Фінансова система

ФІНАНСОВА СИСТЕМА

Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб «єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери:

1) фiнанси суб «єктів господарювання;

2) державнi фiнанси.

Алі всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб «єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб «єктів господарювання це:

1) фiнанси комерційних пiдприємств;

2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй і установ;

3) фiнанси громадських органiзацiй і доброчинних фондiв. Крiм цього у таких ланках фiнансової системи як фiнанси.

комерцiйних пiдприємств, фiнанси некомерцiйних органiзацiй й установ, можна продовжити подiл в залежностi вiд галузевої ознаки і за формами власностi.

Всi сфери і ланки фiнансової системи iснують взаємопов «язано, але й центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети заговорили українською у «язанi зi всiма iншими ланками і про «єднують фiнансову систему в єдине цiле.

Принципи побудови фiнансової системи:

1) єднiсть, котра обумовлена єдиною економiчною і полiтичною основою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя через фiнансову систему;

2) функцiональне призначення ланок виражається до того, що в кожнiй із них вирiшуються свої заподіяння специфiчними методами, iснують вiдповiднi фонди грошових коштiв, апарат управлiння.

Загальнодержавним фiнансам притаманнi, крiм того, принципи демократичного централiзму і нацiональної полiтики, якi яскраво проявляються в побудовi державних фiнансових органiв, а також бюджетної системи.

Фінанси комерційних підприємств мають особливості організації обумовлені специфікою їхні діяльності. Підприємства працюють на засідках комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку (прибутку), відшкодування за рахунок власних коштів всіх витрат з основній діяльності, а, по її розширенню й розвитку. Такі підприємства працюють, головним чином, в сфері матеріального виробництва. Алі в сучасних умовах переходу до ринку й в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засідках комерції (лікувальні, видавницькі, навчальні заклади тощо).

Комерційні підприємства є основними платниками податків до бюджету, таких як податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, ресурсні платежі, а також внесків в державні цільові фонди. Таким чином, за рахунок частини створеної комерційними підприємствами вартості при її перерозподілі через бюджети ці кошти спрямовуються на утримання установ невиробничої сфери (бюджетних організацій).

До некомерційних установ належати такі, котрі надають послуги, виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, Яка не відшкодовує їхні видатків. Це лікарні, поліклініки, школи, дитячі дошкільні установи, музеї, середні й вищі навчальні заклади та ін. Таким чином, принципова відмінність комерційних підприємств від некомерційних полягає у бо метою перших є одержання прибутку, а інших така.

ціль не є головною. Крім того, для некомерційних організацій у випадках перевищення доходів від всіх видів діяльності та із всіх джерел над видатками, одержані вільні кошти не можуть бути спрямовані на збільшення доходів тихий юридичних чи фізичних осіб, котрі заснували таку некомерційну організацію, а повинні використовуватись на розвиток діяльності, створення фінансових резервів тощо.

Більшість некомерційних організацій належить до державного сектора економіки. Головним джерелом фінансування видатків таких організацій є бюджетні кошти, тому смердоті й називаються бюджетними. Організація фінансових відносин в некомерційних організаціях має свої особливості обумовлені характером перерозподільчих процесів у суспільстві, їхнім державним регулюванням, гострою нестачею бюджетних коштів, необхідністю їхнього економного й цільового використання.

Особливе місце у фінансовій системі належить фінансам громадських організацій та доброчинних фондів. Вони являють собою добровільні про «єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. На фінанси громадських організацій й доброчинних фондів впливають особливості їхнього функціонування, заговорили українською у «язані із відсутністю комерційної діяльності (а отже й доходів, отриманих внаслідок такої діяльності), а також відсутністю державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є: вступні й членські внески, добровільні й спонсорські пожертвування. Хоча громадські організації й доброчинні фонди помиляюся займатися комерційною діяльністю, смердоті можуть матір у власності комерційні підприємства, котрі спрямовують їм частину одержаного доходу.

Найбільш масовими й популярними є такі громадські організації: політичні партії, рухи, професійні спілки, товариства діячів мистецтв, спортивні товариства та ін. Серед доброчинних фондів України найбільш відомими є фонди «Україна — дітям », «Намисто Славутича », «Сімейне коло «та ін.

У сфері державних фінансів центральне місце займають бюджети, сукупність які утворює бюджетну систему. До неї.

входять: Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крім та місцеві бюджети (обласні, міські, районні, районні в містах, селищні й сільські). Всього в Україні налічується майже 12 тис. бюджетів. Бюджети поряд із державними цільовими фондами є основними важелями перерозподілу виробленої в суспільстві вартості, із їхні допомогою перерозподіляється майже половина валового внутрішнього продукту України.

Головним джерелом доходів бюджетів є загальнодержавні й місцеві податки, обов «язкові збори, а також деякі неподаткові надходження (кошти від приватизації державного майна, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, надходження від державних позик та ін.). Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства, соціально-культурні заходь, оборону, управління, охорону навколишнього середовища, створення державних резервів.

1995;го році був прийнятий Закон України «Про бюджетну систему України », який визначив основні засади побудови бюджетної системи, розмежування доходів й видатків між окремими її ланками, порядок бюджетного планування й бюджетного процесу. Повне втілення в практику цого закону є першочерговим завданням Сучасної фінансової політики.

До складу загальнодержавних фінансів в Україні входити система державних цільових фондів. Відокремлення на початку 90-х років від державного бюджету окремих державних фондів із чітко визначеними джерелами утворення та напрямами використання сприяло налагодженню належного контролю за витрачанням коштів та збалансуванню доходів й видатків фондів. Алі пізніше, у зв «язку із хронічною нестачею фінансових ресурсів на державному рівні, виникла необхідність приєднання деяких позабюджетних фондів в Україну (Пенсійного фонду, Фонду Чорнобиля, Державного інноваційного фонду, Державного фонду сприяння зайнятості населення).

Державні цільові фонди по цільовому призначенню поділяються на економічні, соціальні, науково-дослідні,.

страхові та ін. Вони можуть бути створеними як на загальнодержавному, то й на місцевому рівні.

У систему державних цільових фондів входити понад 30 фондів. Найбільшими за абсолютними розмірами, із чітко визначеними джерелами утворення, а також обов «язковим характером відрахувань є: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд.

У загальнодержавних фінансах є особлива ланка фінансових відносин — державний кредит. Існування державного кредиту заговорили українською у «язано із постійним протиріччям між потребами держави й її фінансовими можливостями, із хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів й, зокрема, із бюджетним дефіцитом. Держава виступає як позичальник коштів (а її кредиторами є юридичні та фізичні особини), кредитор й гарант. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики, грошово-речові лотереї, використання частини вкладів населення в ощадних установах, використання коштів Державного позикового фонду. Державні позики можуть супроводжуватися випуском цінних паперів (державних облігацій й казначейських вол «язань) чи бути у безготівковій формі (шляхом записів на відповідних рахунках). Державні позики бувають зовнішніми й внутрішніми.

Функціонування державного кредиту Веде до утворення державного боргу, як сукупності вол «язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами та міжнародними організаціями. У видатковій частині Державного бюджету України щорічно передбачаються видатки на обслуговування державного боргу.

Формування відлагодженої та ефективно функціонуючої фінансової системи — відповідальне й складне заподіяння, вирішення якого потребує багато години. Фінансова система України знаходиться на етапі становлення й вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є:

— зміцнення фінансів суб «єктів господарювання із метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності;

— відлагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів;

— реформа бюджетної системи, практична реалізація всіх положень Закону України «Про бюджетну систему України » ;

— економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їхні цільовим використанням;

— реформа системи оподаткування в напрямі послаблення податкового тиску;

— зменшення кількості й розмірів відрахувань у державні цільові фонди, відокремлення їхні від бюджету;