Кредити под цінні папери

Кредити под цінні папери.

.

.

В умовах ринкової економіки банки надають своїм клієнтам кредити под цінні папери. Це найзручніша форма кредитних відносин між банком й позичальником, оскільки процедура взяття цінних паперів под заставу відносно нескладна, а витрати на їхнього зберігання (на рахунку «депо» в Депозитарії) невеликі.

Комерційні банки можуть приймати цінні папери под заставу на принципах юридичного права й права справедливості тобто взаємного довір¢я.

При заставі за принципами юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку й підписує юридичний документ ¾ заставне свідоцтво (memorandum of deposit), в якому засвідчує передачу права власності на пакет акцій. Таким чином, банк стає абсолютним власником цінних паперів на рядків дії застави. При необхідності банк може продати цінні папери й задовільнити свої вимоги стосовно клієнта ¾ боржника.

Після закінчення рядок дії застави, якщо не має претензій до позичальника, банк переоформляє заставні документ на ім¢я клієнта й видає йому новий ссертифікат, згідно якого він знову стає зареєстрованим власником цінних паперів.

Для оформлення застави цінних паперів за принципами права справедливості клієнт надсилає до банку лише сертифікат акцій, заповнює й підписує заставне свідоцтво, але це без будь-якого юридичного оформлення про передачу права власності. У даному випадку банк формально користується правом власності на цінні папери.

Припинення рядок дії застави за принципами права справедливості здійснюється шляхом Повернення клієнту сертифіката та анулювання заставного свідоцтва. Однак таке заставне право банку пов¢язане із певним ризиком.

Одним з найбільш важливих моментів кредитування є оцінка власності, котра пропонується як застава.

До предметів застави, крім добро відомих видів майна та майнових прав, належати також державні цінні папери (ЦП) і акції, точніше пакет акцій українських корпорацій.

Акції ¾ це ЦП, що мають цілий ряд специфічних, лише їм притаманних, властивостей. Це, зокрема, споживча вартість, курсова вартість, обіговість й ліквідність.

Тільки тих пакети акцій, що являють собою сукупність згаданих чотирьох властивостей, можуть виступати на ринку ЦП як товар, а відповідно ¾ й як предмет застави.

Розглянемо ці властивості:

СПОЖИВЧА ВАРТІСТЬ акцій з пакета, що розглядається, полягає до того, що ці акції приносять їхні власникові дохід у вигляді дивідентів, а також завдяки зростанню курсової вартості. На практиці сумарний рівень прибутку із таких акцій завжди зіставляється із ризиком від укладання коштів на його купівлю чи виданим под його заставу кредитом.

КУРСОВА ВАРТІСТЬ пакету акцій виступає у трьох основних формах, а саме у номінальній, ринковій й бухгалтерській. Зрозуміло, що номінальна вартість ¾ це вартість пакету, котра визначається ціною, встановленою на нього емітентом при випуску та розміщенні акцій, тобто за номіналом.

Ринкова ватртість ¾ це вартість, що встановлюється на ринку при наступних перепродажах даного пакету. як правило, номіналтна та ринкова вартість пакету не збігаються. Однак у більшості випадків ринкова вартість более точно відображає справжню ціну пакету, який пропонується под заставу.

Зазначимо однак, що ринкова вартість пакету, на відміну від номінальної, не є фіксованою в часі величиною. Динаміка зміни ринкової вартості залежить від багатьох факторів. І зокрема, від масштабів та темпів накопичення капіталу акціонерним товариством (АТ), а саме нерозподіленого прибутку. У такому разі дивідендні очікування будуть сприяти зростанню попиту на акції, але в збільшення вартості пакету. Тобто існує пряма залежність між попитом на акції даного АТ й їхнього ринковою вартістю, однак вон обернена до величини встановленого банківського відсотка. Звичайно це судження не враховує впливу інфляції. Також на ринкову вартість пакету суттєво впливає цілий ряд кон¢юктурних економічних й політичних факторів.

Від номінальної та ринкової вартості відрізняється бухгалтерська курсова вартість. Вона залежить від кількості випущених акцій й масштабів реального накопичення капіталу конкретним АТ. Розглянемо її на наступному прикладі. Якщо АТ випустило 1 000 000 акцій на загальну суму 10 000 000 грн., тоді бухгалтерська вартість акції якщо рівна номінальній, тобто 10 грн. Після року діяльності АТ й сплати всіх податків товариство отримало прибуток у розмірі 1 000 000 грн. З цієї суми частина грошей пішла на виплату дивідентів ¾ нехай 500 000 грн., а друга половина ¾ 500 000 грн., ¾ на накопичення капіталу. Таким чином, до початку наступного року діяльністі АТ прийшло із власним капіталом у розмірі 10 500 000 грн. Поділивши цю суму на загальну кількість акцій, отримаємо нову бухгалтерську вартість акцій у розмірі 10,5 грн. Тобто і надалі номінальна вартість акцій згаданого АТ складатиме 10 грн., а нова бухгалтерська вартість якщо 10,5 грн. Ринкова вартість цих ЦП якщо залежати від попиту й пропозиції на акції даного АТ, який якщо складатися на фондового ринку.

Важливою характеристикою акцій з даного пакета є їхні обіговість. Вона осоюливо цікава при заставі. Ця характеристика зумовлює можливість заставоутримувача будь-коли обміняти ці акції на гроші. Потенційно така можливість існує завжди, позаяк переважна більшість інвесторів купує акції із метою їхні подальшого перепродаж на ринук за более високою ціною. Однак можливість реалізації цієї властивості безпосередньо залежить від рівня ліквідності даних ЦП. На ринку ЦП рівень ліквідності акцій визначається швидкістю їхні перетворення у грошові кошти, причому без суттєвих втрат.

Щоправда, треба також пам¢ятати, що ідеальних акцій не існує, тобто не існує пакетів акцій, котрі відповідали б всім чотирьом зазначеним вимогам в обсязі високих рейтингових коефіцієнтів. І якщо заставлено ліквідний пакет акцій, то він завжди може бути проданий на ввторинному ринку за ціною, котра якщо визначатися цілим поруч додаткових факторів, а саме: величиною дивідентів, надійністю й стабільністю їхні отримання, темпами зростання вкладеного капіталу, тобто його дохідністю, і поруч інших. Таким чином, підсумовуючи все сказане вище, відзначимо, що оцінюючи заставну вартість цінних паперів, слід виходити із їхні ліквідності, доходності і ризиковості.

Класична процедура оцінки вартості цінних паперів включає наступні етапи:

1. Шляхом експертної оцінки формується початкова ціна заставленого пакету цінних паперів.

2. Методом ітерації, тобто шляхом послідовних наближень, формується реальна ринкова вартість цого пакету. Вона може бути відпрацьована шляхом котирування пакету на фондового ринку.

3. Встановлюється закладна вартість заставлених цінних паперів. При цьому для державних цінних паперів вон не може перевищувати 90%, а корпоративних цінних паперів вон не винна перевищувати 80% їхнього реальної ринкової вартості. Така оцінка пов¢язана із ризиками, котрі можуть виникнути при реалізації застави.

У зв¢язку із нерозвиненістю вітчизняного вторинного ринку цінними паперами при використанні їхні як застави банківськими працівниками слід пам¢ятати, що:

¾ найбільш надійними (ліквідними) є державні цінні папери;

¾ корпоративні цінні папери, що пропонуються як застава, повинні бути високоліквідними, а фінансовий стан їхні емітентів стійким;

¾ встановлена експертна оцінка вартості пакету акцій не є постійною, а його реальна вартість якщо визначена безпосередньо под годину продажу;

¾ на ринкову вартість пакету цінних паперів суттєво впливають кон¢юктурні чинники.

В кредитній угоді із позичальником, банку доцільно передбачити умову про ті, що на випадок пониження біржової ціни застави цінних паперів, наприклад, на п¢ять й понад процентів проти базової біржової ціни (на день оцінки застави), клієнт зобов¢язаний представити визначену банком додаткову заставу. Якщо клієнт не хоче чи не має змоги погодитись на такі умови, то він винен погасити незабезпечену частку боргу чи повернути всю позику. У кредитному договорі слід підкреслити: якщо клієнт не виконує вимоги банку, чи має просрочену заборгованість то банк (без повідомлення клієнта) продає все чи частину застави цінних паперів й грошову виручку направляє на погашення незабезпеченого чи просроченого боргу. У випадку, коли сума виручки якщо менша вказаного боргу, то клієнт зобов¢язаний відповідати перед банком всім своїм майном.

Інакше кажучи, специфіка застави цінних паперів заключається до того, що відповідальність позичальника не вичерпується вартістю застави, а розповсюджується попри всі його майно. Тільки такий підхід захищає комерційні інтереси банку при видачі позик под заставу цінних паперів.

Кредит, виданий под заставу цінних паперів, у свою чергу вимагає періодичної перевірки клієнта. Банк винен годину від години з¢ясовувати ліквідність заставлених цінних паперів, наприклад, шляхом котування акцій на позабіржовому ринку. При цьому також якщо відстежуватися зміну реальної ринкової вартості пакету. На практиці згадані операції поєднуються також з оцінкою фінансового стану емітента.

Крім того, банк винен переконатись до того, що запозичені кошти будуть використанні за цільовим призначенням, а чи не для придбання нових цінних паперів. Ця умова спрямована на обмеження біржової спекуляції позичальників та зменшення ризику банкрутства клієнтів.

Якщо позичальник має намір придбати нові акції чи облігації, то така позика винна відповідати правилам «приписної маржі».

Позики для придбання нових акцій й облігацій комерційні банки можуть надавати кредити посередницьким організаціям (брокерам, ділерам), а також приватним особам, якщо у банку відкритий депозитний рахунок. Такі позики необхідні для гарантованого розміщення цінних паперів, оскільки їм часто припадати здійснювати платіж емітенту ще доти, як завісься їхнього випуск якщо реалізований.

Регулювання кредитних відносин між кредитором й позичальником й розмір позики обмежуються із допомогою приписної «маржі».

Приписна «маржа» ¾ відсоток від ринкової вартості пакету акцій чи облігацій, який інвестор винен згідно установленої норми внести відповідну суму грошей до банку при отриманні кредиту. Наприклад, банк згідно домовленості із клієнтом встановив «маржу» на рівні 60% ринкової вартості покупних акцій, тоді розмір кредиту на придбання цих акцій становитиме 40% від їхні ринкової вартості.

У світовій практиці банки надають кредити індивідуальним позичальникам под заставу страхових полісів. Цей вид забезпечення позики охоче приймається банками завдяки їхнього високої ліквідності та точно визначеної вартості. Алі в даному випадку банк винен застерегти свої інтереси. Банку важливо вияснити чи стійкий фінансовий стан страхової компанії, й чи вона спроможна при необхідності виплатити заставну вартість страхового поліса. Банк винен також вияснити хто є одержувачем страхової суми й чи можлива передача страхового поліса до рук. Якщо застрахована особа однозначно вказала свого бенефіціара, то кредитна операція неможлива без дозволу останього.

Банк видасть кредит при умові, коли застава страхового поліса якщо оформлена із участю бенефіціара передаточним документом, згідно якого права на отримання страхової суми переходять до банку. Такий документ складається у двох екземплярах, один з які одержує банк, а другий направляється у страхову компанію. Після того, як страхова компанія повідомить банк про отримання такого документа, банк може видавати кредит.