Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання

реферат НА ТЕМУ:

«Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання».

ПЛАН ВСТУП Сектори науки.

Венчурне підприємство як форма підприємств.

Малий дослідницький бізнес.

Відрізки капіталовкладень.

ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

1. Сектори науки Для ринкової економіки характерне поширення ринкових відносин на всі господарські сфери. Тому інновація розглядається як товар.

Інноваційний менеджмент — сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами, інноваційною діяльністю, зайнятими цією діяльністю організаційними структурами і їхнім персоналом.

Для нього, як і для будь-якої іншої області менеджменту, характерні:

постановка мети і вибір стратегії.

чотири цикли.

Сказане наочно представлено на схемі 3.

1. Планування: складання плану реалізації стратегії.

2. Визначення умов і організації: визначення потреби вресурсах для реалізації різних фаз інноваційного циклу, постановка задач перед співробітниками, організація роботи.

3. Виконання: здійснення досліджень і розробок, реалізація плану.

4. Управління: контроль і аналіз, коректування дій, нагромадження досвіду. Оцінка ефективності інноваційних проектів; інноваційних управлінських рішень; застосування нововведень.

Організаційні структури інноваційного менеджменту — організації, що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями і розробками.

Наукова організація — організація (установа, підприємство, фірма), для якого наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Наукові дослідження і розробки можуть бути основною діяльністю для підрозділів, що знаходяться в складі організації (установи, підприємства, фірми). Наявність таких підрозділів не залежить від приналежності організації в тій чи іншій галузі економіки, організаційно-правової форми власності.

В Україні діє наступна класифікація наукових організацій по секторах науки і типам організацій, об «єднаних по організаційних ознаках, характеру і спеціалізації виконуваних робіт:

Сектори науки (діяльності).

Сектор Зміст Державний Організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому (державне управління, оборона, суспільний порядок; охорона здоров «я, культура, дозвілля, соціальне забезпечення і т.п.), включаючи федеральні і місцеві органи.

Безприбуткові (некомерційні) організації, чи цілком в основному фінансовані і контрольовані урядом, за винятком організацій, що відносяться до вищого утворення. Ці організації в першу чергу обслуговують уряд і не ставлять своєю задачею одержання прибутку, а в основному втягнені в дослідницьку діяльність, що стосується суспільних і адміністративних функцій.

Підприємницький Всі організації і підприємства, чия основна діяльність зв «язана з виробництвом чи продукції послуг у ланцюгах продажу (відмінних від послуг сектора вищого утворення), у тому числі, що знаходяться у власності держави.

Приватні безприбуткові (некомерційні) організації, в основному обслуговуючі вищезгаданої організації.

Вища освіта Університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування чи правового статусу.

Науково-дослідні інститути, експериментальні станції, клініки, що знаходяться під безпосереднім чи контролем чи керуванням асоційовані з вищими навчальними закладами.

Організації, що безпосередньо обслуговують вище утворення (організації системи Держкомітету по вищому утворенню).

Приватний безприбутковий (некомерційний) Приватні організації, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (професійні суспільства, союзи, асоціації, суспільні, благодійні організації, фонди); крім фондів, більш ніж наполовину финансируемих державою, що відносяться до державного сектора.

Приватні індивідуальні організації.

Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль належить малим фірмам.

Для ринкової економіки характерне поширення ринкових відносин на всі господарські сфери. Тому інновація розглядається як товар.

2. Венчурне підприємство як форма підприємств.

Американська практика організації пошукових досліджень породила своєрідну форму підприємництва — ризиковий (венчурний) бізнес.

Венчурний бізнес представлений самостійними невеликими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, виробництві нової продукції. Їх створюють учені-дослідники, інженери, новатори. Він широко розповсюджений у США, Західній Європі, Японії.

Невеликий колектив набагато мобільніше може сприймати і генерувати нові ідеї.

Малий дослідницький бізнес сформувався в 60-х роках.

Дрібні і середні дослідницькі фірми створювалися, наприклад, поблизу великих університетських центрів. Вони спільно орендували ділянки землі, використовували лабораторну й інформаційну техніку університету. Так, у США поблизу Стенфордського університету зосереджено понад 3 тисяч середніх і дрібних електронних фірм із загальним числом зайнятих 190−200 тисяч чоловік. Кожна з них орієнтується на розробку й освоєння одного-двох видів нової продукції, а в цілому покриває 20% світових потреб у комп «ютерних і електронних компонентах визначених видів.

У закордонній практиці до малого і середнього підприємництва відносять фірми з числом працюючих до 500 чоловік. Цікаві приклади специфічних, внутрішньогалузевих і внутріфірмових підходів до вироблення критеріїв розмежованих підприємств. Так, в американській компанії «Мак-Гроу-Хілл «до малих підприємств відносяться підприємства з числом працюючих до 50 чоловік, до середніх — до 99, великим — від 100 і більш.

На заводі з виробництва автомобільних шин компанії «Гуд'їр «організаційно-виробнича структура складається з 164 окремих робочих груп (виробничих центрів) з числом працюючих від 5 до 27 чоловік.

У переробній промисловості Японії 750 тисяч заводів, з них 70% - це маленькі підприємства, де працюють від 1 до 9 чоловік; 10% - підприємства з чисельністю працюючих від 10 до 20 чоловік.

Знамениті автомобілі «Тойота «і «Хонда «на великих японських заводах просто збираються, десятки тисяч середніх і малих підприємств виготовляють для них окремі деталі і вузли. Наприклад, на заводі, що поставляє пластмасові деталі для фірми «Хонда », працюють 9 чоловік, площа заводу усього лише 300 кв. метрів. Прес-форми для цих деталей виготовляє одна людина, що має на своєму дворі в підсобному приміщенні два верстати. Ця людина є хазяїном свого підприємства і працює на ньому. Але він випускає такі прес-форми, що відповідають самим високим вимогам фірми «Хонда ». Це можливо тому, що матеріал для їхнього виробництва, дуже високої якості, надходить зі Швеції, де його випускають більш великі заводи.

Найменшими підприємствами в Японії вважають ті, котрі мають основні фонди в розмірі, рівному середньому чи низькому рівню річної заробітної плати одного працюючого, тобто практично кожна родина може відкрити свій бізнес.

Японські компанії відчисляють значну частку від обсягу продажів (у передових галузях 8−10%) на дослідження і розробки, розуміючи, що найбільший прибуток приносять товари, виготовлені з застосуванням передової технології.

Венчурні фірми працюють на етапах росту і насичення винахідницької активності і що зберігається, але вже падаючої активності наукових вишукувань.

Венчурні фірми, як правило, неприбуткові, тому що не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам — експлерентам, патієнтам, коммутантам.

Венчурні фірми можуть бути дочірніми більш великих фірм. Кількість співробітників невелика.

Функції інноваційного менеджера виконуються або традиційним менеджером, або фахівцем, запрошеним з боку. Наприклад, з консалтингової фірми.

Створення венчурних фірм припускає наявність наступних компонентів:

ідеї інновації - нового виробу, технології;

суспільної потреби і підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

ризикового капіталу для фінансування подібних фірм.

Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах — шляхом придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного виду, звичайно з правом конверсії в акції.

Венчурний капітал являє собою вкладення засобів не тільки великих компаній, але і банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів, у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес.

На відміну від інших форм інвестування, дана форма володіє поруч специфічних рис, а саме:

1. Пайова участь інвестора в капіталі компанії в чи прямій опосередкованій формі.

2. Надання засобів на тривалий термін.

3. Активна роль інвестора в управлінні фінансуючою фірмою.

У США, країні з високим рівнем розвитку ризикового капіталу, його основними сферами додатки є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на которие приходиться 39,2% венчурних інвестицій.

Розглянемо види венчурних підприємств:

1. Власне ризиковий бізнес.

2. Внутрішні ризикові проекти великих корпорацій.

У свою чергу власне ризиковий бізнес поділяється на два основних види суб «єктів, що хазяюють:

Перший вид — незалежні малі інноваційні фірми.

Другий вид — надаючі їм капітал фінансові установи.

3. Малий дослідницький бізнес.

Малі інноваційні фірми засновують учені, інженери, винахідники, що прагнуть з розрахунком на матеріальну вигоду втілити в життя новітні досягнення науки і техніки. Первісним капіталом таких фірм можуть служити особисті заощадження засновника, але їхній звичайно не вистачає для реалізації наявних ідей. У таких ситуаціях приходиться звертатися в одну чи кілька спеціалізованих фінансових компаній, готових надати ризиковий капітал. Подібних компаній у середині 80-х років, наприклад, у США існувало більш 500.

Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі, не потрібно і звичайного при кредитуванні забезпечення. Передані в розпорядження венчурної фірми ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок.

Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби — внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних засобів останнього.

Для української економіки привабливе венчурне підприємництво.

Успіхи ризикового підприємництва в розробці науково-технічних нововведень змусили окремі великі промислові підприємства Військово-промислового комплексу України, як і за кордоном, піти на внутрішні ризикові проекти чи внутрішні венчури. Вони являють собою невеликий підрозділ, який організовується для розробки і виробництва нових типів наукомісткої продукції і наділені значною автономією в рамках великих корпорацій. Добір і фінансування пропозицій, що надходять від співробітників корпорації чи незалежних винахідників, ведуться спеціалізованими службами. У випадку схвалення проекту автор ідеї очолює внутрішній венчур. Такий підрозділ функціонує при мінімальному адміністративно-господарському втручанні з боку керівництва.

Протягом обумовленого терміну внутрішній венчур повинний провести розробку нововведення і підготувати новий чи продукт виріб до запуску в масове виробництво. Як правило, це виробництво нетрадиційного для даної фірми виробу.

Внутрішній ризиковий проект повинний служити і вишукуванню нових ринків. Якщо проект виявиться успішним, підрозділ може бути реорганізоване для масового випуску даного виробу в рамках тієї ж фірми, продане інший чи передане іншим підрозділам.

Своєрідною проміжною формою між чисто ризиковим бізнесом і внутрішніми ризиковими проектами є організація спільних підприємств нового типу, що представляють собою об «єднання дрібної наукомісткої фірми і великої компанії. У рамках такого об «єднання дрібна фірма веде розробку нового виробу, а велика компанія надає фінансову підтримку, надає дослідницьке устаткування, забезпечує канали збуту, організує сервіс і послепродажное обслуговування клієнтів.

Головним стимулом для венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі. Середній рівень прибутковості американських венчурних фірм складає близько 20% у рік, що приблизно в 3 рази вище, ніж у цілому по економіці США.

Для зменшення ризику розробляються типові схеми фінансування. За цей термін фірма-експлерент повинна домогтися успіху, якщо йому призначено бути. Наприклад, фінансування розраховане на 48 місяців.

Відрізки капіталовкладень.

Капіталовкладення поділяються на п «ять тимчасових відрізків, виходячи з двох правил:

1. Кожне нове вкладення здійснюється тільки в тому випадку, якщо попереднє себе виправдало. Це означає, що експлерент істотно просунувся в створенні чи коммерсалізації продукту.

2. Кожне нове вкладення більше попереднього і здійснюється на більш вигідних для експлерента умовах.

Експлеренти — фірми, що спеціалізуються на створенні нових чи радикальних перетворень старих сегментів ринку. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

Науково-технічні розробки мають пріоритетне значення. Однак, інноваційний бізнес не є заняттям чистою чи наукою винахідництвом.

На Заході інноваційні фірми очолюють інженер, що є автором технічної сторони проекту, і менеджер, що має організаційний і комерційний досвід. Механізм такого союзу формується через скептичне відношення великих компаній до ризикованих проектів. Не одержавши можливості реалізувати нововведення на своєму підприємстві, менеджер захоплюється новою ідеєю, залишає колишнє місце роботи. Після цього він намагається реалізувати ці ідеї як незалежний підприємець.

Фірми-експлеренти одержали назву «піонерських ». Вони працюють у «околицях «етапу максимуму циклу винахідницької активності і із самого початку випуску продукції.

Венчурні фірми і фірми-експлеренти створили умови для науково-технічних зрушень у сучасній західній економіці.

Фірми-експлеренти, як і венчурні, невеликі по розмірах.

Мале науково-технічне підприємництво одержує розвиток і в Україні. Інноваційні процеси в Україні вимагають всебічної підтримки, тому що головною особливістю сучасного етапу розвитку науки, економіки, виробництва є інноваційна спрямованість.

Перед фірмою-експлерентом (піонером) виникає проблема обсягу виробництва, коли приваблива для ринку новинка вже створена. Для цього експлеренти укладають альянс із великою фірмою. Експлерент не може самостійно тиражувати нововведення, що зарекомендували себе. Зволікання ж з тиражуванням грозить появою чи копій аналогів. Союз же з могутньою фірмою (навіть за умови поглинання і підпорядкування) дозволяє домогтися вигідних умов і навіть збереження відомої автономії. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача.

При орієнтації не вузький сегмент ринку — це будуть фірми-патієнти.

Фірми-патієнти працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють потреби, сформовані під дією моди, реклами й інших засобів. Вони діють на етапах росту випуску продукції й одночасно на стадії падіння винахідницької активності. Вимоги до якості й обсягів продукції в цих фірм зв «язані з проблемами завоювання ринків. Виникає необхідність приймати рішення про чи проведення припиненні розробок, про доцільність продажу і покупки ліцензій і т.п. Ці фірми прибуткові. У той же час існує імовірність ухвалення невірного рішення, що веде до кризи. У таких фірмах доцільна посада постійного інноваційного менеджера, покликаного убезпечити їхня діяльність.

У сфері великого стандартного бізнесу діють фірми-віоленти.

Фірми-віоленти — фірми з «силовою «стратегією. Вони мають великий капітал, високим рівнем освоєння технології. Виоленти займаються крупносерийними і масовим випуском продукції для широкого кола споживачів, що пред «являють «середні запити» до якості і задовольняються середнім рівнем цін. Віоленти працюють у «околицях» максимуму випуску продукції. Їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про терміни постановки продукції на виробництво (у тому числі, про придбання ліцензій); про зняття продукції з виробництва; про інвестиції і розширення виробництва; про заміну парку машин і устаткування.

Як і фірми-патієнти, віоленти прибуткові. Прибутковість — неодмінна умова діяльності фірм. Вони повинні мати посада інноваційного менеджера і бути дуже обережні в зміні своєї політики.

Середнім і дрібним бізнесом, орієнтованим на задоволення місцево-національних потреб, займаються фірми-комутанти.

Фірми-комутанти діють на етапі падіння циклу випуску продукції. Їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, що випускаються віолентами, про доцільні зміни в них відповідно до вимог специфічних споживачів.

Інноваційний менеджер такої фірми повинний добре розбиратися в специфіці покупця товару, що сложились ситуації на ринку, точно, оперативно і вірогідно передбачати можливі кризи. Організаційна схема управління фірмами залежить від їхніх особливостей. Нагадаємо, що організаційна схема керування — розподіл прав і відповідальності.

ВИСНОВОК Головна мета інноваційного менеджера — знизити ризик у життєдіяльності фірми і створити комфортні умови роботи для співробітників.

Отже, як бачимо, для ринкової системи господарювання інноваційний менеджмент є вкрай перспективним і потрібним видом менеджменту.

Список використаної літератури:

Основи інноваційного менеджменту. — К., 2002.

Довідник менеджмера. — К., 2001.

Менеджмент. Підручник. — Харків, 2000.

Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Пкропивного. — Вид. 2-ге, перерроб. та боп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с., іл.

PAGE.

PAGE 16.

Планування Постановка цілі.

і вибір стратегії.

Визначення.

умов.

і організації.

Управління.

Виконання.