Шопенгауер

PAGE 1 ;

Волюнтаризм — від латинського voluntas — воля;(Цей термін був введений Тьоннісом у 1883 р.) ідеалістичне направленння у філософії розглядаюче волю як найвищий принцип буття. Виставляючи на перший план волю у духовному бутті, волюнтаризм протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму) — ідеалістичним філосовським системам, які вважають основою усього існуючого розум.

Елементи волюнтаризму були вже у філософії Августина, бачившего у волі основу всіх інших духовних процесів, і Іоана Дунса Скота, з його підкреслюванням першість волі інтелектом (voluntas est superios intellectu — воля вища за мислення). Передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про першість практичного розуму; хоч існування Свободної волі неможна по Канту, теоретично не довести не заперечити, практичний розум вимагає постулювати свободу волі бо інакше моральний закон втратив би усілякий зміст. Виходячи з цього, Фіхте бачив, основу особистості, а у волевій діяльності «Я «- абстрактний, творчий принцип буття, джерело духовного самонародження світу.

При цьому воля у Фіхте (як і у Карта, а також і у наступних представників німецької класичної філософії Шеллінга і Гегеля) є розумною за своєю природою, джерелом здійснення морального початку. У протележність цьому Шопенгауер, у філософії якого волюнтаризм вперше оформлюється як самостійний напрямок, дає іпаціоналістичне трактування волі як сліпого, нерозумного, безцільно думаючого початку світу. Кантовську «річ у собі «Шопенгауер тлумачить як волю, що виявляється на різних ступенях об «єктивації; свідомості інтелекту Шопенгауер відводить роль одного з другорядних вивленнь волі. У Шопенгауера, як у.

Є. Гармат, волюнтаризм тісно пов «язаний з песимізмом, уявленням про беззмістовність світового процесу, що має джерелом несвідому і сліпу волю. Волюнтаристичні ідеї Шопенгаура стали одним із джерел філософії Ф. Ніцше.

PAGE 2 ;

Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати — видатна німецька писменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у веймар. В її домі часто бували такі відомі люди, як Гете, Віланд, Гримм, брати Шегелі. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ деякий час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.

Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та життєву рефлексію.

Коли Артуру виповнилося 21 р., він вступив до Геттингенського університету, на медичний факультет, а під впливом Г. Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811р. він пересилився до Берлину, де втой час був дуже уславлений Фіхте. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: «Про чотирьохякісний корінь достатньої основи ». Навесні 1814р. він пересилився до Дрездена, де і була написана головна його робота «Світ як воля і уявлення. «(1818).

PAGE 3 ;

Із рознібарвних ниток історично філосовського ковра сплелася філософія Шопенгауера, і із різнорідних елементів виникло дуже зв «язне ціле. Його ланками стали різнобарвний інтуітивізм в дусі пізнього Шеллінга і Новаліса, надто песимістичний погляд на оточуючу дійсність як на похмуру «юдоль плачу і страждань «(формула Шопенгауера: «наш світ — найгірший з усіх світів «і і своєрідна теорія проникнута деякою роздвоєністю, ехильною до світогляду дуалізма.) Тут зіграли свою роль розміркування Фііхте про те, що світовий суб «єкт «Я », діє і кличе до дій усіх людей. Зіграло свою роль і вчення про сліпе хвилювання «безосновного початку », про що йшла мова в роботах Шеллінга про сутність людської свободи і в філософії Джордано Бруно. Близький образ божественного першопочатку був і у пантеіста Я. Бьюме. Цей першопочаток виявився у нього причетним до зла, що відбувається в світі. Но головну роль в установленні шопенгауерської системи зіграв вплив з боку філососовьких традицій — кантовської, платоновської і старадавньоіндійскої, брахманістської і буддистської.

Воля — у протилежність поиягу, представляє собою духовний акт, завдяки якому підтверджується деяка цінність, що вважається такою, чи завдяки якому прагнуть до неї.

Спрамлвана воля може бути не тільки суб «єктивно цінне, тому вона залежить від індивідуальної субардинації цінностей. Волевий мотив, а отже і цінність чи положення речей, що мають цінність, виявляються у межах деякої ситуації. Кожний волевий мотив породжує контрмотив, від сили якого залежить, чи буде воля мати наслідком деякої дії.

Воля, як духовний акт завжди є свободною волею, тобто може вибирати серед численних мотивів навіть такий мотив, котрий суперечить життєвим потребам людини. Завдяки цьому людина представляє собою єдину істоту, яка може добровільно діяти наперекір власним.

— PAGE 4 ;

інтересам і, навіть, знищувати себе. Шопенгауер створив метфізику загальної волі, що виявляється в обїєктивному.

плані як природа, включаючи і людске тіло, а в плані суб «єктивному — як свідома воля.

Ніцше примикаючи до Шопенгаура, створив власне вчення про волю і владу. Гегель вважав своє вчення ідеальною кінцевою метою світу, усвідомленням духу своєї свободи (в волі), а, отже і дійсності його свободи.

Воля, як річ сама в собі, на думку Шопенгауера, повністю відрізнється від свого проявлення і повністю свободна від усіх його форм, в які вона входить тільки при виникненні і котрі, отже, стосуються тільки її об «єктивації, а їй самій не властиві, навіть сама загальна форма всякого виявлення об «єкта для суб «єкта ії не стосуються; але існують форми цій загальній іормі, підпорядковані, знаходячі загальне вираження у законі існування, до яких, як відомо, належить час і простір. А отже і єдино через них існуючу і ставшу можливою їх численність.

— PAGE 5 ;

Вводною частиною філософії Шопенгауера може вважатися цого докторська дисертація, захищена їм в Йенському універсітеті в 1813 р. «Про чотирьхякісний корінь закону достатнього існування » .

У творі «Про волю та природу «(головній філосовській праці) Шопенгауер стверджує, що людська вольлва, тілесна, а, отже, і фізіологічна діяльність людей — це одне і теж. Існує тожність волі і «тіла », так як і те і інше є породженням потойбічної сутності. У другому тоиі «Світ як воля і уявлення «Шопенгауер назвав тіло людини навіть паразитом цієї потойбічної сутності.

Із нерівності тіла і волі людей витікають 2 шляхи розвитку філосовської думки:

1-й шлях — мозок, усе тіло людини — це тільки його власне уявлення, аналогічне тому, що все тілесне, матеріалне є продуктом самостверження потойбічного буття;

2-й шлях протилежний першому і веде до матеріалізму: свідомості є продуктом людського мозку.

Тут виникає одне із тих протиріч, котрі підривають філосовську систему франкфуртського затворника.

Що таке потойбічна сутність дійсності, звичайно вистпаюча на поверхню світу уявлення у закамуфлбваному вигляді. Всяке пізнання тут припиняється, «річ у собі доступна тільки інтуітивній згдогадці, на котру звичайні люди майже не спроможні, тим більше. Що користолюбство затмапює і деформує їх без того сладкі пізнавальні можливості. Але людей, здатних до глибокого інтуітивного прозріння, підштовхувати хоча б до тіні знання про світову сутність може та обставина, що ця сутність є своїм власним провісником. Ця сутність є Світовою Волею, однією і єдиною, хоч в світі своїх уявлень вона виступає у вигляді безмежної різноманітності. Це не кантовська воля, обумовлена потойбічною свободю, але позбавлений індівідуальності надоб «єкт, співпадаючий із свободою як антиморальним, повним сваволлям. «.

— PAGE 6 ;

Ця свобода ірраціональна і діє як вічне становлення, безцільне прагнення, спроможне породити будь-яке зло. Недарма Шопенгауер в якості історично-філософських аналошій наводить думку давньогрецького філосова Анаксимандра, що різноманітність речей, породжуєма безмежним початком, виявляется таким чином причетною до зла. Посилався він на думку Емпедола, що одна із двох космічних сил є «Ворожнеча ». Апелює філософ і до Якова Бьоме. У якого зла діяльність виступила як необхідний результат саморозкриття світової божественної сутності. Від Бьоме йшов і розгляд Шопенгауером Світової Волі як безпричинного і «безосновного початка », який не має необхідності ні в якому законі достатньої основи.

— PAGE 7 ;

Світова Воля — це могутній творчий принцип, породжуючий всі речі процеси, але споконвічно в ній корениться щось хибне, негативне. Вона як би постійно «голодна », заявляє про неї Шопенгауер. Він інтропоморфозує свою теорію буття, і якщо у Парацельса людина виступає як мікрокосмос, то у Шопенгауера космос уподібнюється мікроантропосу.

Деяка квазібіологічна активність, неясний прообраз потреби виживання, як «сліпе «прагнення, темний та глухий потяг понад усякої безпосередньої можливості бути пізнаною, понад усякої планомірності, але вічно незадоволена і ненаситна — така Світова Воля.

Дещо схоже є і поглядах на світ французького філософа початку 19 ст. Мен де Бірана, а також у німецких філософов пантенїстів середени минулого сторіччя. Фетнера і Лютце, але це тільки віддалена схожість, тому що у Шопенгауера воля спрямована на реалізацію своеї могутності так, що у своїх проявленнях сама сабе розділяє, порушує, проти знову і знову продовжує свої нескінченні пошуки та боротьбу.

Різноманітними формами процесу цієї самої самореалізації Світової Волі служать за Шопенгауером всесвітнє тяжіння, магнетизм та інші різноманітні фізичні сили, хімічна схожість, воля і боротьба за існування в органічному світі, тропізми рослин та інстинкти тварин і сильніший із останніх — харчовий і статевий інстинкти, а після афекти людей їх мстивість і власнолюбство. В концерції Шопенгауера проводиться думка, що утілюючись у різноманітності процесів і подій, Світова Воля як «річ в собі «виявляється зовсім не річчю: опановуємий розумом надоб «єкт не є річ і далеко не в собі; «так як воля виявляє себе інколи «в дуже ярких, красномовних формах. Фле і це не все: виявляючи себе в собі, вона також ненавмисно маскує себе тим, що в її виявлених все більше виступає риса, здавалося б зовсім сторонньою її бажанням, прагненням і поривам. В своїх.

— PAGE 8 ;

проявленнях вона все більше страждає і відчуває себе нестерпно нещасливою.

Чому все це відбувається? Тому, що чим більше досконалий, свідомий рівень виявленнь Світової Волі досягається, тим більше жорстокий для неї самої і при цьому морально-негативний характер вони набувають. Чим більше розвинуті в інтелектуальному і емоційному відношенні люди, тим сильніше їх моральний колізм і страждання. Соціальне життя проникнуте обмеженним розумом та вульгарністю, заздрістю та ліцемірством.

Турбота про ближнього і боротьба за щастя пригнічених постійно виявляється пошуком власної вигоди, патріотичні заклики — маскою корисного націоналізму, парламентська болтовня — прикриттям самого безсоромного групового і особистого егоїзму, удавана демонсртація почуттів — маскування ханжеської безсоромності.

Шопенгауер вважав, Світовій Волі притаманна «безглуздість «Вона позбавлена змісту і веде себе зовсім абсурдним чином. Світову Волю не цікавить не минуле, ні сучасне, ні майбутнє. А події історії, що відбуваються в часі і в просторі, позбавлені зв «язку і значення. Потік подій у часі - це барвиста зміна одних випадкових подій іншими, схожа на вереницю хмар на небі в вітряну погоду. Довічна туробота і постійна невпевненість пронизує усе існуюче. Незадоволення і тривога ніколи не залишають людей в їх суєтних пошуках, сподіваннях і розчаруваннях.

Шопенгауер уявляв собі процес подій. Що відбувається, наступним чином прояви волі отруюють одна одній існування, згубно діють одна на одну, одна з одною бороться, але через їх посередництво Воля знаходиться в етапі боротьби сама з собою, відбувається її внутрішнє роздвоєння у самій собі.

— PAGE 9 ;

Філософія Шопенгауера різко протистохть метафізичним поглядам трьох видатних сучасників — Фіхте, Шеллінга та Гегеля.

Головне положення Шопенгауера полягає у тому, що воля є «абсолютним «народилося у теоритичному аналізі Кантаі Фіхте. Теорією думкою чи ступеням волевого феномену він зобов «язаний Платону, а загальним тверезо — песимістичним направленням — філософії про заперечення волі-буддизму.

Життєвим ідеалом філософа був буддистський самітник. Не зважаючи на перегук ідей з східними вченнями, Шопенгауер постійно підкреслював самомтійне виникнення своєї філосовської системи.

На думку Шопенгауера, що повністю співпадає з кантовською, світ є іншим як власним уявленням людини. Але звідси не витікає, що ніякої реальності ніж духовна не існує. Потрібно розрізняти світ у собі, незалежний від влісних почуттів і світ, яким людина його бачить і пізнає, тобто світ феноменальний. Наші вактичні пізнання відносяться не до самого світу, яким він є насправді, а лише до світу явищ.

Пізнаюча свідомість сприймае світ через сітку особливих категорій, які просто упорядковують наші уявлення.

Але світ народженний процесом пізнання, як вважає Шопенгауер, відрізняється від ідеального світу, про який нам важко зробити висновок. Не потрібно, отже, абсолютизму духовні сутності. Ось чому філософія Шопенгауера не визнає таку розумну вигадану професорами іставши їм необхідною байку про безпосередньо та абсолютно пізнаючий, споглядальний та сприймаючий розум, який потрібно тільки спочатку нав «єзати своїм читачам, щоб пізніше вже преспокійно «в «їхати «раз і назавжди нашому пізнанню до Кантом закритої ділянки, за межами можливості усілякого досвіду, де вже прямо з «являються думи новітнього оптимістичного християнства, безпосередньо розкриті та чудово викладені.

— PAGE 10 ;

Отже, Шопенгауер розрізняє два світи. Один — це уявлення. Інший, відокремленний від нього пілою пропастю, це світ реальний, Світ — воля.

В першому панує причинність як і в усьому, що знаходиться у часі та просторі. Інший не співвідноситься з часом та простором. Він вільний від усяких меж і нічим іншим не сформований і не скутий. Розрізнити ці два світи-задача філософії Шопенгауера.

" Світ — це моє уявлення ". Цією вормулою Шопенгауер починає свою основу працю, відтворення в ній філософію Індії, сутність філософських систем Лейбниця, Берклі, Юма, Канта. Світ феноменальний за Шопенгауером, це моя ідея, продукт моєї розумової організації. Припустимо, я був би організован якось інакше. Що це означало б? Світ змінився б, представився б мені зовсім іншим, створенним з інших феноменів. Отже він залежить від суб «єкта, який сприймає цєй світ.

Отже. Дві різні сфери; сфера феноменів, яка не має в собі нічого реального і щось зовсім інакше, до сих пір нерозгадане, таємниче. Можливо принципово нерозуміле.

" Це вже не уявлення, а воля… «.

Потрібно відразу усвідомити, що це поняття в міркуваннях Шопенгауера виникає не в життєво тривальному значенні. «Воля — це початок усього існуючого існування феноменів. Воля — це ібсолютно вільне бажання, що не має ні причин, ні підстав «.

— PAGE 11 ;

Здавалося б з такого дуже невизначеного положення, — точніше з полодення заперечуючого яке б то не було визначення сутності світу, не можна одержати для філософії ніяких більш чи меньш фіксованих стверджень. Встановити яку-небудь послідовну лінію розміркування, зробити конкретні висновки. Шопенгауер так не вважає. Більш того, він впевнен, що пропонуємий ним тип філософіїї повинен буде змінити обличчя і задачі самої філософії, іле і провести пересвідомлення людиною самої себе, своєї життєвої позиції та призначення.

Світоглядова позиція Шопенгауера звичайно заводить.

PAGE # «» Стр: «# «.

(Філосовський словник за ред. В.І. Шипкарука. 2-е вид. перероб.1. доп. — К.Голов.ред. УРЄ 1986 стор. 90).