Формування естетичного світосприйняття у школярів через роботу дитячих художніх шкіл

Формування естетичного світосприйняття у школярів через роботу дитячих художніх шкіл

Міністерство освіти і науки України.

Коломийський педагогічний коледж.

Прикарпатського університету.

імені Василя Стефаника.

КУРСОВА РОБОТА.

Формування естетичного.

світосприйняття у школярів.

через роботу дитячих.

художніх шкіл.

Педагогіка.

м. Коломия, 2001 рік.

ЗМІСТ.

Вступ … 3.

І. Основні напрямки та зміст естетичного виховання в.

позашкільних навчальних закладах.

Сутність, мета, завдання позашкільної освіти.

та виховання. … 5.

Основні напрямки та зміст позашкільної освіти та.

Виховання… 10.

ІІ. Дитяча художня школа як один з факторів формування.

світосприйняття у дітей.

2.1. Виховний потенціал образотворчого мистецтва… 13.

2.2. Структура дитячої художньої школи та особливості.

навчального процесу… 15.

2.3. Навчальний план дитячої художньої школи… 20.

2.4. Історія виникнення та функціонування художньої.

школи в м. Коломия… 24.

Висновки. … 26.

Література… 28.

ВСТУП.

Наукові дослідження та педагогічна практика свідчать про динамічний і складний шлях розвитку позашкільної освіти.

Протягом ХІХ — ХХ ст. Перші будинки юнацтва на Україні були з ініціативи прогресивної педагогічної громадськості й за підтримки меценатів і добродійних комісій у Ніжин, Києві, Харкові тощо.

Нині більш як у 2-х тисячах позашкільних закладів починають шлях до творчості близько 2 млн. дітей і підлітків.

Аналіз становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми та учнівською молоддю в Україні свідчить про наявність прогресивних досягнень та позитивний вплив на творчий розвиток особистості. У процесі свого історичного розвитку позашкільна освіта і виховання набули певного досвіду, престижу і сформувалися як невід‘ємна частина цілісної системи освіти України.

Поряд з цим десятиріччям існувала невідповідність проблеми практичної діяльності позашкільних закладів та їх науково-теоретичного обґрунтування та забезпечення.

Актуальність реформування існуючих форм і методів позашкільної роботи в якісно нову систему закладів позашкільної роботи в якісно нову систему позашкільної освіти та виховання дітей та виховання дітей та учнівської молоді обумовлено рядом обставин.

По-перше, в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни у суспільній свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на особистість з позиції культурно-історичної педагогіки розвитку.

По-друге, посилюється тенденція виховання різних країн світу, в тому числі української держави, до нового ступеня цивілізації, науково-технічного та соціального прогресу.

У цьому зв‘язку активізується необхідність виховання особистості творчого типу, здатної до сприйняття інноваційних процесів у суспільстві, використання і впровадження нових технологій.

По-третє, в сучасних умовах культурно-освітні, інформаційні, дозвіллєво-розважальні послуги користуються усе більшим попитом і у дітей, і у батьків.

Це вимагає концептуального визначення місця і специфіки позашкільної освіти та виховання у цілісній системі всебічного і гармонійного розвитку національно-свідомої особистості в соціально-педагогічних умовах її життєдіяльності, а мережі позашкільних закладів як бази позашкільної освіти та виховання, що можливо за умови:

державно підтримки їх діяльності,.

реформування змісту, форм і методів позашкільного виховного процесу,.

об‘єднання зусиль органів місцевої влади, різних міністерств і відомств, творчих, громадських організацій у створенні умов у цих закладах для творчого зростання особистості, зростання сім‘ї,.

залучення сім‘ї до співпраці у вихованні та творчому розвитку дітей і учнівської молоді тощо.

І. Основні напрямки та зміст естетичного виховання в позашкільних навчальних закладах.

Сутність, мета, завдання позашкільної освіти та виховання.

У нових умовах ринкових відносин, соціальних та економічних реформ, демократизації суспільства та гуманітаризації освіти підвищення попиту підлітків та їх батьків на додаткові освітні послуги, які можуть бути задоволені в результаті використання соціально-педагогічних можливостей позашкільної освіти та виховання.

Сутність позашкільної освіти та виховання як складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність, варіативність, доступність тощо.

Поза динамічна освіта та виховання — це процес безперервний. Він немає фінансових термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії на другу від створення умов, сприятливих для творчої діяльності людей та підлітків для забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яка і формує потребу особистості у подальшому сприйнятті світу.

Зміст позашкільної освіти та виховання у порівнянні з базовою і професійною освітою ґрунтується на інших засадах. Такими засадами є особистісні замовлення дітей і їхніх батьків. Ці замовлення постійно розвиваються, варіюються в чому і простежується безперервна динамічність цієї ланки освіти, її нестандартність та варіативність.

Особливість позашкільного навчального виховного процесу полягає у коректуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайновіше допомагати дітям зорієнтуватися і само реалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації.

Позашкільна освіта та виховання відбувається в закладах, які покликані сприяти соціальній адаптації особистості у реальному житті, у відкритій системі соціалізації і розглядаються як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення сім‘ї до співпраці у вихованні та розвитку дітей і підлітків.

Вона передбачає самостійний вибір і використання її суб‘єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів навчально — виховного процесу: визначення форм і методик навчання та виховання, тематики наукових досліджень, навчально-виховних курсів та спецкурсів і послідовність їх опанування з урахуванням і вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості.

Система позашкільної освіти та виховання базується на історично обумовлених традиціях виховання особистості, створених представниками різних спільнот України: суспільних та родинних цінностях, ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними закладами освіти у позаурочний час, дитячими молодіжними організаціями, творчими дитячими та молодіжними об‘єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях та установах.

Головна мета позашкільної освіти та виховання — створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до життя в умовах переходу до ринкової економіки при впровадженні якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності підлітків, задоволенні їх освітніх потреб шляхом залучення до науково-експериментальної, дослідницької, техніко-конструкторської, художньої, декоративно — прикладної, еколого-природничої, туристко-краєзнавчої та інших видів творчості.

Організація позашкільної діяльності дітей та учнівської молоді є одним з резервів підвищення якості та інтенсивності вирішення завдань суспільства в галузі освіти.

Основними завданнями позашкільної освіти є:

формування суспільно-громадського досвіду особистості,.

розвиток, стимулювання та реалізація її духовного і творчого потенціалу,.

створення системи пошуку, розвитку і підтримки юних талантів і обдарувань для формування творчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя,.

залучення до особистісно значущих соціокультурних цінностей, потреба у яких не забезпечується системою базової освіти,.

задоволення її потреб у професійному самовизначенні,.

забезпечення її потреб у професійному самовизначенні,.

забезпечення соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організація їхнього дозвілля,.

розвиток психофізичних ресурсів, зміцнення здоров‘я, підтримка працездатності протягом усього періоду навчання,.

виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя засобами фізичної культури, спорту.

Принципи позашкільної освіти та виховання.

Гуманізація, що вивчає пріоритет завдань творчої самореалізації особистості, її виховання, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, людяної, доброзичливої і милосердної.

Єдність загальнолюдських і національних цінностей, що забезпечує у змісті навчально — виховного процесу організований зв‘язок: духовну єдність української національної культури з культурою народів світу, розвиток культури всіх національних меншин, що проживають на території України, сприяє усвідомленню пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими та класовими, визначає позашкільну освіту та виховання як вживаний захід національного розвитку й гармонізації національних відносин в Україні.

Демократизація, що передбачає автономію (самостійність)позашкільних заходів освіти різних типів та форм власності, інших центрів позашкільної освіти та виховання у вирішенні основних питань змісту їх діяльності, розвитку різноманітних форм співробітництва, а партнерства всіх учасників педагогічної діяльності.

Науковість і систематичність, що полягає в забезпеченості оптимальних умов для розширення і поглиблення засобами освіти вагомих для кожної особистості, що навчається, об‘єктивних законів, обґрунтованих понять і способів практичних дій в їхній майбутній трудовій діяльності, а також забезпечення інтегруючої функції процесів навчання і виховання в умовах досягнення основної мети позашкільної освіти та виховання.

Безперервність, наступність та інтеграція, що забезпечує єдність всіх ланок освіти України, об‘єднання зусиль позашкільних з іншими закладами освіти та різними організаціями, цілісність і наступність позашкільної освіти та виховання спрямованих на поглиблення і конкретизацію освітнього процесу, набуття освіти упродовж усього трудового життя за умови, що нові знання, уміння та навички базуються на раніше засвоєних та придбаних.

Багатомовність та варіативність, що передбачає можливість широкого вибору змісту, форм і засобів освіти та виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних засобів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів, запровадження полі варіантності навчальних програм, поглиблення і розширення їх практичної спрямованості, диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, розвиток мережі духовних та недержавних позашкільних заходів.

Добровільність та доступність, що передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб особистості у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні, здобутті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.

Самостійність та активність особистості, що полягає у забезпеченні такої психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності а також розвитку і реалізації учнями прояву обдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності та в поза навчальний час.

Гармонізація родинної і суспільної освіти та виховання, яка передбачає створення сприятливих умов для забезпечення добровільного партнерства і корисної співпраці того, хто вчиться, його родини, а також держави, як рівноправних суб‘єктів навчально-виховного процесу в позашкільних закладах, незалежності позашкільної освіти та виховання від політичних, громадських і релігійних організацій.

Практична спрямованість позашкільної освіти та виховання, що передбачає набуття учнями певних допрофесійних умінь і навичок, орієнтацію на трудову діяльність у ринкових умовах, їх розширення та розвиток, а також впровадження в життя за умов інтеграції з наукою і виробництвом.

У сукупності і взаємодії ці принципи орієнтують позашкільну освіту та виховання на забезпечення соціалізації і соціальної адаптації, єдності і взаємозв‘язку з іншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії, інтеграції та диференціації освітньо-виховного впливу на особистість, сприяють успішному входженню її в суспільне життя, фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.

Основні напрями і зміст позашкільної освіти та виховання.

Соціокультурний передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу як особистості через включення її в систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету, виховання різних соціальних ролей, раннє залучення до участі у розв‘язанні різних соціальних ролей, раннє залучення до участі у розв‘язанні трудових, соціально-політичних, моральних проблем суспільства.

Художньо-естетичний — забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку та самовиховання, формування ї художньо-естетичної культури засобами кращих національних і освітньо-культурних надбань, сприяє виробленню умінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу.

Дослідницько-експериментальний — передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідницьку, пошукову діяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчого перетворення в інститут творчого освоєння світу.

Науково-технічний — спрямований на формування у дітей техніко-технологічних знань, розширення їх політичного світогляду, задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ інформатики та комп‘ютеризації, конструкторської, експериментальної та винахідної діяльності, реалізації здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, новинок технічного моделювання, конструювання тощо.

Дозвіллєво-розважальний — передбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкування з однолітками різної форми ігрової та довіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психічного здоров‘я, зняття фізичної та психологічної напруг.

Еколого природній — забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище.

Такі напрями діяльності можуть створити умови для професійної орієнтації та самовизначення особистості, від формування стійких мотивів до самореалізації у професійній діяльності, підготовку змін молоді до змін професій, адаптації до ринкової економіки.

Пріоритетною метою розвитку позашкільної освіти та виховання є сприяння становленню творчої особистості дитини, підлітка, молодої людини.

Позашкільна освіта та виховання мають сприяти:

творчій спрямованості особистості, усвідомленню нею значення передусім творчих, гуманітарних потреб, мотивів, цілей як провідне у її розвитку та життєдіяльності,.

розвиток творчих рис, характеру, а саме цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, винахідливості, оригінальності, працелюбності, відповідальності тощо,.

творчій самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації, самореалізації, самовдосконалення,.

розвиток творчих якостей інтелекту — логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, спостережливості дослідника, творчої уяви і фантазії, уваги і пам‘яті,.

постійному зростанню потенціалу творчої діяльності - бажання систематично здобувати нові знання у певній галузі, вмінню творчо їх використовувати, експериментувати, досліджувати,.

формування психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи,.

вихованню у дітей та підлітків здатності до творчого спілкування з діячами науки, техніки, культури, мистецтва, вміти вести діалог.

Позашкільний навчальний заклад — це загально доступний навчально-виховний заклад, який надає дітям та молоді знання, вміння і навички за інтересами, забезпечення інтелектуальної, духовний та фізичний розвиток, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для розвитку та організації змістового дозвілля, відповідного до інтересів, здібностей, талантів, обдарувань і стану здоров‘я дітей та молоді.

Позашкільна освіта здобувається громадянами у позашкільних закладах усіх форм власності, а також здійснюється сім‘єю, трудовими колективами, громадськими організаціями.

Позашкільна освіта є складовою частиною системи безперервної освіти, визначеної Законом України «Про освіту».

ІІ. Дитяча художня школа як один з факторів формування світосприйняття у дітей.

2.1. Виховний потенціал образотворчого мистецтва.

За умов розбудови, демократизації та докорінної трансформації суспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, нікчемності інтересів, емоційної недорозвиненості людей і юнацтва, повернуло систему освіти до загальнолюдських цінностей. Серед останніх у загальному русі за гуманізацію цієї системи поступово зростає роль мистецтва.

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості - первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі.

З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художні розвиткові були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвиткових завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культурогенні процеси. З огляду на викладене — мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій форм можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Відомо, що здорове сприйняття в будь-якому віці домінує над іншими. Через це важливо якомога раніше закласти фундамент для подальшого активного вдосконалення зорової системи учнів.

Художня діяльність дитини починається ще задовго до того моменту, коли вона вперше переступить поріг школи. Більшість наших дітей, відвідує дитячі садки, а пізніше художні школи, де наступає досить широке знайомство з олівцем, папером, фарбами і пензлем.

Ми знаємо, що в дитячих художніх школах діти часто малюють, вирізують з паперу, наклеюють, займаються з різними природними матеріалами. Все це сприяє розвиткові творчих здібностей дитини. Дитина часто починає малювати ще до відвідання шкли. Як тільки може втримати олівець, починає ним креслити впевнені лінії по папері, хоч у той час ще не надає малюнкам будь-якого змісту. Оте це ще не творчість, а немов підготовка руки, ока, мислення до творчості, яка наступає в школі.

Досвід роботи в загальноосвітніх і дитячих художніх школах, студіях і гуртках образотворчого мистецтва показує, що всіх дітей можна навчити образотворчого мистецтва. Багато дітей, які вступають до студій, які вступають до студій, у дитячі художні школи з низьким або незадовільним рівнем образотворчої підготовки, завдяки заснуванню відповідних форм і методів навчання згодом успішно закінчують школу, а в ряді випадків — художні училища і художній інститут.

Діти, які закінчивши художню школу чи студію і не займаються мистецтвом професіонально, на все життя зберігають любов до нього і малюють як кажуть «для душі». Вони стають активними пропагандистами образотворчого мистецтва і в міру можливостей вносять елементи творчості в навчання або в роботу за фахом.

Трапляються випадки, коли діти, які на думку педагогів мають дуже посередні здібності до малювання, стають потім художниками-професіоналами.

До дитячих художніх закладів треба приймати всіх дітей: і тих, які бажають малювати, ліпити тощо, незважаючи на ступінь обдарованості, і тих, які не виявляють особливого інтересу до образотворчого мистецтва.

2.2. Структура дитячої художньої школи та особливості навчального процесу.

Учнів, які вчаться в художній школі, можна умовно поділити на чотири групи.

Перша група — діти, у яких, батьки розуміють, люблять і цікавляться мистецтвом і бажають прилучити дітей до скарбів мистецтва.

Друга група — діти, які хочуть займатися образотворчим мистецтвом і не поділяють поглядів батьків на нього.

Третя група — це особлива категорія учнів, які, дізнавшись про існування дитячої художньої школи, самі приходять до неї, приносять багато робіт (малюнки, різьблення по дереву, ліпка, вишивка, дизайн тощо). Їхні радні нічого про це не знають. У таких випадках запрошують батьків до школи і переконують їх у тому, що їхнього сина чи доньку треба обов‘язково вчити образотворчого мистецтва.

Четверта група — діти, які не хотіли навчатися в художній школі. Батьки були згідні з ними. Таких учнів зараховували для того, щоб довести: дитячі художні школи можна приймати всіх дітей, навіть тих, які байдуже ставляться до образотворчої діяльності.

У нас до дитячої художньої школи приймаються діти 10−12 років. Термін навчання — 4 роки. У школі можуть бути організовані 5 класи — професійної орієнтації (на самоокупності). Усі класи художньої школи з 4-річним терміном навчання є старшими. У класи професійної орієнтації приймаються учні, які мають професійні здібності, бажання продовжувати навчання у художніх закладах вищого рівня. Завданням класів професійної орієнтації є:

цілеспрямована підготовка учнів у художні училища, коледжі, інститути тощо,.

підготовка до роботи в установах та підприємствах, які потребують фахівців відповідної художньої освіти.

Учні, які успішно закінчили заняття основного курсу (1−4 класи), отримують свідоцтво про закінчення школи, які закінчили класи професійної орієнтації отримують свідоцтво про закінчення класу. У школі за рішенням адміністрації можуть бути організовані підготовчі групи на основі самоокупності з терміном навчання від 1 до 4 років. Кількість осіб у класі - 8−12, у малочислених населених пунктах 6−10 осіб. Склад групи у 5 класі (професійної орієнтації) — 5−8 осіб.

Предмет за вибором, визначається адміністрацією школи, враховуючи позиції ради, затверджується до початку учбового року. Перелік предметів та кількості годин у класах професійної орієнтації та підготовчих групах також визначається адміністрацією школи.

Навчальна практика проводиться на папері 2 тижні протягом року.

Початок навчального року в дитячій художній школі - 1 вересня. Заняття з учнями проводяться 3−4 рази на тиждень, залежно від місцевих, залежно від місцевих умов від 3 до 5 годин на день. Канікули проводяться в терміни встановлені у загальноосвітній школі.

Поточний перегляд навчальних робіт по підсумках кожного півріччя, підсумковий перегляд проводиться по у кінці навчального року та екзаменаційний перегляд по підсумках 4 (5) класів.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей, зумовлений дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва.

Керування художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, раціональних особливостей і традицій, останнє зумовлює звертання до глибоких коренів народної творчості, проникнених національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів мистецтва.

Залучення учнів до розуміння змісту та сукупності мистецтва повинна здійснюватись шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності та співпереживання.

Художній образ — це основа, на якій базується художньо-образне сприйняття мистецтва і власна художня діяльність.

Ефективність занять мистецтвом істотно залежить зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості.

Образотворча діяльність залежить від загального розвитку, від вікових особливостей та від навколишнього середовища.

Перед жителями Карпат природа постає в усій її неповторній красі. Пори року змінюють чарівне вбрання гір, то оновлюючи його яскравою зеленню весни, то вистеляючи гарячим осіннім золотом листя, то обсипаючи сріблом снігу. Природа, з якою наче злилося наше життя, наділила його відчуттям краси, прагненням робити свої творіння яскравими й радісними. Учитель дитячої художньої школи має допомогти дітям відчути це у навколишньому: в архітектурі, в національному одязі, в побутовому інтер‘єрі.

Особливе значення для розвитку творчого мислення має відвідування художніх музеїв, творчих майстерень художників, виставок дитячої творчості, перегляд кінофільмів про видатних митців.

Взагалі дитяча фантазія і уява випереджає можливості та навички графічної передачі навколишнього світу. Якщо залишити дитину що в неї намальовано, то можна почути значно більше, ніж це передано в картинці. Дитина доповнює останнє свою фантазією.

Малювання є один із перших засобів вираження на папері думок, уяви, фантазії, отже при перших дитячих спробах не можна осуджувати певні недоліки.

Малювання з пам‘яті зобов‘язує творчо мислити, розвиває уяву, збуджує інтерес до образотворчої діяльності, тому на всіх етапах навчання воно повинно займати основне місце.

Успіх навчання образотворчої діяльності кожного учня залежить від того, з яким настроєм він приступив до роботи, охоче її виконує, чи ні, як закінчує. Якщо дитина задоволена результатами своєї праці - це перший успіх педагога.

Оцінюючи роботи учня, слід враховувати його можливості. Не можна ні звинувачувати його можливості, ні занижувати його оцінку. Вона повинна бути засобом мобілізації творчих сил кожного хлопчика і дівчинки.

Необережна і необдумана критика дитини призводить до того, що учень втрачає віру в свої сили, починає пропускати заняття, вчиться без інтересу, замикається в собі.

У такій ситуації педагогу є над чим замислитись. Він повинен знайти форму допомоги, яка не підриваючи гідності виховання, сприяла б його творчій активності.

Одним з ефективних засобів естетичного впливу на дитину є виставки дитячих малюнків.

Організація виставки в класі мобілізує і згуртовує дитячий колектив, а вчителю дає можливість пізнати краще учнів свого класу. Виставки мають і пізнавальне і виховне значення як для тих дітей, які беруть участь в експозиції, так і тих дітей, які лиш оглядають її. Учням, які готують малюнки для виставки вся підготовча робота приносить радість творення, а далі - радість бути відміченим, знати, що твою роботу оцінюють, приділяють їй увагу.

Велике значення має виставка дитячих робіт і для батьків, які бачать, що малювання трактують, як і всі інші предмети і тоді починають розуміти, що малювання — один з засобі всебічного розвитку дитини.

В умовах школи можна організувати виставки програмних малюнків і позакласних робіт. З програмних малюнків найкраще влаштовувати виставку в кінці півріччя чи року, бо за той час назбирається достатня кількість робіт (потрібно, щоб на виставці були різноманітні за тематикою роботи).

Позашкільні роботи найкраще готувати на якусь тему, або до якоїсь дати.

До виставки треба підготувати дітей, сказати, коли буде виставка і на яку тему. Провести декілька позакласних занять, на кожному з них дати завдання дітям виконати малюнок на певну тему.

Малюнки виконані на заняттях учитель зберігає в папці. Безпосередньо перед виставкою він разом з дітьми відбирає кращі з них та оформлює їх: кожен малюнок треба рівно обрізати і якщо він якісний — наклеїти на темний картон, ат темні малюнки — на ясний. Цим забезпечується краще виділення малюнка на контрастному фоні. На задній стороні наклеюємо петельку з ниточки для вигідного монтування виставки.

Кожна робота повинна бути підписана так, щоб указувався автор, назва картинки і техніка.

Підписи з позначенням автора треба виконувати на невеликих прямокутниках паперу — етикетках, які не повинні заважати сприймати малюнок. До відкриття виставки слід підготуватися, намалювати запрошення і підписати батькам, вчителям.

Якщо виставка буде в окремому приміщенні, то на дверях приміщення слід прив‘язати червону стрічку, а гостей та учнів зібрати перед кімнатою. Один учень повинен виголосити коротеньке «вступне слово» і попросити директора школи її розрізати, а тоді запросити всіх о кімнати.

Якщо в школі є паралельні класи, то можна домовитися про влаштування виставки спільними силами. Інколи корисно об‘єднувати для цієї мети всі чотири класи. Виставка повинна постояти 2−3 тижні, щоб діти добре познайомилася з нею.

Важливу роль у становленні творчої манери учня відіграють різноманітні художні матеріали. У художній школі використовують матеріали, за допомогою яких дитина має можливість на папері передати свої почуття.

2.3. Навчальний план.

дитячої художньої школи.

Термін навчання — 4 роки.

№.

Назва предметів.

К-сть годин на тиждень.

К-сть учбових тижнів.

Усього годин на групу.

Іспити (перегляди).

1.

2.

3.

4.

1.

Композиція.

3.

3.

3.

3.

34.

408.

2.

Рисунок.

3.

3.

4.

4.

34.

476.

3.

Живопис.

3.

3.

3.

3.

34.

408.

4.

Скульптура.

2.

2.

1.

1.

34.

204.

5.

Історія мистецтв.

1.

1.

1.

1.

34.

136.

6.

Предмет за вибором.

1.

1.

1.

1.

34.

136.

Всього:

13.

13.

13.

13.

34.

1768.

Навчальна практика (2 тижні на групу — 48 годин).

В процесі навчання рисунку вирішуються завдання початкового формування особистості, емоційно-оцінюючого захопленого відношення до життя, мистецтва, художнього осмислення природи, людей, оточуючої дійсності. З цією ціллю художній розвиток учнів формується шляхом пізнання складових мистецтва:

змісту — заради чого створюється твір,.

мови — завдяки чому виражається зміст,.

мистецтва — як здатності створювати, відкривати невідоме.

Ці головні завдання здійснюються в тісному взаємозв‘язку з навчанням основам образотворчої грамоти на рівнях співвідношення в 1-му класі і з наступним розширенням об‘єму знань і умінь.

Одночасно формується уявлення дітей про взаємодію різних форм мистецтва з життям і між собою, вивчаються особливості їх мови і функцій в історичній послідовності - як теоретично (в формі бесід), так і практично (через особисте естетичне усвідомлення взаємовідношення минулого і майбутнього).

На відміну від традиційної системи побудови навчальних предметів від окремого до загального, коли окремі елементи мови (форма, колір, пропорції) вираховуються, виступають окремо від змісту, утворюючи лиш професійну основу. В даній програмі береться за основу дидактичної системи теорія спілкування, де всі запитання вирішуються в зворотній послідовності - від загального до окремого.

Навчальна програма по рисунку пропонує розвиток образного мислення навчального від інтуїтивного самовираження до аналітично-чуттєвого сприйняття життєвих, з одночасним вивченням виразних і технічних графіки. Запропонована система роботи з дітьми сприяє не звичайному наповненню технічного багажу, а формуванню художньо-образного мислення, художнього смаку.

Дитяче мистецтво (при уважному підході до глядацького сприйняття молодших учнів) послідовно переводиться на образотворчий матеріал з максимальним використанням можливостей, закладених в нім. Тут реалізується особисте відношення автора, відповідно вибираються образотворчі засоби визначається творче начало в малюванні.

Програма передбачає паралельне вивчення виразних засобів ілюзорно — повітряного і умовно-плоского зображення. Учні пізнають, що образотворче мистецтво живе і розвивається по цих двох шляхах. Два способи відображення дійсності, дві специфічні тенденції що, то виступають раз окремо і самостійно, то, змінюються, ограни чують свою специфічність.

Послідовність в темах і завданнях методично основана і її потрібно зберігати, особливо в молодших класах.

Міжпредметні зв‘язки здійснюються через вивчення способів відбору виразних засобів в рисунку, що підводить навчаючих до освоєння мови графіки і вказання шляху пошуків засобів рисунку в різних видах композиції.

Рисунок в перші ва роки навчання основується на спостерігаючій перспективі. Діти відображують перспективні скорочення на основі спостережень і порівнянь. Учитель уважно підштовхує їх в цьому напрямі.

На уроках з історії мистецтва проводяться бесіди про образотворче мистецтво як засіб естетичного виховання бесіди про мистецтво той вид роботи, який допомагає формувати ідейно-моральну постанову учня, вміння бачити і розуміти прекрасне, формувати естетичний смак. Бесіди про мистецтво дають людям можливість емоційно переживати бачене і давати йому свою оцінку позитивну чи негативну.

Значення бесід про мистецтво дуже велике, воно заключає в собі як освітні так і виховні цілі. Знайомлячись з картинами учень у першу чергу вивчає і пізнає світ картинки, а він завжди дає певну навчальну інформацію, історичні факти, життя дітей і дорослих в минулому і в наш час, опис природи, її явищ, образи людей які жили колись чи живуть тепер.

Крім цього учні довідуються про художників, авторів даних картин, епоху в якій вони жили і творили.

Отже на уроках з історії мистецтва діти збагачують свої знання не тільки з історії мистецтва, а і з інших дисциплін, таких як історія, географія, природознавство, література, суспільствознавство та інші.

А також уроки з історії мистецтва мають виховне значення. У часі розгляду та аналізу творів мистецтва у дітей виникає певний емоційний стан, переживання, від якого розвиваються і певні почуття: любові до рідного краю, радості, гордість за героїчне минуле свого народу, ненависті до експлуататорів і поневолювачів.

Споглядання творів мистецтва викликає певну естетичну насолоду, дає радість, задоволення, розвиває почуття краси, підвищує художню культуру. Часто на уроках показують зразки, фото чи репродукції різних творів живопису, скульптури, архітектури, графіки та декоративного мистецтва. Це дуже сприяє виробленню естетичного смаку учнів. Найчастіше ми маємо можливість обговорювати та аналізувати твори живопису. Картини, особливо ті, що зображують природу, викликають в учнів велике задоволення. Справді, сила естетичного впливу на людину — велика. Учні самі не збагнувши цього піддаються впливу мистецтва, яке діє на них двома джерелами: художнім словом і живописним образом тобто формою, кольором.

На уроках ліпки (скульптура) емоційні переживання викликає скульптура, хоча вона переважно позбавлена барвистості. Зате більше діє формою, лінією, фактурою.

Великий естетичний вплив мають твори декоративного мистецтва. Краса вишивкових узорів, візерунки різьби, барвистість народного розпису, філігранна техніка писанкових орнаментів — невичерпне джерело насолоди.

Аналізуючи твори декоративного мистецтва в першу чергу визначає вид і техніку роботи, підкусюємо зміст орнаментації.

Естетичне сприйняття дійсності передбачає і художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об‘єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини.

2.4. Історія виникнення та функціонування художньої школи в м. Коломиї .

В кожному місті існують художні школи, студії, школи мистецтв, які спрямовані на формування у дітей естетичного світосприйняття і розвитку художніх задатків.

10 грудня 1974 року в м. Коломия була відкрита перша і єдина художня школа.

Сам задум про відкриття художньої школи зводився на багато раніше. В місті проводилися персональні виставки на яких люди спільно обговорювали різні творчі питання одним з питань було створення спеціальної школи, яка надавала б, обдарованим дітям, можливість розвивати свої здібності. Адже на той час існували музичні, спортивні школи, а чому б не відкрити на тих правах художню школу. Одним із засновників школи, а також директором, був Лобурак. Велику підтримку у відкритті школи надав Козлов С.І., а також Ісуда із обласного управління культури, тепер головний спеціаліст культури.

18 грудня відбулися перші вступні екзамени, які проводилися в майстернях, провідних на той час художників, в робочій атмосфері, серед незакінчених полотен авторів.

Давали екзамени по рисунку, живопису, композиції.

В перший клас прийняли 35 учнів, віком від 10−12 років. Через пів року після вступних іспитів виділили приміщення і діти розпочали навчання.

Першими вчителями були провідні художники міста такі як: Соган, Гулик Іван, Коваленко, Боднарук, Миханько.

В художній школі викладалось 5 предметів — живопис, рисунок, історія мистецтв, скульптура, композиція.

Оплата за навчання на той час була мізерна 5 карбованців тепер вона зросла до 12 гривень.

Після 10 років існування школи потрібно було шукати нове приміщення. Завдяки директору виділили нове приміщення, в якому школа розміщується і на даний час. В цьому будинку мав бути розміщений музей міста.

Керівництво школою здійснює директор Лобурак. Працюють вчителі: Ласійчук, Боднарук, Захарчук, всього нараховується 6-ть викладачів.

На даний час школу фінансують на 50%.

В художній школі навчається 107 дітей, існує 11 груп. Щорічно в класи набирають 8−10 учнів. Декілька років тому існувала підготовча група, на даний час вона працює на самоокупності, учні самі сплачують вчителеві заробітну плату. Кожного навчального року приймається 2−3 групи.

ВИСНОВОК.

Цілком природно, що питання змісту і напряму виховання молоді засобами образотворчого мистецтва набирає величезне значення.

Багато передових митців звертаються до скарбниці народного мистецтва, запозичуючи і розвиваючи кращі надбання народу, надаючи їм нового змісту.

Навчання в художніх школах не мислиме без знайомства з чудовими зразками народного мистецтва, які сприяють естетичному вихованню дітей.

Думки часу, епохи, найважливіші події сучасності, обов’язково знаходять своє відображення в дитячому малюнку. Допитливе дитяче око проникає в багатогранне і цікаве життя і передає його в своїх малюнках з несподіваною своєрідністю і гордістю.

Заняття в художніх школах прищеплюють любов до рідного краю, його народу і народного мистецтва, знайомить дітей з мистецтвом графіки, живопису та культури, поглиблюють та розширюють загальний культурний рівень дітей.

Дехто з педагогів та художників дотримуються помилкової думки, ніби вміння малювання дано не кожному, що цю здібність дано природою небагатьом, окремим «талантам».

Дійсно, можна зустріти дітей, малюнки яких вражають своєю виразністю, влучністю, точною характеристикою, цікавими зображеннями людей та тварин. Але найкращі задатки можуть згаснути без зацікавленості, а дуже посередні здібності можна розвинути до майстерності.

Ключем до успішного навчання в художніх школах є розуміння психології дитини певного віку, врахування її загального розвитку та характеру відображення.

В нашій країні проводяться виставки образотворчого мистецтва дітей, які привертають увагу тисяч відвідувачів, художників і всіх, хто і захоплюється дитячим мистецтвом.

Чим же так захоплюють малюнки дітей? Тим, що в них яскравість і свіжість вражень, несподівана сміливість, експресія, комічна наївність та наївна переконаність. Тим, що в них проявляються ті якості, які інколи з роками губляться у людей: здатність розділити, дивуватись, завидна спостережливість та ілюзія.

Допитливе дитяче око проникає в навколишнє середовище і цікаве життя, помічає те, на що дорослі звичайно не звертають увагу.

Завдання художньої школи помічати найперші прояви дитячої творчості, з повагою до неї ставитися і помічати шляхи до систематичного поступового руху, який повинен забезпечувати успішний розвиток творчих прагнень дитини.

Для дитини малюнок є виявленням її емоційного ставлення до оточення.

Вчитель художньої школи повинен розкривати очі дитини на красу світу, а не намагатися зробити малюнок красивішим. Малювання є одним з найперших проявів образного вираження думки, уяви дитини.

ЛІТЕРАТУРА.

Кабши І.Ю. Розвиток художніх здібностей молодшого шкільного віку.

// Радянська школа. — 1981 — № 3-с. 18−22.

Легенський Ю.Г. Від ремесла до творчості // Час — 1990 — № 5 — с. 38−50.

Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі // Радянська школа — 1979 — № 10 — с. 19−30.

Програма середньої загальноосвітньої школи 1−3 ступенів // Освіта, 1991.

Концепція національної школи про позашкільні навчальні заклади.