Організація прикордонного співробітництва

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РЕСПУБЛІКИ БЕЛАРУСЬ.

ГРОДНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

ЇМ Я. КУПАЛЫ факультет економіки та управління кафедра міжнародних економічних отношений.

Організація прикордонного сотрудничества.

((.

Дипломна работа.

студента 5 курса.

Зданчука В.Н.

Науковий керівник к.э.н., профессор

Лі Чон Ку.

Допущений до защите.

«___» ________1997г.

Завкафедрою МЭО, к.э.н., доцент А. Ф. Бодюков.

Гродно 1997.

Cодержание.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ. 4.

ГЛАВА 1. РАМКИ ТРАНСГРАНИчНОГО СОТРУДНИчЕСТВА. 7.

1.1. ИСТОРИчЕСКИЕ АСПЕКТИ. 7.

1.2. РЕГІОНИ ЯК НАПРАВЛяЮЩАя СИЛА ТРАНСГРАНИчНОГО СОТРУДНИчЕСТВА.

1.3. ОСНОВНІ УСЛОВИя СОТРУДНИчЕСТВА. 11.

1.4. СПЕЦИФИчЕСКИЕ ПРОБЛЕМИ І НАПРАВЛЕНИя ТРАНСГРАНИчНОГО.

СОТРУДНИчЕСТВА, ВИНИКАЮЧІ У РАЗЛИчНЫХ «ТИПАХ».

ПРИГРАНИчНЫХ РЕГІОНІВ. 14.

ГЛАВА 2. ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ПРИГРАНИчНОГО СОТРУДНИчЕСТВА У ЄВРОПІ. 20.

2.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНяТИя «ПРИГРАНИчНЫЕ РЕГІОНИ» 21.

2.2. РОЗВИТОК ПРИГРАНИчНОГО СОТРУДНИчЕСТВА. 29.

2.3. ПЕРСПЕКТИВИ ПРИГРАНИчНОГО СОТРУДНИчЕСТВА. 36.

ГЛАВА 3. ТРАНСГРАНИчНЫЙ СОЮЗ ЄВРОРЕГІОН «НІМАН» ЯК ФОРМА.

СОТРУДНИчЕСТВА З РЕГІОНАМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. 42.

3.1. ПЕРСПЕКТИВИ ВІДНОСИН РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ.

У 1997 РОЦІ. 42.

3.2. СТВОРЕННЯ ТРАНСГРАНИчНОГО СОЮЗУ ЄВРОРЕГІОН «НІМАН» З УчАСТИЕМ.

ГРОДНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ. 48.

3.3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРАВЛЕНИя ТРАНСГРАНИчНОГО СОТРУДНИчЕСТВА В.

РАМКАХ ЄВРОРЕГІОНУ «НІМАН» ПО ГРОДНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 52.

3.4. ПРОГРАМА TACIS ПО ТРАНСГРАНИчНОМУ СОТРУДНИчЕСТВУ. 56.

ЗАКЛЮчЕНИЕ

60.

ДОДАТОК № 1. КАРТА ТРАНСГРАНИчНОГО СОЮЗУ ЄВРОРЕГІОН «НІМАН» 63.

ДОДАТОК № 2. ПАГАДНЕННЕ АБ СТВАРЭННі ТРАНСГРАНічНАГА САЮЗА.

ЕўРАРЭГіёН «НёМАН» 64.

ДОДАТОК № 3. СТАТУТ ТРАНСГРАНічНАГА САЮЗА ЕўРАРЭГіёН «НёМАН» 66.

ДОДАТОК № 4. ЕВРОПЕЙСКАя РАМОчНАя КОНВЕНЦИя ПО ПРИГРАНИчНОМУ.

СОТРУДНИчЕСТВУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СПІВТОВАРИСТВ АБО ВЛАДИ 75.

ДОДАТОК № 5. ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ До ЗАГАЛЬНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦИИ.

Про МЕЖГРАНИчНОМ СОТРУДНИчЕСТВЕ МІЖ СПІВТОВАРИСТВАМИ І ТЕРРИТОРИАЛЬНЫМИ.

ВЛАСТяМИ 82.

ДОДАТОК № 6. РАЗЪяСНИТЕЛЬНЫЙ РАПОРТ До ДОДАТКОВОМУ ПРОТОКОЛУ.

ЄВРОПЕЙСЬКОЇ РАМОчНОЙ КОНВЕНЦІЇ Про ТРАНСГРАНИчНОМ СОТРУДНИчЕСТВЕ МЕЖДУ.

СПІВТОВАРИСТВАМИ І ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ. 88.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ИСТОчНИКОВ 96.

Метою згаданої дипломної роботи є підставою систематизація досвіду організації приграничного/трансграничного співробітництва у Європі і визначення найефективнішою його форми для регіонів Республіки Білорусь. Діяльність дано оцінку перспектив прикордонної співпраці в Європі, відносин і до питанням інтеграції Республіки Білорусь у на 1997 рік і можливостей залучення зовнішньої допомоги інших держав, відділу міжнародних організацій для реалізації спільних проектів у рамках приграничного/трансграничного сотрудничества.

Транскордонне / прикордонне співробітництво це якісно «нові контакти прикордонних регіонів Республіки Білорусь у з іншими країнами, розташованими уздовж західних і північних кордонів. Метою нього є подолання стереотипів і подолання існуючих на обидва боку кордонів проблем, і навіть ліквідація державних кордонів як соціального, економічного і охорони культурної бар'єра. Транскордонне / прикордонне співробітництво це теж засіб, з якого влади регіонів або територіальних органів самоврядування, діючи згідно з чинними компетенцій і порушуючи законодавства які співпрацюють країн, об'єднують свої сили з вирішення існуючих для себе проблем, попри поділ їх державними межами. Цілі прикордонної співпраці, проблеми освіти й основних напрямів у різних «типах» прикордонних регіонів визначені у першому розділі работы.

Міжрегіональне співробітництво це як широка форма співробітництва, у якій беруть участь влади регіонів, гмін та міст, не що межують між собою, лежачих часто у країнах, віддалених друг від друга на тисячі кілометрів. Співпрацюють вони використовуючи подоби, зближену економічну специфіку, інфраструктуру чи спільні проблеми їхнього спільного вирішення. Дане співробітництво вміщує у собі крім іншого іншого обмін досвідом, навчання, просування фірм, організацію виставок і ярмарків, обмін економічної інформацією, культурне сотрудничество.

Розвиток трансграничного/приграничного співробітництва позволло прискорити демократичні зміни, що сталися у Європі після 1990 року. Вони сприяли збільшення значення й самостійності локальних і регіональної влади, і водночас полегшили розвиток вищезгаданого співробітництва. Це означає, що, крім контактів на рівні, але це переважно діяльність міжнародних змішаних комісій з економічного і торговельному співробітництву, комісій по прикордонним переходами, спільних комісій територіальним розвитку, вищу значення починають приймати контакти між регіонами, владою областей, воєводств, повітів. На регіональному і локальному рівнях підписуються угоди про співробітництво, даючи цим самим можливість інтенсифікації економічного і охорони культурної розвитку регіонів. Існуючий досвід країн Європи докладно розглядається у другому розділі дипломної работы.

Особливу форму співробітництва прикордонних територій становлять сьогодні «єврорегіони» (назва є неофіційним терміном). Суттю взаємодії рамках єврорегіонів є досягнення взаємного суспільно — економічного зростання, налагодження та розвитку близького співпраці між економічними, науковими, культурними і муніципальними інститутами регіонів. Це служить всебічному зближенню народів та ліквідації наявних упереджень, створенню й підтримці «клімату», благоприятствующего партнерського співробітництва і обміну опытом.

Найважливішим юридичним документом, який регулює міжнародне співробітництво на регіональному і місцевому рівнях є Європейська рамкова Конвенція з трансприкордонного співробітництва, прийнята 21 травня 1980 року у Мадриде.

Уряд Республіки Білорусь у надає особливого увагу організації транскордонного / прикордонної співпраці у межах створюваного Єврорегіону «Німан» з участю Гродненської області. Воно сприймається як одне із стабілізуючих чинників, благоприятствующих розвитку взаємин зі країнами Європейського Союзу можливим умовам економічного зростання межах програми соціально — економічного розвинена Республіки Білорусь у до 2000 года.

Сьогодні ведеться активну роботу зі створення Єврорегіону «Німан» в складі регіонів Білорусі, Литви, Росії та Польщі. Основні етапи розвитку робота зі створення єврорегіону викладаються у третій главі работы.

Організація Єврорегіону «Німан» як неформальній чотиристоронньої структури буде незмірно цінним внеском в загальноєвропейський справа розвитку сотрудничества.

Глава 1. Рамки транскордонного сотрудничества.

1.1. Історичні аспекты.

Характерною рисою Європейського континенту не лише загальна культура і закінчилася історія, а й існування великої кількості границ.

Більшість з історичних процесів, котрі беруть своє керівництво в середньовіччі, викликали появу XIX і XX століттях до виникнення різняться моделей держав, які переважно перебувають у час і ведуть самостійну політику. Трохи було винятків виникнення справжніх кордонів, як-от кордони між Іспанією і Португалією, одній з найдавніших у Європі. Державні межі у протягом трьох століть відокремлювали ті регіони та етнічні групи. Створювалися штучні бар'єри, а страх військової агресії сприяла слабкому, для невеликого заселенню прикордонних територій. Економічна активність, торгівля, а водночас і і населення переміщалося з прикордонних територій до центру держав. Транспортні шляху тяглися вздовж кордону. Території з більшою щільністю населення, що лежать поблизу кордонів, і навіть добре розвинені промислові регіони ставали причиною політичних конфліктам та війн. За небагатьом винятком європейські прикордонні простору ставали територіями слабко розвиненими, мають недостатньо хорошу транспортну мережу. Природні кордону такі як річки, озера, моря, и гори додатково посилювали існуючі бар'єри. Політичні концепції, й амбіції окремих милитарных блоків зробили кордону «непроникними ». Знана політика, реалізована з різних боків кордону, особливо у галузях управління, економіки, культури та соціальних справ, ще більше погіршили ситуацію створюючи з державних кордонів бар'єри що розділяють народы.

Жителі прикордонних регіонів, найбільш вовлекаемые в історичні конфлікти, відчували себе страх і непорозуміння. Ці умови не сприяли освіті контактів, і відкритого співробітництву прикордонних регіонів різних європейських государств.

Транскордонне співробітництво на прикордонних територіях має давні традиції. Попри це у деяких країнах Європи, як-от хто в Іспанії, Португалії та Греції, трансприкордонне співробітництво могло розпочати розвиватися лише у 80-х р., внаслідок глибоких політичних змін, виникнення демократичних систем, і навіть входження до Європейського Союзу (ЄС). У країнах центральної та східної Європи аналогічний процес почався в 1989 г.

Після закінчення Другий Світовий війни, в 50-ті р., представники прикордонних регіонів зустрічались у багатьох частинах Європи щоб обговорити способи ліквідації прикордонних перепон. Було зумовлено необхідністю збільшення життєвий рівень населення, і навіть для забезпечення стабільного мира.

Головна мета транскордонного співробітництва стала ліквідація прикордонних перепон, обмежень й інших складових які впливають поділ громадськості у регіонах. Це відносилося й до природним кордонів, які долалися шляхом будівництва мостів і тунелів. Негативні результати існування державних кордонів були й ліквідовуватимуться завдяки обмеження їх значення й мінімізації ролі адміністративних границ.

По Другій Світовий війни жителі деяких прикордонних територій (скандинавських країн) зрозуміли, що не можна досягти рівень життя населення, що у глибині країни, вони мають генерувати чи цілком знищити негативний вплив існуючих кордонів. Зрештою вони дійшли висновку, що йдеться про нестачі компетенції у сфері правничий та управління, ефективність своєї діяльності для регіонів й побажання громадськості буде обмежена. І тому почалося створення спільних утворень котрі займаються проблемами, що стоять перед обома сторонами з єдиною метою систематизації транскордонного співробітництва. Ці освіти часто об'єднувалися, створюючи ширший інструмент транскордонного співробітництва. Починаючи з 60-х р. до 80-х р. вони просувалися поліпшити соціально-культурного і економічного становища жителів прикордонних регіонів. Незабаром виявилося, що прикордонних регіонів очікувало вирішення питань, подолання яких міститься до компетенції уряду у таких областях як: громадське планування та управління, різних адміністративних структур, громадських організацій і методів планування; оподаткування, соціальної безпеки, навчання дітей і освіти, особливо об'єктів, і вивчення мови, і навіть взаємного оволодівання впадеющими кваліфікаціями; будівництво шляхів, комунального устаткування, інфраструктури оточуючої среды.

Проблеми що у цих галузях сприяли помилковим інвестиціям по обидва боки кордону, і навіть до утворення багатьох абсурдних ситуацій у щоденній життя. Громадяни й політична громадськість яка мешкає на прикордонних просторах почали переймати ініціативу і застосовувати тиск всіх рівнях, спрямоване на генерування або ліквідацію прикордонних перепон. Жителі прикордонних регіонів успішно реалізували цю політику 70−80 роках, користуючись підтримкою Об'єднання Європейських Прикордонних регіонів з участю Ради Європи, Європейської комісії і окремих урядів. Виникнення мережі прикордонних регіонів у Європі стало спрямовуючої силою розвитку транскордонного співробітництва усім європейських границах.

1.2. Регіони як спрямовуюча сила транскордонного сотрудничества.

Освіта спільного ринку у Європейському Союзі, демократичні зміни у країнах центральної та східної Європи на кінці 80 років відкрили більшість державних кордонів Шотландії й приєднали до співробітництву багато нових прикордонні регіони. Збільшилися також можливості кооперації, у інших країнах, про що свідчать спільні французско-британские і датско-шведские проекти. Відкриття кордонів й освіту нових, звертало увагу до існування прикордонних проблем. Стало ясно, що інтеграція Європейського Союзу потребує застосування спеціальних дій, дозволяють подолати проблеми, які гальмують даний процесс.

Апробовані інструменти регіональної політики Європейського союзу визначають результативний елемент вирішення питань у загниваючій західній та східної Європі; регіональна допомогу для прикордонних просторів виходила з «транскордонних стратегіях або розвитку », і навіть відповідних «Програмах підтримки », створюючи нову важливу ініціативу ЄС під назвою Interreg I. Регіональні й локальні суб'єкти, які діють прикордонних територіях, відразу використовували вигідні умови. Було створено транскордонні регіони там, де ще будь-коли існували на всіх внутрішніх та зовнішніх межах ЄС. З метою рішення правових проблем Ради Європи розробив умови приклади, ЄС продовжив роботу над об'єднанням багатьох правових тлумачень, уряду держав пристали на цю діяльність, укладаючи виконавчі договору ЄС і здійснюючи правові действия.

У центральної та східної Європі, де існували непроникні кордону, розвиток транскордонного співробітництва траплялося з перешкодами. Значні диспропорції у розвиток разом із тим історичні аспекти примушують вести дуже обережну і продуману політику. На цих, щільно закритих межах, реалізується ідея транскордонного співробітництва, що охопила всі сфери життя людей, громадськості, щоб виправити негативні результати географічне розташування прикордонних регіонів, соціальній та сильно різняться одержуваних доходах, диспропорцій інфраструктури, мають місце на зовнішніх межах ЄС. Люди, котрі живуть за обидві сторони кордони мають набувати загальне історичне свідомість, знайти спільну спосіб мислення, спрямований убік Європи. Прикордонні території, у яких мешкають меншини народів, вимагатимуть особливо обережних действий.

Є багато прикордонних регіонів у центральної та східної Європі, територій яких, з допомогою відділу міжнародних організацій в рамках розширення інтеграції Схід, реалізується транскордонна ініціатива й ведуться проекти. Ці регіони прагнуть використати досвід країн західної Європи на реалізації транскордонного співробітництва з задоволенням приймають позитивні поправки, щодо ведення практичного співробітництва. Ставиться це лише до локальним, регіональним і державним владі. Головною метою транскордонного співробітництва у Європі є: подолання взаємного недовіри і попереджень між жителями прикордонних регіонів, що виникають з спільного історичної спадщини; розширення демократії; подолання негативних наслідків периферійного стану та ізоляції; підтримку розвитку і економічного розвитку; підвищення рівня; швидка інтеграція із Європою за збереження можливо широкої независимости.

1.3. Головні умови сотрудничества.

Наприкінці 80-х років років почалися процеси, які мають основне значення для транскордонного сотрудничества.

— стала ліквідація внутрішніх кордонів біля ЄС — із 1 січня 1993 року. Цьому явища супроводжував перенесення державних меж, посеред напрвлении зовнішніх кордонів ЄС — із іншими. Цей процес відбувається виник у результаті приєднання до Австрії, Швеції та Финляндии;

— зусилля створені задля встановлення контактів територій виходять за нові зовнішні кордону ЄС — із метою підтримки створення інтелектуальних, політичні й економічні зв’язків із зарубіжними країнами, наприклад Швейцарією, становищем країн Центральної і Східної Європи і средиземноморскими государствами.

Обидва ці процесу безпосередньо впливають на ситуацію у внутрішніх та зовнішніх європейських прикордонних регіонах, вони привели також до певної інтенсифікації транскордонного співробітництва. Співробітництво може бути реалізований в інших формах міжнародних комісій, комісій просторового планування, і навіть включати регіональний і локальний рівні, може взяти форму транскордонних єврорегіонів. Ведеться з урахуванням формальних міжнародних угод, або без таких угод. Структури виникатимуть лише на рівні державно / регіональному або регіональному і локальном.

Ці процеси створили нове гасло і примусили звернути більше увагу до «філософію» транскордонного співдружності, має вже близько сорока — літній досвід. «Філософія «транскордонного співдружності визначає, що дві або як прикордонних регіону самостійно позначають окремі дії і, та був встановлюють контакти з партнерами з іншого боку кордону. Не не так важко об'єднати між собою державні плани чи приєднати до них кілька тисяч пропозиційпроектів і назвати це «транскордонною діяльністю» Транскордонне співдружність не можна починати лише для отримання доступу до зовнішніх програмам підтримки, хоча зрозуміло, що є, здебільшого спокусою на початку сотрудничества.

Ефективне трансприкордонний співдружність має розумітись більш широко. По-перше, він повинен охоплювати всіх аспектів щоденного життя прикордонних регіонах, т. е. бізнес, працю, відпочинок, культуру, умови життя, планування тощо. буд. По-друге, він повинен реалізовуватися щодня особами всіх зон і груп громадськості з обох боків кордону. По-третє, він повинен у всім рівням управління, т. е. державному, регіональному і локальному. Таке розуміння транскордонного співдружності означає необхідність ведення співробітництва всіх рівнях управління, а й встановлення з-поміж них скоординованих зв’язків. У іншому разі неминучі будуть суперечки компетенції, головним чином зв’язку з різноманітними, часом цілком несумісних структур управління, котрі виступають із обох сторін границ.

Така більш, інтенсивна «» форма транскордонного співдружності ведеться із гарними результатами кілька десятиліть у деяких європейських прикордонних регіонах. Об'єднання Європейських Прикордонних Регіонів (ОЕПР), прийняв такі принципи транскордонного содружества:

— партнерство.

— субсидарность[1].

— створення концепції або стратегію розвитку транскордонного содружества.

Вони повсюдно було визнано й стали основним умовою при використанні європейських програм поддержки.

Партнерство і субсидарность.

Умови партнерства об'єднує два елемента: суб'єктивне партнерство, т. е. що стосується державного, регіонального та локального рівнів із боку кордону; уровневое партнерство, т. е. між партнерами з обох боків кордону. Партнерство суб'єктивнехарактеризує зв’язок рівня ЄС (де може бути), державного рівня життя та (часто нещодавно створеному) регіонального або локального уровня.

Суб'єктивне партнерство має розширювати або доповнювати існуючі структури, але з має творити їм конкуренції. Уровневое партнерство розширює взаємну зв’язок між партнерами з обох боків кордону. Це умова означає рівність обох партнерів, незалежно від величини боку, стану економіки та інших складових, як-от кількість населення. Умовою розвитку уровневого партнерства є ліквідація численних адміністративних та фінансових преград.

Досвід свідчить, що трансприкордонне співробітництво краще розвивається і домагається найбільших б у місцях, у яких ініціативу беруть на себе регіональні і локальні субъекты.

Підхід «зі споду до горі «, що означає визнання правил партнерства суб'єктивного і уровневого, дозволяє вести співробітництво у відповідність до правилом субсидарности. Під поняттям субсидарности треба розуміти також посилення регіонального та локального рівня через перенесення компетенції на можливо найнижчий адміністративний рівень. Компетенції регіональних адміністративних одиниць, що стосуються завдань, реалізованих міжнародною рівні, так званому трансприкордонному, би мало бути зближені до компетенції, яку мають, діючи державною уровне.

Укладено багато договорів що стосуються транскордонного співробітництва двосторонній основі. Але тільки транскордонні регіони можуть заповнити ці договору конкретним содержанием.

Реалізацію практичного співробітництва на регіональному і локальному рівні утрудняє на такому факті, що рамкові умови узгоджені на вищих рівнях (європейському, двох або багатосторонньому), немає свого відображення як у державних нормативних актах.

1.4. Специфічні проблеми та напрями транскордонного співробітництва, що у різних «типах» прикордонних регионов.

Прикордонні регіони характеризуються дуже різної географічної величиною і щільністю населення, несхожими економіками та регіональними рівнями розвитку (інфраструктура, стан ринкової економіки, ринок праці та т.д.).

Прикордонні регіони можна класифікувати, застосовуючи різні критерії. Ці критерії можуть стосуватися специфічних проблем, і навіть різнорідних бар'єрів, затримуючих розвиток сотрудничества.

Серед істотних критеріїв, визначальних типи прикордонних регіонів, находится:

— рівень однорідності транскордонного региона.

На деяких територіях прикордонних регіонів виникає почуття спільного (єдиного) розуміння чи регіонального свідомості, що призводить до трактуванні транскордонного співробітництва, як природного процесу. Це почуття що єдиного розуміння виникає з історичних, культурних, мовних составляющих.

(наприклад, Південна Португалія (Галичина, Іспанія; Данія (Німеччина; Ірландія), Великобританія, Південна Ірландія; Італія, Словенія, Хорватія) або подібних та скорочення економічної єдності, відповідно до станом ринку. Стан це може постати з існування загального регіонального ринку праці трансприкордонному регіоні, компленентарности міст і сіл, з більшими на містами за однією боці кордону, які полегшують транскордонні розвитку з обох боків кордону. На інших прикордонних територіях немає почуття що єдиного розуміння у зв’язку з відзнаками історія, культурі або у економіці, і (або географічних складових, як-от море (NordDos-ole-Calais, і Kent), або гори (Перенеи, Альпи) і т.д.

1.Регионы у яких прожитковий мінімум становить менш 75% від рівня західних стран.

— рівень розвитку та статус цілей регіону на структурної політики ЄС .

Від менш привабливих регіонів, мета 1(1) у межах ЄС (місцеві, часто периферійні території, включаючи території переживають серйозний промисловий криза); через завбачливо привабливіші регіони; до завбачливо найбільш привабливих регіонів без статусу цілей, розташованих переважно у центральній частині ЕС.

— становище уздовж кордонів ЄС — зокрема що лежать вздовж внутрішніх кордонів ЄС, також зовнішніх кордонів, включно розташованими на периферії прикордонними територіями як і територіями менш привабливими розвитку (наприклад Греція; (Балкани; Німеччина; (Адже й Німеччина) Чехи), територіями найрозвинутішими у Європі (Італія (Швейцарія; Німеччина) Швейцарія; Австрія) Італія; Скандинавія тощо. буд.).

— риси географічне розташування, належить до сухопутним або морським кордонів — як у з Сардинією Корсики; Норднос-дэ-Салойс Кеит; Валі Ірландія, країн регіону балтійського моря, и волоських гір. Комбінація цих та інших складових створюють значних змін й гендерні відмінності типів прикордонних регіонів у Европе.

2. Промислові території Польщі і регіони перебувають у кризу у яких рівень (ставка) безробіття перевищує середню у ЄС, з більш високий рівень працевлаштування промисловості ніж середній з ЄС, а також малим рівнем працевлаштування цьому секторі .

3. Сільські території із невисоким рівнем економічного розвитку, виконують дві такі критерію: високий рівень працевлаштування сільське господарство, низький рівень доходу на сільське господарство, мала щільність населення Криму і (чи) значні тенденції денопопуляции.

Специфічні проблеми та напрями що стосуються різних типів прикордонних регіонів є у спільний план коротко охарактеризованы.

Слабше розвинені прикордонні регіони на внутрішніх сухопутних границах.

Сухопутні прикордонні регіони, які стратегічно вважають «слабше розвиненими», наближені до регіонів визначальних цель1 структурній політики ЄС. До сьогодні вони пов’язувалися зі слаборозвиненими сільськими територіями, які мали зазвичай маргінальне значення для економіки государства.

Транскордонні території охоплені програмами співробітництва, що визначають цель1, включають Ірландію (Південну Ірландію, території розміщені вздовж кордону Іспанії (Португалії, Корсики/ Сардинії (I), мають внутрішні морські кордону з Италией.

До типовим головним проблемам розвитку належить: відсутність транспортної інфраструктури, низькі доходи, низький рівень господарської активності, стала залежність від сільського господарства; висока безробіття, значне видалення з ринку послуг і адміністративних центрів (державних підприємств і ЄС); незначний або скрутний доступ до дешевших фінансових засобам; невеликі можливості підтримки процесу развития.

Ці дві проблеми накладаються один на одного й ускладнюють постійне розвиток виробництва і використання існуючих можливостей на збільшеному ринку ЕС.

Політичні партії і економічні зміни у центральної та східної Європі починаючи з 1989 року, сприяли виникнення нових, мінливих обставин у розвиток транскордонного співробітництва .Це співробітництво яка набирає різні форми у кожному окремому прикордонному регіоні характеризує кілька спільних рис, і навіть проблем :

— до недавнешнего часу, відсутність історичних і розширення політичних підходів розвитку транскордонного співробітництва, наприклад, у прикордонних регіонах розташованих біля нових німецьких земель, і навіть між Грузією й Болгарією / Албанією ;

— політична реальність, гальмуюча трансприкордонне співробітництво. Наприклад що стосується Грузією, розвиток контактів — відносин із Болгарією і Албанією, водночас погіршення відносин із Республікою Македонією / колишньої Югославией/;

— відсутність економічного рівноваги, частково у слідстві переходу до ринкової економіки, разом з наявними неправильними підходами в області в промисловості й торгівлі (ціни, ринки, структура зайнятості і заробітною платою). Часто це дає складнощі у створенні рамок співробітництва, розуміє як «постійне партнерство», у зв’язку з тим, що у більшості прикордонних регіонах існує страх перенесення регіональних і / або локальних підприємств у сусідні регіони держав центральної і Східної Європи, що викликає втрату робочих місць у регіонах межуючих із ЄС .

Відсутність рівноваги випливає і з недоинвестирования, існування изжившей себе промислової інфраструктури, низькою вироблення, високого безробіття, відсутності або слабко розвиненою прикордонної інфраструктури (прикордонні переходи, дорожні розв’язки, телекомунікація), і навіть серйозні проблеми оточуючої Середовища у регіонах (наприклад, недостатня охорона середовищ, як нові землі Німеччини — Німеччина / Польща, Німеччина / Чехія, Норвегія / Швеція / Финляндия).

— міграція (біженці, емігранти — у зв’язку з економічними проблемами) у регіонах, котра направляється у ЄС, які у свою чергу доповнюють процесу розширення транскордонних контактів, розрізаючи прикордонні преграды.

— значна різниця у адміністративних структурах між державами, розташованими на зовнішніх межах, починаючи з триваючим централізмом країн центральної і Східної Європи до федеральних структур держав — членів ЄС (Німеччина, Австрія), що випливають із відсутності компілятивних структур (суб'єктів) на регіональному і локальному уровнях.

Попри перелічені перепони трансприкордонне співробітництво з початку 1990;х років зробило значні досягнення вздовж німецько-польських і немецко-чешских кордонів. Тут виникли кооперативні структури у вигляді єврорегіонів. Межі співробітництва досягли: від організації транспортної інфраструктури, спільних проектів із, направлених ним у бік поліпшення ситуації у сфері охорони навколишнього середовища до «м'яких» дій, як-от кооперація у сфері бізнесу, у сфері освіти, навчання, комунікацій, культури, спорту. Транскордонне співробітництво на зовнішніх межах ЄС одержало новий ривок разом із виникненням 1994 року Програми PHARE CBC (транскордонного співробітництва) і TACIS 1996 року, які мають зворотну фінансову допомогу країнам, охопленим програмами PHARE і TACIS, з підтримки спільних проектів країн, що межують із країнами ЕС.

Морські границы.

Регіони, розташовані вздовж морського узбережжя перебуває, як на зовнішніх, і на внутрішніх межах ЄС. Вона має різні рівні - починаючи з регіонів що визначають ланцюга 1, 2 регіонам, які мають статусу ланцюзі у рамках Структурних фондів — водночас щодо моделі регіону розподіляє їх значна різнорідність проблем розвитку. Регіони, мають морські кордону, включалися в «виняткових» або спеціальних випадках в Європейські програми фінансову допомогу (наприклад, Interreg I і Interreg II)[2].

Попри наявні різнорідності, можна визначити кілька труднощів і відмінностей (спільних) для регіонів, розташованих уздовж морського узбережжя. Пов’язані вони із загальною морської кордоном й стосуються подолання проблем комунікації між регіонами, і навіть доступу до великим ринків і іншим трансграничним регіонам. Кооперація концентрується на спільних проблемах, що з охороною середовища (забруднення моря, охорона і освоєння узбережжя), використання морських особливостей (підтримка використання постійного джерела енергії, туризм на море), і навіть рішенням загальних проблемпрактичних завдань (наприклад, безпеку на море, допомога у непередбачених ситуаціях та т.д.). З іншого боку, часто дані регіони об'єднані загальними історичними корінням, єдиної культурою і торговлей.

Глава 2. Досвід організації прикордонної співпраці в Европе.

Прикордонні райони є території, у яких мешкають співтовариства, тісно пов’язані відносинами, але розділені кордоном. Незалежно від політичною системою країни, до котрої я то ці співтовариства, прикордонні райони стикаються з специфічними просторовими, соціально-економічними, соціально-культурними, політичними і законодавчими проблемами.

Кордон — то радше розмежування двох держав, ніж «фізичне поняття». Тому слід узяти на озброєння міждисциплінарний та діючий міжнародний підходи, засновані на вивченні питань, що з кордоном й мають важливого значення визначення різних типів економічних, культурних і розширення політичних відносин, які виникають чи розвиваються у прикордонних і на віддалених районах. Жорсткі теоретичні визначення тих районів недоречні; райони розглядати у багатьох вимірах залежно від функцій, що є предметом изучения.

Основний принцип прикордонної співпраці залежить від тому, щоб створювати зв’язку й договірні відносини у прикордонних зонах з метою пошуку спільних рішень ідентичних проблем. У державних установах усвідомлюють особливий характер проблем, із якими стикаються прикордонні співтовариства. Регіональна індивідуальність мусить бути підтримана, а європейське будівництво і більше, європейська інтеграція, потребують успішному прикордонне співробітництво, щоб продемонструвати міцність, справжність і «законність цього процесу, в цьому плані прикордонні райони грають роль майданчики Європи. Європейське будівництво збагатиться динамізмом розвитку та специфічними якостями місцевої та регіональної співтовариств, розташованих з обох боків кордонів, оскільки вони спільні зусилля розвивають існуюче партнерство і солідарність, відбивають то, якою повинна бути Європа, об'єднана своїм розмаїттям. Більше 70 прикордонних районів з 235, зарегистрированных Радою Європи на 32 країнах-членах, ясно зазначають, що Східна Європа є справжнім мозаїкою. Конче важливо знайти той основний зразок, який надає європейської мозаїці красу та значимость.

Прикордонні райони є частиною отого зразка чи конструкції, оскільки кордону, як історія, завжди, були відмінністю європейського ландшафта.

2.1. Визначення поняття «прикордонні регіони» [ [i]].

Прикордонний регіон — це потенційний регіон, із властивою йому географією, історією, екологією, етичними групами, економічними можливостями і що т.д., по розділеної суверенітетом урядів, правлячих з обох боків кордону [[ii]].

Визначення, сформульоване Денисом де Ружмонтом, може мати провокаційний характер з погляду урядів, тим щонайменше воно вказує, як мають розвиватися прикордонні співтовариства, якщо вони виникають, а то й як політичних цінності, то крайнього заходу з місця зору функционирования.

Підвищена увага приділяється проблему кордонів і прикордонних територій, особливо у межах Європейського союзу (далі ЄС). Цей інтерес обумовлений поступовим ослабленням політичних демаркаційних ліній і запланованим зникненням економічних бар'єрів. До того ж, він по-своєму кристализирует всі труднощі, обмеження і стримуючі чинники, що їх подолані по дорозі інтеграції. У цьому разі прикордонні райони справді є критерієм і каталізатором прогресу європейського строительства.

Розміри прикордонного району визначаються двома розглянутими фактами: кордон як фізичне поняття і прикордонний регіон як територія нових договірних отношений.

Кордон — це передусім фізичне поняття, яке часто позначається покажчиками визначальними територію держави. Вона таким чином беззастережно вказує сферу дії національного суверенітету, становить цим ключовою елемент національної території або будь-якої інший «національної системи «[[iii]], включаючи складові і подсистемы.

Кордони виконують істотну функцію держав: встановлення території як основи діяльності всіх систем і підсистем, куди теоретично поширюється національний суверенітет; наприклад, національну систему освіти, національна економіка, національної валюти, національна безпека, поліція, правосуддя і т.д.

Набір обмежень всім систем і підсистем держави у якомуабо окремо взятому районі обов’язково викликає конфронтації, дисбаланси і навіть конфлікти у регіонах, розділених кордоном: часто їх системи будуть суперечити одне одному або ігнорувати одне одного, бо між ними немає достатньої кількості сполучних ланок і договірних процедур, по крайньої мері при зрозумілому становищі вещей.

Територія прикордонних регіонів як система мусить бути такжепроанализирована з погляду сповненості стосунків з урахуванням соціально-економічних, політичних, культурних та інших сил, які переходять із однієї сфери у іншу: наприклад, у сфері культурних, соціальних, економічних, подільних і навчальних відносин. Тож у прикордонних районах дуже важливо відкрити «мости », «точки перетину «і договірні зв’язок між різними партнерами найголовніше областях прикордонного сотрудничества.

Останні три чи десятиліття у Європі з’явилася нова геополітична інтеграція. «Роль кордону (…) змінилася. Замість бар'єра вона поступово стає місцем, де зустрічаються два виду реальності й з’являється змога взаємодоповнення, долаються відсталі концепції національного суверенітету. Через виникає нову ситуацію, центральному уряду підлягала б прикордонним регіонам такий рівень автономії, яка б їм, наприклад, вести переговори з прилеглими територіями в специфічних областях. Існує багато територій у яких можливо зробити певні зміни щодо, щоб відшкодувати і навіть звести нанівець негативний ефект кордону, поважаючи у своїй правові норми кожного государства. 3].

Саме для пом’якшення ефекту кордону, прикордонні функції повинні прагнути бути хіба що нейтралізовані, що передбачає визначення кордонів із погляду різних функцій чи результатів розділення бізнесу і соединения.

Наступні функції входить у це определение:

— військово-політична стратегія як основний об'єкт територіального питання государства;

— розрив щодо рівня розвитку та нерівномірність у економічній, культурною та соціальною сферах;

— добір і вибір, наприклад, з погляду иммиграции;

— створення умов та будівництво виробництва товарів, послуг і тимчасових робочих мест;

— культура і знаходять способи поведінки, які ведуть до зняттю чи изоляции.

Негативні на прикордонні райони у Європі передусім оказывают:

— економічний дисбаланс;

— віддаленість культур;

— політичні особенности.

Термін «прикордонний чи прикордонний регіон «має три очевидних аспекти: простір (більш-менш чітко певне), спільноти і групи, і навіть відносини, що існують між ними, які можна порушено чи заблоковані існуванням границы.

З погляду простору прикордонні регіони може бути розглянуті как:

— зоны;

— полюса;

— адміністративні і політичні образования.

Термін «Прикордонна зона» розмежовує регіон. жителі якого мають лише меншою мірою вигравати від звільнення з податків на обіг та користуватися пільгами по імпортним мита, було б розуміти як окружність з радіусом 15 км. центром якої є митний пункт [[iv]].

Довжина радіуса не може змінюватися, як і це випливає з визначень понять — прикордонна робоча сила. прийняті у різноманітних державах СНД і органах Співтовариства. Спільним у тих визначеннях і те: що прикордонний робочийта людина. яке маючи місце проживання чи проживання прикордонну зону з радіусом 10, 20 і навіть 50 залежно потім від держави і періодично повертаючись туди хоча разів у тиждень, працює у сусідній державі в зоні з такою самою радиусом.

ЗЄС (Західний Європейського Союзу) встановив радіус удесятеро км. У ЄЕС до 1988 роки розглядався радіус в $ 20 км. хоча разів ставили на обговорення питання радіусі 50 км. Директива Ради від червня 1972 року визначила прикордонну зону як територію перевищує 15 км; завширшки / політ ворони / з місця відліку від кордону сусідньої держави члена. Кожне государство/член має включити в прикордонну зону будь-яке співтовариство. територія якого хоча б частиною перебувати у даної зоне (неофициальная трактовка).

Визначення, дане Радою Європи, досить широке, оскільки передбачає, що прикордонний робочий, дбає про території одній з договірних сторін і офіційно проживає біля інший договірної боку, куди він періодично повертається щодня чи хоча колись на тиждень. Щодо прикордонний робочий дбає про території одній з договірних сторін, куди він періодично повертається щодня чи навіть разів на тиждень. Щодо відносин між Францією і договірними сторонами, граничащими і Франції, додано наступний пункт, зона, не що перевищує в радіусі 20 км обох від спільного кордону сторон. 4].

У двосторонніх угодах отримують схвалення різні підходи і протяжності прикордонних зон. У Франко/Бельгийском угоді, наприклад, визначено два виду зон: «краща» зона, що об'єднує співтовариства в радіусі 10 кілометрів від межі і «звичайна» зона, виконує співтовариства «до 20,25 кілометрів від кордону». Здебільшого відстань по радіусу цих зон коливається від 10 до 50 км залежно від держави і чинного законодавства. На цей час, проте, «зональний «підхід відчуває серйозної конкуренції із боку політизованої і адміністративного підходу заснованого на сукупної території місцевих суб'єктів, межі яких є загальну границу.

Такий політичний і адміністративний розподіл, запроваджене державою і/або визнане їм у відповідність до федеральної системою, нерідко має тривалу пам’ятати історію та є наслідком географічних відмінностей, форм взаємозалежності чи прогалин між містом і селом, етнічної ситуації у країні, або ж просто продуманого вибору центрального правительства.

І Ради Європи, і Європейського Союзу розглядають прикордонний регіон у точному смислі державного територіального суб'єкта, розташованого відразу після державного рівня життя та має загальну землю за українсько-словацьким кордоном [5] з однією або кількома подібними сусідніми субъектами.

Таке адміністративне і політичний розподіл на регіональному і/або субрегіональному рівні визначає простір застосування суверенітетів зацікавлених держав, отже зону прикордонного співробітництва. Прикордонний державний орган є міжнародний інструмент, заснований на політичному і/або адміністративному розподілі зацікавлених держав, саме округи та режеены мови у Франції, кантони у Швейцарії, провінції та західні райони Італії, крейзы чи землі на Німеччини, воєводства у Польщі, графства чи герцогства у Великобританії й Ірландії, номои у Греції, автономні співтовариства хто в Іспанії, адміністративні регіони у Португалії й т.д.

Там, де йдеться про прикордонних зонах, інше тлумачення передбачає, що таке національне суверенітет поширюється у вигляді здійснення трьох звичайних функцій, визнаних, зокрема, Європейським Союзом у всіх його текстах:

Кордон як фізичне поняття: коли мають місце пересування через кордони між сусідніми територіями, бар'єри і контрольно-пропускні пункти, існуючі всередині Співтовариства, виявляють недоліки європейської інтеграції, як і показали триваючі коливання у зв’язку з Шейгенским угодою, що набрала чинності з ще на початку 1995 года.

Кордон в технічному аспекті: тут порушується питання зняття так званих «технічних «обмежень, наприклад, у сфері «вільного пересування «робітників і осіб незалежних професій, і навіть застосовуваних по відношення до послуг, громадським ринків, переміщенню капіталу і товарів у общем.

Кордон у фінансовому плані: «коли держава, де живе прикордонний робочий та його сім'я, забезпечує останнього освітою, культурними, соціальними і медико-соціальними послугами, було б нормально і природно при цьому держави стягувати з цих осіб налог[6].

Особлива ситуація з проблемами податків можна застосовувати у двосторонніх договірних положеннях і двосторонніх прикордонних угод. Поки що у Співтоваристві немає жодних директив з цього питання, держава робить у праві мати міркування чи заперечення проти запровадження однакової системи оподаткування прикордонної робочої силы.

Пріоритет може бути віддана скоріш вирівнюванню прикордонного оподаткування ніж місцеві оподаткування (чи місця перебування чи місця проживання). Це допомогло б значно зміцнити прикордонне співробітництво у фінансовому сенсі у всіх галузях, де вона вже набуло розвитку або вона буде развиваться.

Кожен прикордонного регіону є специфічні характерні риси у залежність від того, чи є з його території чи більше міських полюсів тяжіння або ж навіщо характерна малозаселенность. Що ж до промисловості, то порівняння проводиться по обидва боки кордону, — типи продукції, розміри і організація компаній, і відносин між ними — у багатьох прикордонних районах слабко осмислюється організація систем сполуки міських структури узгоджену внутригородскую мережу прикордонного сотрудничества.

Економісти першими побачили значення «полюсів зростання «і «осей розвитку «і зазначили з їхньої важливість розуміння природи регіонів, включаючи прикордонні регионы.

" Поляризований регіон — це різнорідна територія, різні частини якої є взаимозаполняющими й утворюють з домінуючим полюсом більше економічних зв’язків, ніж із сусідніми регіонами [[v]].

В багатьох випадках кордон руйнує чи порушує нормальне функціонування поляризации (й) таких міських структур, що зумовлює «порушень економіки високого рівня », фіксованих економістами в прикордонних территориях.

Поляризований регіон визначається за погляду щільності, де полюс ж виконує функцію центральної точки обміну товарами і послугами, чия внутрішня щільність за всіма показниками вища, ніж залученої чи залежною території. Концепція щільності то, можливо экстраполирована інші сектору економіки, наприклад, культуру, освіту, інформацію, охорону здоров’я, адміністративні послуги тощо. буд. Ці соціальноекономічні та соціально-культурні функції утворюють сектора тяжіння в центрі бізнесової та культурної життя, проте їх зони тяжіння необов’язково би мало бути у тому непространственном вимірі. Багатофункціональний поляризований регіон може бути (у прикордонному контексті) територією партнерства, взаємодоповнення і економіки високого уровня.

У цьому контексті поляризації, з погляду плюридисциплинарности, прикордонні регіони можна розглядати в плане:

— цілісності: формує чи прикордонний регіон одне? Якщо це так, то яких галузях і по якої межі? Із якими учасниками і базі яких стратегий?;

— центрального становища: якими є центри чи полюси, формують його міську мережу? Яке їхнє ієрархічне становище? Які їх обопільні функції та зв’язку, залежності і взаємозалежності? ;

— області сил: як з’являються і розвиваються інтереси і стратегії відповідних груп, соціально-економічних зусиль і культурних організацій ?

Іншим основним підхід до прикордонним регіонам передбачає чітке розмежування органічних чи функціональних відносин також конфліктних відносин. Таке розмежування важливо у випадку з прикордонними регіонами, бо в території більшою мірою, ніж інший відбувається взаємодія функціональних, контрактних відносин, з одного боку, чи конфліктних відносин, з іншого: теоретично для партнерів завжди є можливість знайти спільні рішення ідентичних проблем, які зачіпають довкілля, зайнятість, інвестування, соціальне забезпечення навчання чи комунікації. Проте, через систем, до яких вони мимоволі вплетені, прикордонні відносини характеризуються також конфліктністю. Саме тому населення багатьох прикордонних регіонів цікавить можливість і бажаність виникнення «прикордонного свідомості «, «прикордонної культури », заснованих скоріш на партнерство, ніж на «обопільні праві втручання » .

Можливо визначити прикордонний регіон, наголошуючи на важливості географічних, економічних і полі-тичних особливостей, й за правилами перемінної геометрії залежно від виду та важливості проблеми з якими вони сталкиваются.

Денис де Рушмонт писав 1978 року, що прикордонний регіон визначається по-перше і переліком його загальних проблем. Останні ставляться до простору секторам економіки, соціальної й нерозривності культурної активностью.

Просторове планування і планування охорони навколишнього середовища — це проблеми, які переважно характеризують прикордонні території і що впливають на узгоджені рішення, прийняті територіальними співтовариствами розташованими з обох боків від границы.

На глибшому рівні розуміння, історія накладає свій відбиток на специфічну природу й оцінити оригінальність проблем прикордонних територій. Будучи віддаленими чи «прикордонними землями «держав, ці території згодом отримали ведення функції, котрі всі більше й більше ставали секторальными і припинили бути суто військовими. Законодавчі і освітні структури прикордонних регіонів незважаючи на бурхливі події, які відбуваються то, на однієї, то, на інший національної території, тим щонайменше зберегли відмінності, які у результаті нестабільності державних меж упорядкування і зробили їх схожими таких ж структури у частинах держави. Історія життя та такі відмітні структури також сформували ставлення до кордону і прикордонним територіям переважно старих та нових прикордонних районах центральної та східної, і навіть західної Європи. Усі це означає труднощі й самобутності прикордонної проблема у всіх частинах Европы.

2.2. Розвиток прикордонного сотрудничества.

Прикордонні відносини місцевих і регіональними співтовариствами може бути формальними чи неформальними, первичными (то є спонтанними) чи вторинними (тобто організованими). Прикордонні інституції мають сприяти розвитку подібного типу організованих отношений.

Існує дві визначення прикордонних інститутів, першеемпіричне, другеюридическое.

Емпіричне определение.

Термін «прикордонний інститут «у якнайширшому сенсі визначає будь-яке колективне прикордонне ставлення, визнане, а то й обов’язково офіційно, так хоча б публічно. Це може регулювати ситуацію, починаючи від, схвалених міждержавним ставленням, до інших зв’язків, встановлених між асоціаціями з обох боків кордону. Усі такі відносини, институциализированные угодами, протоколами, статутами (уставами) чи довгостроковими і регулярними контрактами, повинні мати три основних параметри, які вписуються і в будь-які визначення прикордонного региона:

— територія применяющаяся і по певної міри має границы;

— співтовариства чи адміністративні освіти, зруйновані загальної границей;

— місцеві і регіональні функції, єдині, множинні чи загальні, з відповідними положениями.

Два коротких прикладу, один узятий із французького законодавства, більше з конституції Швейцарії, кожен по-своєму підтверджує це определение:

Французький пример:

" Ст.9: Як виняток, кантони зберігають декларація про укладання договору з іншими державами договорів, які зачіпають державну економіку, відносини з сусідами й реалізацію [[vi]] політики; тим щонайменше такі договори нічого не винні суперечити Конфедерації чи правам інших кантонів " .

" Ст.10:1. Офіційні відносини між кантонами і іноземними урядами чи його представниками виробляються за посередництва Федерального Ради. «.

2. Проте кантони можуть підтримувати відносини прямо пов’язана з владою дешевше сходи й службовцями інших держав по питанням, зазначених у статті «.

Юридична определение.

У самому суворому і у сенсі терміна, прикордонний інститут — це міжнародний інструмент визнаний міжнародним правом як відповідного контексту для взаємин у прикордонних районах. Цей міжнародний інструмент, з погляду області застосування, стосується ведення адміністративних підрозділів зацікавлених держав. Інституційні відносини є ембріональної формою прикордонних інститутів власності та відкривають початку співпраці, що є незамінними для будь-який розмежованою території. Якщо випробування виявляться постійними, вони зможуть навіть сформувати основи інститутів. Однією з причин їхнього до появи прямих прикордонних відносин між внутригосударственными громадськими співтовариствами, які мають враховуватися, і те, держава вважає важким швидко і ефективно вирішувати, особливо у прикордонних зонах, завдання, що входять у межі чиновного відповідальності, І що «близькі відносини «вигідні внутригосударственным співтовариством, розділеним границей.

Друга причина появи інституціональних прикордонних відносин є транснаціональне вимір будь-який більшої прикордонному регіоні. Остаточним рішенням перспективі стане розширення відповідність до внутрішнім законодавством сфери відповідальності прикордонних співтовариств, незалежно від місцевої відповідальності субдержавних утворень. Європейські інститути як і уряду держав намагаються розробити нові інструменти співробітництва міжнародною рівніінструменти, створені задля визнання сфери відповідальності, у межах якої прикордонні співтовариства зможуть встановлювати прямі прикордонні взаємини спікера та створювати інструменти співробітництво між національними урядами, де прикордонні співтовариства грали б відповідну роль.

Державами визнається те що, що існують певні специфічні питання з чітко означеними сферами і межами відповідальності, які хоч і здаються «» міжнародними'' чи з крайнього заходу прикордонними чи транснаціональними, можуть підпадати під виняткове ведення державиздійснювати міжнародні відносини, а укладати пряму компетенцію внутрішньодержавних структур, по крайнього заходу у разі правозастосування. Держави, в такий спосіб, беруть він зобов’язання у вигляді міжнародної угоди, тобто. договору між державами, визнати, що прикордонні співтовариства не більше внутрішньодержавної законодавчої системи поділені компетенцією регулювати відносини безпосередньо і, якщо потрібно, укладати законні операції з прикордонними співтовариствами, розташованими біля іншого держави, який підписав відповідний договір [[vii]]. Міжнародні угоди сприяють перерозподілу влади вмеждународных публічних стосунках між центральним уряд і прикордонними сообществами.

Проте, доки видно, аби існуючими угодами така мета була достигнута.

У такого підходу показові три угоди: угоду 1977 року у рамках Північного Ради; Європейська рамкова конвенція 1980 року й Бенилюкская конвенція 1986 года.

Європейська рамкова конвенция[7] обумовила поява низки більш пізніх змін — у розвитку прикордонної співпраці, будучи основним документом для можливих форм прикордонних отношений.

Європейська рамкова конвенція про прикордонне співробітництво була підписана Мадриді 21 травня 1980 року. Вона стала завершенням ретельної роботи Ради Європи. Парламентській асамблеї відводилася роль фундаменту нового будівлі, у якому процес європейського будівництва відіграв би відому роль прикордонних територіях [[viii]].

" Принципи, перелічені у цьому тексті, можуть бути базисом нової доктрини міжнародного права, яке регулює відносини сусідів, пов’язані з перетинанням кордону, і навіть поділ відповідальності між місцевими властями[8].

Рамкову конвенцію як така немає метою охопити всіх аспектів прикордонної співпраці, спеціально підкреслюючи, що її положення" не перешкоджатимуть договірним сторонам за згоди звертатися по допомогу до інших форм прикордонної співпраці [[ix]]. І тут залишаються відчиненими двері на подальше розвитку, забезпечує успіх застосування концепції, тобто ратифікацію державами й витягування з її користі прикордонними співтовариствами. Саме так вирішуватиметься питання цінності даного инструмента.

Першим важливим моментом рамкової конвенції є з’ясування зв’язку між прикордонним співробітництвом та всіма відносинами сусідів. По-друге, становище рамкової конвенції не носить занадто імперативного характеру. Структура конвенції незвичайна: складається з досить стислого угоди, практики застосування міжнародного договірного правничий та переліку додатків у вигляді «типових і рамкових угод, статутов (статутів) і контрактів », які «мають тільки рекомендаційну, а чи не договірну цінність» [[x]]. Конвенція вносить ясність на питання у тому, що кожен держава має розвивати прикордонне співробітництво між територіальними співтовариствами, що таке співробітництво може набувати форми прямих угод, укладених між тими співтовариствами під патронажем владних повноважень правительств.

У конвенції різняться дві основні форми співробітництва: а) узгоджені дії та обмін інформацією б) укладання угод й домовленостей, які включають встановлення специфічних юридичних зв’язків (ст. 2 пор.1).

Конвенція про прикордонне співробітництво розглядає Європейські держави як одне. Тому повинна бути підписано і ратифікували усіма новими державами — членами Ради Європи, і навіть державами зі спеціальним статусом гостя при інститутах Ради Европы.

З підписанням рамкової конвенції було запропоновано нові типові угоди, мають статус докладання чи протоколи рамкової конвенції [[xi]].

Ринкові інститути всіх інших держав історично й політично пов’язані і отратифицированы у системі внутрішньої організації, що дозволяє вирішувати повсякденні прикордонні проблеми на базе.

Завдання міжрегіональних і межтерриториальных організацій зазвичай залежить від спільному дослідженні прикордонними співтовариствами загальних проблем, що виникають з практики, про те, щоб створити узгоджені рішення. У цьому НАТО і ЄС є спеціалізованими. Такі структури зазвичай розглядаються як робочу силу груп чи «Єврорегіонів » .

Дані структури можуть бути з урахуванням муніципальних і межмуниципальных ініціатив чи ініціатив походять із регіональних еліт і міжрегіональних утворень Межмуниципальное рух щодо організації прикордонної співпраці включає «Еврорежью» в «Гронау» (Німеччина), що з 1973 року об'єднує місцева влада Голландії й Германии.

За загальним правилом, угоди з освіті цих структур нейтральних, не включає у собі преамбули та декларації принципів, а фокусируют впливом геть опис членів організації, її структур та скорочення робочих процедур. У кожному разі, ж добре відомо, що структура і характерні риси цих органів спрямовані влади на рішення питань у основних п’яти сферах діяльності, які або перераховані за її створенні, або випливають із дій які входять у їх членів. Ці сфери діяльності, присутні переважають у всіх міжрегіональних угодах чи протоколах, присвячених створенню цих прикордонних органів, зводиться до следующему;

— економіка і занятость;

— транспорт (туризм) і телекоммууникация;

— культура і образование;

— питання здоров’я та соціального обеспечения;

— просторове планування ;

— навколишня среда.

Іноді боку з більш специфічними завданнями вирішують питання секторальної характеру, такі як питання сільського господарства і харчової промисловості, досліджень, і технологічних нововведень, енергетики, і водопостачання, політики щодо районів і т.д.

Орієнтування виключно на внутрішнє право, або його застосування до прикордонним відносинам, коли це дозволяє законодавство чи конституція, з багатьох причин, як доведено практикою прикордонного співробітництва, перестав бути адекватними завданнями управління цими регіонами. По-перше, завдання таких асоціацій з визначення транснаціональні. По-друге, законодавство дуже рідко націлене на заохочення розвитку прикордонної співпраці. Більшість учасників прикордонної співпраці в такий спосіб звертаються до міжнародного права, може, воно уявити рішення чи нет.

У випадку не дивно, що структури прикордонного співробітництва, які отримали розвиток вздовж кордону, у Європі, повинен мати тісні зв’язки з рамкової конвенцією Ради Европы[9]. Хоча дехто з тих структур існували набагато раніше прийняття рамкової конвенції, більшість їх з’явилося саме підписання Модридской інвестиції, і всі таких структур більшою або меншою мірою посилаються на нее[10].

Оскільки ситуація щодо правового ваги і розширення сфери рішень, прийнятих цими робітниками комітетами, досить двусмысленной, постоянная конференція місцевої та регіональної органів влади в.

1991 році отримала від імені прикордонних співтовариств прийняла резолюцію 227(1991) «Про зовнішніх відносинах місцевої та регіональної влади », рекомендующую Комітету міністрів Ради Європи: «розробити додатковий протокол, расширяющий сферу застосування Європейської грамотою конвенції про прикордонне співробітництво між територіальними співтовариствами і владою, і признать:

1) право місцевої та регіональної адміністрацій здійснювати прикордонні отношения;

2) як юридичних національного законодавства органи прикордонного сотрудничества;

3) законність актів цих органів у національному законодательстве.

2.3. Перспективи прикордонного сотрудничества.

Політичне, економічний добробут і соціально-культурне значення прикордонних регіонів невпинно зростає, оскільки будучи зовсім на просто периферійними територіями держав, вони є зачатки змінюваної Європи. До того ж, є каменем спотикання прогресу чи стагнації європейського зростання. Оскільки геополітика і інтеграція є двома ключовими словами майбутньої прикордонних регіонів Європи, перше, що має зробленовизначення загальних секторальних перспектив.

Перспективи розвитку прикордонної співпраці у тих європейського зростання систематично описуються як «» сприятливі «», «» глобально позитивні «» чи навіть «» чудові «». Це розвиток стикується із загальним що відбувається курсом європейського будівництва, різними процесами прикордонної інтеграції, які сприяють появі Європи пов’язано з регіонами. З погляду інтеграції, що відбуваються зміни стимулюються, значною мірою, створенням європейського ринку з початку 1993 року, певним в Єдиному Акті і створення з початку 1994 року загальної європейської економічної зони, включаючи 12 і ще 6 держав Європейської Асоціації Вільної Торгівлі / ЄАВТ/ - Швейцарія виняток із першого лютого 1994 года.

Прикордонне співробітництво поширюється в Європі і це необоротно. Результатом поширення прикордонної співпраці стає виникнення повноцінних, багатомірних, прикордонних регіонів і практичне зникнення функцій міжнародних кордонів, що у майбутньому будуть з'єднувати, а чи не розділяти території. Прикордонні території всюди у Європі існують договірної, а чи не конфліктної основі. Необоротність ініціатив прикордонної співпраці поповнюваних майже скрізь вздовж європейських кордонів також гарантуються систематичним розвитком у Європі інститутів різних видів тварин і рішень щодо всій Європі завдань, спрямованих на посилення прикордонної співпраці, і навіть важливістю прикордонних регіонів на розподіл державам й у європейських інституцій у Брюсселі та Страсбурзі, як показників і символів Європейського союза.

Аналіз інтеграції показує, що розміри прикордонних зон наново визначаються і змінюються залежно від цього, рухається європейську інтеграцію вперед, варто дома чи регресує. У прикордонних територіях Іберійського півострова, наприклад, політики і дослідники розробляють ряд сценаріїв, щоб пересвідчитися, що прикордонні території (чи буферні зони), що інколи залишаються на периферії економічного розвитку, мали б більшої популярності сполучних районів. У цьому плані, Іберійський півострів розглядає регіоналізацію як із пріоритетів європейського розвитку. Процес регіоналізації, що у зараз у Португалії, наприклад, забезпечує поява політичних, і адміністративних регіонів, і навіть децентралізацію влади й ресурсів. Новий комітет регіонів, створення якого передбачено Маастріхтським договором і офіційно заснований 9 березня 1994 року у Брюсселі, заохочує регіоналізацію у країнах, де його не існувало або він грала зовсім великої ролі. Економічні зміни, докладніша інтеграція до європейських інститути, зміцнення регіональної індивідуальності і місцевої влади є частиною результатів розвитку Європи. Не вносячи внесок у розвиток централізму, процес регіоналізації призведе до радикального перегляду кордонів, територій усією Європою з погляду контрольованих, доповнюють одне одного центрів, і уможливить подолати труднощі управління районами, що за своєю природою найкращим адміністративним явищем і відсутності однакового інвестування і шляхом створення інфраструктури, насамперед на периферійних територіях Европы.

Розвиток зміцнення прикордонних інститутів власності та відносин мають містити чотирьох пріоритетних областях. Такими є: а) розвиток самосвідомості, який передбачає нову політику області коммуникаций.

Зусилля в розвитку європейського будівництва мають грунтуватися на абсолютно новій концепції інтегрованої прикордонної регіональної політики України з реструктаризацией прикордонних інституцій підвищення їх ефективності і зайнятості. Ряд оцінок прикордонних інститутів показав. що ним колишньому бракує таких політичних зобов’язань, які додали б ваги їх рішенням. Прикордонні інститути має зробити своє існування серйозніших на регіональному рівнях. Повинні зробити певні кроки, створені задля зміцнення їх політичного фундаменту, аби в них була політичну волю створити інтегровану соціальноекономічну територію. зберігає на повагу до розбіжностям і що грунтується справжньою партнерство і почутті солідарності в щоденного життя. Невідповідність у робочих системах було також зафіксовано лише на рівні консенсусу і навіть компромісних рішень. які мають зобов’язати різні договірні боку укласти прикордонні соглашения.

Процес інтеграції, частиною якого є прикордонні інститути, призводить до великим політичним зобов’язанням своїх членів. Перше завдання. що стоїть перед цими інститутами у тому, щоб оживити власний дух єдності і згуртованості з метою підвищення довіри до них. Слід поставити запитання про їхнє внутрішньому управлінні, істотною базі їх короткостроковій і довгостроковій діяльності. Всі ці інститути мають різними активами, які б дати їм із важливими ініціативами у програмних областях. Перш що вони зробити це, вони мають забезпечити себе політичної силою сумірною зі своїми амбіціями і поліпшити свій імідж. Звертаючи увагу до свої відносини з пресою, прикордонні інститути як зможуть підвищити довіру себе, а й стимулювати виникнення прикордонного самосвідомості у процесі Європи. Кожен прикордонний інститут сидить над вибором розвитку справжнього партнерства — навіть вона грунтується на конкуренціїі тому зміцнює свій фундамент або щось чинить і ризикує порушити свою систему, у разі прикордонний регіон розколеться і втратить своє операційне единство.

Прикордонні інститути та їхні договірні боку мають і далі відстоювати своїх прав на прикордонному рівні посередників між національними та федеральними органами чи владою. Якщо ясні пріоритети не встановлено для цілого регіону усіма партнерами, прикордонні інститути не зможуть внести значний внесок у розвиток території. Прикордонні інститути є координуючими органами і дружина мають вживати свої ресурси для доповнення можливостей які входять у них організацій. Отже, вони допоможуть встановити справжнє партнерство і реалізувати жодну з цілей інститутів прикордонної співпраці, розвитку і досягнення більшого ефективності у економічній, соціальної, культурної і інституційної сферах. Але це неспроможна запобігти здобуття права національних урядів відносини із своїми централізованими чи федеральними системами не коїли б «координаційні центри «на допомогу всім прикордонним інститутам, які можуть перебувати з їхньої територіях. б) согласованное розвиток, яка передбачає нову політику області залучення инвестиций.

Під час быстроразвивающейся фази інтеграції прикордонні інститути вирішать щодо напрямів діянь П. Лазаренка та візьмуть специфічних рис кожного регіону на ролі засади власного об'єднуючою ролі. Будучи зацікавлені органи у регіональній микроинтеграции, вони допоможуть ухвалити рішення про способі розвитку нової політики інвестування та управління ринком робочої сили в. Пропонуючи пріоритетні області, вони дадуть нового потужного імпульсу розвитку регіонів, помогая:

— визначити загальні для регіону проблемы:

— підтримати спільні або мають на одне проекти развития;

— зміцнити консенсус і прикордонний рефлекс.

Залучаючи політичних, економічних пріоритетів і культурних лідерів будь-якою рівні, прикордонні інститути та їхні члени сприяють розвитку нормального процесу консультування. Щойно пріоритети регіону встановлено, вони можуть сконцентруватися на координації обраних проектів. Ключовими словами прикордонної ефективності є: самосвідомість, міна й спільне управління. Дебати й характеру дискусії, розгортаються у деяких прикордонних інститутах, справляють враження, хоча все обстоюють позиції спільну діяльність, проблеми досі розглядають із погляду місцевого і короткострокового значення. Розвиваючи велику відкритість, прикордонні інститути допомагають зруйнувати перегородки всередині свого регіону, перебудувати економічний потенціал із боку межі і зміцнити найслабші структури. Таким шляхом вони допомагають виробити нову політику області інвестування та розвитку, скоординовану з державними та інститутами. Факт, що живуть у різних країнах корисно їм розділяти одні ідеї, й роботи. Кожен прикордонний Інститут мав би навіяти усім своїм членам і партнерам ідею загальної прикордонної політики волі просувати її. в) хорошо підготовлений район з погляду здійснення нової політики у сфері захисту довкілля і землепользования.

На регіональному рівнях прикордонні інститути допомагають іншим партнерам знаходити рішення таких місцевих проблем як розміщення відходів. Дуже важливо було що вони відігравали провідну роль формуванні ідей, висування ініціатив й одержанні практичних результатів. Вони мають прийняти узгоджене угоду про проблеми кожного з п’яти членів та зробити внесок у схвалення підходу, координуючого політику просторового планування, що забезпечує збалансоване використання прикордонної території, на узгодженої основі, між площами під будівництво, сільськогосподарськими землями природними і індустріальними зонами, територіями і землями призначеними спорту отдыха.

Охорона природного і охорони культурної спадщини займе важливе місце у плані прикордонних території. У плані повинна також може бути сувора лінія зі збереженням водних ресурсів, очищення від забруднення джерел постачання та повітря. і навіть спільному розміщення всіх видів отходов.

Навіть якщо взяти прикордонний регіон щедро обдарований основними інфраструктурами його прикордонне співтовариство повинні пропонувати плани щодо розвитку автомобільних доріг задоволення потреб своїх жителів та домагатися обслуговування основними європейськими засобами комунікації. Розвиток артерій комунікацій й створення кращої телекомунікаційної системи також є важливими способами запобігти регіон від маргіналізації, поліпшуючи його і роблячи міцніше його на європейської сцені. Привести до Європи. позначити різні думки і створити місцеві зв’язку — ось ключові елементи у сфері транспорту для прикордонного региона.

2) синтез культур, що передбачає оновлену політику області культури, включаючи навчання, засоби інформації та обмін між громадськими организациями.

У зв’язку з тим, що на європейські регіони переживають нині процес швидких змін, прикордонні території стануть лише більш динамічними і більше конкурентоспроможними. якщо вони розроблять свої інститути навчання з урахуванням попиту ринку робочої сили в деякі високотехнологічні і високоякісні сектора послуг. У деяких випадках можна буде оцінити можливості розвитку та адаптації малого середнього бізнесу у прикордонних районах; стимулювати відродження високоякісної індустрії туризму й розвивати спільне контрактирование, технологічні обміни і за можливості сільський туризм.

Особливу увагу має приділятися мережі клубів і асоціацій — заснованих на виключно добровільній основі у кожному прикордонної території, а також пресі, що відбиває їхня діяльність. Прикордонні інститути повинні всіляко заохочувати дослідницькі центри підвищення мастерства.

Кожен прикордонний регіон має визначити загальні пріоритети і з'єднати прагнення соціально-культурного розвитку в такий спосіб, щоб запобігти дублюючу діяльність й порожню трату часу у складний период.

Кожен із регіонів повинен переконатися, що успішний розвиток якого одного сектора не порушить баланс іншого і завдає постійний ущерб.

Глава 3. Транскордонний союз Єврорегіон «Німан» ніж формою співробітництва із регіонами країн Європейської союза.

3.1. Перспективи відносин Республіки Білорусь у із Європейським Союзом в 1997 году.

Побудова діалогу й її подальшого розвитку відносин із Європейським союзом (ЄС) 1997 року можливо у всіх галузях: політичної, економічної, науково-технічної, культурної. Воно полягає в розумінні те, що до ЄС є і залишатиметься однією з найважливіших стратегічних партнерів Республіки Білорусь у. вступ до ЄС — головна мета держави, і навіть найважливіший елемент активної участі Білорусі, у процесах європейської интеграции.

У зв’язку з виконанням Республікою Білорусь внутрішньодержавних процедур щодо вступу до силу Тимчасового угоди (ЗС) про торгівлю і питаннях, що з торгівлею між Європейським співтовариством, Європейським об'єднанням вугілля і сталі, та Європейським співтовариством за «атомною енергії і Республікою Білорусь [[xii]] міністерства закордонних справ РБ надіслало до р. Брюссель передачі депозиторию зазначеного Угоди — генеральному секретарю Ради ЕС.

Разом про те, відповідно до прийнятими Республікою Білорусь зобов’язаннями, передбаченими у ВР, робляться певні кроки з виконання деяких положень такої угоди ще до його введення його з, цим демонструється добру волю білоруської сторони, і наміри розвивати співробітництво із Європейським союзом.

По положенням Тимчасового угоди Республіки Білорусь прийняла на себе зобов’язання приєднатися до багатостороннім конвенціям у сфері охорони прав інтелектуальної, промислової та комерційної власності, а именно:

Бернська конвенція з охорони літературних та мистецьких творів (1886 г.);

Римська конвенція з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм органів мовлення (1961 г.);

Протокол до угоді про міжнародну реєстрацію знаків (1989г.);

Ніццька угоду про міжнародної класифікації товарів та послуг для реєстрації знаків (Женева, 1977 г., з поправками в 1979 г.);

Будапештський договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (1977г., зі змінами 1980 г.);

Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин (Женевський АКТ 1991 г.).

Зобов’язання про приєднання до вищевказаним конвенціям Білорусь підтвердила ще Угоді про підтримку і співробітництво (УПС) між Республікою Білорусь та Європейськими співтовариствами та його державами — членами. Нині завершальному етапі перебуває робота з приєднанню до базисної конвенції, ведеться активна проробка питань приєднання до Римської Конвенції, Протоколу до Мадридського угоді і Ниццкому угоді. Міністерством закордонних справ України та Державним патентним відомством розглядаються можливості приєднання до стратегічному угоді про міжнародної патентної класифікації (1971г.) і Локарискому угоді про затвердження міжнародної класифікації промислових зразків (1968г.).

Згідно з положеннями ЗС, торгівля Білорусі, й ЄС (крім текстильних виробів, виробів із стали, ядерних матеріалів) звільняється з кількісних обмежень і будується з урахуванням режиму сприяння. Після набрання чинності ЗС правової режим торгівлі Білорусі, й ЄС значною мірою регулюватися положеннями ГАТТ/СОТ. Беручи до уваги особливої важливості, придаваемую Республіка Білорусь поетапного приєднання країни, до Світової організації торгівлі, цю обставину, безумовно, значною мірою полегшить зазначений процесс.

З урахуванням даних обставин, основну увагу у розвитку відносин із Європейський Союз передбачається зосередити на налагодженні постійного конструктивного діалог із органами ЄС під час вищому політичному, систематичного інформаційного обміну. У цьому вся контексті важливе місце відводиться своєчасному роз’яснення сутності які у Білорусі процесів демократичних і стабільності економічних перетворень, розвитку белорусско — російської інтеграції, обговоренню і опрацюванні ключових для республіки тез і ініціатив: підтримку з боку ЄС вступ Білорусі, у Рада Европы[11]; створення біля Білорусі без’ядерної зони; питання європейської безпеки й другие.

Першорядні зусилля будуть прикладені на вирішення наступних вопросов:

1. Сприяння поновленню процесу ратифікації парламентами державчленів ЄС та Європейським Парламентом Угоди про партнерство і співробітництві між Білоруссю й ЄС, підписаною Президентом Республіки Білорусь у 6 березня 1995 року й ратифіковано Верховною Радою Республіки Білорусь у 12 квітня 1995 року. На цей час УПС ратифіковано парламентами Данії, Іспанії, Ірландії, Великобританії, Швеції, Греції, Австрии.

2. Надання на єврокомісію у бік якнайшвидшого набрання чинності Тимчасового угоди про торгівлі та питаннях, які стосуються торгівлі, між Республікою Білорусь та ЕС.

3. В розвитку співробітництва з ЄС приділено налагодженню роботи Спільного комітету (СК) Білорусь — ЄС, створення якого передбачено Тимчасовим угодою. Основна мета функціонування СК — обговорення усього спектру політичних, економічних, гуманітарних питань у двосторонніх відносинах. 28 листопада 1996 року затверджена білоруська частина Спільного комітету на чолі з прем'єрміністром Республіки Білорусь у. міністерства закордонних справ Республіки Білорусь підтримує постійний діалог із Європейської комиссией.

4. Зусилля Міністерством закордонних справ Республіки Білорусь у будуть спрямовано тільки на сприяння якнайшвидшому рішенню Європейською Комісією питання про відкриття Представництва ЄС і Європейського центру документації в Беларуси.

5. Важливе місце у роботі у 1997 року приділятися у співпраці з органами ЄС рамках програм технічної допомоги, насамперед — програми «ТАСИС».

6.В області транскордонного співробітництва у 1997 року передбачається завершити процедуру створення Єврорегіону «Німан» з участю Гродненської області. Планується проробка питань можливого вступу Гродненської області у Асоціацію європейських регіонів (початковому етапі - лише як спостерігач) і приєднання Республіки Білорусь у до Європейської рамкової конвенції про транскордонній співпраці, після вступу до Ради Европы.

7. Планується всебічна активізація участі Білорусі, у загальноєвропейському співробітництво у сфері транспорту починаючи з метою забезпечення республіці щонайширшого вибору шляхів транспортування і гарантій транспорту експортно-імпортних вантажів, соціальній та реалізації положень Європейської Енергетичної Хартії, включаючи Договір до Енергетичної Хартії, із залучення у Білорусь додаткових інвестицій і гарантування ринків збуту [[xiii]].

Економічне, культурне і науково-технічну співпрацю сусідніх держав (прикордонне співробітництво) є найважливішим елементом відносин цих государств.

Прикордонне співробітництво сприяє соціально-економічному розвитку прикордонних регіонів і зміцненню їхньої політичної стабільності. Юридичній базою такої співпраці є міжнародні багатосторонні і двосторонні договоры.

Проблема прикордонної співпраці має особливо важливе значення для Республіки Білорусь у, у межах розвитку відносин із ЄС, через транзитного характеру її території. Нині найважливішим аспектом транскордонного співробітництва для Білорусі є розвиток прикордонної інфраструктури межах із Польщею, Латвією і Литвою. Найгостріше ця проблема стоїть для белорусско-польской кордону, поліпшення умов перетину якої має розвитку зовнішньоекономічних зв’язків Республіки Беларусь.

Вантажопотік з-за кордону Білорусі зі Польщею й державами Балтії постійно наростає. Якщо за весь 1995 рік кордон перетнули 397 378 перевізників, то за січень — вересень 1996 року — 630 185 перевізників. Упродовж дев’яти місяців 1996 року поїздки білоруських перевізників склали 24 відсотка від загальної кількості поїздок, поїздки перевізників інших держав співдружності - 35 відсотків (70 відсотків — російські перевізники), поїздки перевізників держав — членів Європейського союзу склали 6 відсотків (55 відсотків — перевізники в Німеччині), частка інших держав становить 35 відсотків (70 відсотків — польські перевозчики).

Питання наданні фінансової та технічної допомоги Республіці Білорусь вдосконалення прикордонної інфраструктури постійно порушується керівництвом республіки під час офіційних зустрічах із керівниками держав — членів ЄС і з керівниками ЄС. Проблема обговорювалася під час відвідин до ФРН Президента Республіки Білорусь у і урядової делегації, під час візиту прем'єр-міністра Республіки Білорусь на країни Бенілюксу, на 6-ом економічному форумі «ПольщаВосток».

Здійснюється ряд заходів, вкладених у вдосконалення прикордонної інфраструктури. У тому числі розробка планувальної концепції розвитку прикордонної інфраструктури за українсько-словацьким кордоном Республіки Білорусь у і Республіки Польщі (проведено у квітні 1996 року у г. Гродно перше засідання міжурядової БелорусскоПольської комісії з транскордонному сотрудничеству).

Минвнешэкономсвязей Республіки Білорусь у що з Мінбудархітектури, Мінтрансом, Держмитницею, Головне артилерійське управління прикордонних військ Республіки Білорусь у і Гродненським облвиконкомом визначено пріоритетів облаштування пунктів пропуску межах з Польщею та державами Балтии.

Відповідно до цим визнані пріоритетними пункти пропуску «Берестовица» («БерестовицаБобровники»), «Домачево» («ДомачевоСловатычи»), «Брузги» («БрузгиКузница-Белостокская»). До кожного з зазначених пунктів пропуску розроблений комплекс заходів для їхньому розвитку, котра перебувала реорганізації прикордонних і митних служб, будівництві будинків та споруд, розвиток інфраструктури, будівництві автомобільних доріг. Необхідна вартість 1996;1997 роках облаштування даних пунктів становить близько 90 відсотків млн. ЕКЮ. Джерелами фінансування може бути до державного бюджету, місцеві та кошти, виділені Республікою Білорусь та Російською Федерацією для реалізації спільних програм, у рамках домовленостей зі створення Митного Союзу, і Співтовариства Білорусі і России.

Обмеженість коштів Демшевського не дозволяє Республіці Білорусь покінчити з проблемою транскордонного співробітництва самостоятельно.

Однією з можливих шляхів залучення зовнішньої допомоги може бути участь регіонів Республіки Білорусь у в створюваних транскордонних союзах. У Європі, як вказувалося вище, надається велике значення транскордонному співробітництва у рамках єврорегіонів, яка розглядається як стабілізуючий чинник. У Західної Європи створено і функціонує вже кілька десятків єврорегіонів. У основі їхньої функціонування лежать принципи: самоврядування, однакові компетенції сторін, дотримання національного законодавства. Ради Європи щорічно виділяє кошти на розмірі 100 млн. ЕКЮ на часткове фінансування проектів у галузях охорони довкілля та підготовки кадрів. Досвід країн Європи показує, що у єврорегіонах дозволяє оперативніше покінчити з проблемою транскордонного співробітництва через створення гнучких комерційних структур (акціонерні товариства, консорціуми тощо.) з метою залучення зовнішніх інвестицій в розвитку прикордонної і транспортної інфраструктури, налагодження прикордонної торгівлі, туризма.

Нині для Білорусі актуальне створення транскордонного союзу Єврорегіон «Німан» у складі Гродненської області Республіки Білорусь у, Алитуского і Мариампольского повітів Лировской Республіки, Сувалкского воєводства Республіки Польщі, міст Нестеров, Гусєв, Озерск, Чершеховск Калінінградській області Російської Федерации.

Участь у цьому союзі Гродненської області сприятиме реалізації важливих для Білорусі проектів у галузях економіки, екології, соціальної сфери, прикордонної і транскордонною інфраструктури [[xiv]].

3.2. Створення транскордонного союзу Єврорегіон «Німан» з участю Гродненської области.

Гродненська область Республіки Білорусь у та прикордонні території Литви, Польщі й Калінінградська область Російської Федерації традиційно підтримують різнобічні й економічні й культурні зв’язки. Розширення взаємовигідного прикордонної співпраці нині може бути важливий чинник стабільності і безсторонньо розглядається керівництвом прикордонних регіонів як одна з головних умов економічного развития.

За підсумками двосторонніх локальних домовленостей (договорів), ув’язнених у рамках діючих міждержавних та Міжнародних угод, в Гродненської області закладаються фундаменти до створення підприємств із іноземними інвестиціями, співробітництва у питаннях використання відходів деревообробки і лісного господарства, у сфері будівництва, особливо з Калінінградської областю. Проробляються питання розвитку прикордонної інфраструктури, розширення природоохоронної роботи і соціально-культурного співробітництва. Вивчається досвід сусідніх прикордонних регіонів з реформування господарського комплексу, залучення інвестицій. Розширюється выставочно — ярмочная діяльність, що безпосередньо сприяє активізації процесів торгівлі між країнами, мають загальну границу.

Особливу форму співробітництва прикордонних територій становлять «єврорегіони». Цю саму назву є неофіційним терміном. З 92 зареєстрованих у 1995 року територій регіональної співпраці в Європі 15% мало в назві «єврорегіон» чи «еврорегио».

Ідея створення Єврорегіону «Німан» з участю прикордонних регіонів Білорусі, Польщі, Литви та Росії зародилася із потреби підвищення життєвий рівень місцевої громадськості приграничья.

Сторони пов’язують чимало закутків, що виникають з географічного становища, громадських умов, господарських зв’язків, стану навколишнього середовища, прикордонної инфраструктуры.

Протягом останніх п’яти нові незалежними державами пережили стрімкі трансформації економіки, політики і свідомості населения.

Безпосереднім імпульсом до створення Єврорегіону «Німан» стала конференція III Балтійського економічного форуму, яка проходила місцевості Вигры близько г. Сувалки Сувалкского воєводства Республіки Польщі. Найбільш оптимальне і вигідне розв’язання що у трансприкордонному союзі Єврорегіон «Німан» було визнано четырехсторонняя формула: Гродненська область Республіки Білорусь у, Калінінградська область Російської Федерації, Сувалкское воєводство Республіки Польщі, Мариампольский і Алитусский повіти Литовської Республики[12]. Географічне становище регіонів сусідніх сторін просто виключило інші можливі форми сотрудничества.

Зацікавленість ініціативою виявляють Белостокское воєводство і місцевої влади міста Білостока, гміни Ольштынского і Ломжинского воєводств. Статус спостерігачів мають намір отримати інші балтійські країни: Фінляндія, Швеція, Данія, Німеччина, Естонія), й Латвия.

Як організація, Єврорегіон «Німан» буде добровільним об'єднанням (союзом) гмін, районів, повятов, воєводств і повітів (змішаний характер). Основою співробітництва буде Угода та Статут транскордонного союзу Єврорегіон «Німан», далі званий «Союз». Початковий проект даних документів передали польською стороною всіх учасників Союзу 9 лютого 1996 года.

Діяльність союзу грунтуватиметься принципах:

— партнерства, рівноправності і самоуправления;

— прагнення до симетрії і паритетам;

— добровольности;

— збереження независимости;

— невтручання у внутрішні дела;

— керівництва дружбою і доверия.

Запропонована структура організації Союза[13]:

— Совет;

— Президиум;

— Секретаріат (відповідно національні бюро секретариата);

— ревізійна комиссия;

— Робітники группы.

Рада є найвищим органом Союза.

Склад Ради Союзу формують представники сторін у рівному кількості (чотири від транспортування кожної боку). Президія Спілки — виконавчий і водночас координаційний орган. Робітники групи скликаються як Радою Союзу і Президія (з наступним твердженням Радою Союзу першою засіданні) і розробити технічної документації спільних проектів із сторін, і навіть пошуку джерела фінансування даних проектов.

На виконання доручення Уряди Республіки Білорусь у й у відповідність до досягнутими домовленостями із польською, російської нафти й литовської сторонами Гродненським облвиконкомам проведено неофіційні консультації та зустрічі експертів з питань створення Єврорегіону «Німан», також із підготовки й узгодженню проектів установчих документов.

Вже у лютому 1997 року у г. Сувалки (Польща) відбулася зустріч губернатора Калінінградській області, Сувалкского воєводи, голови Гродненського облвиконкому, начальників Алитусского і Мариампольского повітів, де було підкреслено важливість транскордонного співробітництва на регіональному і місцевому рівнях, прагнення сторін до створення ефективних форм співробітництва, підтверджено згоду зі створення Єврорегіону «Німан», намічені строки й місце установчу конференцію — 6 липня 1997 року у г. Августове Сувалкского воєводства (Польша).

Зазначений питання обговорювалося в Надзвичайного і Повноважним Послом Литовської Республіки на Республіці Білорусь Виктарасам Баублисом під час його в г. Гродно 19 лютого 1997 года.

6 лютого 1997 року партнерам передані проекти угоди, і статуту Єврорегіону «Німан» білоруською языке.

За взаємною домовленістю сторін у Сувалках (Польща) 17 березня ц.р. відбулася зустріч експертів, у якої було винесено пропозицію сторін про внесенні деяких змін — у запропоновані проекти установчих документів, зокрема й у білоруський, заснований на уточненні позицій сторін з урахуванням докладнішого вивчення на немецко — польського кордону і т.д., в також щодо укладання Мін'юсту [[xv]].

Чергова зустріч експертів з обробки установчих документів було проведено 14 квітня 1997 года.

За підсумками підготовчих робіт узгодження установчих документів створюваного Єврорегіону «Німан» завершується 30 травня 1998 года.

З метою реалізації Декларації про транскордонній співпраці між регіонами сторін учасницями Єврорегіону «Німан» [[xvi]], боку вирішили провести установчу Конференцію і Форум Єврорегіону «Німан» в Сувалкском воєводстві, у яких буде ухвалено узгоджені тексти Угоди і Устава.

3.3. Пріоритетні напрями транскордонного співробітництва у рамках Єврорегіону «Німан» по Гродненської області [[xvii]].

Агропромисловий комплекс.

Підвищення ефективність використання наявних тваринницьких комплексів по откорму великої рогатої худоби, свиней, і навіть птахофабрик у цих колегіях повнішої завантаження і збільшення постачання продукції тваринництва в Калінінградську область та інші райони Єврорегіону «Німан» з урахуванням зустрічних поставок з фуражним зерном, рибної борошна, белково — вітамінних кормових добавок.

Нарощування потужностей із переробки цукрового буряку й картофеля.

Строительство.

Підвищення ефективність використання створеного потенціалу будівельних організацій шляхом отримання підрядних робіт поза Гродненської області на строительство:

|автомобильных доріг |-шляхо-будівельним трестом № 6, | |житлових будинків |-об'єднання «Гродножилстрой», | |промислових і громадянських будинків |-будівельним трестом № 19 і № 30, | |газопроводів магістральних, |-спеціалізованими будівельними | |електроліній і ліній зв’язку |організаціями. |.

Досвід роботи з-поза меж області і співробітництва з зарубіжними фірмами проектних организаций.

Підприємства будівельної индустрии.

Підвищення ефективність використання потужностей тих підприємств будівельної індустрії з урахуванням їх модернізації існуючих і збільшення обсягів виробництва з допомогою поставок межі області: цементу, силікатних виробів (ячеистого бетону і цегли), бетонних конструкцій і виробів для різних типів будинків, керамічної обличкувальної плитки.

Організація виробництва предизолированных труб.

Промышленность.

Здійснення спільних проектів із з використання та розвитку виробничого потенциала:

Сморгонского агрегатного заводу — минитракторы і інвентар до ним;

Сморгонского заводу оптичного верстатобудування і Лідського заводу «Оптик» — оптичні прилади, стеклоизделия і волокна;

Гродненського ПО «Радіохвиля» — електронні прилади, радиоприемники;

Лідського заводу сельхозхимии — сельхозмашины;

Гродненської меблевої фабрики ПО «Меблі» — мебель;

Слонімського НП «Альбертин» — бумага;

концерну «Гродноместпром» — столярні вироби, чавунне лиття, стройматериалы;

Гродненського лісогосподарського об'єднання — переробка відходів, лісозаготівель і лесопиления, мелкотоварной деревини, мебель;

Промислові підприємства облсельхозпрода — дитяче питание.

Енергетика і транспорт.

Забезпечення ефективнішого використання наявних джерел електроенергії та электролиний.

залучення інвестицій на будівництво Зельвенской електростанції, реалізація програми використання малих рік і вітрової энергии.

Розвиток транспортних комунікацій: будівництво південного автотранспортного відходу г. Гродно і під'їздів до прикордонним переходами; розвиток прикордонних пунктів пропуску «Брузги», «Беняны», «Соджево»; розширення використання можливостей Гродненського аеропорту, у цьому числі для міжнародних вантажних і пасажирських перевозок.

Створення з урахуванням залізничних станцій «Берестовица», «Свислочь», «Брузги» вантажних терміналів, тому числі з обробки вантажних контейнеров.

Торговля.

Розширення выставочно — ярморочной деятельности.

Народногосподарський комплекс області зацікавлений у придбанні у учасників Єврорегіону «Німан»: енергетичних ресурсів, металу і металовиробів, хімікатів, з фуражним зерном, пшениці, риби й рибної продукції; насіння овочевих культур і кормових коренеплодів; гербіцидів і пестицидів; матеріалів для м’ясо-молочної промисловості, медикаментів і біопрепаратів; інших видів продукции.

Виробники області зацікавлені у розширенні ринків збуту продукції: машинобудування, хімічної промисловості, м’ясо-молочної промисловості, цементу, винищити та інших будматеріалів, овочів і картоплі, плодоовочевих консерв, льоноволокна і той продукции.

Екологія і охорона природы.

Охорона й відтворення природних комплексів, є складовою частиною «зелених легенів Європи» (Серпнева, Гродненська, Радуницкая, Линичанская, Налибокская, Біловезька пуща, пояс ноозерий).

Впровадження ефективних систем очищення виробничих викидів в атмосферу.

Впровадження прогресивних технологій із переробки промислових отходов.

Розвиток культури та туризма.

Співробітництво творчих колективів, проведення фестивалів, виставок, пленеров, конференций.

Охорона й реставрація стародавніх парків, пам’ятників архітектури (історичний центр г. Гродно, Каложская церква, Гольшанский і Кревский замки, ландшафтні парки в Больтеликах, Щорсах, Всешобе).

Відновлення білоруського ділянки Серпневого каналу та організацій міжнародного водного туристичного маршрута.

3.4. Програма TACIS по транскордонному сотрудничеству.

Ще однією можливістю залучення зовнішньої допомоги то, можливо звернення до міжнародних донорам (закордонним державам та продемонструвати міжнародним организациям).

Прикладом такої участі міжнародних донорів є програма TACIS по трансприкордонного співробітництва. Ця програма ініційована 1996;го року ЄС як програма для реалізації спільних проектів із технічного сприяння для сторін Співдружності Незалежних Держав (СНД), мають спільний кордон з Центральної та Східної Европы.

Особливість згаданої програми полягає у следующем:

1.Программа носить пілотний характері і залежно від досягнутих їй успіхів у найближчі двох років прийматимемо конкретне рішення про її розвитку в наступні годы.

2.В програму поруч із проектами технічного сприяння включені і проекти з розвитку інфраструктури прикордонних переходів, і навіть невеликі інвестиційні проекти з розвитку ділову активність у прикордонних районах.

3.В межах програми виділено три основних області сотрудничества:

— прикордонні переходы;

— довкілля; трансприкордонне співробітництво на місцевому рівні через «балтійський механізм малих проектов».

4.Ориентировочный бюджет (млн.ЭКЮ) програми з країнам — учасницям і областям співробітництва виглядає наступним образом:

|Область сотрудничества|Общий |Бюджет |Бюджет |Бюджет для|Бюджет для| | |бюджет |для |для | | | | | |Российско|Беларуси|Украины |Молдови | | | |і | | | | | | |федерації| | | | |Прикордонні переходи:| | | | | | |инфраструктура (включая|16 |9 |3 |3 |1 | |обладнання та | | | | | | |навчання) | | | | | | |консультації та |5* | | | | | |навчання (включаючи | | | | | | |устаткування) | | | | | | |Довкілля |6,2 |5 |0,2** |0,7 |0,3 | |"Балтійський механізм |3 | | | |*** | |малих проектів" | | | | | | |* Всім країн — учасниць програми TACIS | |**Бюджет міждержавної програми | |***Не фінансується |.

Проблема транскордонного співробітництва вимагає спільних зусиль регіонів граничних країн для успішного подолання кризових ситуаций.

П’ятий план Європейської комісії «До збалансованості» підкреслив і визнав ширшу відповідальність країн членів Європейського союзу спрямовувати й вирішувати транскордонні проблеми, у Центральній і Східній Європі, включаючи й ті, пов’язані із жовтою водою. Здійснюючи це, деякі країни знайомилися з економікою затяжного перехідного періоду, включаючи Естонію, Латвію і Литву, Угоду про асоційоване статусі з Європейською Комісією для здобуття права гармонізувати їх законодавство, маючи через бажання бути дійсним членом. Інші, як Білорусь та Російської Федерації, перебуває у процесі ратифікації Угод про партнерство і з Європейською Комісією. Особливий акцент має стояти на гармонізації природоохоронних стандартів довкілля Програми TACIS і PHARE є підходящими керувати і охорони транскордонних водойм та ставків і в середині СНД, і між СНД та інші странами.

У межах Конвенції про охорону та використання транскордонних водойм та Міжнародних озер (Гельсінкі, 1992 р.), надалі «Конвенція ЄЕК по водам», діяльність перебуває в шляху гормонизирования правових (регулюючих, адміністративних, економічних, фінансових і технічних підходів до запобіганню, контролю та зниження забруднення вод і зміцненню можливості країн виконувати її условия.

Приклади містять у собі діяльність багатосторонніх робочих груп як у контролі забруднення вод з точкових джерел постачання та дифузних джерел сільського господарства, і з моніторингу й оцінки. Їх результат вимагає тепер впровадження через багатосторонні досвідчені проекти. Конвенція ЄЕК по водам була підписана Естонією, Латвією, Литвою та Російської Федерацією і ратифікували поки Естонією та Російської Федерацией.

У зв’язку з цим слід зазначити дві інші конвенції ЄЕК, які теж причетні до проблем транскордонних вод: Конвенція з оцінці впливів на довкілля в трансприкордонному контексті (Еспоо, 1991), підписаній Білоруссю та Російської Федерацією, і Конвенцію по трансграничним наслідків промислових аварій (Гельсінкі, 1992 р.), підписаний Естонією, Латвією, Литвою та Російської Федерацією і ратифікований Російської Федерацией.

Передбачається, для реалізації у межах Єврорегіону «Німан», литовської стороною проект для міждержавного PHARE-TACIS проекту з консультационным сприянням ЄЕК — «Охорона й управління транскордонних вод між Білоруссю, Латвією, Литвою, Російською Федерацією та Естонією» дозволить оптимально використовувати наявні вже сплановані обопільні умови між сторонами.

Міжгосподарське угоду з охорони навколишнього середовища між Республікою Білорусь та Латвией;

Міжурядова угода про охорону навколишнього середовища між Республікою Білорусь та Російської Федерацией;

Міжурядова угода про взаємодії з охорони навколишнього середовища між Міністерством природних ресурсів немає і охорони навколишнього середовища Республіки Білорусь у і Міністерство охорони навколишнього середовища Литовської Республики;

Договір про охорону вод між Естонією та Російської Федерацией;

Угоду між Урядами Російської Федерації і Литовської Республіки про співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища (підписання заплановано в 1996 г.).

Ймовірна програма матиме зв’язку з діючої програмою HELCOM (Гельсінкської комісії з охорони навколишнього середовища Балтійського моря) щодо джерел забруднення суші з програмою з охорони довкілля для басейну річки Дунай, національними програмами PHARETACIS. Вона також мати зв’язку з банківською діяльністю та проектами, субсидируемыми за згодою між національними Урядами і договорами, Міжнародними Фінансовими Організаціями (МФО) (Світовим Банком, Європейським банком реконструкції й розвитку, Організаціями Об'єднаних Націй) поліпшити управління навколишнім середовищем (тощо. управління стічними водами) і з двосторонніми проектами сприяння розпочатими сторонами — донорами Західної Європи. Проект буде створено на досвіді та результатах, отриманих з шести діючих проектів, як-от двосторонні проекти між Естонією і Швецією, Росією і Швецією по моніторингу оцінки для Чудського озера, співробітництву між Латвією, Литвою, Швецією для басейну річки Лелупе і проекту між Латвією, Нідерландами й. Аргентиною з охорони навколишнього середовища США, зі створення станції моніторингу своєчасного оповіщення в Педруе. Інші приклади роботи, які приєднаються до уваги, — це передпроектні дослідження Литовського узбережжя і басейну річки Німан по заходу Північного Інвестиційного Банку, приготовлені Консультаційної групою Konsult Water Projects AB «Kruger Consult As». Вона також використовує загальний Литовско — Американський науково-дослідний проект приреченню і величезному впливу забруднюючих речовин на довкілля. З іншого боку, вона позичає досвід співпраці між Латвією і Литвою по басейну річки Лелупе, яке субсидується воно Швецією. Вона також візьме до уваги виконувану роботу з виявлення витоку у Ризі, Лієпаї і Таллінні, яке виконується Комісією Європейського Співдружності, Програмою PHARE і відповідними Урядами. На закінчення, слід зазначити, що Проект Світового Банку з охорони навколишнього середовища г. Шауляй, що стосується забруднень, надходили з верхів'я басейну річки Лелупе перебуває у підготовчої стадии.

Заключение

.

Як свідчить досвід розвитку Європи — культурна і громадська різнорідність сприяє формуванню величезної кількості правових і соціальних адміністративних систем, структур і юрисдикцій як у країнах — членах Європейського союзу, і країнах, які ними є. Ця різнорідність сильно утрудняє організацію прикордонної співпраці і тому вона нівелюється. Лише цього разі прикордонні території Франції і регіони, реалізують основні засади співробітництва, практично, можуть створювати загальну «площину» між народами країн, та його структурними элементами.

Відповідні структури прикордонної співпраці мають певні відмінностей у залежність від спільної мети (співробітництво ad hock або довгострокове) і етапів співробітництва. У обох випадках існують різні процеси, способи праці та методи реалізації ініціатив і програм. Спосіб співробітництва він може мати відчутні відмінності. Незалежно від того, якої форми приймають структури, ефективність своєї діяльності залежить від схильності й довіри людей. На всіх щаблях співробітництва важливим є участь окремих осіб — це стосується до політиків, практикам, працюють у різних установах (регіональних, місцевих адміністраціях, навчальних закладах), суб'єктів приватного сектору (наприклад: підприємств, об'єд-нань і ін.), професійних спілок, соціальних групп.

Одночасно, можна назвати дві різні підходу, визначальних структури співробітництва прикордонних регионов:

— одноразові контакти, тобто. співробітництво, устанавливающееся для досягнення певної виховної мети (приміром: до створення транскордонною інформаційної сети);

— стратегічне співробітництво, спрямоване в розвитку з єдиною метою використання внутрішнього потенціалу прикордонного регіону, у вигляді організації співробітництва (ініціювання нових проектів, працевлаштування і соціальноекономічне развитие).

Аналіз свідчить, що стосовно всіх видів співробітництва необхідна організація різних структур різних рівнях його развития.

У цьому контексті важливим є затвердження, що «будівництво» структур на означає створення нових правових утворень — а про утвореннях міжнародного права. Створення структур означає передусім єднання суб'єктів і закупівельних організацій на регіональному / локальному рівні (й у окремих випадках державному), що існують, разом із тим створення постійної здібності (політичної, технічної, адміністративної) для ведення нього. Про це свідчить в формі трьох етапів: знайомство майбутніх партнерів (регіонів), розробка загальної стратегії і запровадження програми реалізації спільних проектов.

Сучасною моделлю організації прикордонної співпраці є «єврорегіони». Це форма організації співробітництва у вигляді установи транскордонного союзу двох або трьох прикордонних регіонів країн, мають загальні межі і розташованих за 25−50 км від іноземних держав — партнеров.

Яскравим прикладом: організація «єврорегіону» з участю Гродненської області Республіки Білорусь у — це формований транскордонний союз Єврорегіон «Німан», особливість якого виявляється у реєстрації на стадії як макрорегіону прикордонних територій, куди ввійдуть: райони міст Нестеров, Гусєв, Озерск, Черняховск від Калінінградській області Російської Федерації, Гродненська область Республіки Білорусь у, Сувалкское воєводство Республіки Польщі, Алитусский і Мариампольский повіти Литовської Республики.

Організація прикордонної співпраці у межах Єврорегіону «Німан », з урахуванням європейського досвіду, дозволить розв’язати на початкової стадії такі проблемы:

— будівництво нових «локальних» та розвитку діючих прикордонних переходів на белорусско-польской і белорусско — литовської державної границе;

— реалізація спільних програм з охорони навколишнього среды;

— активізації інвестиційної деятельности;

— створення умов взаємного доступу до інформації про солідності фірм, що у инвестициях.

Прагнення дружнім взаємовідносинам регіонів Республіки Білорусь у із державами, а водночас та розвитку прикордонної інфраструктури належить до пріоритетів політики уряду нашого государства.

Додаток № 1. Карта транскордонного союзу Єврорегіон «Неман».

[pic].

Додаток № 2. Пагадненне аб стварэнні трансгранічнага саюза.

Еўрарэгіён «Нёман».

Ніжэйпералічаныя члени — заснавальнікі саюза, якiя ў далейшым называюцца «Бакамі «: Гродзенская вобласць Рэспублiкi Білорусь, прадстаўленая старшынёй Гродзенскага аблвыканкама; Сувалкскае ваяводства Рэспублiкi Польшча, прадстаўленае ваяводай Сувалкскiм; Алiтускi і Марыямпальскi раёны Лiтоўскай Рэспублiкi, прадстаўленыя кiраўнiкамi ўездаў; Калiнiнградская вобласць Расiйскай Федэрацыi, прадстаўленая губернатарам Калiнiнградскай вобласцi; кіруючыся жаданнем свабоднага аб «яднання й супрацоўніцтва народаў Еўропы на прынцыпах традыцыйных дэмакратычных каштоўнасцей, рыначнай свабоди й гаспадарчага супрацоўніцтва ў прыгранічных тэрыторыях, дзейнічаючы ў адпаведнасцi із унутранымi заканадаўствамi сваіх дзяржаў й са сваімі кампетэнцыямі, прымаючы пад ўвагу Пагадненнi паміж уладамі вышэй пералічаных дзяржаў аб міжрэгіянальным й трансгранічным супрацоўніцтве, а таксама Еўрапейскую Рамачную Канвенцыю аб трансгранічным супрацоўніцтве паміж супольнасцямі й тэрытарыяльнымі ўладамі пекло 21 травня 1980 р., пастанавілі наступнае:

Артыкул 1.

1.Стварыць трансгранічны саюз пад назвай Еўрарэгіён «Нёман », называемы далечіней «Саюзам » .

2.Штаб-кватэрай Саюза із «яўляецца горад Сувалкi (Рэспублiка Польшча).

3.Бакі пастанавілі, што Саюз травні адкрыты характар для супольніцтваў й тэрытарыяльных уладаў, у тым ліку й для трэціх бакоў.

Артыкул 2.

1.Галоўнай мэтай Пагаднення із «яўляецца стварэнне ўмоў для грамадскагаспадарчага развіцця, навукова-культурнага супрацоўніцтва ў прыгранічных тэрыторыях суседніх дзяржаў.

2.Мэты, задачы, а таксама арганізацыйную структуру Саюза акрэслівае Статут, котрі із «яўляецца неад’емнай часткай гэтага Пагаднення.

Артыкул 3.

1.Дадзенае Пагадненне ўступае ў сілу са дня падпісання. Для тых Бакоў, па заканадаўству дзяржаў якіх патрабуецца зацвярджэнне Пагаднення, яно ўступае ў сілу пасля зацвярджэння.

2.Пагадненне складаецца ў чатырох экзэмплярах на мовах: беларускай, польскай, літоўскай і рускай, усе тэксты маюць аднолькавую юрыдычную сілу.

Здейснена ў горадзе __________________________.

За Беларускі бік За Польскі бок.

За Лiтоўскі бік За Расiйскі бок.

Додаток № 3. Статут трансгранічнага саюза Еўрарэгіён «Нёман».

1. Агульныя палажэнні.

1.1. Дадзены Статут не парушае існуючых форм й відаў трансгранічнага супрацоўніцтва дадзенай дзяржавы чи Бакоў.

1.2. Дадзены Статут не парушае ўнутранага заканадаўства дзяржавы якога-небудзь із Бакоў.

1.3. Бакі будуць падтрымліваць мясцовыя ініцыятывы, якія накіраваны на развіццё трансгранічнага супрацоўніцтва на тэрыторыі Еўрарэгіёна «Нёман».

1.4. Органи Саюза не могуць у палею дзейнасцi парушаць заканадаўства дзяржавы якога-небудзь із Бакоў.

1.5. Пры выкананні сваіх функцый й рэалізацыі завдань Саюза яго органи могуць супрацоўнічаць із нацыянальнымі й міжнароднымі арганізацыямі.

1.6. Кожны із Бакоў у адпаведнасці із унутраным заканадаўствам палею дзяржавы можа кансультавацца із адпаведнымi уладамі па зместу рашэнняў Савета Саюза. Незалежна пекло гэтага адпаведныя адміністратыўныя органи дзяржаў будуць па патрабаванню атрымліваць будь-яку інфармацыю аб дзейнасці Саюза й яго рашэннях.

2. Мэты й задачы Саюза.

2.1 Саюз Еўрарэгіён «Нёман» ствараецца із мэтай развіцця супрацоўніцтва памiж прыгранічнымi тэрыторыямi Бакоў ў наступных галiнах: усебаковага эканамiчнага развiцця; гаспадарчага асваення прасторы; грамадскай iнфраструктуры; адукацыі, аховы здароўя, культури, спорту і турызму; аховы навакольнага асяроддзя; лiквiдацыі пагрозы гiбелi жывёлы;` развiцця кантактаў паміж жыхарамі прыгранiчных тэрыторый, iнстытуцыйнага супрацоўнiцтва, а таксама супрацоўнiцтва памiж суб’ектамi гаспадарання.

3. Членства ў Саюзе.

3.1. Саюз складаецца із сапраўдных й звычайных членаў, а таксама можа надавацца ганаровае членства і статус назiральнiка.

3.2. Члены-заснавальнікі Саюза маюць статус сапраўдных членаў, а статус звычайных членаў і назiральнiкў надаецца Саветам Саюза.

3.3. Статус назiральнiка надаецца супрацоўнiчаючым із Еўрарэгіёнам «Нёман» органам мясцовага самакiравання і рэгiянальным уладам, якiя не маюць сумеснай гранiцы непасрэдна із Еўрарэгіёнам.

3.4. Членства ў Саюзе не выключае правоў членаў на устанаўленне двухбаковых й шматбаковых адносiн, а таксама заключэнне пагадненняў із іншымі структурамі, якія не ўваходзяць у Еўрарэгіён «Нёман».

3.5. Кожны із членаў Саюза травні права свабодна выходзіць із яго пасля папярэдняга паведамлення Савета Саюза за 6 месяцаў так выхаду із Саюза. Членства ў Саюзе спыняецца із моманту прыняцця рашэння Савета Саюза.

3.6. У выпадку тэрытарыяльных чи адміністрацыйных змяненняў на тэрыторыі адной із дзяржаў, калi гэтыя змяненнi тычацца сфери дзеінасцi аднаго чи болю членаў Саюза, суб’екты, якія ўзніклі ў выніку гэтых змяненняў, маюць права далучэння так Саюза на асновах правапераемства, а таксама ў адпаведнасцi із унутраным заканадаўствам дадзенай дзяржавы.

3.7. Усе члени Саюза із «яўляюцца раўнапраўнымі незалежна пекло памеру тэрыторыі й колькасці насельніцтва.

4. Органи Саюза.

4.1. Органамі Саюза із «яўляюцца:

— Савет Саюза;

— Прэзідыум Савета Саюза;

— Сакратарыят Саюза.

4.2. Органи Саюза ажыццяўляюць каардынацыйныя й дарадчыя функцыі, звязаныя із рэалізацыяй мет Саюза, зазначаных у артыкуле 2, а таксама прадстаўляюць Саюз пры знешніх сувязях.

4.3. Рэвізійная камісія з’яўляецца кантрольным органам Саюза.

4.4. Колькасць органаў Саюза, іх структура, а таксама аб’ём паўнамоцтваў могуць змяняцца ў адпаведнасцi із пастановамi Бакоў шляхам унясення змяненняў й дапаўненняў у Статут Саюза.

5. Савет Саюза.

5.1. Савет Саюза, называемы далей «Савет», із «яўляецца яго найвышэйшым органам.

5.2. У склад Савета ўваходзяць па 4 прадстаўнікi, дэлегаваныя шкірним із Бакоў.

5.3. Прадстаўнікі кожнага із Бакоў выконваюць функцыі члена Савета на працягу тэрміна дзеяння органаў, якія дэлегавалі яго ў Савет. Члени Савета выконваюць палі функцыі так моманту выбару нових прадстаўнікоў.

5.4. Адкліканне члена Боках, котрі яго дэлегаваў, можа наступіць у любі годину пасля папярэдняга інфармавання Прэзідыума Савета. Замісць адазванага члена Савета Бок на працягу місяці дэлегуе новага прадстаўніка.

5.5. Пасяджэнні Савета адбываюцца не радзей двох разоў роком й із «яўляюцца адкрытымі, калі Савет не вырашыць інакш.

5.6. Па патрабаванню аднаго із Бакоў могуць склікацца надзвычайныя пасяджэнні Савета.

5.7. У пасяджэннях Савета й ў яго рабоце із правам дарадчага голасу могуць прымаць удзел прадстаўнікі дзяржаўных улад Бакоў, а таксама міжнародных арганізацый.

5.8. Старшыню пасяджэння Савета выбіраюць па чарзе із членаў Прэзідыума Савета Саюза.

5.9. У кампетэнцыю Савета ўваходзiць: разгляд й зацвярджэнне сумесных праектаў трансгранічнага супрацоўніцтва, якое ажыццяўляецца ў рамках Саюза, забеспячэнне іх фінансавання й рэалізацыі: унясенне змяненняў у Статут; прыняцце нових членаў й пазбаўленне членства ў Саюзе, а таксама прысваенне ганаровага членства і статусу назiральнiка; прыняцце рашэнняў аб бюджэце Саюза; выбар Прэзідыума Савета Саюза й Рэвізійнай камісіі; фармiраванне Сакратарыята Саюза й вызначэнне яго бюджэту; зацвярджэнне рэгламентаў Савета, Прэзiдыума, Сакратарыята й Рэвізійнай камісіі; фармiраванне пастаянных й вартових рабочых груп для рэалізацыі акрэсленых завдань па выбраных напрамках трансгранічнага супрацоўніцтва, а таксама зацвярджэнне рэгламенту іх працы; прыняцце рашэнняў адносна членства Саюза ў мiжнародных арганiзацыях; прыняцце рашэнняў па iншых пытаннях, акрэсленых у Статуце.

5.10. Усе рашэнні Савета прымаюцца па прынцыпах аднагалоснасці Бакоў.

5.11. Праекты рашэнняў прадстаўляюцца Савету кіраўніком Сакратарыята Саюза чи прадстаўнікамі Бакоў.

5.12. Падрабязныя правiлы арганізацыі й дзейнасці Савета акрэслівае яго рэгламент.

6. Прэзідыум Савета Саюза.

6.1. Прэзідыум Савета Саюза, называемы далей «Прэзідыум », складаецца із васьмі членаў й прызначаецца Саветам згодна із прынцыпам — па два пекло кожнага Боку.

6.2. Прэзідыум выконвае каардынацыйную й прадстаўнічую функцыi пекло імя Савета ў перыяд паміж яго пасяджэннямі.

6.3. Падрабязныя правiлы арганiзацыi і дзейнасцi Прэзiдыума акрэслiвае яго рэгламент.

7. Сакратарыят Саюза.

7.1. Сакратарыят Саюза, называемы далечіней «Сакратарыят », із «яўляецца выканаўчым й адміністрацыйным органам, котрі фармiруецца Саветам у колькасна аднолькавым складзе для кожнага Боку.

7.2. Кожны Бок вядзе на сваёй тэрыторыі нацыянальнае бюро Сакратарыята, у склад якога ўваходзяць члени Сакратарыята пекло дадзенай дзяржавы.

7.3. Нацыянальныя бюро Сакратарыята не падпарадкоўваюцца ўзаемна й выконваюць каардынацыйную й адміністратыўную функцыі для кожнага із Бакоў.

7.4. Кіраўнікі нацыянальных бюро Сакратарыята прымаюць удзел у пасяджэннях Савета й Прэзідыума.

7.5. У абавязкі Сакратарыята ўваходзіць: падрыхтоўка й прадстаўленне Савету праектаў рашэнняў й іншых распрацовак, якія тычацца сумесных мерапрыемстваў у рамках прыгранічнага супрацоўніцтва на дзяржаўныя мовы Бакоў; падрыхтоўка пасяджэнняў Савета; абслугоўванне рабочых груп; выкананне іншых функцый, узаемазвязаных із адміністраваннем й рэалізацыяй фінансавых завдань Саюза.

7.6. Функцыю кіраўніка Сакратарыята Саюза выконвае кіраўнік нацыянальнага Сакратарыята таго Бока, член Прэзідыума якога із «яўляецца Старшынёй у Савеце.

7.7. Падрабязныя правiлы арганiзацыi і дзейнасцi Сакратарыята акрэслiвае яго рэгламент.

8. Рэвізійная камісія.

8.1. Рэвізійная камісія складаецца із 4 чалавек й прадстаўляе прапарцыянальна кожны із Бакоў.

8.2. У кампетэнцыю Рэвізійнай камісіі ўваходзіць кантроль за правільнасцю вядзення дакументацыі й за выкарыстаннем фінансавых сродкаў Саюза.

8.3. Старшыня Рэвізійнай камісіі назначаецца Саветам на тэрмін у адзін рік па чарзе із членаў камісіі.

8.4. Падрабязныя правiлы арганiзацыi і дзейнасцi Рэвізійнай камісіi акрэслiвае яе рэгламент.

9. Рабочыя групы.

9.1. Для рэалізацыі акрэсленых сумесных праблематычных пытанняў Савет можа ствараць пастаянныя й часовыя рабочыя групы.

9.2. У выключных выпадках рабочыя групы могуць быць скліканы Прэзідыумам, але й гэта патрабуе зацвярджэння Саветам на бліжэйшым яго пасяджэнні.

9.3. Падрыхтаваныя рабочымі групамі прапановы й матэрыялы прадстаўляюцца Савету для разгляду кіраўніком Сакратарыята.

9.4. Для працы ў рабочых групах, са згоды Прэзідыума, могуць быць запрошаны эксперты.

9.5. Савет вызначае аб «їм паўнамоцтваў й сфери кампетэнцыі кожнай рабочай групы, а таксама крыніцы фінансавання.

9.6. Нарады працоўнай групы праводзіць яе старшыня, вызначаны ў працэсе выбараў са складу членаў групы.

9.7. Падрабязныя правiлы арганiзацыi і дзейнасцi працоўных груп акрэслiвае iх рэгламент, зацверджаны Саветам.

10. Фінансавая дзейнасць Саюза.

10.1. Фінансаванне дзейнасці Саюза ў межах, неабходных для рэалізацыі яго мэтаў й завдань, забяспечваецца шкірним Бокам.

10.2. Бакi ў рамках узаемных дамоўленнасцей, а таксама зыходзячы із сваiх магчымасцей, фiнансуюць дзейнасць Саюза і яго органаў, якiя створаны на падставе гэтага Статута.

10.3. Зацверджаныя Саветам сумесныя праекты, а таксама выдаткі, неабходныя для функцыявання органаў Саюза, фiнансуюць Бакi на падставе роўнасцi, калi Савет не вырашыць iнакш.

10.4. Кожны із Бакоў можа ў рамках сваiх сродкаў ажыццяўляць вызначаныя Саветам роботи з карысць Еўрарэгiёна «Нёман» із мэтай бязвыплатнага iх выкарыстання Саюзам.

10.5. Бюджэт Саюза можа быць павялiчаны чи дапоўнены са знешнiх крынiц са згоды Савета Саюза.

10.6. Савет прымае рашэнне аб вынiках невыканання Бакамi ўзятых на сябе абавязкаў па фiнансаванню чи сур’ёзных затрымак унясення адпаведнага плацяжу.

11. Лiквiдацыя Саюза.

11.1. Саюз падлягае лiквiдацыi ў выпадку адзiнагалоснага рашэння ўсiх Бакоў, калi: мэты і задачы, для якiх Саюз быў створаны, не рэалiзуюцца; у Саюзе застаўся толькi адзiн Бок.

11.2. У выпадку лiквiдацыi Саюза яго ўласнасць, асноўны і абаротны капiтал (актыў і пасiў), якi складае агульную ўласнасць Саюза, дзелiцца памiж усiмi Бакамi прапарцыянальна iх узносам.

11.3. Лiквiдацыю Саюза ажыццяўляе Лiквiдацыйная камiсiя, у склад якой уваходзяць па 3 прадстаўнiкi пекло кожнага Боку.

12. Заключныя палажэнні.

12.1. Дадзены Статут з’яўляецца неад’емнай часткай Пагаднення аб стварэннi трансгранiчнага саюза Еўрарэгiён «Нёман».

За Беларускі бік За Польскі бо.

За Лiтоўскі бік За Расiйскі бок.

Додаток № 4. Європейська рамкова конвенція по прикордонному співробітництву територіальних співтовариств чи властей.

Додаток № 5. Додатковий протокол до спільної європейської конвенції про межграничном співробітництві між співтовариствами і територіальними властями.

Додаток № 6. Роз’яснювальний рапорт до протоколу європейської рамкової конвенції про транскордонній співпраці між співтовариствами і територіальними органами.

Список використаних источников.

———————————- [1] субсидарный / з латів. subsidiarius резервний, допоміжний/ - договір, що доповнює основне, головне зобов’язання. [2] Метою ініціативи Interreg I є просування й підтримка транскордонного співпраці між регіонами, граничащими у межах ЄС, а водночас і регіонально лежачих на зовнішніх межах поблизу сусідніх держав, спрямованої в розвитку економіки та соціально-економічної інтеграцію Особливими цілями є: Interreg Iдопомогу регіонам, лежачим на внутрішніх та зовнішніх межах ЄС подоланні специфічних проблем розвитку, що виникають у зі своїми ізоляцією від економіки держави, і навіть Союзу загалом; -просування створення та розвитку мережі співробітництва понад внутрішніх кордонів, і навіть їх можливий об'єднання на більш широкі мережі Співдружності, у межах створення спільного Європейського ринку; -допомогу регіонам, лежачим на зовнішніх межах у тому пристосуванні до повністю нової ролі, як територій, межуючих із Спільним Ринком; -вихід назустріч нових умов співробітництва іншими країнами, лежать на зовнішніх межах ЄС. Залежно від видів діяльності програму Interreg II відрізняє: -спільне планування і реалізація транскордонних програм; -залучення коштів із метою поліпшення обміну інформацією між існуючими межами, між прикордонними регіонами, організаціями та інститутами; -встановлення спільних адміністративних і институтационных структур з підтримки і планування співробітництва. Витрати у межах програми Interreg I, за секторами: транспорт / комунікація, бізнес, туризм, охорона оточуючої Середовища, розвиток сільських районів, навчання й ін. Interreg II, за секторами: охорону здоров’я, навчання мовам, культура, ін. [3] Адресовано Державним радникам контона Тичино, Рензо Респини, Базельський симпозіум (5 лютого 1988 р.) по прикордонної робочої силі у Швейцарії. [4] Європейська конвенція Ради Європи від громадську безпеку. Додатково е угоду прийнято 10 березня 1972 р. відкрито для підписання державами членами з 14-ма грудня 1972 р., набрало чинності 1 березня 1977 р. [5] Деякі прийняті тексти Співтовариства також включають становище «приморській «кордону (загальний журнал N з 180/60 від 1.07.94г. про ініціативу Співтовариства щодо прикордонної співпраці INTERREG 2, параграф 2.8). [6] Виступ пана П'єра Дювуозана, члена Державної ради Кантона віз. Базельський симпозіум (5 лютого 1988 рік) в питанні про прикордонної робочої сили у Швейцарії. [7] Додаток 1. Конвенція про прикордонне співробітництво Ради Європи. [8] Укладання 96, Конвенция (1979) [9] АRGE АLР (1973) і Альпи Адрия (1977) тощо. [10] Робоча співтовариство контонов і західних Альп (1982), Міжнародна комісія Піренеїв (1982), Асоціація Юрських гір (1985), Леманский Совет (1987). [11] Білорусь подала офіційну заявку ухвалення їх у члени організації. Ради Європи розглядає все важливі питання європейського співтовариства крім питань оборони. [12] див. Додаток «Карта транскордонного союзу Єврорегіон «Німан». [13] див. Додаток «Установчі документи транскордонного союзу Єврорегіон «Німан» (остаточний вариант).

———————————- [i]. Шарль Рикк, Прикордонні кантони й Європейська інтеграція Єдиний Європейський Акт-1992., Робота симпозіуму від 28 10 1988 року, с. 56 [ii]. Денис де Ружмонт «Майбутнє і наші відносини », видавництво Аль паблишерс, Париж, 1978 рік. [iii]. Шарль Рикк. Законодавче простір і ідентичне простір. [iv]. Виступ Крістофа Бейна. юрист-консульта Постійної Делегації при Комісії Європейського Співтовариства Женеві. Протоколи симпозіуму від 25 жовтня 1988 року у прикордонним регіонах і інтеграції. 6. Шарль Рикк: Прикордонні робочі у Європі. Анторопос. Париж.с.25. [v]. Жон Будевиль, «Економічні зони », вид-во Р.U.F., Збори «Що знаю? », N950, Париж, 1961 рік. [vi]. Биль, належить до прав і свобод громад, департаментів і режеонов, який пройшов третє читання французькій парламенті січні 1982 року, ст. 65, пар.3. [vii]. Регіони Європи: території світу і процвітання, вступний доповідь, проф. Луиджи Кондорелли і пана Нікола Леврата. Конференція про регіоналізації у Європі :оцінка та перспективи, Женева 3−5 червня 1993 року. [viii]. Ради Європи: основних напрямів роботи і результати. Видавництво Ради Європи, квітень 1996 р. [ix]. Стаття 3 разд.3 Рамкової конвенції [x]. Стаття 3 розділ 1, параграф 2 «Конвенція про прикордонне співробітництво Ради Європи ». [xi]. Додатковий протокол до спільної Європейської конвенції про межграничном співробітництві між співтовариствами і територіальними владою (роз'яснювальний рапорт додається) 12 cт. [xii]. указ президента Республіки Білорусь у № 122 від 3 лютого 1997 року. [xiii]. Доповідна записка заступником міністра М. Хвостова, Міністерством закордонних справ Республіки Білорусь у, до Ради Міністрів Республіки Білорусь у «Про взаємодію із Європейським Союзом», № 09/2855 від 14.03.97 р. [xiv]. Матеріали Ради Міністрів Республіки Білорусь у № 31/201−943, 31/201- 998, 31/201−1028, 31/572−77, 31/201−1060 від 21 листопада 1996 року «Про транскордонній співпраці». [xv]. Лист № 07−10/630 від 17 лютого 1997 року Мін'юсту Республіки Білорусь у. [xvi]. Декларація про транскордонній співпраці між регіонами — засновниками транскордонного союзу Єврорегіон «Німан» (Сувалки, 6 лютого 1997 року.). [xvii]. Лист № 31/205−20 від 18 січня 1996 р. до Кабінету Міністрів РБ «Про транскордонній співпраці і формиро Єврорегіону «Неман».