Времена року Антоніо Вивальдир

" Пори року «Антоніо Вивальди

Александр Майкапар

Цикл з чотирьох концертів для соліруючої скрипки з оркестром. Кожен із концертів у трьох частинах й у концерт зображує одне сезон. Вони входять до складу зборів (Op. 8), названого «Il Cimento dell «Armonia e dell «Inventione «(«Суперечка Гармонії з Винаходом »).

Сочинен: ок.1720.

Опубликован:1725. Амстердам. Видавець Мішель Ле Ціні.

Полное назва: «Le quattro stagioni «(«Чотири ремени року »).

Рыжий священик

" Prete rosso «(«Рудий священик ») — таке прізвисько отримав Антоніо Вівальді в мемуарах Карло Гольдоні. І справді, він був і рудим («Рудий «- було прізвисько та її батька), і священиком.

Антонио Вівальді (4 березня 1678, Венеція — 28 липня 1741, Відень) народився родині фахового скрипаля, його тато грав у соборі Св. Марка, і навіть брав участь у оперних постановках. Антоніо отримав церковне освіту й готувався стати священиком: він послідовно ставав exorcista (заклинатель; 1695), acolythus (восприемник; 1696), subdiaconus (протодьякон; 1699), diaconus (диякон; 1700). Але невдовзі по тому, як він знає sacerdos (священик; 1703), що дозволило йому право самостійно служити месу, вона від цього, пославшись на погане стан здоров’я (він страждав астму, що явилася наслідком перенесений при народженні травми грудної клітини). У 1703 значився маестро di violino (вчитель гри на скрипці) в Оспедале делле Пиета. Це з венеціанських притулків для дівчат-сиріт. З перервою два роки Вівальді обіймав цю посаду до 1716 року, коли став маестро de «concerti. Пізніше, перебуваючи вже зовсім від Венеції, він зберіг свої зв’язки з Пиета (свого часу він щомісяця посилав туди дві свої нових концерту).

Репутация Вівальді початку швидко зростати з його першими публікаціями: трио-сонаты (мабуть 1703−1705), скрипкові сонати (1709) і і його 12 концертів «L «estro armonico «(«Гармонійне натхнення ») Op. 3 (1711). Вони, утримуючи деяких із його найпрекрасніших концертів, були у Амстердамі та набули поширення у північній частині Європі; це змусило музикантів, відвідували Венецію, розшукувати там Вівальді, а деяких випадках замовляти в нього нові, як це було, наприклад, зроблено дрезденського двору. Баху так сподобалися концерти Вівальді, що п’ять концертів Op. 3 він переклав для клавесина, та ще ряд концертів — для органу. Багато німецькі композитори наслідували його стилю. Він видав два далі зборів сонат і ще сім збірок концертів з концертів, включаючи «La stravaganza «(«Екстравагантність ») Op. 4 (приблизно 1712), «Il cimento dell «armonia e dell «inventione «(«Суперечка Гармонії з Винаходом »), Op. 8 (приблизно 1720, включаючи «Чотири часу року ») і «La cetra «(«Ліра »), Op. 9 (1727). Саме жанрі інструментальний концерт укладено основні досягнення Вівальді та її значення історія музики. Він був першим композитор, який постійно використовував форму ритурнелі в швидких частинах, і ця зустріч стала зразком й інших композиторів. Той-таки самісіньке можна сказати про вивальдивской формі концерти на цілому, складається з трьох частин: швидко — повільно — швидко. І його приблизно 550 концертів, приблизно 350 — для сольного інструменту оркестром (більш 230 для скрипки); близько сорока подвійних (тобто обох солістів), більше 30 для кількох солістів і майже 60 для оркестру без солістів. Вівальді був оригінальним инструментовщиком і кілька концертів для незвичайних поєднань інструментів, наприклад, для віоли буд «амур і лютні, або заради безлічі духових інструментів, зокрема такі, як шалмей, кларнет, валторну та інші рідкісні інструменти. В нього також багато сольних концертів для фагота, віолончелі, гобоя і флейти. Деякі з його концертів — програмні, наприклад «Буря на море «(таку назву мають три концерту), «Полювання », «Тривога », «Відпочинок », «Ніч », «Протей, чи Світ навиворіт ». Вівальді написав також багато вокальної - церковної і світським — музики. Він автор (за даними) від 50 — 70 опер (збереглося близько 20).

Времена року як тема мистецтва та електронної музики

Тема пір року завжди була популярною мистецтво. Пояснюється це кількома чинниками. По-перше, воно давало можливість засобами даного конкретного мистецтва закарбувати події та справи, найбільш характерні у тому чи іншого пори року. По-друге, вона завжди наділяли її певним філософським змістом: зміна пір року розглядалася в аспекті зміни періодів людського життя, й у такий аспект весна, тобто пробудження природних сил, уособлювала початок і символізувала юність, а зима — кінець шляху — старість. Причому, життя, за аналогією з кожним роком, могла ділитися чотирма періоду (задля справедливості, слід визнати, що собі такий розподіл життя з популярності в художників поступається більш поширеному діленню втричі стадії: юність — зрілість — старість), і навіть — знову-таки за аналогії з розподілом року в 12 місяців — на дванадцять періодів (кожен, як вважалося, по років).

Что стосується образотворчих мистецтв, то часи року, точніше праці, тобто характерні для даного місяці (головним чином сільськогосподарські), зображувалися у різних жанрах — від скульптури (в порталах готичних соборів, як, наприклад, в Сен Дені, куди ми бачимо всі дванадцять місяців) до графіки. З книжкових ілюстрацій цієї теми найбільш відомий «Розкішний часослов герцога Беррійського «(1415 -1416), де дванадцять мініатюри зображують сцени зі сільськогосподарських справ, притаманних тієї чи іншої пори року.

Замечательный цикл пір року є серія фресок в Салоні Місяців в Палаццо Скифанойя, в замку герцогів буд «Есте в Феррарі, створених Франческо дель Косса і Косме (Козімо) Тура (1456 -1470). Фреска кожного місяці, ділиться втричі регістру, відповідні трьом різним образним системам. Так було в середньому регістрі фрески кожного місяці поміщений відповідний знак зодіаку. Із кожним знаком сусідять три астрологічні постаті. Наприклад, в «Марті «поруч із Козерогом зображені паж з обруч і стрілою до рук, сидить жінка в червоному одязі і чоловік у розідраної одязі; в «Квітні «- Телець, молода жінка з дитиною, котра сидить оголений юнак з ключем до рук і старий поруч із білої конем.

Поскольку річ цілком очевидна, всі ці постаті щось означають, було здійснено спроби пояснити їхній. Висловлювалося припущення, що є алегоричними позначками ще більше дробового ділення року — декад місяців.

Особняком стоїть знаменита картина Сандро Боттічеллі «Весна «(«La Primavera ») (чи «Царство Флори »; 1477 — 1478; Флоренція, галерея Уффіці). Посеред квітучого луки стоїть Венера. Вона представлена тут інакше, чому це робили античні майстра: вона зображено в вигляді ошатною дівчини. Схилені з неї галузі дерев утворюють щось на кшталт тріумфальної арки. З неї ширяє амур з цибулею і стрілою. Його очі зав’язані, що символізує сліпоту любові. Крайня ліва постать до картини — Меркурій (про його присутності цій сцені можна висловлювати гіпотези; одне полягає у цьому, що він, спрямувавши погляд вгору, розсіює своїм кадуцеем хмари). Між Венерою і Меркурієм група з трьох грацій — образ, став хрестоматійним. Флора, давня (та заодно завжди залишається юної) італійська богиня квітів, під назвою якої картина набула свого друге назва, зображено справа. Примітна мальовнича трактування її історії Боттічеллі: грецької богинею квітів була Хлориду, вийшла заміж за Зефіру, західного весняного вітру, який породив квіти. Римляни називали її Флорою. У поемі Лукреція «Про природу речей «(5:756 — 739) розповідається у тому, як Флора навесні спричинили Зефіром, усипаати свій шлях квітами. Боттічеллі, проте, почерпнув ідеї для зображення Флори з іншого джерела — з «Фаст «(5: 193 — 214) Овідія, у яких розповідається про Хлориде, спасавшейся втечею від яке навідує її Зефіру. Коли ж Зефір все-таки наздогнав Хлориду, і заволодів нею, з її губ посипалися квіти, і її перетворилася на Флору. Саме це момент зобразив Боттічеллі, показавши двох богинь разом: Хлориду, із різних вуст якої сиплються квіти, і Флору, що їх сама неміряно розсипає.

История музики знає чотири знаменитих інтерпретації теми пір року. Ці твори і називаються — «Пори року ». Це цикл концертів Вівальді, ораторія Гайдна (1801), цикл фортепіанних п'єс П. І. Чайковського (1876), балет А. До. Глазунова (1899).

" Пори року «Антоніо Вівальді належать до найпопулярніших творів всіх часів. Багатьом саме ім'я «Вівальді «є синонімом «Пір року «і навпаки (але він написав безліч інших творів). Навіть порівняно коїться з іншими концертами тієї самої опусу ці концерти демонструють разюче новаторство Вівальді у сфері барочного концерту. Придивимося до кожного з чотирьох концертів. І від початку відзначу, що кожному з концертів композитор подав сонет — свого роду літературну програму. Передбачається, що автором віршів є сам Вівальді. Отже…

" Весна «(La Primavera)

На рідкість природним виходить балачки про «La Primavera «Антоніо Вівальді після розповіді про «La Primavera «Сандро Боттічеллі. Сонет, застережно цей концерт, майже такої ж міри можна віднести картині Боттічеллі. Ось як і звучить (тут і далі сонети наводяться у перекладі Володимира Григор'єва):

Весна гряде! І радостною песней Полна природа. Сонце і тепло, Журчат струмки. І святкові вести Зефир розносить, Точнісінько волшебство.

Вдруг набігають оксамитові тучи, Как благовіст звучить небесний гром.

Но швидко вичерпується вихор могутній,.

И щебет знову пливе у просторі голубом.

Цветов дихання, шелест трав, Полна природа грез.

Спит пастушок, протягом дня устав, И дзявкає ледь чутно пес.

Пастушеской волинки звук Разносится стугонливий над луками,.

И німф танцюючих чарівний круг Весны розцвічено чудовими променями.

Концерты цього циклу — це звана програмна музика, тобто музика, відповідна певної, у разі, літературної програмі. Усього в Вівальді можна налічити понад сорока програмних творів. Однак у них їх «програма «формулюється лише в назві, програму це можна назвати дуже умовне. Такі концерти «Щиголь », «Зозуля », «Соловей », «Полювання », «Ніч «(з цього «програму «Вівальді написав чотири концерту). У «Порах року «ми маємо справу справді із дуже справжньої програмою: музика точно слід за образами віршів. Сонети так добре відповідають музичної формі концертів, мимоволі виникає підозра, не складено чи, навпаки, сонети до написаної музиці? Перша частина даного концерту ілюструє перші двоє чотиривірші, друга частина — третє чотиривірш, а фінал — останнє. (Автор російського перекладу, прагнучи зберегти точність сенсу, що, ясна річ, дуже важливо, особливо, коли мова про програмності, відійшов від форми сонета і перевів його, як й інші, чотирма четверостишьями.).

Первая частина концерту відкривається надзвичайно радісним мотивом, иллюстрирующим радість, викликане приходом весни — «Весна гряде! »; грає весь оркестр (tutti). Цей мотив (щоразу у виконанні всього оркестру і соліста) поза тим, що облямовує цю частину, ще кілька раз чути ходу частини, будучи свого роду рефреном, що дає всієї частини форму, схожу на рондо. Далі йдуть епізоди, що ілюструють такі рядки сонета. У таких випадках грають три соліста — головний (нагадаю, що це концерти цього циклу написані для соліруючої скрипки з оркестром) і концертмейстери груп перші місця і других скрипок; решта учасників мовчать. Навіть без наявної в партитурі ремарки — «Canto de gl «Ucelli «- ясно, що музика, яка лунає в високому регістрі, зображує тут «пташині співи «(дослівний переклад рядки сонета: «радісно вітають її (весну. — А.М.) птахи своїм співом »). Як чудово це передано звучанням скрипок!

Следующий епізод (після рефрену) ілюструє слова сонета про котрі біжать струмках (дослівно: «біжать струмки із солодким журчаньем в подуві Зефіру »; порівн. як зобразив Зефіру Боттічеллі!). І знову рефрен. Наступний епізод — гримить грім («чорнотою покривається небо, весна оголошує себе блискавкою і громом »). Вівальді найвищою мірою винахідливо зображує це явище природи: розкати грому передані грізним стрімким звучанням всього оркестру, граючим унісонно. Спалахи блискавки в вперше звучать в усіх трьох солістів скрипалів у взметающихся гаммообразных пасажах (потрібно величезне майстерність всіх учасників ансамблю, щоб домогтися ідеальної точності виконання стрімких пасажів, виконуваних одночасно трьома солістами). Наступні рази їх передали пасажами у головного соліста, графікою своєї нагадують ту ламану стрілу, якої позначають небезпека високої напруги в електромережі. Грозу змінює музика рефрену — неомраченная радість приходу весни. І потім знову — наступного епізоді - співають птахи («Потім вона (грім. — А. М.) відгримів, і птиці почали знову своє прекрасне спів »). Це зовсім на повторення першого епізоду — тут інше пташині співи. Про те, як завершується перша частина, вже сказав.

Вторая частина («Сон селянина »). Зразок разючого дотепності Вівальді. Над акомпанементом перші місця і других скрипок і альтів (баси, тобто віолончелі і контрабаси, отже, і клавесин і орган, дублюючі їх, не грають) ширяє мелодія соліруючої скрипки. Саме він ілюструє солодкий сон селянина. Pianissimo sempre (італ. — «постійно дуже тихо ») в м’якому пунктирном ритмі відіграють скрипки оркестру, малюючи шелест листя. Альтам ж Вівальді доручив зображати гавкіт (чи тявканье) собаки, що охороняє сон хазяїна. Всі ці деталі літературної програми треба зазначити самим виконавцям, насамперед, і - на другу — слухачам. Тоді удасться знайти цікаву фарбу і характеру звучання, й у альтах буде вчуватися резковатое «гав-гав », забавно контрастирующее з мелодією соліруючої скрипки у стилі bel canto, а чи не сладкозвучное «бай-бай », що саме собою красиво, але для «інший програми » .

Третья частина («Танец-пастораль »). Тут панує повне енергії і життєрадісності настрій. У літературі про Вівальді можна зустріти твердження, що «основним ритмом щодо них виступає поступ швидкої сицилианы ». Ніяк не можу погодитися з цим твердженням. Це, безумовно, різновид жиги, теж старовинного танцю: у разі він представлений у французькій своєї різновиду і ототожнюється з канарка (особливий рід жиги). Дивно, як Вівальді у невеликому звуковому просторі вдається передати стільки відтінків радості, до своєрідною радості сумної (в мінорному епізоді)!

" Літо «(L «Estate)

В полях ліниво стадо бродит.

От тяжкого, ядушливої зноя Страдает, сохне всі у природе, Томится жагою все живое.

Кукушки голос лунко і призывно Доносится з лісу. Ніжний розмова.

Щегол і горлиця ведуть неторопливо, И теплим вітром напоєно простор.

Вдруг налітає жагучий і могучий Борей, підриваючи тиші покой.

Вокруг темно, злих мошок тучи.

И плаче пастушок, захоплена грозой.

От страху, бідний, замирает:

Бьют блискавки, гримить гром, И спілі колосся вириває.

Гроза немилосердно колом.

Первая частина. Форма концерту, яку Вівальді культивував довів до досконалості, передбачає, що концерт, як я зазначав, складається з трьох часток: швидко — повільно — швидко. Треба було мати талантом і фантазією Вівальді, щоб у першої, тобто, швидкої, частини відбити настрій й нинішній стан ліні і знемоги, про які йдеться у перших двох чотиривіршах, є програмою цієї маленької частини. І Вівальді це блискуче вдається.

" Знемога від спеки «- така перша ремарка композитора. Музика звучить pianissimo (італ. — «дуже тихо »). Вівальді робить невелику поступку настрою: темп цієї маленької частини, хоч і Allegro (у разі це саме «швидко »), але non molto («невідь що »). У музичній тканини багато розривів, «зітхань », зупинок. Далі ми чуємо голоси птахів — спочатку зозулі. (Скільки «зозуль «знає історія музики! Сам Вівальді, як вже уже відзначалося вище, написав окремий концерт, у якому імітується ця птах; знаменита, наприклад, клавесинная «Зозуля «Дакена). Потім щегленка (і знову, виявляється, що з Вівальді є іще одна концерт, на якому зображено ця птах). Голоси птахів музикою — це міг би бути окрема тема — для розмови…

И ось, перший порив холодного північного вітру — борею, провісника грози. Його зображують все скрипки оркестру (включаючи соліста), тоді як в альтів і басів, відповідно до ремаркам в партитурі, «різкі пориви вітру «і «різні вітри » .

Но цей перший порив проноситься, і повертається до настрій знемоги від спеки (рефрен цієї маленької частини, та музика, із якої почався концерт). Але це проходить: залишаються одна соліруюча скрипка і бас (його лінія проводиться віолончеллю і акомпануючим органом, як у партитурі, хоча вони часто й навіть, зазвичай, акомпанемент у «Порах року «доручається клавесину). У скрипки чуються інтонації скарги. Ви помилилися: це «скарга пастуха », пояснює свій намір Вівальді. І потім знову вривається порив.

Вторая частина чудово будується на різкому контрасті мелодії, яка уособлювала пастушка, його страх перед стихією природи, і грізними розкатами грому наближення грози. Це, можливо, самий вражаючий зразок динамічного контрасту музикою добетховенского періоду — зразок, який сміливо може бути симфонічним (порівняти з цим епізодом грози в «Пасторальної «симфонії Бетховена). Ремарки Вівальді чергуються тут з категоричністю армійської команди: Adagio e piano (італ. — «повільно й тихо ») і Presto e forte (італ. — «швидко й голосно »). І жодних різнотлумачень! Закінчується друга частина затишшям — затишшям перед бурею…

Третья частина. І тепер буря вибухає. Майже зримы потоки води, вивержені з неба. І як спалахи блискавки в «Весні «передаються мелодією з дуже характерною малюнком (див. вище звідси), і тут потоки води спрямовуються до різних напрямках, зображувані гаммаобразными пасажами і арпеджиями (акордами, звуки яких виконуються нас дуже швидко один одним, а чи не одночасно), устремляющимися угору й униз. Цілісність всьому концерту надають деякі особливості композиції, знайдених лише при уважному вслушивании в музичну тканину усього твору: наприклад, у середині, коли швидкі пасажі доручаються альтам і басам, скрипки виконують ритмічну і мелодійну постать, споріднену епізоду з «різними вітрами «із першої частини. Завершується цю частину (і це концерт, але ще весь цикл!) грізним унисоном всього оркестру, залишаючи слухача у певній розгублений: що ж далі, після цього страшної грози?..

" Осінь «(L «Autunno)

Шумит селянський свято урожая.

Веселье, сміх, задерикуватих пісень звон!

И Бахуса сік, кров воспламеняя, Всех слабких валить з ніг, даруючи солодкий сон.

А інші жадають продолженья,.

Но співати та танцювати вже невмочь.

И, завершуючи радість наслажденья, В найміцніший сон всіх занурює ночь.

А утором світанку стрибають до бору Охотники, і з ними егеря.

И, слід знайшовши, спускають хортів свору, Азартно звіра женуть, в ріг трубя.

Испуганный жахливим гамом, Израненный, ослаблий утікач.

От псів роздираючих біжить вперто,.

Но частіше гине, нарешті.

Первая частина. Вівальді майстер сюрпризів: після грози, вибуху влітку, ми потрапляємо на осінній веселий свято врожаю. «Танець і пісня селян «- пояснює авторська ремарка на початку частини. Життєрадісне настрій передається ритмом, до речі, що нагадує ритм першої частини «Весни ». Яскравість образам надає використання ефекту відлуння, настільки улюбленого як Вівальді, а й усіма композиторами бароко. Це грає весь оркестр разом із ним соліст.

Здесь необхідно зробити невеличкий відступ і пояснити одній особливості інструментальний концерт доби бароко. Коли звертаю увагу до епізоди у Вівальді, де весь оркестр, то мається на увазі, що з оркестром відіграє й соліст: він той самий учасник цього музичного співтовариства, лише з розгорнутої і віртуозною партією. І сьогодні цю партію може виконувати один оркестрант, а завтра — інший. Така особливість барочного інструментальний концерт. Стан справ поступово змінюється у концертах пізніших часів. У фортепіанних концертах Моцарта соліст ніяк не член оркестру. Щоправда, в моцартівських концертах ще залишаються епізоди, у яких, відповідно до задуму композитора, піаніст перестає бути солістом і перетворюється, по суті, в акомпаніатора оркестру, виконуючи на роялі гармонійний каркас те, що грає оркестр. (Наші сучасні пианисты-солисты США виконувати цій ролі, й просто ігнорують ці епізоди, дозволяючи оркестру грати одному). Треба сказати, що Моцарт писав свої фортепіанні концерти самого себе, тобто сам їх виконував як одночасно диригента й соліста; через це, до речі, дуже багато їм навіть був записано в нотах і импровизировалось просто під час виконання. Далі - більше. У концертах романтиків (Мендельсон, Шуман, Шуман, Шопен, Ліст) соліст — «світова зірка », він не «з оркестру », його партія будь-коли дублює оркестрову партію, а навпаки, конкурує із нею. Тепер в «конфлікті «і «боротьбі «соліста з оркестром закладено психологічна інтрига і, отже, додаткового інтересу для слухача. Таке один напрям еволюції форми і жанру інструментальний концерт.

Но повернемося до Вівальді. Новий розділ першій його частині - потішна жанрова сценка: «Захмелілі «(чи «Захмелілі «). Соліст в струмливих у скрипки пасажах «розливає «вино; мелодії в оркестрових партіях, зі своїми нетвердою ходою, зображують захмелілих селян. Їх «мова «стає переривчастої й невиразною. Зрештою, все занурюються у сон (скрипка завмирає однією звуці, тянущемся п’ять тактів!). І весь цей зображено Вівальді з однаковим гумором і доброї іронічною посмішкою. Завершується перша частина тим, з що хоче і розпочалося — радісній музикою веселого святкування.

Вторая частина. Але боротися з сном все-таки, не можливо, при цьому на грішну землю опускається ніч. Про це розповідає друге чотиривірш сонета. І невеличка, всього на дві сторінки партитури, частина малює звуками стан міцного сну й тихою південної ночі. Особливий колорит звучання надає спосіб виконання своїх партій струнними інструментами: Вівальді наказує музикантами грати вже з сурдинами. Усі звучить дуже таємниче і примарними. При виконання цієї частини особлива відповідальність лягати на клавесиніста (нашого часу, повторюю, саме клавесину доручається партія акомпанементу; у Вівальді зазначений орган): його партія не виписана композитором повністю, і є думка, що клавесинист її імпровізує. Ця імпровізація повинна в ідеалі бути конгениальной музиці самого Вівальді. Третя частина («Полювання »). Музичний і поетичний жанр caccia (італ. — качча, «полювання ») культивувався Італії ще XIV — XV століттях. У вокальних каччах текст описував сцени полювання, переслідування, а музика зображувала стрибки, гонитву, звучання мисливських рогів. Ці елементи виявляються й у цієї частини концерту. У полювання музика зображує «вистрілив і гавкіт собак «- так пояснює це сам Вівальді.

" Зима «(L «Inverno)

Дрожишь, замерзаючи, в холодному снегу, И півночі вітру хвиля накатила.

От холоднечі зубами стукаєш на бегу, Колотишь ногами, зігрітися над силах Как солодко в затишку, теплі і тиши От злий негоди сховатися зимою.

Камина вогонь, напівсну миражи.

И душі замерзлі сповнені покоя.

На зимовому просторі радіє народ.

Упал, підсковзнувшись, і котиться снова.

И радісно послухати, як ріжеться лед Под гострим коником, що залізом окован.

А в небі Сіроко з Бореєм зійшлися,.

Идет неабияк між ними сраженье.

Хоть холоднеча і хуртовина доки сдались, Дарит нам зима і свої наслажденья.

Концепции, які висловлюють автори, звертаючись до алегорії пір року, можуть бути різними, а де й прямо протилежними. Зима, судячи з усього, саме те сезон і той період — коли говорити алегорично — людського життя, який допускає найбільш відрізняються трактування. Якщо в Шуберта в вокальному циклі «Зимовий шлях «це крайня ступінь песимізму, те в Вівальді, притому, що природний щороку коло явищ завершено, кінець зими є це й провісником нової весни. А якщо ж у Шуберта у вищій пісні циклу — «Катеринщик «- надії немає, то Вівальді і музикою і віршем стверджує зовсім інше: «дарує нам зима і свої наслажденья ». Колі так, то драматичний елемент, який, як не крути, в зими присутній, відсунуть у Вівальді від самої кінця концерту, і весь цикл завершується цілком оптимістично.

Первая частина. Тут панує дуже холодна (для італійців!) атмосфера. Ремарки пояснюють, що саме змальовується те, як стукають від холоду зуби, притоптывание ногами, завивання лютого вітру і бігання, щоб зігрітися. Для скрипаля щодо них сконцентровані найбільші технічні труднощі. Віртуозно зіграна вона проноситься хіба що однією подиху.

Вторая частина. Аж ось зимові радості. Повне єднання солістом і який акомпанував йому оркестру. Ллється чудесна арія у стилі bel canto. Ця частина надзвичайно популярна самостійна цілком яке закінчила твір, й дуже вона вони часто й виповнюється.

Третья частина. Знову жанрова сценка: катання на ковзанах. Хто це ж у Італії вміє чи вмів у період Вівальді, коли ніякого штучного льоду був, кататися на ковзанах? Звісно, ніхто. Ось Вівальді і зображує - в кумедних «кувыркающихся «пасажах скрипки — як можна «легко посковзнутися і впасти «чи як «ламається лід «(якщо дослівно переводити зміст сонета). І ось став дути теплий південний вітер (сіроко) — провісник весни. І останнім і бореєм розгортається протиборство — бурхлива драматична сцена. Це і завершення — майже симфонічне — «Зими «і лише циклу «Пір року » .

Оригинальный і перші видання «Пір року «

Всякий, хто цікавився історією музики і, в частковості, творчістю Вівальді, переконаний, що «Пори року «складено в 1725 року, тобто у тому ж році, що вони і було видано. Цю дату дають всі авторитетні музичні довідники і словники, зокрема найбільший — New Grove Dictionary of Music and Musicians. У на самому початку цієї статті вказав іншу дату — 1720. Річ у тім, новий світло на цю проблему хронології проливає дослідження Пауля Эверетта, підготував нове видання «Пір року «для авторитетного італійського видавництва «Ricordi «(Paul Everett. Vivaldi: The Four Seasons and Other Concertos, Op. 8. Cambridge & New York. Cambridge University Press, 1996). І нині за обговоренні цього геніального твори Вівальді необхідно рахуватися з результатами дослідження цього музикознавця. А результати ці таки зробили необхідним нове видання тих концертів.

Возникает резонне запитання: хіба можуть чергове видання настільки відомих творів, безліч разів що виходили друком, привнести щось нове й примусити нас переглянути свої думки цього твір? Відповідь це питання може бути ствердною.

Поразительно, але донедавна був сучасного видання цих наипопулярнейших концертів, яке надійно забезпечувало б виконавців текстом концертів. Це означає, більшість, а можливо, й все інтерпретації і запис цих концертів, засновані на існували виданнях, більшою або меншою мірою дефектні. Коли справа стосується таких популярних творів класики, як «Пори року », неправильне чи викривлене прочитання тексту набирає величезного вплив. Через що час до цих помилок звикає вухо — як виконавця, і слухача. Через війну таке неправильне тлумачення стає узаконеним і освяченими традицією. Отже, «Пори року «настійно потребують реконструкції - і з погляду тексту, і з сочки зору її тлумачення. Дуже доречною тут виявляється аналогія з реставрацією старої живопису. З картин необхідно видалити нашарування багна й безбарвного лаку, щоб їх істинні кольору знову яскраво засяяли. Тьмяний вид картини часто немає від нестачі майстерності художника, що її створював, а результат дії часу. Що стосується «Порами року », це результат виконання цієї музики музикантами, не знаючими традицій виконання часів Вівальді, і що роблять з її щось зовсім інше.

Приведу один приклад, щоб продемонструвати, що маю у вигляді. У повільної частини «Весни «скрипкові партії з пунктирними ритмами тепер виконуються legato (пов'язане), тобто не кожне рух змичка виповнюється кілька пунктирних постатей. Так рекомендують редактори у деяких виданнях. Такий спосіб виконання тепер стає звичною і набув статусу закону. Сам Вівальді не написав з цією фігурації узагалі немає ніяких ліг, які на таке виконання. Навпаки, за правилами виконання вивальдивского часу кожну пунктирную постать слід на окреме рух змичка. Звукова картина і при цьому виходить зовсім інше: тепер ми виразно відчуваємо шелест листя від м’якого подиху вітерцю.

Даже кращі видання «Пір року «мають недоліки, яких немає могли уникнути найавторитетніші редактори, оскільки кореняться вони у одному спільному джерелі, де були засновані все видання — першому видані Op. 8, опублікованому Мішелем Ле Ціні в Амстердамі в 1725 року; «Пори року «тут № № 1 — 4. За стандартами друкованих видань вісімнадцятого століття ця текст цілком точний і старанно награвирован. Проблема у цьому, що з пізніших редакторів і видавців був порівнювати будь-якого іншого тексту. Найбільш відповідальні редактори звіряв із виданням Op. 8, випущеними у Парижі нотоиздателем Ле Клерком в 1739 року, але адже й це видання грунтувалося на амстердамському, його текст був сутнісно тим самим, і це порівняння малий, що давало. Редакторів минулих часів можна вибачити, оскільки вона нічого було невідомо про те, що всі які дійшли до нас екземпляри амстердамського і паризького видань є неповними. Нині, тоді як повільної частини концерту «Зима «ви чуєте чудову сольну партію віолончелі, записану швидкими нотами (чого, наприклад, у солідному виданні Peters), знайте, що ви слухаєте виконання, заснований іншою джерелі - рукописних копіях, збережених в Манчестері - важливому недавно виявленому документі, про який слід сказати докладніше ще й тому, що в літературі про неї взагалі немає згадувань.

Сейчас немає сумнівів, що спеціальна виолончельная партія, з початку було включено в Op. 8: вона була аж ніяк у манчестерской версії «Пір року », як думали деякі музикознавці. Ця партія згодом зникла із багатьох примірників перших видань, бо зручності віолончеліста була надрукована окремо (у тому епізоді виолончельная партія не дублює, в інших випадках, нижній голос органу). Зрештою, окремі листи загубилися. Майже ніхто з минулих редакторів не знав про її існування, тому під всіх сучасних виданнях вона відсутня. І як наслідок — цю частину і виповнюється без віолончельного соло. У цьому світлі нових текстологічних відкриттів вже не вважається амстердамське видання у вигляді, що не воно збереглося донині, єдиним джерелом тексту «Пір року » .

Вывод у тому, що Вівальді власноручно, а чи не копіїст, готував текст «Пір року «до друку, підтверджується порівнянням цих концертів коїться з іншими, які входять у цей опус, і що збереглися як автографів. Вони дають уявлення про стилі роботі Вівальді. Коли він переписував свої твори, то надходив непросто як переписувач, а майже завжди вносив зміни і поліпшення у твір. Це пояснює причину текстових різниці між автографами і остаточними друкованими версіями. Слід пам’ятати, що Вівальді все нове, що спадало то голову в момент виготовлення копії, настановленим посилання в Амстердам, вносив саме у цю копію і фіксував у тому, яка в нього.

Еще одна обставина слід зазначити, оскільки це зовсім новий висновок: Вівальді, очевидно, підготував копію Op. 8 і послав їх у Амстердам вже близько 1720 року! Разюче, публікація цього опусу сталася близько через п’ять років. Складається враження, що затримка відбулася за якоюсь невідомої нам причини саме у Амстердамі.

Теперь, нарешті, про манчестерской копії «Пір року ». Ця рукопис було написано у Венеції. Проте донедавна було можливості переконатися, що манчестерський і є той самий, який санкціонував сам композитор, і котрі можуть вважатися першоджерелом. Адже це рукопис, котра як і своєї частини не містив почерку Вівальді, не давала ключа до її датуванням. Але тепер ця невпевненість усунуто завдяки ряду музикознавчих доказів.

Одна труднощі зводилася до того, що дві переписувача, які виготовляли манчестерскую копію «Пір року », були, як вважалося, контактують з композитором. Нині ми можемо бути впевнені, що ж їх усе-таки пов’язували певні відносини. Одним із них, що тепер встановлено, Вівальді звернувся з жаданням листуванні рукописи (що зберігається у Парижі) однієї з скрипкових концертів. Цей копіїст відомий фахівцям як «Переписувач № 4 ». Він був постійним помічником композитора. Нині можна почути думку, що це був ніхто інший, як… Джованні Баттиста Вівальді, батько Антоніо. Оскільки «Переписувач № 4 «працював лише заради Антоніо, контакт переписувача манчестерской рукописи з нею представляється рівнозначним його зв’язку безпосередньо з Антоніо.

Вторая труднощі в тому, що манчестерская копія «Пір року «написана двома різних типах нотного паперу, з якої раніше Вівальді, як вважалося, у відсутності справи. Але тепер доведено, що саме такий папір Вівальді використав у випадках. (Тут нині важко вдоваться у ці деталі; Вівальді використовував для записи своїх творів кілька сотень видів папери, й подальше дослідження співвідношення писальних коштів може пролити світло на датування багатьох його творів.) Отже, не є простим збігом, і це дає підстави утвердження, що копіювання манчестерской рукописі було зроблено волею композитора і його наглядом. Остання труднощі був у відсутності дати виготовлення манчестерской копії «Пір року ». Копія ця належить до великої групі вивальдивских рукописів, що включає деякі автографи, що становить частина римської колекції кардинала П'єтро Оттобони, і резонно було очікувати, що Вівальді особисто замовив виготовити копії «Пір року «і їх музикантам кардинала, славившегося своїм меценатством. Але контакт Вівальді з Оттобони та її двором був плинним і обмежувався 1720-ми роками. Тоді як датування манчестерской копії «Пір року «залишалася не встановленої, теоретично не міг виключати те, що у неї виготовлено іншої цілі й потрапила до збори Оттобони якимось інакше, І що Вівальді взагалі замовляв копіювання концертів. І тепер, недавно з’явилося дуже необхідне уточнення дати. Порівняння папери, у яких написано манчестерський варіант концертів, з венеціанської рукописом, де написана анонімна кантата «Andromeda liberata », дає права стверджувати, що манчестерская копія виготовлено приблизно вересні 1726 року. Ця датування цілком цілком узгоджується з іншим доказом. Цього року П'єтро Оттобони був у Венеції з липня по грудень; у серпні у його честь була виконано одну з кантат Вівальді. У якусь мить у період композитор цілком мав можливість піднести кардиналу копію «Пір року ». І тим самим, довго які вважалися гіпотетичним думка, що Вівальді замовив виготовлення манчестерской копії «Пір року », тепер вважатимуться твердо встановленим, оскільки це твердження полягає в цілий ряд об'єктивних фактів. Понад те, з цього треба, що ця копія зроблено безпосередньо з версій автографа, які були у композитора. Інакше кажучи — і це головний вихід із всього сказаного, — манчестерская копія за часом зроблено після виходу друком амстердамського видання, але передає версію, попередню всім опублікованим варіантів.

Итак, «Пори року «збереглися у двох основних версіях — в амстердамському виданні Ле Ціні й у манчестерской копії. Саме їх текст вважатимуться автентичним. Але версії ці, проте, різні, і нічого не винні бути з'єднані чи сплавлені. І це викликає дилему. Будь-яка нова критичне видання має неминуче віддати перевагу якесь одне версію. Але всі само не можна цілком знехтувати інший. Логічно засновувати сучасне видання на класичному амстердамському виданні, та заодно в критичному коментарі дати все різночитання по манчестерской копії. У разі кожен, хто скористається таким виданням, зможе одержати повну картину справжнього вивальдивского тексту «Пір року ». Багато епізодах, де версії явно збігаються, манчестерський текст часто точнішим. Та й у цьому випадку залишається певна кількість спірних місць, у яких точні наміри Вівальді вже не вдасться встановити…

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.