Передумови створення підприємства

Рис. 1.2. Взаемоузгоджені головні напрямки діяльності підприємств (фірм) — продуцентів.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, відноситься економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність' тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки діяльності, є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів в системі господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) більш детально висвітлюється в інших розділах цього підручника. Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків і конкретних видів. Результативність інноваційної виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) в умовах соціальне орієнтованої ринкової економіки.

3. Правові основи функціонування підприємства. Закон України «Про підприємства в Україні». Статут підприємства і колективний договір.

Напрямки діяльності взаємозв'язані і у своїй сукупності характеризують ту або іншу стратегію функціонування і розвитку підприємства, механізм його господарювання. Підприємство (фірма) мають діяти і господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрямки його (її) діяльності. З-поміж великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України про підприємства та статут підприємства, а також узгоджений з діючим законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).

Закон про підприємства. Закон «Про підприємства в Україні», який регламентує діяльність різних видів підприємств, прийнято сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 року. Цей закон: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою. Основні положення цього закону у формі переліку та головного змісту його розділів зображені на рис. 1.3. З метою правильного їх сприймання і тлумачення варто пояснити найбільш принципові з них. Створення, реєстрація, ліквідація і реорганізація підприємства. Будь-яке підприємство може бути створене:

1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника;

2) внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) шляхом відокремлення зі складу діючого підприємства одного або декількох структурних підрозділів за рішенням Їх трудових колективів та згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємство має право створювати свої філіали.

.

Ряг. 1.3. Основні положення Закону України «Про підприємства в Україні» .

(представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними і розрахунковими рахунками в банку.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за його місцезнаходженням у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються міністерствам економіки і статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України.

Підприємство має бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створеного власником або уповноваженим ним органом, а при банкрутстві — судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в офіціальній пресі з визначенням строків претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти і передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.

• Загальні принципи управління підприємством і самоврядування трудового колективу. Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна, а виконавчі функції здійснює правління.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладається контракт (договір, угода), що визначає строки найму, права, обов’язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Керівник призначає на посаду і звільняє від неї своїх заступників, керівників і спеціалістів структурних підрозділів підприємства.

Трудовий колектив підприємства діє (господарює) за принципами самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодо вирішення широкого кола питань з господарської і соціальної діяльності підприємства. Зокрема, трудовий колектив з правом найму працівників розглядає, затверджує або бере участь у вирішенні питань, що стосуються: проекту колективного договору; надання соціальних пільг певним категоріям персоналу; мотивації продуктивної праці, клопотання про представлення працівників до урядових нагород. Трудовий колектив підприємства, де частка держави або місцевого органу влади у вартості майна перевищує 50 відсотків, разом з засновником або власником: розглядає зміни і доповнення статуту підприємства; визначає умови найму керівника підприємства; приймає рішення про оренду підприємства, його вступ до добровільного об'єднання або вихід з нього, створення нового підприємства на базі використання певних структурних підрозділів.

• Формування і використання майна підприємства. Майно підприємства складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному його балансі. Воно належить йому за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування і розпоряджання ним за своїм розсудом). Джерелами формування майна підприємства слугують:

грошові і матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності, цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення, дотації з державного і місцевого бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства (організації); безплатні або благодійницькі внески підприємств, організацій та окремих громадян.

Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право продавати, здавати в оренду, обмінювати, передавати безплатно в тимчасове користування другим підприємствам та громадянам (з дозволу власника) засоби виробництва і інші матеріальні цінності. Воно може також випускати і продавати власні цінні папери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозволяється за певну плату або пільговими умовами володіти і користуватися землею і іншими природними ресурсами. При цьому його обов’язком є своєчасне здійснення природоохоронних заходів переважно за рахунок власних коштів. У випадку банкрутства підприємства фінансування таких заходів провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за їх браком — бюджету відповідного органу місцевої влади або держави. • Підприємницька (господарсько-економічна) діяльність.

Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на вироблювану продукцію (виконувану роботу, послуги) та необхідності постійного збільшення власного зиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками. або торгових бірж. Воно реалізує свою вироблену продукцію на основі прямих угод із споживачами, державного замовлення (у випадку його існування), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), встановлюваними самостійно, договірними, регульованими державою чи вільними (ринковими).

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток (доход). Порядок використання останнього визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним (ними) орган. При цьому державний вплив на вибір напрямків прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підприємства, певна частина чистого прибутку може передаватися у власність трудового колективу (його членів). За умови зовнішньоекономічної діяльності підприємства частину прибутку (доходу) складають валютні кошти, що зараховуються на кого валютний рахунок у банку та використовуються ним самостійно. В залежності від величини доходу підприємства визначається фонд оплати праці його персоналу. Причому мінімальний розмір оплати праці різних категорій персоналу усіх видів підприємств не може бути меншим за прожитковий мінімум, встановлений державою. • Підприємство і держава: гарантії прав. умови і контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. При здійсненні господарської і іншої діяльності підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємству з вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо.

Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відповідними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їх повноважень, підприємство має право не виконувати такі вимоги.

За порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції і інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (сплачує штрафи, відшкодовує заподіяні збитки). Проте це без згоди споживача не звільняє підприємство від виконання зобов’язань щодо поставок продукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі та відповідні строки.

Статут підприємства. Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу.

У статуті підприємства мають бути визначені: його точне найменування і місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності;

органи управління та порядок їх формування; компетенція (повноваження) трудового колективу і його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування. В найменуванні підприємства повинні бути відображені його конкретна назва (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) та інше.

У статуті повинен бути визначений орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). В нього можуть включатися положення, зв’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на основі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

Колективний договір. На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити діючому законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) усякого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір звичайно охоплює вступну частину, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку і удосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працюючих на підприємстві; а також декілька розділів з зобов’язаннями по основних напрямках життєдіяльності колективу.

У колективний договір включаються зобов’язання щодо проведення конкретних заходів по створенню сприятливих і безпечних для здоров’я людей умов праці; по впровадженню нових технологій та устаткування, що полегшують працю і поліпшують стан навколишнього середовища. В колективному договорі передбачаються заходи щодо забезпечення зростання продуктивності і оплати праці, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства. Значне місце у колективному договорі відводиться зобов’язанням у галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір має містити у собі виокремленім розділ, що висвітлює питання участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо це передбачене його статутом.