Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Право міжнародної екологічної безпеки

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Фундаментом побудови міжнародного права екологічної безпеки являється вся попередня діяльність міжнародного співтовариства в природоохоронній сфері: налагоджена тісна співпраця та міждержавне співробітництво, у координації природоохоронної діяльності задіяні органи та установи ООН, інші міжнародні організації, створена солідна міжнародно-правова основа — діє більше ніж 200 міжнародних… Читати ще >

Право міжнародної екологічної безпеки (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

(юридичний факультет) Р е ф е р, а т з курсу «Міжнародне екологвчне право».

н, а т е м у:

" Міжнародне право екологічної безпеки".

Виконав магістр 1 року навчання, 2 групи спеціалізації: Господарське право Клюца Сергій Олександрович Київ-2005.

План Вступ Визначення поняття міжнародної екологічної безпеки та права міжнародної екологічної безпеки Принципи міжнародного права екологічної безпеки Місце системи екологічної безпеки у різних концепціях подальшого розвитку людства Висновок Використана література Вступ Міжнародна екологічна безпека — явище відносно нове. Ще століття тому людство не задумувалося, чим загрожує всій нашій цивілізації необмежене використання природних ресурсів, хижацька експлуатація природи. Концепція міжнародної екологічної безпеки — новий міжнародно-політичний феномен, який ще надзвичайно мало розроблений. Лише в останні роки йому почала приділятися широка увага громадськості, почали створюватися та перетворюватися у життя нормативно-правові акти міжнародного характеру. Одна реалізація концепції міжнародної екологічної безпеки — річ нагальна, оскільки з кожним роком зволікань екологічна ситуація загострюється все більше і більше. Спустошуються родючі землі, вимирають сотні видів флори і фауни, величезні території стають небезпечними для людини в силу їх забруднення відходами та небезпечними речовинами. Людство прямує до катастрофи всесвітнього масштабу, в наслідок якої покоління неоварварів будуть копирсатися в отруєній землі, вбиваючи один одного за крихти тих природних багатств, які зараз сучасними варварами приносяться у жертву богам наково-технічного прогресу, збільшення рівня споживання, отримання прибутків та росту ВВП. І тільки від сучасної інтелігенції, від «мізкового резерву» люства залежить, чи скотимося ми у таку прірву, чи все-таки втримаємося на краї цивілізованості.

Визначення поняття міжнародної екологічної безпеки та права міжнародної екологічної безпеки Міжнародна екологічна безпека являє собою окремий різновид міжнародної безпеки, один з елементів механізму запобігання катастрофам міжнародного значення та іншим небезпечним подіям. Вчені виділяють принаймні три основні групи загроз міжнародній безпеці. Це перш за все військові загрози, пов’язані з можливими катастрофічними як для людей, так і для природи наслідками застосування зброї масового знищення, а тому заходи міжнародної військової безпеки полягають у запобіганні виникненню військових конфліктів (як значних, так і локальних), протидії розповсюдженню зброї масового ураження, міжнародній торгівлі такою зброєю.

До наступної групи загроз міжнародній безпеці вчені включають економічні та соціальні фактори, що викликають нестабільність суспільства та можуть призвести до непрогнозованих результатів. Цими загрозами є жебрацтво, ріст населення, надмірна урбанізація, масова міжнародна міграція, ризики епідемій та пандемій, манипуляції з генами.

І нарешті третя група, яка називається «екологічні загрози» включає до себе небезпеки, пов’язані зі зміною складу атмосфери та забрудненням природних прісних вод, океанів та прибережних акваторій, обезліснення та спустинення, ерозія грунтів та зниження родючості земель, ризик від застосування біотехнологій, викиди небезпечних забруднюючих речовин, виробництво, перевезення та застосування токсичних хімічних речовин і матеріалів, передача небезпечних технологій та експорт небезпечних відходів у країни, що розвиваються (екологічна агресія). Міжнародна спільнота вживає ряд заходів щоб досягти такого стану природного середовища, за якого рівень загроз довкілля для людини був би мінімальним (стану екологічної безпеки). ;

Фактори, що створюють у сукупності загрозу екологічній безпеці людства, окремим країнам та регіонам, настільки сьогодні очевидні, що збереження та відтворення середовища існування людини перетворюється у завдання першочергової необхідності, перш за все з огляду на перспективи промислового (технологічного та науково-технологічного) розвитку.

Цілком зрозуміло, що всі ці загрози тісно взаємопов'язані, а їх реалізацій зумовить катастрофічний вплив не лише на життя та здоров’я людей, а й на всю біосферу Землі. Розподіл загроз на такі групи є досить штучним, оскільки відсутній єдиний критерій для розмежування, однак він склався та існує на основі досягнутого вченими консенсусу з цього питання. При цьому спостерігається поступове зближення питань військової та екологічної безпеки, що знаходить своє висвітлення у розвитку розуміння поняття безпеки, котре від початку 80-х рр. все більше ототожнюється не просто з національною безпекою однієї чи кількох держав, а з множинністю причин, що загрожують безпеці у зв’язку з взаємною залежністю держав. Очевидна кореляція між військово-політичною та екологічною безпекою. Укріплення військової безпеки призведе як до прямого (зменшення екологічної шкоди від військових підготувань), так і опосередкованого (можливість переключення вивільнюваних матеріальних та інтелектуальних ресурсів на природоохоронні потреби) позитивного впливу на стан екологічної безпеки. Досягнення економічної безпеки також буде сприяти укріпленню екологічної безпеки, оскільки державам будуть надані гарантії того, що інтереси охорони навколишнього середовища не будуть використовуватися як привід для торгівельної та економічної дискримінації, виступить потужним стимулом для участі країн, що розвиваються, у природоохоронних заходах. В свою чергу екологічна безпека посилить економічну безпеку шляхом створення перешкод для експлуатації менш розвинутих країн більш розвинутими (варварської експлуатації природних ресурсів, розміщення на їх території небезпечних відходів, матеріалів та речовин, «експорт» забруднюючих технологій, тощо).

Втім, вже таке розмежування вказує, що проблема захисту навколишнього середовища від загрози негативних змін довкілля, які рикошетом б’ють по людству, являє собою чи не найбільш складний та актуальний напрямок міжнародної співпраці.

Концепція екологічної безпеки являє собою логічний результат еволюції проблеми охорони навколишнього середовища. Спершу, на межі ХІХ-ХХ століть вирішення проблем навколишнього середовища зводилося до двох основних напрямків діяльності - консервативної охорони природи щляхом створення природних резерватів з одного боку та шляхом регламентації розподілу природних ресурсів між зацікавленими державами. Нарешті, у другій половині ХХ століття домінуючим став так званий цілісний, біосферний підхід, котрий вимагає застосування обгрунтованих наукою обмеження будь-якого впливу людини на навколишнє середовище, будь це внесенням енергії та речовин в природні цикли чи то їх вилучення, оскільки будь-яке втручання подібного роду має потенційну можливість вивести з рівноваги основні зв’язки, що склались у природному середовищі, оскільки їх руйнація може призвести до катастрофічних наслідків.

Серед вчених немає єдності з приводу того, як визначити зміст такої надзвичайно складної та багатогранної категорії як екологічна безпека. Тимошенко розглядає екологічну безпеку як стійкий стабільний стан глобального характеру, котрий являє собою складну політико-правову єдність, систему окремих, але взаємопов'язаних елементів. На думку Нестеренко, екологічна безпека являє собою безпеку життєво важливих для людства екологічних компонентів нашої планети та підтримання належної рівноваги між ними. Шишко визначає екологічну безпеку як комплекс правових, організаційних і матеріальних гарантій захисту навколишнього середовища кожної держави від шкідливого впливу, джерло якого знаходиться поза її межами. Кукушкіна характеризує екологічну безпеку як складну взаємопов'язану та взаємозалежну систему міжнародних екологічнихх норм, спрямованих на забезпечення безпеки всіх життєво важливих для людства екологічних компонентів планети, а також збереження та підтримання існуючого природного балансу.

Жодна держава не може відчувати себе у безпеці враховуючи системність та взаємну обумовленість глобальних екологічних процесів та явищ. Специфіка сучасної екологічної ситуації полягає у тому, що кризових точок як в проблемному, так і в просторовому розумінні стає все більше, всі вони перебувають у тісному зв’язку між собою, створюючи тенета, з яких людство не може вирватися.

Небезпеку, що становить для людства погіршення навколишнього середовища, та актуальність заходів запобігання таким змінам ми з’ясували. Тепер спробуємо визначитися з інтересами, котрі являються об'єктом міжнародної екологічної безпеки. На думку Бринчука об'єкт екологічної безпеки має подвійну природу, пов’язуючись як з «власними» інтересами самої людини, пов’язаними з задоволенням її потреб, так і з інтересами інших живих істот, оскільки люди повинні охороняти не лише власні інтереси, але й інтереси інших видів. В якості одного з принципів проекту Міжнародного статуту з навколишнього середовища і розвитку сформульований принцип поваги до всіх форм життя. Правда, такий підхід, як вважають більшість науковців-дослідників екологічного права, страждає на занадто сильну романтизацію взаємовідносин людини, а природи. Сучасна людина не може інакше формулювати своє ставлення до навколишнього середовища, однак одночасно з цим люди без вагань знищують пацюків, комарів та тарганів, а в критичній ситуації - пожертвувати людиною чи якоюсь надзвичайно рідкісною та цінною твариною — завжди обере перше. Саме через призму такого розуміння домінування інтересів людини у будівництві його взаємовідносин з природою будується ідеологія антропоцентризму, яка набула чи не найбільш яскравого вираження у роботах О. С. Колбасова. Його підхід до розуміння будь-яких екологічних правовідносин як до відносин взаємодії людини з природою з точки зору охорони інтересів саме людини розкривається вже при визначенні відносин, що складають предмет екологічного права: «В их содержание включаются природопользование, охрана окружающей среды, сохранение уникальных произведений природы, культуры, здравоохранения, все виды воздействий на природу, искусственное восстановление благоприятного состояния природной среды, защита от неблагоприятных воздействий стихии и т. д. В таком понимании экологическое право включает правовые нормы об использовании и охране земель, их недр, вод (включая океаны, моря, подземные воды, ледники), лесов и иных составляющих растительного царства, диких животных, обитающих в состоянии естественной свободы в сухопутной и водной среде, атмосферы Земли и космического пространства со всеми ее природными компонентами». З точки зору О. С. Колбасова мету всього екологічного права, а за аналогією і міжнародної екологічної безпеки становить не зміна ставшого традиційним для більшості людей споживацького ставлення до природи, а лише обмеження рівня використання природніх ресурсів (в тому числі і шляхом розміщення у навколишньому середовищі відходів та скидів). Збагачення будь-якою ціною, перш за все за рахунок необмеженої експлуатації природи — таким чином Колбасовим оцінюється історія взаємодії людини і природи до останнього часу. Мету правового регулювання відносин людини і природи він вбачає у необхідності зупинити розбій та розкрадання природи, встановити якісь межі дозволеної експлуатації природних багатств, особливо живих ресурсів, і строго контролювати виконання таких правил. Якщо ж використання природних ресурсів викликає негативні екологічні зміни, що створюють загрозу життєво важливим інтересам населення конкретної держави, то виникає проблема загрози національній екологічній безпеці, котра є невіддільною від якості навколишнього середовища вцілому. А оскільки, як вже зазначалося, стан навколишнього середовища вцілому є об'єктом інтересів міжнародної спільноти, то загроза національній безпеці однієї держави зумовлює виникнення або посилення екологічних загроз для всього людства. Розуміння такого стану речей та небезпеки нехтування екологічними загрозами зумовило розгляд Генеральною Асамблеєю ООН в 1987 році Концепції екологічної безпеки (до речі, ця Концепція була висунута делегацією СРСР, що дає нам привід пишатися активною позицією наших політиків у розв’язанні проблем майбутнього існування людства).

В перших міжнародних нормативно-правових актах поняття «екологічна безпека» вживалося як універсальна категорія, забезпечення котрої являє собою один найголовніших обов’язків людства на основі спеціальних міжнародно-правових принципів, хоча ані в міжнародних документах, ані в тогочасному національному законодавстві країн визначення екологічної безпеки не містилося.

Основоположною засадою побудови міжнародних (читай — міждержавних) відносин до останнього часу залишався принцип невтручання у внутрішні справи іншої держави, застосування котрого в наш час з приводу виникнення глобальних екологічних загроз та розвитку концепції міжнародної екологічної безпеки поступово обмежується. Зокрема, дуже обережними та надзвичайно дипломатичним натяком на такий стан речей можна (і слід!) розглядати статтю Виноградова «Міжнародне право навколишнього середовища» 1996 року, у якій автор зазначає, що втручання у справи іншої держави з екологічних міркувань навряд чи можна вважати правомірним. Втім, очевидним являється той факт, що у нашому світі національна екологічна безпека може бути досягнута лише шляхом спільних скоординованих зусиль усіх держав, тобто шляхом створення глобальної структури екологічної безпеки. Таким чином структура екологічної безпеки вбачається науковцями системою координації зусиль всіх держав (саме всіх, а не добровільного союзу певних держав, хай навіть він буде досить чисельним). Оскільки реалізація міжнародної екологічної безпеки обмежує дію одного з найголовніших принципів міжнародного права, то цілком логічно буде зробити висновок, що екологічна безпека поступово перетворюється на самостійний принцип міжнародного права, або принаймні включає його у себе як складовий елемент.

Екологічна безпека має бути всезагальною, рівною та справедливою, включати в свою сферу природні комплекси та ресурси регіонів, котрі перебувають поза межами національної юрисдикції різних держав. При цьому людство ще не готово повністю відмовитися від принципу суверенітету націй та держав над своїми природними ресурсами, хоча перші кроки щодо транснаціонального характеру організації експлуатації певних видів корисних копалин та інших природних ресурсів вже робляться. Саме так можна оцінити діяльність добровільного (поки ще добровільного) союзу держав-експортерів нафти ОПЕК, котрий на своїх засіданнях визначає межі експлуатації надр держав-учасників.

Фундаментом побудови міжнародного права екологічної безпеки являється вся попередня діяльність міжнародного співтовариства в природоохоронній сфері: налагоджена тісна співпраця та міждержавне співробітництво, у координації природоохоронної діяльності задіяні органи та установи ООН, інші міжнародні організації, створена солідна міжнародно-правова основа — діє більше ніж 200 міжнародних природоохоронних договорів. Таким чином формування міжнародно-правового забезпечення екологічної безпеки вимагає переважно систематизації чинних норм міжнародного права навколишнього середовища. Така систематизація не лише слугуватиме повній реалізації закладеного в чинних нормах потенціалу шляхом покращення їх взаємодії, але й виявить пробіли в міжнародно-правовому регулюванні, що призведе до створення нових норм для надання системі екологічної безпеки цілістного характеру. Крім того, забезпечення екологічної безпеки на глобальному рівні здійснюється за допомогою системи міжнародно-правових норм, зокрема тих, що містяться у міжнародних конвенціях, угодах та інших правових формах, притаманних міжнародно-правовому регулюванню відносин у цій сфері. Через це міжнародну екологічну безпеку можна розглядати також як єдину консолідовану систему всіх міждержавних заходів природоохоронного характеру (одним з різновидів яких є прийняття міжнародних нормативно-правових актів), здійснюваних на основі спільних принципів та участь у яких зобов’язані брати всі держави, а міжнародне право екологічної безпеки — як систему норм права, які регулюють порядок введення в дію та виконання зазначених міждержавних заходів.

2. Принципи міжнародного права екологічної безпеки Як було сказано у попередньому розділі, міжнародна екологічна безпека являє собою не просто принцип міжнародного права, але й систему побудови міждержавних стосунків. Ця система в ідеалі повинна бути цілістною та послідовною, через що для екологічної безпеки повинні бути характерні певні основоположні всезагальні риси, які б відслідковувалися у всіх формах її прояву. Такі всезагальні риси, концептуальні засади розвитку та основоположні ідеї розбудови екологічної безпеки можуть і повинні набути свого вираження у її принципах. Необхідність визначення принципів міжнародної екологічної безпеки, а відтак і міжнародного права екологічної безпеки, закріплена і у актах міжнародного співробітництва, зокрема у заяві країн-учасників Варшавського договору від 16 липня 1988 року, котра прямо передбачає, що забезпечення міжнародної екологічної безпеки вимагає прийняття обов’язкових принципів і норм поведінки держав. Окремо перелік принципів міжнародної екологічної безпеки в жодному міжнародному акті не закріплений, а тому на нашу думку найбільш виправданим та юридично вірним при визначенні їх переліку піти шляхом Тимошенко, яка виводить такі принципи за основних засад військово-політичної безпеки.

У зв’язку з формулюванням всезагальної системи міжнародної безпеки всі чинні принципи міжнародного права не лише збережуть свою дію, але й посилять свою роль як фундамента сучасного світового правопорядку, а створення нових принципів буде відбуватися на базі існуючих принципів міжнародного права. Це, однак, не означає, що чинні принципи не зазнають певних змін. Загальноправовим принципом, який беззаперечно діє у сфері забезпечення міжнародної екологічної безпеки, є принцип охорони навколишнього середовища, який зараз розглядається як загальновизнаний. Спеціальні принципи здебільше співпадають з галузевими, що формуються у міжнародному праві навколишнього середовища (оскільки формування системи еколгічної безпеки та розвиток цієї галузі права — процеси паралельні зі співпадаючими цілями).

Оскільки міжнародна екологічна безпека, як і військово-політична безпека, являють собою елементи системи всесвітньої безпеки, то їх принципи повинні бути принаймні подібні. Для обгрунтування проведення такої аналогії можна навести принаймні два аргумени: по-перше, принципи військово-політичної безпеки найбільш ретельно розроблені як на рівні теорії, так і отримали своє відображення у чималій кількості міжнародних нормативно-правових актів, а по-друге, в обох системах неозброєним оком простежується спільність кінцевої мети їх формування — збереження людської цивілізації та забезпечення її виживання. В результаті Тимошенко пропонує до застосування наступні принципи міжнародної екологічної безпеки:

Принцип рівної (однакової) екологічної безпеки, що передбачає невідривність забезпечення екологічної безпеки якої-небуть з держав у відриві або за рахунок інших держав. Це витікає не лише з об'єктивної неподільності глобальних біосферних процесів, але й з загальноприйнятих, закріплених у міжнародному праві норм міжнародного співіснування. Матеріальним змістом цього правила може бути заборона перевезення на територію іншої держави забруднюючих або інших екологічно шкідливих технологій, захоронення там небезпечних відходів, активної експлуатації чужих природніх ресурсів.

Принцип заборони екологічної агресії, екоциду. На формування цього принципу посилаються Конвенція 1977р. про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на довкілля, резолюція 35/8 Генеральної Асамблеї ООН про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі. Не випадково також і те, що Комісія міжнародного права в проекті статей про відповідальність держав (ст.19) відносить масове забруднення біосфери до категорії міждержавних злочинів. Ати екоциду США у В'єтнамі та інших країнах Індокитаю засуджуються світовим співтовариством.

Принцип регулярного обміну інформацією про екологічну ситуацію на національному та регіональному рівнях забезпечує адекватну оцінку національного та регіонального вкладів у досягнення стану екологічної безпеки. Реалізація даного принципу має на увазі досягення домовленостей юридично-обов'язкового характеру про періодичність такого обміну, обсягах інформації, механізмах та каналах обміну. З метою забезпечення можливості співставляти та полегшити обробку інформації на виконання цього принципу країни узгоджують міри і ваги, а також уніфікують технічні прийоми та засоби збирання і обробки вихідних даних. Прикладом такої співпраці можна розглядати підписання рядом країн Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, що вступила в силу 5 травня 1992 року і у якій зводяться до одноманітного використання терміни, що означають різні види екологонебезпечної діяльності з відходами, а також перелік небезпечних речовин з уніфікованою оцінкою їх небезпечності.Іншим та чи не найбільш якскравим прикладом реалізації даного принципу можна назвати підписання країнами Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об «єднаних Націй про зміну клімату, яким вводиться в дію одноманітна оцінка впливу на озоновий шар різних речовин, єдина одиниця визначення міри впливу на довкілля викидів парникових газів (т.СО2), порядок обміну інформацією про використання країнами своїх квот викидів, тощо. Саме в цьому напрямку спостерігається найбільше пожвавлення розвитку правових механізмів охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

d.

Ae.

x1600xDA68x9D36×3000×104Ax4300x1C4Ax5500×0108×160AxDA68x9D36×4300x1C4Ax3E00ом цілком правомірного створення та діяльності на місцях різноманітних комісій, функціонування постійних міжнародних інституцій контролю, участь у перевірці дотримання державами природоохоронного законодавства міжнародних організацій. Приклад реалізації - Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об «єднаних Націй ст. 8 передбачає створення груп експертів, що координуються Секретаріатом і складаються з експертів, відібраних з числа кандидатів, призначених Сторонами Рамкової конвенції Організації Об «єднаних Націй, та, у разі необхідності, — міжурядовими організаціями, відповідно до керівних вказівок, прийнятих з цією метою Конференцією Сторін. Інший приклад — створення і діяльність МАГАТЕ — контролюючого органу у сфері виконання державами домовленостей у сфері використання ядерної енергії, в тому числі і вимог природоохоронного характеру та забезпечення екологічної безпеки.

Принцип запобігання транскордонному забрудненню довкілля. Вказаний принцип органічно поєднаний з існуючим в міжнародному праві принципом добросусідства та незаподіяння шкоди. Прингциповою відмінністю між ними є той факт, що зазначені принципи міжнародного права додатково виконують функції визнання тих чи інших дій неправомірними, в той час як принцип запобігання транскордонному забрудненню довкілля цілком орієнтований на запобігання заподіяння шкоди довкіллю, здійснення превентивних заходів. Він носить узагальнюючий характер і в свою чергу включає у себе в якості самостійних елементів принципи оцінки впливу на навколишнє середовище, повідомлення про діяльність, котра може спричинити транскордонну шкоду, надання необхідної інформації про таку діяльність, обов’язку проводити міжнародні консультації з приводу здійснення будь-якої діяльності, котра може спричинити транскордонні екологічні наслідки. Даний принцип отримав свій розвиток у вже зазначеній Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, що вступила в силу 5 травня 1992 року та у Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992 року.

Принцип співробітництва в надзвичайних екологічних ситуаціях зумовлений прогнозованим зростанням числа великих промислових аварій та наявним досвідом в подібних ситуаціях. Як мінімально необхідну поведінку міжнародного співтовариства реалізація цього принципу передбачає зобов’язання країн здійснювати раннє попередження зацікавлених держав про виникнення надзвичайної ситуації та надання найбільш повної і об'єктивної інформації про неї, створення механізму міжнародних консультації та міжнародної допомоги. Окремі елементи цього принципу можна знайти у міжнародному морському, космічному праві, ядерному праві. Найбільш яскравим прикладом реалізації цього принципу в міжнародному праві являє собою Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992 року, ст. 8 якої передбачає обов’язок країни походження транскордонного забруднення забезпечити підготовку та реалізацію планів дій у надзвичайних ситуаціях та інших заходів з запобігання та зведення до мінімуму транскордонного впливу, надання таких планів країнам, чиїм екологічним інтересам може бути заподіяна шкода такою аварією, а ст. 10 — механізм повідомлення про аварії, ст.ст.11 та 12 передбачає механізм колективної участі у ліквідації наслідків таких аварій.

Принцип науково-технічної співпраці у сфері охорони довкілля випливає з глобального характеру екологічної безпеки та необхідності об'єднання наукових та технічних потенціалів членів міжнародного співтовариства для її забезпечення. В ідеалі необхідно створити режим вільного переміщення всіх технологій, наукових досягнень у сфері використання природніх ресурсів, контролю за станом довкілля, ресурсозбереженням, маловідходного або безвідходного виробництва, утилізації відходів, використання яких призводить до зниження антропогенного навантаження на довкілля. Застосування даного принципу дасть можливість використовувати найновіші досягнення в галузі охорони природи всім державам без виключення, залучить до природоохоронної діяльності малорозвинені держави та включить до системи забезпечення екологічної безпеки максимальну кількість країн. Приклад його застосування можна знайти у згадуваних майже в усіх міжнародних договорах та угодах. Зокрема, країни, виходячи зі своїх законів, правил і тактики зобов’язуються сприяти обміну технологією з метою запобігання промисловим аваріям, забезпечення готовності до них і ліквідації їх наслідків — ст. 16 Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992 року, здійснювати співробітництво з розробки і застосування нових, екологічно обгрунтованих, маловідходних технологій — п. с) ст. 10 Базельської конвенції, тощо.

Принцип мирного врегулювання спорів, пов’язаних з транскордонним впливом на довкілля. Це — прояв припису ст. 33 Статуту ООН. Очевидно, що зростання кількості міждержавних спорів з питань охорони довкілля та транскордонного впливу використання природніх ресурсів, що ми можемо спостерігати, призведе до створення самостійного спеціалізованого органу для їх вирішення по аналогії з відповідним механізмом, передбаченим Конвенцією з морського права 1982 року.

Принцип міжнародної відповідальності за транскордонну шкоду довкіллю не може бути реалізований без детально розробленого інституту такої відповідальності. Тим більш важливим є чітка констатація даного принципу, що, з одного боку, слугуватиме додатковим стимулом формування відповідного міжнародно-правового інституту, а з іншого — посилить механізм превенції, встановить не лише протиправність такого забруднення, але й передбачить ряд істотних санкцій за такі дії. Зокрема, механізм економічних санкцій для країни порушника передбачається Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об «єднаних Націй.

Ще один і чи не найголовніший для громадян будь-якої держави — принцип права на безпечне довкілля, котрий завдяки своєму полісемантичному змісту пронизує і екологічне право, і екологічну безпеку, і гуманітарне право, і безпеку в гуманітарній сфері. Він є ключовим в системі міжнародної екологічної безпеки, невід'ємною частиною основних прав і свобод людини. Його слід включити також до майбутньої Декларації прав народів.

3. Місце системи екологічної безпеки у різних концепціях подальшого розвитку людства Світ поступово змінюється. В наш час все сильнішими стають кризові прояви наявного розвитку економіки. Кількість природних ресурсів обмежена, а рівень їх експлуатації з кожним роком все зростає. Все більш і більш очевидною стає необхідність визначитися з концептуальним напрямком розвитку людства, обрати механізм подолання недосьаьності природних ресурсів та загального погіршення якості довкілля. На сьогодні найбільш поширеними залишаються лише два концептуально відмінні погляди на майбутнє людства, що отримали назву «концепція золотого мільярда» та «концепція сталого розвитку».

Вирішальна роль у визначенні політики США транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових установ, їх спрямованість на отримання максимальних прибутків за рахунок мінімальних затрат, а також жага всесвітнього панування зумовили розробку та поступове просування у міжнародних взаєминах концепції «золотого мільярда». За цією концепцією все міжнародне товариство поділиться на Центр (індустріально розвинуті країни на чолі з США) та Периферію (решта країн з загальною чисельністю населення більше ніж 4/5 населення Землі). Слід не забувати, що саме у країн Периферії збережені на сьогоднішній день основні запаси корисних копалин. До Периферії відноситиметься і Україна з її величезними родовищами заліза, марганцю, урану та вугілля. Головна ідея концепції «золотого мільярду» не нова і максимально проста — в умовіах загострення кризових явищ та глобальних проблем слід переорієнтувати всі наявні та такі, що постійно зменшуються, ресурси на задоволення перш за все інтересів Центру, забезпечивши йому розвиток за рахунок Периферії. Розвинутим країнам можна буде не знижувати стандарти «споживацького суспільства» і не потрібно буде перебудовувати економіку, а слаборозвинутим країнам зовсім не обов’язково намагатися наздогнати розвинуті у темпах побудови споживацького суспільства. Таким чином подарувавши слаборозвиненим країнам ідеологію деградації та поступової відмови від техногенного розвитку, Центр зможе використовувати їх як джерело природних ресурсів, місце розміщення небезпечних виробництв та захоронення відходів. Необхідним елементом для реалізації такого плану є створення такого розриву у технологічному розвитку між Центром та Периферією, який психологічно тиснув би на жителів слабкорозвинутих країн, виказуючи їм марність намагань скоротити його. Показовим є постійне зменшення капіталовкладень транснаціональних корпорацій та міжнародних валютних організацій у інвестиційні проекти в високотехнологічні галузі слабкорозвинутих країн. Країнам Периферії запланована доля допоміжних держав, поглинутих корупцією, оскільки за рахунок останньої країни Центру могтимуть з мінімальними затратами впливати на панівну еліту слаборозвинутих країн, гальмуючи їх розвиток ще в більшій мірі. Методологія реалізації такої концепції також традиційна і засновується на силових методах. Таким чином виникла та набирає силу тенденція формування такого світового порядку, за якого домінуючі серед країн Центру США зможуть у кінцевому результаті диктувати свою волю всьому світу, спираючись на підтримку країн «золотого мільярда» та фінансово-залежної від них корумпованої національної еліти більшості держав Периферії.

За такого сценарію світового розвитку концепція екологічної безпеки у тому значенні, в якому ми вживаємо у даній роботі, використовуватися не буде, оскільки ключові принципи її побудову включають у себе принцип рівної (однакової) екологічної безпеки, що передбачає невідривність забезпечення екологічної безпеки якої-небуть з держав у відриві або за рахунок інших держав та принцип науково-технічної співпраці у сфері охорони довкілля, що означає необхідність об'єднання наукових та технічних потенціалів всіх членів міжнародного співтовариства для її забезпечення та створення режиму вільного переміщення всіх технологій, наукових досягнень у сфері використання природніх ресурсів, контролю за станом довкілля, ресурсозбереженням, маловідходного або безвідходного виробництва, утилізації відходів, використання яких призводить до зниження антропогенного навантаження на довкілля. Дотримання цих принципів прямо суперечить концепції «золотого мільярду», основна мета якої - не дати розвинутися слабкорозвинутим країнам.

Елементи механізму екологічної безпеки будуть існувати і навіть розвиватися, однак носитимуть епізодичний характер, лише з метою зменшення негативних впливів для країн Центру.

Фундаментальна помилка ідеологів концепції «золотого мільярду» полягає у тому, що при такому підході можна одержати лише тимчасові результати, однак спинити глобальну екологічну катастрофу не вдасться. Конкретні прояви катастрофи виражатимуться у стихійних лихах всепланетного масштабу, котрі завдадуть удару і по країнам Центру. Регіональні природозахисні програми країн Центру не зможуть захистити людство від глобальних наслідків зміни клімату та вичерпання природних ресурсів.

Альтернативна концепція розробляється людьми, що не бажають просто відстрочити настання неминучого, а провести якісну зміну ставлення людини до природи з метою раціонального використання природних ресурсів, перш за все відновлювальних, не допускаючи їх деградації. Виникнення цієї концепції найчастіше пов’язується з проведеною у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Конференції ООН по навколишньому серидовищу та розвитку (КОСР -92). Цей всесвітній форум сконцентрував увагу державних діячів та світової громадськості на ключовому питанні про неподільність взаємозв'язку проблем розвитку людства і охорони довкілля. На цьому форумі була прийнята Декларація з навколишнього середовища і розвитку, в якій констатується, що людська цивілізація переживає поворотний момент в своїй історії. Людство робить вибір на користь збалансованого підходу до вирішення глобальних проблем, котрий забезпечить підвищення життєвого рівня всього населення планети, не руйнуючи при цьому довкілля. Декларується шлях на вирішення двуєдиної задачі - забезпечити задоволення потреби людства у розвитку і збереження довкілля як для нинішнього, так і майбутніх поколінь. Вирішальне значяення для виконання цього завдання мають державні стратегії стійкого розвитку більшості країн, обов’язок виконувати які покладено на уряди та національну еліту всіх держав.

Всесвітній самміт зі стійкого розвитку, що відбувся у 2002 році в Йоганесбурзі підтвердив намір світового співтовариства дотримуватися концепції сталого розвитку. Йоганесбурзька декларація містить положення про колективну відповідальність за посилення основ стійкого розвитку. Підкреслена необхідність посилювати взаємозв'язки між соціально-економічним розвитком на всіх рівнях та охороною довкілля. Визначені пріоритетні цілі стійкого розвитку — викорінення бідності, розвиток людського потенціалу, зміна моделей виробництва та споживання, задоволення потреб людей перш за все в чистій воді, санітарії, енергії, охороні здоров’я, продовольчій безпеці, а також охорона біологічного різноманіття та невиснажливе використання природних ресурсів. Найважливішим документом самміта став План реалізації рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні, в котрому вказані програмні строки досягнення цілей в соціально-економічній та екологічній сферах.

Стійкий розвиток має на увазі такий соціально-економічний розвиток всього людства, за якого задоволення потреб дійсного та прийдешніх поколінь буде здійснюватися за умови екологічної регламентації господарської та іншої діяльності. Генеральний напрямок забезпечення стійкого розвитку являється зміна соціально-економічної організації суспільства з метою вирішення суперечності між потребою розширення економіки як закономірного процесу розвитку людства та необхідністю зменшувати навіть наявний антропогенний вплив на довкілля. Через це слід знаходити баланс економічних, соціальних, екологічних інтересів на всіх рівнях глобальної екосистеми — міжнародному, національному, регіональному, місцевому.

Саме за такого сценарію розвитку людства система екологічної безпеки отримає найбільшого розвитку: до її реалізації буде залучене все людство, відбуватиметься постійний обмін технологіями, відбудеться відмова від «споживацького» ставлення до природи та зникне необхідність постійної гонитви держав за збільшенням обсягів виробництва благ.

Висновок Створення концепції міжнародної екологічної безпеки є логічною реакцією людства на загострення загроз глобальної екологічної кризи. Реалізація міжнародної екологічної безпеки полягає у створенні системи державно-правових заходів, спрямованих спочатку на обмеження негативного антропогенного впливу на довкілля, а в подальшому — на досягнення балансу використання ресурсів людиною та відновлення природних ресурсів. Досягнення гармонійного співіснування людини та природи — ось кінцева мета міжнародної екологічної безпеки. Побудова системи міжнародної екологічної безпеки поєднує в собі елементи регулювання використання природних ресурсів, розвитку економіки, соціально-культурного прогресу людства та ще чимало інших чинників.

Доки людство роздроблене на ворогуючі держави, взаємовідносини між якими наскрізь пронизані взаємною неприязню та підозрілістю, доки відбувається гонитва у розвитку держав з метою недопущення рівноцінного економічного стану всіх країн — доти досягнення такої гармонії буде можливим. Доки прихильники концепції «золотого мільярду» мають гроші та владу, доки жадібність змушує олігархів забувати про загальні інтереси людства вцілому та інтереси своїх нащадків зокрема — доти кожному з нас слід дуже уважно спостерігати зміни світової політики та політично бути активними у підтримці концепції сталого розвитку. Лише послідовне та неухильне дотримання вимог екологічної безпеки врятує світ.

Використана література Статут ООН від 26 червня 1945 р Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням. Вступила в силу 5 травня 1992 року.

Кіотський протокол 1997 року до Рамкової конвенції Організації Об «єднаних Націй про зміну клімату 1992 року Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992 року, м. Гельсинки//Европейская экономическая комиссия. Конвенция о трансграничном воздействии промышленных аварий. ООН. — Нью-Йорк и Женева, 1994. — с.47−77.

Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. Для студ. Юрид. Вузів і фак.: Повний акад. Курс/ За ред. АпрН В.І, Андрейцева, К., Істина, 2001. — с.544.

Бринчук M. M. О предмете экологического права // Вестник Международного университета. Сер. «Право». Вып. III. M., 1998, с.26−54.

Копылов М.Н. «О правовом содержании понятия «экологическая безопасность ««//Правоведение. -2000. — № 1. — С. 113−120.

Кукушкина А. В. Взаимосвязь проблем экологической безопасности и разоружения (международно-правовой аспект): Автореф. дисс… канд. юрид. наук. М., 1993. С. 120.

Колбасов О. С. Международное экологическое право на пороге XXI века: Доклад на Российской ассоциации международного права. M., 1997. С. 26.

Магро Д.Б., Виноградов С. В. Международное право окружающей среды // Вне конфронтации. Международное право в период после холодной войны: Сб. статей / Отв. ред. Л. Дэмрош, Г. М. Даниленко. М., 1996. С. 221−224.

Малинин С.А. «Концепция всеобъемлющей системы международной безопасности и международное право"//Правоведение, 1987, № 4 с.19−22.

Никаноров А.М., Хоружая Т. А. Экология: для студ. вузов и специалистов-экологов. — М.: Приор, 1999. — 345с Нестеренко Е. А. «Принципы международного права окружающей среды» // Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова М., 1998. С. 620.

Тимошенко А.С. «Формирование и развитие международного права окружающей среды» М., 1986, с. 120.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1, с.84−92.

Шишко А. А. Взаимосвязь международного права и внутреннего права в области охраны окружающей среды // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. Киев, 1992. С.116−162.

Никаноров А.М., Хоружая Т. А. Экология: для студ. вузов и специалистов-экологов. — М., 1999, с. 304.

Копылов, М. Н. О правовом содержании понятия «экологическая безопасность » .//Правоведение. -2000. — № 1. — С. 113.

Кукушкина А. В. Взаимосвязь проблем экологической безопасности и разоружения (международно-правовой аспект): Автореф. дисс… канд. юрид. наук. М., 1993. С. 4.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 86.

Там же, с. 84.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 84.

Нестеренко Е. А. Принципы международного права окружающей среды // Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова М., 1998. С. 581.

Шишко А. А. Взаимосвязь международного права и внутреннего права в области охраны окружающей среды // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. Киев, 1992. С. 118.

Кукушкина А. В. Взаимосвязь проблем экологической безопасности и разоружения (международно-правовой аспект): Автореф. дисс… канд. юрид. наук. М., 1993. С. 4.

Копылов М. Н. Международные организации и охрана окружающей среды // Международные организации. М., 1994. С. 267—268.

Бринчук M. M. О предмете экологического права // Вестник Международного университета. Сер. «Право». Вып. III. M., 1998.

Копылов М. Н. Международные организации и охрана окружающей среды // Международные организации. М., 1994. С. 268.

Див. Колбасов О. С. Международное экологическое право на пороге XXI века: Доклад на Российской ассоциации международного права. M., 1997. С. 12.

Див. там же, С. 16.

Див. там же, С. 17.

Копылов М. Н. Международные организации и охрана окружающей среды // Международные организации. М., 1994. С. 268.

Копылов М. Н. Международные организации и охрана окружающей среды // Международные организации. М., 1994. С. 268.

МагроД. Б., Виноградов С. В. Международное право окружающей среды // Вне конфронтации. Международное право в период после холодной войны: Сб. статей / Отв. ред. Л. Дэмрош, Г. М. Даниленко. М., 1996. С. 221−224.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 87.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 86.

Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. Для студ. Юрид. Вузів і фак.: Повний акад. Курс/ За ред. АпрН В.І, Андрейцева, К., Істина, 2001. — с.76.

Малинин С.А. «Концепция всеобъемлющей системы международной безопасности и международное право"//Правоведение, 1987, № 4 с. 19.

Тимошенко А.С. «Формирование и развитие международного права окружающей среды» М., 1986, с.55−65.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 89.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 89.

див. там же, с. 90.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 90.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 91.

Тимошенко А. С «Глобальная экологическая безопасность — международно-правовой аспект."//Советское государство и право 1989 г. № 1 с. 91.

Там же, с. 92.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою