Країни Західної Європи

Країни Західної Європи

Реферат з економічної географії.

на тему:

Країни Західної Європи.

Загальний огляд країн Західної Європи ноєвропейський регіон знаходиться на крайньому заході материка Євразія (мол. 45). Тут розташовано 25 держав, які разом виробляють ¼ продукції промисловості і 1/5 продукції сільського господарства світу. До економічно розвинутих країн належать Німеччина, Великобританія, Франція та Італія, до малих промислово розвинутих країн — Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія, до середньорозвинутих — Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія. Є також в Європі країни-карлики — Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн, кількість населення яких не перевищує 20−25 тис. чоловік кожна.

Країни Західної Європи — суверенні держави. Тільки Гібралтар є колоніальне залежним. Андорра знаходиться під протекторатом Франції та Іспанії. За формою державного правління є республіки і монархії.

У минулому невелика група західноєвропейських країн були метрополіями великих колоніальних імперій, які володіли величезними територіями в Африці, Латинській Америці та Азії. Окремі з них й нині мають невеликі колоніальні володіння.

Багато століть підряд цей регіон утримував історичне лідерство. Звідси почалися Великі географічні відкриття, тут зародився капіталізм, відбулася перша промислова революція.

Мінеральні ресурси Західної Європи досить різноманітні, але їх запаси значно вичерпані. Мало залізних руд та руд інших металів. Споживаються переважно Імпортовані паливні ресурси. Велике значення мають поклади бурого вугілля у Німеччині, газу у Нідерландах, урану у Франції, нафти й газу на шельфі Північного моря в секторах Великобританії та Норвегії. З-поміж інших корисних копалин трапляються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія), калійних солей (Франція, Німеччина). У цілому забезпеченість Корисними копалинами нижча, ніж у центральне та східноєвропейських країнах.

Ґрунтовий покрив в регіоні досить різноманітний, але родючих грунтів мало. Невисока родючість грунтів компенсується продуманою меліорацією території.

Лісів промислового значення також мало, вони (особливо в середній Європі) виконують переважно рекреаційну функцію.

Річки здебільшого повноводні цілий рік. Рівнинні використовуються для судноплавства, гірські і північні - багаті на гідроресурси. Питної води місцями де вистачає.

Населення. На Західну Європу припадає тільки близько 6,8% населення світу. Проте пересічна густота тут близько 100 чол. на 1 км². Протягом останнього століття в Західній Європі зменшувалась народжуваність на фоні зростання середньої тривалості життя (78 років у жінок і 73 — у чоловіків). Кількість пенсіонерів та людей похилого віку постійно зростає. Економічно активне населення становить 2/3 від загальної кількості працездатних. Причини цього полягають у невеликій кількості працюючих жінок (33−35% від загальної кількості зайнятих), досить високому безробітті (15−17 млн чоловік щорічно), високій частці молоді, що навчається тощо.

У Західній Європі висока внутрішня міграція населення. Кількість мігрантів за межі регіону порівняно незначна — виїздять переважно жителі Англії до Австралії, Канади та США. Останніми роками велику частину іммігрантів становлять вихідці з постсоціалістичних країн, з арабських країн Близького Сходу, африканських країн, країн Південної Азії.

У галузевій структурі зайнятості за останні десятиліття помітна тенденція різкого зростання зайнятих у невиробничій сфері і зменшення працюючих у галузях матеріального виробництва.

Розміщене населення досить нерівномірно: найгустіше (більше як 300 чол. на 1 км2) заселені Південно-Східна Англія, Нідерланди, Бельгія, Північна Франція, Рур та прирейнська частина Німеччини. Це пояснюється вигодами їх географічного положення, високою концентрацією елементів інфраструктури, промислових об" єктів і міст. Північна Європа має найнижчу концентрацію населення через суворі природні умови (подекуди густота населення не перевищує 2−3 чоловіки на 1 км2).

Міське населення значно перевищує сільське: ¾ людей проживає у містах (мал. 46, 47). Але в різних країнах цей показник не однаковий. У Великобританії, Німеччині, Швеції міські жителі становлять 80%, у Португалії - 50%.

Головною формою міського розселення є агломерації. Багато з них налічує понад 1 млн чоловік. Найпотужнішими агломераціями є Лондонська (близько 13 млн чоловік) та Паризька (понад 9 млн чоловік). Є у регіоні також потужні мегалополіси. наприклад, Англійський і Прирейнський (останній охоплює території Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Франції). За кількістю великих міст та їх густотою Західна Європа випереджає Північну Америку. Але людність західноєвропейських міст нижча за північноамериканські, їх приміські зони менш розвинуті.

Погіршення екологічних умов у містах, велика концентрація людей і промислових об" єктів призводять до ускладнення умов проживання міських жителів, тому у регіоні спостерігається постійний виїзд людей на проживання з центральних районів у приміську зону та сільську місцевість. Темпи зростання кількості жителів периферійних районів агломерацій вищі, порівняно з темпами зростання міських жителів. Села Західної Європи значно відрізняються від сільських поселень Східної Європи своїми функціями та способом життя населення (мал. 48, 49).

Господарство країн Західної Європи дуже розвинуте і характеризується високими показниками сумарного ВВП та доходів на душу населення (мал. 50). Країни регіону мають інтенсивні внутрішні, а також зовнішні економічні зв" язки з усіма регіонами світу, зокрема з основними центрами світового господарства.

Порівняно з Англо-Америкою та промислове розвинутими країнами АТР. темпи економічного розвитку країн Західної Європи дещо нижчі. Нижчі також показники ВВП на душу населення. Проте Західна Європа була і залишається одним з основних центрів розвитку світової цивілізації.

Протягом століть політична карта регіону неодноразово перекроювалася. Після воєн або складних політичних катаклізмів змінювалися кордони, виникали та розпадалися окремі держави і навіть імперії. Сучасного вигляду політична карта Західної Європи набула після Другої світової війни. На початку 90-х років XX ст. відбулися останні істотні зміни.

Найважливішою подією в економічному та політичному розвитку Європи XX ст. стало створення Європейського Союзу.

У 1992 році країни-учасниці ЄС у нідерландському місті Маахстрихті уклали угоду про створення політичного та валютно-фінансового союзу («Маахстрихтський акт»), згідно з якою у країнах Євросоюзу діятимуть Спільний центральний банк, до кінця століття буде впроваджена єдина валюта, а вже нині між країнами, що підписали так звану Шенгенську угоду, діє безвізовий режим поїздок громадян та спрощений митний режим.

Починаючи з 1993 року, в єдиному європейському просторі відбувається вільний рух товарів, капіталу, робочої сили. Відкрита економіка, раціональне використання робочої сили та розумна організація виробництва сприяють досягненню таких найважливіших цілей ЄС: збереженню довгострокового миру між країнами, що раніше протягом попередніх століть ворогували, шануванню національних особливостей країн-учасниць, «підтягуванню» рівнів економічного розвитку країн-учасниць до максимально високих показників.

Громадяни Європейського Союзу можуть вільно працювати, вчитися і виходити на пенсію у будь-якій країні Союзу. Дипломи про освіту дійсні в усіх країнах, що підписали угоду. Передбачається створення єдиного європейського диплома професійної освіти.

До участі у ЄС прагнуть і центральноєвропейські країни. Так, асоційованими членами ЄС вже стали Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія та Румунія. Бажають брати участь в ЄС й інші центральнета східноєвропейські країни — країни Балтії, Україна та Молдова.

Важливими політичними інструментами, що регулюють міждержавні відносини в Європі, стали Рада Європи, Парламентська асамблея РЄ, Європарламент, Рада Безпеки і Співробітництва в Європі (РБСЄ). До Ради Європи прийнято майже всі держави Центральної Європи та нові держави, що утворилися після розпаду СРСР. Україна членом Ради Європи стала у 1995 році. Станом на кінець 1996 року до Ради Європи входило 39 країн.

Загалом, в 90-і роки XX ст. в Європі сформувалося кілька інтеграційних утворень, поля взаємодії яких частково перекриваються. У Західній Європі, як зазначено вище, інтеграційне ядро становлять країни ЄС. Інші держави мають з ними тісні економічні зв" язки. Країни Центральної Європи дуже зацікавлені в розширенні аналогічних економічних зв" язків. Північна Європа (Скандинавські країни та Ісландія) окрім західноєвропейських мають і регіональні проблеми, які розв" язуються в рамках північноєвропейської інтеграції. Саме на зв" язки з цією частиною Європи насамперед орієнтуються нові незалежні країни Балтії - Литва, Латвія та Естонія. У Центральній Європі майже всі колишні соціалістичні країни взяли курс на приєднання до ЄС та інших європейських структур.

Завдяки реконструкції національних економік західноєвропейські країни на сьогодні досягли високих показників свого економічного розвитку.

У господарстві регіону важливу роль відіграють транснаціональні корпорації, що об" єднують капітали різних країн. Держави регіону сприяють їх розвитку, регулюючи правову та фінансову діяльність. На базі державно-корпоративного сектора в Західній Європі розробляються довгострокові програми економічного та соціального розвитку, які дають змогу розв" язувати зокрема регіональні економічні проблеми. Для цього створюють спеціальні фонди.

Західна Європа — потужний фінансовий центр світу. Крім взаємного обігу капіталу між країнами регіону відбувається міграція капіталу на світовому рівні. Фінансовими столицями тут є Лондон, Франкфурт-на-Майні та Цюрих. В Європі є (без урахування постсоціалістичних країн) більша частина золотих запасів світу.

У господарстві країн регіону співіснують три сектори: національний (приватний), державний та іноземний. Частка капіталу іноземного сектора досягає 20−25%, окрім транснаціональних європейських корпорацій, активно діють також корпорації СТА, Японії та інших країн.

Галузева структура господарства країн регіону характеризується переважанням промисловості (наукоємних галузей машинобудування та хімічної промисловості) і невиробничої сфери. Порівняно з США Західна Європа має у господарстві нижчу енергоі технооснащеність. Нижчі тут і показники витрат на науково-дослідні розробки. Відстає регіон від США і за загальноекономічними показниками (національний доход, ВВП на душу населення тощо).

Особливістю економічного розвитку Західної Європи є й те, що найменш розвинуті країни мають найвищі темпи економічного розвитку, тоді як найпотужніші з-поміж них знижують темпи зростання. В результаті рівні економічного розвитку країн регіону в цілому вирівнюються. Проте розрив за головними показниками між окремими країнами поки що значний: найвищі показники ВВП на душу населення у 1994 році становили 25−35 тис. доларів (Швейцарія, Люксембург, ФРН, Швеція), а найнижчі - 5−10 тис. доларів (Данія, Норвегія, Греція, Іспанія, Португалія).

Промисловість Західної Європи (мал. 51) має риси сучасного комплексу галузей періоду НТР. Найрозвинутішим країнам світу взагалі притаманна орієнтація на виробництва, що зберігають сировину, енергію та робочу силу і спираються на наукові і технологічні досягнення людства. Причини цього не тільки у високому рівні розвитку продуктивних сил, а і нестачі природних ресурсів.

У галузевій структурі промисловості Західної Європи переважають обробні галузі над добувними у співвідношенні приблизно 9:1. «Старими» вважаються галузі металургії, важкого машинобудування, суднобудування та деякі інші, тому саме ця група галузей переживає застій. Високі темпи зростання мають електроніка, точне машинобудування, хімія, що спираються на наукові досягнення та кваліфіковану працю. Регіон — найбільший у світі виробник та постачальник на світовий ринок машин та промислового обладнання. Надзвичайно розвинуте автомобілебудування, особливо у Німеччині («Даймлер-Бенц», «БМВ», «Фольксваген»), Великобританії (фірма «Бритіш лейланд»), Франції («Рено», «Пежо», «Сітроен»), Італії («ФІАТ»). Ці фірми виробляють ½ автомобілів Західної Європи.

Військове машинобудування концентрується переважно у Німеччині, Великобританії, Франції. Електротехнічна промисловість — в цих самих країнах, а також Італії, Нідерландах, Швеції. За виробництвом побутової техніки регіон поступається тільки США. Для цієї галузі характерна залежність від монополій США, особливо у випуску ЕОМ та радіоапаратури. Виділяються Німеччина (1/8 світового виробництва електроприладів), Великобританія та Франція, Італія (світові лідери у виробництві холодильників, пральних машин), Нідерланди (радіоприймачі, телевізори, рентгенівська апаратура тощо).

Хімічна промисловість — одна з провідних галузей. У Західній Європі виробляється близько третини всіх хімікатів світу (у США — близько 1/5, а у Японіїблизько 1/10). На хімікати припадає шоста частина вартості всієї промислової продукції регіону. Окремі країни спеціалізуються на випуску конкретних хімічних продуктів, наприклад, Швейцарія — на фармацевтичній продукції, Німеччина — фарбниках та пластмасах, Франція — на фарбниках, пластмасах та виробах парфумерії.

У регіоні добре розвинута харчова промисловість. Легка, в якій Західна Європа тривалий час була лідером, — переживає занепад через втрату зовнішніх ринків. Близько половини верхнього одягу, що споживається в Західній Європі, виробляється у країнах Азії - Республіці Кореї, Малайзії, Філіппінах, Тайвані, Сінгапурі тощо.

Сільське господарство — також розвинута галузь, що має високу продуктивність. Регіон дає третину світового виробництва молока та близько шостої частини м" яса. Галузь надзвичайно добре організована — малопродуктивні землі вилучають з сільськогосподарського землекористування та використовують під будівництво або лісопосадки, зростає кількість пасовищ та луків, знижуються площі орних земель (при постійному зростанні врожайності). Повсюдно державна політика сприяє зміцненню великих сільськогосподарських об" єднань. Аграрна політика країн регіону спрямована на збереження природного середовища та одержання екологічно чистої продукції.

У галузевій структурі сільського господарства тваринництво переважає над.

рослинництвом. У більшості країн воно має м" ясо-молочну спеціалізацію. Країни Західної Європи виробляють м" яса стільки ж, як США, а молока — вдвічі більше. В окремих країнах під кормовими культурами зайняті більші площі, ніж під продовольчими. Найважливіші сільськогосподарські культури — пшениця (2/5 збору зернових), ячмінь (¼−1/3), кукурудза (1/6). Середня врожайність зернових вища, ніж у інших регіонах світу (понад 40 ц з 1 га). Найпотужнішим виробником зерна є Франція (майже ЗО % збору зерна в регіоні).

У сільському господарстві Європи спостерігаємо добре виражені особливості його приміської та зональної спеціалізації (мал. 52). Потужні зони приміського господарства, що забезпечують великі промислові агломерації молоком, яловичиною, свининою, птицею, яйцями, овочами, фруктами, склалися в Німеччині, Нідерландах, Великобританії, Франції. Сформувалося також кілька широтних зон зональної спеціалізації сільського господарства. Північна частина регіону від Бретані та західної частини Британських острови* до країн Балтійського моря — найбільший у світі район інтенсивного молочно-м" ясного тваринництва, в структурі агропромислових комплексів якого переважають виробництво молока, яловичини, свинини, кормовиробництво у поєднанні місцями з вирощуванням технічних культур (особливо льону), картоплі і жита. Сільськогосподарські райони середньої частини Європи спеціалізуються на вирощуванні зернових (пшениця, кукурудза, ячмінь та ін.), овочів та фруктів помірної зони (місцями також картоплі, цукрових буряків, соняшнику) в поєднанні з м" ясо-молочним тваринництвом. Середземноморська Європа регіон субтропічного сільського господарства з розвинутим плодоовочівництвом (в тому числі вирощуванням винограду, цитрусових, маслин, ефіроолійних та ін.) та вирощуванням зернових. В Альпах, Карпатах, гірських районах Балканського, Апеннінського та Піренейського півстровів — пасовищне тваринництво.

Рибальство дає понад 11 млн тонн вилову риби щорічно, найбільше її виловлюють Норвегія, Данія, Ісландія.

Транспорт регіону надзвичайно розвинутий, особливо автомобільний. Він виконує великий обсяг пасажироі вантажоперевезень. Зростає також роль трубопровідБрістолем. В центральній Англії склалися індустріальні райони Мідленд, Йоркшир і Ланкашир. Переважно аграрною є Північна Англія. Уельс, Шотландія Північна Ірландія — національні окраїни, що переживають складні економічн проблеми. Для них характерні значні проблеми із зяйнятістю населення. В Уельсі на базі кам" яновугільного басейну працює металургійна промисловість, сільське господарство спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби та овець. Шотландія має суднобудування, металургійні заводи, текстильну і електротехнічна-промисловість. Північна Ірландія (Ольстер) — найбільша соціальна проблема Ввеликобританії внаслідок протистояння католиків і протестантів. Тут найнижчі показники економічного розвитку. У Північній Ірландії найвища в країні зайнятість у сільському господарстві та найвищий рівень безробіття.