Международные розрахункові единицы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

ОМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

КАФЕДРА «ФІНАНСИ І КРЕДИТ».

КУРСОВА РАБОТА.

на задану тему «Міжнародні розрахункові единицы».

Виконала: студентка з.ф.о.

2-го курсу ЕФ- 132.

Скоба И.А.

р. Омск.

2003 | | | |стор. | | | | | | | | | | | |Зміст | | | | |Запровадження |… | | | | |3 | |Глава 1 | |Сутність валютної політики | | | | | |4 | | |1.1 |Валютна політика та валютне регулювання |4 | | |1.2 |Форми реалізувати основні інструменти валютної політики | | | | | |10 | | |1.3 |Валютні взаємини спікера та валютна система | | | | | | | | | | |14 | |Глава 2 | |Валютна політика Росії | | | | | | | | | | |16 | | |2.1 |Валютне регулювання контроль | | | | | | | | | | |16 | | |2.2 |Запровадження конвертованості рубля | | | | | | | | | | |19 | | |2.3 |Валютні обмеження у сфері руху капіталу | | | | | |21 | | |2.4 |Управління офіційними золото — валютними | | | | |резервами | | | |2.5 |Валютний курс | | | |2.6 |Валютні інтервенції ЦБ | | |Глава 3 | |"Валютна сфера теж потребує реформі" | | | | |С.М. Борисов | | | | | |25 | | |3.1 |Проблеми недоробки сфери валютних відносин також | | | | |валютної політики | | | | | |25 | | |3.2 |Можливі шляхи вирішення | | | | | | | | | | |27 | |Укладання … |37 | |Бібліографія … |38 |.

При рівні розвитку міжнародних економічних відносин і світова торгівлі найважливіше місце у міжнародної фінансової життя займають наднаціональні механізми розрахунків між країнами. Головним елементом саме цих механізмів є міжнародні розрахункові единицы.

Міжнародні розрахункові одиниці служать ланцюгом між різними учасниками світових ринків. Без їх застосування неможливо розвиток світової кооперації і інтеграції, зміцнення зовнішньоекономічних зв’язків різних держав. Через це використання міжнародних розрахункових одиниць і їхнього подальшого розвитку є актуальною проблемою сучасності і потребують більш детальному розгляді. Зазначені обставини зумовили вибір теми курсової работы.

Мета цієї роботи — дати докладну характеристику міжнародних розрахункових одиниць, тобто розкрити їх сутність, і навіть розглянути тенденції розвитку міжнародних розрахункових одиниць, у цій роботі розглядатимуться необхідність створення міжнародних розрахункових одиниць, їх роль світовій економіці, проблеми і перспективи розвитку на рамках світової валютної системи. ГЛАВА 1. СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ЕДИНИЦ

1.1 ГЕНЕЗИС МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ЕДИНИЦ

Проблеми формування міжнародного валютного механізму, обслуговуючого міжнародні розрахунки порушувалася болюча ще До. Марксом в концепції світових грошей. Він дійшов висновку, що світові гроші є загальним еквівалентом, універсальної мірою вартості. Світові гроші функціонують як загальний засіб платежу і загальна покупательное засіб, а функція кошти платежу, кошти, службовця для розрахунків з міжнародним балансам переважає [2,c. 79].

Економічна сутність світових як загального платіжний засіб залежить від розрахунках між державами, тобто у розрахунках на макроуровне.

Національні грошові одиниці виконують своїх функцій як кошти обігу євро і кошти платежу лише у певних територіальних межах, де можливості їх використання закріплюються авторитетом структурі державної влади. Поза цих рамок, тобто у іноземних державах, уряду намагаються допускати поширення «чужих» грошей через об'єктивної можливості витіснення національної грошової одиниці. Це вагоме обставина спочатку визначає необхідність врегулювання які виникають розривів у сфері міжнародного обміну та Міжнародних платежей.

У результаті тривалого історичного поступу системи міжнародних розрахунків міжнародні платіжні функції стало виконувати золото, яке згодом було витиснене міжнародними розрахунковими одиницями. [2, з. 80].

Міжнародна розрахункова одиниця — це валютна одиниця, використовувана як умовний масштаб для виміру міжнародних вимог, і зобов’язань, встановлення валютних паритетів і курсів [26,c. 19].

У світовій валютної системі основними міжнародними розрахунковими одиницями є СДР і євро (до 1999 року — ЭКЮ).

Принаймні погіршення платіжного балансу США стала затверджуватися думка про освіті нового, наднаціонального валютно-резервного механізму. Головна завдання, ставившаяся Вашингтоном які були механізмом — зміцнення серйозно пошатнувшихся позицій долара. Аналогічні пропозиції, але вже настав мали метою зміцнення фунта стерлінгів, обговорювалися в Англії, хронічно испытывавшей гострі валютно-фінансові потрясіння. Франція запропонувала випустити «складову резервну валюту», яка доповнила б золото і використовувалася в обмежених розмірах для платежів з зовнішнім зобов’язанням [2]. Необхідність створення наднаціональної валюти була також обумовлена падінням ролі золота у міжнародних розрахунках і негативні наслідки використання національних валют як мировых.

У 1969 року Міжнародний Валютний Фонд, враховуючи зростання небезпека постійного дефіциту міжнародної ліквідності, з розширення обсягів світової торгівлі прийняли рішення про створенні СДР — штучної валюти, своєрідних кредитних грошей. Спеціальні права запозичення — (від англійського special drawing rights) — це міжнародні платіжні і резервні кошти, випущені МВФ і використовувані для безготівкових міжнародних розрахунків, шляхом записів на спеціальні рахунки і як розрахункової одиниці МВФ.

СДР були як резервна валюта, призначена покриття платіжного балансу країн [21]. Перша емісія СДР було здійснено у трьох етапу між 1970 і 1972 роками у вигляді 9,3 мільярдів СДР, наступна — 1979;го — 1981 роках суму 12,1 мільярдів. [12,c. 87].

Вартість СДР спочатку встановлювалася в золотом еквіваленті (1 СДР = 0,888 671 р чистого золота). Тому і умовна вартість від зміни ціни золота. З 01.07.1974 року у переходити до плаваючим курсів валют скасували золотий вміст СДР. Після цього МВФ ввів практику щоденного встановлення доларової вартості СДР.

З 1974 року курс СДР став визначаться з урахуванням валютної кошика. До моменту прийняття Ямайського угоди у кошик СДР входили валюти 16 країн, з 1981 року — п’яти. З 1999 року у кошик СДР входять 4 валюти, так як Євро замінила німецьку марку й французький франк. Частка кожної валюти визначається економічний потенціал країни й підлягає перегляду кожні п’ять років. Еволюція структури «кошика» СДР відбиває роль кожної валюти на світовому ринку (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1.

Питома вага валют в кошику СДР, % |Найменування |Роки | |валюти | | | |1986 |1991 |1996 |1999 | |Долар США |42,0 |40,0 |39,0 |39,0 | |Євро |- |- |- |32,0 | |Німецька марка |19,0 |21,0 |21,0 |- | |Японська йєна |15,0 |17,0 |18,0 |18,0 | |Фунт стерлінгів |12,0 |11,0 |11,0 |11,0 | |Французький франк |12,0 |11,0 |11,0 |- |.

Джерело: [10,c.114].

Нині налічується 21,4 мільярдів СДР. Поширення СДР здійснюється пропорційно квотою країн-членів в МВФ. При необхідності країна може обмінювати сою квоту СДР на валюту, зазначену Міжнародним валютним Фондом, без прийняття попередніх умов у економічної політики. Україна має додержуватися умов використання близько 70% виділених СДР протягом п’ятирічного періоду. Фактично країна купує СДР, оскільки має подати свою власну валюту чи валюту в іншій країні за СДР [21,c. 33−34].

Спочатку країни були зобов’язані відновлювати суму, витрачених СДР до 30% виділеної чи частки (з кінця січня 1979 року до квітня 1981 року менш 18%). З травня 1981 року цього правила скасовано, і країни-позичальники СДР може використати всю суму виділеного їм ліміту [12].

У 1979 року у Європейського Економічного Співтовариства була створена регіональна валютна система, названа Європейська Валютна Система (ЄВС). [11,c. 125]. Безпосередній поштовх планам створення ЄВС дали Ямайские домовленості про реформі міжнародної валютної системи, основні засади яких немає відповідали інтересам західноєвропейських країн, оскільки, по-перше, не були задоволені функціонуванням системи СДР і його тісній зв’язком із доларом США, по-друге, висловлювали невдоволення запровадженням плаваючих курсів, які негативно позначаються з їхньої зовнішню торгівлю та функціонуванні вже створених інтеграційних процесів ЄЕС [26,c. 20].

Теоретики інтеграції та організатори ЄС неодноразово вказували, що, не забезпечивши стабільності в валютної сфері, неможливо як йти вперед до глибшої і всебічної координації господарської політики держав-членів ЄС, а й зберегти ті поверхи інтеграції, у яких зведено [15,c. 89−90].

Необхідність у спільній платіжної системі що інтегруються країн привела до створення 1979 року аналога єдиної валюти, своєрідною «сурогатною» лічильної одиниці, у якій проводилися розрахунки між країнами. Вона отримав назву ЕКЮ [11,c. 123].

ЕКЮ — (від англійського European Currency Unit) — є регіональну міжнародну валютну систему, що використовується країнамиучасниками ЄВС у взаємних расчетах.

ЕКЮ не існувала формі банкнот чи монет і використовувалася лише в безготівкових розрахунках, виконуючи роль квазивалюты. Але в міру того, й усе розрахунки у Європі стали перекладатися в ЕКЮ, ця грошова одиниця стала мати біржі той самий курс стосовно долара навіть іншим національним валютам, як будь-який інший реально эмитируемая в грошовий оборот конвертована валюта.

ЕКЮ була складовою валютою, підтримуваної кошиком національних валют країн Співтовариства. Частка кожного учасника від його у сукупному ВВП та поглибленням взаємної торгівлі. За підсумками валютної кошика формувався центральний курс ЕКЮ :

Таблиця 1.2.

Квота країн ЕКЮ (%).

|Валюта |Частка | |Німецька марка |32,7 | |Французький франк |20,8 | |Англійський фунт |11,2 | |Голландський гульденом |10,2 | |Італійська ліра |7,2 | |Бельгійський і Люксембурзький франк |8,7 | |Іспанська пезета |4,2 | |Датська крона |2,7 | |Ірландський фунт |1,1 | |Португальське ескудо |0,7 | |Грецька драхма |0,5 |.

Джерело: [26,c. 20].

Режим валютних курсів у системі передбачав спільні зміни курсів валют, що отримали назву «європейської валютної змії». Межі взаємних коливань встановлювалися у вигляді 2,25% від загального центрального курсу (для Італії й Іспанії ± 6%). З серпня 1993 року через загострення валютних проблем ЄС цих коливань було розширено до ± 15,0%.

Дотримання зазначеного режиму підкріплювалося регулюючими заходами: зміна відсоткові ставки, що впливають на валютний курс, взаємним кредитуванням Центральных банків цілях підтримки курсових станів і валютними інтервенціями [26].

У вересні 1993 року, згідно з Маастріхтським договором «абсолютний вагу» валют в ЕКЮ заморозили, проте «відносний вагу» коливався залежно від ринкового курсу валют. Так було в жовтні 1993 року частка марки ФРН дорівнювала 32,6%, французького франка — 19,9%, фунта стерлінгів — 11,5%, італійської ліри — 8,1%, датської крони — 2,7% і т.д.

Емісія ЕКЮ була частково забезпечена золотом, оскільки ЄВС використовувала його як реальних резервних активів. Для цього він створили спільний золотий фонд з допомогою об'єднання 20% офіційних золотих резервів країн ЄВС і ЕФВС. Центральні банки внесли до пайового фонду 2,66 тисяч тонн золота. ЕКЮ, отримані за золото, зараховувалися в валютні резерви [21,c. 35].

Подальший розвиток Європейської інтеграції припускало створення єдиної валюти, яка використовуватися у сфері безготівкових розрахунків між країнами, а й бути законним платіжним засобом біля країн — учасниць ЄВС. Відповідно до Маастріхтським угодою було вирішено, що така валютою стане евро.

1.2 ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕВРО.

У 1992 року у Маастрихті була прийнято угоду про майбутнє запровадження євро — єдиної розрахункової європейської валюти. Цей крок пояснюють став логічною кінцівкою економічної інтеграції в ЕС.

Сценарій початку євро передбачав запровадження єдиної валюти у трьох фазы.

Фаза Розпочалася ж 2 травня 1998 року з рішенням Радою Європи про першому складі учасників валютний союз, які відповідають необхідним умовам. Під цими умовами малися на увазі незалежність Центральных банків кожної з країн-учасниць ЄС та відповідність чотирьом критеріям конвергенції: ціною стабільності, стійкості державних фінансів, граничних коливань курсів у межах механізмів обмінних курсів та підвищення рівня довгострокових відсоткові ставки: o Рівень інфляції країни ні перевищувати 1,5%, а відсоткові ставки — 2,0% середнього арифметичного так само показників у трьох країнах із найнижчою по ЄС інфляцією; o Курс національної валюти має перебувати у рамках, запропонованих механізмів обмінних курсів (МОК); o Бюджетний дефіцит ні перевищувати 3,0% ВВП, а державний борг ні бути вище 60,0% від ВВП [18,c. 49−50].

Маастріхтські критерії для країн ЄС розглянуті в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Критерії конвергенції |Країна |Дефіцит |Рівень |Государственны|Процентна| | |государственн|инфляции, % |і борг, 1998 |я ставка | | |ого бюджету, | |р., % ВВП | | | |% ВВП | | | | |Німеччина |-2,7 |1,4 |61,2 |5,6 | |Франція |-3,0 |1,2 |58,1 |5,5 | |Італія |-2,7 |1,8 |118,1 |6,7 | |Іспанія |-2,6 |1,8 |67,4 |6,3 | |Нідерланди |1,4 |1,8 |70,0 |5,5 | |Бельгія |-2,1 |1,4 |118,1 |5,7 | |Австрія |-2,5 |1,1 |64,7 |5,6 | |Фінляндія |-0,9 |1,3 |53,6 |5,9 | |Ірландія |0,9 |1,2 |59,5 |6,2 | |Португалія |-2,5 |1,8 |60,0 |6,2 | |Люксембург |1,7 |1,4 |7,1 |5,6 | |Великобританія |-1,9 |1,8 |53,0 |7,0 | |Швеція |-0,8 |1,9 |74,1 |6,5 | |Данія |0,7 |1,9 |59,5 |6,2 | |Греція |-4,0 |5,2 |107,7 |9,8 |.

Джерело: [28].

Рішення було винесено з урахуванням уточнених економічних показників за 1997 рік [11]. Відповідно до цим із 15 країн ЄС було визначено перші 11 учасників економічного і валютний союз, минулі маастрихтскую селекцію (Греція, була отсеяна щодо чотирьох базовим критеріям, а Великобританія, Данія і Швеція — скористалися правом на відстрочку вступу до єврозони) [6,c. 29].

Фаза У початку єдиної євровалюти почалося з 01.01.1999 року. На цьому етапі країни учасниці ЄВС використовують євро в безготівкових розрахунках. Було створено Європейська система Центральных банків (ЕСЦБ) в функції якої входило:

o Регулювання безготівкових розрахунків; o Управління міжнародними резервами країн-учасниць ЄВС, випуск банкнотів монет.

З 1999 року здійснювалося проведення операцій на грошовому ринку євро, проведення міжбанківських розрахунків й розрахунків між Центральними банками країн ЄВС, встановлення фіксованих обмінних курсів і переклад державних боргів в євро [19,c. 43].

Аналізуючи цей етап фіксувалися валютні курси євро до національних валютам країн-учасниць зони евро.

Таблиця 1.4.

Обмінні курси євро |Валюта |Одиниці національної валюти за 1 євро | |Бельгійський франк |40,3399 | |Німецька марка |1,95 583 | |Іспанська пезета |166,386 | |Французький франк |6,55 957 | |Ірландський фунт |0,787 564 | |Італійська ліра |1,93 627 | |Люксембурзький франк |40,3399 | |Голландський гульденом |2,20 371 | |Австрійський шилінг |13,7603 | |Португальське ескудо |200,482 | |Фінська марка |5,94 573 |.

Джерело: [12,c. 111].

Обмінні курси встановлювалися тільки з розрахунку 1 євро, рівного певній кількості національної валюти країни-учасника ЄВС. Зворотні значення курсів (наприклад, 1 DEM= 0,52 EUR) не допускалося [19,c. 43].

У 1999;му — 2002 роках у взаємних безготівкових розрахунках паралельно використовувалися прив’язані до євро національні валюти, здійснювалася номінація в євро усіх зацікавлених державних та порожніх приватних фінансових активів і пасивів зони. Почала здійснюється єдина грошово-кредитна і валютна політика Євросоюзу [12,c. 111].

Фаза З почалося з 01.01.2002 року з введенням у звернення євробанкнот і євромонет, що протягом першого півріччя 2002 року були законним засобом платежу з національними банкнотами і монетами. З 01.06.2002 року колишні національні валюти почали вилучатися з обігу, і євро стало єдиною валютою країн-учасниць ЕВС.

Через війну появи євро припинила своє існування ЕКЮ: вона замінили на євро за курсом 1 ЕКЮ = 1 Євро. У цьому відбулася не лише зміна назв європейської валютної одиниці. З’явився її принципово нового вигляду. Євро в доповнення до традиційним для міжнародної розрахункової одиниці функцій міжнародного платіжного і резервного кошти стало виконувати всі функції національної грошової одиниці країн-учасниць, які увійшли до зоні євро [10,c. 115].

Хоча формально перехід до третьої стадії ЄВС відкрили всім країнчленів ЄС, від початку малоймовірно, що вони перейдуть на євро. Тому визначення майбутніх відносин між присоединившимися країнами («ins») і неприсоединившимися («pre ins») було зосереджено на необхідності регулювання валютних курсів між євро і валютами, в національному підпорядкуванні. 16−17 червня 1997 року у Амстердамі Евросовет прийняв резолюцію, визначальну принципи і фундаментальні основи такий механізм, названих «Механізм обмінних курсів -2» («МОК-2»).

Головна мета «МОК-2» — підготовка країн «pre ins» до приєднанню до зоні евро.

У основі механізму «МОК-2» євро ж виконує функцію центральної валюти, і лічильної одиниці, а валюти країн «pre ins» пов’язані із нею двосторонній основі. Значення центральних валютних курсів валют «pre ins» до євро встановлюються індивідуально з допустимим межею коливань навколо них ± 15,0%.

Політика валютного курсу визначається більшістю голосів ЄС. Вихід курсу межі 15,0% центрального курсу передбачає прийняття коригувальних заходів шляхом спільних інтервенцій на валютних рынках.

Взаємини між євро й світової валютної системою регламентується рішеннями ЄС з урахуванням принципу одноголосності. Країни учасниці зони євро воліють зберегти свій індивідуальне членство в ВМФ, проте виступають як блок [12,c. 112 — 114].

1.3 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МІЖНАРОДНИХ ЕДИНИЦ

Порівняльна характеристика ЕКЮ, СДР і євро дає змоги виявити їх спільні риси і различия.

ЕКЮ і СДР є прообразом світових кредитних грошей, вони у відмінність від євро немає матеріальної форми і є бухгалтерські записи на рахунках країн. євро, на відміну СДР і ЕКЮ, перебувають у готівкової форме.

Умовна вартість СДР і ЕКЮ визначається з урахуванням валютних кошиків, але з різними набором валют.

Емітентом СДР і ЕКЮ принципово різні валютні інститути. Так, стандарт СДР було покладено основою Ямайської валютної системи статутом МВФ і оголошено формальної основою валютних паритетів. ЕКЮ було створено рамках Європейської валютної системи, що виникла з урахуванням західноєвропейської інтеграції. Емітентами офіційних ЕКЮ призначили Європейський фонд валютного співробітництва, і з 1998 року — Європейський валютний інститут. Право на випуск комерційних ЕКЮ отримали деякі комерційних банків. Для емісії євро було створено європейська система Центральных банків у главі із Європейським Центральним банком (ЕЦБ).

Обсяг випуску СДР було встановлено заздалегідь і, отже, мав нееластичний характер. Емісія ЕКЮ, навпаки, еластичний характер, і відповідала потребам господарського обороту. Сума емісії коректувалася на початку кварталу і розподілялася залежно від зміни офіційних золотодолларовых резервів країн. Емісія євро також має еластичний характер, оскільки ця валюта нині єдина грошова одиниця країн-учасниць ЕВС.

Режим валютного курсу СДР — індивідуально плаваючий, тоді як курс ЕКЮ визначався спільно плаваючими курсами валют, які входять у кошик не більше ± 2,25%, і з серпня 1993 року ± 15,0%. Курс валюти єврозони й валют країн, не які входять у ЄВС, визначається виключно на двосторонньої основі. У період із 01.01.1999 року по 01.01.2002 року курс євро визначався з урахуванням питомої країни у сукупному ВВП країн-членів ЕС.

Сфера використання СДР вузька. Ця міжнародна розрахункова одиниця використовують у основному офіційному секторі, переважно для розрахунків між Центральними банками країн-членів МВФ. Сфера застосування ЕКЮ була ширшим, проти СДР. Крім офіційного сектора ЕКЮ використовувались у приватний сектор. Застосування євро також охоплює широку сферу, що, можливо, додасть цієї валюті статус повноцінних світових грошей [12,c. 101 — 103].

Докладніше сфери використання основних міжнародних розрахункових одиниць розгляне главі 2.

ГЛАВА 2. РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ОДИНИЦЬ У СВІТОВОЇ ЭКОНОМИКЕ.

2.1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ І ФУНКЦІЇ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ЕДИНИЦ.

СДР виконують ряд функцій світових грошей з врегулювання платіжних балансів, поповненню офіційних резервів, соизмерению вартості національних валют. За сучасних умов в СДР котируються курси багатьох провідних валют капіталістичних і що розвиваються [20].

МВФ надає СДР зацікавленим країнам, як членам МВФ, і країнам, які є членом МВФ, інтернаціональним і регіональним валютним фондам і банкам [21].

СДР переважно застосовують у операціях МВФ як одиниця перерахунку національних валют, масштаб валютних соизмерений; квоти, кредити, доходи і доходи витрати виражені в СДР. МВФ використовує СДР як лічильної одиниці для публікації валютної статисти та проведення межстрановых вартісних зіставлень [3,c. 52].

Поза МВФ СДР використовують у обмежених сферах:

1. наприклад, замість франка Пуанкаре і франка Жерміналю у різних міжнародних конвенциях;

2. на світовому ринку позичкових капіталів деякі рахунки номінуються в СДР;

3. понад десять відділу міжнародних організацій отримали право відкривати рахунки СДР.

Офіційно СДР можна використовувати банками, підприємцями, приватними особами. Ринок приватних СДР оцінюється приблизно десяток мільярдів, переважно у формі банківських депозитів, почасти депозитних сертифікатів та Міжнародних организаций.

Як міжнародного розрахункового кошти СДР використовують у обмеженому колі міжнародних операций.

Головна мета СДР навряд чи було досягнуто: вони направляють у основному для погашення заборгованостями за кредитами МВФ, а чи не на покриття дефіциту платіжного балансу. Значні суми СДР інтенсивно накопичуються на рахунках МВФ, переважно у користь країн із активним платіжним балансом. Нагромадження СДР вигідно через їх більшої стабільності проти національними валютами (СДР має наднаціональні гарантії). МВФ також виплачує відсотки зберігання СДР понад встановлених лімітів [12,c. 88−89].

СДР використовують як як платежу щодо офіційних угод між валютними організаціями, але й комерційних цілей, наприклад, в 1975 року з’явилися облігації, виражені в СДР, а, починаючи з 1977 року органи Міжнародної асоціації транспортної авіації використовують СДР на оплату проїзду і вантажних тарифів. Єгипет застосовував СДР для фіксації збирання Суецький канал [21,c. 32].

ЕКЮ була основною складовою Європейського валютний союз. У на відміну від СДР ЕКЮ інтенсивно використовувалися й у офіційних, й у приватних секторах економіки. ЕКЮ була мірою вартості. Вона служила: 1. лічильної одиницею для валютних механізмів; 2. базою паритетів і центральної курсів валют Європейського союзу; 3. валютної одиницею у складових фондах та Міжнародних валютно-кредитних та фінансових організаціях; 4. засобом міжнародних розрахунків Центральных банків ЄС під час проведення валютних інтервенцій; 5. базою многовалютной застереження переважно в еврокредитам; 6. валютою кредитів; 7. і навіть для економічної і втратити фінансове життя і врахування в ЕС.

Комерційні ЕКЮ їх як валюта єврооблігаційних позик, банківських депозитів і кредитів. Більше 500 великих міжнародних організацій використовували ЕКЮ при наданні кредитів. З 1984 року компаній у ЄС публікували прейскуранти, виписували рахунки організували розрахунки в ЕКЮ. Для страхування валютних і відсоткових ризиків ЕКЮ відбувалися ф’ючерсні і опціонні сделки.

Розширення сфер застосування ЕКЮ зумовлювалося такими основними причинами:. валютна кошик ЕКЮ і режим «європейської валютної змії» знижували валютний ризик;. будь-який банк міг «контролювати» ЕКЮ відповідно до її валютної кошиком, додавав чи вилучав з її валюту за узгодженням із клієнтом;. ЕКЮ задовольняли потреба світового господарства за порівняно стабільної світової валюті як альтернативи нестабільної доллару;

Слід зазначити, що міжнародні розрахункові одиниці використовують у ролі резервних валют. Резервна валюта означає конвертованість відповідної валютної одиниці, стійкість її курсу, благоприятствующий правової режим використання цієї валюти інших країнах й у міжнародному обміні. ЕКЮ і СДР поруч із запасами золота становлять найважливішу частина світових валютних резервів. Частка СДР як світових валютних резервів коштує від 9,2% в 1971 року до 3,4% 1992 року і 2,1% в 1998 року. Попри незначний обсяг, переваги СДР як сукупних зобов’язань країн-членів МВФ дозволяє використовувати їх як головне активне резервне засіб світової валютної системи [21,c. 31].

ЕКЮ є також резервним стоимостным активом. Вона випускалася під забезпечення валютних ресурсів немає і її у виплачувалися відсотки [1,c. 251].

Після запровадження євро 1999 року у цій нової міжнародної розрахункової одиниці виражена значної частини державних фінансів ЄС і більш зони євро, й у євро номинировалась частина зовнішньої державної заборгованості цих країн. До 2002 року євро виконувало всі функції ЕКЮ. У період із 1999 року у 2002 рік багато країн перекладали частину власних активів в євро. З 01.01.2002 роки їхня частка застосування значно розширилося, бо дійшли раніше позначених функцій, додалися всі функції звичайній національної валюты.

2.2 ВПЛИВ ДОЛАРА НА МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКОВІ ЕДИНИЦЫ.

У сучасному валютної системі долар США фактично залишається провідним міжнародним платіжним і резервним засобом, що з потужнішим економічним, науково-технічним, військовий потенціал США проти іншими. Зарубіжні американські монополії випускають більше продукції, ніж будь-яка західноєвропейська країна. Це визначає пануючу роль США у міжнародних економічні відносини [12, з. 90].

Долар США істотно впливає на міжнародні розрахункові одиниці. Наприклад, за стандартом СДР приховується доларовий стандарт, так як долар США є вагомим компонентом кошика валют СДР.

Велике вплив долара на єдині європейські валюти — ЕКЮ (до 1999 року) і евро.

Під час існування ЕКЮ і Європейського Співтовариства був єдиної валютної політики щодо відношення до долара США. Коливання обмінного курсу долара втягували ЄВС, у повторювані ситуації напруженості. Спільноти не вдавалося відгородитися впливу американської валюти, у якій виражалося більшість ціни світових товарних ринках. Тому підвищення цін чи падіння обмінного курсу долара США завжди супроводжувалися спекулятивними операціями на валютних рынках.

При підвищенні курсу долара гра на грошових ринках йшла на зниження курсу німецьких марок та інших валют — членів ЄВС. Обмінний курс «слабких» валют падав настільки, що переходив нижню межу коридору ЄВС. Але хоч стосовно долара валюти даної системи знецінювалися, все-таки відстань поміж їхніми курсами всередині «грати» ЄВС змінювалося невідь що значительно.

Більше небезпечної була, коли долар падав і гра над ринком йшла на підвищення курсу німецьких марок. У разі тиск на німецьку марку значно перевершувала тиск інші валюти системи, курс марки відривався вгору й за порушував рівновагу в ЄВС [15, з. 101].

Звідси можна дійти невтішного висновку, що долар США надавав негативне впливом геть ЕКЮ і виявив неефективність механізму ЕВС.

Після запровадження єдиної євровалюти 1999;го- 2000 роках спостерігалося значне падіння її курсу стосовно долара США.

Причина цього полягала в зовнішніх умовах, що з більш на високі темпи економічного зростання навіть вищими відсотковими ставками проти європейським рівнем. Спільно ці чинники сприяли різкого відтоку капіталу з єврозони й загострення 2000 року проблеми дефіциту платіжного баланса.

Значне зміцнення долара США 1999;го — 2000 роках поглибило проблему американського торгового дефіциту, а можливі відхилення його курсу від економічно обгрунтованих величин створюють загрозу для міжнародної фінансової систем загалом. Експерти ООН вважають, що й навіть зона євро будуть ігнорувати одне одного, це можуть призвести до тривалого невідповідності між курсами трьох найважливіших валют, що, своєю чергою, створює ризик посилення торгового протекціонізму і проведення девальвації з метою підвищення конкурентоспроможності національних виробників [25,c. 347].

2.3 НАСЛІДКИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕВРО.

Безумовно, запровадження нової валюти справила великий вплив змінюють міжнародних розрахунків, особливо у країнах-учасницях ЄВС. Євро частково витісняє зі сфери звернення валюти, не ходять до єврозони, під час першого чергу долар США. Багато країн Азії, Латинська Америка і Африки чи диверсифікували свої валютні запаси з метою зменшення доларових резервів, з значущості їм торгових оборотів і інвестиційних відносин із країнами зони дії євро. Валютні відомства у Гонконзі у грудні 1999 року навіть оголосило про підвищення частки євро у валютних резервах з 10,0% до 15,0%. Для США це поступове зменшення асиметричних переваг, якими вони мали, завдяки домінуючою ролі долара. Протягом десятиліть американські уряду намагалися використовувати статус долара, і обмінних курсів як засіб для досягнення інших економічних цілей, як, наприклад, підтримку рівноваги зовнішньоторговельного балансу. ЭВС значною мірою скасував цю асиметрію і утруднив ефективність доларової дипломатії [27,c. 46].

Запровадження євро рівнозначно появі нової валюти, стабільність якої перевищує (з допомогою ефекту масштабу і зростання конкурентоспроможності країн єврозони) стабільність національної валюти будь-якій із цих стран.

Наслідком запровадження євро є створення нової найбільшого ринку у світі - другого за величиною цінних паперів (сума випущених звернення внутрішніх боргових цінних паперів в єврозоні 1998;го року становив приблизно 54,0% обсягу американського ринку) і третього ринку акцій у світі (фондовий ринок єврозони з країн 1998 року становив 3,0% ринку навіть 58,0% - Японії). Неминуче зміна стратегій переважають у всіх секторах ринку, оскільки вже існуючі ринки опинилися у нової конкурентному середовищі [11,c. 130].

Що ж до світових фінансових центрів, то якщо Великобританія не приєднається до зони євро, пальма першості може вийти з Лондона до Франкфурту-на-Майне і Парижу. У випадку зниження статусу «податкової гавані» Люксембург почасти втратить роль світової фінансової центру [12,c. 117].

Економічна та торгова значимість европространства поступово стає що з позиціями навіть Японии.

Економіка країн ЄС стала менш чутливої до коливань обмінного курсу внаслідок зникнення напруженості між європейськими валютами, виникає внаслідок коливань валют третіх країн або в катаклізмів за межами ЄС. Наприклад, в 1995 року слабкість американського долара спричинила посилення ролі німецьких марок і водночас викликала напруженість в ЕВС.

Для банків запровадження євро означає становлення до ЄС єдиного ринку банківських послуг CSFB й створення єдиного ринку державних підприємств і корпоративних цінних паперів, оскільки міжбанківський ринок у валютах країн-учасниць ЄВС припинить своє існування. Поступово втратить свій колишній значення суверенний кредитний ринок країнах на користь порівняльних переваг індивідуальних національних заемщиков.

Для промислових компаній використання євро як валюти ціни, і платежу означає зниження витрат, що з розрахунками, і страхуванням валютного ризику. Це умова надає значний вплив оздоровлення фінансових підприємств і зростання дохідності їх акцій [12,c. 115].

Після запровадження євровалюти відбулися суттєві структурні зрушення на ринках праці та капіталу. У цьому зміни, які регламентовані спеціальними спільними документами, для Європейського союзу важливіші, ніж для самих учасників зони євро. Ще не можна впевнено оцінку роботи нових європейських інструментів, але вже настав очевидно, що структурні зміни над ринком капіталу після введення євро не обмежуються лише зоною спільної валюти, і торкнуться інтересів як країн ЄС, а й усього мира.

Нині вже відбулася інтеграція торгувати євро, хоча й переважають у всіх секторах. Ринок почав більш ліквідним, а амплітуда коливання цін між ставками позик і кредитів нижче, ніж була ранее.

Спостерігається стійке зростання недержавних боргових зобов’язань, цінних паперів, котрі традиційно популярнішими США, ніж у Європі. Разом про те, різні міжнародні фонди стали диверсифікувати свої портфелі цінних паперів, йдучи від національних ринків до інструментам єврозони загалом [13,c.16].

У разі єдиного валютного ринку Європейського Союзу очікує, уніфікація правил державного врегулювання низки фінансових операцій, саме:. Втратять свою обмежувальну національну характеристику первинні дилери з розміщення цінних паперів;. Розміщення в єврозоні кредитів під заставу нерухомості стане вільним, тоді як і деяких країнах війни операція вимагає спеціального дозволу;. Національні уряду будуть відомі лише меншою мірою контролювати діяльність банків країн у своїй території, що на даний час пояснюється інтересами національної Грошової Політики;. Відмінності оподаткування окремих країнах стануть рельєфніше, що бути чинником їх порівняльної конкурентоспроможності. Це прискорить інтеграцію податкових систем в ЕС.

Щодо російської економіки, то поява євро призвело до за зміну об'єктивних умов інтеграції Росії у в світову економіку. Цей чинник потребує особливої уваги у сфері впровадження зовнішньоекономічної і валютної політики країни. Запровадження нової євровалюти може позначитися на економічної ситуації Росії. Це насамперед пов’язані з високої залежністю країни від світового фінансового ринку. Приміром, близько 70,0% продовольчих товарів, споживаних жителями найбільших міст, імпортуються з-за кордону, приблизно 35,0% зовнішньоторговельного обороту РФ посідає Європейського Союзу [19,c. 44].

Росія, підтримує тісні економічні, торгові й фінансові відносини з ЄС, і мала відчутну прив’язку рубля до німецької марці, в дійсності виявилася прив’язаної до євро. Російські фірми, провідні торгівлю з ЄС, зацікавлених у тому, щоб виставляти рахунки і оплачувати в євро. При інтенсивному використанні євро в міждержавних торгових операціях російські експерти відповідальності курсові ризики та самі страхуватися від них.

Треба сказати, що євро — ця подія, яке позитивно впливаючи на макроекономічну ситуації у Європі, безпосередньо зачіпає справді стратегічні інтереси Росії. У цілому нині, наслідок впровадження нової валюти сприятливі нашій країні. В усіх життєвих областях валютних взаємин держави і валютної політики відкриваються ширші змогу рішення завдань, які Росією зовнішньоекономічних завдань [19,c. 45]. ГЛАВА 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ЕДИНИЦ.

3.1 ПІДСУМКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ЕДИНИЦ.

У 1970;х роках підстав щодо віри в СДР майже немає. Лише поодинокі країни з активним платіжним балансом міг би прийняти СДР в значних розмірах. Перспектива акумуляції дедалі більшої частини своїх резервів в СДР, еквівалентному чого почала б заборгованість по СДР країн із слабкими валютами не приваблювала країн-учасниць МВФ. Оскільки СДР або не мали власної вартості, які б їх прийнятними, їх почали вважати міжнародними неразменными паперовими грішми і самі країни та їхніх Центральні банки. Мало хто країни могли на те, що МВФ має суверенної владою та може створювати гроші у гарантованому ролі законних платіжних средств.

Хоча СДР відмовлялися еквівалентом золота, Ямайское угоду фактично відкинуло змога золота служити будь-якої корисною мети перетвориться на рамках міжнародної валютної системи та офіційно провело думка, що національна грошово-кредитна політика має обмежуватися ніякими міжнародними правилами про валютних курсах [7,c. 276].

Створення СДР зруйнувало монополію національних резервних валют. У на відміну від них платежно-расчетное засіб має відносної незалежністю стану платіжних балансів і внутрішнього грошового звернення окремих стран.

СДР грають певну роль як через їх використання як кошти на поповнення резервів, а й оскільки можуть становити етап до створення універсального міжнародного платіжний засіб [14].

Чимало економістів вважають, що СДР слід розглядати більшою ступеня як кредитний механізм, ніж як резервну валюту. З іншого боку СДР одночасно є і і другим.

За наявності низки позитивних моментів в СДР, що уможливлює їх використання як бази многовалютных застережень, вони мають абсолютної приемлемостью, не забезпечують еквівалентності зіставлень і врегулювання сальдо платіжного балансу. Малоймовірно використання СДР в ролі головного міжнародного резервного активу і перетворення в повномасштабну світову валюту. Концепція стандарту СДР втратила зміст у 90- x роках, і потрібно зміна цього структурного принципу Ямайської валютної системи [12, з. 86].

Запровадженням ЕКЮ Західна Європа відповіла на очевидну вичерпаність функції Бреттон-Вудської валютної системи, з 1945 року й практиковавшей фіксовані обмінні курсы.

ЕКЮ на відміну СДР як мала ширшими функціями, а й стало певною мірою консолідуючою основою що розвивається інтеграційного альянсу західноєвропейських держав. Створення ЕКЮ стало найважливішим кроком по дорозі створення єдиної валюти Європи [1, з. 248].

ЕКЮ перетворила європейську валютну систему в найважливіший центр валютного тяжіння, у якому вплив США мінімально. У 90-х роках роль ЕКЮ у міжнародних розрахунках істотно зросла, зокрема у комерційних банках операціях. Багато зовнішньоекономічні операції з участю російських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності також здійснювались із розрахунками і платежами в ЕКЮ [20, c148].

Після чотирьох років існування євро можна підвести попередні підсумки функціонування нової валютної единицы.

Для ЄС вигоди від уведення євро Європейська комісія оцінила розмірах 0,5% ВВП, а економічний ефект від участі повністю інтегрованого ринку ЄС може сягнути 2% його ВВП. Запровадження єдиної валюти стимулює подальшу економічну інтеграцію країн Європи, і навіть посилює позитивний економічний ефект загального рынка.

Єдина валютна політика, проведена незалежним центральним банком, поступово стабілізує ціни, що дуже вигідно більшість країн Європи з низькими рівнями інфляції. Фінансовий світ дедалі активніше застосовує нову валюту.

Чітке визначення відмінностей у цінах на товари — аналоги на національних європейських ринках і така тенденція до згладжування, і навіть підтримку цінової стабільності посилили конкуренцію на європейському ринку, значно підвищили ефективність розподілу ресурсів, що у послужить стимулом довгострокового економічного роста.

Уже 2000 року євро використовувалися багатьма учасниками ринку — у цьому числі поза зоною дії ринку — як кращою грошової одиниці і при отриманні позик, вкладення інвестицій або торгівлі товарами. ЭВС додав стимул створенню інтегрованого ринку капіталу, котрий за ліквідності порівняти з ринком США. Євро прискорило хвилю реструктуризацій підприємств, що робить європейську економіку більш конкурентоспроможною і дозволяючи ефективніше розділити портфель акцій. [27, з. 45].

2. ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ЕДИНИЦ.

Результати функціонування СДР з 1970 року роботи свідчать у тому, що вони надто далекі від світових грошей немає та неповністю виконують функції міжнародних розрахункових одиниць [12, c92].

Проблеми стандарту СДР виникли поки що не стадії його розробки. Система СДР спочатку було задумано з обмеженою функцією доповнювати приплив нового монетарного золота. Здавалося можливим, що поступове запровадження СДР допоможе обмежити офіційний попит на золото, тоді, як центральні банки освоять СДР і переймуться до них довірою. Та й після ухвалення рішення стосовно участі всіх країн — членів МВФ отриманні квот СДР, можливість, нова система приймуть країнами з позитивним сальдо платіжних балансів, значно зменшилася. Причиною було прагнення, що лише обмежену кількість держав, у яких хронічні проблеми з платіжними балансами, швидко використовують свої квоти СДР і приймуть зобов’язання ліквідувати свої дебіторські позиції. У той самий час, країни знайомилися з позитивним платіжним балансом, які мають могли утворитися значні кредитові залишки в СДР, невдовзі втратили будь-яке бажання акумулювати СДР в зростаючих пропорціях, оскільки бачили б перспектив можливе скорочення таких позицій, і навіть оскільки основними боржниками були б слабкі, у фінансовому відношенні страны.

Ще однією вадою СДР стало наділення їх повновагою золотий застереженням, яка мала бути змінена шляхом внесення поправок в Статут МВФ. Ця гарантія була фактично ширше, ніж яка застосовувалася зі звичайних запозиченням МВФ. Деякі економісти вважали, що золота обмовка перешкоджатиме використанню СДР щоразу у разі виникнення загрози ціні золота.

Найсерйозніший недолік СДР стало те, що під час переговорів концепція цього стандарту змінено й з доповнення до золота СДР також стали доповненням до резервним валютам, насамперед до долара США [7, з. 276−277].

Після випуску СДР виник і інших проблем.

Наприклад, після скасування золотого змісту СДР проблему їх забезпечення. Сьогодні це запитання не вирішене і СДР немає власної вартості. Кількість валют, які входять у кошик СДР снижается.

(із 16-го валют 1974 року, до 5 — в 1981).

Істотною є проблема емісії і розподілу СДР. Він дотримувався думки під час розподілу СДР отримують обмежені Суми, не перевищують ј від загального обсягу. Тому що розвиваються держави пропонують переглянути правила розподілу СДР. У зв’язку з цим був висунуть «принцип зв’язку», який передбачає: — виробництво заміни існуючого методу розподілу СДР, заснованого на квотою в МВФ, на метод, який базується на розмірах ВВП та інших економічних показниках. — розподіл СДР через Міжнародний Банк Реконструкції й Розвитку і крізь регіональні банки — добровільне перерахування розвинені країни своєї частки випуску СДР організаціям розвитку та допомоги мерехтливим державам; - використання СДР як на покриття дефіциту балансу міжнародних розрахунків, а й у мети економічного розвитку [12, c.

117−118].

Як зазначалося, нині стандарт СДР є безперспективним потребує принциповому перегляді [16].

Далі особливу увагу варто приділити проблемам функціонування євро, як найважливішого претендента цього разу місце світової розрахункової единицы.

З першими труднощами використання євро зіштовхнулися на перехідному етапі, коли євровалюта лише починала вводитися в безготівковій формі. Ця суто технічна труднощі в тому, що банки мали переоформити банківські рахунки з традиційних національних валют в євро. Були витрачено витрачати величезні кошти на підготовчу роботи з державними інститутами, великими корпораціями і дрібними компаніями напередодні запровадження євро. Також був обов’язковою проведення конверсії основної маси національних готівки в євро. Не варто 2001 року проводилася велика інформаційна кампанія, метою якої була роз’яснення банкам, великим корпораціям, дрібним підприємці можуть і населенню механізму звернення банкнотів монет євро, і навіть технології конверсії національних валют. Банки й торгові організації зони євро повинні були бути готові для використання нової валюти у суворо певні сроки.

Великої економічної проблемою функціонування валютний союз на етапі початку євро було формування єдиної приносить чималі грошікредитної політики країн — учасниць єврозони. Дуже важко підібрати комбінацію заходів, яка задовольняла всі країни Євросоюзу. Нині економіка країн Європи перебувають у підйомі, та заодно темпи його зростання неоднакові, у своїй кожна має свої особливості. Попри це європейський Центральний Банк і далі має наміру проводити єдину грошову політику всім країн еврозоны.

Єдина грошова політика означає, що ЄЦБ встановить єдині відсоткові ставки відповідність до економічними умовами в єврозоні. У цілому нині ці умови вважаються сприятливими, крім високого рівня безробіття. Хоча 11 країн зблизили темпи інфляції, відсоткові ставки і величину бюджетного дефіциту, вони зуміли домогтися цього проводячи різну грошову і фіскальну політику. Темпи економічного розвитку і рівень безробіття істотно варіюють у країнах. Так, за даними статистики, 1997 року темпи економічного зростання Ірландії розвивалися 8%, у Фінляндії - 5,9%, Італії - 1,5%. У тому ж року безробіття в середньому у єврозоні становила 11,6%, хто в Іспанії - 20,8%, в Люксембурзі - 3,7%.

У єврозоні можна назвати дві групи країн із конфліктуючими потребами: країни «ядра», до яких належать Німеччина, Австрія, Франція, Люксембург і Бельгія, і країни «периферії», які включають Іспанію, Португалію, Італію, Ірландію. Проведення жорсткої грошово-кредитної і фіскальної політики загрожують економічного зростання у країнах «ядра». Під час перебування чергу, у країнах «периферії» швидкий економічного зростання загрожує «перегрівом» економіки [11,c. 38].

Поруч із вигодами від уведення єдиної валюти, і центральної приносить чималі грошікредитної політики певні прогалини невизначеності неминучі. Необхідно зіставити вигоди від уведення єдиної валюти з що відбувається при цьому втратою двох високоефективних інструментів економічного регулювання — незалежної Грошової Політики і самостійного визначення обмінних курсів [6].

У зв’язку з запровадженням євро потрібно особливо виокремити проблему переливу капіталу. «Припливи» і «відпливи» спекулятивного (высокомобильного) капіталу останніх років є серйозним дестабілізуючим фінансові ринки чинником. Європа вирішила проблему боротьби з цими перебігами капіталу, зумовлені грою на валютних курсах і відсоткових ставках: з запровадженням єдиної валюти Європа почала зоною стабильности.

Негативним наслідком запровадження євро вважається неможливість використання номінального обмінного курсу як інструмент макроекономічного регулювання. Деякі економісти стверджують, що відповідність тій чи іншій країни критеріями конвергенції є суто формальним фактом не є достатньою підставою висновку про зближення європейських економік і введення єдиної валюты.

Експерти та політики свідчить про серйозність проблем, що потенційно можуть виникнути між країнами — учасницями валютний союз й іншими членами ЄС. Для характеристики їхніх стосунків використовують поняття «Європа різних швидкостей», «двох'ярусна Європа», «Європа інсайдерів і аутсайдерів». Висловлюються побоювання, що члени валютний союз будуть схильні обговорювати проблеми виключно друг з одним, не приймаючи у увагу думка інших членів Євросоюзу, що може зашкодити розвитку спільного ринку. Вироблення спільної політики без консультацій і врахування інтересів аутсайдерів єврозони може істотно утруднити приєднання останніх до союзу надалі. Через війну може відбутися посилення різниці між інсайдерами і аутсайдерами [11, c39].

3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ЕДИНИЦ.

Сучасну міжнародну валютну систему іноді називають «несистемної», оскільки механізм регулювання обмінних курсів між основними міжнародними розрахунковими одиницями практично немає. Хоча плаваючі курси не сприяли стабільному балансу економічного обміну між окремими ланками світової економіки, упорядкування міжнародних фінансових потоків і стабілізації валютної сфери, їх запровадження сприяло врегулюванню дефіцитів і избытков в зовнішніх розрахунках низки країн і ослаблення напруженості у міжнародних отношениях.

У 1980;х роках було виявлено неефективність функціонування механізму плаваючих курсів, і з середини1980;х років почалися пошуки шляхів вдосконалення механізму регулювання платіжних балансів. У межах проекту передбачалося забезпечення більшої стабільності валют провідних промислово розвинутих країн й створення механізму узгодження їх макроекономічної політики. Треба лише було збільшити державне втручання, спрямоване стабілізацію національної валюти, також було запропоновано здійснювати узгоджене державне втручання у функціонування валютних ринків [2,c. 32].

Еволюція міжнародної валютної системи полягало у розширенні сфери лібералізації міжнародних валютних відносин. Цей процес відбувається має дві стороны:

Во-первых, це жорсткі вимоги МВФ до своїх членів щодо прийняття зобов’язань про заборону обмежень за проведення платежів і перекладів по поточним міжнародним операціям, участі у дискримінаційних валютних угодах й терміни прийняття практично множинності валютних курсів без схвалення МВФ.

По-друге, це скасування обмежень на міжнародне рух капіталів, тобто. встановлення конвертованості валют у його объеме.

У результаті вироблені деякі пропозиції, які можна закладено у основу нової світової валютної системы.

Насамперед это:

> освіту кількох світових «валютних полюсів» за скорочення домінуючою ролі долара США;

> відхід вільного «плавання» курсів валют;

> посилення заходів для регулювання світової валютної системи, включаючи нарощування міжнародного регулювання внутрішньої макроекономічної політики провідних стран.

> запровадження тотальної конвертованості всіх валют;

> тимчасова відмова від планів перетворення СДР в стрижень світового валютного пристрої і від повернення до системи паритетів, виражених у СДР.

Натомість, запровадження євро він може істотно спричинити механізм реалізації міжнародної валютної системи та стати однією з важливих її ланок [1].

Зі сказаного вище слід, що перспективи запровадження євро, як нової міжнародної розрахункової одиниці, якої уготована місія унікального інструмента конвергенції, потребують детальнішому изучении.

Загальновизнаним фактом і те, що «вагомість» грошової одиниці - це з перевазі функція від що у її основі економічної сили, пов’язаних із нею торгових структур та розвитком її ринків капіталу. За даними статистики, населення країн зони дії євро за чисельністю перевищує населення США (відповідно 290 мільйонів і 270 мільйонів), і це робить євро грошової одиницею найбільшої світі групи заможних споживачів. Загальний обсяг товарної торгівлі країн єврозони з іншим світом приблизно за 25,0% перевищує відповідний обсяг торгівлі навіть ще більше, ніж Японії. Якщо валютного союзу інші страны-участницы ЄС і більше бідні члени ЭВС ліквідують своє відставання по основним показниками з більш успішних партнерів у Союзу, тоді величина валового національного доходу зможе перевищити відповідний показник США. У перспективі, країни, що входять до зону євро, зможуть наздогнати США зі своєї економічній потужності переважають у всіх ключових областях економіки [27,c. 112].

Прогнозується, що це загальна маса євро на валютних ринках буде більше, ніж попередня сума, замінюваних нею валют, тобто очікується перетік частини коштів з деяких інших валют, передусім долара, і єни в евро.

Фахівці прогнозують істотні зміни, привносимые євро в міжнародні економічні валютно-кредитні і зав’язуванні фінансових відносин. У єврозоні збільшиться пропозицію на грошовому ринку і ринку капіталу з допомогою зменшення обсягів валютних ресурсів країн зони євро, як і зниження потреб урядів у нових позиках при стабілізованих державних фінансах. Це зробить дані ринки вільнішими і динамічними, головною їх постаттю ними стане державний, а приватний позичальник, а основні інвестиції підуть над державні зобов’язання, а в цінні папери підприємств, зокрема у тому акції, що у більшою мірою зв’яже кредитний і фондовий ринок ЄС — із виробництвом, а оборот капіталу цілому ускорится.

У міжнародному плані очікується активізація участі країн зони євро в переплетенні капіталів. Суб'єкти ринку стануть активніше виступати як інвестори. Розпочнеться нову хвилю зливань і поглинань, спрямовану зміцнення підприємств і банків ЄС до розмірів, дозволяють функціонувати в масштабах всієї зони [6].

Вже сталися докорінні зміни на валютному ринку. Очікується, що світових ринках сконцентруються на торгівлі трьома основними валютами: доларом США, євро й японської йеной, між якими посилиться. У результаті зменшення кількості валют і зникнення валютних ризиків банки втратять можливості здобувати прибуток від обміну європейських валют, хеджування, арбітражних угод. Ускладниться конкуренція серед європейських банків, і навіть зникнуть заборони перевести коштів за границу.

«Прозорість» ціноутворення про послуги, стандартизація товарів всередині Європи, потреба отримувати дохід на інвестиціях, що з євро, також сприятимуть посиленню конкуренції у Європейському банківському секторе.

Істотно впливає буде надала і фондовий ринок, оскільки запровадження єдиної валюти зумовило вирівнювання рівня відсоткові ставки. Держави зони євровалюти будуть розширювати свої конкурентні можливості як емітенти цінних паперів завдяки поліпшенню умов конкуренції між державами — емітентами. Обмеження у доступі ринку, зумовлені наявністю різних валют зникнуть. Отже, валютна інтеграція мобілізує резерви економічного зростання Європі у світі [11,c. 48].

Європейці впевнено можуть очікувати політичні й економічні переваг. Це виявляється більшому обсязі контролю, яким європейці володітимуть щодо своїх народних господарств. Наприклад, їм не потрібно боротиметься з спустошливими збитками, які провокуються великими викидами долара на європейський ринок. Економіка країн зони дії євро загалом стала менш піддатливою долара. Безсумнівно, що євро становитиме в зростаючій ступеня обмежувати американське панування [27,c. 114].

На часі аналіз розвитку євро для России.

Прогнозується, що російські вони й імпортери виграють від переходу на євро вже через те, що здійснення розрахунків буде виготовляють базі однієї валюти. Ці переваги особливо очевидні при реалізації європейськими консорціумами великих проектів, у Росії. Крім того, предсказываемое загострення конкуренції між європейськими виробниками товарів та послуг швидше за все призведе до зниження цін на імпорт з ЕС.

У однаковою мірою очікується зростання із Європи в Россию.

У цілому нині поява єдиної європейської валюти цілком відповідає фінансовими інтересами Росії. Стабільність євро може надати сприятливе впливом геть російські фінанси, дозволить поєднувати використання євро в ролі резервної та інвестиційної валюти, подолати доларову монополію у міжнародних розрахунках. Підбиваючи підсумки, можна сказати, що євро розглядається передусім засіб задля досягнення подальшої культурної революції й, можливо, політичної інтеграції [11,c. 52].

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Ми розглянули основні тези теорії та практики використання міжнародних розрахункових единиц.

Наприкінці можна дійти невтішного висновку, що ці валютні одиниці ще дуже далекі від світових грошей немає та необхідно їх подальше вдосконалення, але з тих щонайменше, міжнародні розрахункові одиниці грають істотну роль світової валютної системи та впливають як на економіку окремих регіонів, а й у усю світову господарство країн, здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Тому, наднаціональні фінансові та валютно-кредитні інститути, і навіть регіональні фінансових організацій повинні приділити особливу увагу проблемам використання міжнародних розрахункових одиниць розробити і стратегію їх повне впровадження у світову экономику.

Росії також проблема використання міжнародних розрахункових одиниць на міждержавних угодах, оскільки розширення зовнішньоекономічних зв’язків одна із чинників процвітання економіки страны.

БИБЛИОГРАФИЯ.

1. Авдокушин Е. Ф. Міжнародні економічних відносин // М.: 2001.

2. Алексєєв А.М. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини // М.: 1984.

3. Бойченко А. В., Дубинін С.К. Фінанси, кредит і валютні відносини розвинених країн // Видавництво Моск. ун-ту, 1989.

4. Буторина Про. Перспективи євро як міжнародна валюта //.

Ринок цінних паперів — 2001 — № 14.

5. Буторина Про., Рубль, долар, євро // Міжнародна життя — 2002.

— № 2.

6. Валиуллин Х. Валютний Рубікон інтеграції // Світова економіка й отримуючи міжнародні відносини 1999 — № 11.

7. Гілберт М. У пошуках єдиної валютної системи // М.: Прогрес ,.

8. Делягин М. О. Деякі наслідки запровадження євро // Влада -.

1998 — № 8 — 9.

9. Грошове звернення української й кредит капіталістичних країн // Під редакцією Красавиной Л. Н. М.: 1989.

10. Гроші, кредит, банки // Під редакцією Жукова Е. Ф., М: 2003.

11. Золотухина Т. И. Інтеграційні процеси у Європі: запровадження єдиної валюти // Питання економіки — 1998 — № 9.

12. Красавіна Л. Н. Міжнародні валютні, і кредитно-фінансові відносини М.: 2001.

13. Мааг Р. Зміни у макроекономіці й європейської фінансовій системі після введення євро // Проблеми, теорія і практика управління -2002 — № 2.

14. Максимова Л., Носкова И. Я. Міжнародні економічних відносин // М.: 1995.

15. Максимова Л., Шишков Ю. В. Європейська екологічна спільнота: регулювання інтеграційних процесів // М.: 1986.

16. Пищик В. Я. Євро і долар США. Конкуренція і партнерство умовах глобалізації // М.: 2002.

17. Проблеми валютної інтеграції до ЄС // Економіка і управління інших країнах — 2000 — № 80.

18. Саркисянц А. Особливості переходу на єдину євровалюту //.

Аудитор — 1998 — № 10.

19. Суворов А. В. Запровадження єдиної європейської валюти — історичний крок // Аудитор — 2002 — № 3.

20. Сутырин С. Ф., Харламова В. М. Міжнародні економічних відносин // СПб.: 1996.

21. Федоров М. В. Валюта, валютні системи та валютні курси //М.:

22. Черкасов В. Ю. Проблеми та перспективи єдиної грошової системи в.

Європі // Банківська справа — 1998 — № 9.

23. Черкасов В. Ю. Проблеми та перспективи єдиної грошової системи в.

Європі // Банківська справа — 1998 — № 10.

24. Черковец Про. Становлення валютний союз у Європі: від ЕКЮ к.

«євро» // Економіст — 1996 — № 9.

25. Шмельов Н. П. Європа: вчора, сьогодні, завтра // М.: 2002.

26. Шмырева А.І., Колесников В.І., Климов О. Ю. Міжнародні валютно-кредитні відносини // СПб.: 2001.

27. Эверст З. Голос на користь єдиної Європи // Internationale politik — 2000 — № 3.

28. internet.