Ботанічна характеристика цибулі

Цибуля належить до родини Allіасеае — цибулинних, роду Аllіит — цибуля. Цей рід характеризується надзвичайним поліморфізмом. Тривале вирощування його видів і різновидів в окремих ізольованих один від одного еколого-географічних зонах спричинило величезне різноманіття в будові вегетативних органів, яке ще більше посилилось внаслідок інтенсивної селекційної роботи. Як відмічають В. О. Опалко та ін. (2000) різні систематики нараховують від 300 до 600 видів цибулі. В городництві України використовують лише цибулю ріпчасту — Аllіит сера , (2n= 16), часник — А. sativит (2п= 16), цибулю-шалот — А сера var. аsсаlопісит (2n =16), багатоярусну цибулю -А. рroliftrит (2n=16), які формують здуту цибулину; цибулю-порей —А. роrrит L. (2n =32), яка утворює довгу несправжню цибулину-ніжку; цибулю-батун — А.fistulosит (2n = 16), цибулю-шніт-А. schoenoprasuт Ь. (2n=16; 24; 32), цибулю-слизун -А.nutans (2n=16; 24; 32; 40; 48; 56; 64−108), в яких розвивається багаторічне підземне стебло (кореневище) і маленькі цибулинки.

Деякі багаторічні види дикорослої цибулі населення постійно збирає, споживає і навіть вирощує на своїх ділянках. Це цибуля духмяна (запашна) — А оdоrит .(2n=32), ведмежа цибуля (левурда) — А. иrsіпит (2 n= 14), цибуля переможна (черемша) -А. vісtоrіаlіs. (2п=16, 32). Дикорослі види цибулі мають гострий аромат часнику.

Морфологічні та біологічні особливості цибулі описано досить детально в працях Ф. Г. Ткаченко (1967), А.А. Воробьової (1980), Г.Є. Усик, О. В. Щербенко (1991), О. Ю. Барабаш (1994), В.І. Лихацький, Ю.Є. Бургарт (1994) та інших.

Цибуля-ріпка — багаторічна трав’яниста рослина. В період росту у неї розрізняють пагін із стеблом (денцем) вкритим у нижній частині основ листків, і несправжнє стебло, яке підтримує листки і коріння. У цибулі, яка стрілкується, в центрі несправжнього стебла знаходиться стрілка, що закінчується суцвіттям. У однієї рослини може бути декілька пагонів та стрілок, які утворюють кущ — гніздо (рис. 1).

В період спокою рослина зберігається у вигляді цибулини. В ній розрізняють сухі луски, які щільно прилягають ззовні до м’ясистих, соковиті луски (їстівна частина) та розташований у нижній частині цибулини вкорочене стебло (денце), зовнішня частина якого вкрита всохлими основами коренів.

Листки. Зародок насіння складається з брунечки, що має одну сім'ядолю й корінець. Спочатку проростає корінець, потім звільнюється від кірки брунечка, верхній (морфологічно) кінець сім'ядолі залишається в насіння. Основа сім'ядолі трубчата, воно охоплює брунечку. Сім'ядоля спочатку росту вигибається петлею у середній частині і потім поступово вирівнюється. Сходи цибулі називають «петелькою». При посадці цибулини сходить одразу пучок листків.

Листки у цибулі двох типів: асимілюючі та неасимілюючі. Асимілюючий листок трубчатий. У ньому розрізняють дві частини: безпосередньо лист, який відходить від піхви, та трубчата основа з піхвою. Основою лист охоплює ділянку стебла, на якому розвився. Перший лист проходить всередині сім'ядолі; кожен новий — всередині основи попереднього і виходить з нього на певній висоті, підтримуючи створений піхвами несправжнє стебло.

Асимілюючі листки загострені у верхньому кінці. Довжина листка, діаметр та кут відхилення від несправжнього стебла у різних сортів неоднакові. Кількість листків на пагоні та їх розміри залежать від площі живлення. У однорічної цибулини кількість листків коливається від 3−4 до 15−18, діаметр листу — 0,5−2,2 см, довжина — від 10 до 52 см.

У дворічної цибулини кожна брунька росте самостійно; на одному пагоні 5−8 листків, кількість пагонів коливається від 2 до 25.

Перші (нижні) листки коротші, верхні - довші, нижні - відмирають швидко — через 10−15 днів після з’явлення. Основна маса листків висихає при дозріванні цибулини.

Піхви зелені у двох-трьох зовнішніх листків; внутрішні - білі, тонкі, не пружні. Створюваний ними несправжнє стебло підтримується у вертикальному положенні молодими листками, які наростають по центру. Висота несправжнього стебла — від 5−7 до 20 см, рідко більше; діаметр — 0,8−2,3 см. Листки відходять від несправжнього стебла під кутом 30−50, 50−70 або 70−90 ^о, створюючи типовий для сорту тип куща.

Площу листу визначають, розрізаючи лист вздовж; у середньому на одну рослину вона невелика (200−600 см²). Площа листків на гектарі залежить від сорту, способу культури та щільності посадки (схеми розміщення).

Піхви відмирають разом із своїм листком при дозріванні цибулі: біля цибулини вони зсихаються, утворюючи тонку «шийку», та легко відламуються. У незрілої цибулі шийка товста.

Основи зовнішніх листків висихають та щільно прилягають до цибулини, утворюючи сухі луски. У південних районах їх одна-дві. В основах внутрішніх листків відкладаються запасні поживні речовини, при потовщенні ці листки утворюють соковиті відкриті луски. У гострих сортів луски вузькі - 0,25−0,5 см, у салатних південних — більш товсті - 0,65−0,95 см. Відкриті соковиті луски відмирають наступного року при посадці цибулини, коли їх речовини використовуються для росту нових листків.

З початком потовщення відкритих соковитих луск всередині цибулини з’являються листки другого типу — закриті луски. Це видозмінені листки не асимілюючого типу, які є запасом поживних речовин для пагонів наступного року. Чим більше закритих луск, тим краще та довше зберігається цибуля. У південних сортів 3−4 такі луски, вони загальні для всієї цибулини; у гострих — до 12−17 на кожній бруньці. Співвідношення закритих та відкритих луск — важливий показник лежкості цибулі. Наприклад, у нележкого сорту в середньому на одну цибулину припадає 5 закритих луск, 2−5 відкритих, їх співвідношення склало 2:1, у лежкого — відповідно 13; 2,3 та 5,6:1.

З утворенням закритих луск на головному конусі наростання нових листків зупиняється, несправжнє стебло всередині залишається пустим і під тяжкістю падає - цибуля полягає. Полягання — важлива ознака початку дозрівання. В деяких місцях, щоб прискорити дозрівання, цибулю прикочують. Але це шкідливий прийом. Якщо закриті луски з’явились, то цибуля поляже сама, але якщо їх нема, то прикочуванням можна зламати пагін, а ріст нових листків буде продовжуватися.

Корні. У цибулини корінь, що відростає - центральний, довжина його не більше 20 см. Він відмирає с засиханням сім'ядолі. Нові корні - придаткові, які утворюються кругами у основи листків і відмирають одночасно з ними. Спочатку корні струноподібні, потім з’являються розгалуження другого і третього порядків, густо вкриті кореневими волосками.

Глибина та ширина розповсюдження коренів залежить від величини цибулини і типу ґрунту. На легких ґрунтах корні проникають в глиб на 30−40 см (іноді 70−80 см), а в ширину розповсюджуються на 35−40 см. Основна маса коренів розташована у шарі ґрунту 5−20 см. На коренях цибулі є мікориза.

При посадці цибулини корні, як і листя, відростають пучком. При мілкому загортанні та щільному ґрунті цибулина може підійматися на коренях та загинути. Відростають корні швидко. Так, при посадці сіянки на 25-й день загальна довжина коренів досягала 7,4 м. У крупної рослини нараховується 4,6 тис. коренів, загальна довжина яких склала 239 м. В період активного росту витягнути цибулину з ґрунту без підкопування неможливо — обірвуться листя. При дозріванні, коли корні природно відмирають, збір облегшується. В осінній період на відростання коренів негативно впливають сухі луски — речовини, які знаходяться в них перешкоджають росту.

У однорічної цибулини коренями вкрита вся виступаюча частина денця, у дворічної - минулорічна частина денця твердіє і залишається оголеною від коренів.

Форма цибулини — важлива сортова ознака. У цибулини розрізняють верхню частину — шийку, перехідну до розширення — плечико та нижню частину — денце. За формою цибулини ділять на шість груп — від плоских до сигароподібних; вони потовщені в середній частині та мають різний характер збігу (звуження) до шийки і денця.

Відношення висоти цибулини до ширини називають індексом форми. Форма та індекс цибулини змінюються під впливом ряду агротехнічних прийомів та умов зовнішнього середовища.

Окрас цибулини — сортова ознака. Окрас сухих луск буває жовтим, фіолетовим (з коричневим, рожевим, більш світлим та насиченим відтінками) та білим (молочно-білим, або прозорим).

Стебло цибулі-ріпки — денце — знаходиться у нижній частині цибулини і вкрита основами листків. У крупних цибулин висота денця 0,8−1,5 см, ширина 2,4 см. Воно неїстівне. При пророщенні сіянки стебло росте догори, поступово розширюючись. Воно гілкується в процесі росту, утворюючи пагони першого і другого порядків; їх називають осями або гілками, а процес — гілкування. Пагони закінчуються бруньками, які називають зачатками. Розрізняють сорти малозачаткові та багатозачаткові. Сорти, які вирощуються за два роки із сіянки — багатозачаткові, у них 7−9 і більше бруньок.

Квітконосне стебло — стрілка утворюється з центрального конуса наростання на материнському денці, виходить з несправжнього стебла, коли наростання нових листків закінчено. В залежності від температури зберігання стрілка може утворитися у цибулині, яка зовні знаходиться в періоді спокою.

Стрілка, як і лист, — трубчата, пола, біля основи вузька, у середній третині має здуття, до суцвіття звужується, закінчується напівкульоподібним квітколоже, на якому утворюється суцвіття. Висота від 60−80 до 140−180 см.

Суцвіття цибулі - кулеподібний простий зонтик, вкритий плівковим покривалом. При формуванні бутонів покривало розривається і відмирає. У мілких цибулин діаметр суцвіття 4−5 см, у крупних — 8−9 см, на півдні досягає до 15 см.

Квітки — сірувато-білі, на довгих квітколоже. Віночок квітки шестилопатевий. Запилення перехресне. Розкриваються квітки не одночасно, а трьома хвилями.

Плід — суха три гнізда коробочка. Насіння розташовано попарно, форма їх неправильна, округло-тригранна. При повному заплідненні в коробочці шість насінин, частіше не більше двох-чотирьох. Дозріла насінина вкрита твердою чорною шкіркою.

Насіння середньозморшкувате, довжина їх 3−3,3 мм, ширина 1,9−2,3 мм, товщина 1,3−2 мм. Маса 1000 насінин 3,4−3,8 г. В 1 кг вміщується 250−400 тис. насінин.