Планування соціально

Планування соціально.

.

.

План.

1.Суть і значення державних програм в системі ДРЕ.

2.Цільові комплексні програми.

Суть і значення державних програм.

Програмування національної економіки — як явище в системі державного регулювання економіки — було започатковане у світовій практиці в середині XX ст. Першими на цей шлях вступили Франція і Японія.

Сутність, програмуванні в системі державного регулювання економіки полягає:

в аналізі стану національної економіки і складанні узагальненого прогнозу на майбутнє;

визначенні найраціональнішого з позицій держави варіанта розвитку економіки;

розробці і реалізації заходів щодо досягнення поставлених цілей.

Об'єктивна необхідність програмування економіки зумовлена такими факторами:

наявністю потреби в глибоких і відносно швидких структурних перетвореннях національної економіки;

недостатньою ефективністю суто ринкових механізмів або їх не-розвинутістю.

Основними завданнями програмування — як форми державного регулювання економіки — є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання розвитку економіки.

Мета державного програмування— досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.

Програмування як форма державного регулювання має такі специфічні особливості:

1) воно є особливим способом втручання держави в економіку, який не усуває стихійності руху, а лише коригує його;

2) воно є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує в головному їх самостійність;

3) основу програмування становить структурне регулювання (з точки зору об'єкта програмування І з точки зору методу — селективного впливу);

4) програмування як форма впливу на економіку є систематичним і комплексним, тобто охоплює усі сфери фактори і стадії відтворення;

5) програмування деякою мірою, але оволодіває економічним розвитком.

Програмування — це процес орієнтації економіки з боку держави через регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно до варіанта соціально-економічного розвитку в рамках ринкового механізму.

За рівнем проблем як об'єктів програм розрізняють: великомасштабні комплексні програми (комплексна програма науково-технічного прогресу в народному господарстві, програму роз’язання найважливіших соціальних проблем);

програми розвитку найважливіших ланок соціально-економічного розвитку (житлова програма для концепції підвищення рівня життя);

Програмування як елемент державного регулювання економіки найбільшого поширення набуло у практиці державного регулювання економіки США, Канади, франції і Японії. Широку відомість отримала програма освоєння ресурсів р. Тенессі, розроблена в США у ЗО-ті роки, Програми освоєння районів Півночі розроблені і реалізовані у Канаді. В Японії розроблявся ряд національних програм, найвідомішими з яких є програми «Технополіс», «План реконструкції Японських островів» .

Державні програми, як правило, не е обов’язковими не лише для звичайних агентів економіки (приватних і державних), а й дяя самих державних органів управління. Виняток становлять державні цільові комплексні програми.

Цільові комплексні програми.

Особливе місце у системі державних програм посідають цільові, комплексні програми.

Комплексно-цільова народногосподарська програма — це директивний, адресний плановий документ, в якому визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських заходів, у яких, як правило, беруть участь чимало галузей, господарських органів і регіонів і які дозволяють — загальними зусиллями — вирішити народногосподарську проблему.

За змістом комплексні цільові програми поділяються:

соціально-економічні програми, спрямовані на вирішення проблем розвитку і удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня життя населення, перетворення виробничих і соціальних умов праці, поліпшення умов відпочинку;

виробничі програми, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (і послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, підвищення ефективності використання ресурсів;

науково-технічні програми, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технології;

екологічні програми;

регіональні програми, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення економіки сформованих регіонів України, формування територіально-виробничих комплексів.

Верховною Радою України схвалено такі пріоритетні напрями, що вимагають програмного вирішення: Здоров’я людини. Охорона навкошнього середовища. Продовольство. Наукомісткі технології (якість). Ресурсозбереження. Інформатика, автоматизація та приладобудування. Нові речовини та матеріали. Наукові засади національно-культурного відродження.

За встановленим переліком програм відкривається конкурс на розробку конкретних цільових наукових програм.

.

.

_.

.