100 базових філософських понять
Філософська течія, заснована Зеноном, який вважав, що світ єдиний, складений з матерії, причина руху і змін знаходиться в своїй матерії, яка вічна, її кількість незмінна, вона не збільшується і не зменшується, але переходить з одного стану в інший, розробив основи етики. Одна зі світових релігій, названа за ім" ям ії засновника Ісуса Христабоголюдини, який зійшов з неба на землю та прийнявшого… Читати ще >
100 базових філософських понять (реферат, курсова, диплом, контрольна)
100 базових філософських понять
Тест «100 базових філософських понять».
№ п/п.
Філософське поняття.
Визначення філософських понять.
1.
Світогляд.
сукупність поглядів, оцінок, принципів, знань, вірувань, ідеалів, цінностей, які визначають діяльність людини, ставлення людини до світу, її місце у світі.
2.
Міфологія.
форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку.
3.
Релігія.
одна з форм суспільного усвідомлення — сукупність духовних уявлень, заснованих на вірі в існування бога або богів у надприродні сили, а також відповідна поведінка та дії.
4.
Філософія.
теоретичний рівень мислення, який прагне не тільки накопичувати окреме знання про світ, а і розуміти його як цілесний і єдиний.
5.
Метод.
спосіб пізнання, вивчення та дослідження явищ природи та суспільного життя.
6.
Методологія.
вчення про науковий метод пізнання.
7.
Онтологія.
філософське вчення про буття, його основах, принципах, структури та закономірностях.
8.
Гносеологія.
Теорія пізнання, розділ філософії, вивчаючий можливості пізнання, досліджуючий джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності та істинності.
9.
Аксіологія.
Теорія цінностей — узагальнені стійкі уявлення про блага, об" єкти, які є речами бажань та прагнень людини, та яким надано переваги самою людиною.
10.
Праксеологія.
певна область соціологічних досліджень, яка вивчає методику розглядання різних дій або сукупності дій з точки зору встановлення їх ефективності.
11.
Матеріалізм.
напрям у філософії, протилежний ідеалізму, при вирішенні питання про відношення мислення та буття матеріалізм виходить з того, що матерія первинна відносно до свідомості та існує незалежно від свідомості.
12.
Ідеалізм.
напрям у філософії, який визнає первинність свідомості відносно до буття, духа — відносно до матерії і намагається довести що дух, свідомість та мислення є первинні, а природа, матерія є похідні.
13.
Агностицизм.
філософське вчення, яке заперечує пізнання об" єктивного світу та об" єктивного значення істини.
14.
Монізм.
філософське вчення, яке визнає основою всього існуючого один початок: або матерію, або дух.
15.
Дуалізм.
філософське вчення, яке визнає дух та матерію, ідеальне та матеріальне двома самостійними та незалежними початками.
16.
Плюралізм.
Філософське вчення, яке затверджує, що в основі буття лежить багато незалежних початків.
17.
Політеїзм.
Багатобожжя — релігія заснована на вірі у багато богів.
18.
Монотеїзм.
єдинобожжя — релігія, яка признає тільки одного бога.
19.
Буддизм.
одна зі світових релігій, яка виникла в 6 ст. до н. е. в Індії, яка названа ім" ям свого легендарного засновника Гаутами, отримавшого потім ім" я Будда, буддизм був поширений у Півд-Схід. та Центр. Азії, а також Сер. Азії та Сибірі.
20.
Іудаїзм.
релігія, поширена переважно серед євреїв, виникла у кінці 2-го тис. до н.е., є монотеїстичною з культом бога Яхве.
21.
Індуїзм.
релігія, найпоширеніша у сучасній Індії, виникла близько 5 ст. н. е.
22.
Іслам.
одна зі світових релігій, яка виникла в 7 ст. у Аравії. Засновником ісламу вважається Мухамед, якого Аллах вибрав своїм «посланником» та.
пророком. Віровчення ісламу втілено в Корані: розповсюджений у країнах Ср. та Ближнього Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії.
23.
Християнство.
одна зі світових релігій, названа за ім" ям ії засновника Ісуса Христабоголюдини, який зійшов з неба на землю та прийнявшого страждання та смерть заради рятування людей. Виникло на поч. 1 ст., а потім в 4 ст. стало пануючою релігією Римської імперії.
24.
Чарвака.
вчення в стародавній Індії, засновником є Бріхаспаті, ідея цього вчення в тому, що в основі світу лежать чотири елементи: вода, вогонь, земля, повітря.
25.
Брахманізм.
об" єктивне ідеалістичне вчення в стародавній Індії, за яким світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу Брахмана, який не має ні початку, ні кінця. За цим вченням рослини тварини і люди мають душу, яка після смерті переселяється у інші тіла, це перевтілення залежать від карми людини. Існує поділ людей на вищі та нижчі касти.
26.
Даосизм.
один з головних напрямів давньокитайської філософії, який заснував Лао-цзи, одна з релігій Китаю, яка виросла з філософії даосизма, в основі віровчення — пошуки вічного щастя, яке досягають 10 «добродетелями» та додержанням заповітів.
27.
Конфуціанство.
філософсько-етична система, розроблена у 5 ст. до н.е. древньокитайським мислителем Конфуцієм (Кун-цзи), одна з китайських релігій, яка відстоює соціальну нерівність, гуманність, розробляє концепцію ідеальної людини.
28.
Елеати.
послідовники вчення елеатів у старогрецької філософії, яке вивчало розвиток категорій філософії та особливо категорії «субстанція», бо вонабуття.
29.
Піфагорійці.
послідовники піфагорізму — релігійно-філософське вчення древньо-грецького філософа Піфагора та його послідовників, яке отримало розповсюдження у 4 ст. до н.е. і виходить з того, що кількісні відносини є сутністю речей.
30.
Софісти.
платні вчителі «мислити, говорити та робити», які звернули увагу на проблему людини, суспільства, знання.
31.
Атомісти.
послідовники матеріалістичного вчення про природу, розвинуте біля 6 ст. до н.е. древньоіндійськими філософами та 5 ст. до н. е древньогрецькими філософами Левкіпом та Демокрітом, а потім Епікуром та Лукрецієм. За цим вченням матерія складається з вічних, незмінних, неподільних частинок — атомів.
32.
Платоніки.
послідовники древньогрецького філософа Платона, за ними — дійсною річчю пізнання є надвідчуттєві ідеї, які складають основи буття, матеріальні предмети існують завдяки реалізації в них ідеї, а найвища ідея — ідея Бога.
3.3.
Перипатетики.
послідовники древньогрецької філософської школи Арістотеля, яка заснована у 335р. до н. е та існувала біля 1000 років, була найбільшим центром античної науки.
34.
Епікураїзм.
філософська течія, заснована Епікуреєм у кінці 4 ст. до н.е., яка уявляє собою матеріалістичне вчення про матеріальні частини — атоми, які є неподільними та незмінними за формою, вагою та величиною.
35.
Стоїцизм.
філософська течія, заснована Зеноном, який вважав, що світ єдиний, складений з матерії, причина руху і змін знаходиться в своїй матерії, яка вічна, її кількість незмінна, вона не збільшується і не зменшується, але переходить з одного стану в інший, розробив основи етики.
36.
Гностицизм.
релігіозно-філософська течія раннього християнства, яка представляє собою з" єднання християнських догматів з грецької ідеалістичної філософії та східними релігіями.
37.
Патристика.
період середньовічної філософії, завдання якого полягає в обгрунтуванні ідеї християнства та безсмертя душі, надприродної сутності Бога, божий характер трійці.
38.
Космізм.
філософський напрямок 19 ст., який орієнтується на синтетичну реальність, сприйнятті людини в якості частини космічної єдності.
39.
Філософія історії.
концепція в складі філософського знання, націлена на осмислення історичного процесу в цілому та аналіз методологічних проблем історичного пізнання.
40.
Номіналізм і реалізм.
реалізм — онтологічне доведення буття Бога, яке признавало реальність існування універсалів, номіналізм — зворотня позиція, яка доводить, що універсалії, це не лише назви, імена предметів, а існують не універсалії, а конкретні речі.
41.
Теологія.
богослов" я — сукупність релігіозних доктрин про сутність та дії Бога, систематизоване віровчення, яке є істинним та необхідним для людини, включає в себе догматику, екзегетику, апологетику, гомілетику та ін.
42.
Томізм і неотомізм.
томізм — напрям католистичної філософії та теології, який з" єднує християнські догмати та метод філософії. Неотомізм — офіційна філософія католицької церкви, яка включає в себе філософське обгрунтування сучасних природнонаукових теорій.
43.
Аввероїзм.
філософський напрямок, який заснував арабський філософ Рушд. Представники цього напряму розробляють теорії подвійної істини, за якою теологія має справу з істинами откровення, а філософія з істинами розуму.
44.
Ренесанс.
відродження — період в культурному та ідейному розвитку ряду країн Європи, який наступив після середньовіччя і характеризувався розпадом феодальних відносин та зародженням капіталізму.
45.
Реформація.
широкий суспільно-політ. і релігійний напрямок у Зах. та Центр. Європі у 16ст., яке носило у своїй основі антифеодальний характер та прийняло у своїй основі форму боротьби проти католицької церкви.
46.
Антропоцентризм.
Вірування, за яким людина є центром всесвіту та кінечна ціль всього світоздання.
47.
Геоцентризм та геліоцентризм.
Геоцентризм — уявлення, що Земля є нерухомим центром Всесвіту, навколо якого рухається Сонце та всі інші небесні тіла. Геліоцентризм довів, що земля не є центром всесвітом, рухається навколо Сонця та обертається навколо своєї осі.
48.
Емпіризм.
Філософське вчення, яке визнає відчуттєвий досвід єдиним джерелом знань, та недооцінює роль раціонального пізнання.
49.
Раціоналізм.
Філософський напрямок, який визнає розум вирішальним джерелом істинного пізнання.
50.
Сенсуалізм.
Філософське вчення, яке визнає єдиним джерелом пізнання відчуття, які можуть трактуватися матеріалістично — як відображення об" єктивної реальності.
51.
Гілозоїзм.
Філософське вчення про всесильність одухотвореності матерії, але помилково приписує всім формам матерії здібність відчувати та мислити.
52.
Пантеїзм.
філософське вчення, яке ототожнює бога з природою та розглядає природу, як втілення божества, але інколи був формою матеріалізму (Джордано Бруно, Спіноза).
53.
Механіцизм.
Філософський метод, який зводить всі якісні форми руху матерії до механічного руху, а всі складні закономірності розвитку — до законів механіки.
54.
Картезіанство.
Вчення французького філософа — дуаліста Рене Декарта та його послідовників.
55.
Монадологія.
філософське вчення Лейбніца та його послідовників, яке приймає монади (неподільні духовні первинні елементи, які складають основу мировоздання) за первинні елементи всього існуючого.
56.
Творчість.
це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення.
57.
Об" єктивна діалектика.
ця діалектика існує та діє в самих речах.
58.
Суб" єктивна діалектика.
Діалектика, яка існує в людському мисленні, як відображення об" єктивної діалектики.
59.
Діалектика Гегеля.
Це теорія розвитку «абсолютної ідеї», «абсолютного духу» .
60.
Діалектика Маркса.
Це теорія розвитку матеріального світу, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи, тощо.
61.
Молодогегельянство.
Послідовники радикального крила гегельської філософської школи. Критикували християнство, яке пробудило буржуазно-демократичне мислення і політичні інтереси в суспільстві.
62.
Старогегельянство.
Консервативне крило гегельської філософської школи, яке виникло в Німеччині у 30−40р. 19 ст-, представники якого намагалися інтерпретувати його вчення в дусі церковно християнської ортодоксії.
63.
Категоричний імператив.
Базове поняття етики Канта, яке фіксує загальнозначні нравові предписання, які мають силу безумовного принципу людської поведінки. Кант шукав всезагальні та необхідні закони, які визначають вчинки людей.
64.
Антропологічний матеріалізм.
Частина ідейного обгрунтування буржуазної революції, проголосила недосконалість буржуазного устрою та релігії з справжньою природою людини.
65.
Філософська антропологія.
Розглядувала людину як найвищу та найдосконалішу істоту — витвір природи, були проти ідеалізма, дуалістичного розриву душі та тіла.
66.
Концептуалізм.
Напрямок середньовікової традиції номіналізму, який займає в питанні про універсалії позицію трактування останніх, в якості вмісних в людині. Свідомість — назва відповідних об" єктів, які при цьому передбачають наявність реальних істот, загальних призначень єдиної речі.
67.
Український романтизм.
Ідейний філософічний рух в Україні, який охоплював самі різні області науки та філософії, були притаманні консервативні реакції на перемогу буржуазного устрою та виражався страх перед революцією.
68.
Діалектичний та історичний матеріалізм.
науково філософський світогляд, невід" ємна частина марксистського вчення, в якому синтезовано матеріалізм та діалектичний ідеалізм. Вироблявся науковий погляд на хід суспільного розвитку та його закони.
69.
Екзистенціалізм.
Ірраціоналістичний напрям у філософії, який вважає, що предметом філософії є людське існування, людина, яка розглядається, як духовний початок.
70.
Позитивізм.
Філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук.
71.
Психоаналіз.
Розроблений Фрейдом у кінці 19 — початку 20ст. метод лікування психічних захворювань, а також комплекс гіпотез та теорій, які пояснюють роль безсвідомого у житті людини та розвитку людства.
72.
Герменевтика.
Майстерність тлумачення текстів та вчення про принципи їх інтерпретації.
73.
Буття.
Це те, що реально існує, це філософська категорія, що означає реальність, яка існує об" єктивно та незалежно від свідомості людини.
74.
Матерія.
об" єктивна реальність, яка існує незалежно від людської свідомості та відображувана їм. Все об" єктивно існуюче являє собою різні форми існування та руху матерії у просторі та часі.
75.
Свідомість.
Це найвища, притаманна тільки людям і пов" язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.
76.
Мислення.
Це процес відображення світу в поняттях, категоріях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях.
77.
Рух.
Це внутрішньо зв" язана єдність буття і небуття, стабільності та плинності, того, що зникає, з тим, що з" являється. Рух — це зміна взагалі.
78.
Розвиток.
Це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового, який має властивість відтворення старого та виникнення нового.
79.
Пізнання.
Процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.
80.
Істина.
Це теоретична форма розв" язання суперечності між суб" єктом та об" єктом у процесі пізнання.
81.
Закон.
Це об" єктивність, те, що не залежить від волі та бажання людини, від її свідомості. Також це суттєве відношення, зв" язок між сутностями.
82.
Якість і кількість.
Якість — це тотожна буттю визначеність, а кількість — це філософська категорія, що відображає такі параметри речі, явища чи процесу, як число, величина, обсяг, вага, розміри, темп руху, температура, тощо.
83.
Закон єдності і боротьби протилежностей.
Основний закон діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві пізнанні.
84.
Закон заперечення заперечення.
Кожне явище проходить три сходинки, кожна наступна сходинка зберігає результати попереднього розвитку. Ці три сходинки: Теза — антитезасинтез.
85.
Одиничне і загальне.
Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю, а загальне — це об" єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.
86.
Форма і зміст.
Філософські категорії, які відображають взаємозв" язок двох сторін природної та соціальної реальності. Форма це зовнішній вигляд, а змістце структура.
87.
Сутність і явище.
Філософські категорії, які відображають всі загальні необхідні сторони всіх існуючих процесів. Сутність — це сукупність глибинннх зв" язків, відносні та внутрішні закони, визначаючих основні риси та тенденції матеріальної системи. Явище — конкретні події, властивості або процеси, які виражають зовнішні сторони дійсності та представляючі проявлення та обнародування деяких властивостей.
88.
Можливість і дійсність.
Філософські категорії — з допомогою яких відображується розвиток матеріального світу. Можливість фіксує об" єктивні тенденції розвитку існування явищ, наявність умов їх виникнення. Категорія дійсності представляє любий об" єкт (предмет, стан, ситуація) котрий вже існує в якості деяких можливостей.
89.
Людина.
Соціальна істота, представник людського роду, який має такі риси — розум, воля, мудрість, емоції, рішучість, навички, вміння, установки, переконання, інтуїція, любов, ненависть, пристрасть, тощо.
90.
Суспільство.
Надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання, який постійно змінюється, набуваючи нових форм — це не просто сукупність людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів.
91.
Цивілізація.
Рівень суспільного розвитку, матеріальної культури.
92.
Прогрес і регрес.
Прогрес — напрямок розвитку від нижчого до вищого, рух вперед, до більш сучасного та першого, перехід на більш високий ступінь розвитку, зміна на найкраще, а регрес — це перехід від вищого до нижчого, рух назад, зміна на гірше.
93.
Політична свідомість.
Як макрохарактеристика духовних явищ політичного життя втілює єдність їхніх гносеологічних, онтологічних і функціональних характеристик.
94.
Суспільна свідомість.
Духовне життя людини, відображення суспільного буття в свідомості людини.
95.
Теоретичне пізнання.
Пояснення підстав відтворення, яке має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ.
96.
Об" єкт пізнання.
Фрагменти об" єктивної реальності, які потрапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини.
97.
Інтуїція.
Спосіб пізнання через безпосереднє чуттєве споглядання чи умови на відміну від опосередкованого послідовного логічного мислення.
98.
Об" єктивна істина.
Зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому, яка є найважливішою гуманістичною цінністю людини.
99.
Культура.
Історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, який виражається у типах та формах організації життя та діяльності людей, в їх взаємовідносинах, а також у вироблених або матеріальних та духовних цінностям.
100.
Методи наукового пізнання.
Способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання.