Юридична спеціальність: суддя

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

РЕФЕРАТ

«Юридична деонтологія»

Тема: «Юридична спеціальність: Суддя»

Викладач: Шульц О. А

Виконала: Аннич Е. В

Київ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІСТОРІЯ ПРОФЕССІЇ

2. АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОФЕССІЇ

3. ВИМОГИ ДО КАНДИДАТА НА ПОСАДУ СУДДІ

4. ОСОБЛИВОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕССІ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції (загальних, військових, господарських, адміністративних судах).

Статус суддів — це сукупність прав і обов’язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України» .

Судді в своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові й нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їхнього обрання (призначення), зупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; характерною процедурою з присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення й забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися в здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування, на відміну від загальнодержавного процесу управління (ст. 14 Закону України «Про статус суддів»).

I. ІСТОРІЯ ПРОФЕССІЇ

Згідно академічної історіографії, юриспруденція з’явилася ще за часів античності. Вже в пантеоні богів давньої Еллади була присутня богиня правосуддя Теміс (Феміда), богиня правди і справедливості Діке, богиня Благозаконье Евномія, богиня помсти Немезіс (Немезіда).

Попередниками юристів були софісти Стародавній Греції. Однак їх не можна назвати юристами в повному розумінні слова: софісти, які володіли мистецтвом красномовства, лише допомагали громадянам підготуватися до виступу в суді при захисті своїх інтересів. Право Стародавньої Греції не знало інституту представництва, тому в суді кожен повинен був відстоювати свої інтереси особисто. Виходячи з цього, софісти давали «юридичну консультацію» — що і як слід говорити в суді, яким чином можна відстояти свою правоту, збудувавши логічний ланцюжок із доказів.

Перших професійних юристів (фахівців, що забезпечують функціонування правової системи) дав Стародавній Рим і його Колегія понтифіків — вищий жрецький інститут царського і республіканського періоду. У Колегії понтифіків зосереджувалося знання та зберігання сакрального права, вироблялися правила його тлумачення і велися записи юридичних прецедентів. Крім того, там давалися компетентні юридичні поради, як по відправленню релігійних культів, так і по «земним» справах різного роду.

Джерелами права були сформовані звичаї, а присвяченими в право були виключно патриції - вищий стан з корінних жителів Риму.

У III в. до н.е. до права були допущені люди простого походження (плебеї), а головний понтифік став давати консультації усім бажаючим. Таким чином, юриспруденція ступила на новий виток розвитку і стала існувати як світська — відокремлене від релігії - знання.

Діяльність юристів мала колосальне значення для римської держави і права, і зробила вирішальний вплив на розвиток права в наступні епохи. До юристів зверталися за допомогою при укладанні угод, при наявності яких правових сумнівів, для складання позовів та отримання порад про те, як вести справу в суді. Тоді юристи в якості представників у судах практично не виступали.

Наступний етап у розвитку юриспруденції в Римі стався внаслідок того, що імператори стали зводити найбільш досвідчених юристів в особливий ранг. Їхня думка стає обов’язковим для судді у конкретній розглянутого їм справи. Думка таких юристів стало чинити величезний вплив на практику правозастосування при розгляді схожих справ.

Саме в цей час починається оформлення юриспруденції як науки. Було написано значну кількість коментарів на випадки з практики, коротких систематичних підручників, монографічних досліджень. Першим у світі підручником правознавства прийнято вважати «Інституції» Гая.

Юристи, що зайняли в епоху республіки чільне становище в суспільному житті, в період імперії набувають ще більшого значення. Кар'єра державного службовця втратила свою колишню привабливість, на почесне місце висунулися точні науки, юриспруденція і філософія.

Юриспруденції стала засобом досягнення вищих щаблів на імператорській службі - юристи були необхідні імператорам в якості членів консиліуму. Так в розвитку юриспруденції настає період, який сьогодні прийнято називати класичним.

Престиж адвоката був настільки великий, що навіть після падіння Римської імперії в V ст. професія юриста продовжувала залишатися однією з найбільш шанованих. На юридичних факультетах середньовічних університетів мистецтво складання судових промов вивчалося саме на прикладі виступів знаменитих античних юристів.

У плані популярності професії юриста спадкоємицею Риму в повній мірі стала Англія. Оскільки в цій країні була надзвичайно заплутаною система землеволодіння, то при бажанні можна було оскаржувати в суді права володіння будь-якої людини за винятком короля. Історики вважають, що так звані «Війни Троянд», що тривали більше 30 років (1455−1492) і коштували життя не одному королю, були викликані саме нескінченними земельними суперечками в середовищі провінційного дворянства. У XV в. кожен поважаючий себе заможна людина користувався послугами власного юриста, якому платив чималі гроші.

У Росії юриспруденція як наука виникла в XVIII в. Бути юристом в той час означало бути практиком в повному розумінні цього слова. Юристи петровського часу займалися не стільки теоретичною обробкою права, скільки його систематизацією, упорядкуванням розрізнених, суперечливих актів. Викладання юридичних наук у Росії почали запрошені Петром I німецькі юристи, але вже в середині XVIII ст. право викладалося російськими професійними юристами.

На новий рівень вітчизняну юриспруденцію вивели дві події: видання Повного зібрання законів і Зводу законів Російської Імперії і судова реформа 1864 р. Цей період дав Росії ціле покоління юристів, які заклали основи подальшого розвитку науки. За основу для російської юриспруденції вони прийняли німецьку юриспруденцію, в першу чергу лідирувати в той момент напрямок — історичну школу права.

У перші роки існування СРСР юрист вважався носієм найважливіших знань і підлягав неодмінною мобілізації для державного будівництва.

11 травня 1920 Радою народних комісарів РРФСР було видано постанову «Про реєстрацію осіб з вищою юридичною освітою», згідно з яким зазначені особи були зобов’язані в триденний строк зареєструватися у відділах обліку та розподілу робочої сили. Зволікання з реєстрацією прирівнювалося до дезертирства і каралося судом. Діяльність адвокатів перейшла у форму трудової повинності. Однак російська юриспруденція і в радянський час продовжувала своє послідовний розвиток.

У постперебудовної Росії роль і значення юридичної професії докорінно змінилися, підвищився її авторитет і популярність, виникли нові юридичні спеціальності (мирові судді, судові пристави, приватні нотаріуси та ін). Змінилися структура, методи і форми вищої юридичної освіти; виникли нові корпоративні та громадські об'єднання юристів (нотаріальні палати, професійні об'єднання різних категорій юристів, асоціації юридичних вузів і т.д.).

В даний час в Росії діють кілька федеральних і десятки регіональних громадських і некомерційних корпоративних організацій юристів та їх асоціацій.

Правова реформа є одним з основних напрямків державного будівництва.

З ініціативою установи в Росії нового професійного свята — Дня юриста — вперше виступила Московська обласна Дума, депутати якої звернулися з цією пропозицією до Асоціації юристів Росії. До цього в Росії відзначалися День працівника прокуратури і День фахівця юридичної служби. Однак ці категорії юристів не включають працівників юридичної професії в сфері правотворчості і правореалізації, і фахівців, що працюють в інших сферах створення та застосування норм права.

II. АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОФЕССІЇ

Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій. Це положення можна підтвердити рядом показників. Будучи носієм державної влади, виключно судді надається право на здійснення правосуддя, що передбачає високий рівень професіоналізму і особистої відповідальності за прийняття справедливого і всебічно виваженого рішення по конкретній юридичній справі. Його діяльність в загальному плані - це не тільки втілення в життя духу і букви закону, відновлення порушеного права, а ще і втілення соціальної справедливості, підтримка та забезпечення загально-соціальних цінностей. Суддя повинен приймати рішення не піддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур. Характерним є принцип чіткої регламентованості роботи судді Він проявляється в тому, що під час реалізації своїх повноважень суддя не може відступитися від встановленого законом порядку здійснення процедури, він зобов’язаний у прийнятті рішення приймати до уваги думки інших учасників процесу, об'єктивно оцінювати надану інформацію, організовувати поведінку присутніх на судовому засіданні, виконувати інші дії, які також регламентуються законодавством.

Необхідно визначити також деякі функціональні аспекти суддівської діяльності, які характеризують її складний характер та необхідність високого рівня професійності юристів системи правосуддя. Це перш за все соціальний, комунікативний та організаційний аспекти.

Соціальний аспект. У своїй діяльності суддя піклується не тільки за те, щоб вірно, у відповідності до закону розглянути юридичну справу та прийняти по ній справедливе рішення, але й максимально використати юридичну процедуру та весь обсяг своїх повноважень, що (* сприяти високому авторитету права, вихованню громадян в дусі високої поваги до його вимог, сприяти розповсюдженню правових знань та іншої правової інформації.

Комунікативний аспект діяльності проявляється у різноманітних формах спілкування з окремими індивідами, організаціями, установами тощо, яке засновується на принципах юридичного процесу та, виходячи із завдань окремо взятої ситуації, вимагає прояву цілого ряду особистих якостей судді, таких як чуйність, емоційна сталість, уміння слухати співрозмовника, давати вичерпні і прямі відповіді.

Вміння спілкуватися і у ході спілкування здійснювати свої функціональні обов’язки є однією з характеристик професіограми судді. Серед основних завдань, які вирішуються у ході здійснення цього виду діяльності, є зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, охорону від усяких посягань на суспільний лад, його економічну та політичну систему, на права та свободи окремих індивідів та їх об'єднань, виховання громадян у дусі неухильного виконання вимог чинного законодавства, покарання злочинців, а також їх виправлення та перевиховання.

III. ВИМОГИ ДО КАНДИДАТА НА ПОСАДУ СУДДІ

Особи, які претендують на посаду судді або які уже обіймають цю посаду, повинні відповідати низці кваліфікаційних вимог. Дотримання цих вимог свідчить про готовність особи до суддівської діяльності та її відповідність посаді судді. Вимоги до кандидатів на посаду судді встановлені в Україні Конституцією України, Законами України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України». Загальними вимогами до кандидатів на суддівську посаду є:

— наявність громадянства України;

— досягнення певного віку (починаючи від 25 років, але не старше 65 років);

— наявність вищої юридичної освіти або іншої фахової підготовки з питань юрисдикції відповідних спеціалізованих судів;

— наявність певного стажу роботи у галузі права або за іншим відповідним фахом (починаючи від трьох років);

— проживання в Україні протягом певного часу (від десяти останніх років); - володіння державною мовою.

Кандидат на посаду судді військового суду, крім того, повинен перебувати на військовій службі і мати військове звання офіцерського складу.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:

— визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

— які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді;

— щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Вимоги щодо віку і стажу роботи кандидата диференціюються залежно від місця суду у судовій системі. Так, для заняття посади судді апеляційного суду потрібно, щоб особа досягла тридцяти років, мала вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п’ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути особа, не молодша тридцяти років, яка має стаж роботи у галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.

Суддею Верховного Суду України може бути особа, яка досягла тридцяти п`яти років, має стаж роботи у галузі права не менш як десять років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді (ст. 7 Закону України «Про статус суддів»). До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років, або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років (ч. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій України»). Отож чим вищий рівень суду в судовій системі, тим вищі вимоги до претендентів на суддівську посаду у такому суді.

Найвищі вимоги до претендентів на посаду судді Конституційного Суду України: досягнення сорока років, стаж роботи у галузі права не менше десяти років, проживання в Україні протягом останніх двадцяти років.

Крім того, стаття 127 Конституції України передбачає, що суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У розвиток цього положення Закон України «Про судоустрій України» встановлює, що суддею спеціалізованого суду, крім юристів, можуть бути також особи, не молодші тридцяти років, які мають вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п’яти років. Ці судді повинні відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів. В Україні перше призначення на посаду судді (крім судді Конституційного Суду України) здійснюється Президентом України на п’ять років, а після закінчення цього строку суддя обирається безстроково Верховною Радою України. Відповідальність за добір суддів покладається на систему кваліфікаційних комісій суддів і Вищу раду юстиції.

Призначення. Кваліфікаційні комісії суддів здійснюють первинний відбір на посаду судді шляхом перевірки відповідності претендентів кваліфікаційним вимогам та проведення кваліфікаційної атестації у формі кваліфікаційного іспиту. Вища рада юстиції проводить співбесіду з рекомендованими на посаду судді претендентами і за її результатами вносить подання Президенту України про призначення на посаду судді. Про призначення на посаду судді Президент України видає указ.

Обрання. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України», обрання кандидата на посаду судді безстроково відбувається в такому порядку:

1) звернення кандидата на посаду судді безстроково до державної судової адміністрації, а суддів Верховного Суду України та суддів спеціалізованих судів — до голів цих судів щодо рекомендації їх для обрання суддями безстроково;

2) підготовка матеріалів щодо обрання кандидата суддею безстроково з повідомленням про це в місцевих засобах масової інформації, газеті «Голос України» та направлення їх до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) надання рекомендації про можливість обрання кандидата на посаду судді безстроково Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;

4) подання Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду до Верховної Ради України матеріалів про обрання кандидата суддею безстроково;

5) розгляд Комітетом Верховної Ради України, до відання якого належить розгляд питання про обрання суддів (сьогодні - це Комітет з питань правосуддя), подання про обрання кандидата суддею безстроково, прийняття рішення щодо рекомендації або нерекомендації кандидата на посаду судді безстроково та внесення цього рішення на розгляд Верховної Ради України;

6) прийняття Верховною Радою України рішення щодо обрання кандидата або відмови йому в обранні на посаду судді безстроково.

Переведення. Переведення судді за його заявою з одного суду до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України або голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Усі інші переведення судді з одного суду до іншого суду здійснюються у порядку призначення чи обрання судді, встановленому законом (ст. 62 Закону України «Про судоустрій України»).

Порядок призначення суддів Конституційного Суду України Президентом України, Верховною Радою України і з'їздом суддів України встановлено статтями 6−8 Закону України «Про Конституційний Суд України».

IV. ОСОБЛИВОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕССІ

В кримінальному процесі суддею вважається також присяжний.

Народні засідателі, присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді.

Згідно ст. 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі, присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Народні засідателі, присяжні виконують обов’язки, визначені пунктами 1−5 частини четвертої статті 54 цього Закону.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України ввів посаду слідчого судді. Слідчий суддя — суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, — голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

суддя професія посада кримінальний

ВИСНОВКИ Професіоналізм судді - це сукупність знань, інтелекту, культури, морально-психологічних якостей, необхідних їй для виконання посадових обов’язків; це вміння ні своїми діями конфлікту, бути терплячим, обмежувати себе у простих, життєвих ситуаціях.

Суддя — професіонал — людина високі морально-етичні якості, з бездоганною репутацією, позбавлений симпатій і антипатій до сторін у процесі. Цей професіоналізм має бути притаманний кожному судді: як початківцю, так і тому хто має досвід.

«Правосуддя є найнадійнішим і ефективнішим способом вирішення суперечок, захисту права і свободи громадян, законних інтересів юридичних, громадянського й держави. Право справедливий, безсторонній судовий розгляд незалежним судом визнається кожним людиною і громадянином, на рівні міжнародних стандартів, і у конституціях (основних законах) відповідних государств»

«Професія судді завжди була й залишається престижної. Судді, які на посаді багато років, знають, як тяжка й відповідальна їхня робота.

За змістом Кодексу суддівської етики суддя має переглянути свої дружні взаємовідносини. Суддя — постать публічна, тому його професійна діяльність розписана найрізноманітнішими нормативно-правовими актами.

До цієї професії дуже серйозні моральні вимоги, оскільки новачки не завжди вміють стримувати своїх емоцій, і прийняте рішення задовго до закінчення судового процесу вже читається з їхніх облич. Досвідчені судді закликають вести процес так, щоб жодна зі сторін окремо не змогла вгадати, яке ж вирішення їх очікує.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.Афанасьєва О.В., Пищелко А. В. Етика та колективна психологія професійної діяльності юриста. М., 2004;

2.Бражникова О. Н., Бражников В. С. Нравственно-психологические проблеми здійснення правосуддя. «Юридична психологія», № 2, 2008. КонсультантПлюс;

3.КазинаТ.В. Високий статус судді. «Світовий суддя», № 1, 2008;

4.Кобликов О. С. Юридична етика, підручник для вузів. М., 2004;

5. Кодекс суддівської етики, затверджений VI Всеросійський з'їзд суддів 2 грудня 2004 р.;

6.Лукоянов Д. Н. Прогресує чи ідеал моральності російського судді (напередодні чергового Всеросійського з'їзду суддів)? «Адміністратор суду», № 3, 2008. КонсультантПлюс;

7. Макарова О. В. Деякі проблеми зміцнення гарантій щодо незалежності суддів. Журнал російського права, № 5, 2008. КонсультантПлюс;

8. Марков Про. Моральні початку суддівської професії (досвід минулого і роздуми). «Російська юстиція», № 11, 12, 2001. КонсультантПлюс;

9.Нехаев В. В., Нехаєва Т. Г. Коментар до Кодексу суддівської етики. М., 2005;