Валютно-курсова політика центрального банку

Валютно-курсова політика центрального банку

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної макроекономічної політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Фінансова криза 1998 р. була також і валютною кризою. Тому нинішню валютно-курсову політику ЦБ РФ і НБУ потрібно розглядати як наслідок її проведення у минулих роках.

У середині 1995 р. в Росії використовувався режим плаваючого валютного курсу рубля. В подальшому щодо динаміки цього курсу введено обмеження у вигляді валютного коридору, який з середини 1996 р. був похилим. Як вважають у Центральному банку, встановлення валютного коридору відіграло позитивну роль, давши змогу обмежити інфляційні очікування. Так, якщо у 1996 р. інфляція становила 21,8%, то вже у 1997 р. вона зменшилась до 11 відсотків.

Кількісні параметри курсової політики Росії на 1998;2000 рр. були визначені, виходячи з того, що в 1996 і 1997 рр. спостерігалось надходження іноземного короткострокового капіталу в значних обсягах, а сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу мало значну позитивну величину. Відповідно до Спільної заяви уряду і ЦБ РФ, середній курс рубля на 1998−2000 рр. повинен знаходитись на рівні 6,2 руб./дол. США. При цьому у 1998 р. середнє значення курсу рубля мало становити 6,1 руб./дол. США [27]. Показники грошової сфери (грошова маса, відсоткові ставки) повинні були формуватись, виходячи з необхідності підтримки заданої динаміки валютного курсу. Фактично курс рубля було зафіксовано (монетарний якір інфляції).

Використання валютних інтервенцій для підтримки курсу рубля призвело до значного скорочення золотовалютних резервів за перші вісім місяців 1998 року. Тільки за серпень 1998 р. на це витрачено майже 6 млрд дол. США. В результаті Центробанк відмовився від політики підтримки курсу рубля за рахунок золотовалютних резервів, про що було оголошено 1 вересня 1998 року. З 2 вересня ЦБ перейшов на режим плаваючого валютного курсу рубля з курсоутворенням у системі торгів СЕЛТ. Отже, значні витрати валютних резервів для підтримки курсу рубля (до того ж ще й завищеного) по відношенню до долара США є однією з вагомих причин валютної кризи 1998 року.

Підтримці курсу рубля сприяло скорочення грошової маси. За даними Центробанку, за 7 місяців 1998 р. грошова маса М2 в Росії зменшилась на 3,8 відсотка.

Центробанк РФ визнав [46], що бажання досягти фінансової стабілізації за будь-яку ціну в першій половині 1998 р. призвело до завищення офіційного курсу рубля, що справило на економіку свій вплив у вигляді погіршення платіжного балансу, падіння ефективності експорту і значних витрат валютних резервів. Разом з тим у серпні 1998 р. в умовах панічних настроїв під час фінансової кризи офіційний курс рубля виявився суттєво заниженим. Тому треба було витримувати рівноважний курс, який би, з одного боку, забезпечував рентабельність експортних операцій, а з другого — захищав би інтереси російських виробників і споживачів.

За деякими оцінками, на початок липня 1998 р. реальний курс рубля становив 8,5−9,0 руб./дол. США [15], тоді як офіційний — близько 6,2 руб./дол. Світовий досвід показує, що рано чи пізно курс національної валюти неминуче впаде через його штучне завищення протягом тривалого часу. Та ж Бразилія, наприклад, спрямувавши на підтримку свого реала понад 4 млрд дол. США за рахунок валютних резервів, припинила їх витрати, девальвувавши, зрештою, національну грошову одиницю. Таким чином, підтримання завищеного офіційного курсу рубля до долара США визначено як один з факторів відповідальності грошово-кредитної політики Центробанку Росії за фінансову кризу.

Щодо відповідальності значного скорочення валютних резервів Центробанку за фінансову кризу в Росії надається досить цікаве обгрунтування [24], яке базується на тому, що для оцінки стабільності національної валюти існують як би «індикатори раннього попередження ». Так, для оцінки ступеня стабільності загального рівня внутрішніх цін таким індикатором виступають темпи зростання грошової маси і масштаби зміни попиту на гроші. А для оцінки стабільності курсу національної валюти таким індикатором є рівень забезпечення пасивів у національній валюті активами в іноземній валюті. Як активи тут визначаються показники резервів в іноземній валюті, а як пасиви — різні грошові агрегати, залежно від моделі грошового устрою країни та інших обставин («готівкові гроші в обігу », «грошова маса », але найчастіше — «грошова база »).

Динаміка активів і пасивів за останні 3 роки до кризи свідчила про те, що грошово-кредитна та валютна політика Центробанку в цей період відзначалась «високим ступенем безвідповідальності «. У той час, як активи в іноземній валюті за період з моменту введення валютного коридору 6 липня 1995 р. і до початку останньої фази фінансової кризи влітку 1998 р. були збільшені лише на 7,5%, основні грошові агрегати в російській валюті зросли на 135−151% [24]. На думку авторів вищезазначеного обгрунтування відповідальності за фінансову кризу, «ножиці «між валютними активами і рубльовими пасивами, що дедалі збільшувались, зробили девальвацію рубля неминучою.

Одним із найбільш наочних «індикаторів раннього попередження », який свідчить про можливу зміну курсу національної валюти, є співвідношення валових валютних резервів і грошової бази. Відомо, що чим ближче це співвідношення до 100%, тим менша імовірність різкої дестабілізації валютного курсу. Ця закономірність успішно реалізується при здійсненні грошово-кредитної політики на принципах так званого «валютного комітету «(валютного бюро), наприклад, у Естонії чи Аргентині. У тих же країнах, де співвідношення валових валютних резервів і грошової бази близьке до 100%, але грошово-кредитна політика проводиться не за принципами «валютного комітету «(Чехія, Бразилія), валютні кризи супроводжуються відносно помірними темпами девальвації національної валюти (15−25%). Проте, коли це співвідношення нижче 60%, рівень девальвації може становити 45% і більше.

Відзначається [24], що коли в Росії валові валютні резерви по відношенню до грошової бази становили 60−80%, Центральному банку вдавалося досить плавно, без різких коливань девальвувати рубль щодо долара США. Низькі значення цього співвідношення в кінці 1994 р. — на початку 1995 р. (30−40%) та в кінці 1997 р. — серпні 1998 р. (40−50%) приводили до валютних криз.

Сказане вище стосується й України. На початку 1997 р. валютні резерви НБУ по відношенню до грошової бази становили 76%, на початку 1998 р. — вже трохи більше 60% (63%), а на кінець липня та кінець серпня — відповідно 47% і 37%. І тільки у вересні 1998 р. це співвідношення почало збільшуватись і становило на кінець місяця 42 відсотки. Значне скорочення валових валютних резервів з небезпекою їх вичерпання змусило НБУ відмовитись від їх використання для підтримки національної валюти, що, зрештою, стало однією з причин девальвації гривні.

Висловлюються припущення, що валютної кризи 1997;1998 рр. РФ могла б уникнути. Ці припущення грунтуються на тому, що в 1995;1997 рр. обсяги припливу іноземного капіталу в Росію були безпрецедентними за всю її історію. За даними платіжного балансу, тільки у 1997 р. всі надходження іноземного капіталу до цієї країни перевищували суму 34 млрд дол. США.

Значні прямі та портфельні інвестиції в державні та корпоративні цінні папери викликали справжній бум у Росії. Всього за 9 місяців 1997 р. ціни акцій російських компаній зросли в середньому у 3,5 раза. Доходність ДКО-ОФП зі 130−140% влітку 1996 р. зменшилась за рік до 9−10%. Вперше після багатьох років падіння почалось пожвавлення економіки. ВВП у 1997 р. збільшився на 0,8%, а виробництво промислової продукції - на 1,9%.

Головною особливістю залучених іноземних інвестицій було те, що надходив переважно короткостроковий капітал. І коли напрям його руху змінювався на протилежний, виявлялось, що фінансова система Росії не була готова до такого перебігу подій.

На 1999 р. у Росії було передбачено використовувати режим плаваючого валютного курсу національної грошової одиниці, формування якого здійснюється за співвідношенням попиту і пропозиції валюти на ринку з коливаннями навколо рівноважного значення. Цей режим продовжує діяти і в 2000 році. Проведення політики плаваючого курсу рубля обгрунтовується тим, що це дає змогу зберегти і поповнити золотовалютні резерви і повною мірою використати ринкові механізми формування динаміки показників платіжного балансу. В той же час дозоване використання валютних інтервенцій та інших інструментів валютно-курсової політики в поєднанні з ефективними заходами валютного регулювання і валютного контролю дає можливість забезпечити відносно плавний і передбачуваний характер руху курсу рубля та обмежити спекулятивну активність учасників валютного ринку. Тому Центральний банк РФ визначив на 2000 р. наступні основні цілі політики валютного курсу:

— згладжування значних коливань обмінного курсу рубля;

— підтримання золотовалютних резервів на рівні, який забезпечує довіру до грошово-кредитної політики і стабільність російської валютно-фінансової системи.

Дані таблиці 2.3.1 показують, що в Росії у 1996 і 1997 рр. забезпечувалось невелике підвищення курсу рубля у реальному виразі (рівень інфляції перевищував рівень девальвації рубля). У 1998 р. Центробанк виявляв наміри проводити політику відповідності динаміки валютного курсу рубля темпам інфляції. У І півріччі 1998 р. це практично вдалось здійснити — при інфляції 4,1% падіння офіційного курсу рубля становило 4%. Проте з настанням фінансової кризи відповідність рівнів інфляції і девальвації рубля була порушена.

Отже, відповідність між динамікою валютного курсу гривні і темпами інфляції дасть можливість певним чином узгодити інтереси експортерів та імпортерів. Проведення такої політики є цілком прийнятним як для залучення іноземних інвестицій з метою проведення структурної перебудови економіки і технологічного переозброєння підприємств, так і для виконання зобов’язань по зовнішніх боргах. При цьому враховується і те, що значні українські експортери в той же час можуть бути значними імпортерами енергоносіїв. В першу чергу це стосується металургійних підприємств.

У Росії та в Україні стабілізація валютного курсу національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютного регулювання. Суть валютного регулювання полягає у введенні певних обмежень щодо здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей в країну чи за її межі і т.і. Ці обмеження є законодавчою та адміністративною регламентацією через лімітування, ліцензування чи, навіть, заборону проведення вказаних операцій. Валютний контроль — це контроль за дотриманням валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій.

Валютне регулювання має на меті:

забезпечення держави валютою;

підтримку валютного курсу національної грошової одиниці;

підтримку платіжного балансу.

В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання у Росії та в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.

Потрібно відзначити, що більшість країн, які мають зараз валютний ринок практично без обмежень і вільноконвертовану валюту (це майже всі країни Західної Європи, США, Японія та інші), при здійсненні економічних перетворень до того моменту використовували політику жорстких обмежень на проведення поточних валютних операцій і рух капіталу, поки з’явилась можливість для повного зняття всіх обмежень на переміщення валютних ресурсів у середині країни та за її межі. Отже, здійснення валютного регулювання у Росії та в.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на проведення разової валютної операції на період, необхідний для її здійснення. Індивідуальному ліцензуванню підлягають: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей (за винятками); надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон та інше. Індивідуальної ліцензії не потребує вивезення, переказування і пересилання за межі України: а) фізичними особами (резидентами і нерезидентами) — іноземної валюти, раніше ввезеної ними в Україну на законних підставах; б) фізичними особами-резидентами — іноземної валюти в обсязі не більше визначеної Національним банком України суми. Індивідуальної ліцензії не потребує також вивезення (в разі припинення інвестиційної діяльності) за межі України іноземної валюти, раніше ввезеної на її територію як інвестиція; здійснення платежів в іноземній валюті за межі України: а) у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; б) що проводиться резидентами на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав (за винятком оплати валютних цінностей), відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками і т.і.

Наповнення валютного ринку звичайно складається з продажу валюти експортерами та її надходження внаслідок здійснення різних іноземних інвестицій. Досвід минулих років показав, що підприємства-експортери не дуже поспішають продавати свою валютну виручку. Прикладом може бути ситуація на Українській міжбанківській валютній біржі (місце курсоутворення та той час) в І половині 1998 року. В умовах, коли зовнішні джерела надходження валюти практично не існували і не було обов’язкового продажу частини валютних надходжень експортерами, досить часто мала місце ситуація відсутності валютної пропозиції в день торгів, через що НБУ для задоволення попиту на валюту змушений був здійснювати валютні інтервенції, скорочуючи свої валютні резерви. Виходячи з цього, відновлення восени 1998 р. норми обов’язкового продажу експортерами частини валютних надходжень було вимушеним заходом.

Іншим джерелом наповнення валютних ринків Росії та України є різні іноземні інвестиції. Це кредити міжнародних фінансових та економічних організацій, окремих держав і суб'єктів господарської та фінансової діяльності, а також прямі іноземні інвестиції. Ще в минулі роки важливим джерелом наповнення валютних ринків для обох країн була участь нерезидентів на ринках облігацій внутрішніх державних позик.

Попит на валюту звичайно визначається необхідністю здійснення розрахунків за імпорт і виконання платежів по боргових зобов’язаннях, а також бажанням іноземних інвесторів вивезти за кордон інвестиційні прибутки чи весь обсяг інвестицій та іншими чинниками. Особливий тиск валютний ринок відчуває під час масового виведення з країни іноземних інвестицій і при виконанні зовнішніх боргових зобов’язань.

Валютний ринок регулюється насамперед безпосередньою присутністю на ньому центрального банку, який може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Валютне законодавство обмежує терміни надходження попередньо оплачених товарів по імпорту та валютної виручки від здійснення експортних операцій. Ці заходи не тільки сприяють стабілізації валютних ринків, але певним чином запобігають так званій втечі капіталу, яка також є дестабілізуючим фактором.

З метою зменшення попиту на валютних ринках в Україні та Росії: обмежено придбання іноземної валюти за кошти в національній валюті з рахунків іноземних банків; є обмежувальна норма, за якою резидент може придбати валюту тільки під певний контракт; також існували, існують чи вводяться обмеження на купівлю валюти банками для власних потреб й обмеження щодо попередньої оплати за імпортними контрактами та інші. Залежно від ситуації, такі заходи можуть скасовуватися та знову вводитись.

Регулювання валютного ринку здійснюється і шляхом використання різних інструментів грошово-кредитної політики: облікової ставки центрального банку, обов’язкового резервування пасивів комерційних банків, обмежень по грошовій масі, операцій центральних банків на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків. Новими інструментами регулювання валютного ринку є депозитні сертифікати НБУ та безкупонні облігації Банку Росії. Вони мають зв’язувати вільні кошти комерційних банків і певним чином заповнити прогалину, що утворилась після ОВДП в Україні та ДКО у Росії.

У Російській Федерації в 1999 р. введено в дію Закон «Об экспортном контроле ». У ньому передбачено створити Міжвідомчу координаційну раду (МКР), яка буде формувати списки для ліцензування товарів і технологій, що підпадають під експортний контроль. Склад МКР затверджується президентом. Законом передбачено також створення у затверджуваному урядом складі Федерального виконавчого органу експортного контролю. Ця структура виступає одночасно і як орган валютного контролю з повноваженнями, які визначаються урядом.

Контроль за надходженням товарів по імпорту здійснюється відповідно до спільної інструкції ЦБ РФ № 30 та Державного митного комітету РФ № 01−20/10 538 від 26.07.1995 р. «О порядке осуществления валютного контроля за обоснованностью платежей в иностранной валюте за импортируемые товары «(зі змінами та доповненнями). В уповноваженому банку імпортера оформляється паспорт імпортної угоди (по одному на кожний контракт), який містить головні умови контракту і визначений як основний документ контролю.

Імпортер несе відповідальність перед органами валютного контролю за надходження в Росію товарів у повному обсязі і у встановлені законодавством терміни між днем оплати і датою митного оформлення імпортованої продукції. При неможливості поставки товарів імпортер повинен повернути у встановлені строки суму раніше здійсненої попередньої оплати іноземній стороні на вказаний у паспорті валютний рахунок. Угоди на більший за встановлений законодавством термін між датою оплати і датою митного оформлення імпортованого товару можуть здійснюватись лише за наявності ліцензії Банку Росії на здійснення валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталу.

Після завершення митного оформлення товарів, ввезених на територію Росії, на основі вантажної митної декларації складається облікова картка ввезених товарів, яка вноситься до реєстру. Ця картка направляється в уповноважений банк імпортера, що заповнює відповідну їй картку платежу. Картки платежу разом з обліковими картками ввезених товарів направляються до Банку Росії та Державного митного комітету.

Потрібно відзначити, що російське правове забезпечення валютного регулювання є більш деталізованим, досконалим, сучасним, чітким і зрозумілим. Вищезгаданий Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» виглядає вже досить застарілим документом. А тому Україні потрібно мати сучасне, досконале валютне законодавство. Вирішення цього питання вбачається в остаточному прийнятті законопроекту «Про валютне регулювання», який в першому читанні розглядався ще у 1995 році.