Позичковий відсоток

Позичковий відсоток.

.

.

Позичковий відсоток чи відсоток за кредит (від латинського pro centrum ¾ на сотню) ¾ це плата, якої отримує кредитор від позичальника за наданіі в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового відсотка обумовлена існуванням товарного виробництва та заговорили українською у «язаних із ним кредитних відносин. За призначенням позичковий відсоток, із одного боці, відображає ефективність використання позичкового капіталу; із іншого боці, він винен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. У умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то і відсоток, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цого капіталу. Безперечно, не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий відсоток є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платити власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата відсотка характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість відсотка повністю переходити від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце і інші підходи до визначеня природи позичкового відсотка. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть відсотка як «плату за розставання із ліквідністю». У теорії Дж. Кейнса формування відсотка регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Розмір позичкового відсотка, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1) прямо пропорційна «перевагам ліквідності»;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу Джерелом сплати позичкового відсотка є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб «єктами кредитних відносин:

кредитор отримує прибуток у вигляді відсотка за кредит;

позичальник отримує підприємницький дохід у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового відсотка характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма відсотка визначається як ставлення річного прибутку, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

річний дохід на позичковий капітал.

% = 3/43/43/43/43/43/43/43/43/43/43/43/43/43/43/43/4×100.

сума наданого кредиту Норма відсотка знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма відсотка може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну між норми відсотка точно визначити не можливо, але й вон не винна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму відсотка, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, й середню норму, тобто норму відсотка за певний період. Ринкова норма відсотка, перш на, залежить від кін «юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вон досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає так мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їхнього отоварити. Це Веде до відносного зменшення депозитів. разом із тім, под годину кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу й значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових вол «язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення із виробничої сфери копійчаного капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку й норма відсотка теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є ті, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма відсотка. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми відсотка та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку на рівень позичкового відсотка впливають інфляційні процеси, прискорення які викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на даний момент Повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що був на даний момент надання. А тому розрізняють номінальну й реальну (тобто із урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. У інший спосіб інфляція породжує процентний ризик ¾ небезпеку втрат: у кредиторів ¾ внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників ¾ при їхнього підвищенні.

Процентні ставки бувають:

постійні (фіксовані) ¾ не змінюються протягом всього періоду кредитування;

перемінні (плаваючі) ¾ можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам чи хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, які періодично переглядаються.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні.

Розмір процентної ставки макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, котрі склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило, не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тім, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкоренції процентні ставки нівеліруються;

б) стабільності копійчаного ринку в стране. Чим вищий темп інфляції, тім дорожчою винна бути Плата кредит, оскільки в банку підвищується ризик втрат. Дешеві гроші (у порівнянні із іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки сам встановлюють розміри процентних ставок й визначають їхні у кредитному договорі, укладеному із позичальником. При визначенні розміру процентної ставки смердоті в основі беруть облікову ставку центрального банку із прибавкою «маржі».

Маржа (від фран. marge ¾ край) ¾ різниця між процентною ставкою, за якою банк нараховує проценти за наданий кредит, й ставкою, за якою банк сплачує проценти за залучені (куплені) ресурси. За умів комерційної діяльності розмір маржі для банків, як правило, не регламентується. Проте, інколи центральний банк може обмежувати розмір маржі. Для комерційних банків, наприклад, на кредити, що надаються за рахунок ресурсів центрального банку. Окрім того, нині комерційні банки України вол «язані в обов «язковому порядку коригувати розмір процентних ставок за наданими кредитами при кожній зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміни. Основним чинником, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:

мета кредиту. Процентні ставки за кредити, котрі надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їхнього використання. Кредити, котрі надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом «купівлі-продажу», повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цого виду діяльності носити спекулятивний характер, а самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;

розмір кредиту. як правило, розмір процентної ставки за великі кредити винен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, заговорили українською у «язані із кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства які, як правило, нижча. Проте із цого правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку із великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв «язку із погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.

термін користування кредитом;

Чим довший термін, тім вищий процентна ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

рівень ризику;

При наданні позик комерційні банки мають справу із двома основними видами ризику ¾ кредитним й процентним. Кредитний ризик заговорили українською у «язаний з втратами від неповернення основної суми боргу у зв «язку з збанкрутінням позичальника, а процентний ¾ з втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики із вищим рівнем ризику повинні надаватися под вищий відсоток, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів.