Естетика Відродження

Реферат на тему:

Естетика Відродження.

Загальний період Відродження датується від останньої третини ХІП до кіния XVI ст. В окремих країнах Відродження тривало до початку XVII ст.

Важливим періодом у розвитку європейської естетики була доба Відродження (від франц. Кепаікзапсе — відродження). Залежно від історичних умов конкретної країни ренесансні процеси виявлялися з певними відмінностями. Найпослідовніше еволюція Відродження відбувалася в Італії, де чітко вирізняються конкретні етапи:

З епохи Відродження починається становлення сучасної науки, передусім розвиток природничого знання. Своєрідними джерелами наукового процесу епохи Відродження були, по-перше, антична культура, філософія, ідеї античних матеріалістів — натурфілософів, а по-друге, східна, зокрема арабська, філософія, наука, яка у XII-XVIII ст. збагатила Західну Європу знаннями у природничій сфері.

Естетика Відродження, як і філософія цього періоду, зумовлена розвитком товарного виробництва, торгівлі, розквітом міської культури на межі XIV-XV ст. Як уже зазначалося, епоха Відродження починається в Італії, а пізніше охоплює більшість країн Європи. У цей період виникає професійне мистецтво, відбувається остаточний розрив мистецтва і ремесла, повністю визначається поняття «ремесло» — досконале знання справи, якою людина займається, ремесло — це шлях до професіоналізму. В умовах Відродження формується зв «язок «ремесло — професіоналізм — творчість», вияв якого досить чітко простежується у науковій діяльності та в художній творчості. Особливий інтерес у цьому аспекті викликають роботи ЛЕОНА БАТПСТА АЛЬБЕРТІ (1404−1472) — науковця, теоретика мистецтва італійського Відродження, теоретичні розробки ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ (1452−1519) — італійського митця, інженера, архітектора, філософа й теоретика мистецтва, природодослідника, який утілив у собі універсальний геній епохи Відродження, МІКЕЛАНДЖЕЛО БУОНАРРОТІ (1475−1564) — видатного італійського скульптора, живописця, поета, представника Високого і Пізнього Відродження, АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА (1471−1528) — німецького живописця, теоретика мистецтва, наивідомішого представника німецького Відродження.

Досить згадати про наукові розробки в царині механіки, оптики, хімії, що пов «язані з ім «ям Леонардо да Вінчі; про винахід друкарського верстата, компаса, про геліоцентричну концепцію Міколая Коперника, про географічні відкриття Христофора Колумба, Васко да Гами та Фернана Магеллана; про досвідний метод наукового пізнання Френсіса Бекона; про морально-етичну безкомпромісність Джордано Бруно, щоб усвідомити велич Відродження, його особливе місце в історії людської цивілізації.

В естетиці Відродження наголошується на ролі людини як у реальному житті, так і в мистецтві. Значно поширюється проблематика науки, відбувається активна взаємодія естетичного і мистецтвознавчого підходів до дійсності, мистецтва, звертає увагу зацікавлене ставлення, наприклад, Леонардо да Вінчі до проблеми кольору, перспективи, законів просторового зображення: «Предмет, що віддаляється від ока, втрачає у величині та барвах стільки, скільки він набуває на відстані».

Специфіка естетики Відродження полягає і в тому, що саме у цей час відбувається поступовий розподіл естетики й теорії мистецтва. Лише необхідність глибокого зв «язку між науковими знаннями і мистецькою практикою сприймалася представниками Відродження як шлях до істинного, об «єктивного відбиття дійсності мистецтвом. Таке розуміння зв «язку наукового знання та мистецтва найбільш чітко висловлене Леонардо да Вінчі: «Вивчай спочатку науку, а потім звернись до практики, народженої цією наукою».

Слід зазначити, що теоретики доби Відродження не обминали найскладніших проблем естетики, зокрема проблеми прекрасного, специфіки художньої творчості, естетичного ідеалу тощо. На їхню думку, краса, прекрасне, ідеал є свідченням естетичної наповненості реального світу, природи, людини. Естетичне, за одним з теоретиків цієї доби Лоренцо Валла, стимулюється людськими чуттями, передусім зором, слухом. Орієнтація на чуттєві можливості людини, на красу її реального земного життя дала змогу добі Відродження поступово сформувати свій ідеал — яскрава, сильна, непересічна особистість, яка прагне досконалості, щастя через саморозвиток, самовдосконалення, реалізацію творчих можливостей. Людина нової доби — натура активна, навіть титанічна за своїм інтелектуальним та емоційним потенціалом.

Важливе місце в історії ренесансної естетики посідають проблеми теорії мистецтва. Слід зауважити, що і Леонардо да Вінчі, і Альбрехт Дюрер, і нідерландський мистецтвознавець Варель ван Мандер продовжують розвивати запропоновану Арістотелем тезу про мистецтво як наслідування природи («мімесис»). Так, Дюрер стверджує, що, чим точніше твір мистецтва відповідає природі, тим і [він] здається прекраснішим: «Не фантазуй ніколи, що ти можеш зробити що-небудь краще, ніж та творча сила, яку бог надав створеній ним природі».

Думки, близькі до висловлювання Дюрера, можна зустріти в роботах практично всіх теоретиків доби Відродження. Так само найпоширенішою точкою зору цього періоду є визнання живопису «найгідні-шим і найрозумнішим» видом мистецтва, а інші мистецтва — музика, архітектура — мають підкорятися вимогам живопису. Така висока оцінка живопису багато в чому зумовлювалася переконанням представників Відродження, що мистецтво повинно спиратися на принципи реалізму, а живопис найбільш виразно втілював уявлення про реалізм.

Оцінюючи естетику доби Відродження, слід враховувати, що вона, як і всі інші гуманітарні науки, спиралася на принципи гуманізму (від лат. Ьита-пия — людський, людяний) — головну ідеологію епохи Відродження, світське вільнодумство тієї доби. Започаткований у середині XIV ст. прогресивними мислителями Італії, гуманізм швидко поширюється всією Європою й стає визначальною течією у тогочасному духовному житті. Він проголошує людину найвищою цінністю, утверджує її здатність до пізнання і творчої діяльності. У широкому тлумаченні гуманізм — це прогресивний напрям у суспільній думці, ознаками якого є захист гідності людини, її свободи й права на всебічний, гармонійний розвиток.

ЛІТЕРАТУРА Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстетика. — М., 1985.

Міфи Давньої Греції. — К., 1980. Мифологический словарь. — М., 1985.

Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. — К., 1989.

Словник античної міфології. — К., 1985.

Фрагменты ранних греческих философов. — М.,.

1989. — С. 5−17.

Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. — К.,.

1992. — № 35.

Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос.

науки. — 1983. — № 3.

Ярхо В. Н. Новый папирусный фрагмент Эсхила //.

Античная культура и современная наука. — М., 1985.