Крошово-кредитна система

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ.

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ.

До Про М Т Р Про Л Т М, А Р Про Б Про Т А.

по дисципліні «Грошово-кредитна система «.

Варіант — № 8.

Слухач: …Сидоркевич Дмитро Іванович.

Спеціальність, група: …ЗФ — 02 (фінанси).

Керівник: …Гордієнко Людмила Анатоліївна Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси.

2002 р.

З М І З Т.

1. Становлення грошової системи України …- 3.

2. Комерційні та кооперативні банки … — 7.

3. Межі кредиту… …- 11.

Література … …- 19.

1. Становлення грошової системи України.

Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верховною Радою України 1990;го року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною Державою, відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської системи. 20 березня 1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський Закон України «Про банки й банківську діяльність». Згідно із ним на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводити єдину державну політику у сфері копійчаного обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці. 2001 року банківська система України святкувала своє десятиліття.

Декларація про державний суверенітет України та Закон «Про економічну самостійність Української РСР», котрі законодавче закріпили за нашою Державою декларація про самостійне формування власної банківської системи, стали фундаментом для появи українських комерційних банків. Упродовж 1989—1991 років у Москві було б зареєстровано близько шістдесяти українських банків. Формування Сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів.

І етап (1991;1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації:

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період «міністерський» капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються под тиском головних менеджерів та основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 января 1992 року зареєстровано 77 банків.

II етап (1992;1993 рокта) поява банків «другої хвилі»:

На засідках різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низька нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено із реєстру. За станом на 1 января 1993 року в Україні налічувалося уже 134 комерційні банки. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету міністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України» у комерційних банках дедалі зменшувалася частка «міністерського» капіталу. Постановою передбачалося, що Мінфін України якщо одержувачем дивідентів за акціями, що належати іншим міністерствам, братиме доля в управлінні банків. Зрозуміло, це не влаштовувало колишніх власників акцій, й смердоті поспішили вилучити свої кошти з комерційних банків та інших акціонерних товариств. На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних «кишенькових» банків з капіталом, який часто вже не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор.

III етап (1994;1996 рокта) Перші банкрутства:

Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі з призупиненням інфляційних процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низькі комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю із боці НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом з них вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року — 20, серед які й найбільші («Інко», «Відродження», Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства й ще протягом багатьох років виборюватимуть декларація про існування. Зрозуміло, це були не внести певних додаткових ускладнень у функціонування всієї банківської системи. У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали і інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва — всього їхні було б зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних банків. Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі був зміну складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продаж та перепродаж. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони переходять з рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка.

IV етап (1996;1998рр.) стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні:

Цей ключовий етап становлення вітчизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можемо підбити певні підсумки роботи банківської системи. Позаду рокта гіперінфляції та повної розбалансованості економіки. Протягом перших п’яти років існування незалежної держави в Україні:

. створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів (вторинний то й не запрацював);

. пройдено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту — Український карбованець;

. створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу т, а скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;

. введено в дію потужності із друкування банкнот та карбування монет;

. розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;

. НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи;

. завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси.

Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали: 1. Забезпечення розбудові банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки. 2. Вдосконалення нагляду за діяльністю комерційних банків. 3. Встановлення клімату довіри до банківської системи. 4. Створення умів для ефективної грошової реформи із уведенням в обіг національної валюти — гривні. 5. Посилення мобілізації заощаджень, тобто сприяння розвитку економіки шляхом інвестицій. 6. Розвиток фінансових інструментів, поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом впровадження ринкових відносин, а чи не за рахунок директивного розподілу кредитів. 7. Поліпшення розподілу ресурсів — на користь конкурентоспроможних підприємств. 8. Передача контролю за фінансовим станом підприємств механізмам ринку (банки мають відігравати активну роль ініціації реструктуризації підприємств, брати доля в оздоровленні їхні фінансового стану, а разі необхідності — в ліквідації неплатоспроможних підприємств). 9. Розв’язання проблеми неплатежів та запобігання їхнього виникненню. 10. Подалі вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи. 11. Послаблення державного тиску на кредитну діяльність великих банків.

Отже, банківська система України уже має свою історію. Вона налічує майже десять років, але й багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, бо і десятиліття. Слід також враховувати, що банківська система в нашій стране формувалася, зазнаючи впливу негативних чинників, котрі не лише не сприяли розвитку, а навпаки — гальмували його.

Йдеться про: 1. Макроекономічні чинники, котрі зменшують попит на фінансові послуги:

. кількарічну тенденцію до зниження ВВП;

. доларизацію економіки;

. низьку купівельну спроможність фізичних осіб;

. бартеризацію взаєморозрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності. 2. Економічні чинники:

. інфляцію, спад виробництва та спричинене ними «звуження» кола клієнтів;

. повільний розвиток приватного сектора економіки в економіці, а отже, і невелику частку приватного капіталу в банках;

. податковий през, який з годиною не лише не слабшає, а посилюється внаслідок розширення бази оподаткування. 3. Законодавчі та нормативні чинники:

. законодавчу неврегульованість багатьох напрямів роботи;

. відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами законодавчих й нормативних документів та суперечностями в них;

. не передбачену нормативами прозорість балансів банків, простір для перегрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських.

«вішалок» — рахунків обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, — що призводить до появи штучних балансів, котрі демонструють уявну ліквідність капіталу банку. 4. Внутрибанківські (суб'єктивні) чинники, котрі здебільшого можна кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент:

. невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики;

. недооцінку чинника незалежності банківського менеджменту та перетворення банку на «кишеньковий» под впливом акціонерів —.

«метеликів»;

. гостре прагнення «універсалізації» банку, не супроводжуване побудовою відповідної його інфраструктури;

. відсутність збалансованої політики управління філіями;

Тепер зупинимося проблем, що постануть перед грошовою та банківською системою України на початку XXI століття. Насамперед — про збільшення конкуренції на ринку. Закінчуються часи, коли банки України були монополістами на вітчизняному фінансовому ринку. Незабаром з’явиться багато фінансових посередників, котрі загострять конкуренцію. По-перше, активізуються іноземні банки, котрі мають понад можливостей та інструментів. По-друге, великий вплив матимуть небанківські фінансові установи — кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди, тих ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році. Виникне ряд кооперативних банків, котрі працюватимуть за принципами товариств взаємного кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися за клієнтуру.

Жорсткішим стані регулювання банківської системи. Колі банки перейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійної присутності державного регулюючого органу. Лояльність, якої Національний банк донині виявляє щодо комерційних банків, краще було б б облишити в минулому столітті. На свою чергу мають усвідомити, що постійна присутність НБУ їхній діяльності — це необхідність.

У Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Попри крихітний розмір цого сегмента ринку за якихось рік-два клієнти уже не визнаватимуть банків, у арсеналі які бракує нових технологій. Сьогодні ними займаються 10—15 банків. Проблемою номер один є об (єднання банків. Хочуть смердоті цого чи ані, цей абсолютно нормальний, понад того, просто необхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських, європейських, японських банківських системах відбувається злиття банків. У Україні ж половина банків «нездужає». У результаті смердоті чи будуть приєднані до потужніших структур, чи викреслені із Реєстру банків. Близько 50 банків тепер потенційно поставлені перед вибором: приєднання чи ліквідація.

Традиційне уявлення про банки як інститути, що залучають кошти у вигляді депозитів та розміщують їхнього шляхом кредитування, суттєво змінюється. З появою нефінансових банків чи небанківських інститутів, котрі займаються банківською справою, постає проблема виживання традиційних банків у нових умовах.

2. Комерціїні та кооперативні банки.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств всіх галузей господарства, головним чином — за рахунок грошових капіталів й заощаджень, залучених у вигляді внесків. Комерційні банки — головна ланка кредитної системи. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування юридичних осіб й громадян шляхом здійснення операцій й вчиненням інших банківських послуг. Комерційні банки відрізняються: — за призначенням статутного фонду та засобу його формування. У цьому зв «язку смердоті виступають у формі акціонерних товариств та товариств із обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки та ін.; — за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні та спеціалізовані; — за територією діяльності — республіканські, регіональні. Банки можуть відрізнятися за галузевим призначенням. Для фінансування республіканських, регіональних та інших програм можуть створюватись спеціальні комерційні банки. Комерційні банки створюються на акціонерних чи пайових засідках. Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, то й фізичні особини, за винятком Радий народних депутатів всіх рівнів, їхнього виконавчих органів, політичних та профспілкових організацій та спеціалізованих громадських фондів. Частка будь-якого із засновників, акціонерів не винна бути більшою, ніж 35% статутного фонду комерційного банку. Комерційні банки незалежні від виконавчих та розпорядних органів державної влади та управління под годину прийняття ними рішень, зв «язаних із поточною банківською діяльністю. Працівникам органів державної влади та управління забороняється доля, до того числі шляхом поєднання посад, органів управління банків. Комерційні банки можуть створювати союзи та інші про «єднання для координування власної діяльності та захисту своїх інтересів. Комерційні банки здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на здійснення банківських операцій, отримуваних від Національного банку України. Одночасно із видачею ліцензій на проведення банківських операцій Національний банк України реєструє комерційний банк у книзі реєстрації. У цілях забезпечення фінансові «міцності та захисту інтересів його клієнтів Комерційні банки повинні дотримуватися економічних нормативів, встановлених Національним банком, а також створювати страхові й резервні фонди. Комерційні банки приймають й розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів й їхні касове обслуговування. Крім того, смердоті можуть виконувати усі чи деякі із таких операцій: — ведення рахунків клієнтів й банків-кореспондентів; — фінансування капітальних вкладень за дорученням власників чи розпорядників капіталів, що інвестуються; — випуск платіжних документів й інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо); — купівля, продажів й зберігання державних платіжних документів та інших цінних паперів; — видача доручень, гарантій та інших вол «язань за третіх осіб, котрі передбачають їхні виконання у грошовій формі; — придбання права вимоги із постачання товарів й надання послуг, прийняття ризиків, виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторінг); — купівля у організацій й громадян та продажів їм іноземної валюти; — купівля й продажу держа ві й за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів із них; — довірчі операції (залучення й розміщення коштів, управління цінними паперами, інше) за дорученням клієнтів. — надання консультаційних послуг, зв «язаних із банківською діяльністю. Комерційні банки вол «язані виконувати операції по касовому виконанню бюджету за дорученням Національного банку, їм забороняється займатися діяльністю в сфері матеріального виробництва й торгівлі матеріальними цінностями, а, по всіх видах страхування. Комерційні банки умовах можуть залучати й розміщувати одна в одного кошти у формі депозитів, кредитів й здійснювати інші взаємні операції. К.б. самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах й комісійну винагороду за послуги. Стосунки між банками й клієнтами носять договірний характер. Клієнти самостійно обирають банки для кредитне-розрахункового й касовго обслуговування, можуть обслуговуватись по всіх видах банківських операцій в одному чи кількох банках. Банкам забороняється використовувати свої союзи та інші про «єднання для досягнення згод, котрі напрвлені на монополізацію ринку банківських операцій в питаннях встановлення процентних ставок та розмірів комісійних винагород, на обмеження конкуренції у банківській справі. К.б. публікують річний баланс та рахунок прибутків й збитків после підтвердження поданих у яких відомостей аудиторською організацією. Оперативне керівництво роботою банку здійснює правління разом із центральним апаратом. К.б. та їхнього установи працюють за принципами комерційного розрахунку. У основі комерційної діяльності банків знаходиться прибуток, як спільний показник ефективності роботи й головний виток їхнього розвитку. Прибутковість банку залежить від ефективності керівництва його власними та позичковими коштами. Рівень доходів можна підняти шляхом зміни структури активних операцій, змінюючи співвідношення між позичковими та інвестиційними операціями на користь более вигідних. Для підвищення прибутковості комерційний банк має можливість звернутися до регулювання своєї короткострокової заборгованості та депозитних рахунків. Ефективним засобом керівництва власними коштами е така політика в галузі дивідентів, котра надає можливість підвищити ринкову вартість акцій банку та реалізувати додаткові акції по более вільних цінах. Ця політика надає більший ефект, ніж утримання частини прибутку для поповнення власного капіталу, за винятком тихий випадків, коли швидке збільшення суми депозитів та позик спонукає продавати додаткові акції за будь-яку ціну. Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на часткових засідках для задовільнення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативні банки — це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ, що поєднуються, як правило, за галузевими чи територіальними ознаками. За своїми функціями кооперативні банки в розвинутих країнах наближаються до комерційних банків. Загальні риси кооперативних банків: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками чи вкладниками, а йде на сплачення процентів за внесками та на збільшення резервів.

Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року. Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить цьому Закону.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників й неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхні кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційноправової форми чи ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених Законом, належати централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органи управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цого Закону.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до Закону.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки чи збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їхні паю.

Обмеження, встановлені Законом для операцій банку із заговорили українською у «язаними особами, не поширюються на операції кооперативного банку.

3. Межі кредиту.

У умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й і наявною можливістю швидко й ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.

На тому годину однією із проблем здійсненні реформування та становлення фінансово — кредитного механізму, а отже й розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що першопричинами є: теоретична недосконалість запитання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб'єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Проведений об'ємний аналіз ситуації, Яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку із надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств — неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними понад половини виданих торб неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо Повернення кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому застосовувані в даний годину й рекомендовані заходь щодо запобігання кредитних ризиків зводяться доти, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит, а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її Повернення третьою особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією Повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом Повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми забезпечення Повернення кредиту залежить від різних обставин, серед які можна виділити такі проблемні для банку як: перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою компанією із огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його слабку економічну базу тощо.

І усе ж таки необхідність забезпечення Повернення наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім годиною саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але й через малий досвід роботи із нею та недосконалість законодавства змушують ставитися до неї досить обережно, тобто приймати лише ті майно позичальника, яку відповідає вимогам ринкових відносин. Для цого потрібно також враховувати ті, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.

Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності, а отже й формування банком резерву покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.

Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування ефективних форм забезпечення, Повернення управління кредитним портфелем банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій із запитання проблем оцінки заставленого майна, страхування ризиків неповернення кредиту та удосконалення законодавства в області кредитування.

Між тім, до теперішнього годині на Україні комплексного визначення видів кредитних ризиків, джерел їхні виникнення, аналізу впливу на прибутковість — збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося. Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарногрошових відносин протягом тривалого години, а також характерними в минулому адміністративними методами управління. Це виключало необхідність забезпечення гарантії Повернення виданих позик, оцінки кредитоспроможності позичальника та відповідно й страхування кредитів.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровироб-никами — коли продавцю потрібно було б продати товар, а покупця не було б грошей, щоб його купити. Тому і виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару із відстрочкою платежу, тобто — у кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами й державами із приводу перерозподілу вартості на засідках Повернення й, як правило, із виплатою відсотка.

У кредитних відносинах беруть доля дві сторони: позичальник й кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної догоди, а тих грошові чи матеріальні ціності, затрати чи проекти, стосовно які укладена угода позички, є об'єктами кредиту.

Операції із наданням кредитів належати до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок под зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені рядки. Це ключовий вид активних операцій банків, смердоті забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків — важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються із кредитним ризиком, тобто із ризиком несплати позичальником в установлень рядків наданої банком позички та процентів, належних кредитору.

Разом із тім, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє й здійснює свою кредитну політику, що складається под впливом поточних та перспективних завдань банку, а також економічної кон’юнктури й винна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належати :

— перевірка здатності позичальника повернути позичку;

— перевірка забезпечення позички, чи гарантії її Повернення третьою особою (банком, страховою компанією);

— створювання резервного фонду, тощо.

Нижче наведена таблиця 3.1 класифікації кредитів.

Таблиця 3.1. Класифікація кредитів.

|Параметри |Види кредиту | |за видами кредиту |національний; | | |міжнародний; | | |банківський; | | |державний; | | |комерційний; | | |споживчий; | | |лізинговий; | | |консорціумний. | |за сферами спрямування |спрямований у сферу обігу; | | |спрямований у сферу виробництва. | |за призначенням й характером |позички торгово-промисловим | |використання позичкових коштів |підприємствам; | | |кредити под нерухомість; | | |споживчі та сільськогосподарські | | |позички; | | |кредит под цінні папери та кредити, | | |пов'язані із вексельним обігом; | | |контокорентний кредит та | | |міжбанківські позички; | | |позички небанківським фінан-совим | | |установам та позички органам влади. | |за характером забезпечення |забезпечені (ломбардні) | | |гарантовані (банками, третьою | | |особою) | | |незабезпечені (бланкові) | |за рядками використання |строкові; | | |безстрокові; | | |прострочені; | | |відстрочені; | |за кількістю кредиторів |надання кредитів одним бан-ком; | | |синдиковані, консорціальні; | | |паралельні. |.

Наведена класифікація не є вичерпною, бо можна кредити класифікувати й за іншими параметрами й ознаками, але й по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, й дає підтвердження бо кредит — це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного Повернення кредиту й відсотків його. Банки співпрацюють лише із фінансово-сталими підприємствами, котрі мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, чи із тими підприємствами та організаціями, котрі в цей нелегкий годину, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку. Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб под заклад дорогоцінних металів.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору винне передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту є щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім цього у забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором.

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України «Про банки й банківську діяльність «, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові й довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям й іншим господарським структурам, котрі мають самостійний баланс й власні кошти. [1].

Умови кредитної догоди визначаються для шкірного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходженню винен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не под заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не винен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування — це правила поведінки банку й позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового й ефективного використання позичок на основі кредитної догоди. Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати более зважене рішення про можливість та обгрунтованість надання позик, служити до певної міри гарантією забезпечення їхні повернення.

Принцип строковості - уявляє собою необхідну форму досягнення Повернення кредиту. Принцип означає, що позичка винна бути повернена у суворо визначений рядків, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за рядками поділяються на :

— короткострокові - термін видачі до 1 року;

— довгострокові - понад одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу обігового капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не понад 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств й їхні реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається у поетичні рядки, що обумовлені нормативними рядками будівництва, освоєння та окупності об'єктів. Ці рядки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.

Рядки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але й не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним з джерел кредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов’язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Диференційність — означає, що кредит винен надаватися лише тім суб'єктам, котрі в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний той час у перспективі. Це дає змогу підстрахувати собі від ризику несвоєчасного Повернення кредиту й пов’язаних із цим для банків збитків.

Своєчасність Повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не лише від кредитоспроможності позичальників, але й й від забезпечення кредиту.

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. У ролі носіїв гарантії Повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати й незабезпечені майном кредити (бланкові), однак смердоті мають обмежене застосування, оскільки пов’язані із великим ризиком для банку та надається под високий відсоток.

Лімітування — це спосіб встановлення торб граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, котрі являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, якої позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою рядок кредити при тривалому співробітництві банку із позичальником й має ряд переваг як для банку, то й для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати години, пов’язані із веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної догоди. Банк має аналогічні вигоди й може детально ознайомитися із діяльністю позич альника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов’язується надати кредит.

Дивесифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб'єктами. Чим понад позичальників отримає кредит, тім при інших різних умовах, якщо меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цого принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику однієї позичальника, котра не винна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводитися перед укладанням кредитної догоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника грунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу копійчаного потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їхнього використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як :

— показники платоспроможності;

— показники фінансової стійкості;

— показники «солідності» підприємства.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається із врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умів позичальника із постачальниками й покупцями.

Сума позики винна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

Від структури й якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів й заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними й проблемними позичками може складатися із повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається запитання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

Досить активно при наданні позик застосовується застава товарів в обігу. Вартість заставленого майна в цьому випадку може в кілька разів перевищувати суму позики й вимагає постійного контролю із боці банку. Тому найкраще застосовувати заставу товарів в обігу для клієнтів, що зарекомендували собі, як добросовісні позичальники й є першокласними клієнтами банку.

Резервування на випадок неповернення кредиту.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів й вкладників комерційних банків та відповідно до з статтею 24 Закону України «Про банки й банківську діяльність» Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. [1] Формування такого резерву відбувається в обов’язковому порядку за всіма наданих кредитів у національній та іноземній валютах, установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а й за міжбанківськими кредитами здійснюється лише у період до повного формування комерційним банком суми резерву. Резерв використовується лише для покриття непогашеної кредитної заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування за бюджетними кредитами, а й за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку. З метою нарахування резерву комерційні банки здійснють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків із урахуванням таких критеріїв.

— оцінки фінансового стану позичальника;

— погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Відповідно до критеріїв кредитний портфель банку класифікується за такими групами :

— Стандартні кредити — кредити, незалежно від виду забезпечення, рядків погашення які не наставши, за якими своєчасно й в повному обсязі погашується основний борг, включаючи кредити пролонговані у встановленому порядку але й не понад двох разів з загальним строком пролонгації не понад 180 днів.

— Кредити под контролем — пролонговані більше, ніж 2 рази, чи із загальним строком пролонгації понад 180 днів; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

— Субстандартні - прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 60 дів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

— Сумнівні - прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

— Безнадійні - прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити й недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Визначивши загальну суму заборгованості за кожною групою та відповідну суму зменшення, тобто різницю множать на відсоток ризику за кожною групою кредитів. Цей відсоток встановлюється НБУ. (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2.

|Групи кредитів |Рівень резерву (ступінь ризику) | |Стандартні кредити |2% | |Кредити под контролем |5% | |Субстандартні |20% | |Сумнівні |50% | |Безнадійні |100% |.

З огляду на вище перераховані труднощі визначення ризиків неповернення кредитів для комерційних банків, набувають першочерговості гарантії забезпечення Повернення наданих кредитів. Ознайомлення з законодавчою базою України та практичними формами забезпечення дозволило проаналізувати стан справ в даній сфері й зробити певні застереження щодо законодавчої нормативної нерозробленості гарантування Повернення позик, у зв’язку із чим значно підвищується ризикованість кредитування малих та середніх підприємств. Основними напрямами забезпечення серед вітчизняних банків залишається застава чи її різновид — заклад та страхування. Алі кожен із цих видів має свої суб'єктивні недоліки, котрі в сукупності можуть повністю зашкодити роботі комерційних банків.

Наприклад, нерозвиненість страхового бізнесу в Україні, недостатній капітал страховиків, стримує використання страхування кредитних ризиків. Аналіз методів захисту від кредитних ризиків показує їхнього спрямованість на попередження імовірності настання випадку неповернення кредиту до його фактичного надання. Принципу забезпеченості надається дуже велике значення, бо найкращим показником оцінки ризикованості надання кредиту є розмір забезпечення кредиту, оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом Повернення кредиту для банку є реалізація заставного майна.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна, як в теперішньому то й в майбутньому, теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, чи в кращому випадку реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно й додаткові гарантії, котрі при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик.

До такі форми належати — гарантія й поручництво. Алі й смердоті мають свої недоліки, бо потрібно постійно перевіряти використання кредиту, а також фінансовий стан гарантів та поручителів. Банківську гарантію приймають в якості забезпечення кредиту значно охотніше, ніж страхові поліси першокласних страхових компаній.

Використання комерційними банками системи резервування втрат від наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банків та попереджає настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи кількох банків пов’язаних між собою.

Література:

1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» — м. Київ, 7 грудня 2000 р.; 2. Закон України «Про заставу», ВР України від 2.10.92р. зі змінами й доповненнями; 3. Банківська справа /Під ред. Лаврушина О. И. — М.: Фінанси і статистика, 1999. — 576с.; 4. Галасюк У., Галасюк У. Незалежна експертна оцінка, як засіб забезпечення необхідного рівня ліквідності об'єктів застави // Вісник НБУ. — 1999. — 2. — с.51−54.; 5. Колодізєв Про. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування. // Банківська справа. До. 2000. № 2, с.28−29.; 6. Аджевітін З. У переддень десятирічного ювілею: штрихи до історії розвитку вітчизняної банківської системи. // Вісник НБУ. До. 2000, № 2, з. 41- 45.; 7. Коваленка В. В. Особливості кредитування підприємств й організацій в сучасних умовах // Фінанси України. — 1998. — 10. — с.27 — 30.