Вена, Мюнхен, I світова війна і Гітлер

Вена, Мюнхен, I світова війна і Гитлер В 1906 року Гітлер вперше пішов у Відень, яка вразила нього велике враження. У 1907 року, коли майбутньому фюреру виповнилося 18 років і він отримав причитавшуюся йому частку батьківського спадщини, Гітлер виїхав у Відень на постійне проживання. Він хотів вступити там до Аграрної академії мистецтв. Товста пачка малюнків, що він привіз із Лінца, здавалася йому запорукою майбутніх успіхів. Однак у Відні Гітлера очікувало жорстоке розчарування. Він провалився іспитах. У екзаменаційному листку віденської академії мистецтв за 1907 рік написано: «Наведені нижче добродії виконали екзаменаційні малюнки з незадовільним результатом або ж не допустили до іспитів… Адольф Гітлер, Брау-нау-на-Инне; 20 квітня 1889 року; німець, католик, отец-оберфискаль; оконч. 4 класу реального училища. Мало малюнків гіпсу. Екзаменаційний малюнок — незадовільно» [1. Щоправда, ректор академії порадив Гітлеру діяти за архітектурне училище. Але коли його Гітлер пішов туди, в нього зажадали атестат зрілості, що він не получил.

Экзамены до Аграрної академії проходили восени. На грудні тієї самої 1907 року у Леондинге померла від раку грудей мати Гітлера. Поховавши її, Гітлер прожив по 2 лютого 1908 року в своїх родичів і після цього остаточно переїхав до Відня [1.

До 1913 року Гітлер жив у Відні. Цей віденський період Гітлер назвав в «Майн кампф» «несчастнейшим часом» свого життя. Справді, саме у Відні Гітлеру довелося ознайомитися з нуждою, саме у Відні його переслідувати невдачі. У чому причина цього? У «Майн кампф» Гітлер пояснює скрутне становище, коли він опинився, тим, що він нібито залишився без шеляга у кишені, буквально надворі. Але це були ні так. Мати Гітлера, попри великі витрати, пов’язані з важкою хворобою, залишила дітям 3000 крон. З іншого боку, Адольфу та її сестрі Пауле призначили за батька розмірі 50 крон на місяць остаточно навчання. Частина цієї пенсії Гітлеру обманним шляхом удалося одержати, але він ніде не навчався. Одне слово, за підрахунками біографів Гітлера, він мав близько 100 крон, беручи до уваги одноразових вспомоществований від міста своєї тітки — сестри матері (загалом Гітлер дістав листа від тітки щонайменше 2000 крон [9]). Зрозуміло, всіх таких грошей надовго вистачити були, але з допомогою можна було стати на ноги, т. е. навчитися якомусь ремесла, прилаштуватися до делу.

Однако Гітлер не хотів піти цьому шляху. Перші півроку він знімав мебльовану кімнату зі своїми приятелем Кубичеком. У ті півроку Гітлер жив паном, відправлявся у театр, спав до обіду. У вересні 1908 року він спробував знову діяти за академію, але навіть допущений до іспитів. Проте й зараз дорога до вищої освіти досі була закрита, позаяк у архітектурне училище «особливо обдарованих» як виняток приймали і середньої освіти. Але Гітлер навіть зробив спроби подолати цей бар'єр. Майбутній фюрер повільно, але вірно опускався на дно: грошей ставало все менше, мебльовані номери як у що їх жив, — дедалі більше жалюгідними і обшарпанными. У «Майн кампф» Гітлер називає їх «печерами», а й у «печери» грошей бракувало. Зрештою, Гітлер переїхав на лави в парки, став спати під мостами. Осінь 1909 року захопила майбутнього фюрера в так званому притулок для таких людей, решти без притулку, т. е. в нічліжці в віденському передмісті Майдлинге. Наприкінці минулого року він влаштувався інший нічліжці під назвою «Чоловічий будинок бідним» на Мелдеман-штрассе березі Дунаю. Там він жив до 1913 року. Спочатку він перебивався випадковими заробітками: то прибирав сніг, то вибивав килими, то носив валізи на Західному вокзалі. Насамкінець свого перебування у Відні Гітлер знайшов собі більш «престижне» заняття. Він став малювати продаж картинки із зображенням знаменитих віденських архітектурних пам’яток. Свою продукцію він збував старьевщикам, продавцям рамок (рамки треба була чимось заповнювати) і мебельщикам, котрі за тодішньої віденської моді наклеювали строкаті картинки ззаду на спинки недорогих канап і крісел. З іншого боку, Гітлер писав рекламні плакати. Він склав, зокрема, плакат «Присипка від поту «Тедді», а також плакат «Купуйте свічки!», де було зображений святий Миколай з строкатими свічками до рук. І, насамкінець, плакат з купою брусків мила і натомість вежі собору св. Стефана. Деякі з цих картинок (акварелей) збереглися і відтворюються у багатьох монографіях про Гітлера. Натура — церкви, палаци, мости — ретельно виписана, видно як все архітектурні прикраси, все завитушки, а й кожна черепиця. Тону бляклі, пастельні (див. додаток № 1). Спостерігаючи ці малюнки, не можна припустити, що Гітлер був неусидчив. Навпаки, здається, що наступний фюрер вдень і вночі схилявся над папером і дослівно з лупою в руці проводив рисочку за рисочкою. Адже платили ті акварелі гроші, їх треба було фабрикувати десятками, сотнями… Цей дешевий товар Гітлер збував з допомогою якогось Ганиша. Але що він подав на Ганиша, звинувативши їх у утайке частини грошей. На суді з’ясувалося, що Ганиш мешкав по чужому паспорту, внаслідок чого і майже отримав тиждень в’язниці. Порвавши з компаньйоном, Гітлер почав продавати свої картинки самостоятельно.

Историк Конрад Хайден, який написав книжку Гітлера вже у тридцятих роках та що зібрав показання людей, які знали фюрера у роки його молодості, малює приблизний портрет Гітлера віденських років: «…потертий сюртук нижче колін, подарував Гітлеру віденський лахмітник, єврей на прізвище Ноиман, такий самий мандрівник, як й інші тодішні товариші Гітлера, мешканець нічліжки… Засалений чорний казанок — його Гітлер мав і взимку і вони влітку, нечесані патли, спадавшие на лоб, як і пізніші роки, і свисавшие ззаду впритул до коміра, обсипаного на лупу… Худе голодне обличчя. На щоках і підборідді чорна щетина. Широко розкриті очі…» [10].

Основываясь на «Майн кампф», більшість істориків вважає, що Гітлер свідомо не шукав собі постійної роботи. Гітлер писав, що він боявся «поринути у старе, менш шановне стан», інакше кажучи, в робоче стан. Цілком можливо, що це син митного чиновника, заражений міщанськими забобонами, справді вважав за краще злидарювати, щоб стати пролетарем. Свого часу батько Гітлера переступив Рубікон — з ремісника вирушив у «шляхетні», і Гітлер, певне, як хотів перейти Рубікон у напрямі. Тим більше що у Відні роки класові відмінності виявлялися куди гостріше, ніж у закуткових містечках, де майбутній фюрер провів своє детство.

В «Майн кампф» Гітлер докладно і багатослівно розповідав, як він зайнявся самоосвітою у Відні. «Я читав тоді надзвичайно багато до того ж грунтовно… Протягом кількох років, в такий спосіб, створив основи знання, якими і ще живлюся». Далі повідомляв, що виробив свій власний метод читання: «Однак я геть розумію під читанням, певне, щось інше, ніж велика частина наших про інтелігентів». Далі йде длиннейшая тирада, яка закінчується так: «Мистецтво читання, як і і навчання, ось у чому: запам’ятовувати істотне, несуттєве забувати. Тільки така читання взагалі можна буде, і з цим погляду віденський період для мене особливо доброчинний і важен».

Гитлер читав у Відні багато, але дуже безладно. Читав книжки по окультизму, астрології, зачитувався пригодницькими романами Карла Травня і жадібно поглинав бульварні віденські журнальчики і брошури, лунаючи різними реакційними організаціями. В одному з цих журналів, саме на антисемітському журналі під назвою «Остара», який видавав одне із проповідників расизму і антисемітизму у Австрії колишній чернець Георг Ланц[1], він також Иорг Ланц фон Либенфельс, доведеться зупинитися докладніше. Бо впадає правді в очі тотожність висловлювань Гітлера з тими «теоріями», які проповідували віденські расисти. Вже копійчаних брошурах Ланца двигуном історії оголошувалася війна" між «білявою расою панів», яку Ланц називав просто «хельдингами», від німецького слова held — герой, та ін, неповноцінними расами під назвою «аффлинги», від німецького слова affe — мавпа. Ланц закликав «хельдингов» цуратися «мавпоподібних», щоб запобігти змішані шлюби. Він вважає жахливим «расовим ганьбою» зв’язок білявих жінок «вищих рас» з «недолюдьми» з породи «мавпоподібних». Між іншим, Ланц рекомендував представникам «вищих рас» мати багато дружин, не звертаючи увагу церковну мораль. По теорії Ланца, «хельдинги» мали влаштовувати спеціальні розплідники для виведення чистих арийцев.

На протязі дванадцяти років нацисти намагалися здійснювати життя подібні теорії. Гітлер був одержимий ідеєю «поліпшення раси» й особисто давав у цій зв’язку практичні рекомендації, які звучали нітрохи трохи більше грамотно, ніж міркування віденських бульварних газетчиков.

В як приклад наведемо одне із застільних монологів Гітлера 1942 року, записаних Пикером. У ставці Гітлера йшла на того дня про курорті в Баварських Альпах, який фюрер перетворив на 30-х років у свою резиденцію. Природно, що цю місцевість заповнили есесівці із особистого охорони Гітлера. Ось який тирадою вибухнув Гітлер з цього приводу: «Заслуга лейбштандарта (есесівців. — ред.) у цьому, що зараз у околицях бігає дуже багато сильних і здорових малюків. Взагалі необхідно, з цього, посилати в усі ті місця, де поганий склад населення, елітні військові частини, аби домогтися освіження крові… Маэуры і Баварський ліс треба обов’язково зайняти коли-небудь добірними войсками».

Характерно також (і це відзначали багато дослідників), що антисемітизм Гітлера та його головного фахівця зі даному питанню Юліуса Штрейхера, видавця антисемітської газети «Штюрмер», мав специфічну забарвлення, властиву ще віденським расистам початку століття, саме — сексуальную[2] .

И нарешті, вже у брудних журнальчиках, що виходили друком у Відні до 1914 року, намічено програма знищення «нижчих рас», узята на озброєння Гітлером. Ланц пропонував стерилізувати «неарійців», запровадити їм примусові роботи, депортувати в «пустелю шакалів» чи «мавпячі леса».

Известно, що ідеологи расизму завжди виконують певний соціальне замовлення. У тодішній Відні, столиці багатонаціональної габсбурзької монархії, антисемітизм був потрібен правлячим класам як ідеологічну зброю побороти зростаючого самосвідомості мас, проти возникавшего вони шляхетного почуття інтернаціоналізму, проти єднання трудящих різних национальностей.

Показательно, що у соціал-демократичних організаціях, що існували у тогочасній Відні, Гітлера найбільше обурювала їх відданість інтернаціоналізму, єдності трудящихся. В умовах Відня це означало, що соціал-демократи австрійці прагнули боротися рука разом з соціал-демократами чехами, угорцями, словаками. Ось що писав з цього приводу Гітлер в «Майн кампф»: «Те, що мене також найбільше відвертало від нього (соціал-демократів. — ред.), була її ворожа позиція щодо відношення до боротьбі збереження німецького духу, і огидні домагання з єдиною метою досягти прихильності слов’янських «товарищей».

Власть реакційних наснаги в реалізації Австро-Угорщини оперта була на привілеї, котрими з давніх-давен користувалися австрійські феодали, великі чиновників і багатії. У «теорії» видавалося так: господарі Австро-Угорщини заявляли, що, відповідно до «природним природним законам», суспільство представляє собою ієрархічну піраміду; вершину піраміди утворює «чиста раса», т. е. немцы[3], нижні поверхи — чехи, словаки і, нарешті, евреи.

Трудящиеся Австро-Угорщини, проте, відхиляли ієрархічну расову піраміду. Удар панування промисловців і капіталістів завдало широке демократичне спрямування 1907 року, яка дала всім повнолітнім чоловікам габзбурзькою монархією виборче право. Для Гітлера всі ці явища були ознакою те, що держава «поринає у гниле болото». Привілеї «раси панів» у Австро-Угорщині опинилися у небезпеки. І Адольф Гітлер, який, як ми бачили вище, нізащо як хотів прощатися зі своїми соціальними привілеями, воліючи торгувати жалюгідними картинками й у нічліжках, Гітлер із фанатичною запалом кинувся право на захист расових привілеїв німців, що вони дедалі більше втрачали в габзбурзькою монархією починаючи з революції 1848 року. Бідняк, що рекламував присипку від поту, чіплявся за «вчення», доказывавшее перевага його «крові», його «раси», яка надавала йому хоча б суто теоретично право панувати, панувати… Колись господарі Австро-Угорщини кинули цю кістку напівголодному Гітлеру. Згодом сам Гітлер кинув таку ж кістку своїм подданном, що їх перетворив на забійний худобу, в рабів військової економіки. Посилаючи німецького обивателя на фронт, він втішав його тим, що він вище поляка Шопена чи єврея Ейнштейна, що у жилах тече кров «першого сорти» І що французи, чехи, російські «заздрять ему»…

Наряду з расової теорією у формуванні гітлерівського світогляду великій ролі зіграв німецький націоналізм. Націоналізм у Відні представляв у роки пангерманская партія. Лідером її було Георг фон Шенерер, якого Гітлер називав «глибоким розумом». Шенерер був войовничим німецьким націоналістом. Він ненавидів соціалізм і непрацевлаштований працівник клас. Політичне кредо Шенерера полягала у тому, щоб об'єднати всіх німців лише у імперії. Габсбургскую монархію Шенерер зневажав. Проте пангерманцы або не мали на успіх Відні: відверто антинародна і антисоциалистическая політика, що вони проводили, не користувалася підтримкою широкого загалу. Завершальним Шенерер був у сварці з потужною католицькою церквою та цим, як потім Гітлер, «розпорошував силы».

Большое впливом геть Гітлера та з його світогляд надав також кумир австрійського міщанства — бургомістр Відня Карл Люгер. Люгер зумів згуртувати віденську дрібну буржуазію в «ударний кулак». Цей політикан, який, як запевняв Гітлер, був «найсильнішим німецьким бургомістром всіх часів» і був би «одним з найбільших умів» Німеччини, якщо він народився над Відні, а Берліні, і справді був свого роду класиком соціальної демагогії. Він уже додумався використовувати подолання трудящих мас «чернь», «натовп», накип суспільства. Люгер протиставив крамаря пролетарю, люмпена — організованому робочому, істеричних недоучок — інтелігентам. Люгер був досвідченим демагогом і дуже використовував популярні антикапиталистические гасла, непомітно переінакшуючи їх у своїх інтересах. Першоджерелом гітлерівських тирад, спрямовані проти «монополій», проти «експлуатації», «спекулянтів» (і взагалі всіх, хто «не працює»), були як праці Федера, першого теоретика национал-социалистской партії, а й промови Люгера, мобилизовавшего віденських дрібних буржуа проти «капіталу». Захищаючи інтереси верхівки суспільства, Люгер до того ж час широко користувався антикапиталистической фразеологією, яка надихала міщан, допомагала їм уявити себе великими «революціонерами». Демагогічні формули Люгера, приміром «спекуляція дорівнює злочинним легким заробіткам, дорівнює прибутку без продуктів праці», Гітлер згодом широко використовував. Недарма ж він писав «Майн кампф», що Люгер «зрозумів цінність широкомовної пропаганди і віртуозно впливав на інстинкти своїх прибічників». Під керуванням віденського бургомістра Християнсько-соціальна партія стала в 1907 року найсильнішої партією австрійського парламента.

В «Майн кампф» Гітлер написав: «ж Відень був і залишилося мені найтяжчої і грунтовної школою життя… Саме тоді в мене створилася картина світу і світогляд, який став гранітним фундаментом моїх тодішніх дій. До того, що у часи отримав, мені довелося лише небагато додати, змінювати я — не мав ничего».

Итак, «гранітний фундамент». Проте чи треба перебільшувати значення книжкової й іншим премудрості у створенні цієї бази. Звісно, і Люгер, і Ланц, і Шенерер, та інші реакційні діячі тодішньої Австро-угорської монархії внесли свій внесок в світогляд майбутнього фюрера. Але найбільшу роль формуванні її особистість зіграла саме життя, безпосереднє оточення. І тут поспіль не можемо не відзначити, що дослідники, зазвичай, занадто побіжно висвітлюють так званий «віденський період» життя Гітлера. Офіційні біографи фюрера крім того хотів залучати щодо нього уваги. Історики, займалися Гітлером після 1945 року, чи з браку матеріалів і живих свідків минулих років, чи з почуття «пієтету» також говорять про неї лише вскользь.

А тим часом і те, що ми знаємо про життя Гітлера Відні абсолютно достовірно, дає багатющу їжу для роздумів. Чотири року — чималий термін — Гітлер провів у нічліжках серед паріїв тодішньої Відня, в кримінальному чи, скажімо, полууголовном світі. Його суспільством були, очевидно, бродяги, шахраї, сутенери, просто опускаються люди, «асоціальні» елементи, як в «третьому рейху». Гітлер ділився із нею своїми планами (так, Ганиш стверджує, що з майбутнього фюрера був план підробки картин старих майстрів) та ідеями. Натомість, ці ізгої суспільства ділилися із Гітлером своїми ідеями і планами…

Социологи різних країн, займаються проблемами злочинного світу, неодноразово відзначали, що цього світу є свої жорстокі закони, своя «етика» і своя «мораль». Альфою і омегою цього дивного світу є ненависть до цього товариства, що їх відкинуло. Ненависть эта направлена не так на один якийсь клас, вона поширюється попри всі класи і бідні верстви, усім взагалі нормальних людей. Далі, знаємо, що у кожної зграї обов’язково є свої ватажки, які нещадно розправляються з «зрадниками», з «відступниками». Нерідкими є випадки, коли ватажки вбивають своїх колишніх спільників, які зазіхнули з їхньої влада чи навіть хотіли повернутися до лоно суспільства. Кругова порука, «неінформування» — одне із законів злочинного світу. У нічліжках існують як свій «сленг» — жаргон і свій фольклор, а й свої звичаї, свої неписані правила поведения.

Повлияли чи звичаї, етика і мораль віденського дна, злочинної мафії на «гранітний фундамент» світогляду Гітлера? Звісно, повлияли.

Вот відоме, багаторазово цитировавшееся висловлювання Гітлера з «Майн кампф»: «Ідея боротьби як і стара, як саме життя, бо зберігає лише те, хто розтоптує чуже життя… У боротьбі виграє спритний, а незграбний, слабкий програє. Боротьба — батько всього… Чи не з принципам гуманності живе чоловік і запановує над світом тварин, лише з допомогою самої жорстокої боротьби…» І це цитату з промови Гітлера 1928 року: «Який мети ні досяг чоловік у життя, він досягає її завдяки їхній… жорстокості». Та й це філософія нічліжки! — вигукує Алан Буллок[4] - одне з небагатьох істориків, серйозно які досліджували віденський період її життя Гітлера. «У тому боротьбі, якого людина там вів, кожен трюк, кожна викрут, кожне зброю, кожна хитрість були дозволені, хоч би безсовісними і підступними вони були б», — продовжує Буллок.

Вот що говорив Гітлер у розмові з Раушнингом[5] вихованням молоді: «Моя педагогіка тверда. Слабкість мусить бути изничтожена. У моїх орденських замках підросте молодь, яка жахне світ. Мені потрібна молодь, спрагла насильства, влади, нікого не боящаяся, страшна… Вільний, прекрасний хижий звір повинен виблискувати з його очей… Мені немає потрібен інтелект. Знання погубили б мою молодежь».

В цьому дусі Гітлер висловлювався протягом усього життя. Він не приховував, а, навпаки, афішував свою злість, повну відсутність моральної бридливості, на повагу до кулаку, до насильства. Він часто повторював, що брехня, обман — зброю у його боротьбі. Неодноразово проголошував, що всі у цьому світі дозволено. І це були зовсім не прості декларації. У своїй практиці фюрер керувався тими самими правилами отамана гангстерської зграї, підбирав собі відповідних спільників. Як побачимо пізніше, дуже багато великі нацистські політики мали кримінальне минуле, були, як кажуть, мічені злочином і злочинним світом. Принцип «відбору» для Гітлера цьому плані був полегшений тим, завдяки першої світової війни та соціальним потрясінь на поверхню німецької політичного життя вилізли декласовані элементы.

По принципу отамана гангстерської зграї Гітлер розправлявся зі своїми політичними противниками і спільниками — просто вбивав їх. Так розправився з великими діячами нацистського руху Ремом, Грегором Штрассером та інші. І коли йшлося і про менш відомих особистостях, їх взагалі прибирали без шуму. Характерно, що, навіть володіючи гігантським апаратом влади — гестапо, «народними трибуналами» та ін установами, Гітлер вважав за краще іноді підлаштовані вбивства «законним» казням.

Выше було зазначено, що він ненавидів шкільних вчителів. Ще сильніше була його ненависть до юристам і усілякої законності. Щоправда, ставши главою держави, Гітлер саджав до концтаборів і «асоціальні» елементи. Він розумів, що здирники і вбивці що неспроможні розгулювати волі. Однак у концтаборах він спирався саме у них. Колишні в’язні нацистських таборів розповідають, який владою мали там кримінальники, як вони мучили політичних ув’язнених, якими привілеями користувалися. Віденський період у житті Гітлера безумовно сформував його взгляды.

Гитлер ні просто дрібним буржуа, «людиною на вулиці», якого використовували могутні сили німецького імперіалізму і реакції. У 1933 року старий прусський монархіст фельдмаршал Гінденбург вручив влада «богемскому ефрейтору"[6], як он его називав, а колишньому мешканцеві віденської нічліжки, одного з тих, кого звуть «потолоччю общества».

В віці 24 років Гітлер назавжди залишив Відень. Відтепер він влаштувався Мюнхене.

Впоследствии від'їзд з Відня теж Гітлер мотивував ідейними міркуваннями — небажанням жити у багатонаціональній, строкатому, багатому «нижчими расами» місті. Очевидно, проте, причина була іншою — Гітлер ухилявся від військового обов’язку. Саме тому через десятиліття, замітаючи сліди, він не так зазначив дату свого переїзду. По гітлерівської версії, що викладена у «Майн кампф», поселяється у Німеччині 1912 року; насправді справа зрушила лише у 1913 року, коли австрійська поліція початку розшукувати Гітлера, щоб доставити на призовний пункт [11]. Отут Гітлер и бежал з Відня теж. А пізніше, описуючи своє життя, зробив підробку, боючись, що його впіймають настільки непатриотическом вчинок, як небажання б служити у армии.

Явившись до Мюнхена, Гітлер про всяк випадок відзначився в поліції як людина без підданства. Проте, у грудні 1914 року австрійські влади дізналися про його місцеперебування і вимагали через мюнхенську поліцію, що він з’явився на австрійське консульство і зробив своє пояснення. Вже у лютому Гітлеру довелося постати перед військової лікарської комісією в Зальцбурзі. Проте призовна комісія визнала його неспроможним «як стройової, так нестройовий служби» [12].

В Мюнхені Гітлер зняв мебльовану кімнату бідному районі, неподалік казарм, у кравця на прізвище Попп. Певний короткий час він у цій кімнаті удвох з якимось Грейнером, і потім сам і вів приблизно таку ж життя, що й у Відні: малював реклами й оголошення, торгував картинками зображенням Мюнхена. За свідченням очевидців, свій вільний час майбутній фюрер проводив тоді дешевих кав’ярень і пивних, жадібно ковтав газети й просторікував про політиці, впадаючи лють щоразу, коли йшлося про марксистах, капіталістів, євреїв… Одне слово, це був «трактирний політикан», як його тоді називали у Німеччині. Ніяких певних планів у майбутнє у Гітлера не існувало… У двадцять чотири року це був людиною без професії, без освіти, без моральних устоев.

Важнейшим кордоном для його життя виявилася війна 1914 — 1918 рр. вибухнула Перша світова війна забрала десять мільйонів життів. Німців загинуло два мільйона. Війна залишила сотні тисяч калік, вдів, сиріт, зруйнувала економіку які були держав, Німеччини вона дала розруху, голод, знецінення грошей, словом, жорстоке похмілля. Проте п’ять років після закінчення війни Гітлер писав «Майн кампф» перший дні її: «Я сьогодні соромлюся зізнатися, що, охоплений стихійним наснагою, я опустився навколішки і подякував від України всього серця небо через те, що його ощасливила мене — дозволило мені жити у час… Також, як і всіх німців, для мене почалося тоді саме незабутнє, найбільше час моєї роботи земного життя…» [13].

Империалистическая війна надихнула як Гітлера, а й взагалі усе декласовані елементи німецького суспільства. Вона «списано» їх гріхи й невдачі, відкрила їх широкі перспективи — по-перше, обіцяла їм забезпечене життя ландскнехтів, по-друге, будувала вчорашніх ізгоїв до рангу «патріотів», «захисників батьківщини», «героїв», словом, давала їм ті ж самі моральні привілеї, яких вони були позбавлені в мирного життя. Деклассированная прошарок німецького суспільства найшвидше інших дзьобнула на шовіністичну, ура-патриотическую пропаганду німецького імперіалізму. Саме цим правилом і можна пояснити те, що уклонявшийся доти від військового обов’язку Гітлер сам прийшов у призовний пункт.

Однако кар'єри, яку Гітлер розраховував, в станової кайзерівської армії їй зробити зірвалася — у його ранці немає маршальського жезла. Усю війну Гітлер прослужив зв’язківцем при штабі полку, і не отримавши чину вище ефрейторского. Навіть до кінця війни, попри величезну брак начальницького складу, Гітлеру не дали офіцерських погонів. Двічі він був поранений — вперше битві на Соммі у жовтні 1916 року, другий — у жовтні 1918 року у останньої битві на Ипре, під час англійської газової атаки [14].

В армії майбутній фюрер вражав своїми химерностями: то похмуро мовчав, то починав гарячково кричати. Тримався вона завжди окремо. Проте саме «солдатське співтовариство», як і згодом називалося в «третьому рейху», було першим «співтовариством», влаштовував Гітлера. Він, який до армії будь-коли сходився з людьми, придбав на війні а то й друзів, то «своїх людей». Так, скарбник баварського полку Аман зіграв відому роль нацистської партії - він очолив видавництво «Эгэр», получавшее згодом прибуток від «Майн кампф». Пізніше Аман захопив видавництво братів Штрассер «Берлінер кампф-ферлаг», і потім став найбільшим видавцем нацистських праць в «третьої імперії» [1].

1. Л. Безименський Німецькі генерали — із Гітлером без нього. — М.: Соцэкгиз, 1961.

2. Д. Мельников, Л. Чорна Злочинець № 1. Нацистський режим та її фюрер. — М.: Агентство друку Новини. 1982.

3. Р. Раушинг Каже Гітлер. Звір з безодні. — М.: Міф. 1993.

4. У. Ругу Як Гітлер прийшов до влади. Німецький фашизм і монополії. (скорочений переклад Р. Рудого). — М.: Думка. 1985.

5. Л. Чорна Коричневі диктатори. (Гітлер, Герінг, Гіммлер, Геббельс, Борман, Ріббентроп). — М.: Республіка, 1992.

[1] Про Ланце існує книга Вильфреда Дейма під назвою «Людина, який поставляв Гітлеру ідеї. Про релігійному омані сектанта і расової манії диктатора».

[2] Після розгрому фашизму було виявлено дивовижно цинічна листування Бормана з його дружиною, у якій дружина вимагала, щоб Борман як «чистий арієць «подбав про прийдешнім від різних жінок із «чистої кровью».

[3] Тоді австрійці офіційно іменувалися немцами.

[4] Англійський історик, автор двотомної монографії про Гитлере.

[5] Колишній прихильник Гітлера, який після 1934 року емігрував з Німеччини та написав відому свого часу книжку «Гітлер мені говорил».

[6] Це поширена прізвисько грунтується на недоразумении. Гінденбург переплутав два різних Браунау: австрійський містечко, де народився Гітлер, і чеський (богемний) місто тієї самої названия.