Модернізм

1. Модернізм (від французького moderne — сучасний, найновіший) — філософсько-естетична й художня система, що склалася в перші десятиліття 20 ст. й об'єднала різнорідні, іноді істотно відмінні напрями й течії, для яких притаманні нова суб'єктивно-індивідуалістська концепція людини (з домінуванням дезінтеграційного начала) та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним формам мистецтва 19 ст. Досі модернізм — термін не усталений: інколи тлумачиться як сином авангардизму; як явище, що в час зародження інтегрувало в собі декадентство й авангардизм; як художній рух, що відмежовується від декаденства і має авангардизм своїм най радикальнішим виявом тощо. Перед умови виникнення модернізму з’явився в кінці 19 ст. Саме тоді художня свідомість фіксує кризу світоуявлень, які склалися від епохи Просвітництва і набули переважно раціоналістичних, головним чином позитивіських форм у філософії і художньому мисленні 19 ст. Стають очевидними їхня невідповідність історичній дійсності початку 20 ст., недостатність для повноти створення образу людини, художнє розкриття тих видів соціальної, біологічно, моральності детермінованості її життя, на яких ґрунтувалися типові зразки класичного реалізму й натуралізму. З’ясовується недосяжність і некоректність багатьох суспільних ідеалів, неспроможність жодних наперед визначених форм суспільного устрою зняти суперечливість і внутрішню конфліктність людського буття. Піддаються скептичній переоцінці просвітництва, ідеалу народно духовної всеєдності, соціального братерства, евдемоністичного змісту життя, ряд інших моральних і культурних цінностей. Окреслюється — у філософських побудовах, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше; в художній творчості Ф. Достоєвського, Л. Толстого, Г. Ібсена, Г. Джеймса, А. Рембо та інші - значно глибші психологічні виміри людини, невичерпність і багатоликість (аж до протилежності) її індивідуальних якостей, життєво важливе, часто вирішальне, значення її позасвідомих і підсвідомих імпульсів, їхній зв’язок з первісними формами колективного та індивідуального буття .

Найболючішим виявом кризи «класичного «розуміння людини, життєвої проблематики та способу їх художнього відтворення стало декаденство .

В руслі його настроїв і пафосу перебувала певна частина митців останньої чверті 19 — початку 20 ст. (С. Малларме, Ж. К. Гюїсманс, Г. Д’Аннунціо, О. Уайльд). Як у декаденстві, так і в мистецтві, вільному від його впливу, з кінця 19 — у перші десятиліття 20 ст. відбувається кардинальна переорієнтація на інші некласичні принципи художнього відображення дійсності, культивування інших форм і авторських підходів. Виявляється тупіковість, безперспективність декаденства з його культом смерті, занепаду, прямолінійного фаталістичного і естетським самозамилуванням .

Обновлюваний реалізм, неоромантизм та модернізму, що народжувався, існуючи поряд з декаденством, а далі переживаючи його в часі, дедалі більше виступають його антитезою як нове активне й вольове «відродження «в розумінні й художнього осягненні людини. При цьому спостерігається процес дегероїзації особистості, поглиблене вираження й утвердження індивідуального. Разом з освоєння арсеналу художніх форм попередніх століть відбувається їхнє рішуче переосмислення й розширення. В поетиці симптоматичними стали посилена суб'єктивізація викладу, розмивання структури твору, звернення до складніших у композиційному, стильовому, жанровому, семіотичному планах форм художньої умовності (міф, притча, парабола) тощо .

У модернізмі не тільки гранично зримо розгорнуто ці процеси, а й представлено ряд притаманних йому особливостей. Здебільшого до модернізму відносять незвичні на загальному мистецькому тлі яскраві явища, винятково оригінальні за формою, викличні у своїх філософських і естетичних засадах. Модернізм не має єдиної світоглядної основи, для нього характерний широкий спектр світорозумінь і світовідчуттів: від бачення людини трагічною, самотньою істотою в чужому їй і абсурдному світі - до уявлень про ствердний смисл людського існування й історій (Б. Брехт, Л. Арагон, П. Елюар, П. Неруда, В. Незвал, В. Маяковський та інші, що в різні періоди були близькими до модернізму). При цьому загально філософський фундамент модернізму становлять усе ж ірраціоналізм, «філософія життя », інтуїтивізм, неореалізм (С. Кіркегор, Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель, Х. Ортега-і-Гассет, З. Фрейд, А. Бергсон, Л. Клагес, К. Г. Юнг, Дж. Е. Мур), пізніше екзистенціалізм — філософські напрями й течії, окрім ідеї яких виявились прийнятними для художньої практики модернізму (розрив з інтелектуально-раціоналістичною традицією, панлогізмом і систематизмом у художньому і філософському мисленні; смисловизначальність конечності людського існування; акцентуація на складності сприйняття й відчуття, на динаміці й безперервній змінюваності психологічних станів, на утрудненості, а то й неможливості подолання дуалізму суб'єкта і об'єкта, відособленості індивідів; елітарна природа творчості тощо). Стимульований ними, у модернізмі здійснюється рішучий поворот до суб'єктивізації художнього відображення. На місце об'єктивної даності, авторське «всевідання «відносно незалежних у структурі художнього твору характерів ставиться суб'єктивне сприйняття, переживання, вираження. Паралельно з урізноманітненням форм авторської свідомості більш визначених меж набуває автономна сфера думки й переживання персонажа, принципово чи мимовільно стверджується позиція агностицизму щодо дійсності, інколи художній твір постає як світ однієї суб'єктивності свідомості. Людина розкривається тут в її різноманітних, примхливих, несподіваних, порізно дріб'язкових, часто неусвідомлюваних нею переживань, за формою, як правило, фрагментарних , — що не суперечить цілісності художньої концепції твору. У деяких різновидах модернізму кардинально переосмислюється категорія героїчного: на зміну «пророкам », борцям приходить пересічна, іноді просто нікчемна людина, без претензії на моральні чи якісь інші ідеали, антигерой. Модернізм зафіксував народження «масової «людини, людини з натовпу, середньостатистичного об'єкта різноманітних політичних, ідеологічних, культурологічних маніпуляцій. Модернізм розкриває трагізм існування передусім звичайної людини; вияв його — в екзистенціальній площині, а не тільки в соціальній чи психологічній детермінованості. Виразніше, ніж інші напрями мистецтва, модернізм у своїх світоглядах і естетичних засадах відбиває суспільно-політичну реальність 20 ст. — епохи масових рухів, тоталітарних режимів і світових воєн. Загальний гуманістичний зміст модернізму — у пошуку тривкого життєвого, духовного начала в індивіді.

*.

¶.

x00B8.

o.

".

†.

x00B8.

x1616x1C68x9D7Ax4300x1C4Ax6100x1C4Ax6D00×0948×7304×0948×2004, стани, настрої, не будучи зв’язаним при цьому ні сюжетно, ні необхідністю характеротворення; намагання в докладних описах найдрібніших продуктів емоційного життя конструювати його розпорошену в часі цілісності (М. Пруст); побудова універсальної картини сучасного світу — від культурно-інтелектуального до позасвідомісного рівня, від натуралістичних описів до культурно-історичних ремінісценцій і цитацій (Дж. Джойс); підкреслення засобами реалістики в основі письма фантасмагоричної абсурдності людського буття (Ф. Кафка, експресіоністи). У модерністичній прозі вдосконалюється оповідний принцип «потоку свідомості «(відповідники є і в поезії), випробовуються композиційні прийоми паралельного викладу різновіддалених у часі й просторі подій тощо. Поезія модернізму прикметна передусім яскравою, невідомою для 19 ст. метафорою (Г. Аполлінер, Ф. Т. Марінетті, Г. Тракль, В. Шершеневич), побудовою теми за віддаленими, переважно зовні немотивованими предметними чи культурними асоціаціями (Т. С. Еліот, Е. Паунд, Р. М. Рільке, Л. Арагон, П. Валері), умисним, художньо обґрунтованим алогізмом зв’язку думок та описів (А. Бретон, Р. Деснос), «слово новаціями », синтаксичними зміщеннями, фонічною образністю (О. Крючоних, В. Каменський, Е. Е. Каммінгс). Визначальні позиції у версифікації завойовують верлібр, тонічний вірш. У твори всіх родів літератури проникають місткий символ, міф (експериментальний роман «Улісс «Дж. Джойса, поетичної збірки «Чотири квартети «Т. С. Еліота, романи Д. Г. Лоуренса, п'єси Ж. Кокто) .

В 30-х рр. 20 ст. модернізм у світовій літературі переходить у стадію авангардизму (С. Беккет, Е. Іонеско, Ж. Жени, А. Камю, французький «новий роман »), далі - неоавангардизму. Поряд розвитком модернізму зазнає оновлення і реалістичним типам художнього мислення. В окремих випадках межі між реалізмом і модернізмом досить умовна. хисткі: реалізм збагачується поетикою модерні стичного плану, зокрема у відтворенні багатоликості характеру, в багатоаспектності зображення ситуації, події (Т. Манн, Г. Гессен, Р. Музіль, М. Фріш, В. Голдінг, В. Фолкнер, К. Абе) .

2. В українській літературі не проявився у повному й концептуальному. однак засвідчив себе рядом формальних особливостей поетики та зразками нетрадиційно суб'єктивно-індивідуалістичного розуміння людини й дійсності. Художня думка в Україні в цілому зберегла віру в суспільно-політичні, національні, моральні, гуманістичні ідеї 18 — 19 ст., коригуючи й оновлюючи їх відповідно до власних обставин історичного і духовного розвитку. Модернізм в українській літературі зовні постає в полеміці з народництвом у його тривіальному значенні («просвітянство », утилітарне призначення мистецтва), але він же й виступає одним із спадкоємців народницької (в широкому розумінні цього слова) літератури 19 ст. Переважає бачення людини в розкутості її внутрішнього світу до інших, у зв’язках з народом як духовною соборністю. Водночас на кінець 19 ст. склалися передумови для суб'єктивного поглиблення такого бачення та для корелятивного з ним, близького до модернізму, трактування особистості, що виходить позасвідомої людини, непереборної відчуженості внутрішнього — інтимного світу індивіда, його нерозв’язного конфлікту з дійсністю, а у царині форми — з неможливості передати у загальних. масово зрозумілих висловах внутрішнього осяяння особистості. Встановлення деяких з цих ознак відбувається перед усім у поезії, окремі зразки якої (починаючи з лірики Т. Шевченка, а також у творчості І. Франка, Я. Щоголіва, О. Маковея, Уляни Кравченко, В. Щурата, О. Козловського) могли бути інтерпретовані як модерністські ще до кінця 19 ст. На рубежі століть стають зримими риси нового художнього мислення в поезії (Р. Сембратович, В. Бирчак, В. Стефаник, М. Коцюбинський, О. Кобилянська), згодом — у драмі (Леся Українка, О. Олесь, С. Черкасенко, В. Винниченка). Модерністські прикмети у творах української літератури тривалий час співіснують з декадентським (П. Карманський, О. Луцький, Я. Савченко), зароджуючись у течіях натуралізму, раннього символізму, імпресіонізму. Вияви (ще незрілі) модернізму здобувають місце на сторінках альманаху «Січ », у серії «Живі струни », журнал «Молода Україна »; далі, більш вагомі, у «Літературно-науковому віснику », альманахах «З-над хмар і з долин », «З потоку життя», «Багаття », «За красою », журнал «Світ », «Будучність », «Українська хата », «Дзвінок ». Засади модернізму в території та художній практиці сповідує товариство «Молода муза ». Активні пошуки нових мистецьких форм у літературі з поодинокими спробами автономізувати дистанціювати художнє явище від ідеологічного. громадсько-політичного контексту викликають критичний розголос: листування М. Вороного, пов’язане з виданням альманаху «З-хмар і з долин »; полеміка навколо виступів С. Єфремова за участю І. Франка, В. Коцьовського, Г. Хоткевича; декларації «молодомузівців «О. Луцького та М. Яцьківа; критична діяльність М. Євшана, М. Сріблянського та інших в «Українській хаті «, Д. Донцова у «Дзвоні «. Водночас модерністичній критиці знаходять нове осмислення громадянської та національної проблеми, формується думка, що домінантне значення для духовного відродження в Україні повинен мати не культурний масовім (поширення преси, діяльності «Просвіти «і таке подібне), хоч потреба в ньому не заперечується, а висунення її в авангард художнього прогресу (в окремих інтерпретаціях — художньо культурний месіанізм України). Український літературний процес формується за типом най більш розвинених літераторів цього часу.

Модерністичні спроби, як і взаємо пов’язані з ними процеси що розвивалися у русі українського реалізму та неоромантизму, були спрямовані на поглиблене розкриття внутрішнього світу людини. Посиленням суб'єктивного начала модернізму близький до неоромантизму, однак загалом ігнорує притаманну останньому шкалу життєвих цінностей, його чужа романтична піднесеність. У творчості модерні стичного характеру основ стає дослідження внутрішньої індивідуальної свободи суб'єкта на поглибленому ступені його внутрішньої ізоляції що могло здійснюватись переважно через нову поетику, іноді прокреслювалось самим фактом формального новаторства (М. Семенко). Модернізм в українській літературі характеризується трагічним розривом між духовністю та існуванням («Камінний господар », «Лісова пісня «Лесі Українки), наголошення на біологічну сутність людини, глибині природних інстинктів (Г. Хоткевич, В. Винниченко), психологічне самозаглиблення та ослаблення зв’язків героя з оточенням (М. Коцюбинський, О. Кобилянська), розкриття стихійності масового, колективного життя (М. Коцюбинський, М. Яцків). Вирізняються такі риси поетики, як ущільнення викладу через експресивний образ, промовисту деталь, що розкриває внутрішній стан персонажа (В. Стефаник, К. Сроковський та інші), розкуте асоціативне сприйняття предметності (М. Коцюбинський, Г. Хоткевич), введення багатих смислом символічних постатей і образів (М. Яцків, П. Савченко), увиразнення стійкої архетипічної основи в сюжеті твору («Fata morgana », «Тіні забутих предків »), посилення фонічних інтонаційних тем ліричного образу, загальна ліризація образу. Процес художнього освоєння світу через філософсько-естетичну систему модернізму своєрідно відбиті в широкому творенні фрагментарних, фабульно ослаблених прозових жанрів прозових жанрів (вірші в прозі, малюнки, ескізи тощо) .

Література 20-х рр. Зберігає тривкий зв’язок з художнім розвитком попередніх десятиліть. Новаторськими, подекуди модерністськими рисами прикметна творчість представників літературних груп, об'єднань, організацій — «Музагет », «Аспанфут », «Асоціація комункульту », «ВАПЛІТЕ », «Авангард », «МАРС », «Техно-мистецька група «А «», «Нова генерація «та інші.

Список використаної літератури:

«Українська Літературна Енциклопедія» том 3, м. Київ 1995 р.

План Характерні риси модернізму в Європі.

Характерні риси модернізму в Україні.

ЄУФІМБ РЕФЕРАТ На тему :

«Модернізм».

Виконав студент групи ІС-15.

Щербатий І.В.

Львів 2003.