Военные дії Закавказзі під час Кримської Войны

Кримська війна охоплює період із 1853 по 1856 роки. По кол-ву учасників її цілком можливо назвати світової. З одного боку Росія, з інший Османська Імперія, Англія, Франція, нейтралітет зайняли Австрія, Пруссія і Швеція. 100 000-ое військо за українсько-словацьким кордоном з Росією скоріш доводило, що нейтралітету із боку Австрії був. Такого розкладу сил Микола І року очікував. Він розраховував війну віч-на-віч із Туреччиною. За його розрахунках Наполеон III, оголошений мови у Франції імператором в 1852 року, не наважився встрявати у війни, не розібравшись з внутрішніми проблемами. Оскільки для створення нового монарха була властива ворожість до Англії, Микола І навіть розглядав можливість Англо-Французского союзу. За невтручання Англії війну Росії із османами Микола був готовий запропонувати їй Єгипет і Кріт, ну, а Австрія, повинна бути вдячна Росії придушення угорського повстання. Усе добре, так негаразд все просто. Наполеон, вступивши до влади незаконним шляхом, потребував війні, аби відволікти французів від внутрішні проблеми. Англії було набагато краще мати у Європі слабку Туреччину, ніж сильну Росію, ну, а почуття подяки Австрії, яким розраховував Микола, у великій політиці неприйнятно. Австрії не було вигоди посилення Росії. Причиною війни стала необхідність мати флот в протоках Босфор і Дарданелла, приводом ж послужило бажання Греції отримати автономію, й під гаслами звільнення православних братів Росія сміливо кинувся у бій, але, як було зазначено, недостатньо розумно. Війна розгорнулася як у Туреччині, і на території практично всій Росії. Бойові дії проходили «на Балканах, під Севастополем і навіть у Камчатці. Також, однією з театрів військових дій став Кавказ. Багато хто вважає, що кавказький театр бойових дій грав другорядну роль, але насправді вирішується питання чиї сили переважать в у Закавказзі, і навіть на Близькому Сході. А претендентів було предосить. Військові дії почалися жовтні 1853 року, коли турки почали наступати у двох напрямах: на Балканах й у Закавказзі. Турецької кінноті і добровільним загонам паша призначив винагороду кожну голову місцевого жителя. Під час прикордонних боїв Вірменії та Грузії люті загони добровольців і регулярних частин вирізали нічого невинних людей, не шкодуючи ані старих, ані дітей, ні жінок. Усе це настільки обурило вірменських і грузинських жителів, що вони послали посильних до Муширу з заявою у тому, що готові чинити опір і населення готове повстати проти турецької армії. Взагалі, в Османської Імперії було винесено нещадно вбивати жителів країн, які входили на її складу. Наприклад, на території Османської Імперії мешкала громада ассірійців, тепер представників цій стародавній нації залишилося одиниці. Після напади проти вірменів, і грузинів, турків очікувала зустріч із російськими, т.к. російський кавказький корпус готували до контрудару. Турецькі частини під керівництвом Ахмед Паші, які йшли через Ахалцих, відбили, тоді як у час відступу, неподалік села Башкадыклар повністю розбиті 10 000 російських солдатів, хоча турків було 36 000. Командував російської частиною Бебутов, той без будь-якого переслідування повернулося на Олександрополь, де дав своїм військам відпочити. А корпус Ахмед Паші був майже повністю деморалізований, ввійшла в Карс непорядної натовпом, розграбувавши кілька будинків, а число дезертирів було дуже багато. Значення Башкадыкларского бою були величезні. Усі мусульманське населення області лише чекало поразки нечисельного загону Росії, для повсюдного повстання напади проти прикордонні російські області, але де вони були вражені як громом звісткою: «ОСМАН ЗНИК», яка швидко поширилась з усього Закавказзю. Самій важкою кампанією виявилася кампанія 1854 року. Підкріплення на русско-кавказском фронті чекати мав сенсу, оскільки крім основних конфліктів на Балканах й у Закавказзі, Росія втягнута й у Кримський конфлікт. Росії доводилося тримати сильне військо на кордону з Австрією, оскільки як було зазначено, Відень підтягла до кордоні 100 000 військо. Британський флот обстріляв Одесу, Соловецький монастир, і Петропавловск-Камчатский. До того ж у Росії ще залишався слабкий але з переможений Шаміль, ватажок кавказьких горців, імам. Аварці Шаміля тим часом з’являлися тут Карса. Багато його піддані перетинали добре охоронювану межу з Росією, перетинали суворі гірські ланцюга Грузії і Шаміля знає событий.

1854 рік. Турецьке командування вирішує під час однієї з головних наступів на Карс, розбити російські війська, захопити Кавказ і з'єднатися з Шамілем, що з Росії просто смертельно. У турків було реальний шанс, з допомогою союзників просунутися від Карса до Тифлиса і далі на Кавказ, з подальшим об'єднанням з Шамілем. Якщо ж б ще окупували Чорноморські порти, то Кримська Війна закінчилась протягом кількох тижнів. Росіяни було б витіснено з Кавказу, а політика Росії на Кавказі та в на ближньому сході було б зовсім інший вид на багато десятиліть. Султан Абдул-Меджид покладав великі сподівання Шаміля та призначив його своїм намісником у країні. Саме тоді Франція і Англія вирішили налагодити контакти з горцями, але оскільки Парижа й Лондон до спільного угоді у тому питанні не прийшли, то виграшний шанс де вони використовували. Османська Імперія була готова здійснити таку кампанію самотужки, отже союзники їй потрібна була з кожного, а Шаміль чітко дав зрозуміти султанові, що його запаси виснажені й у контрнаступлениях він, більше брати участь не може. Але причини його відмови укладалися у цьому. Річ у тім, що у його планах було спочатку вдатися до Тифліс, але повідомив це у Карс і Омер-Паше, головнокомандувачу Абхазії. Своєму синові з усією кіннотою він велів наступати на Кахетію. Нарешті, він почув у відповідь від Омер-Паши, але з той який вона розраховувала. Замість подякувати за готовність підтримати союзників, його гудили за відкрите виступ, бо вона, на думку союзників, розкривало їхні найближчі плани раніше часу. Шаміль не удостоїв союзників відповіддю, затаїв злість глибоко у собі і поклявся собі більше ніколи не надавати допомогу й залишатися пасивним глядачем, поки загони союзників не доберуться до серця Дагестану. Відступ Шаміля утруднили і традиційно сильні снігопади. Повільність дій Шаміля виявилася рятівною для Росії, хоча її дії були значно швидше. 1854 рік виявився переломним для Росії на Кавказькому фронті. Зариф Мустафа-Паша мав намір за стислі терміни, з допомогою своєї сильної 60 000 армією захопити Єреван, Тбілісі й Баку. Однак Росія, увійшовши в Карський район, була готова участі в контрнаступі. 24 липня 1854 року, відбулася вирішальна битва неподалік селища Кюрюк-Дара. Росіяни, мали 18 000 солдатів, завдали нищівну поразку 40 000 армії турків. Оскільки союзники були задіяні військовими діями в Криму, де вони могли допомогти османам у Малій Азії. У 1855 року воєнних дій Росії розгорталися у Обложеного міста Карс. У травні 1855 року новий Кавказький намісник, граф Муравйов, був призначений головнокомандувачем Кавказького військового корпусу. Під його командуванням був осажен Карс, а 29 вересня дано наказ про його штурмі. Турки, витримавши тиск, завдали Росії досить великої шкоди, 7226 убитих. Невдачу під час взяття можна пояснити тим, що захист Карса була організована британським військовим радником генералом Вільямсом, якому турки дали ім'я Инглиз-паша. Але це не була єдиний випадок, коли турецькі війська навчалися іноземними генералами чи офіцерами. Для прикладу: полковник Лэйк, капітан Тисдал, майори Олфорт і Томпсон. Про успішному отбитии Карса було негайно повідомлено до Константинополя. У честь цієї події була отчеканена пам’ятна монета. Офіційна оцінку подій звучала так: «Цей бій важливіше ніж під Сілістрією, а перемога важливіше ніж під Севастополем». Можливо головна причина поразки стало марнославство Муравйова, який хотів швидкої перемоги. Та й після цієї невдачі росіяни вирішили вести довгу облогу міста. 15−17 листопада гарнізон турецької армії капітулював, оскільки був задоволений повністю відрізаний від постачання і змучений холерою. Муравйов, за взяття Карса було названо Карським, тимчасово призначив здатного вірменського лейтенанта Лорис-Меликова військовим комендантом взятого міста (22 року через Лоріс-Меліков командував Кавказьким корпусом при повторному взяття Карса і Ардагана, та ще через 3 року стало міністром внутрішніх справ Росії і близько автором конституційного проекту). Тим часом на, у Криму упав Севастополь, і скінчилася Кримська Війна. Новий імператор Олександра Другого уклав Паризький світ. Однією з умов якого було обмін захопленого Карса на Севастополь. У 1856 року з Карса опинився російські війська і передали туркам.

Список літератури: Записки доктора Сандвіча, Російського генерала Богдановича, Георгій Кобро «Як обміняли Карс на Севастополь».