Валютні ризики: економічна природа та управління

Валютні ризики: економічна природа та управління.

та управління.

В с т у п.

В кожній країні є свої гроші. Вони є засобом обміну, або платежу, одиницею розрахунку, мірою вартості та засобом накопичення. Причому не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках в якості національної валюти. Але ж національних валют стільки ж, скільки і суверенних держав.

Так як між країнами світу існують міжнародні економічні зв’язки (міжнвродна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталу та інше) у всіх галузях то і відбувається рух грошей між цими країнами.

У світі не існує єдиної грошової одиниці в якій би виражались всі грошові операції, тому в різних країнах вони виражаються у різних валютах. В зв’язку з цим для проведення розрахунків між національними грошовими одиницями країн встановлюється відношення, яке називається валютним курсом. Нестабільнісь, коливання валютних курсів і є причиною валютних ризиків.

Сам факт появи валютного ризику пов’язаний з виникненням відкритої позиції - невідповідністю між зобов’язаннями та вимогами банку по тій чи іншій іноземній валюті. Зрозуміло, що при закритій позиції ризик від коливань валютного курсу майже відсутній. При появі короткої позиції банк буде вимушений прикупати валюту по новому курсу, а віддавати по старому, або приймати по-старому, а продавати по-новому. Втрати можуть виникнути і при довгій позиції, коли приймати валюту прийдеться по курсу більш низькому або високому, ніж вказано в договорі.

Поняття і головні чинники винекнення валютних ризиків.

Проблема валютного ризику в 80-х роках перетворилась у невід'ємну частину щоденної діяльності банків і корпорацій, що орієнтуються на міжнародні операції. З одного боку, транснаціональні банки (ТНБ) і корпорації постійно розширяють свою закордонну діяльність і все більша частина їх операцій проводиться в іноземних валютах. З іншого боку, різко зросли коливання валютних курсів і ускладнилось їх прогнозування. В зв’язку з цим зросла залежність кінцевих фінансових результатів від від валютного ризику.

Найкрупніші банки і ТНК вперше серйозно зайнялися проблемою валютного ризику на початку 70-х років, коли були введені плаваючі валютні курси. Але лише в останні роки амплітуда коливань валютних курсів (як і відсоткових ставок) досягла величин, що потребують прийняття практичних мір в цьому напрямку. Виникла ціла індустрія управління валютним ризиком — спеціальні установи, інструменти, методи, системи.

Головним чинником валютних ризиків є короткота довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому — збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових втрат в результаті коливань валютних курсів. Розрізняють «конверсійний» (готівковий) ризик валютних збитків по конкретним операціям в іноземній валюті і «трансляційний» (бухгалтерський) ризик збитків при переоцінці активів і пасивів, прибутку закордонних філій в національну валюту. В широкому плані валютний ризик складається в незбалансованості активів і пасивів в кожній валюті по термінам і сумам. Необхідно також враховувати, що зміна курсових співвідношень може призвести до довгострокових негативних наслідків через падіння конкурентоспроможності.

Особливості управління валютними ризиками.

Управління валютним ризиком передбачає визначення його степені, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні степені валютного ризику заключається в його ретельному аналізі і оцінці можливих збитків та інших наслідків, так як від цього залежить вибір конкретного методу захисту. Значна кількість ТНК і ТНБ сьогодні мають свої системи оцінки валютних ризиків і вибору методів захисту, які залежать від характеру діяльності і економічної стратегії, організаційної структури, складу активів і пасивів інституту. Для ТНК оцінка ризиків необхідна при включенні результатів діяльності закордонних компаній в баланс всієї групи.

Правильна оцінка валютного ризику в умовах крайньої неврівноваженості ризикової кон’юнктури приймає важливе економічне значення. Стихія ринку в котрий раз може звести нанівець довгострокові зусилля навіть крупної компанії і тому передбачення можливих валютних збитків має велике значення в внутрішньофірмовому фінансовому плануванні, в підвищенні ефективності основної діяльності банку або корпорації. Оцінка ризику завжди включає величину ризикового періоду, суму під ризиком, а також ризик втрат по зобов’язанням, які можуть виникнути в майбутньому (якщо, наприклад, будуть заключені контракти, про які початі переговори).

В короткостроковому плані корпорації оцінюють ризиковість кожної конкретної товарної або іншої угоди, при цьому стан сумарного балансу не відіграє великого значення. Але для банків або крупних ТНК з значним об'ємом міжнародних операцій такий підхід неприйнятний.

Посилення валютної нестійкості зробило актуальним питання про централізацію управління валютним ризиком на рівні всієї корпорації. По кожній іноземній валюті визначається непокрита (чиста) позиція під ризиком, яку центральна ланка монополії страхує тим чи іншим способом. Наприклад, французька автомобільна монополія Пежо ще в 1981 році створила спеціалізовану компанію, яка здійснює всі валютні і грошові операції групи.

Взаємний залік ризиків по пасиву і активу — «метчінг» — один з самих ефективних методів обліку і оцінки валютного ризику (шляхом вирахування, наприклад, надходжень валюти з суми її відтоку можна виявити реальний розмір ризику). Багато ТНК і ТНБ активно використовують цей та інші методи, зокрема так називаємий «неттинг" — максимальне скорочення числа валютних угод шляхом їх укрупнення і узгодження дій всіх підрозділів банку або корпорації. Характерним прикладом є десять великих міжнародних банків в Лондоні, які в 1986 році організували компанію Форекснет для взаємозаліку і зменшення числа конверсійних операцій і зниження валютного ризику та операційних витрат.

Необхідно відзначити, що і при централізації захисту від валютного ризику відповідальність за валютні збитки з конкретних підрозділів знімається і переноситься на материнську компанію не повністю. Прийняття любих комерційних рішень в теперішній час обумовлено фактором валютного ризику. Крім того, в окремих випадках невиправдана централізація ризиків може ускладнити діяльність корпорації.

«Транснаціональний» валютний ризик виникає перед усім при перерахунку в національну валюту балансу компанії і її прибутків на якусь дату (це стосується в першу чергу закордонних дочірних компаній). Основне питання в даному випадку полягає в виборі валютного курсу, по якому проводиться «трансляція" — по поточному (на дату перерахунку) або по «історичному» (тобто на дату проведення операцій).

Існує декілька основних методів перерахунку балансу закордонної філії в національну валюту. По-перше, усі поточні операції можуть оцінюватись по поточному валютному курсу, а довгострокові (в тому числі товарні запаси) — по «історичному». По-друге, усі фінансові операції можуть перераховуватись по поточному курсу, а товарні - по «історичному». По-третє, всі операції можуть обліковуватись або по поточному, або по «історичному» курсу валюти.

Доходи і збитки від валютних (конверсійних) операцій зазвичай враховуються як частина поточної операційної діяльності корпорації, тобто заносяться в рахунок прибутків і збитків (прибутки обкладаються податками). Результати «трансляцій» (перерахунку) інколи розглядаються як особлива стаття в балансі, а деяких випадках розцінюються як поточні прибутки і збитки.

Управління валютним ризиком завжди полягає у виборі одної з декількох альтернативних стратегій.

Більшість корпорацій і банків віддають перевагу проведенню селективного управління валютним ризиком, тобто страхувати тільки «неприйнятний» ризик (ризик, вірогідність якого досить велика). Частина валютного ризику може бути прийнята корпорацією в сподіванні на благополучний розвиток кон’юнктури — питання полягає лише в визначенні його рівня і оцінці вартості страхування. Якщо є реальна можливість отримати прибуток від зміни валютних курсів, то банк або корпорація від цього, як правило, не відказуються.

Після того як прийнято рішення про необхідність захисту, корпорація обирає відповідний метод управління валютним ризиком. Ці методи в практиці ТНК прийнято підрозділяти в першу чергу на «внутрішні» і «зовнішні». Перші являють собою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. Другі впливають головним чином не на процес виникнення ризику, а на його наслідки шляхом їх усунення. І «внутрішні» і «зовнішні» методи можуть бути короткострокового (тобто тактичного) або довгострокового (стратегічного) характеру.

Серед найбільш часто використовуваних «внутрішніх» методів управління валютним ризиком слід перш за все відмітити прискорення і уповільнення плетежів в іноземній валюті як в по відношенню зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (так названі операції «лідз енд легз»). Змінюючи режим платежів між материнською і дочірними компаніями, можна добитись суттєвого зниження ризику.

Ще більш важливим і відносно довгостроковим «внутрішнім» методом управління валютним ризиком є правильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант — використання національної валюти, так як ризик в цьому випадку повністю зникає. Але на практиці добитись цього досить складно. Наприклад, в США в національній валюті відфактуровується 98% експорту і 85% імпорту, в Японії - 29 і 3, в Великобританії - 76 і 30%.

Корпорації в цілях внутрішньофірмового планування віддають перевагу використанню стабільної валюти, хоча дане питання тісно пов’язане з вибором країни постачальника або покупця, з тим, в якій ролі виступає корпорація (продавцем або покупцем). В довгостроковому плані захист від валютного ризику тісно пов’язаний з активною цільовою політикою корпорації, зокрема з можливістю включення валютного ризику або вартості страхування в ціни товарів що реалізуються. З іншого боку, падіння зовнішньої конкурентоспроможності товарів із-за підвищення курсу національної валюти може поставити вимогу зниження цін, а в кінцевому випадку і витрат виробництва. Такий метод управління валютним ризиком зачіпає різноманітні сторони виробничої і побутової діяльності корпорації.

Продовжують використовуватись різні види застережень в якості засобу захисту від коливань курсів. Наприклад, може обумовлюватись автоматична зміна ціни товару при зміні на якусь фіксовану величину валютного курсу або його середньозваженого індексу. Зрозуміло, що такий метод вигідний тільки одній стороні угоди і інша сторона відказується включати в контракт умови про застереження. Тому значення застережень як методу управлйння валютним ризиком поступово зменшується.

Велике значення має вдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій. Чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризикових періодів і сум під ризиком, підвищення ефективності і відповідальності управлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень дозволяють суттєво знизити ризик валютних втрат.

«Зовнішні» методи управління валютним ризиком в своїй масі є банківськими, так як основані на різноманітних інструментах банківської діяльності. Використовують їх банки в власних інтересах. Визначну роль відіграє також державне страхування валютного ризику як засіб заохочення національного експорту.

Усі «зовнішні» методи покликані перед усім перенести валютний ризик на інші установи, які виступають учасниками відповідних фінансових операцій.

Найбільш широко для зменшення валютного ризику використовуються строкові валютні операції: форвардні, ф’ючерсні, опціонні (на міжбанківських ринках і на біржах). Строкові угоди використовуються для покриття валютного ризику або для його страхування (хеджування). «Строкове» покриття валютного ризику полягає в купівлі-продажу іноземної валюти на строк для забезпечення майбутніх платежів і надходжень (є також форма «готівкового» покриття — купівля-продаж готівкрврї валюти з наступним розміщенням її в депозити або залучення депозитів на строк). Страхування валютного ризику в будь-якому випадку полягає в купівлі-продажу валюти на термін з наступним здійсненням зворотньої операції, так як збиток по основній готівковій угоді корпорації повинен покриватися прибутком по строковій або навпаки.

Все більш широке розповсюдження отримують довгострокові валютні угоди — на 5 і більше років. Міжбанківський ринок по таким операціях в доларах США і фунтах стерлінгах добре розвинутий і має високу ліквідність, що дозволяє корпораціям страхувати крупні довгострокові проекти. Що банки зазвичай йдуть на таке страхування лише при наявності рівних по сумі і строках і протилежних по знаку заказів клієнтів (щоб компенсувати операції і ліквідувати свій ризик).

Серед інших методів «зовнішнього» управління валютним ризиком використовується ведення рахунків в іноземній валюті (конверсію в національну валюту можна відкласти до більш благоприємного моменту). Широке використання знаходить запозичення і інвестиції в іноземних валютах (на різні терміни). Наприклад, якщо у французької компанії виявлений нетто-актив в доларах США строком на 1 рік, то можна взяти кредит на такуж суму і термін. При цьому необхідно враховувати рівень процентних ставок по відповідних валютах, податковий режим та інші умови. В більш широкому плані при необхідності отримання кредиту в іноземній валюті або наявності коштів для інвестицій корпорація вимушена оцінювати перспективи даної валюти (повиситься її курс або знизиться). Строкові угоди і кредити досить широко застосовуються і в стосунках між материнськими і лочірними компаніями.

В 80-х роках хвидко поширюється використання довгострокових валютних свопів, що заключаються в обміні еквівалентними сумами в різних валютах з умовою зворотньої операції по закінченню 5−10 років. Вартість валютного свопу як і любої строкової угоди, полягає в різниці між процентними ставками по валютах. Одержання валюти по свопу допомагає, наприклад, компенсувати відкриті валютні позиції (коли на протязі де-якого часу іноземну валюту не можна обміняти на національну), а інколи використовується для кредитування власної дочірної компанії корпорації.

Близькі по своїй природі до валютних свопів паралельні кредити. Наприклад, американська компанія, А в США дає кредит американській компанії Б, а Перу бере у неї кредит в місцевій валюті (тобто прямого валютного ризику також немає). У компанії Б ситуація аналогічна і валютний ризик відсутній. Всеж використання паралельних кредитів ускладнено по юридичним причинам. Наприклад, банкуцтво дочірної компанії А не завжди означає, що її зобов’язання по свопу автоматично переходять материнській компанії, хоча кредити надавались в рамках однієї угоди. Тому з’явились кредити «бек-ту-бек» (back-to-back), в яких головні компанії є і позичальниками, і кредиторами один одного, а кредитують свої дочірні компанії у відповідних країнах. І ті і інші кредити часто використовуються для вивільнення заблокованих в країнах, що розвиваються, грошових коштів.

В основі використання любих «зовнішніх» методів управління ризиком лежать слідуючі основні принципи: доступність для корпорації даного конкретного методу страхування ризиків, прийнятна вартість страхування, наявність обмежувальних умов (наприклад, відсутність точних даних про дати валютних надходжень і платежів). В повсякденній практиці «зовнішні» і «внутрішні» методи управління валютним ризиком часто комбінуються для досягнення найбільшого ефекту.

Певне значення для страхування валютного ризуку корпорації при поставках на експорт має діяльність спеціалізованих державних установ. Доля офіційних програм страхування валютного ризику в загальному об'ємі страхування невелика. Пояснюється це рядом причин. Так, державне страхування зачіпає тільки експорт. Більше того, воно зазвичай надається по експортним кредитам понад двох років, тобто на протязі перших двох років держава в страхуванні валютного ризику участі не приймає. В Японії, Герменії, Бельгії та інших країнах страхуються тільки збитки, що виникли в результаті коливання курсів більше ніж на 3%. Відповідно прибуток при перевищенні валютним курсом 3%-ної позначки здаєтьяся державному органу. Крім того, є обмеження на використання окремих валют, на загальну суму відшкодування, а вартість страхування може бути значною. Вказані недоліки призводять до того, що лише відповідно невелика частина міжнародних операцій капіталістичних корпорацій покривається державним страхуванням валютного ризику (фінансові операції взагалі не страхуються). Ряд державних установ поніс суттєві збитки по валютним гарантіям, взв’язку з чим в Швейцарії, наприклад, іх надання було заборонено з 1 квітня 1985 р.

Найбільш розповсюдженим серед крупних банків і ТНК є метод балансування активів і пасивів по валютам і строкам. Після того як все можливе зроблено на рівні дочірної компанії ризик передається в головну контору. В цьому випадку немає необхідності страхувати кожну конкретну операцію і проводиться захист всього балансу корпорації вцілому. На першопочатковому етапі в основному використовуються «внутрішні» методи управління валютним ризиком, а на заключному -«зовнішні». Все частіше корпорації і банки одночасно удаються до страхування ризику зміни відсоткових ставок, комбінують різноманітні валютні і кредитні інструменти.

Страхування від валютних ризиків.

По мірі розширення валютних операцій при загальній нестійкості валютно-кредитного обороту актуальною стає необхідність в страхуванні ризиків, пов’язаних з курсовими коливаннями. Система мір по зменшенню валютних втрат називається «хеджуванням» (hedging — огороджування).

В страхуванні мають необхідність підприємства, що займаються зовнішньо-економічною діяльністю, банки, що працюють з іноземною валютою, їх клієнти, приватні особи.

З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі.

1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.

2. Зміна термінів платежів (leads and lags).

3. Форвардні угоди.

4. Операції «своп».

5. Опціонні угоди.

6. Фінансові ф’ючерси.

7. Кредитування та інвестування в іноземній валюті.

8. Реструктуризація валютної заборгованості.

9. Паралельні позички.

10. Лізинг.

11. Дисконтування вимог в іноземній валюті (форфетування).

12. Використання валютних коштів.

13. Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

14. Самострахування.

Українські підпиємства можуть суттєво знизити валютний ризик зовнішньо-економічних угод, використовуючи два методи: 1) правильний вибір валюти; 2) регулювання валютної позиції по контрактам. Метод правильного вибору валюти ціни зовнішньоекономічного контракту полягає в встановленні ціни в контракті в такій валюті, зміна курсу якої вигідно для даної організації. Для експортера такою валютою буде «сильна» валюта, тобто така, курс якої підвищується напротязі терміну дії контракту. Для імпортера вигідна «слабка» валюта, курс якої знижується. Але слід на увазі мати, що прогноз руху курса валют в самому найкращому випадку можливий з вірогідністю не більше 70%.

Збалансованість структури грошових вимог і зобов’язань по заключеним контрактам може бути досягнута двома способами:

1. при одночасному підписанні контрактів на експорт і імпорт або на організацію прийому іноземних туристів і на організацію виїзду громадян-туристів за кордон. Слід звернути увагу на те, щоб ці контракти заключались в одній валюті і терміни сплат приблизно співпадали. В цьому випадку збитки від зміни курсу валют по експорту компенсуються прибутком і навпаки;

2. якщо підприємство спеціалізується тільки на одному виді діяльності, то необхідна диверсифікація валютної структури, тобто заключення контрактів з використанням різних валют, що мають тенденцію до протележної зміни курсів.

В Україні використовуються два основні методи страхування від валютних ризиків:

1) валютні застереження;

2) форвардні операції.

Валютні застереження являють собою спеціально включені в текст контракта умови, у відповідності з якими сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції в якій відбудеться зміна курсу валюти платежу по відношенню до валюти застереження. Валютне застереження «рівного ризику» збільшує межі коливань валютних курсів і тим самим період часу, напротязі якого партнери можуть без перегляду умов контракту співпрацювати на взаємовигідній основі. Валютні застереження бувають:

• непрямі;

• прямі;

• мультивалютні;

• на базі СДР.

Непряме валютне застереження використовується в тих випадках, коли ціна товару зафіксована в одній з найбільш розповсюджених в міжнародних розрахунках валют (долар США, японськи ієна та інші), а платіж передбачений в іншій грошовій одиниці, зазвичай національній валюті.

Пряме валютне застереження використовується, коли валюта ціни і валюта платежу співпадають, але величина суми платежу, що обумовлена в контракті, ставиться в залежність від змін курсу валюти розрахунків по відношенню до іншої, більш стабільної валюти, так називаємої валюти застереження.

Мультивалютні застереження — це застереження, дія яких основана на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї, а до спеціально підібраного набору валют («валютний кошик»), курс яких розраховується як їх середня величина по визначеній методиці. Наприклад, на базі середньоарифметичного відсотку відхилення курсу кожної з валют «кошика» від початкового рівня або на базі зміни розрахункового середньоарифметичного курсу обумовленого набору валют. Мультивалютні застереження не отримали широкого використання.

Сутність форвардних операцій по страхуванню валютних ризиків заключається в наступному. При поданні комерційної пропозиції або при підписанні контракту експортер, знаючи приблизний графік надходження платежів по контракту, укладає з своїм банком угоду про переуступку йому майбутніх надходжень в валюті по завчасно визначеному (терміновому) курсі. Таким чином, експортер наперед може визначити суму свого доходу в національній валюті і виходячи з цього встановлювати ціну контракту. Цей терміновий курс може бути більше (тобто котируватись з премією) або менше (тобто котируватись з дисконтом), чим курс валюти на дату проведення такої угоди, і залежить від різниці в процентних ставках на міжбанківському ринку по депозитам в відповідних валютах.

Висновки.

При здійсненні валютних операцій важлива роль відводиться валютним ризикам. Не варто недооцінювати вплив цього фактора. Неврахування валютних ризиків може звести нанівець всі сподівання очікуваного прибутку, або ж зовсім призвести до значних втрат і збитків.

Але всеж можна запобігти втратам, або хоча б зменшити їх розмір. Уміле маніпулювання валютними ризиками значно знижує рівень ризикованості валютних операцій. Одного найбільш ефективного методу не існує, в різних випадках використовуються різні способи, а також використовують їх у сукупності. Страхування валютних ризиків повністю не усуває ризик, але значно зменшує його вплив і є ефективним способом захиститу від непередбачувальних та неконтрольованих ринкових змін.

Отже, правильне управління, основане на достовірній інформації та ретельному аналізі, є частковою, а іноді й повною гарантією захисту від валютних ризиків збитку.