Поняття і ознаки правової держави

Поняття і ознаки правової держави

Виникнення ідеї правової держави та її поняття.

Уявлення про державу як про організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися уже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави заговорили українською у «язувалися пошуки более досконалих й справедливих форм життя. Мислителі античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв «язки й взаємодії між правом й державною владою, що забезпечували б гармонічне функціонування суспільства. Вчені давнини вважали, що найбільш розумна й справедлива лише та політична форма спільного життя у якій закон обов «язковий як для громадян, то й для самої держави.

Державна влада, що визнає право, й одночасно обмежена їм, на думку стародавніх мислителів вважалася справедливою державністю. «Там, де відсутня влада закону, — писавши Аристотель, — немає місця й якійсь формі державного ладу». Цицерон мовивши про державу як про «справу народу», як про правове спілкування й «загальний правопорядок». Державно-правові ідеї і інститути Древньої Греції й Риму зробили помітний вплив на становлення й розвиток более пізніх прогресивних вчень про правову державу.

У період розпаду феодалізму ідеї правової державності виклали прогресивні мислителі того години М. Макіавеллі й Ж.Боден. У своїй теорії Макіавеллі зробив спробу накидати контури ідеальної держави, що щонайкраще відповідає потребам свого години. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном й забезпечення безпеки для шкірного. Боден визначав державу як правове керування багатьма сімействами й тім, що їм належить.

У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок внесли прогресивні мислителі Г. Гроций, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Д. Локк, Ш. Монтеск «є, Д. Дідро, П. Гольбах, Т. Джефферсон й інші.

Гроций був першим видатним теоретиком школи природного права. Ціллю держави він вважав охорону приватної власності за допомогою таких правовстановлень, що забезпечували б кожній людині вільне користування своїм надбанням за згодою всіх.

Спіноза одним з перших давши теоретичне обгрунтування демократичної держави, що, будучи обмежена законами, забезпечує дійсна права й свободи громадян. Він підтверджував, що держава могутня лише тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не лише цілість життя, але й й задоволення його інтересів, й застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на власність, безпечу, честь, свободу і інші блага підданних.

Гоббс розробив ряд прогресивних положень про панування права в громадському житті. До них відносяться, наприклад, обгрунтування формальної рівності перед законом, непорушність договорів.

Локк також мовивши про панування закону, як забезпечуючого природні, невідчужувані права власності, індивідуальної свободи й рівності.

Монтеск «є пояснював установлення правової державності необхідністю свободи в цивільному товаристві. «Свобода є право робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити ті, що забороняється законами, то нього не було б бі свободи, тому що теж саме могли б робити і інші громадяни». Таким чином, політична свобода в Монтеск «є означає встановлення законності й безпеки.

Значний внесок у розробку основних елементів правової державності в цей період внесли Вольтер, Гельвецій, Руссо, Кант, Пейн й інші значні мислителі.

Кант обгрунтував й детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в якій займає людина. Верховенство народу через верховенство Конституції, що виражає його волю, обумовлює свободу, рівність й незалежність всіх громадян у державі, що виступає як «про «єднання множини людей, підпорядкованих правовим законам».

Філософська концепція правової держави по Канту зробила значний вплив на подальший розвиток політико-правової думи й практику державно-правового будівництва.

Мислителі Західної Європи вдосконалювали елементи теорії із позицій свого години й досвіду минулого. Якщо відвернутися від суб «єктивних оцінок, то більшість авторів сходилися в думці, що правовою можна вважати лише ті державу, де законодавець також відповідальний перед законом, як й громадянин.

Після жовтневої революції ідея правової держави був замінена вимогами революційної правосвідомості, а пізніше цілком виключена із дійсності.

Останнім годиною у результаті реформ знову усі заговорили про правову державу. Це знайшло свій відбиток у ст. 1 Конституції, де говоритися, що «Україна є демократична, правова держава… «.

А, щоб зрозуміти глибинну суть правової держави, недостатньо обмежитися набором хоча й важливих, але й усе ж зовнішніх характеристик (обмеженість держави правом, поділ влади, наявність конституції), визначеною системою принципів, інститутів й норм. Суть правової держави над дотриманні законів, то й над статку законодавчих актів, — й ті і інше є ознаки не правової, а поліцейської держави. Суть держави правової - саме в характері законів, їхній відповідності правовій природі промов, спрямованості на забезпечення суверенітету особистості. Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до процвітання держави, а вільна власність є основною умовою блиску його.

У найбільш розвинутому буржуазно-демократичному виді концепція правової держави є соціальною цінністю всього людства, вдалим сполученням загальнолюдських й класових інтересів. У основі правової держави, по-перше, винна лежати правова економіка, а чи не командно-казармена, приречена на деградацію через відсутність внутрішніх стимулів до роботи. А, по-друге, основою правового ладу служити розвинуте цивільне сус-пільство. Цивільне сус-пільство — система економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних й інших відношень індивідів, вільно і добровільно про «єднаних в спілки, асоціації, корпорації для задоволення своїх духовних й матеріальних потреб й інтересів. Воно будується на принципі самоврядності, захищено традиціями, звичаями, моральними нормами й правом втручання держави. Держава — лише форма суспільства. У антиправовій (тоталітарній, моновладній) державі особистість, сус-пільство й народ протипоставлені державі як політичному апарату влади, відчужені від нього. Там немає громадян, є піддані. Цивільне сус-пільство припускає наявність численних незалежних спілок, інститутів й організацій, що служать бар «єром проти монополізму й зазіхань державних органів. Поняття цивільного суспільства має на увазі не лише «цівільність », відомий ступінь політичної свободи, але й й «буржуазність », тобто економічну незалежність людини, можливість одержати прибуток не із рук держави.

Розгортання всього комплексу інститутів держави в демократичному суспільстві усуває домінування політичної влади, усуває чи різко обмежує прояви її негативних сторін. Серед великого комплексу інститутів, характерних для розвиненої держави в умовах демократії, необхідно зазначити, зокрема, на такі: мандат народу на здійснення влади, насамперед шляхом формування представницьких органів, що виконують законодавчі й контрольні функції; наявність муніципального самоврядування; підпорядкованість всіх підрозділів влади закону; незалежне й сильне правосуддя; наявність державної влади в окремих блоках, включаючи виконавчу уладові.

У основі правової економіки лежить принцип «від шкірного по спроможностях — кожному по роботи. Це соціально-правовий масштаб міри регулювання роботи й споживання. Щоб відновити правові принципи в економіці, варто відродити ряд свобод: 1) відчинити простір всім видам власності; 2) замінити адміністративні накази договорами, заснованими на рівності сторін, 3) зробити чільний принцип «дозволене усе, що не заборонено », 4) забезпечити еквівалентний характер обміну, 5) затвердити рівноправність й сумлінність у виборі партнера, 6) не обмежувати ініціативу й підприємливість. Правова економіка й цивільне сус-пільство — перехід від розподільного суспільства до ринкового — це глибинні, сутнісні передумови формування правової держави.

Правова держава — це держава, що обслуговує потреби цивільного суспільства й правової економіки, призначення якого — забезпечити свободу й добробут. Вона підконтрольна цивільному суспільству й будується на еквівалентності обмінюванних благ, на фактичному співвідношенні суспільного попиту й пропозиції, відповідальна за правопорядок, що гарантує людині свободу й безпечу, бо духовним фундаментом його є визнання прав людини.

Правова держава — це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність всіх перед законом й незалежним судом, де признаються й гарантуються права й свободи людини й де основою організації державної влади покладений принцип поділів законодавчої, виконавчої й судової влади.

Сучасна правова держава — це демократична держава, у якій забезпечуються права й свободи, доля народу в здійсненні влади (безпосередньо чи через представників). Це припускає високий рівень правової й політичної культури, розвинуте цивільне сус-пільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати й пропагувати свої подивися й переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні й функціонуванні політичних партій, суспільних про «єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси й т.п.

Отже, кажучи простими словами, правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона й захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів.