Про наукові теорії, їх класифікацію та основні методи побудови

Про наукові теорії, їх класифікацію та основні методи побудови.

Наукове знання можна розглядати як складну систему з дуже розгалуженою ієрархією структурних рівнів: локальне знання, що у будь-якій науковій області співвідносяться з теорією; знання, що складають ту чи іншу наукову область; знання, що подають усю науку.

У такому контексті наукова теорія є визначеною системою понять та суджень, які відображають суттєві та закономірні внутрішні зв’язки тієї чи іншої предметної області дійсності. Вона пояснює предметні факти з єдиного погляду, приводячи їх до стрункої системи узагальнюючого знання.

Теорія — то найповніша і внутрішньо незаперечна система знань, яка дещо відрізняється від інших форм знання — моделей, аналогій гіпотез, тощо, перш за все, своєю логічною впорядкованістю взаємодій включених до її складу елементів знання; по-друге, своїми гносеологічними функціями; по-третє, тим, що теорія сама містить поняття, моделі, аналогії, гіпотези, тощо.

Розгорнуту і детальну класифікацію теорій, шляхи та методи їх побудови можна знайти, в роботах [1, 2]. Зокрема, залежно від обговорюваних питаннь теорії можуть бути поділені на детерміністські і стохастичні; феноменологічні і динамічні; загальні і часткові; фундаментальні і фрагментарні, тощо. Але найзагальнішим є поділ теорій на два класи: емпіричні та теоретичні.

Поділ за загальним принципом має важливе значення для визначення структури теорії. Так в математичних теоріях структури виражені чіткіше, ніж в емпіричних, а в емпіричних вони багатші, бо містять більше елементів, ніж математичні. Однак такий поділ не пов’язаний з іерархічною впорядкованістю і тому його доповнюють ієрархічною ознакою (за ступенем розвиненості теорії).

Математичні теорії широко використовують кількісну мову і містять моделі для опису і пояснення відповідного емпіричного матеріалу. До них відносяться більшість теорій у фізиці, хімії, технічних дисциплінах, вони починають проникати в біологію, лінгвістику, економічні та інші науки. За структурними особливостями ці теорії називають ще дедуктивними (побудовані за дедуктивними методами).

Емпірична теорія, яка піддана «дедуктивізації» (логічній реконструкції) і має емпіричну інтерпретацію, називається гіпотетико-дедуктивною теорією.

Л.Б.Баженов [1] вказує, що гіпотетико-дедуктивний метод, або метод сходження від абстрактного до конкретного, є загальним методом побудови наукової теорії в розвинених наукових дисциплінах, який має при використанні, зокрема в фізиці, дві різновидності: метод принципів і метод гіпотез. «Із розглядом питання про роль методу принципів і методу гіпотез тісно пов’язана проблема феноменологічних (описових) і динамічних (пояснювальних) теорій.

Під феноменологічною теорією розуміють таке формулювання закономірностей в області спостережувальних явищ, в яких не робиться спроба звести описові зв’язки до загальних законів природи, які лежать в їх ній основі і через які вони могли б бути зрозумілими" [4].

Сучасній науці відомі також різні індуктивні теорії, які характерні емпіричним наукам. Вони діляються на описові та математизовані.

Висновок називають індуктивним, якщо він напрямлений від сингулярних висловлювань типу звітів про результати спостережень або експериментів до універсальних висловлювань типу гіпотез або теорій. Питання про виправданість індукційних висновків, або інакше кажучи, про ті умови, при яких такі висновки виправдані, відоме під назвою «проблема індукції».

Описові теорії містять терміни, що означають об'єкти відповідповідних предметних областей, їхні властивості і відношення.

Математизовані індуктивні теорії відрізняються тим, що в них широко застосовуються математичні методи і будуються математичні моделі об'єктів, що вивчаються.

Детальний аналіз теорій, бачення їх еврістичних та логічних функцій, а також приклади застосування в різних предметних областях, можна знайти, зокрема, в роботі [2].