеликий жаль, часто приводить) до судових помилок.

Таким чином, правильне встановлення об’екту злочину згвалтування дуже важливе для квалiфiкацii злочину взагалi i для справедливого вирiшення справи у судi. Але не менш важливим елементом юридичного складу злочину е й об’ективна сторона.

2.2 Об'єктивна сторона злочину згвалтування Об «єктивна сторона злочину — зовнішня сторона злочину, яка характеризується суспільно-небезпечним дєянням (дією чи бездією), суспільно-небезпечними наслідками, причинним зв’язком між ними, місцем, часом, обстановкою, засобами та способом вчиненя злочину. [15].

Згвалтування з об'єктивної сторони виявляється у вчиненні статевого акту з потерпілою у природній формі, яке поєднується із застосуванням фізичного насильства, із застосуванням погрози та із використанням безпорадного стану потерпілої. Кожна із зазначених «додаткових» дій перебуває зі статевим актом у певному зв’язку — саме вона перетворює останній у посягання на статеву свободу і (чи) статеву недоторканність потерпілої. Із цієї точки зору не буде згвалтування, коли, наприклад, проти застосування насильства до початку добровільного статевого акту чи під час його здійснення не заперечувала сама жінка, зокрема, якщо вона чи її партнер схильні до мазохізму. Професор Ігнатов А.Н. у багатьох своїх роботах по темі згвалтування та відповідальності за його скоєння піднімає проблему неправильної кваліфікації цього злочину через неправильне розуміння поняття «статеві зносини». Це поняття має медичний та біологічний характер (значення). Спроби визначити статеві зносини в кримінально-правовому значенні є безглуздими, оскільки вложення різного змшсту в одне й те саме поняття, що використовується різними галуззями знання, порушує нормальний процес обміну інформацією.В тих випадках, коли кримінальне право не користується спеціальними юридичними термінами, а позичае поняття з інших наук та галузей знання, зміст цих понять повинен достеменно відповідати їх значенню у відповідній науці. У медичній науці під статевими зносинами розуміється біологічний акт статевого зв’язку між представниками різної статі. Статеві зносини як нормальний, тобто фізіологічний акт можуть мати місце лише між особами різної статі, між чоловіком та жінкою. Всі інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті в іншій формі, не є статевими зносинами. Очевидно, що з наукових позицій визначальною ознакою статевих зносин є з'єднання (контакт) чоловічих та жіночих статевих органів. Американський дослідник статевих відносин А. Кінсі писав: «Гетеросексуальні відносини, які включають до себе з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, визначаються як коітус, а фізичний контакт, який не включає з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, є сексуальною поведінкою, яку в Америці прийнято називати петтинг». Спроба розширити поняття статевих зносин і тим пача трактвати його в кримінально-апрвовому, а не в фізіологічно-медичному значенні, призводить до стирання меж між різноманітними формами статевої активності і не має достатньо серйозного наукового обгрунтування. Різні способи імітації статевого акту істотно відрізняються від статевих зносин, оскільки не можуть утворювати вагітність жінки. Насильні дії сексуального характеру, але не в формі статевих зносин, повинні розглядатися як самостійні злочини, відмінні від згвалтування. [ 16 ].

Що стосується фізичного насильства при вичненні згвалтування, то воно уявляє собо. Фізичне переборювання опору потерпілої, яка не бажає статевої близькості. Мета фізичного насильства — позбавити потерпілу можливості чинити опір; при цьому опір жінки повинен бути дійсним, а не удаваним. Фізичне насильство може полягати в нанесенні потерпілій удару, побоїв, заподіянні їй тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричиненні смерті. До фізичного насильства має бути, очевидно, віднесене і застосування до потепілої без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою привести її у безпорадний стан. Якщо введення в організм потерпілої зазначених засобів чи речовин відбувалось з її згоди, а безпорадний стан у подальшому був використаний для вчинення статевого акту, дії суб'єкта, що його вчинив, належить озглядати як згвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої, а не із застосуванням до неї фізичного насильства.

Нанесення потерпілій під час згвалтування чи замаху на цей злочин удару, побоїв, заподіяння їй легких чи середньої тяжкосту тілесних ушкоджень охоплюється ст. 117 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потребує. Заподіяння під час згвалтування чи замаху на цей злочин тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, складом згвалтування не охоплюеться і потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною статті 101 КК чи ст. 105 КК. [ 17 ] Якщо під час згвалтування чи замаху на цей злочин потерпілій було заподіяо тяжке тілесне ушкодження, визнане таким за іншими ознаками, передбаченими ч.1 ст. 101 КК, або з необережності була спричинена її смерть, вчинене кваліфікується за ч.4 ст. 117 чи ч.2 ст. 17 та ч.4 ст. 117 за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків згвалтування.

Поряд з фізичним насильством до об'єктивної сторони згвалтування входить психологічне насильство, яке складається з погроз, залякувань та т.п.

Погроза як засіб подолання опору потерілої означає її залякування висловлюваннями, жестами, чи іншими діяннями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до батьків чи до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи до її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерілої. Так, дізнавшися, що М. збирається вийти заміж за заможнього чоловіка її колишній хлопець Ю. Прийшов до неї додому і, погрожуючи розповісти її нареченому про те, як вона була наркоманкою та займалася проституцією, змусив М. вступити з ним в статевий акт. Дії Ю. Були кваліфіковані за ч.1 ст. 117 КК. Але треба сказати, що у окремих науковців викликає сумніви таке розуміння погрози в складі згвалтування. Наприклад, Навроцький В. О. вважає, що в цьому разі Верховний Суд України дав поширювальне тлумачення зазначеної ознаки. Між тим, як уявляється, для такого висновку немає достатніх підстав, оскільки в ч.1 ст. 117 КК зміст погрози не конкретизований, як це зроблено, наприклад, у ст. 141 (грабіж), 142 (розбій), 1881 (опір прцівнику міліції, народному дружиннику або військовослужбовцю при виконані ними обов’язків по охороні громадського порядку) КК. Отже, стосовно згвалтування головне в погрозі не її зміст, а спрямованість — вона застосовується з метою домогтися від жінки вступу (згоди на вступ) у природні статеві стосунки. І саме погроза робить таку згоду, в тому числі припинення опору, вимушеною. У будь-якому разі погроза має сприйматись потерпілою як реальна. Про реальність погрози може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потерпіла (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв’язок тощо). Так, Верховним Судом України було відхилено обвинувачення К. у замаху на згвалтування. У справі було встановлено, що К. дійсно схиляв потерпілу Д. до статевого акту, однак одежу з неї не зривав і ніяких насильних дій стосовно неї не вчиняв. Уся обстановка виключала модживість реальної спроби до згвалтування. Подія мала місце в квартирі К., де поруч, у сміжній кімнату, знаходилися два дорослих чоловіки, які при першій необхідності могли прийти до Д. на допомогу. Це було відомо К., тому він міг розраховувати на вступ в статеві зносини з Д. лише за її добровольною згодою. Всі ці обставини виключають можливість казати в даному випадку про замах на згвалтування, тому що реальної погрози не існувало. [18 ].

Погроза вчинити вбивство потерпілої чи інших осіб охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117, і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК не потребує.

Безпорадний стан потерпілої мае місце тоді, «коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) не могла розуміти зарактеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, якій міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані». Особливість цієї ознаки в складі згвалтування полягає в тому, що в ряді наведених вище проявів безпорадного стану потерпілої природні статеві зносини з нею вчиняються суб'єктом злочину не всупереч волі потерпілої, а з ігноруванням її волі чи начебто за добровільною її згодою. Однак, специфічна узагальнююча характеристика таких проявів безпорадного стану потерпілої (малолітній вік, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) — потерпіла не могла розуміти характеру і значення дій, що з нею вчиняються, — надає поведінці суб «є'та, який використовує зазначені обставини для вчинення статевого акту, характеру посягання на статеву недоторканність особи. В одних випадках це зумовлене тим, що, наприклад, будучи непритомною, потерпіла не може «ситуаційно» виявити свою волю щодо вчинюваного з нею статевого акту. В інших випадках, наприклад, якщо потерпілій виповнилось лише 11 проків, посягання наявне тому, що в такому віці вона взагалі не може виявити свою дійсну волю і «добровільна» згода на вчинення з нею статевого акту має мнимий, а отже, недійсний характер. Так, С. засуджений за згвалтування за ч.4 чт.117 КК. Він обманним шляхом завів дев’ятирічну дівчину на берег річки та здійснив з нею статевий акт. «При таких обставинах, — вказав суд, — коли дівчинка через свій вік не могла віддавати собі звіт у здійснюваних діях, а С., використовуючи її безпорадний стан і чинячи на неї психічний вплив, вступив з нею у статевий зв’язок, дії винного належить розглядати як згвалтування, передбачене ч.4 ст. 117 КК».

Крім того, безпорадний стан може бути викликаний фізичними недоліками (відсутність руки чи ноги, сліпота), підстакуватим її віком, хворобою, яка не є душевною, наприклад, пов’язаною з високою температурою. В цих випадках потерпіла хоча й розуміє характер здійснюваних щодо неї дій, але не може чинити опір гвалтівнику.

A.

Oe.

a.

x0153.

x017E.

x0500×840E1x845D1.

x2431x5D00×3184×6100×0224.

x00B8.

A.

Oe.

O.

x2431x5D00x1D84x5EFEx8384×6004×9884×61FEx0324.

x2431x5D00xFF84×61FFx0324×0100.

x6801×840ExFFA3x840Fx0168×8411Bx6412×0168×2431x5D00xA384x5EFFx6884×6001×4284×6100×0324.

x0300×0324×840ExFE1Dx6412×0168×2431x5D00x1D84×61FEx0324.

e.

x0300×0324×840ExFFFFx8411×02D0x6412×0168×2431x5D00xFF84×60FFxD084×6102×0324×1400e.

x0300×0324×840ExFFFFx8411×02D0x6412×0168×2431x5D00xFF84×60FFxD084×6102×0324.

x840ExFFFFx840Fx0591×8411xFD3Fx6412×0168×2431x5D00xFF84x5EFFx9184×6005x3F84×61FDx0324×1500а знаходилась під впливом наркотичних або снодійних речовин.

Оскільки в ч.1 ст. 117 мова йде про використння безпорадного стану потерпілої не мае істотного значення, чи винний сам довів потерпілу до такого стану, наприклад, шляхом застосування наркотиків, снодійного та т.і., чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дії. Так, Р. був засуджений за згвалтування Я. Він знайшов її непритомну у сквері близько 23-ї години та, скориставшись її безпорадним станом, намагався згвалтувати. Я. Хоча й прийшла до тями під час його грубих дій, але через свою хворобливу слабкість не змогла надати Р. певного опору.

Якщо для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані, зокрема, внаслідок застосування лікарських препаратів, нароктичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, необхідні спеціальні знання, треба призначити відповідну експертизу. Як вже зазначалось, юридичні склади згвалтування (крім ч.4 ст. 117 КК) сконструйовані законодавцем як формальні. Згвалтування визнається закінченим злочином з момента початку статевого акту. Закінчення суб'єктом злочину статевого акту в фізичному розумінні для визнання згвалтування закінченим, не є обов’язковим. Якщо винний, діючи з прямим умислом на згвалтування, застосував до потерпілої насильство чи погрозу, але статевого акту не вчинив із незалежної від його волі причин, вчинене належить розглядати як замах на згвалтування і кваліфікувати за ч.2 ст. 17 та відповідною частиною ст. 117 КК. Як замах на згвалтування треба розцінювати дії винного і тоді, коли за наведених вище обставин він застосував до потерпілої без її згоди наркотичні засоби, психотропні, отруйні чи сильнодіючі речовини з метою привести її у безпорадний стан. У цьому випадку, як уже було зазначено, такі дії є, по суті, своєрідним проявом насильства. Якщо введення в організм потерпілої означених речовин відбулося за її згодою, але при цьоме преслідувалась мета в подальшому використати її безпорадний стан для вчинення статевого акту такі дії мають розглядатись, очевидно, не як замах на згвалтування, а як готування до цього злочину. Однак, нам відомий випадок, коли навіть при наявності доказів про намір вчинити з дівчиною статевий акт (повідомляв друзям усно та письмово, приготував «на всяк випадок» кляп та мотузки для зв’язування) хлопець не був притягнений до відповідальності саме через те, що дівчина добровільно приймала наркотик у його присутності.

Треба сказати, що не може розглядатися як згвалтування так зване зваблення, тобто схилення жінки до статевого зв’язку шляхом різних обманних дій, наприклад, обманними обіцянками вступити в шлюб. Такого роду обман не приводить жінку у безпорадний стан і не лишає її можливості вільно визначати своє статеве життя. Можливі також випадки, коли особа вступає до шлюбу з метою використання жінки в статевому відношенні, сподіваючися потім розірвати шлюб. Радянська судова практика виходила з того, що в таких випадках ця особа повинна нести відповідальність за згвалтування. Стосовно ж незареєстрованих шлюбів, Шаргородський М. Д. дав наступне пояснення. Якщо потерпіла переїхала до обвинуваченого, який обіцяв з нею одружитися і через три дні спільного життя була їм виженена, суд визнає наявність ст. 117 КК. Колись судова колегія Верховного Суду СРСР визнала, що «наступна відмова від одруження з боку особи, маючої статевий зв’язок з жінкою, з якою обіцяв одружитися, може служити підставою для обвинувачення у згвалтуванні тільки в тому випадку, якщо у справі було встановлено, що обіцянка була дана з метою обману і що намір на відмову виник до статевих зносин». [19].

Факультативні ознаки об'єктивної сторони: місце, час, обстановка та засоби скоєння злочину згвалтування не мають великого значення при кваліфікації злочину, тому що прямо не вказані в кожній частині ст. 117 КК не є обов’язковими елементами складу злочину.

2.3 Суб'єктивна сторона злочину згвалтування.

Суб «єктивна сторона являє собою внутрішнє психологічне ставлення суб «єкта злочину до скоєного ним діяння. Суб єктивна сторона згвалтування характеризується виною у вигляді прямого умислу; здається, з необережності неможливо згвалтувати, але існують деякі моменти, які обов язково треба уточнювати. Що стосується згвалтування, вчиненого із застосуванням фізичного насильства чи погрози, то безумовно: особа усвідомлює, що вчиняє статевий акт з потерпілою всупереч її волі, застосовуючи для цього фізичне насильство чи погрозу, і бажає такий статевий акт вчинити. А ось стосовно згвалтування, вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої, то психічне ставлення винного до перебування потерпілої в такому стані може бути різним, зокрема:

суб єкт точно знав, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, наприклад, що вона непритомна, чи сам довів її до такого стану за допомогою снодійного;

суб єкт допускав, що потерпіла може перебувати в безпорадному стані, наприклад, після вживання нею наркотиків;

суб єкт не усвідомлював, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, але міг і повинен був це усвідомлювати.

Перші два випадки охоплюються поняттям «усвідомдення «і тому не виходять за межі умисної форми вини, в тому числі і за межі прямого умислу, характерного для згвалтування. Третій випадок, очевидно, становить специфічний різновид так званої складної вини (складної форми вини), коли психічне ставлення до певних обставин, передбачених як обов язкові ознаки в юридичному складі умисного злочину, містить елементи необережної вини (злочинної недбалості). У такому випадку злочин вцілому вважається вчиненим умисно, а судова практика інкримінує зазначені обставини винному при кваліфікації його дій навіть при «необережному «до них ставленні. Подібним чином вирішив це питання і Верховний Суд України стосовно «необережного «ставлення до перебування потерпілої в безпорадному стані, отже, для правозастосовних органів такий підхід є обов язковим. Водночас із теоретичної точки зору зазначений підхід видається сумнівним, оскільки вжите в ч.1 ст. 117 КК слово «використання «в його традиційному розумінні означає свідому й цілеспрямовану діяльність.

Мотив і мета не є обов язковими елементами суб єктивної сторони юридичного складу згвалтування. Як і в інших подібних випадках, вони можуть бути враховані при призначенні покарання як обставини, що обтяжують відповідальність, а також як конкретні показники ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Як казав А.Ф.Коні «в самому злочині міститься вже його пояснення, міститься вказівка на його мету. В таких справах для кожного зрозуміло, до чого прагне обвинувачений. Так, крадіжка у величезній більшості випадків здійснюється для заволодіння чужим майном, таємно, грабіж — для викрадення його явно, згвалтування — для завдоволення тваринної пристрасті… «[20] Метою згвалтування доволі часто витупає помста, особливо серед неповнолітніх злочинців — помста за більш авторитетне становище серед однолітків, за те, що дівчина не звертає на майбутнього гвалтівника уваги чи зустрічається з його сусідом… Але незалежно від мети та особистих мотивів злочин згвалтування залишається найбільш жорстоким та аморальним діянням проти недоторканності особи та викорінювання його у суспільствй потребує найжорстокіших заходів з боку законодавчих та правоохоронних органів.

2.4 Суб єкт злочину згвалтування.

Суб єктом згвалтування — безпосереднім виконавцем злочину — є осудна особа чоловічої статі, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються осби, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років. Ст. 10 ККУ в ч.2 передбачає, що за скоєння згвалтування до кримінальної відповідальності притягуються й особи віком від 14 до 16 років, тобто вік кримінальної відповідальності зниженийдо 14 років. Вік зчислюється з нуля годин доби, що наступає заднем народження особи. Відомий випадок, коли в груповому згвалтування неповноітньоїдівчини приймали участь двоє хлопців, яким в той день виповнилося по 14 років. Але злочин стався ввечері, задовго до півночі, тому до кримінальної відповідальності вони притягнуті не були. Ознака спеціального суб єкта згвалтування пов язана з його статю тому, що, як будо зазначено, потерпілою від цього злочину є особа жіночої статі, а статеві зносини вчиняються у природній формі. Отже, в силу природи статевих зносин суб єктом злочину згвалтування може бути лише особа чоловічої статі. Водночас не виключається, очевидно, притягнення до відповідальності за згвалтування як посереднього виконавця жінки, яка, наприклад, використаладля насильницького статевого акту с потерпілою неосудну особу чоловічої статі. Жінки можуть бути підстрекателями та посібниками, якщо схиляли безпосереднього виконавця до злочину або сприяли скоєнню злочину порадами, вказівками, надавали засоби та якісь предмети для скоєння злочину. Двадцятирічна М. була засуджена за ч.3 ст. 1176 КК (групове згвалтування) та ч.4 ст. 19 КК. Під час скоєння злочину вона тримала потерпілу за руки.

За результатами соціологічного дослідженнябільшість злочинців, засуджених за згвалтування, є мешканцями великих міст, а не сільської місцевості, до того ж вони є не корінними жителями, а мігрантами, тобтодуже рідко людина зчинює згвалтування в своєму дворі, де прожила все своє життя. Майже половина повнолітніх гвалтівників мають родину, до того ж у кожного третьогоз них є діти. Члени їх родин — батьки, дружини — за рідкими виключеннями взагалі ніколи не помічають у них схильність до насильства. Але треба сказати, що сексуальні маніяки, за ствердженням психологів,є продуктом соціальних умов, тобто ті ж самі батьки дуже часто стають витоками насильства майбутнього гвалтівника. Наприклад, усім відомий маніяк Чикатило був філологом за освітою, навіть, дипломну працю писав за Радищевим. Викладав в училищі, був членом КПРС. Але його соціальний розвиток зупиняли два факти: по-перше, він у багатьох викликав страшенну антипатію, по-друге, з армії він був гомосексуалістом, до тогож пасивним. Він був дуже боягузливим ще з дитинства, бо його батько часто бив матір. Самого Чикатило батьки не панькували, загальна атмосфера в родині була мовчазна та неприязна. Свідомість цього чоловіка все життя пригнічувало знання того, що його старший брат у 1933 році був з «їдений. Своїх жертв Чикатило не гвалтував, бо був імпотентом, а вбивав, розрізав та намагався їсти. 21] В багатьох випадках на підлітків, які ростуть із задатками насильства, благодійно впливає навколишнє середовище, якщо дорослі вчасно роздивляться в дитині подібні схильності та зуміють зупинити їх розвиток, тим самим вони можуть попередити багато злочинів та пошкоджених доль. Але не треба забувати і про те, що в деяких родинах діти, що купаються в роскоші та турботі, виростають розбещеними та жорстокими у ставленні до навколишніх. До тогож не можна перебільшувати значення родини у формуванні особистості насильників — 75% засуджених за згвалтування виховувались у повних благополучних родинах, останні або одним збатьків (чаще матір ю), або родичами, знайомим, в інтернаті. Переважна більшість гвалтівників займалися до скоєння злочину суспільно-корисною діяльністю, лише 4% не працювали і не вчилися. Дуже важливими нам здаються особливості свідомості та цінністні уяви насильника. Наприклад, більше половини з них розділяють думку, згідно з якою «часто бувають виняткові обставини, коли можна виправдати чоловіка, що вдарив жінку ». Тут виявляються такі глибинні причини здійснюваного насильства над жінкою, як зневага та споживче до неї ставлення. Нервово-психічні захворювання та пов язані з ними особливості сексуального життя зустрічаютьмя доволі рідко, тому питання, які постають звичайно щодо осудності гвалтівника, розглядаються судом доволі скептично. Треба також виділити, що близько 30% згвалтувань скоюється чоловіками напідпитку, тому однією з найважливіших причин цього злочину обов язково називається в таких випадках алкогольне сп яніння, яке є, до речі, обтяжливою відповідальність обставиною.

Спеціальний субєкт згвалтування передбачається ч.2та ч.4 ст. 117 КК — особа, яка раніше вчинила такий злочин та особливо небезпечний рецидівіст. До речі, ці випадки разом зі скоєнням згвалтування групою осіб, передбаченого ч.3 ст. 117 КК, утворюють кваліфіковані види згвалтування, які ми розглянемо далі в роботі.

2.5 Наслідки пережитого посягання для потерпілої особи.

Серйозним питанням у вирішенні проблеми захисту від згвалтування є так звана реабілітація потерпілої особи, яка, на наш погляд, зовсім не передбачена нині діючим законодавством. Навіть в медичних закладах дуже рідко можна зустріти спеціаліста, який в тяжку хвилину зміг би допомогти потерпілій від згвалтування оговтатися та опанувати свої почуття та емоції. С перемінним успіхом цим намагаються займатися спеціалісти з психології, але їм в їхньому прагненні не допомагає ні Міністерство здоров я України, ні різноманітні соціальні держорганізіції, які могли б розробити програми соціальноі та психологічної (психічної, навіть) реабілітації для потерпілих від згвалтувань. Тому, навіть якщо може здатися не зовсім відповідною кримінальному праву ця тема, хочеться сказати декілька слів про наслідки, які чекають на жертви згвалтувань, та про те, як можна допомогти потерпілим у подібних ситуаціях.

Страх, біль, шок, потрясіння — все це неминуче відчуває практично кожна жертва. Більшість потерпілих не позбавляються відсорому та приниження і вподальшому, коли їм доводиться відповідати на безтактовні питання, вислухувати обвинувачення у неправильній поведінці, давати свідчення в процесі судового розгляду та т.ін. За соціальними дослідженнями кожна четверта дівчина, що постраждала від згвалтування після розгляду справи у суді змінила місце проживання або звільнилася з дотодішнього місця роботи. Правда, переважно це дівчини, які не були в шлюбі. Крім того, у багатьох спостерігаються затяжні депресії, апатія, різні фобії, апатія, надовго зберігаються агресія, недовіра до отчуючих, втрата повага до себе, відчування «забрудненності «. Медики-психіатри, що досліджують жертви згвалтування вказують, що майже всі потерпілі від цього злочину навіть рік потому скаржаться на порушенн сну, головний біль, депресії, їх не залишало почуття вини. Відомо багато випадків, коли розголошення відомостей про вчинений злочин підштовхувало потерпілу до суіцидальної спроби. 60% жертв згвалтувань замикаються в собі, рідше виходять з дому, зводять до мінімуму спілкування з друзями та знайомими. Десь 4 випадки з 50 викликають розпади шлюбів, бо в першу чергу у потерпілих жінок виникають сексуальні проблеми.

Вже згадувалося про провокуючу роль віктимної поведінки. Але, як це не парадоксально, не меншу небезпечність приховує в собі і страх перед можливим згвалтуванням, який прищеплюється дівчаткам батьками в якості азів сексуального виховання. І справа не лише в тому, що страх не найкраща зброя в ситуаціях, що погрожуютб недоторканності особи. Витратами подібного виховання є безпорадність, невпевненність в собі та недовіра до оточуючих, підозра до всього і до всіх. Дівчата, що мають вже в собі подібну «програму «порушення психіки, страждають ще більше, якщо нещастя все ж таки з ними трапляється.

Велику роль в реабілітації тих, хто став жертвою насильства у розвинених країнах Заходу відіграють різноманітні громадянські організвції. Наприклад, в Германії існує «Допомга згвалтованим жінкам », у Франції - «Жінки об єднуються ». Ці організації фінансуються виключно за рахунок пожертвувань та членських внесків. Мета таких організацій — емоційна підтримка, порада, а також освітня робота в засобах масової інформації, формування громадської думки стосовно згвалтувань як соціальної проблеми. На жінок, що звертаються до таких організацій, благотворно впливає те, що там вони можуть поговорити з тими, хто пережив таке ж нещастя, хто їх не засудить та зрозуміє. Нам здається, що подібні громадянські організації цілком змогли би функціонувати і в наших умовах, тим паче, що досвід створення різноманітних психологічних служб, телефонів довіри і т.п. вже накопичений. Що стосується профілактичної роботи, то тут в першу чергу треба сказати про те, що існує величезна необхідність вдосконалення морального виховання підростаючого покоління, в тому числі статевого, до того ж не тільки у медичному, а й в соціальному аспектах. В фундамент цього виховання повинні бути покладені ідеї самоцінності існування кожної людини, його фізичної недоторканності. Необхідно також, використовуючи засоби масової інформації, підвищувати рівень знань населення про правові наслідки злочинів на сексуальному грунті, про типову ситуації, коли такі злочини найбільш ймовірні. До того ж уся профілактична пропаганда повинна стосуватися та адресуватися як чоловікам, так і жінкам. Велике значення останнім часом здобуває проблема організації досугу підлітків та молоді, бо серед причин згвалтувань не останнє місце займає незадовільнена потребність в самозатвердженні. Наряду з цим за допомогою соціологічних досліджень, в процесі правоохоронної, педагогічної та медичної практики необхідно виявляти групи «підвищеного ризику ». З їхними представникми треба вести індивідуальну роботу за спеціальними методичними програмами, які повинні створюватися спільною працею юристів, психологів, сексопатологів, педагогів. У зв язку було би дуже корисним створення спеціальних курсів, до завдання яких входилоби навчання змістовному спілкуванню, взаємодії. Зараз подібні заходичомусь орієнтовані на людей дорослих та маючих гроші, а не на тих, хто в цьому має потребу остріше — зовсім юних членів нашого суспільства, які ідуть в світ без якоїсь підготовки до реальних проблем людського суспільного життя.

Тому стає трохи прикро, дивлячись на країни Заходу, де, можливо, й не нижчий рівень злочинності, але значно вища турбота про населення, що виражається не лише в забороні продажу порнопродукції на ринку, але й в створенні всіляких заходів для охорони права людини на особисту недоторканність.

3. Кваліфіковані види згвалтування Як вже згадувалося, кваліфіковані види згвалтування передбачені в ч.2, 3, 4 ст. 117 КК.

У ч.2 ст. 117 мова йде про згвалтування, суб єктом якого є особа, що раніше вчинила такий злочин. Таким чином, кваліфікуючою ознакою згвалтування в даному разі є повторність тотожних злочинів, тобто злочинів одного виду.

Згвалтування визнається повторним, коли воно за відсутності інших кваліфікуючих ознак було вчинено особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене згвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів. В таких випадках згвалтування підлягає кваліфікації за ч.2 ст. 117 КК. Повторність має місце і тоді, коли вчинені особою згвалтування були незакінченими. Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 27.03.1992 року № 4 уточнює, що «згвалтування не може кваліфікуватись як повторне, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята чи погашена у встановленому законоа порядку або на момент вчинення нового злочину минули сроки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, коли винна особа хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочину, передбаченого ст. 117 КК, але у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності «. Певні труднощі виникають при вирішенні питання щодо повторності згвалтування тоду, коли суб єкт вчинив кілька насильницьких статевих актів з однією і тієюж по терпілою. Наприклад, Л. пізно ввечері запросив до себе сусідку С. та, згвалтувавши, закрив у ванній комнаті. Вранці він випустив її ї провів додому, де знову згвалтував. В іншому випадку Ю. в лісі згвалтував Н., а наступного дня зустрів її на темному провулку і, не в пізнавши її, знову вступив з Н. у статеві зносини. Загальним орієнтиром для вирішення подібних питань має бути, очевидно, поняття продовжуваного злочину, зокрема, така його ознака, як єдність умислу винного щодо вчинюваних ним кількох статевих актів з потерпілою. Такий підхід поділяє, по суті, і Пленум Верховного Суду України, який зазначив: «Якщо винний, без значної перерви в часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатись як згвалтування, вчинене повторно. «Тобто, в першому наведеному вище прикладі, Л. буде засуджений за скоєння продовжуваного (єдиного) злочину, а в другому — дії Ю. треба кваліфікувати як повторне згвалтування.

Вчинені особою згвалтування, за які вона не була засуджена, можуть містити обтяжуючі обставини, передбачені як однією, так і різними частинами ст. 117 КК. Від цього залежить остаточна кваліфікація дій такої особи. Тут можливі такі основні варіанти:

перше вчинене особою згвалтування взагалі не містить обтяжуючих обставин, а всі наступні - не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч. 3 чи 4 ст. 117 КК; тоді остаточна кваліфікація дій особи (в тому числі і першого злочину) відбувається лише за ч.2 ст. 117 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення ознаки повторності;

усі вчинені особою згвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 ст. 117 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч.3 ст. 117 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч.3 ст. 117, і ознаки повторності; такий підхід зберігається і тоді, коли всі вчинені особою згвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.4 ст. 117 КК;

перше вчинене особоюзгвалтування взагалі не міститьобтяжуючих обставин, а наступні містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 та (або) ч.4 ст. 117 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 117, ч.3 ст. 117 та (або) ч.4 ст. 117 КК з інкримінуванням у формулюванні звинувачення щодо другого і наступних злочинів, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч.3 чи 4 ст. 117 КК, ознаки повторності; кваліфікувати діїособи в таких випадках ще й за ч.2 ст. 117 КК не потрібно;

перше вчинене особою згвалтування містить обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 чи ч.4 ст. 117, а серед наступних є такі, які зазначених обтяжуючих обставин не містять; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 117 або (та) ч.4 ст. 117 і ч.2 ст.117; останній склад злочину «представляє «у формулі кваліфікації ті згвалтування, які не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч.3 чи ч.4 ст. 117 КК.

Якщо серед вчинених особою згвалтувань одні були закінченими злочинами, а інші незакінченими, а також якщо в одних випадках особа була виконавцем (співвиконавцем) згвалтування, а в інших — іншим його співучасником, вчинене завжди кваліфікується за сукупністю злочинів із урахуванням наведених вище варіантів.

Наступним кваліфікованим видом згвалтування євчинення цього злочину групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, що передбачено у ч.3 ст. 117 КК. Згвалтування, вчинене групою осіб, має місце за наявності наступних ознак. По-перше, у виконанні об єктивної сторони згвалтування беруть безпосередню участь дві або більше особи; до тогож треба сказати, що вони не обов язково мають бути суб єктами цього злочину і навітьможуть бути особами, що не підлягають кримінальній відповідальності (наприклад, малолітні особи віком до 14 років, або неосудні, що можуть бути до злочину батьками, іншими родичами, знайомими); по-друге, ці особи діють погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту принаймні однією з них, при цьому попередня змова (до початку згвалтування) не є обов язковою. До цієї ознаки треба додати, що в окремих випадках знову ж таки при участі у згвалтуванні неосудних осіб, погодженість дій може не мати місця. Третьою ознакою групового згвалтування є спрямованність погоджених дій учасників злочину як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих. Якщо наявно існує єдність умислу щодо згвалтування кількох потерпілих одночасно чи через незначний проміжок часу, таке згвалтування є єдиним (одиничним) злочином. До всього вище наведеного Пленум Верховного Суду України дав керівні роз яснення з приводу кваліфікації деяких конкретних випадків згвалтування, вчиненого кількома особами. Так, якщо винні особи діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із нихмав на меті й згвалтував одну потерпілу, дії кожного кваліфікуються як згвалтування, вчинене групою осіб. Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану зметою згвалтування її іншою особою, мають розглядатись як співвиконавство у цьому злочині.

Ч.3 ст. 117 КК передбачає як кваліфікований вид згвалтування злочин, вчинений проти неповнолітньої. Вік потерпілої у даному випадку має становити від 14 до 18 років. При цьому кваліфікація вчиненого винним згвалтування за ч.3 ст. 117 КК можлива лише у випадках, коли він знав або допускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою, а так само коли він міг і повинен був це передбачити. Тобто якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, її неповнолітній вік не зможе бути підставою для кваліфікації згвалтування за ч.3 ст. 117 КК. В главі «Об єкт злочину згвалтування «наводився приклад про засудження С. за ч.1 ст. 117 через те, що він не передбачав неповнолітній вік потерпілої Н. і не міг його передбачити через нічний час роботи дівчини.

У цьому питанні доречно зупинитися трохи на об єкті злочину згвалтування неповнолітньої, тобто на тому, що дуже часто потурпілі не тільки не намагаються протистояти посяганню на їх статеву недоторканність, але й своєю поведінкою у певній мірі сприяють скоєнню злочину. В однихвипадках потерпілі видаються занадто довірливими (про таку поведінку вже йшла мова вище), в інших — виявляється вражаюча сексуальна необізнанність, що зумовлена «суворістю «сімейного виховання, коли питання взаєсмин статей свідомо замовчується. Так, неповнолітня Т. навіть після згвалтування її групою підлітків зовсім не розуміла специфічний характер вчинених з нею дій, навіть сам термін «згвалтування «вона сприймала як щось набагато жахливіше, ніж те, що з нею вчинили. Таким чином, сексуальна необізнанність не дозволила Т. зрозуміти характер та значення вчинених з неюдій, а отже, вчинити активний опір. В третіх випадках неадекватна поведінка визначається наївністю потерпілих, відсутністю життєвого досвіду, що не дозволяє їм визначити дії гвалтівника, ще на ранніх стадіях злочину, як небезпечні та для себе загрожуючі. Так, наприклад, потерпіла Ю., повіривши на слово, що один з насильників піде, погодилась разом з подругою спуститися до підвалу в надії, що вони зможуть надати опір одному хлопцю. Потерпіла В. на питання гвалтівника чи жила вона статевих життям відповіла «так », намагаючись таким чином викликати відразу до себе. Неповнолітня Є. через страх, що гвалтівник розірве на ній одяг (і все одно своєотримає), вирішила роздягнутися сама, чим, напевне, викликала у злочинця уяву про добровільне бажання статевих зносин з ним. Таких прикладів можна наводити дуже багато, але всі вони вказують на те, що дівчата часто видаються неготовими до подібної кримінологічної ситуації, не знають, як вести себе зі злочинцем, як надати йому опір. Цьому повинні вчити своїх неповнолітніх доньок батьки, не чекаючи їх віку, коли вони «самі все зрозуміють ». Якщо батьки не мають змоги знайти в собі потрібні слова чи час для подібних бесід, їм надається можливість хоча б привести доньок до секцій самооборони, де їх професійно навчать захищати себе. До того ж існують різноманітні психологічні служби, де до кожної дівчини підбирається окремий підхід та розробляється програма роботи з її особистістю для виховання в ній сильних рис характеру. Бо нерідко неадекватна поведінка потерпілої обумовлена її індивідуально-психологічними особливостями. Так, наприклад, інфантилізм, пасивність, невиправдані надії нате, що вирішиться само по собі, привели неповнолітню Т. до того, що попавши до кримінальної ситуації, вона навіть не спробувалазвернутися задопомогою до перехожих. Аналогічно повела себе чотирнадцятирічна потерпіла Л., яка була згвалтована у під «їзді свого будинку. Черезпогрози збоку гвалтівника вона не лише не намагалася самостійно висвободитися від його домагань, але навіть не змогла звернутися за допомогою до сусідів по будинку, що проходили мимо. 22].

У деяких неповнолітніх потерпілих у родині зформировані установки без критики відноситися до вимагань збоку дорослих, і у випадках згвалтування вони виконують все, що «дорослі «до них пред являють. Тож як тут не звертатися до проблем статевого виховання у родинах? Або ще страшнішими є ситуації, коли потерпілі не заявляють про здійснений злочин, бо бояться своїх батьків, які за «репутацію родини «здатні покалічити свою дитину. Неправильне відношення до дівчини-підлітка з боку батьків можуть зформувати специфічні індивідуально-психологічні особливості, які потім, протягом всьогонаступного життя, міцно впливають на особливості поведінки, в тому числі і в кримінальній ситуаціі.

Не можна, звичайно, нехтувати і випадками, коли сама поведінка потерпілих маєпровокаційний характер і інколи ініціює сексуальні притязяання винних, збуджуючи та розтормажуючи їх, а інколи народжує установки на специфічне тлумачення цієї поведінки. Так, неповнолітня Х., приїхавши на канікули в село, зовсім змінила стиль своєї звичайної поведінки. Вона демонструвала свою дорослість, досвідченість міськоїдівчини, палила, за північ гуляла з хлопцями. В одну з прогулянок підлітки зуміли завести її до підвалу дитячого садку, де й згвалтували. Вона намагалася чинити опір, прохала «не чіпати її «, казала, що «ще дівчина », але це вже не змінило думки хлопців, яка склалася в результаті її поведінки. Самовина Х. очевидна, але існують ще й інші форми самовини. Наприклад, коли дівчина сама провокує й добровільно вступаєв статевий акт з чоловіком, а потім, під впливом батьків або власних розсудів, розповідають в райвідділі міліції про «згвалтування ». Але про подібні випадки іншим разом.

Що стосується ч.4 ст. 117 КК, то нею передбачена відповідальність за згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої.

Згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, є особливо кваліфікованим видом згвалтування тоді, коли особа, що була визнана вироком суду особливо небезпечним рецидівістом, після набрання цим вироком законної сили вчиняє принаймні одне закінчене чи незакінчене згвалтування. При цьому не має значення, чи була особа його виконавцем чи виступила в ролі іншого співучасника — організатора, підмовника або пособника. Якщо згвалтування було вчинене особливо небезпечним рецидівістом у співучасті, зазначена ознака як така, що характеризує особу винного, не повинна інкримінуватись іншим співучасникам.

Особливо тяжкими наслідками згвалтування можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок згвалтування. Тобто якщо систематизувати усі наведені прояви особливо тяжких наслідків, можна зробити висновок, що такими наслідками є:

1) смерть потерпілої, що знаходиться у причинному зв язку зі згвалтування (замахом на нього), в тому числі смерть внаслідок самогубства потерпілої, единою чи основною причиною якого було її згвалтування;

2) тяжке тілесне ушкодження, спричинене потерпілій в процесі її згвалтування (замаху на нього) чи одразу після цього, крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння; таке ж тяжке тілесне ушкодження, що є наслідком спроби потерпілої вчинити самогубство, єдиною чи основною причиною чого було її згвалтування;

3) зараження потерпілоі вірусом імунодефіциту людини або сифілісом у процесі її згвалтування (замаху на нього).

Форма вини щодо окремих проявів особливо тяжких наслідків згвалтування може впливати на остаточну кваліфікацію дій винного. Заподіяння потерпілій смерті з необережності, умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження (крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння), заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася її смерть, охоплюється ч.4 ст. 117 КК і додаткової кваліфікації за ст. 98, 101, 105 і т.д. не потребує.

Згвалтування малолітньої має місце тоді, коли злочин спрямований проти дівчини, якій на моент його вчинення не виповнилось 14 років. Суб єктивне ставлення винного до віку потерпілої характеризується такими ж особливостями, як і при згвалтуванні неповнолітньої.

Деякі науковці, тлумачачи відповідне роз яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1994 року № 4, роблять висновок, що Верховний Суд виходить з положення, відповідно до якого особа, яка ємалолітньою, тобто не досягла 14 років — не може розуміти значення дій, які вчиняються з нею, або не може чинити опір насильнику, а отже, стосовно згвалтування, завдоволення статевої пристрасті неприродним способом знаходиться в безпорадному стані. Такий висновок, зокрема, означує, що факт недосягнення дівчиною 14 років сам по собі завжди свідчить про її безпорадний стан, а тому її добровільна згода на статеві зносини має недійсний характер. Відповідна особа, яка вступила в статеві зносини з малолітньою, завжди має нести відповідальність за згвалтування.

Між тим для подібних висновків достатніх підстав немає. Треба розмежовувати основний зміст поняття безпорадного стану потерпілої (особа не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею лій або не могда чинити опір насильнику) і окремі прояви такого стану, одним із яких може бути малолітній вік потерпілої. Очевидно, що є різниця між згодою на вступ у статеві зносини, яку дає дівчина, що досягда 13 років 10 місяців, і такою ж згодою з боку семирічної дівчинки. У першому випадку питання про безпорадний стан потерпілої треба вирішувати, виходячи з індивідуальних особливостей її розвитку і керуючись, перш за все, основним змістом цього поняття, а в другому про безпорадний стан потерпілої дійсно свідчить сам її вік. У юридичній лдітературі давно пропонувалося встановити вік, недосягнення якого розглядалося б як презумпція наявності безпорадного стану потерпілої, і вже тоді за орієнтир було взято не 14, а 12 років. З урахуванням розвитку соціуму та його окремих індивидів слід також звертати увагу на особливості розвитку кожної окремої потерпілої, бо навіть у віці 12 років дівчина може або зовсім не уявляти, що собою являє інтимна сфера людського життя, або бути вже в фізичному розумінні жінкою і дійсно давати добровільну згоду на статеві зносини. Від цих відмінностей залежить і психічне відношення потерпілої до скоєного злочину та наслідки пережитого для неї, як і взагалі у всіх жертв згвалтування.

Висновки.

Написавши роботу, зітхнувши з полегшенням і дозволивши собі трохи вільніший стиль, ми вже вкотре замислилися: чи досягли ми мети своєї роботи, чи довели собі і ще комусь актуальність цієїтеми, і чи потрібно було витрачати стільки часу і паперу???

Здається, всім, хто хоча б один раз стикався у житті зі страшною історією згвалтування і ознайомлювався потім зі змістом ст. 117 ККУ, ставало досить зрозумілим, що в нашому суспільстві соціальна захищенністьжінки не забезпечується навіть на папері. І що не треба розмахувати руками, вказуючи на недорліки законодавства і законодавця, а робити щось хоча б тоді, коли лихо — «згвалтування «вже сталося. Ніякі курсові роботи студентства, мудрі думки вчених-криміналістів чи навіть окремі випадки злочинної діяльності не зможуть змінити щось у звичному строї нашого життя. Ніхто не стане на захист згвалтованої дружини, чоловік якої знає це наперед. Ніхто не доведе суду, що чоловік, який прийшов до цього суду задопомогою, може бути жертвою згвалтування. У кращому випадку він отримає «захист від посягань на його честь та гідність «та піде додому із почуттям посрамленності та непотрібності своїй державі. Нам, як людям, що через пару років поповнять лави юристів, дуже хотілося б щось змінити, забезпечити своєму народові захист від злочинних посягань всілякого роду, і зараз ми знаємо (чи нам так здається) як це зробити, а чи зможемо у майбутньому здійснити свої мрії та бажання в дечому залежить і від моеї держави.

Може, не так треба було закінчувати свою роботу і не таких висновків чекали від нас суворі викладачі, але невже не краще за мене скажуть рядки відомого сина України: «І хай засяє, немов сонце, щаслива жінка — моя країна; і хай засяють, як її яскраві промені, наші жінки — матері, дружини, доньки… «.

Перелік посилань.

[1] Люблинський П. И. Преступления в области половіх отношений. — М., 1965.

[2] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред.П. С. Матишевського та інш.- К., 1999.

[3] Российское уголовное правоё Особенная часть / Под ред. В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова.- М., 1997.

[4] Никифоров Б. С. Уголовное законодательство Республики Индии (Очерк).- М., 1958.

[5] Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А. А. Пионтковского.Т.1. М., 1957.

[6] Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А. А. Пионтковского.Т.3. М., 1961.

[7] Гельфер М. А. Уголовное право зарубежных социалистических стран. — М., 1978.

[8] Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англійский підхід). — К., 1996.

[9] Позднякова М. Е., Рыбакова Л. Н. Преступная страсть // Социалогические исследования, 1989 № 4.

[10] Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Конспект лекций. — Днепроп., 1992.

[11] Советское уголовное право: Особенная часть / Под ред. В. Д. Меншагина. — М., 1975.

[12] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. П. С. Матишевського та інш. — К., 1999.

[13] Синягин Ю., Соловьев О. Несовершеннолетние потерпевшие // Народное образование, 1993 № 9/10.

[14] Мирцхауз О. Г. Может ли? [Виктимное поведение жертвы изнасилования] .- София., 1974.

[15] Кримінальне право України. Загальна частина / Бажанов М.І.. — Х., 1996.

[16] Игнатов А. Н. Ответственность за насильственное совершение действий сексуального характера // Советская юстиция, 1991, № 12.

[17] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред.П. С. Матишевського та інш.- К., 1999.

[18] Сташис В. В., Бажанов М. И. Преступления против личности в Уголовном Кодексе УССР и судебной практике. — Х., 1987.

[19] Шаргородский М. Д. Ответственность за преступления против личности. — Л., 1953.

[20] Кони А. Ф. Резюме по делу Веры Засулич. Сочинения. Т. 2. — 1962.

[21] Антонян Ю. М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка психоаналитического объяснения // Государство и право, 1993 № 7.

[22] Синягин Ю., Соловьев О. Несовершеннолетние потерпевшие // Народное образование, 1993 № 9/10.

Використана література Конституція України. — К., 1998.

Кримінальний Кодекс України. — К., 1999.

Проект ККУ, підготовлений за завданням Комітету ВРУ з питань правопорядку і законності. // Іменем закону, 1994 № 4.

Проект ККУ, підготовлений КМУ // Іменем закону, 1994 № 50.

Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 4.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц. — М., 1968.

Андреева Л. А. Состав преступления изнасилования в советском уголовном праве. — Л., 1963.

Бажанов М. И. Уголовная ответственность за преступления против личности. — К., 1977 стр.30−34.

Бажанов М. И. Уголовное право Украины: конспект лекций. — Днепроп., 1992.

Гельфер М. А. Уголовное право зарубежных социалистических стран. — М., 1978.

Загородников Н.И., Игнатов А. Н. Преступления против личности.- М., 1962.

Игнатов А. Н. Квалификация половых преступлений. -М., 1974.

Кони А. Ф. Резюме по делу Веры Засулич.Сочинения. Т.2 — М., 1962.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Особлива частина. — К., 1998.

Кримінальне право України. Загальна частина / Бажанов М.І. — Х., 1996.

Кримінальне право України: Особлива частина. Підручник / За ред.П. С. Матишевського та інш. — К., 1999.

Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та кримінальних справах. — К., 1999.

Курс советского уголовного права: в 6 т. Т.5 Преступления против личности, ее праве, хозяйственные преступления.- М., 1971.

Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англійський підхід). — К., 1996.

Люблинський П. И. Преступления в области половых отношений. — М., 1965.

Мирцхауз О. Г. Может ли? [Виктимное поведение жертвы изнасилования] .- София., 1974.

Никифоров Б. С. Уголовное законодательство Республики Индии (очерк). — М., 1958.

Окасянян Б. Згвалтування — позбавлення волі чи смертна кара? — Львів, 1992.

Осипов П. П. Половые преступления (общее понятие, социальная сущность и система составов). — Ленинград, 1968.

Российское уголовное право. Особенная часть / Под ред. В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова.- М., 1997.

Советское уголовное право. Особенная часть. / Под ред. Г. А. Кригера., — М., 1982.

Советское уголовное право. Особенная часть / Под ред. В. Д. Меньшагина. — М., 1975.

Советское уголовное право Особенная часть. В 13 выпусках Выпуск 4. Рашковская Ш. С. Преступления против жизни, здоровья, свободы и достоинства личности. — М., 1959.

Советское уголовное право. Часть особенная. Учебник / Под ред. М. И. Ковалева., — М., 1983.

Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А. А. Пионтковского. — М, В 3 т. Т.1 — 1957, Т.2 — 1958, Т.3 — 1961.

Сташис В.В., Бажанов М. И. Преступления против личности в Уголовном кодексе УССР и судебной практике. — Х., 1987.

Сущенко Ю. И. Ответственность за половые преступления против несовершеннолетних по советсокму уголовному праву. — Саратов, 1971.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть особенная / Отв. Ред. А. Я. Светлов — К., 1985.

Уголовное право УССР. Особенная часть / Под ред. М. И. Бажанова и др. — К., 1989.

Уголовный кодекс Российской Федерации: научно-практический комментарий — Х., 1997.

Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий / Отв. ред. В. И. Шакун — К., 1999.

Фойницкий И. Я. Курс уголовного права. Часть особенная. -С.-П., 1998.

Хлынцев М. И. Борьба с половыми преступлениями (уголовно-правовое и криминалистическое исследование) — Саратов., 1967.

Шаргородский М. Д. Ответственность за преступления против личности — Л., 1953.

Шаргородский М. Д. Преступления против жизни и здоровья — М., 1948.

Шелухов Ю. К. Квалифицированные виды изнасилования. Ответственность за групповое изнасилованиеРостов н/ Д, 1975.

Ястребова В. П. Субъект изнасилования — только ли мужчина? — Д, 1994.

Антонян Ю. М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка пихоаналитического объяснения // Государство и право 1993 № 7.

Игнатов А. Н. Об ответственности за половые преступления // Советская юстиция 1988 № 3.

Игнатов А. Н. Особо тяжкие последствия изнасилования // Советская юстиция 1968 № 10.

Игнатов А. Н. Ответственность за насильственное совершение действий сексуального характера // Советская юстиция 1991 № 12.

Игнатов А. Н. Уголовная ответственность за изнасилование // Советская юстиция 1963 № 8.

Кон И. С. Вопросы обучения и воспитания: совращение детей и сексуальное насилие // Педагогика 1998 № 5.

Лалаянц И. Почему природа запрещает инцест?: [ Половые отношения между близкими родственниками ] // Семья и школа 1993 № 7.

Лоик Ж. Д. Вакан Бунтующие города // Курьер ЮНЕСКО 1993 № 4.

Максаева Е. Сделка, или почем нынче изнасилование? // Щит и меч 1991 № 2.

Позднякова М.Е., Рыбакова Л. М. Преступная страсть // Социологические исследования 1989 № 4.

Синягин Ю., Соловьев О. Несовершеннолетние потерпевшие // Народное образование 1993 № 9/10.

Фокина Н. Выродки // Труд 1993 15 декабря.