Кондратий Рилєєв

Кондратий Рылеев

А. Цейтлін.

Рылеев Кіндратій Федорович (1795—1826) — поет. Вождь Північного суспільства декабристів. Народився небагатої поміщицької сім'ї. 6 років Р. викинули у I Кадетський корпус «волонтером». На початку 1814 був випущений у що діяла проти Наполеона армію, пройшов разом з частиною Німеччину, Швейцарію та Франції, кілька місяців провів у окупованому союзниками Парижі. Наприкінці 1818 пішов у відставку як у ідеологічним («для нинішньої служби потрібні негідники»), і за матеріальними міркувань. У 1820 Р. переїхав до Петербурга, де батько служив спочатку засідателем Кримінального суду, та був правителем канцелярії Російсько-американської торгової компанії. Перші літературні виступи Р. ставляться до 1820, як у журн. «Невський глядач» з’явилися його епіграми, елегії і сатира на Аракчєєва «До временщику», доставившая до її автора гучну популярність. У 1821—1823 Р. створив цикл «Дум» — балад на теми російського незвичайного історичного минулого, в 1823—1824 написав поему «Войнаровський», в 1825 — діяльно працював над кількома поемами піти з життя українського козацтва XVI—XVII ст. («Наливайко», «Хмельницький», «Палей»). У 1823—1825 з’явилися на світ три томи альманаху «Полярна зірка», у якому Р. (і сотрудничавшему з нею А. Бестужеву) вдалося зібрати кращі сили тодішньої поезії (Жуковський, Пушкін, Баратынский, Дельвиг та інших.). «Полярна зірка» мала величезний успіх читачів. Започаткована під впливом зростаючих протиріч феодальної дійсності, і навіть закордонних вражень, служби у війську і читання новітньої політичної літератури (Монтеск'є, Констан, Виньон) опозиційність закономірно привела Р. наприкінці 1822 до лав Північного суспільства. У таємному суспільстві Р. швидко зайняв чільне положення.

Будучи спочатку прибічником конституційної монархії, Р. пізніше під безсумнівним впливом зростання опозиційного руху на Росії і близько її межами (Греція, П'ємонт, Іспанія) став переконаним республіканцем, прибічником наділення селян землею. Поступаючись Пестелю зі свого політичному радикалізму, Р. проте обіймав Північному суспільстві (разом із кн. Оболенским) найбільш ліві і радикальні позиції. Після розгрому 14 грудня повстання на Сенатській площі Р. був заарештований і був укладений в Алексеевский равелін Петропавлівської фортеці. 11 липня 1826 він був засуджений до страти четвертованием, «всемилостивійше» заміненої повішенням. Вранці 13 липня цей вирок виконано. Трагічна смерть Р. послужила матеріалом до створення безлічі легенд, зображували його «лицарем не боячись і докору», предсмертного листа його дружини розійшлося у безлічі списків, вірші Р. вырезывались з журналів. Ім'я Р. стало крамольним, його твору на початок 70-х рр. у Росії не видавалися зовсім, надалі, до 1917, публикуясь з численними цензурними купюрами і спотвореннями.

В поезії Р., як у його життя, з виняткової силою висловилися протиріччя, обуревавшие рух декабристів. З одного боку, їй були властиві безумовно революційні тенденції, характерні для настроїв деклассирующегося дворянства епохи аграрного кризи, а ширшому плані безсумнівно відбивають загальне піднесення революційного порушення країни, глухо потрясаемой все умножающимися заворушеннями солдатів (напр. повстання Семенівського полку) і закрепощенного селянства. З іншого боку, для Р. — політичного діяча і поета — типові були певні ілюзії, реформістські, конституційні. Від деяких сторін свого лібералізму Р. не звільнився остаточно (порівн. його листа до дружині з фортеці й огрядні релігійного зречення віршовані перекладу псалмів). Боротьба між революційними і ліберальними тенденціями ідеології Р. проходить крізь усе його діяльність. «Бунтівному» «вольнолюбивому», «цивільному» змісту його поезіях доводилося пробивати собі шлях крізь товщу несприятливих щодо його розвитку тенденцій — через прагнення легальної боротьби з існуючим режимом. Скільки-небудь міцна традиція революційної поезії цієї пори була відсутня, окрім творів поэтов-радищевцев. Віддавши деяку данина легкої поетику найсентиментальнішою традиції (такі напр. елегії 1820—1822, відзначені впливом Тибулла і Хлопці), Р. ніколи проте замикалася у тому камерних і інтимних дослідів. У його поезіях незмінно жило то «громадянське» зміст, той незмінний інтерес до политически-актуальной тематиці, які наприкінці кінців привели його до рішучого відмові традиционнейших тим дворянській лірики: «Любов ніяк нейдет на розум. На жаль, моя вітчизна страждає, душа в волненьи тяжких дум тепер однієї свободи жадає». Це рішуче перевагу «свободи» представляє собою разючі контрасти творам Пушкіна чи Вяземського, у яких «вольнолюбие» навіть у самий опозиційний період забарвило лише деякі з творчості. У цьому сенсі виключно характерні ранні політичні послання Р. Найбільш відоме їх звернене «временщику», під яким сучасники легко розпізнали всесильного на той час Аркачеева. У межах своїх посланнях, одах і сатирах Р. явно спирався на Ломоносова і особливо Державіна, т. е. на найвизначніших представників «громадянського» класицизму, форми і жанри яких вважав незмірно більш адэкватными для своєї власної ідеології, ніж камерні і інтимні жанри легкої поезії. У властивої класицизму архаїчної манері, заповненим класичними зверненнями, риторичними питаннями та вигуками, церковно-славянизмами тощо. п., витримані й інші твори перших років — послання до Єрмолову, у якому Р. закликає знаменитого полководця поспішити на допомогу грецьким повстанцям, і особливо ода «Бачення». Твори ці зросли ще пронизані властивій декабристів початку 20-х рр. ліберальної вірою в рятівничість перетворень, проведених «по манію» монарха.

В ці роки Р. написані «Думи». З російської історії Р. вибрав ті її епізоди, які характеризували мудрого, вважається з потребами своїх підданих правителя (повчання Ольги Святославу), мужність вигнаного «тираном» боярина (Курбский), страждання зрадника батьківщині (Глинський), борців за свободу свого народу (Богдана Хмельницького) тощо. буд., — словом, ставив всі проблеми, які так хвилювали свідомість декабристів. Зустрінуті високої позитивної оцінкою критики, «Думи» зазнали проте нищівного осуду Пушкіна: «Що сказати тобі про думах, — писав Пауль Р. — Усі вони слабкі зображенням і викладом Усі на один покрій, складено із місць: опис місця дії, мова героя і мораль. Національного, російського, немає у нічого, крім імен». Зауваження ці небезоосновательны, але слабка сторона «Дум» полягала як в стилістиці. У виборі своїх сюжетів й почасти з розробки їх Р. більшої частиною йшов за Карамзіним, автором суто монархічній «Історії Держави російського». Це додало «Дум» повне неправдоподібність історичного образу (Волинський зроблено громадянином, изрекающим ідеї декабризму) і неправдивість колориту (боротьба Димитрія Донського з татарами в XVI в. зображено як боротьба «за древні громадян»). Найбільш вдалими творами цього циклу є думи Р. про легендарному, новгородському бунтаре Вадима, призывающем народ до повстання проти «самовластительного князя», дума про Рогнеді, давньоруської мстительнице за свободу свого і т. буд. Не пов’язаний у тих думах історичної трактуванням Карамзіна, Р. яскраво відбив характернейшие риси общедекабристской ідеології — «співчуття до громадянського свободі», ненависть до «тиранії», гострий інтерес національного минулому тощо. буд.

В поемі «Войнаровський» фігурує хоча б героїчний образ бунтаря, постраждалого за свободу над народом; але зміну абстрактно-классическому зображенню історії тут виявляється зовсім інший підхід матеріалу. Сюжетом своєї поеми Р. обирає історію повстання українського гетьмана Мазепу проти «самовладдя» Петра I. З безсумнівним співчуттям він малює образ українського патріота, що залишився остаточно свого життя вірним політичним переконанням. Написаний під впливом тісного спілкування Р. з різноманітними групами української інтелігенції, «Войнаровський» яскраво характеризує типові для декабриста симпатії до буржуазно-национальным рухам минулого. Така сама тема розвинена та інших поемах із української «козацької вільності» — «Хмельницький», «Палей» і особливо «Наливайко». Поеми Р. на відміну його «Дум» написані романтичному дусі, і над ними очевидним, що частковості сильний вплив пушкінських південних поем («Кавказький бранець», «Брати розбійники» та інших.). Від пушкінських поем Р. відрізняє значно більша цілеспрямованість композиції, поміркованість етнографічної частини й розгорнення політичних мотивів. Зазнаючи в «Войнаровском», «Наливайко» та інших. сильне вплив Байрона, Р. був чи не самим лівим з його російських послідовників, який зумів перенести на російську грунт такі характерні для Байрона ідеї політичного протесту.

В думах і поемах вимальовується притаманне Р. протиріччя між напруженим революційним пафосом і драматичним свідомістю свого «самотності», своєї неминучою загибелі у «фатальний» боротьбі. Це природне протиріччя з особливою чіткістю призвело до ліриці Р. останнього року стабільна його життя. У вірші «На смерть Чернова», переходячи через усі межі будь-якої легальності, Р. одночасно висловив усвідомлення свою нинішню слабкість, трагічного самотності своєї політичної групи серед «переродившихся» «нащадків слов’ян», серед ліберальної молоді, яка перебуває «в обіймах святковим раювання». Ці настрою наче й не можна більш характерні для декабриста, боялося взяти за основу народ. За визнанням Р. всіляко прагнув уникнути междоусобия і зміст усіх «жахів» «народної революції». Хоч би як були характерними проте мотиви громадянської скорботи, провідної ролі у цю пору відігравало викриття, політичний протест, що сягає особливої сили у написаної співробітництво з А. Бестужев пісні «О, нудно мені нічого і у рідній боці». У ньому Р. вдалося порозмовляти з виняткової силою показати злидні кріпосного селянства («по дві шкіри з нас деруть, ми посіємо, вони жнуть»), його найбільше безправ’я («Довго ль російський народ буде мотлохом панів і людьми, як скотами, довго ль торгуватимуть»), його похмуру готовність до боротьби («До бога високо, до царя далеко, так ми з вусами, так мотай собі на вус»). Декабристи занадто були дворянами у тому, аби підвести Вієві народні маси боротьбі проти кріпосницького режиму; до честі Р.-поэта служить тільки, що він піднявся тут до глибокого розуміння їх класових потреб.

Таков у найзагальніших рисах його шлях Р. від ліберальних установок перших років прихожого до усвідомлення потреби революційного перевороту і соціальних перетворень, від архаїзму і класики эволюционировавшего до найбільш бунтарському у російській літературі варіанту романтизму. Зазначимо проте, що Р. ні особливим прибічником романтизму: в написаної 1825 статті «Кілька думок поезію» він закликав залишити «некорисний суперечка про романтизмі і класицизмі, здійснити у писаннях ідеали високих почуттів, думок та вічних істин». У цих рядках на повний своє зростання видно декабрист, откликающийся попри всі, все, можуть повідомити найбільшу промовистість його ідеологічним тенденціям.

В блискучому сузір'ї поетів пушкінської плеяди зірка Р. блищить самотнім і різко несхожим все інше світлом. Р. протестував з оцінкою Пушкіним своїх «Дум», заявляючи, що з них «стануть у пригоді задля одних дітей», він протестував і з пушкінської оцінкою Жуковського, оголошуючи шкідливим його реакційний містицизм; він різко критикував соціальну позицію Пушкіна, уїдливо висміював його «чванство» своєї «родоводу». Разом про те Р. діяльно переконував Пушкіна розпочати поему про Пскові, краї, де «задушено останні спалахи російської свободи». Між Р. і Пушкіним очевидна безсумнівну протиріччя, яке знаходить собі вираження у пародіях Пушкіна та Вяземського на рылеевское вірш. «Не поет, а громадянин», у явному і характерне перевагу ними батальної «Загибелі Чигиринського старости» граждански-патетической «Сповіді Наливайки» тощо. буд. З більшою силою цей творчий розрив позначився в пушкінської «Полтаві», де оспіваний Р. заколот Мазепи і Войнаровського знайшов собі різке осуд з позицій російської державності.

Р. виявився справжнім творчим центром всієї декабристської поезії. за таким співзвучні й інші її сочлены: У. Ф. Раєвський (відзначимо обопільні симпатії їх до грецькому повстанню, ненависть до «тиранії», інтерес до давньоруської вільності тощо. буд.), Бестужев (співробітництво з Р. яка пісень, близькість критичних оцінок), Кюхельбекер (архаїзми, ставлення до Байронові, естетичні висловлювання тощо. буд.), нарешті А. Одоевский. Але, опиняючись пов’язаним єдиним устремлінням з іншими декабристскими поетами, Р. значно ширшим їх. Поступаючись то, можливо Раєвському в непримиренності, Одоєвському в ліризмі, Кюхельбекеру у силі релігійної настроєності, Бестужеву в відточеності форми, Р. поєднує у собі всі ці різні тенденції. У його поезіях із найбільшою широтою позначилися суперечливі боку декабристського руху. Характерно, що декабристські поети одностайно визнавали цю організуючу роль поезії Р., вбачали у ньому справжнього трибуна руху напр. «Колискову пісню» А. Одоєвського, «Тінь Рилєєва» Кюхельбекера і мн. ін.).

Творчество Р. справила глибоко організуюче вплив на російську поезію наступних десятиліть — на Язикова (ранній період), Лермонтова (вірш. «Вадим», «Новгород», «Повінь» та інших.), на Некрасова («Поет і громадянин», поема «Декабристки»), на Огарьова і Герцена. Суспільно-політична функція творчості Р. виключно велика. Півстоліття свого підпільного існування вона служила інтересам російського революційного руху. Сепаратистськи налаштована українська інтелігенція і брати Критські, зарубіжні емігранти і революційні демократи 60-х рр. (напр. Шелгунов, в прокламації якого «до молодого покоління» епіграфом було обрано рядки «Громадянина»), народовольці (напр. У. Засулич в народницький період його діяльності), — усі вони одностайно засвідчують визвольної функції рылеевской проповіді.

Не переоцінюючи Рилєєва, не усуваючи з його творчості протиріч та коливань ми мають з всієї силою підкреслити политически-освободительное звучання поезії Р., котра у історії російської революційної літератури найважливішим з'єднувальним ланкою між Радищев і Герценом.

Список літератури

I. За життя Р. окремими виданнями вийшли: «Думи» і поема «Войнаровський» — обидва видання Москві, в 1825. Уривки з «Наливайко» були було опубліковано у «Полярної зірці» на 1825. З багатьох зарубіжних видань відзначимо кращі: Думи. Вірші До. Рилєєва. З предисл. М. Огарьова, вид. Искандера, Лондон, 1860.

Полное Повне зібр. сочин. До. Ф. Рилєєва, вид. F. A. Brockhaus, Лейпциг, 1861. Перша російська легальне видання «Творів та листування» Рилєєва, під ред. П. А. Єфремова, СПБ, 1872 (вид. 2, СПБ, 1874). Новітні видання: До. Ф. Рилєєв. Повне зібрання віршів, зі вступ. ст. У. Гофмана, під ред. Ю. Р. Оксмана, вид-во письменників у Ленінграді, Л., 1934 («Биб-ка поета»), (краще за текстом і коментарю).

Полное Повне зібр. сочин., під ред. і з вступ. ст. А. Р. Цейтліна, вид. «Academia», М. — Л., 1934 (найповніше, до нього крім віршів включені також проза і листи Р.).

II. Рб. «Громадські руху на Росії у першій половині ХІХ століття», т. I, СПБ, 1905 (спогади Є. П. Оболенського і У. І. Штейнгеля). Котляревський Нестор, Рилєєв, СПБ, 1908.

Маслов У. І., Літературна діяльність До. Ф. Рилєєва, Київ, 1912 (те, Доповнення і поправки, Київ, 1916).

Его ж, Початковий період байронизма у Росії, Київ, 1915.

Розанов І. М., Поети двадцятих років ХІХ століття, М., 1925.

Филиппович П., Рилєєв й Державін, рб. «Декабристи на Україні», Київ, 1926.

Цейтлин А. Р., Творчий шлях Рилєєва, рб. «Бунт декабристів», Л., 1926.

Шувалов З. У., Думи і поеми Рилєєва, в кн. «Сім поетів», М., 1927.

Гофман Віктор, Рилєєв поет, рб. «Російська поезія ХІХ століття», Л., 1929.

Авербух А., Образ Рилєєва в легендарно-поэтической традиції, рб. «Историко-литературные досліди», Іркутськ, 1930.

Пиксанов М. До., Дворянська реакція на декабризм, «Ланки», рб. II, М., 1932. Див. також вступить. статті У. Гофмана й О. Цейтліна до згадуваних вище Повне зібр. сочин. Рилєєва (вид. 1934). Дані судового слідства про Р. зібрані в рб. «Повстання декабристів», т. I, під ред. А. А. Покровського, М. — Л., 1925.

III. Маслов У. І., Літературна діяльність До. Ф. Рилєєва, Київ, 1912 (те, Доповнення і поправки, Київ, 1916).

Ченцов М. М., Повстання декабристів. Бібліографія, ред М. До. Пиксанова, М. — Л., 1929.

Комментарии до Повне зібр. тв. Р. в вид. «Academia», М. — Л., 1934 стор. 852—867.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.