Про музеї та музейну справу (29.06.95)

0249 Про музеї та музейну справу (29.06.95).

З, А К О Н У К Р, А Ї Н И.

Про музеї та музейну справу.

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 25, ст. 191).

(Вводиться в дію Постановою ВР N 250/95-ВР від 29.06.95,.

ВВР, 1995, N 25, ст. 192).

(Із змінами, внесеними згідно із Законом.

N 659-XIV (659−14) від 14.05.99, ВВР, 1999, N 28, ст.231).

(У тексті Закону слова «Міністерство культури України «.

та «органи державної виконавчої влади «в усіх.

відмінках замінено словами «Міністерство культури і.

мистецтв України «та «органи виконавчої влади «у.

відповідних відмінках згідно із Законом N 659-XIV.

(659−14) від 14.05.99).

(Із змінами, внесеними згідно із Законами.

N 2120-III (2120−14) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2−3, ст. 10.

N 2905-III (2905−14) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12−13, ст.92).

Цей Закон регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам «яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні.

Р о з д і л I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Стаття 1. Музеї, їх основні завдання та напрями.

діяльності.

Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам «яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам «яткоохоронна робота.

Музеї є юридичними особами, крім тих, що створюються і діють при підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах.

Стаття 2. Музейна справа.

Музейна справа — це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам «яток природи, матеріальної і духовної культури.

Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.

Стаття 3. Національна музейна політика.

Національна музейна політика — це сукупність основних напрямів і засад діяльності держави і суспільства в галузі музейної справи.

Основними напрямами національної музейної політики є:

збереження історичних пам «яток та інших об «єктів, що становлять культурну цінність; (Частину другу статті 3 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами; (Частину другу статті 3 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв;

сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;

підтримка і розвиток мережі музеїв;

забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних кадрів, їх правовий і соціальний захист;

бюджетне фінансування (у тому числі на дольових засадах) і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації державних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи;

забезпечення охорони музеїв;

підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов «язаних з музейною справою;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.

Стаття 4. Законодавство України про музеї та музейну справу.

Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з Основ законодавства України про культуру, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов «язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про музеї та музейну справу, то застосовуються правила міжнародного договору. (Стаття 4 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Стаття 5. Національні, регіональні та профільні організації.

музеїв України. Участь у міжнародних організаціях.

Музеї України мають право об «єднуватись у національні, регіональні та профільні організації (спілки, асоціації тощо), вступати до міжнародних музейних організацій і фондів.

Р о з д і л II.

ВИДИ МУЗЕЇВ. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ.

І МАТЕРІАЛЬНА БАЗА МУЗЕЇВ.

Стаття 6. Види музеїв.

За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.

На основі ансамблів, комплексів пам «яток та окремих пам «яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть засновуватися на будь-яких формах власності, передбачених законами України. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. (Частина третя статті 6 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Державному музею, який має музейне зібрання пам «яток загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством України порядку може бути надано статус національного музею України.

Стаття 7. Створення музеїв.

Рішення про створення музеїв приймають їх засновники.

Для створення музею засновники повинні забезпечити:

формування музейного зібрання;

матеріальну базу — приміщення для експозиції та роботи наукових працівників, фондосховище музею;

умови для охорони музею, оснащення його засобами охоронної та пожежної сигналізації;

фінансування та кадри для належного його функціонування;

роботу музею за чітким розкладом.

Засновники музею можуть створювати філії та відділи музею, що не є юридичними особами.

Земельні ділянки, інші природні ресурси, необхідні для створення музею, надаються в користування у встановленому законодавством порядку.

Музеї можуть створюватись і діяти в усіх організаційно-правових формах.

Порядок створення історико-культурних заповідників визначається Кабінетом Міністрів України. (Статтю 7 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Стаття 8. Статут музею.

Музей діє на підставі статуту (положення), що затверджується його засновником чи засновниками.

У статуті (положенні) музею визначаються:

назва музею, його статус, склад засновників, їх права та обов «язки;

організаційна структура, основні завдання та напрями діяльності;

джерела надходження коштів і їх використання, склад майна музею, порядок його реорганізації та ліквідації, умови збереження музейного зібрання у разі ліквідації музею;

інші умови діяльності музею.

Стаття 9. Державна реєстрація музеїв.

Державна реєстрація музеїв незалежно від форм власності проводиться відповідно виконавчими комітетами сільської, селищної, міської рад, виконавчими органами районних у місті Києві рад. (Частина перша статті 9 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Для реєстрації музею подаються такі документи:

рішення засновника (засновників) про створення музею;

статут (положення) відповідного музею;

(Абзац четвертий частини другої статті 9 виключено на підставі Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99) документ про сплату за державну реєстрацію;

документи, що засвідчують джерела фінансування для належного функціонування музею.

Реєстрація проводиться (за наявності всіх зазначених документів) за заявочним принципом протягом не більше п «ятнадцяти робочих днів. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов «язаний протягом цього терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості до органів державної статистики.

Відмову в реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

Після реєстрації музей набуває статусу юридичної особи. Свідоцтво про реєстрацію музею є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Музеї, створені у складі підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, реєстрації не підлягають. Порядок обліку таких музеїв визначає Міністерство культури і мистецтв України. (Частина шоста статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Стаття 10. Ліквідація та реорганізація музеїв.

Ліквідація музеїв здійснюється за рішенням засновника, а також за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством. (Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Порядок подальшого використання музейних зібрань музеїв, що ліквідуються, заснованих на державній і комунальній формах власності, визначає засновник за погодженням із Міністерством культури і мистецтв України. У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, у складі яких діють музеї, а також у разі ліквідації музеїв, які діяли на громадських засадах, їх музейні зібрання передаються до відповідних профільних музеїв у порядку, передбаченому Положенням про Музейний фонд України. У разі ліквідації музеїв, заснованих на приватній формі власності, переважне право на придбання музейних зібрань за інших рівних умов має держава. (Частина друга статті 10 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) музеїв може відбуватися відповідно до чинного законодавства.

Перереєстрація музею проводиться в разі зміни форми власності або виду музею і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Стаття 11. Музейна територія.

На території, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:

заповідна — для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об «єктів;

експозиційна — для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;

наукова — для проведення науково-дослідної роботи;

рекреаційна — для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею;

господарська — для розміщення допоміжних господарських об «єктів.

Стаття 12. Користування природними ресурсами.

Музей здійснює користування землею, іншими природними ресурсами та несе відповідальність за дотримання норм щодо їх охорони і раціонального використання згідно з чинним законодавством.

Стаття 13. Фінансування музеїв.

Фінансування музеїв залежно від форм власності здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та коштів підприємств, установ, організацій, об «єднань громадян.

Бюджетні асигнування та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Додатковими джерелами фінансування музеїв є:

плата за відвідування музеїв і виставок;

кошти, одержувані за науково-дослідні та інші види робіт, які виконує музейний заклад на замовлення підприємств, установ, організацій, об «єднань громадян та громадян;

прибутки від реалізації сувенірної продукції, видавничої діяльності;

плата за кіноі фотозйомки;

інші джерела, в тому числі валютні надходження, відповідно до законодавства України.

Стаття 14. Матеріально-технічне забезпечення музеїв.

Власники музеїв зобов «язані забезпечувати їх будівлями (спорудами), збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають вимогам функціонування музеїв, а також відповідним обладнанням та транспортом.

Приміщення музеїв, що є у державній чи комунальній власності, передаються їм на праві оперативного управління. Воно може бути вилучено лише за умов надання музею іншого рівноцінного приміщення. (Частина друга статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Під час проектування та експлуатації музейних приміщень враховуються потреби дітей, інвалідів, громадян похилого віку в доступі до пам «яток культури.

Р о з д і л III.

МУЗЕЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ.

Стаття 15. Музейний фонд України.

Музейний фонд України — це сукупність рухомих пам «яток природи, матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення (далі - пам «ятки), незалежно від їх виду, місця створення і форм власності, та зберігаються на території України, а також нерухомих пам «яток, що знаходяться в музеях України і обліковані в порядку, визначеному цим Законом. (Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

До Музейного фонду України можуть належати також пам «ятки, що знаходяться за межами України і відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну.

Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин.

;

*.

'.

¦

Ae.

E.

B*.

" .

x017E.

†.

AE.

x3700 $x2438×4800 $x6467×3688¦x1C00 колекції та музейні предмети залишаються у державній власності і належать до державної частини Музейного фонду України. Порядок віднесення музейних колекцій та музейних предметів, а також окремих пам «яток до державної частини Музейного фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом обліку, збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фонду України здійснюється Міністерством культури і мистецтв України. Перелік музеїв (в тому числі музеїв системи Національної академії наук України, Українського товариства охорони пам «яток історії та культури, Педагогічного товариства України, інших самоврядних організацій), в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, затверджується Кабінетом Міністрів України. (Частина четверта статті 15 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні колекції та музейні предмети, що не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, в тому числі пам «ятки, що є власністю громадських та релігійних організацій, окремих громадян та їх об «єднань. (Частина п «ята статті 15 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Музеї, а також підприємства, установи, організації, громадяни, які є власниками музеїв, зобов «язані забезпечувати збереження Музейного фонду України та сприяти його поповненню.

Музейні колекції та музейні предмети, віднесені до державної частини Музейного фонду України, не підлягають відчуженню за винятком обміну на інші музейні колекції та музейні предмети. Рішення про обмін музейних колекцій та музейних предметів, що належать до державної частини Музейного фонду України, приймається Міністерством культури і мистецтв України. (Статтю 15 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Музейний фонд України є національним багатством України, невід «ємною складовою частиною культурної спадщини України, яка охороняється законом. Положення про Музейний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України. (Статтю 15 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Стаття 16. Пам «ятки Музейного фонду України в складі.

Державного реєстру національного культурного.

надбання.

Унікальні пам «ятки Музейного фонду України, а також ті, що мають виняткове художнє, історичне, етнографічне та наукове значення, незалежно від форм власності і місця зберігання, заносяться Міністерством культури і мистецтв України до Державного реєстру національного культурного надбання. (Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Положення про Державний реєстр національного культурного надбання, статус пам «яток, що заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання, та умови їх зберігання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 17. Облік, збереження і використання пам «яток.

Національного архівного фонду.

Облік, збереження і використання пам «яток, що знаходяться в музеях і належать до Національного архівного фонду, регулюються законодавством України про Національний архівний фонд і архівні установи.

Стаття 18. Формування Музейного фонду України.

Формування Музейного фонду України здійснюється шляхом:

придбання пам «яток Міністерством культури і мистецтв України, іншими центральними органами виконавчої влади, їх органами на місцях, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень — за рахунок коштів Державного бюджету України і коштів місцевих бюджетів та музеями — за рахунок власних коштів. (Абзац другий статті 18 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

передачі музеям у встановленому порядку пам «яток, виявлених під час археологічних, етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтних або реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, та скарбів;

безплатної передачі музеям пам «яток підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

передачі музеям пам «яток, конфіскованих згідно з чинним законодавством;

повернення в Україну розшуканих пам «яток, які були незаконно вивезені;

передачі пам «яток, вилучених на митниці;

поповнення музейних зібрань іншими способами, що не суперечать чинному законодавству.

Стаття 19. Облік пам «яток Музейного фонду України.

Пам «ятки Музейного фонду України підлягають обліку. Порядок обліку пам «яток Музейного фонду України визначається Міністерством культури і мистецтв України.

Стаття 20. Передача пам «яток Музейного фонду України.

Передача пам «яток Музейного фонду України, що зберігаються в музеях, заснованих на будь-яких формах власності, передбачених законами України, іншим музеям та організаціям на постійне зберігання здійснюється відповідно до Положення про Музейний фонд України. (Стаття 20 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Стаття 21. Збереження Музейного фонду України.

Власники пам «яток Музейного фонду України або уповноважені ними органи зобов «язані забезпечити належний облік і збереження цих пам «яток.

З метою забезпечення надійного зберігання пам «яток Музейного фонду України власники або уповноважені ними органи повинні створити належні умови, встановити спеціальний науково обгрунтований режим зберігання пам «яток, проводити їх консервацію та реставрацію.

Знищення пам «яток Музейного фонду України не допускається.

Правовий захист Музейного фонду України визначається чинним законодавством.

Пам «ятки державної частини Музейного фонду України не підлягають приватизації. (Частина п «ята статті 21 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Пам «ятки державної частини Музейного фонду України не можуть бути предметом застави. Зібрання музеїв, заснованих на приватній формі власності, не можуть бути предметом застави, якщо заставодержатель — іноземний громадянин або особа без громадянства, яка не проживає в Україні. (Статтю 21 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Стаття 22. Порядок вивезення пам «яток Музейного фонду.

України за межі України.

Вивезення пам «яток Музейного фонду України за межі України забороняється, крім випадків тимчасового їх перебування за кордоном з дозволу Міністерства культури і мистецтв України для експонування на виставках або для реставрації. Відмову у видачі такого дозволу може бути оскаржено в судовому порядку.

Стаття 23. Страхування пам «яток Музейного фонду України.

Пам «ятки Музейного фонду України, що тимчасово вивозяться за межі України для експонування на виставках або для реставрації, підлягають обов «язковому страхуванню.

Порядок встановлення їх оціночної та страхової вартості визначають Міністерство культури і мистецтв України і Міністерство фінансів України.

Стаття 24. Консервація і реставрація пам «яток.

Музейного фонду України.

Консервацію і реставрацію пам «яток Музейного фонду України можуть виконувати лише спеціалізовані установи Міністерства культури і мистецтв України, реставраційні відділи музеїв, спеціалізовані підприємства, організації та окремі реставратори, які мають відповідний дозвіл Міністерства культури і мистецтв України.

Держава сприяє підготовці кадрів реставраторів, розвитку мережі спеціалізованих реставраційних закладів.

Р о з д і л IV.

МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ МУЗЕЇВ.

Стаття 25. Міжнародна діяльність музеїв.

Музеї України беруть участь у міжнародному культурному співробітництві в галузі музейної справи на основі багатосторонніх та двосторонніх угод.

Участь музеїв у міжнародному культурному співробітництві здійснюється у встановленому порядку шляхом:

проведення спільних наукових досліджень на основі розробки і реалізації міжнародних наукових програм;

здійснення взаємного обміну музейною інформацією, виставками, вивчення міжнародного досвіду організації музейної справи;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів, виставок та участі в них;

організації спільної підготовки музейних працівників, розвитку видавничої діяльності;

здійснення іншої спільної діяльності відповідно до угод, якщо вона не суперечить законодавству України та міжнародним договорам України.

Р о з д і л V.

УПРАВЛІННЯ І САМОВРЯДУВАННЯ МУЗЕЇВ, ГАРАНТІЇ ПРАВ.

І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ЇХ ПРАЦІВНИКІВ.

Стаття 26. Державне управління музеями.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Міністерство культури і мистецтв України, яке здійснює організаційно-методичне керівництво у цій сфері. Міністерство культури і мистецтв України реалізує національну музейну політику в Україні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об «єднанню музеїв в єдину інформаційну систему; організує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників; здійснює контроль за діяльністю музеїв, заснованих на державній та комунальній формах власності, обліком і збереженням Музейного фонду України; організує наукові дослідження в галузі музеєзнавства. (Частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Інші центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими їм музеями.

Стаття 27. Самоврядування музеїв.

Музеї мають право створювати органи самоврядування: вчені, наглядові, методичні, музейно-педагогічні, художні, реставраційні та інші ради, залучаючи до їх діяльності фахівців різного профілю.

Стаття 28. Гарантії прав і законних інтересів працівників.

музеїв.

Правовий і соціальний захист працівників музеїв забезпечується державою і засновниками музеїв згідно з Основами законодавства України про культуру, цим Законом та іншими законами України.

Працівники музеїв мають право на:

діяльність відповідно до фаху та кваліфікації в музеях незалежно від форм власності;

захист у судовому порядку права інтелектуальної власності на результати наукової діяльності в галузі музейної справи;

безкоштовне користування довідково-інформаційною, бібліотечною і архівною базами музеїв України та відвідування музейних закладів;

участь у науково-дослідній роботі музеїв, у конференціях, семінарах, наукових читаннях;

підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір програми, форм навчання, стажування в інших музеях, в тому числі за кордоном;

атестацію з метою одержання кваліфікаційної категорії, порядок проведення якої визначається Міністерством культури і мистецтв України;

(Дію абзацу восьмого частини другої статті 28 зупинено на 2002 рік згідно із Законом N 2905-III (2905−14) від 20.12.2001) (Дію абзацу восьмого частини другої статті 28 зупинено на 2001 рік згідно із Законом N 2120-III (2120−14) від 07.12.2000) доплату за вислугу років у музеї в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

грошову винагороду за сумлінну працю та зразкове виконання трудових обов «язків і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України; (Частину другу статті 28 доповнено абзацом дев «ятим згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99) (Абзац дев «ятий частини другої статті 28 набирає чинності з дня введення в дію Закону України про Державний бюджет України на 2000 рік згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

безплатне користування у межах встановлених норм житлом з опаленням і освітленням, якщо вони проживають у селах і селищах; (Частину другу статті 28 доповнено абзацом десятим згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99) (Абзац десятий частини другої статті 28 набирає чинності з дня введення в дію Закону України про Державний бюджет України на 2000 рік згідно із Законом N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

вимогу до юридичних і фізичних осіб про припинення дій, що загрожують збереженню пам «яток Музейного фонду України.

Стаття 29. Гарантії майнових прав музеїв.

Держава гарантує захист майнових прав музеїв усіх форм власності. Вилучення державою у музеїв їх фондів та іншого закріпленого за ними майна може здійснюватися лише у випадках, передбачених законами України.

Музеї, що є у державній чи комунальній власності, не підлягають приватизації. (Частина друга статті 29 в редакції Закону N 659-XIV (659−14) від 14.05.99).

Р о з д і л VI.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА.

УКРАЇНИ ПРО МУЗЕЇ ТА МУЗЕЙНУ СПРАВУ.

Стаття 30. Відповідальність за шкоду, завдану.

Музейному фонду України.

Матеріальна шкода, завдана музею громадянами чи юридичними особами, відшкодовується згідно з чинним законодавством.

Стаття 31. Відповідальність за порушення законодавства.

України про музеї та музейну справу.

Особи, винні у порушенні законодавства про музеї та музейну справу, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Президент України Л.КУЧМА.

м. Київ, 29 червня 1995 року.

N 249/95-ВР.