Нормативні підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності

ВСТУП На сучасному етапі розвитку державності України суттєво зростають роль і значення адміністративної відповідальності, направлені на забезпечення законності і правопорядку у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі.

Очевидним є те, що адміністративна відповідальність як важливий інструмент реагування на адміністративні правопорушення не виконує в повному обсязі покладені на неї завдання.

Українськими науковцями, вченими інших держав зроблена спроба проаналізувати та зрозуміти практичну і теоретичну важливість інституту адміністративної відповідальності. Протягом тривалого часу науковцями проведена робота з розробки проблеми адміністративної відповідальності і підготовки відповідної теоретичної бази для формування законодавства про адміністративні правопорушення та проекту Кодексу України про адміністративні проступки. У законодавстві про адміністративні правопорушення, яке склалося сьогодні, відсутня систематизація норм у рамках одного закону, що призводить до конкуренції норм, не відповідності їх вимогам, які ставляться до правової форми, часто норми мають двозначне тлумачення змісту диспозиції статті.

В юридичній літературі відносно проблеми і визначення адміністративної відповідальності існують різні підходи.

Адміністративна відповідальність — один із основних інститутів адміністративного права, що охоплює велику кількість адміністративно-правових норм, які характеризують і регулюють даний вид відповідальності.

Проте ні основи законодавства СРСР 1980 року про адміністративні правопорушення, ні відповідні кодекси, зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення, не закріпили розуміння адміністративної відповідальності у вигляді визначення (дефініції), хоча використовують це поняття. Відсутність визначення адміністративної відповідальності в КпАП збіднює його зміст, позбавляє стержневої направленості правових норм, що дозволяє іноді в практичній діяльності суб'єктам, які застосовують законодавство, тлумачити норми Кодексу довільно, при бажанні у відповідності зі своїм баченням.

У КпАП України закріплено «каральний» підхід до визначення поняття адміністративної відповідальності. Тому в такому розрізі це поняття, розкриваючи дану категорію, в повному обсязі не називає всі її структурні елементи, а замикається на одному елементі, фактично ототожнюючи поняття «відповідальність» і «покарання».

Будь-яка відповідальність і є певним покаранням, яке являє собою лише юридичну форму його вираження і виявлення. Методологічно дане положення неправильне, тому що обмежує зміст відповідальності одним елементом. Воно ототожнює відповідальність і покарання, чим позбавляє категорію відповідальності змісту існування.

Категорії «покарання» і «відповідальність» історично розвивались, рухались кожна своїм шляхом і лише на певному етапі пройшло їх злиття, точніше входження «відповідальності» в юриспруденцію. Покарання — винятково юридична категорія, яка виникла в первіснообщинному суспільстві і з розвитком державності була поставлена на правову основу, пройшовши довгий шлях — від кровної помсти до санкцій, що встановлювались і застосовувались державними органами.

Категорія «відповідальності» є філософсько-релігійною, вона наповнена моральним змістом, є культурним здобутком, що виник у лоні платонівсько-стоїчної філософії, що завершив інституційний розвиток у творах «батьків церкви» та в практичній діяльності християнської церкви.

Адміністративна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності. Їй властиві всі ознаки останньої. Адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками. У науковій адміністративно-правовій літературі зміст адміністративної відповідальності трактується по-різному. Проте у поняттях і визначеннях, даних ученими у наукових працях, спостерігається єдиний погляд на ознаки, які визначають зміст адміністративної відповідальності.

Зокрема, адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак: перша група — ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому, а друга — ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності.

Окремі положення даної дипломної роботи спираються на погляди спеціалістів у галузі адміністративного права.

Нормативно-правову основу дослідження склали акти конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, законодавства.

Об'єктом дослідження цієї дипломної роботи є система юридичної відповідальності, у межах якої функціонує адміністративна відповідальність як сфера суспільних відносин, врегульованих адміністративно-деліктними нормами.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є сутність і зміст інституту адміністративної відповідальності, його нормативна основа та практика реалізації відповідних правових норм.

Структура та обсяг дипломної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів в яких об'єднано вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (72 найменування). Загальний обсяг дипломної становить 84 сторінки.

адміністративний відповідальність правопорушення РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретична характеристика інституту адміністративної відповідальності

1.1 Визначення поняття і змісту інституту адміністративної відповідальності

Дослідження юридичної відповідальності завжди були одним із найбільш важливих напрямків досліджень у сучасній правовій науці. При цьому варто зауважити, що увагу відповідним проблемам приділяють як представники теорії права, так і представники галузевих юридичних наук, оскільки особливістю цього інституту є те, що він має прояви в усіх без винятку галузях права.

Адміністративна відповідальність є важливим інструментом державного управління, і майже неможливо виділити сферу, де б вона не застосовувалася.

Розвиток суспільства невід'ємно пов’язаний із системою засобів впливу на суб'єктів суспільних відносин з метою забезпечення стабільності розвитку суспільства та справедливості у взаємовідносинах між громадянами. Поява та функціонування будь-якої держави та права безпосередньо пов’язані з трансформацією соціальних засобів примусу, у тому числі й різновидів соціальної відповідальності, що виявляється в появі юридичної відповідальності, яка є особливою формою державно-владного примусового впливу на розвиток суспільства. Одним із ключових засобів реалізації державно-владного управління та правового регулювання є різновиди юридичної відповідальності. Проблематика юридичної відповідальності традиційно є однією з ключових у правовій науці, що не втрачає своєї актуальності і на сьогодні. Варто зазначити, що в сучасних умовах розвитку державності до питань юридичної відповідальності значно зростає інтерес як серед науковців, так і серед юристів-практиків, що пояснюється особливостями сучасної соціально-економічної ситуації в Україні, яка характеризується всебічними змінами в суспільному житті в цілому та у правовій сфері особливо [31, с. 44].

Важливим чинником забезпечення законності і правопорядку у тій чи іншій сфері суспільних відносин є встановлення юридичної відповідальності за вчинювані правопорушення — реакції держави у вигляді їх засудження та покладення на винну особу обов’язку зазнати певних несприятливих наслідків.

Серед видів юридичної відповідальності виділяють: цивільно-правову, дисциплінарну, матеріальну, кримінальну та адміністративну.

В п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона виступає наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Адміністративна відповідальність настає за вчинення дрібних суспільно шкідливих правопорушень та полягає у застосуванні до винних осіб передбачених законом адміністративних стягнень за рішенням уповноваженого органу чи його посадової особи.

Потреба у вивченні інституту адміністративної відповідальності обумовлена насамперед необхідністю реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зміцнення правопорядку в країні. Це, крім іншого, вимагає подолання недооцінки суспільної шкоди адміністративних проступків та значення інституту адміністративної відповідальності у боротьбі з ними, яка існує у суспільній свідомості та практиці державотворення, створення обстановки нетерпимості до зазначеного виду правопорушень з одночасним забезпеченням безумовного дотримання прав осіб, які притягаються до відповідальності [62, с. 101].

Законодавчо та науково-теоретично адміністративна відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності в нашій країні оформилась протягом XX ст. Вже на початку минулого століття на території Російської імперії відбувалися події, які свідчили про реальне застосування адміністративної відповідальності. Тому відомі вчені-адміністративісти дореволюційної епохи, такі як А.І. Єлістратов, А.М. Кулішер, В. О. Дерюжинський та ін., у своїх працях вказували на «юрисдикційну функцію адміністративних установ, які при виконанні своїх поліцейських повноважень мають можливість призначати стягнення в порядку охорони, тобто у позасудовому порядку, та наявність теорії про каральну санкцію адміністративних актів і дослідження особливостей так званих адміністративних деліктів, які порушують адміністративні розпорядження». Але ні вони, ні відомі теоретики, такі як Г. Ф. Шершеневич — автор семитомної «Загальної теорії права» ще не визнавали такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна, оскільки вважали ці події винятковими, такими, що не заслуговували на значну наукову увагу.

Тож можна стверджувати, що до революції 1917 р. у Росії не набула великого поширення практика застосування адміністративних стягнень і правова наука стримано ставилась до такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна.

Протягом 20—30-х років XX ст., незважаючи на широку практику застосування стягнень у адміністративному (позасудовому) порядку за різноманітні правопорушення, внаслідок багатьох об'єктивних та суб'єктивних причин адміністративну відповідальність не було визначено й оформлено ні в законодавстві, ні в адміністративно-правовій науці. Як відомо, на початку 30-х років галузь адміністративного права фактично перестала існувати, тобто обсяг досліджень адміністративно-правових проблем, у тому числі проблем адміністративної відповідальності, значно скоротився. Це пояснювалось тим, що державне управління в умовах того часу здійснювалось шляхом організаційного впливу, а правові форми і методи, на думку керівної верхівки, були зайвими наслідками буржуазної епохи.

Після відновлення у 1938 р. адміністративного права почала розвиватись і галузь адміністративно-правової науки.

Дослідження багатьох науковців, публікації практиків дали можливість обґрунтувати значну кількість питань адміністративної відповідальності, однак невирішених проблем залишається достатньо як у науці, так і в законотворчості та правозастосовній діяльності.

Створення незалежної держави, прийняття Конституції України, затвердження концепцій адміністративної реформи та реформи адміністративного права актуалізують дослідження питань адміністративної відповідальності, потребують подальшого удосконалення законодавчого оформлення цього інституту.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки:

1) має зовнішній характер;

2) застосовується лише за вчинення правопорушення;

3) пов’язана з державним примусом у формах каральних і право відновлювальних заходів;

4) визначена у нормах права;

5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку;

6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами;

7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративна відповідальність становить регламентовані нормами адміністративного права відносини між порушником адміністративно-правової норми та уповноваженим державним органом щодо скоєного адміністративного правопорушення. Хоча сутність цих відносин і зводиться до обов’язку порушника терпіти обмеження, позбавлення або інші несприятливі наслідки, що визначені санкцією порушеної статті закону, але поняття «адміністративна відповідальність» не слід зводити до поняття «адміністративне стягнення», оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, та застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення.

Адміністративна відповідальність наступає за скоєння адміністративного проступку. До неї притягують уповноважені органи виконавчо-розпорядчої влади (контролери, інспектори, начальники та інші), в окремих випадках — суди. Її суб'єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи [10, с. 153].

Одне із завдань даного питання цієї дипломної роботи є визначення поняття «Адміністративна відповідальність». Чинне законодавство не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціально-правового явища. У навчальній та науковій літературі здійснюється чимало спроб дати поняття «Адміністративна відповідальність».

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення [69, с. 45]

Професор Голосніченко І.П. зазначає, що адміністративна відповідальність — це різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій — адміністративних стягнень [13, c. 430−432].

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, певного заходу — адміністративного стягнення [70, с. 99].

Адміністративна відповідальність — накладення на порушників адміністративно-правових норм, передбачених законом стягнень, що мають для винних осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності і разом з тим це — складова адміністративного примусу [9, с. 120].

І.О. Галаган вважає? «Під адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування у встановленому порядку уповноваженими на це органами і службовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків, що містять державний і громадський осуд, засудження їх особи і протиправного діяння, що виявляється у негативних для них наслідках, які вони зобов’язані виконати, і переслідують цілі їх покарання, виправлення і перевиховання, а також охорони суспільних відносин у сфері радянського державного управління» [2, c. 41].

Г. П. Бондаренко вважає, що «адміністративна відповідальність — це форма реагування держави на правопорушення, яке виявляється в застосуванні повноважними державними органами, службовими особами, громадськістю до винної особи адміністративних санкцій у межах і порядку, встановлених законодавством; це обов’язок правопорушника звітувати за свою протиправну поведінку і зазнавати за неї несприятливих наслідків, передбачених санкцією правової норми» [25, с. 84].

Відповідно до думки Є.В. Додіна, адміністративна відповідальність — це визначення повноважними державними органами через застосування адміністративно-примусових заходів обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень [28, c. 265−274]

С.Т. Гончарук зазначає, що: «адміністративна відповідальність, як різновид правової відповідальності,? це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважними державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установленому законом порядку» [27, c. 19].

В.К. Колпаков, вважає, що адміністративна відповідальність — це примусове, з додержанням встановленої процедури застосування правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником [41, c. 290].

Ю.П. Битяк зазначає, що під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального або морального характеру, внаслідок невиконання загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні [20, с. 7].

І. Гриценко зазначає, що «адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності - це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, які скоїли правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважними державними органами за свої неправомірні дії та понести за це адміністративні стягнення у встановленому законом порядку».

Вважається, що більшість вчених-адміністративістів дійшла висновку, що адміністративна відповідальність — це реалізація тільки адміністративних стягнень [45, с. 27].

Соціальна роль адміністративної відповідальності є надзвичайно важли-вою насамперед тому, що вона виникає як правовий наслідок неналежної реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав та обов’язків в суспільстві. Вона включає не тільки ретроспективну відповідальність, як наслідок правопорушення, але й позитивний аспект, тобто певний внутрішній стан особи, її ставлення до дорученої справи, суспільства, своєї поведінки.

Таким чином, на мою суб'єктивну думку адміністративна відповідальність — це різновид юридичної відповідальності або державно-правовий примус уповноважених органів держави в межах своєї компетенції щодо застосування адміністративно-правових санкцій, передбачених адміністративно-деліктними нормами відносно фізичних та посадових осіб, юридичних осіб винних у порушенні адміністративного законодавства.

1.2 Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності

Розкриваючи дане питання, необхідно розпочати з огляду поняття «юридична відповідальність», хоч це є предметом розгляду теорії права, але адміністративна відповідальність це частина юридичної відповідальності.

Необхідно зазначити, що хоча юридична відповідальність, перш за все, існує з метою охорони суспільного та державного ладу, це жодним чином не вичерпує її високого призначення. Адже вона також має непересічний виховальний вплив, кожне покарання за правопорушення передусім відкладається у свідомості особи.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, сутність якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів. Завдяки цьому комплексному впливу стає можливим гідне впорядкування суспільних відносин, надання їм певної системності та стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, максимально можливе втілення принципів соціальної справедливості. Існування права як регулятора суспільних відносин в усі часи обумовлене саме необхідністю підтримувати правопорядок у неоднорідному, сповненому внутрішніх протиріч суспільстві задля запобігання будь-яким небажаним відхиленням від встановлених правил поведінки.

Юридична відповідальність — це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб'єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної, тобто соціальна відповідальність є родовим поняттям (загальне) відносно усіх її різновидів (особливе). Особливості соціальної відповідальності та її різновидів досліджують у філософії, соціології, етиці, політології, релігії тощо, розуміючи, що будь-яка відповідальність — це завжди певний обов’язок особи здійснити власний вибір поведінки відповідно до тих норм, що існують у будь-якій сфері суспільства і відображають його інтереси, і сприйняти при цьому необхідний обов’язок звітувати перед суспільством за свій вибір і зазнати покарання у разі недодержання вимог соціальної норми.

Специфіка юридичної відповідальності полягає в тому, що вона перш за все завжди оцінює минуле, тобто це відповідальність за дію, яка вже була вчинена. Тим самим юридична відповідальність може відрізнятися від організаційної, політичної, моральної та інших видів відповідальності, які спрямовані у майбутнє (наприклад, член політичної партії «відповідає» за проведення певного запланованого заходу, мітингу). Вона встановлюється за порушення юридичних вимог, а не за їх виконання (тому в законах мають фіксуватися, наприклад, міри відповідальності за невиконання договірних обов’язків, а не за їх виконання). Така відповідальність може встановлюватися і здійснюватися за відповідними юридичними (публічними) процедурами лише державою з притаманною їй можливістю використовувати заходи державно-владного примусу (на відміну від інших видів соціальної відповідальності).

Юридична відповідальність відрізняється від інших видів соціальної відповідальності формальною визначеністю, обов’язковим дотриманням правових норм, державним контролем за їх виконанням, застосуванням до правопорушника державного примусу, запобіганням правопорушенням та охороною правопорядку. Таким чином, вона забезпечує охорону особистих, соціальних благ та гарантує застосування інших охоронних правових інститутів[54, с. 23].

Заслуговує на увагу визначення поняття «юридична відповідальність» Лук’янця Д.М., що «юридична відповідальність? це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб'єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб'єктів), що можуть мати вираз у недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правових зобов’язань, нанесенні шкоди або завданні збитків і виражена у застосуванні до осіб, що вчинили такі діяння, засобів впливу, які тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру.

За галузевою ознакою виділяють такі види юридичної відповідальності, як конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Розглянемо коротко кожен з цих видів.

Адміністративно-правова відповідальність і конституційно-правова відповідальність мають певні відмінності.

Суб'єктами адміністративно-правової відповідальності є фізичні особи, юридичні особи, посадові особи, інші особи, що володіють адміністративно-правовим статусом.

Наприклад, відповідно до статей 211−2, 212−2, 166−4 Кодексу про адміністративні правопорушення України до адміністративної відповідальності можуть притягуватися органи місцевого самоврядування, а відповідно до статей 55, 59, 96−1, 1852 — посадові особи органів місцевого самовряднування.

Таким чином, до кола суб'єктів адміністративно-правової відповідальності включаються органи і посадові особи місцевого самоврядування. Інстанцією притягнення до адміністративно-правової відповідальності, на відміну від конституційно-правової відповідальності, виступає держава.

Підставою адміністративно-правової відповідальності є здійснення адміністративного правопорушення. Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків.

До заходів адміністративно-правової відповідальності належить ряд стягнень, які визначені ст. 24 КУпАП і які докорінно відрізняються від конституційно-правових санкцій. Серед адміністративно-правових стягнень передбачено попередження. Вважаємо, що цілком доречним є застосування такої санкції і як заходу конституційно-правової відповідальності до депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 26 КУпАП попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. При цьому попередження тягне певні правові наслідки. Так, у разі здійснення особою, що підлягає стягненню, протягом року повторного правопорушення, до неї застосовуються більш тяжчі заходи адміністративного стягнення.

Винесення попередження органу, посадовій особі місцевого самоврядування населенням територіальної громади як захід конституційно-правової відповідальності не передбачено нормативно-правовими актами. Для вдосконалення правового регулювання даного заходу конституційно-правової відповідальності варто звернутися до правового регулювання порядку винесення попередження як заходу адміністративно-правової відповідальності.

Зокрема, на законодавчому рівні та в статутах територіальних громад необхідно передбачати письмову форму винесення попередження органам і посадовим особам місцевого самоврядування населенням територіальної громади, а також правові наслідки у формі можливості застосування більш тяжкого заходу конституційно-правової відповідальності у разі здійснення повторного конституційного правопорушення.

Найсуворішим видом галузевої юридичної відповідальності виступає кримінальна відповідальність.

Адміністративна відповідальності відрізняється від кримінальної.

Частина 2 ст. 11 КК вказує на найбільш загальний критерій відмежування злочинів від інших діянь, що формально містять ознаки злочину. Таким критерієм він називає малозначність діянь.

Їх аналіз дозволяє вказати на ознаки, за якими розмежовують злочини й адмiнiстративнi проступки.

Перша ознака. Це включення складу правопорушення або в Кримінальний кодекс України, або в нормативні акти, що становлять законодавство про адмiнiстративнi правопорушення (КУпАП, МК, інші закони). Таким чином, якщо склад діяння міститься в законодавстві про адміністративні правопорушення, то це — адміністративний проступок. Якщо склад діяння міститься у КК України, таке діяння є злочином.

Друга ознака. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склади адміністративних проступків — як законами, так i підзаконними актами.

Ця особливість складу адміністративних проступків встановлена ст. 5 КУпАП «Повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність».

У ній зафіксовано, що сільські, селищні, міські, обласні ради мають право приймати рішення, порушення яких тягне за собою адміністративну відповідальність.

Це рішення:

? з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями;

? з питань боротьби з епізоотіями (відповідальність передбачена ст. 107 КУпАП).

Крім цього, сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати:

? правила благоустрою (відповідальність за їх порушення передбачена ст. 152 КУпАП);

? правила торгівлі на ринках (відповідальність за їх порушення передбачена ст. 159 КУпАП);

? правила щодо тиші в громадських місцях (відповідальність за їх порушення передбачена ст. 182 КУпАП).

Аналогічні норми містяться також у пунктах 44 і 45 ст. 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» Закону України від 21.05.1997 р. «Про місцеве самоврядування вУкраїні».

Третя ознака. Джерело кримінальної відповідальності єдине — Кримінальний кодекс України. Джерел адміністративної відповідальності багато. Це КУпАП, МК, інші закони.

Четверта ознака. За вчинення злочинів передбаченi покарання. Їх вичерпний перелік міститься у ст. 51 КК (штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскацію майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі).

За вчинення адміністративних правопорушень передбачені адмiнiстративнi стягнення. Стаття 24 КУпАП до них відносить: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

П’ята ознака. Згідно зі ст. 23 КУпАП адмiнiстративне стягнення є мірою вiдповiдальностi i застосовується з метою виховання правопорушника i попередження правопорушень.

За ст. 50 КК покарання — насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає засобом досягнення виправних і превентивних цілей кримінальної відповідальності. Встановлення покарання автоматично переводить засуджену особу у специфічний правовий стан, який отримав назву «судимість» (розділ ХIII КК).

Шоста ознака. Кримінальні справи розглядають тільки суди. Лише суд визначає i призначає те чи інше покарання за злочин.

Справи про адміністративні правопорушення відповідно до ст. 211 КУпАП розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

3) судами (суддями);

4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП.

Як бачимо, серед суб'єктів розгляду справ про адміністративні правопорушення є не тільки органи держави, а й структури місцевого самоврядування. Всього ж налічується понад 40 суб'єктів, які мають право розглядати справи про адміністративні проступки.

Сьома ознака полягає в пріоритеті кримінальної вiдповiдальностi. Його встановлює ч. 2 ст. 9 КУпАП. Відповідно до неї адміністративна відповідальність настає, якщо вчинене діяння не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Такий підхід законодавця зумовлений наявністю випадків, коли відмежування злочину від адміністративного проступку ускладнено.

Є правопорушення, що завжди кваліфікувалися і кваліфікуватимуться як адміністративні проступки. Наприклад, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. У таких ситуаціях перед правозастосувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку і злочину.

Разом із тим, відомо чимало діянь, які залежно від низки обставин можуть розглядатися або як адміністративний проступок, або як злочин. Для прикладу порівняємо декілька статей Кримінального кодексу зі статтями КУпАП.

Перше порівняння: ст. 248 КК України «Незаконне полювання» і ст. 85 КУпАП «Порушення правил використання об'єктів тваринного світу».

Відповідно до ст. 248 КК України злочином буде:

? порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду;

? незаконне полювання у заповідниках;

? полювання на тварин, що занесені до Червоної книги України.

Відповідно до ст. 85 КУпАП проступком визнається:

? полювання без належного на те дозволу;

? полювання в заборонених місцях;

? полювання у заборонений час;

? полювання забороненими знаряддями чи способами.

Друге порівняння: ст. 247 КК «Порушення законодавства про захист рослин» і ст. 105 КУпАП «Порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур’янами».

Відповідно до ст. 247 КК України злочином буде:

? порушення правил боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, що спричинило тяжкі наслідки.

Відповідно до ст. 105 КУпАП проступком визнається:

? порушення правил боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур’янами.

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 286 КК України) відрізняється від адміністративно караного (статті 123, 124, 125, 128 КУпАП) такою ознакою, як заподіяння потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, знання особливостей розмежування адміністративних проступків і злочинів має важливе практичне значення.

В основу відмежування адміністративної відповідальності від цивільно-правової можна покласти усі вказані ознаки, за виключенням тієї, яка дає характеристику кола суб'єктів відповідальності? в адміністративній та цивільній відповідальності вони співпадають.

Зокрема:

? за органами, які її застосовують. Адміністративна відповідальність відноситься до компетенції органів управління та їх посадових осіб, а цивільно-правова? до компетенції судів.

? за правовими наслідками їх застосування. Заходами цивільної відповідальності суспільні відносини, як правило, захищаються, за рахунок майна винного з метою поновити попередній майновий стан потерпілої сторони. Заходи адміністративної відповідальності, як і кримінальної, направлені проти особи порушника.

? за нормативними та фактичними підставами. Нормативні підстави адміністративної та цивільно-правової відповідальності регулюються різним законодавством? адміністративним та цивільним. Відмінності за фактичними підставами полягають у специфіці конкретних складів адміністративного та цивільного проступку? об'єкта протиправного посягання, правових наслідків їх вчинення.

Об'єктом цивільних протиправних дій є майнові відносини, які захищаються у позовному порядку через суд. Об'єкт адміністративних протиправних дій інший? суспільні відносини в сфері державного управління, які захищаються у позасудовому, адміністративному порядку владою відповідних органів та посадових осіб.

Адміністративна відповідальність відрізняється від цивільної і наслідками протиправного діяння. Якщо для адміністративних правопорушень такий елемент, як протиправний наслідок (матеріальна шкода) не є обов’язковим, то склад цивільного правопорушення, як правило, передбачає його.

? За процедурою застосування і здійснення. Адміністративна відпо-відальність наступає у позасудовому порядку у короткі терміни або навіть на місці вчинення проступку, коли цивільна не може мати місця без відповід-ного звернення зацікавленої сторони до суду з позовом. Строки притягнення до цивільної відповідальності, на відміну від адміністративної? до трьох років, можуть перериватися, подовжуватися, поновлюватися тощо.

Сутність дисциплінарної відповідальності є зміцнення законності, дисципліни, профілактика дисциплінарних проступків, виховання працівників у дусі розуміння свого обов’язку працювати з дотриманням внутрішнього розпорядку підприємства, установи, організації.

У дисертаційній роботі Кириленка В.Є. зазначено, що перелік випадків трудового та адміністративного регулювання дисциплінарної відповідальності спостерігається у Т. О. Гуржій, яка, провівши детальне дослідження даної проблеми, дійшла таких висновків: 1. Дисциплінарні провадження, пов’язані з порушенням трудових відносин, мають бути віднесені до предмета трудового права. 2. Дисциплінарні провадження в тих справах, які виникають в адміністративно-правових відносинах, повинні розглядатися у межах адміністративного процесу; коли в останньому з випадків можна виділити кілька наступних груп дисциплінарних проваджень: 2.1.Дисциплінарне провадження у справах про адміністративні делікти, вчинені особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну. 2. Дисциплінарне провадження у справах про порушення правил попереднього ув’язнення, умов і порядку відбуття кримінального покарання. 3. Дисциплінарне провадження у справах про порушення правил внутрішнього розпорядку приймальників-розподільників для неповнолітніх.

В. В. Зуй спочатку разом з Ю. П. Битяк вважають, що адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб'єкт першого з проступків не знаходиться у службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до даної відповідальності, а дисциплінарний проступок може проявлятися у порушенні службової, в т. ч. трудової, дисципліни, хоча окремі діяння працівників транспорту та ін., що входять до кола службових обов’язків, можуть нести адміністративну відповідальність.

Нормами адміністративного права встановлюються дисциплінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло суб'єктів і повноваження органів управління (посадових осіб), що наділені «дисциплінарною» владою, категорії службовців, відповідальність яких регулюється адміністративним правом. Стосовно більшості працівників дисциплінарну відповідальність передбачено нормами трудового і адміністративного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців строкової служби, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та ін.) — повністю нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінарної відповідальності враховувати особливі вимоги дисципліни до них, встановлення специфіки їх дисциплінарної відповідальності.

Таким чином дисциплінарна відповідальність в адміністративному праві є різновидом спеціальної та полягає у обов’язку посадової особи — суб'єкта публічної адміністрації - відповісти (понести дисциплінарне стягнення) за вчинене ним діяння (бездіяння), що привело внаслідок неналежного виконання посадових обов’язків до порушників прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. [11, с. 101 ]

1.3 Засади (принципи) адміністративної відповідальності

Положення статті 15 Конституції України щодо політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя в Україні дають змогу розглядати загальні принципи адміністративного права як загальнолюдські надбання. Адже основні ознаки, притаманні адміністративному праву України загалом та інституту адміністративної відповідальності зокрема, пов’язані з його принципами, на підставі яких здійснюється правове регулювання адміністративно-правових відносин.

Ще з античних часів говорили, що знання принципів замінює незнання деяких фактів [52, с. 264].

У загальному розумінні принципи, будучи засобами вираження сутності та об'єктивних процесів у здійсненні правових явищ, набувають значущості в механізмі правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі встановлення заходів юридичної відповідальності уповноваженими державними органами, визначення порядку їх реалізації, а також у процесі безпосереднього правозастосування, при визначенні компетенції, форм і методів діяльності суб'єктів адміністративної діяльності. Принципи впливають на вдосконалення й розвиток юридичних гарантій. У найбільш загальній формі ними визначаються межі належної, об'єктивно необхідної й законної поведінки в праві, тобто окреслюються межі дії прав, обов’язків і відповідальності. У цьому розумінні принципи, по суті, виконують функцію правового «плацдарму», на якому розгортається дія правових гарантій [35, с. 92]

Для того, щоб принцип відповідальності був реалізовуваним, необхідно забезпечити, щоб причини на яких він побудований, мали характер повних причин. Повна причина — це сукупність обставин, факторів, при яких даний наслідок наступає з необхідністю і відповідно до теорії детермінізму, до складу повної причини входять: специфікуюча причина, кондиціональні причини, реалізаторна (пускова) причина. Специфікуюча причина — це такий генетичний фактор, який викликає і визначає якісну своєрідність, специфічність того чи іншого наслідку. Кондиціональні причини (або «умови») — це зовнішні і внутрішні фактори, що сприяють переведенню специфікуючої причини в активний стан, перетворюючи можливість явища в реальну дійсність. Реалізаторна причина (інакше -«привід») — це той зовнішній або внутрішній фактор, який визначає момент, час виникнення наслідку під впливом певної сукупності умов [14, c. 403].

Інститут адміністративної відповідальності ґрунтується на демократичних засадах впливу на осіб, які вчинили протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, — адміністративні правопорушення (проступки), за які законодавством встановлена адміністративна відповідальність[50, с. 56].

Принципи адміністративної відповідальності? це основні положення, закріплені в Конституції та інших законах України, на яких базується порядок притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. До принципів адміністративної відповідальності належать такі: верховенство права, законності, доцільності, обґрунтованості, невідворотності, своє час-ності, справедливості, гуманізму, індивідуалізації покарання, відповідності провини та покарання тощо [63, c.103].

Всі види юридичної відповідальності повинні мати спільну концептуальну основу, тобто систему принципів, яка покладена в основу їх правового регулювання. Виявлення такої концептуальної основи представляє собою певні труднощі, перш за все методологічного характеру і відповідно до цього визначення істинності отриманих результатів наукового пошуку[44, с. 125].

Будучи самостійним видом юридичної відповідальності, адміністративна відповідальність ґрунтується на загальних принципах юридичної відповідальності, які складають єдиний комплекс взаємопов'язаних та взаємообумовлених положень. Дотримання одного принципу сприяє реалізації інших, і навпаки, порушення будь-якого принципу негативно впливає на реалізацію інших. Лише у взаємодії принципи в змозі виконати свої функції і призначення, адекватно відображати інституту відповідальності.

До основних засад адміністративної відповідальності слід віднести принципи: верховенства права, законності, невідворотності, справедливості, гуманізму, своєчасності, індивідуалізації [65, c. 284].

Аналогічно дане питання розглядає І.І. Огороднікова, але конкретно у сфері податкових відносин, так вона визначає, що принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, а саме: законності, справедливості, юридичної доцільності, відповідальність лише за вчинення протиправного діяння (дія або бездіяльність), невідворотності та індивідуалізації відповідальності, а також принцип презумпції невинуватості.

Принцип верховенства права, будучи принципом природного права, є, по суті, сукупністю ідеальних, духовних і справедливих понять про право. Визнання адміністративним принципом верховенства права означає, що закони держави, як і їх застосування, повинні відповідати праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи та справедливості. Крім того, у законах має обмежуватись свавілля як фізичних, юридичних осіб, так і держави для загального добра.

Принцип верховенства права означає, що свобода громадян має бути забезпечена таким правовим порядком, коли ніхто не змушений робити чогось, не передбаченого законом, а людина, її права і свободи визнаються найвищою цінністю. Принцип верховенства права означає також, що не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності й існування держави в особі її органів, посадових осіб та інших організацій.

Цей принцип полягає в тому, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені виконанням та дією саме принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України) [63, c. 104].

Як принцип публічного управління, законність передбачає, що держава здійснює свої функції правовими засобами і в правових формах. Це зумовлено, насамперед, значенням діяльності та впливу органів публічної адміністрації на всі сфери суспільних відносин, їх правом приймати на основі законів та відповідно до них нормативні та індивідуальні акти, розглядати і вирішувати справи про застосування заходів адміністративної та дисциплінарної відповідальності, тобто здійснювати так звану адміністративну юрисдикцію, з огляду на це правомірність діяльності органів публічної адміністрації є стрижнем режиму законності в державі [61, c. 348].

Гарантії законності притягнення громадян до адміністративної відповідальності, як інструмент реалізації визначених законом правоустановлень, дозволів та заборон, які закріплюються нормами права. Важливе значення мають гарантії законності, які закріплені матеріально-адміністративними нормами. Матеріально-адміністративні гарантії законності притягнення громадян України до адміністративної відповідальності - це сукупність гарантій, які закріплені матеріально-адміністративними нормами, тобто нормами, які забезпечують правомірне притягнення громадян до адміністративної відповідальності [68, с. 430].

Виходячи зі змісту ст. 7 КУпАП, принцип законності адміністративної відповідальності полягає, по-перше, у тому, що адміністративна відповідальність настає лише за ті діяння, які передбачені законом; по-друге, притягати до адміністративної відповідальності мають право тільки передбачені законом компетентні органи; по-третє, органи публічної адміністрації при вирішенні питання про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності повинні керуватися законом і здійснювати свої повноваження в рамках передбаченої законодавством компетенції.

Однією з основних матеріально-адміністративних гарантій законності адміністративної відповідальності є закріплення змісту та системи адміністративних стягнень. Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Ці стягнення повинні застосовуватися у тих випадках, коли відповідні державні органи вже позбавлені можливості іншим чином впливати на правопорушників[68, с. 434].

Принцип невідворотності покарання означає, що жодне правопорушення не повинно залишитись нерозкритим, не потрапивши у поле зору держави та суспільства, не отримавши осуду з їх боку. Для юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства реалізація принципу невідворотності надзвичайно важлива, оскільки виборча деліктність має високі показники латентності.

Вчинення будь-якого адміністративного правопорушення навіть якщо воно не становило особливої суспільної небезпеки або не завдало суттєвої шкоди суспільним правовідносинам тягне за собою застосування до правопорушника адміністративного стягнення визначеного санкцією відповідної статті Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це є своєрідним вираженням принципу невідворотності адміністративної відповідальності при вчиненні адміністративного правопорушення. Виключення становлять так звані малозначні правопорушення. Зокрема при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням (ст. 22 КУпАП). [22, с. 460].

Справедливість покарання означає встановлення його точної міри, що адекватна міра правопорушенню.

Принцип справедливості, що забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Справедливість відповідальності пов’язана із: відсутністю зворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність; необхідністю поновлення прав та інтересів, що порушені в результаті скоєння правопорушення; врахуванням усіх обставин, що обтяжують та пом’якшують відповідальність; можливістю в окремих, передбачених законом випадках, звільнити особу від несення відповідальності[55, с. 37].

Необхідність гуманізації адміністративного законодавства потребує закріплення можливості застосування, з метою пом’якшення відповідальності, адміністративного стягнення, не передбаченого санкцією відповідної статті КпАП, а також зменшення мінімального розміру штрафу чи іншого стягнення, встановленого за даний проступок. Це обумовлено тим, що в наш час санкції багатьох статей КпАП дуже високі, не відповідають реальному рівню життя населення, тому і застосовувати їх слід дуже зважено. Тому потрібна гнучкість в законодавчому регулюванні санкцій [7, c. 8].

Практична реалізація загальноправового принципу гуманізму надає правозастосовчим органам, за певних умов, можливість звільнити від адміністративної відповідальності особу, що вчинила адміністративний проступок, в тому числі шляхом передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового коллективу. Зазначена підстава звільнення від адміністративної відповідальності є унікальною в адміністративному законодавстві пострадянських країн та дозволяє уповноваженим органам і посадовим особам не застосовувати юридичної репресії до осіб, виховання та виправлення яких можливе без застосування адміністративного стягнення. 57, с. 34].

РОЗДІЛ 2. Нормативні підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності

2.1 Особливості підстав адміністративної відповідальності

Однією з основних матеріально-адміністративних гарантій законності притягнення громадян України до адміністративної відповідальності є визначення підстав адміністративної відповідальності.

Якщо розглядати адміністративну відповідальність як специфічні правовідносини, не можна обійти увагою підстави виникнення цих правовідносин, але насамперед слід уяснити, що розуміється під поняттям «підстава адміністративної відповідальності» [44, c. 52].

Взагалі під «підставою» розуміють явище, що виступає як необхідна умова, передумова існування якого-небудь іншого явища і яке слугує поясненням останнього [37, с. 349].