Місце і роль теорій граничності в розвитку економічної науки

Місце і роль теорій граничності в розвитку економічної науки.

.

.

План.

1. Вступ.

2. Граничні величини та математичний метод.

3. Теорія граничної корисності.

4. Теорія граничної продуктивності.

5. Формування неокласичного напрямку економічної думки.

6. Висновки
Вступ.

Протягом всієї історії людства, починаючи ще з часів античності, економічна думка розвивалась паралельно із розвитком економічних відносин, відбиваючи економічні інтереси своєї епохи, і тому не можна розглядати появу нових економічних теорій просто як перехід від простішого до більш складного, від неправильних та неточних поглядів до все більш довершених, оскільки разом із розширенням економічних знань, відбувались поява і розвиток альтернативних, не сумісних між собою теорій.

Жодна з економічних теорій не пояснює усіх особливостей економічної реальності. Кожна економічна теорія може лише з певною точністю пояснювати певні розділи економічної науки. Перш за все це пов «язано з методами досліджень, тобто теоретичним «інструментарієм» — певними припущеннями, які можуть бути застосовані лише у відповідних галузях науки і використання яких не має сенсу в інших.

Колосальне зростання виробничих потужностей та швидкий розвиток капіталістичного госоподарства найхарактерніші риси економічного розвитку суспільства у ХІХ сторіччі. Звичайно, що поява нових ринкових відносин вимагає нових теоретичних засад для розуміння закономірностей функціонування економічної системи і вивчення взаємозв «язків між економічними агентами, і саме ті зрушення, які відбулись у економічній структурі суспільства із появою капіталістичного господарства, пригорнули увагу економістів-теоретиків до вивчення механізмів функціонування ринку нової економічної інституції, яка є основою капіталістичних економічних стосунків.

Тому цілком природно, що у останній третині ХІХ сторіччя виникає принципово новий напрям розвитку економічної теорії неокласичний, який будувався на радикально нових теоретичних засадах теоріях граничності. Розробкою цього напряму займалось декілька шкіл.

По-перше, неокласики подолали обмеженість класичного вчення про товар та ринкову ціну: класична теорія не розглядала ринкову поведінку споживачів товарних благ і тому не створила цілісного вчення про ринкову систему ведення господарства, цей пропуск заповнила австрійська (або віденська) школа політекономії, яка розробила концепції граничної корисності матеріальних благ, приписуючи головну роль в господарському розвитку ринку і першість у встановленні цін попиту покупців. Вивчаючи цей попит вони вперше сформували психологічні закони масової поведінки споживачів ринкових благ.

По-друге, засновник американської політекономії Джон Бейтс Кларк переглянув спадщину класиків та доповнив концепцію граничної корисності споживання благ теорією граничної продуктивності праці та капіталу та протиставив її класичному вченню про додану вартість.

По-третє, концепції граничної корисності та граничної продуктивності факторів виробництва дозволили взяти за основу неокласичної теорії проблему ефективності ринкової економіки, тобто розглядати питання максимізації прибутку та корисності при мінімізації затрат на виробництво.

Створення та розробка теорії граничних величин були передумовою виникнення математичної школи в економіці. Саме граничні величини дозволили використовувати вищу математику, яка оперує такими величинами, для вирішення суто економічних проблем. За допомогою математичних методів вдалось ввести та дослідити багато економічних функцій, що дозволяють кількісно обчислювати економічні процеси виробництва та споживання та механізми функціонування ринку. Такі методи дозволяють обчислювати оптимальні варіанти продуктивного використання виробничих можливостей при обмежених ресурсах.

Як і все принципово нове, неокласичний напрям отримав суперечливі відгуки сучасників. Так видатний український вчений Михайло Туган-Барановський у «Курсі політичної економії» доводить, що Австрійська психологічна школа дає своєю теорією корисності та побудованою на ній теорії цінності вичерпне пояснення усіх явищ, пов «язаних із цінністю, а Йозеф Шумпетер відзначив, що теорії граничності користуються науковим визнанням та увагою. Не дивно, що при цьому теорії цінності та граничної продуктивності активно критикувались зі сторони прихильників теорії марксизму оскільки доводи неправильність трудової теорії вартості.

Граничні величини та математичний метод.

Одночасно із входом до економічної термінології понять граничних величин, відбувалось поступове залучення до теоретичного інструментарію економіки математичних методів. Слід підкреслити, що не сама теорія граничної корисності, а маржиналізм як такий надали математиці наступної ролі в економічній науці після 1870 року. Вирішальна роль поняття про граничну заміну у новому економічному аналізі пояснюється появою у явному вигляді математичної аргументації, тобто суто економічні процеси набувають вигляду математичних функцій.

Не зважаючи на те, що економісти австрійської школи, виходячи із методологічних передумов, заперечували проти використання математики як економічного інструменту, посилаючись на те, що це заважає розумінню самої суті таких феноменальних явищ як цінність, рента та прибуток. Проте поза цим винятком всі економісти того пріоду мали щонайменше середню математичну підготовку.

Математичні операції, які використовувались економістами того часу облежувались простими диференційним обчисленнями. При цьому економічні функції вважались диференційованими та неперервними. Оптимальний стан описувався максимальним або мінімальним значенням певного показника при відповідних значеннях функції. Граничні значення це не що інше як похідна функції, що виражає певний економічний процес. Так за допомогою похідної формалізуються поняття граничних витрат, граничного доходу, граничного продукту, граничного прибутку тощо. Наприклад, гранична корисність у математичному виразі має вигляд першої похідної від функції корисності (яка виражає залежність сукупної корисності від кількості спожитого блага) по кількості цього блага. Іншими словами математичний вираз граничної корисності показує, що це поняття виражає зміну сукупної корисності, або її приріст при зміні споживання блага на одиницю.

Для функцій із декількома змінними, як наприклад виробнича функція, яка має змінні капітал і праця, граничний аналіз здійснюється за допомогою частинних похідних.

Крім того такий аналіз економічних процесів наочно показує причини існування економіки як явища: відносна рідкість благ та ресурсів для їх вироблення обумовлює існування альтернативних можливостей використання обмеженої кількості ресурсів для отримання певного продукту та альтернативні шляхи задоволення потреб при обмеженому бюджеті. Ці положення про альтернативну вартість є вихідними засадами сучасної економічної теорії: не можна задовольнити потреби одного без нанесення шкоди іншому та неможливо виробити додаткову одиницю одного блага щоб не пожертвувати при цьому виготовленням певної кількості іншого. За допомогою граничних величин питання про оптимізацію виробництва та споживання набуває точного математичного виразу .

Теорія граничної корисності.

Найбільш вагомий вклад в розробку ідей маржиналістів внесла австрійська школа політекономів, представлена професорами віденського університету Карлом Менгером (1440−1921), Євгеном Бем-Баверком (1840−1921) та Фрідріхом Візером (1851−1926). Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійської школи був суб «єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їх факторів.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія, яка отримала назву теорії граничної корисності. Прийняті на той час економічні поняття «товар» і «вартість» були замінені на «благо» і «цінність». Карл Менгер та його колеги оголосили неправильною теорію про те, що праця є єдиним джерелом вартості, надаючи терміну вартість суб «єктивного змісту, за що теорію піддавали жорсткій критиці прихильники трудової теорії вартості, звинувачуючи новаторів у суб «єктивізмі. Менгер вважав, що цінність блага радикально залежить від потреби в ньому споживача, тобто цінність визначається обставинами, в яких знаходиться суб «єкт та його особистими уподобаннями. Більш того, австрійські науковці визначили, що причини виникнення цінності блага це його рідкість або недоступність.

Розвиваючи далі свою теорію, політекономісти австрійської школи дійшли висновку, що благо може мати для споживача певну цінність лише тоді, коли воно приносить певне задоволення; таким чином було використано поняття корисності, введене Германом Госсеном (1810−1858). Аналізуючи далі поведінку споживача Бем-Баверк у «Основах теорії цінності господарських благ» підсумував і докладно виклав наукові здобуття австрійської економічної школи. Для оцінки індивідуальної корисності він пропонує ранжувати блага за ступенем їх необхідності і тоді гранична корисність буде корисністю того найменшого за необхідністю блага, яке буде останнім у ряду благ, розвиваючи далі цю ідею він доходить висновку, що цінність блага є поєднанням корисності, яку воно має для споживача, та його відносної рідкості.

На основі теорії корисності було виведено положення про спадаючу граничну корисність, яка прямо пов «язана із припущенням про залежність корисності від рідкості благ: при споживанні певного блага корисність кожної наступної одиниці менше ніж корисність попередньої. Тобто сукупна корисність зростає спадаючими темпами до певного рівня насичення, після досягнення якого гранична корисність дорівнює нулю або набуває від «ємного значення.

Стенлі Джевонс (1835−1882) на основі теорії корисності сформулював теорему, яка отримала пізніше його ім «я: при раціональному споживанні ступені корисності придбаних благ пропорційні до їх цін, тобто корисність блага із вищою ціною більше. Праця впливає на обмінні пропорції благ непрямо: зростання прикладання праці збільшує корисність даного блага і таким чином зменшує його граничну корисність.

Вчення про корисність мало колосальний вплив на економічну науку; спростувавши теорію трудової вартості благ, воно дало ґрунтовне пояснення природи цінності благ з точки зору споживача. На основі теорії спадаючої граничної корисності побудовано такий розділ мікроекономіки як аналіз поведінки споживача.

Співвідношення граничних корисностей двох благ має назву граничної норми заміни і виражає кількість одного блага, якою споживач згоден пожертвувати заради додаткової одиниці іншого блага і дорівнює співвідношенню цін цих благ (теорема Джевонса) використовується для знаходження стану рівноваги споживача. Рівновага спостерігається тоді, коли відношення корисностей та цін благ рівні між собою, тобто корисність на одиницю витрачених грошей однакова для обох благ.

Теорії граничності набули широкої популярності та визнання серед провідних економістів свого часу, спричиняючи чималий вплив на розвиток економічної теорії. Не могли вони не зацікавити і економістів України. Так перша наукова робота всесвітньо відомого українського економіста Михайла Туган-Барановського (1865−1919) «Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине их ценности» була присвячена саме використанню теорії граничної корисності, в своїй роботі він писав, що цінність блага у короткостроковому періоді визначається його пропозицією та попитом на нього, а у довгостроковому періоді треба враховувати затрати на працю. Таким чином Туган-Барановський провів синтез теорії граничної корисності та трудової вартості благ.

Інший видатний український економіст та математик Євген Слуцький (1880−1948) також зацікавився теорією граничної корисності, присвятивши цій темі роботу «Теорія граничної корисності». Спираючись на математичне підґрунтя теорії граничної корисності Євген Слуцький пішов далі у аналізі поведінки споживача і присвятив цій темі роботу «До теорії збалансованого бюджету споживача», у якій він проаналізував ефекти доходу та заміщення при зміні ціни блага; на основі рівняння попиту Слуцького він вивів граничний приріст попиту при зміні ціни як суму граничного приросту попиту при фіксованому «меню», тобто фіксованому бюджеті та граничного приросту попиту за зміни доходу за умови, якщо ціна незмінна.

Теорія граничної продуктивності.

Теорію граничної продуктивності започаткував американський економіст Джордж Кларк (1847−1938), він запропонував новий підхід до вивчення політекономії з метою наближення її до точних наук, розділивши економічну теорію на статику аналіз стану рівноваги, та динаміку вивчення економічного розвитку.

Дотримуючись теорії граничної корисності, він дещо доробив її. «Закон Кларка» полягає в тому, що корисність благ розпадається на складові елементи, після чого цінність блага визначається сумою граничних корисностей всіх його складових. Але найважливішим його внеском до економічної науки було створення теорії граничної продуктивності праці та капіталу, цікаво, що він та Бем-Баверк були єдиними економістами своєї доби, кому вдалось зробити вагомий внесок в економічну теорію не використовуючи знання математики.

Кларк довів, що в процесі виробництва спостерігається спадаюча гранична продуктивність таких факторів виробництва як праця та капітал (по аналогії до закону зменшення родючості землі), тобто підвищення окремого фактору виробництва при фіксованому іншому, дає спадаючий приріст продукції на кожну додану одиницю. Це означає, що кожний додатковий робочій при незмінному капіталі буде збільшувати сукупний продукт на меншу величину ніж попередній. З допомогою такого підходу, Кларк розділяв сукупний продукт на продукт капіталу та продукт праці, визначаючи продукт праці як те, що виробив «граничний робочий», а продукт капіталу як те, що становить різницю між сукупним продуктом виробництва та продуктом праці, визначаючи в такий спосіб частки доходу, які повинні належати робочим та капіталістам відповідно (у пропорції, яка визначається співвідношенням граничної продуктивності праці до граничної продуктивності капіталу).

Довівши це, Джордж Кларк спростував думку Мальтуса та Рікардо про те, що «природня» заробітна плата працівника визначається вартістю засобів, необхідних для підтримки його існування та тезису Маркса про експлуатацію робочого капіталістом.

Спираючись на свою теорію, Кларк виводить умови статичної та динамічної рівноваги. При статичній рівновазі ціни на продукт дорівнюють граничним видаткам виробництва, прибуток та додатковий продукт відсутні. Виникнення та застосування нових технологій може збільшити граничний продукт факторів виробництва або зменшити граничні витрати, тоді при динамічній рівновазі вникає тимчасовий прибуток, який потім зникає при досягненні нової статичної рівноваги. При кожному такому стані рівноваги фактичний випуск продукції наближається до потенційного, невеликі відхилення від якого усуваються ринковою саморегуляцією.

Підсумовуючи роль теорії граничної продуктивності слід сказати, що вперше сукупний продукт був поділений на продукт праці та продукт капіталу, причому стало можливим кількісне обчислення частки, що належить робочім та власникам капіталу. При подальшому розвитку економічної думки поняття граничної продуктивності були використані при дослідження процесу виробництва в умовах досконалої конкуренції та монополії, де вони визначають ефективність виробничого процесу; за допомогою граничної продуктивності визначається чи є виробництво прибутковим, чи треба його розширювати або закривати.

Формування неокласичного напрямку.

Альфред Машалл (1842−1924) узагальнив, доповнив та систематизував результати маржиналістської революції. Саме він використав поняття про граничні величини для широкого використання математики в економічних дослідженнях. Внесок Маршалла до розробки цього напрямку в економіці назвали Маршаліанською революцією, а новий, оснований на використанні математики підхід до розв «язання економічних задач отримав назву неокласичного напрямку, оскільки Маршалл синтезував здобуття класиків із теоріями граничності.

Неокласики оголосили предметом своїх досліджень «чисту економіку», яка не залежить від суспільної форми її організації; разом з цим вводиться поняття «економічної людини», яка намагається максимізувати свій прибуток та корисність та мінімізувати свої зусилля для отримання бажаного результату, тобто людині приписується раціональна поведінка. При дослідженні окремих господарських одиниць застосовувались граничні величини, які характеризують ефект від додаткової одиниці споживання (гранична корисність) або затрат додаткової одиниці виробничого фактора (гранична продуктивність).

Альфред Маршалл зробив великий внесок до неокласичного напрямку, який має широке застосування і тепер: він надав нового тлумачення видаткам виробництва: виключив із них видатки на засоби виробництва і додав прибуток капіталістів.

Маршалл вважав себе послідовником Рікардо і тому намагався поєднати його вчення про вартість з суб «єктивістською теорією граничної корисності. Намагаючись розробити універсальну економічну концепцію на основі поєднання таких різних економічних теорій як теорія трудової вартості та теорія граничної корисності, він стикнувся із однобічністю обох цих концепцій: трудова теорія вартості вважала ціну лише грошовим виразом вартості трудових видатків виробництва, а теорія граничної корисності бачила у ринковій ціні лише прояв суб «єктивних оцінок товарів покупцями. Намагаючись подолати це протиріччя він дійшов висновку, що в процесі утворення ринкової ціни неправильно надавати переваги виключно пропозиції продавця або попиту покупця., тому в ценр досліджень він поставив формування на різних ринках благ ціни як результуючої взаємодії попиту та пропозиції, тим самим збагативши економічну науку більш глибоким аналізом взаємозв «язку виробництва і обміну на основі фонаційного методу дослідження. Поставивши в центр своїх пошуків ціну як найважливіший елемент ринкової економіки він дійшов висновку, що з одного боку ціна визначається корисністю продукту для споживача ціна попиту, а з другого боку ціна залежить від видатків виробництва ціна пропозиції. Ринкова ж ціна вартість це результат ціноутворення; графічно це перетин кривих попиту та пропозиції.

Іншим науковим здобуттям Альфреда Маршала було виведення закону попиту: кількість блага, яку покупці згодні придбати обернено пропорційна до ціни блага. В контексті співвідношення ціни та корисності блага він вводить поняття споживчого надлишку, як додаткової суми до сплачуваної ціни, яку споживач згоден заплатити замість того щоб відмовитись від споживання блага.

Ці положення, які стали основою для формування сучасної економічної теорії Маршалл виклав у роботі «Principles of Economics».

Висновки.

Роль, яку зіграла маржинлістська революція у розвитку економічної теорії полягала по суті в тому, що поняття граничних величин (витрат, корисності, продуктивності, схильностей) дозволило створити новий інструмент аналізу економічної реальності, який використовує вищу математику.

Замість динамічних задач класичної теорії, які метою своїх досліджень ставили вивчення росту суспільного добробуту залежно від темпів накопичення капіталу та темпів приросту населення і лише вербально описували поведінку економіки на довгостроковому періоді, неокласичний напрям ставить у центр нової теорії поведінку окремих економічних агентів — споживача та фірму, які намагаються максимізувати власну корисність (для фірми це максимізацію прибутку). Крім того, ці задачі, які допомагають вирішувати теорії граничності, мають суто математичне формулювання і точне математичне вирішення.

Таким чином можна сказати, що теорії граничності розширили сам предмет економічної науки, на базі неокласичного напрямку виникли нові елементи економічної теорії теорія ринкової ціни, вчення про підприємництво, теорія поведінки споживача, виробництво в умовах досконалої конкуренції, які сформували цілий окремий розділ економічної науки мікроекономіку.

Список використаної літератури Берлин П. «Очерк развития економических учений в ХІХ и ХХ веках», Москва-Ленинград 1929 г.

Злупко С.М. «Є.Є. Слуцький — український економіст-математик світової слави» // «Економіка України», 1995; № 7; с.67−74.

Костюк В.Н. «История економических учений», Москва: Центр 1997 г.

Корнійчук Л.Я. «Історія економічної думки», Київ: Фенікс 1996 р.

Ястремський О.І. «Основи мікроекономіки», Київ: Знання 1998 р.

.

.

_.

.