Меркантилістська теорія

Меркантилістська теорія.

.

.

Теорія меркантилізмуце перша теорія міжнародної торгівлі (mercantilist) — була розроблена Європейськими вченими Томасом Маном (Tomas Mun, 1571−1641), Чарльзом Деввіантом (Charles Davenant, 1656−1714), Жаном Батістом Колбертом (Jean Baptiste Colbett, 1619−1683), сером Вільямом Петті (Sir William Petty, 1623−1687).

Ця економічна теорія виникла по ясню вала зовнішню торгівлю у період розвикту та занепаду середньовічного феодалізму в Європі (1500−1800 рр.), коли утворювалися за зміцнювались європейські держави.

Функції меркантилізму — це обґрунтування ролі товару та необхідності економічного виходу національних держав на зовнішні ринки.

Меркантилізм — це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Меркантилістська теорія передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з 3−60х секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхні праця розглядалася як основний фактор виробництва.

Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі золота та срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальних війн, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла, то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.

Тому для зміцнення економічних позицій держава повинна вживати таких заходів:

Більше експлуатувати товарів, ніж імпортувати, оскільки у цьому випадку вона одержить вартість активного сальдо їх торгового балансу у вигляді золота. Підтримка позитивного сальдо торгового балансу дасть змогу збільшити внутрішні витрати, виробництво та зайнятість населення.

Ввести обмеження на більшу частку імпорту (за допомогою квот, тарифів та ін. інструментів торгової політики) та надавати субсидії більшій частині експортних виробництв, що дасть змогу забезпечити позитивне сальдо торгового балансу.

Заборонити або обмежити експорт сировини та дозволити безмитний імпорт сировини, якої немає в середині країни, що дасть змогу акумулювати золото та підтримувати на низькому рівні експортні ціни на готову продукцію.

Заборонити будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополій, які мають виняткове право перепродажу колоніальних товарів за кордон.

Гальмувати розвиток виробництва готових товарів у колоніях, перетворити їх на постачальників сировини до метрополій.

Колонії повинні експортувати дешеву сировину, а імпортувати дорогі готові вироби.

Однією з головних передумов меркантилістської теорії було те, що економічна система функціонувала в умовах неповної зайнятості, внаслідок чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з надлишковою робочою силою збільшити виробництво. Якщо зайнятість населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би зростання інфляції і не знаходив ефективного використання. Головним завданням меркантилізму — забезпечити позитивне сальдо торгового балансу.

Заслугою меркантелістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіжним балансом.

Обмеженість меркантилістів полягає в тому, що вони вважали, що збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатств, але й за рахунок його нарощування.

Метою теорії міжнародної торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стратегії задля обдуманого використання національних ресурсів.

[7., ст. 57−61].

ТЕОРІЯ АБСОЛЮТНИХ ПЕРЕВАГ.

Засновником теорії був Адам Сміт (Adam Smith, 1723−1790).

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних перевал: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають більшу перевагу (абсолютну перевагу)) та імпортують ті товари, що продукують іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

єдиним фактором виробництва є праця:

зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

всесвітнє господарство складається із 2-х країна, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки 2 країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує попит на товар;

ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;

зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Відповідь до поглядів А. Сміта:

урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;

зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів;

експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.* Приклад.

Достоїнством теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії пояснення міжнародної торгівлі э те, що вона не відповідає на запитання. Чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Отже, згідно з теорією абсолютних переваг міжнародна торгівля вигідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них продукує з меншими витратами, ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті, щодо яких абсолютна перевага — у їх торгових партнерів.

[7., ст. 63−67].

ТЕОРІЯ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (David Rіcardo, 1772−1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрати (opportunity costs).

Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочих час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative odvantoge thejry): якщо країни спеціалізовуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективніше, ніж в іншій. * Приклад.

Переваги теорії порівняльних переваг:

Вперше описала баланс сукупного попиту т сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн — учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому застосовуючи її для аналізу зовнішньо економічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

Не враховує транспортних витрат.

Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.

Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівля, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвиток країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Отже, Альтернативні витрати — це кількість одних продуктів, від якої треба відмовитись або яку треба офірувати щоб отримати якусь кількість будь-якого іншого продукту. Альтернативна ціна — 25 робочий час, необхідний для виробництва одного товару, виражений через робочих час, потрібний для виробництва іншого товару.

Відповідно до теорії порівняльних переваг країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, альтернативна ціна яких нижча, тобто які вони можуть продукувати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами. У цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим ніж в іншій.

Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який треба експортувати, що оплатити імпорт, тому остаточне співвідношення цін під час торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з країн, що торгують.

Внаслідок спеціалізації та торгівлі на основі порівняльних переваг кожна країна отримує позитивний економічний ефект, який називається вигодою від торгівлі.

[7., ст. 67−75].

МОДЕЛЬ ХЕКЕРА — ОЛІНА САМУЕЛЬСОНА.

У середник 20-х рр. шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (Eki F. Hecksher, 1879−1952) та Бертія Олін (Bertil Ohlin, 1899−1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хектере-Оліна (NeckherOhlin Iheory). Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, також й інші фактори виробництва, такі як земля та капі лат.

Згодом положення теорії Хекшера-Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном (Poul Samuelson, 1915). Самуельсон визначив жорсткі передумови, він припускав, що:

1)існують 2 країни, 2 товари та 2 фактори виробництва (звичайне спрощення 2×2×2);

2)пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

4)в обох країна технологія така, що забезпечуються незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера-Оліна, за словами Б. Оліна такий:

«Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкової факторів виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому вигляду експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва (Ohlin, 1933, р. 92). Або, інакше, країни експортуються продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насамперед визначити, що розуміють під надлишком факторів виробництва та їх інтенсивністю використання.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решти країн світу.

Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робочу силу ва його вартості більша, ніжу вартості інших продуктів.

Хекшер та Олін стверджували, що джерелом відмінностей порівняльних витрат є співвідношення факторів виробництва, а не відмінності у попиті або технології в різних країнах. Приклад.

Отже?

Фактороінтенсивність визначає відносні затрати факторів виробництва на створення певного товару.

Факторонасиченість визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва.

Згідно з теорією співвідношення факторів виробництва Хеккшера-Оліна різниця у відносних цінах на товари у різних країнах, отже, торгівля між ними пояснюється різною відносною подільністю країн факторами виробництва. Кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона має надлишкові фактори виробництва, та імпортує ті товари, щодо яких у неї відносна нестача факторів виробництва.

У 1948 р. американський економіст Пол Самуельсон довів теорію вирівнювання цін на фактори виробництва (Faktor Price Egualization Theorem), яка отримала назву теореми Хекшера-Оліна-Скмуельсона — міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у країнах, що торгують.

.

(Р1/Р2).

D.

E.

F.

О П Р Ш ц. к Рис. 1.4. Вирівнювання відносних цін на фактори виробництва.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва базується на тих самих припущеннях, що і теорія Хекшера-Оліна. Відповідно до вихідних умов ціна праці (w), виражена через ціну капітул ®, — відносна ціна праці як фактора виробництва (w/r) — відкладена на горизонтальній осі, а ціна товару 1, виражена через ціну товару 2, — відносна ціна товару 1 (Р1/Р2) — на вертикальній осі.

За відсутності торгівлі відносна ціна праці як фктоора виробництва у країні 1 становить ОG, а у країні 2-ОІ.

Відповідно відносна ціна товару 1 у країні 1 дорівнює OF, а у країні 2-OD. До початку торгівлі ринкова рівновага у країні 1 досягається у точці А, а у країні 2 — у точці В.

Оскільки співвідношення (w/r) до початку торгівлі менше для країни 1 та більше для країни 2, це означає, що країна 1 має відносну перевагу у виробництві працемісткого товару 1, а країна 2 — у виробництві капіталомісткого товару 2.

Внаслідок міжнародної торгівлі країна 1 починає спеціалізуватися на виробництві працемісткого товару 1, і тому відносний попит на працю в цій країні буде зростати, що, своєю чергою. Призведе до зростання відносної ціни праці (w/r), а це — до зростання відносної ціни (Р1/Р2) товару 1 у цій країні.

Оскільки країна 2 буде спеціалізуватися на виробництві капіталомісткого товару 2, відносний попит на капітал у цій країні буде зростати, що призведе до зростання відносної ціни капіталу (r/w) або, що те ж саме, до падіння відносної ціни праці (w/r). Це своєю чергою, призведе до зростання відносної ціни (Р2/Р1) товару 2 у цій країні або, інакше, до падіння відносної ціни (Р1/Р2) товару 1.

Точка, А та В починають переміщатись назустріч одна одній доти, поки не зливаються у точці С, у якій відносна ціна товару 1 в обох країнах збалансується у точці Е, що призведе до вирівнювання в обох країнах відносної ціни праці, витраченої на його виробництво, у точці Н.

Отже, вирівнювання в результаті міжнародної торгівлі відносних цін на товари (або досягнення відносною ціною на товар рівноважного стану) приводить до вирівнювання відносних цін і на фактори виробництва, за допомогою яких ці товари були вироблені.

Доведення цієї ж теореми стосовно абсолютних цін на фактори виробництва передбачає, що міжнародна торгівля вирівнює абсолютний рівень зарплат, які виплачуються за однакові види праці, та % ставки, яка виплачується на однаковий тип капіталу в країнах, що торгують.

Недоліки теорії Хекшера-Оліна та теореми Хекшера-Оліна-Самуальсона виплачують із припущень, на яких вони базуються:

Два товари продукуються в обох країнах. Але відмінності у факторах виробництва, необхідних для створення цих товарів, можуть бути настільки значними, що їх відносна ціна не буде зрівноважуватись.

Технологія у країнах, що торгують, однакова. Але країна, яка володіє досконалішою технологією, може мати одночасно і вищу відносну ціну праці, і вищу відносну ціну капіталу порівняно з країною, в якої технологія примітивніша.

Існує абсолютна внутрішня мобільність факторів виробництва та товарів. Але цього фактично немає через природні (транспортні витрати) та штучні (прописка, реєстрація) перешкоди, які створюються на шляху міжгалузевого руху факторів виробництва та товарів.

Міжнародний рух факторів виробництва відсутній. Теорії не враховують постійні динамічні коливання у забезпеченості країн факторами виробництва, такими як міграція робочої сили, міжнародний рух капіталу, торгівля технологією, які характерною рисою сучасної міжнародної економіки.

Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва описує повністю статичний світ, враховуючи фактори, що впливають на макроекономічну рівновагу в певний момент.

Теорема не враховує, що абсолютні розміри факторів виробництва різні у різних країнах, і тому абсолютні розміри доходів на капітал будуть більші у тій країні, у якій капіталу більше, ніж у тій, у якій його менше.

До переваг теорії різної відносної забезпеченості факторами виробництва, що складається із 2-х взаємозв «язаних теорем — теореми Хедера-Оліна та теореми Хекшера-Оліна-Самуельсона, належить те, що вона є важливим інструментом аналізу міжнародної економіки, який ілюструє та доводить принцип загальної рівноваги, якому повинен підпорядковуватись економічний розвиток.

Неокласична концепція Хекшера-Оліна виявилася зручною для пояснення причин розвитку торгівлі між метрополіями та колоніями, коли в обмін на сировинні товари, які надходили у розвинені країні, назад вивозились машини, обладнання, капітал.

Концепція Хекшера-Оліна використовувалася для пояснення переваг країн у експорті окремих видів продукції в сучасних умовах.

Отже, Згідно з теорією Хекера-Оліна у країнах спостерігається тенденція експортувати товари, для продукування яких використовуються надлишкові фактори виробництва, та навпаки, імпортувати товари, для виробництва яких необхідні відносно рідкісні фактори.

гідно з теоремою Хекшера-Оліна-Самуельсона у міжнародній торгівлі за відповідних умов простежується тенденція до вирівнювання «факторних цін».

Теорія факторів виробництва пояснює виробництво товарів як результат використання первісних елементів — факторів виробництва. Класична економічна теорія виділяє 3 основні фактори: працю, землю та капітал.

Експорт товарів може бути замінений переміщенням факторів виробництва.

Під ціною фактора розуміється винагорода, яку отримує власник фактора за його використання. Для праці це — заробітна плата, для капіталу — % ставка, для землі - рента.

[7., ст. 77−84].

5. ПАРАДОКС ЛЕОНТЬЄВА ТА ЙОГО ПОЯСНЕННЯ.

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв (Wassily Leontief) опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепцій Хекшера_оліна (праця «Domestis Production and Foregn Trade: the Qmerican Capital Position Re-e[amined» (1953)).

В.Леонтьєв у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера — Оліна про те, що країни експортуються товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, від одночасно перевіряв 2 припущення:

1) теорія Хекшера-Оліна справедлива;

2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Для підтвердження цих припущень В. Леонтьєв підрахував, скільки необхідно капіталу та робочої сили, щоб виробити товари для експорту вартістю в 1 млн. дол. США та товари такої ж вартості, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси «затрати — випуск», підготовлені для американської економіки за 1947 р. Промисловість була поділена на 50 секторів (з яких 37 виходили зі своїми товарами на зовнішній ринок). Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, а робив розрахунки й для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США у 1947 р., він розрахував затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів вартістю в 1 млн. дол. США. Аналогічно були обчислені затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва американських товарів, які могли б прямо замінити імпортні, причому зі структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались (н-д: слово, кава). Результатом досліджень стало порівняння співвідношення капітул (Кх) та праці (Lх), необхідних для виробництва одиниці американського експорту (Кх/Lх), із співвідношенням капіталу (Кm) та праці (Lm), потрібних для виробництва одиниці американського імпорту (Кх/Lх).

Таблиця 1.5. Результати досліджень.

Необхідні затрати.	Одиниця вимірювання.	Умовне позначення.	Експорт.	Імпорт, що конкурує.
Капітал, ціни 1947 р.	Дол. США.	K.
Праця.	Люд.-рік.	L.
Співвідношення.	Дол. США /люд. -рік.	K/L.

Умови перевірки були такими: якщо висновки теорії Хекшера-Оліна правильні, а капітал у США відносно надлишковіший, то (з врахуванням внеску усіх галузей) показник затрат капіталу в розрахунку на 1 працівник (Кх/Lх) у стандартному наборі товарів, що експортуються із США, повинен бути вищим, ніж аналогічний показник (Кх/Lх) в імпортозаміщувальній продукції, що входить в стандартний набір товарів, які ввозяться до США.

Співвідношення (Кх/Lх) отримало назву «статистика Леонтьєва» (Leontief Statistic). Згідно з цим співвідношенням країна може вважатися капіталонасиченою, якщо (Кх/Lх)/(Кх/Lх)>1, і проценасиченою, якщо (Кх/Lх)/(Кх/Lх)<1.

Результат, отриманий Леонтьєвим, виявився парадоксальним: у 1947 р. США продавали іншим країнам працемісткі (а не капіталомісткі) товари в обмін на відносно капіталомісткі (а не працемісткі). Ключовий параметр (Кх/Lх)/(Кх/Lх) становив лише 0,77, тоді як згідно з теорією Хекшера-Оліна він повинен бути набагато більшим від одиниці.

Парадокс Леонтьєва (Lejntief Paradox): теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені - працемістку.

Сам Леонтьєв та інші економісти робили численні спроби пояснити цей парадокс. У 1956 р. Леонтьєв повторив свої розрахунки, використовуючи дані за 1951 р., кий був роком завершення післявоєнного відновлення економіки США. Американський експорт знову виявився менш капіталомістким порівняно з американський імпортом, але лише на 6%ю Для 1962 р. результат був ще парадоксальнішим: американський експорт виявився на 26% менш капіталомістким порівняно з імпортом. Аналіз експортно-імпортних операцій Японії за 1959 р. показав, що Японія, яка у 50-ті рр. була праценадлишковою країною, експортує капіталомісткі та імпортує працемісткі товари. Індія, яка має надлишок робочої сили, експортувала, за опублікованими у 1962 р. даними, у цілому працемісткі товари, але її експорт у США був капіталомісткішим.

Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьєва, вчені почали вводити в модель Хекшера-Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва такі як технологія, кваліфікація робочої сили.*.

Пояснення парадоксу Леонтюєва:

1)продукція може вироблятися різними методами;

2)робоча сила не є однорідним товаром;

3)США, імпортують значну кількість сировини, видобування якої вимагає значних затрат капіталу;

4)ще одне пояснення парадокса Леонтьєва у 1971 р. дав американський економіст Роберт Белдвін (Rboldwin), який врахував існування американського імпортного тарифу. Цей тариф вводиться для того, щоб захистити від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перерахунки, зпроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьєва на 5%, але не скасовує його зовсім.

Отже, парадокс Леонтьєва полягає у тому, що всупереч теорії працепадлишкові країни експортують капіталомістку продукцію, а капіталонадшикві - працемістку.

— Парадокс Леонтьєва не відповідає на численні запитання, а багато інших тестів, враховуючи кваліфікаційний склад робочої сили й інші фактори та охоплюючи великі групи країн, підтвердили справедливість теорії Хекшер-Оліна.

— Парадокс Леонтьєва застерігаю. Від прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна у практиці міжнародної торгівлі.

— Теорія Хекшера-Оліна разом з доданими пізніше уточненнями залишається одним зі головних інструментів аналізу міжнародної торгівлі та її впливу на розподіл і перерозподіл доходів.

[7, ст. 84−87].

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ.

Що таке меркантилізм? Суть мерконтилістської теорії.

Хто був засновником теорії абсолютних переваг? На яких принципах будується теорія абсолютних переваг?

Які переваги теорії абсолютних переваг?

Які недоліки теорії абсолютних переваг?

Суть теорії порівняльних переваг. Що таке альтернативні витрати та альтернативна ціна?

переваги та недоліки теорії порівняльних переваг.

Зміст теорії Хекшера-Оліна та теореми Хекшера Оліна Самульсона.

Переваги та недоліки теорії Хекшера-Оліна та теореми Хекшера-Оліна Самульсона.

.

.

_.

.