Види і правові джерела радіаційної та ядерної безпеки

Види і правові джерела радіаційної та ядерної безпеки

Реферат на тему:

Види і правові джерела радіаційної.

та ядерної безпеки.

Роль права як регулятора суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії значно зросла з того часу, коли цей тип енергії вперше був використаний людиною як у військових, так і в мирних цілях.

Сьогодні важко переоцінити роль правового регулювання, особливо у сферах, пов" язаних з використанням сучасних мирних та військових технологій. Суспільство, відчувши на власному досвіді негативні наслідки впровадження нових технологій, усвідомило, що необхідно шукати нові підходи до забезпечення безпеки і нерозповсюдження ядерної зброї.

Відповідно до статті III Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, до якого Україна приєдналася у 1994 році, «Кожна з держав-учасниць, що не володіє ядерною зброєю, зобов» язується прийняти гарантії, як вони викладені в угоді, про яку будуть вестися переговори, і яку буде укладено з Міжнародним агентством з атомної енергії відповідно до статуту МАГАТЕ та системою гарантій Агентства, виключно з метою перевірки виконання його зобов" язань, прийнятих відповідно до цього Договору з тим, щоб не допустити переключення ядерної енергії з мирного використання на ядерну зброю чи інші вибухові пристрої". Частина друга цієї статті передбачає, що кожна держава-учасник ДНЯЗ «зобов» язується не надавати: а) вихідного чи спеціального матеріалу, що розщеплюється, чи матеріалу спеціально призначеного для обробки, використання чи виробництва спеціального матеріалу, що розщеплюється будь-якій державі, що не володіє ядерною зброєю, для мирних цілей, якщо на цей вихідний чи спеціальний матеріал, що розщеплюється, не поширюються гарантії". Відповідно до цієї статті Україна підписала і ратифікувала Угоду між Україною та Міжнародним агенством з атомної енергії про застосування гарантій у зв" язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Це типова угода, яка набирає чинності відразу ж після отримання Агентством офіційного повідомлення від держави про виконання необхідних процедур. Типова угода визначає науково-технічний зміст всієї практичної діяльності МАГАТЕ, передбаченої ст.ІІІ.1. Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Встановлюються головні завдання і порядок здійснення гарантій, у тому числі початок і закінчення здійснення контролю, звільнення від гарантій, оформлення результатів діяльності Агентства щодо контролю. Формулюються конкретні процедури та методи гарантій, зокрема порядок використання національних систем обліку і контролю ядерних матеріалів, порядок проведення і обсяг інспекцій МАГАТЕ. Регулюються міжнародні передачі ядерних матеріалів, поставлених під гарантії Агентства.

Відповідно до ст. 9 Конституції України «діючі міжнародні договори, згоду на обов» язковість яких дано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України" Договір про нерозповсюдження ядерної зброї став частиною національного права, як і ряд інших міжнародних угод, про які піде мова далі.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї став основою для створення міжнародної системи контролю за ядерним експортом. Норми, закладені у Договорі знайшли своє відображення і були розвинуті у керівних документах Комітету Цангера та групи ядерних постачальників.

А тепер зупинимося на основних документах вітчизняного законодавства у цій сфері.

8 лютого 1995 року Верховна Рада України прийняла базовий закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», який регулює відносини у сфері використання ядерної енергії.

Цей Закон розмежував функції і відповідальність органів влади за безпеку використання ядерної енергії, заклав основи нормотворчості у напрямку ліцензування і нагляду у сфері використання ядерної енергії, контролю за експортом, імпортом, радіаційного захисту персоналу і населення, цивільної відповідальності за ядерну шкоду, транспортування радіоактивних матеріалів, фізичний захист і т.д.

Кожен розділ Закону «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» являє собою «правовий інститут». Дуже важливою в термінологічному відношенні є стаття перша цього Закону, яка визначає такі основні поняття, як «вихідний матеріал», «ядерні установки», «ядерна шкода» і т.д.

Безпосередньо стосується теми нашої статті розділ ХІІ цього Закону «Запобігання використанню ядерних матеріалів, обладнання та технологій у воєнних цілях» .

Стаття 67 передбачає, що система гарантій включає в себе державну систему обліку і контролю ядерних матеріалів і державну систему експортно-імпортного контролю ядерних матеріалів, обладнання і технологій. Державна система гарантій базується на цьому Законі, положеннях міжнародних і двосторонніх договорів, учасником яких є Україна. У ст. 68 Закону йде мова про те, що «організацію і ведення державного обліку та контролю ядерних матеріалів в Україні здійснює орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Відповідальність за здійснення обліку і контролю ядерних матеріалів на ядерних установках несе експлуатуюча організація» .

Ст. 69 — «Державна система експортного контролю ядерних матеріалів, обладнання і технологій знаходиться під контролем держави і здійснюється в рамках державної системи експортного контролю. Ліцензії на експорт ядерних матеріалів, обладнання та технологій надаються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України» .

Ст. 70 передбачає обмеження щодо міжнародної передачі ядерних матеріалів, обладнання і технологій. Зокрема «забороняється міжнародна передача ядерних матеріалів, обладнання та технологій, що використовуються у межах території України, під її юрисдикцією, або міжнародна передача, яка здійснюється під її контролем в інші держави, якщо вони:

· не взяли на себе зобов" язань щодо використання ядерних матеріалів, обладнання та технологій виключно в мирних цілях,.

· не гарантували ефективного фізичного захисту ядерних матеріалів для запобігання несанкціонованому використанню або поводженню з ними,.

· не підтвердили наявності державної системи обліку та контролю ядерних матеріалів,.

· не взяли на себе зобов" язань щодо умов реекспорту ядерних матеріалів, обладнання та технологій третім державам.

Стаття 71 передбачає, що «…Україна не несе відповідальності за ядерний матеріал, якщо він перевозиться через її територію, над нею або на її літаках, за умови, що цей ядерний матеріал відповідно до контракту про перевезення є власністю іншої держави.» .

Закон дає визначення поняття «ядерна безпека» як дотримання норм, правил стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Декілька слів варто сказати про ті міжнародні конвенції, які є частиною національного права і мають безпосереднє відношення до нашої теми. Отже, за хронологією:

1. Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу, участь в якій Україна оформила 5 травня 1993 року, відповідальність за створення і функціонування фізичного захисту ядерних матеріалів повністю покладає на органи держави. Основні положення цієї Конвенції дуже детально будуть відображені в Законі України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, інших джерел іонізуючого випромінювання», проект якого подано на розгляд Верховної Ради України і має бути розглянутий у першому читанні. Ця Конвенція, а також закон вкрай важливі з точки зору упередження явного чи таємного вилучення ядерних матеріалів із злочинною метою.

2. Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ратифікована 23 грудня 1996 року, встановлює надзвичайно важливий правовий інститут.

На жаль, не можна сказати, що формування цього інституту в Україні закінчилось. Розділ ХІІІ Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» практично встановив основні принципи цього інституту, якими є абсолютна відповідальність (тобто відповідальність без вини) оператора за ядерну шкоду. Виключна відповідальність оператора у цьому Законі визначена так: «Жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду за винятком випадків, передбачених цим Законом». Ще одна особливість, яка відрізняє цей тип відповідальності від звичайної цивільної відповідальності - це обмеження розміру такої відповідальності певною сумою. В Україні вона обмежується сумою еквівалентною.

50 мільйонам Спеціальних прав запозичення (СПЗ) за кожний ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Крім того, обмежуються в часі строки позовної давності, якщо позов стосується шкоди, завданої майну.

Однією з особливостей нашого законодавства є те, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, завданої життю і здоров" ю особи, не обмежується строком давності. Звичайно, така норма зумовлює значні труднощі для страхових компаній під час організації ядерного страхування.

Ще декілька слів щодо важливості цього правового інституту та його зв" язку з іншими інститутами. Хотілося б привернути увагу до визначення поняття: ядерна шкода — втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров" ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, заподіяна майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці чи транспортному засобу, за яким здійснювалося перевезення.

Відповідальність оператора за ядерну шкоду настає тоді, коли ця шкода спричинена ядерним інцидентом на ядерній установці, а також під час перевезення ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відповідальності за цей матеріал чи під час його перевезення з ядерної установки оператора і відповідальність за який не була прийнята іншим оператором відповідно до письмової угоди.

Якщо ядерна шкода була спричинена під час транзиту ядерного матеріалу, відповідальність за ядерну шкоду несе оператор, який є відправником вантажу чи його отримувачем. Момент переходу власності визначається угодою між відправником вантажу і його отримувачем.

Крім перерахованих документів слід назвати також Конвенцію про ядерну безпеку, ратифіковану Верховною Радою України 17 грудня 1997 року.

Всі згадані документи входять до системи ядерного законодавства України.

Крім спеціального законодавства, що встановлює особливі вимоги, що відрізняються від вимог загального режиму здійснення зовнішньоекономічної діяльності, існує загальний Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийнятий у 1991 році і діє з багатьма змінами та доповненнями. Цей Закон встановлює правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, економічне та науково-технічне співробітництво і т.ін. Одним з основних принципів свободи зовнішньоекономічної діяльності цей закон визначає обов" язок дотримуватись під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності порядок, встановлений законами України.

Кримінальне законодавство України також містить норми, які встановлюють санкції у випадках правопорушень, пов" язаних з незаконним придбанням, зберіганням, використанням, передачею або руйнуванням радіоактивних матеріалів (до радіоактивних матеріалів відносяться джерела іонізуючих випромінювань, радіоактивні речовини, ядерні матеріали), — строк до 5 років позбавлення волі, якщо спричинено загибель людей — до 10 років позбавлення волі (стаття 228−2).

Нормами Митного кодексу України передбачено відповідальність за порушення митних правил у вигляді грошових штрафів, конфіскації майна, адміністративного затримання майна.

Цей досить короткий огляд законодавства, що регулює ядерну діяльність дає лише уявлення про його складність і комплексність, але ядерне законодавство — в процесі творення.