Українці наддніпрянщини в лавах УПА

Українці наддніпрянщини в лавах УПА

Докладне вивчення великого фотоархіву УПА, віднайденого в червні 1999 року в Карпатах (с. Яворів Івано-Франківської області) засвідчило, що це — збірка фотографій теренового відтинку (ТВ-21) УПА «Гуцульщина» та збройного підпілля ОУН Коломийщини 1945;51 років. Подумати тільки: шість років невідомий фотограф збирав матеріал за умов глибокої конспірації й зумів забезпечити його збереження до наших днів. Робота з ідентифікації повстанців, зафіксованих у архіві, засвідчила дуже важливий момент — факт участі в УПА на теренах Гуцульщини багатьох вихідців не лише з сусідніх Чернівецької, Тернопільської та Львівської областей (що природно), а й зі Східної України. Це ж треба: не на Волині чи Поділлі, а далеко в Карпатах у лавах УПА воювали з німцями й угорцями, а пізніше — з оперзагонами МГБ курінні «Лісовий», і «Степовий», сотник «Сірий» — колишні офіцери червоної армії. Суворі правила конспірації забороняли оперувати справжніми іменами, тому не так легко встановити ці імена.

Деякі відомості свідчать, що курінний «Лісовий», який помер від тифу 1945 року, — це Андрій родом з Чернігівщини, був старшим лейтенантом ЧА. «Степовий» мав аналогічне звання, а родом був з Дніпропетровської області. Керував куренем «Перемога», загинув у квітні 1945 року в селі Снідавка Косівського району. До речі, після загибелі «Степового» курінним було призначено «Недобитого» — Юліана Матвіїва родом з Бродів.

Як не згадати «Чорноморця» — радиста з Одеси, якого закинули з парашутом до партизанів Ковпака, але він віддав перевагу УПА. За його радіограмами совєтські літаки тричі скидали повстанцям зброю, ліки, одяг… Сотенний «Чорноморець» також загинув за волю України.

2 вересня 1952 року в селі Рунгурах Коломийського району загинув «Коля» — Микола Григорович Корженівський, родом із села Огіївка Ружинського району Житомирської області. З 1944 року і до загибелі він брав активну участь у бойових діях УПА, залишаючися вірним присязі.

Капітана ЧА Івана Кулика з Донеччини вояки УПА відбили у німців під час етапування на захід колони полонених. З 1944 року капітан Кулик став сотником «Сірим». Викладав у старшинській школі, брав участь у боях, а з 1950 року був призначений окружним провідником Коломийщини. Загинув 1951;го в селі Малий Ключів Коломийського району. Всі, хто знав «Сірого», підкреслюють: це був справжній патріот України. У Яворівському архіві є декілька світлин, де зафіксовано «Сірого».

Є в архіві кілька фотографій, де зображено дівчину у військовій формі. Її впізнав Микола Міщенко з села Переславське на Київщині. Це Галина Кузьменко родом із села Нова Басань Чернігівської області. Пан Микола повідомив таке. Галина Кузьменко народилася 30 липня 1922 року. В рік голодомору загинули її мати і два молодші брати, згодом заарештували батька і з 1937 року його слід загубився в «архіпелазі ГУЛАГ». Галю забрав до себе на Донбас дядько, материн брат. Саме тут вона жила поруч з родиною Міщенків, які втекли від голоду 33-го з Київщини. Галя та Микола ходили до школи в один клас, приятелювали. Коли почалася війна й німці зайняли Донбас, родичі обох вирішили вертати в рідні краї. У квітні 1942 року родини розлучилися: Галя з родичами поїхала до Яготина, Міщенки — до Переяслава. Зустрілися друзі рівно через… 50 років, 1992;го, у Києві, цілком випадково. Тоді й розповіла Галина, по чоловікові Когут, про свою непросту долю.

Навесні 1943 року вона добровільно вступила в «Чернігівську Січ», яка з наближенням фронту пішла рейдом на захід і влилася до лав УПА. На той час Галя вже була досвідченою кулеметницею, та командування УПА визначило їй іншу роль — пропагандиста крайового проводу. Звісно, що після відповідної підготовки (мабуть, тому її пригадують ветерани УПА як члена комісії з складання присяги новобранцями). Два роки з честю й гідністю служила Галя Кузьменко справі визвольної боротьби. Пізньої осені 1945;го її, змучену хворобою, захопили під час облави. Довго катували в Коломиї, далі «дали» 15 років в’язниці. Покарання відбувала на шахтах Воркути, 1957 року звільнили. Вийшла заміж за вояка УПА Ярослава Когута, який був родом із Золочівського району Львівщини, й наступного року подружжя виїхало в Україну. Жили в Бориспільському районі. 1959 року в них народився єдиний син Василь (педагог за освітою, нині живе в Донецькій області), але невдовзі чоловік помер. Значно пізніше Галина одержала однокімнатну квартиру в Києві. Померла в червні 2000 року. Пан Микола Міщенко підкреслює, що до кінця своїх днів Галина Кузьменко-Когут не сумнівалася в доцільності пройденого шляху і вірила в щасливу долю України.

Ідентифікація повстанських світлин триває, нема сумніву, що вони ховають ще немало несподіванок і цінних відомостей. Але й із уже встановленого видно: УПА — це армія всього українського народу, а не суто «галицьке явище», як це намагалася подати совєтська пропаганда, а дехто силкується подати й тепер.