Література 19 століття

І.

В С Т У П.

Звертання до музики у творах деяких письменників-реалістів 19 століття важко назвати новим явищем в літературі. Цю тенденцію можна простежити ще в літературі Давньої Греції, творчості митців Відродження, у письменників 18 століття…

Актуальність даної роботи зумовлюється виникненням сучасних проблем в духовному житті українського суспільства. В наш складний час ми відчуваємо недостатність проявів щирих почуттів, високої культури оточуючих, їх людяності, до збагачення внутрішнього світу окремої особистості, її відвертості і безпосередності почуттів пролягає саме через музику. Бо музика, на мій погляд, — це і є синонім людяності.

Опрацьована література дала змогу ознайомитися з життєвим шляхом та аналізом окремих творів В. Г. Короленка, огля:

— проаналізувати відношення до музики Янка, Петруся;

— простежити вплив музики на їх духовну еволюцію;

— знайти спільне і відмінне в трактуванні образу музиканта у названих художніх творах.

Метод дослідження — порівняння, співставлення в аналізі матеріалу.

ІІ.

О С Н О В Н, А Ч, А С Т И Н А.

Література 19 століття характеризується як різким оновленням тематики і проблематики, так і активним пошуком нових форм, свіжих виразних засобів. Помічається тенденція до запозичення з інших видів мистецтва тільки їм характерних специфічних методів та прийомів. Але в тій мірі, в якій вони можуть бути втілені у слові. Традиції синкретизма у мистецтві простежуються ще у давньогрецькій трагедії, яка і була його яскравим зразком. Дивовижно органічно поєднував музичні, поетичні і драматичні елементи у своїй творчості геніальний В. Шекспір. А письменники-романтики вважали музику величнішим із мистецтв і необхідним засобом для повного втілення своїх думок та почуттів.

Правомірно стверджувати, що в 19 столітті образотворче значення музики в літературному творі посилюється. Спостерігається заміна деяких традиційних розповідних елементів слуховими музичними враженнями, їхнє посилююче значення для передачі тонких нюансів настрою, складної гами переживань людини.

Не можна не погодитись з думкою, що відношення до музики стає:

— наріжним каменем характеристики персонажу;

— синонімом людяності;

— засобом існування і відродження героїв;

— духовною заміною реального життя.

За допомогою музики автор створює характери своїх персонажів, диференціює їх моральні якості. Вона може бути і сюжетною одиницею, яка стимулює моральне удосконалення і розвиток героїв. Музика виявляє в героях все те позитивне, що в них закладено.

Отже, розглянемо (на прикладі оповідання Г. Сенкевича «Янко-музикант» (1879р)), як реалізує автор вищезгадані положення для розкриття поведінки героя, його внутрішнього стану.

Сенкевич будує оповідання за принципом поєднання двох мелодій: звук оточуючої природи і звуків скрипки, які разом складають одне ціле. Твір складається з епізодів коротенького життя сільського хлопчика Янка.

Автор розглядає свого героя під певним кутом зору, виявляє головну його якість — потяг до музики: «…на одне лише був дуже охочий, а саме на гру». Янко майже фізично відчуває її звучання: «Всюди йому чулись якісь звуки, і, як від землі трошки піднявся, підріс, на про що вже й не думав» (т.1, ст. 256). Музику чув у всьому: в тисячоголосому хорі жаб, гудінні жуків, у криках півнів…

В кожному епізоді фігурує музика. По-своєму реагує на неї герой. «Вечорами він жадібно ловив багатоголосся ще не вгамованого до ночі села…, чудилося, що все село звучить якимось концертом. Навіть на роботі … слухав з цікавістю, як вітер грав між зубцями вил». «Слухав музику вітра і вил» (1,256). А в костелі «як загудить орган чи заспівають на хорах пісню, у дитини очі застилає туманом, і дивиться він навколо… дивно, мов ген з того світу». (1,256).

В оповіданні музика використовується і для характеристики героя, розкриття його внутрішнього світу. Душевний рух хвилює автора перш за все. Затамувавши дихання, слухав Янко музику, що линула з корчми. «Велике свято випало на його долю, коли випадало послухати улюблені скрипки…"(1,257). Ніхто не розділяє і не підтримує потягу Янка до музики, він в своєму прагненні поодинокий, «…цілими днями просиджував мовчки… зробив собі скрипочку з тесу і кінського волосся … грав на цій скрипці з рану до ночі, хоча за це стільки йому стусанів діставалося, що … став схожий на недозріле побите яблуко…».(1,257) Зовнішній вигляд хлопчика став «нагадувати йог власну скрипку…, яка видавала тихі, ледь дзвінкі звуки». (1,257).

Ознакою розвитку душі Янка можуть слугувати його мрії бути власником справжньої скрипки. Але ці мрії доводять його до страждань: душевних і фізичних. А в подальшому — і до смерті. Юний герой спроможний страждати, страждати може тільки той, хто спроможний любити. Таким чином, любов до музики в повній мірі виявляє все те позитивне, що закладено в героєві, і одночасно ця любов веде головного героя оповідання до смерті. Вмираючи Янко «жадібно ловить голоси села, що вриваються у відчинене віконце"(1,260); але і в такий трагічний момент музиканта не покидає мрія про справжню скрипку.

Отже, душевний рух героя спостерігається набагато більшим, ніж реальні події, які його викликали. Психологізм і музичність — первинні по відношенню до дійсності.

Фінал оповідання чітко приводить читача до думки про безлюдяність суспільства в якому винищується людське в людині, де існує різка межа між багатими і бідними, де не бачать таланти і не допомагають їм, де не можуть оцінити по заслузі прекрасні стремління дитячої душі. Висновок ясний — суспільство, яке заперечує стремління до музики, не може рахуватися людяним.

Слушно вважати, що тема придушування природних людських поривань стає центральною в цьому оповіданні Г. Сенкевича.

Г. Сенкевич. Собр.соч. В 9-ти т. -Т.1-С.255.

Переклад на українську мову мій.