Розрахунки підприємств

Розрахунки підприємств

Ключові слова та поняття: поточні витрати, собівартість, операційні, виробнича собівартість, адміністративні, валові витрати, витрати збуту, витрати обігу, постійні, перемінні витрати, чисті, додаткові, явні, неявні витрати обігу, рівень витрат обігу, планування витрат обігу.

Одним із найважливіших показників, які впливають на фінансовий стан підприємств, є їхні поточні витрати.

За економічною сутністю, поточні витрати підприємств становлять собою витрати живого та упредметненої праці на здійснення поточної виробничої та інших видів господарчої діяльності. За натурально-речовим складом — це спожита частина матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

В залежності від напрямку діяльності в складі поточних витрат виділяють:

— собівартість зробленої продукції;

— собівартість робіт (послуг) виробничого характеру, відпущених «на сторону » ;

— витрати обігу (видатки по збуту);

— адміністративні витрати;

— інші операційні витрати, які не зв «язані з основною діяльністю;

— інші, які не увійшли до попередніх видів, витрати.

На початку 90-х років для характеристики собівартості використовували такі показники:

— цехова собівартість, яка виражала витрати на виробництво в межах цеху (ділянки);

— виробнича (фабрично-заводська), в яку, крім цехової собівартості, включалися загально виробничі витрати на утримання заводоуправління;

— повна (комерційна), до якої, крім виробничої собівартості, включалися позавиробничі витрати, тобто витрати на реалізацію продукції, некомерційну діяльність, на утримання служб маркетингу, відрахування на наукові дослідження галузевого та виробничого значення.

Далі, починаючи з 1996 року, основним документом з формування собівартості було Типове положення з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Аналогічного призначення діяло типове положення для сільськогосподарських підприємств, будівельних, науково-дослідних та конструкторських робіт.

В торгівлі поточні витрати підприємств завжди називали витрати обігу — це виражені в грошовій формі витрати на доведення товарів від виробника до споживача (витрати на оплату праці, транспортування товарів, утримування основних фондів, оплату послуг інших підприємств та ін.).

Сума та склад витрат обігу визначаються Типовим положенням у складі витрат обігу та порядку їх планування та розподілу в торгівельній діяльності [47].

При введенні у 1997 році нині діючого законодавства про оподаткування прибутку підприємств в господарській практиці України, з «явилось нове економічне поняття валові витрати.

У зв «язку з цим виникла необхідність розмежування традиційного поняття витрат від нового поняття валові витрати. Одночасно корисно звернути увагу на назву та трактування витрат у закордонній практиці. Усе сказане, стосовно до торгівлі, представлено на мал. 5.

Як помічено й Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств », валові витрати виробництва та обігу (ВВ) — це сума будь-яких витрат в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів, робіт або послуг для подальшого використання у своїй господарчій діяльності.

Утримування валових витрат відображено в додатках Ж, З, І, К, Л до декларації про прибутки підприємств.

Таким чином, валові витрати принципово відрізняються від витрат обігу тим, що до їх складу входить оплата товарів, сировини, матеріалів, вартість здобутих цінних паперів, об «єкту застави, балансова вартість основних фондів за змушеною їх зміною.

Разом с тим, до складу валових витрат входять всі витрати, які входять до витрат обігу (послуги транспорту, відсотки за кредит, витрати по оренді, витрати по оплаті праці та ін.).

Валові витрати незрівнянно більші витрат обігу. При цьому необхідно звернути увагу на амортизаційні відрахування. Як відомо, амортизаційні відрахування входять до витрат обігу, однак до складу валових витрат для цілей оподаткування сума амортизації основних фондів не входять.

В діючому Законі про оподаткування прибутку підприємств максимально відображенні особливості витрат підприємств з урахуванням їх виробничої спеціалізації, виділені господарські операції особливого виду, такі як товарообмінні операції, страхова діяльність, операції з розрахунками в іноземній валюті та ін. Строго регламентовані витрати, які йдуть у зменшення прибутку та не мають безпосереднього відношення до поточних витрат підприємства. Так, наприклад, регламентуються: добровільні відрахування до бюджету та неприбутковим підприємствам — не більше 4% оподаткованого прибутку; надання благодійної допомоги «чорнобильцям «— не більше 10% оподаткованого прибутку; на збільшення основних фондів — до 5% їх балансової вартості.

Нові правила формування собівартості продукції, робіт, послуг розроблені Держкомітетом промислової політики України у виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706 «Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку з застосуванням міжнародних стандартів «та затверджені наказом № 47 від 02.02.2001 р.

В основі нових методичних рекомендацій — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати ». За новими правилами, єдиним показником собівартості продукції, робіт, послуг є виробнича собівартість, виражена в грошовій формі. [15].

Виробнича собівартість промислової продукції, робіт, послуг — це вираженні в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Це один з основних економічних показників підприємства.

Склад виробничої собівартості продукції (робіт, послуг):

1. прямі матеріальні витрати;

2. прямі витрати на оплату праці;

3. інші прямі витрати;

4. загально виробничі витрати.

Прямими витратами називаються витрати, які можна віднести безпосередньо на конкретний виріб, конкретний вид продукції.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, які утворюють основу виробничої продукції, покупних напівфабрикатів та ін., які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об «єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим в виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесенні до конкретного об «єкта витрат.

До составу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесеними до конкретного об «єкта витрат (відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація та ін.).

До складу загальновиробничих витрат: витрати на керування виробництвом (оплата праці апарату правління цехами, ділянками, оплата службових відряджень, амортизація основних фондів загальновиробничого призначення), витрати на удосконалювання технології виробництва, охорону праці, контроль якості продукції.

Загальновиробничі витрати поділяються на перемінні та постійні витрати.

Крім виробничої собівартості у підприємств необхідно визначати собівартість реалізованої продукції, яка складається з:

— виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка реалізована впродовж звітного року;

— нерозподілених постійних загально виробничих витрат;

— наднормативних виробничих витрат.

За новими правилами, не всі витрати включаються в собівартість реалізованої продукції. Витрати з операційної діяльності, які не включаються в собівартість реалізованої продукції, підрозділяються на три групи:

— адміністративні витрати;

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

Перші з них спрямовані на обслуговування та керування підприємством. Раніше їх називали загальногосподарськими витратами.

Другі — включають витрати, пов «язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). Раніше їх називали поза-виробничими витратами.

В інші операційні витрати включають два види витрат:

— витрати, не пов «язані з виробничою діяльністю (пункти обміну валюти, утримування об «єктів соціально-культурного призначення та ін.);

— витрати, викликані безгосподарністю (штрафи, пеня, неустойка, безнадійна дебіторська заборгованість та ін.).

Введення нової методології списання витрат на собівартість продукції, робіт, послуг потребувало внесення змін до ціноутворення та розрахунок рентабельності виробництва продукції.

До рішення цих питань Мінфіном та Мінекономіки України промисловим підприємствам в управлінському обліку тимчасово можна керуватися такими положеннями:

Ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнанні адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток та податок на додану вартість.

Ц = ВС + Ва + Вз + П + ПДВ, де.

Ц — ціна;

ВС — виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

Ва — визнанні адміністративні витрати;

Вз — витрати на збут продукції;

П — сума прибутку;

ПДВ — сума податку на додану вартість.

Адміністративні витрати розподіляються на постійні та перемінні.

До перемінних адміністративних витрат відносяться витрати на обслуговування та керування підприємством, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні адміністративні витрати розподіляються на кожний об «єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат, витрат на переділ та ін.), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних адміністративних витрат відносяться витрати на обслуговування та керування підприємством, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Постійні адміністративні витрати розподіляються на кожний об «єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат, витрат на переділ та ін.) при нормальній потужності (аналогічно розподілу загально-виробничих витрат, приведеному в додатку 3 до теперішніх Методичних рекомендацій).

Понаднормативні адміністративні витрати та витрати в умовах незавантаженості виробничих потужностей та відсутності обсягів робіт відносяться на рахунок «Фінансові результати «в цілому по підприємству.

Витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції. У випадку неможливості такого віднесення, вони можуть розподілятися між окремими видами продукції, виходячи з ваги, обсягу або виробничої собівартості продукції.

Для визначення рентабельності виробництва продукції можна тимчасово керуватися формулою:

Р=П (ВС+Ва+Вз)х 100%.

Ррентабельність виробництва продукції;

П — сума прибутку (кредитове сальдо на рахунку 79 «Фінансові результати по виробництву відповідної продукції (робіт, послуг) » ;

ВС — виробнича собівартість продукції;

Ва — розподілені адміністративні витрати на даний вид продукції;

Вз — розподілені витрати на збут даного виду продукції.

Особливості поточних витрат в торгівлі. Для цілей обліку поточних витрат в торгівлі використовується також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати «та вимоги до складання обліку про фінансові результати.

В цих документах витрати обігу називаються операційними витратами, які складаються з трьох видів витрат:

 адміністративні витрати;

 витрати на збут, які включають витрати обігу без адміністративних та інших операційних витрат;

 інші операційні витрати.

Тобто особливість обліку цих витрат полягає в тому, що в операційні витрати не включається собівартість реалізованих товарів.

Разом с тим, керування витратами обігу не обмежується задачами їх обліку та контролю.

Комплексна система керування будується на трактуванні витрат обігу як складний економічний показник, як найважливіший якісний показник торгівельної діяльності, який прямо впливає на прибуток та рентабельність.

Глибоке вивчення природи, складу витрат обігу, факторів, які впливають на витрати обігу, дозволяє найбільш успішно ними керувати. Витрати обігу за своєю природою неоднорідні, тому їх класифікують за наступними ознаками:

1. Усі витрати обігу поділяються на дві групи: чисті і додаткові.

Чисті — витрати, пов «язані зі зміною форм вартості в процесі купівлі-продажу (облік, грошові, кредитні операції, реклама та ін.).

Додаткові — витрати по продовженню виробничих операцій у сфері обігу (транспортування, підробіток, фасування, збереження, упакування та ін.).

2. За економічними елементами витрат (п «ять елементів).

3. За статтями калькуляції (14−15 статей номенклатури).

4. За відношенням до технологічного (торговому) процесу: основні і накладні.

5. За складом: одноелементні і комплексні.

6. За способом віднесення на собівартість товару — прямі і непрямі.

7. За роллю в торговому процесі — виробничі і невиробничі.

8. За відношенням до товарообігу — умовно-постійні й умовно-перемінні.

9. За періодичністю виникнення: поточні, одноразові, декадні, позмінні, щоденні.

Можливі угрупування за іншими ознаками. Цікаве угруповання витрат обігу на явні і неявні. Явні витрати — це витрати, пов «язані з залученням різних ресурсів і відображенням них у бухгалтерському обліку, їх називають бухгалтерські витрати. Неявні витрати — це витрати упущених можливостей. Це ті платежі, які підприємство могло одержати (не втратити) при більш вигідному використанні своїх ресурсів як прибуток.

Сума явних і неявних витрат обігу складає економічні витрати.

Показники для оцінки та планування витрат обігу:

1. Сума витрат у грошовому вираженні (по підприємству, його структурним одиницям за місяць, квартал, рік) по кожній статті витрат, в цілому по всіх статтях номенклатури витрат обігу — ∑ВО.

2. Рівень витрат обігу (Уво) — процентне відношення суми витрат обігу до товарообігу:

Уво=∑ВОтоварообіг х 100%.

За цією формулою розраховується рівень втрат за кожною статтею ВО, та в цілому за сумою всіх статей.

3. Розмір зміни рівня витрат обігу — ∆ Уво.

∆ Уво = У во звіт — У во минулий.

4. Темп зміни рівня ВО = ∆ Уво/ Уво мін х 100%.

5. Відносна сума економії (перевитрати).

Відн ∑екон (перевитр) ВО=∆ Уво х Тот100%.

Або Відн ∑екон (перевитр) ВО= ∑ВО звіт -∑ ВО скор,.

∑ВО скор=ТотУВОминул100.

Де ∑ВО скор — сума витрат минулого року, перерахована на товарообіг звітного періоду.

Планування витрат обігу. Зміст плану відображено у табл. 14. Витрати обігу плануються в цілому по підприємству без виділення витрат на конкретні товари. Тобто, у практиці торгових підприємств відсутній облік, аналіз і планування витрат по товарних групах. Інформацію про витратоємкість окремих товарів можна отримати тільки в спеціальних наукових дослідженнях, а також, у підручнику М.І. Баканова «Економічний аналіз у торгівлі «.

План витрат обігу розробляється торгівельним підприємством самостійно та становить найважливіший розділ фінансового плану. Для розрахунку витрат обігу використовується наступна інформація:

— обсяг та структура товарообігу підприємства;

— виробнича програма;

— штатний розклад;

— показники розвитку матеріально-технічної бази підприємства;

— показники місцезнаходження постачальників;

— види транспорту, якими буде транспортуватися товар;

— тарифи, розцінки, оптові ціни за послуги та роботи, надана сума кредиту;

— інші розрахункові показники, які використовуються для внутрішньогосподарського планування;

— матеріали аналізу витрат обігу за передплановий період.

Основною задачею розрахунку витрат обігу на плановий період є визначення оптимального рівня витрат, при якому можливе нарощування обсягів продажу товарів та прибутку без зменшення високої якості обслуговування покупців.

При плануванні витрат обігу, як правило, використовуються наступні методи:

— метод техніко-економічних розрахунків;

— економіко-статистичний метод;

— економіко-математичного моделювання;

— програмно-цільовий.

Стаття 1. Витрати на перевезення.

Витрати на перевезення розраховуються за видами перевезень. Витрати на перевезення залізничним, водяним та повітряним транспортом планують залежно від умов поставки товарів, визначених під час укладання договорів постачання. Якщо в договорах визначені умови розрахунків «франко-постачальник », то транспортні витрати відносяться на рахунок торгового підприємства.

Сума витрат з перевезення вказаними видами транспорту (ВП) розраховується на основі планованого обсягу вантажообігу (ВО), середньої відстані перевезення (В), діючих тарифів на окремих видах транспорту (ТР) та розцінок за навантажувально-розвантажувальні (НрР) роботи та інші транспортні витрати (ПТР). Розрахунок суми витрат по перевезенням слід розраховувати за формулою:

ВП + ТФ х ГО х Р + НРр + ПТР,.

де ТФ — діючі тарифи на окремі види транспорту;

ВП — сума витрат по перевезенням;

ГО — вантажообіг в тоннах;

Р — середня відстань перевезення;

НРр — вартість навантажувально-розвантажувальних робіт;

ПТР — інші транспортні витрати.

Обсяг вантажообігу (обсяг завозу товарів на склади від іногородніх постачальників та вивозу товарів іногороднім покупцям) визначається в тоннах. Якщо в договорах поставки не вказана кількість поставки в тоннах, то розрахунок обсягу вантажообігу проводиться діленням загальної вартості товарів по поставці на середню вартість тонни товарів (який визначається по.

рахункам на вибір). Таким чином, витрати на перевезення залізницею, водяним, повітряним транспортом включають вартість перевезення; вартість навантажувально-розвантажувальних робіт на станціях, пристанях, аеропортах силами позаштатних робочих; вартість інших транспортних витрат (утримування власних під «їзних колій, подача вагонів, зберігання вантажів на станціях, пристанях та ін.).

Обсяг перевезення товарів автомобільним транспортом розраховується на весь вантажообіг за всіма різновидами доставки:

— по доставці на склади підприємства з залізничної станції, пристаней, аеропортів товарів, що поступають від іногородніх постачальників;

— по доставці на залізничні станції, пристані та в аеропорти товарів, що відвантажуються зі складів іногороднім покупцям;

— по доставці товарів з власних складів на склади покупців, в роздрібну мережу та населенню.

По кожному з різновидів доставки розраховується обсяг вантажообігу шляхом ділення кошторисної вартості товарів, що надходять, на середню вартість тонни цих товарів. Крім ваги товарів, в обсяг вантажообігу включається і вага тари, що визначається по маркіруванню або рахунковим шляхом. Даний вантажообіг називають фізичним. Для розрахунку витрат на перевезення автомобільним транспортом враховується транспортний вантажообіг, який є рівним фізичному, з урахуванням повторних перевезень.

Планова сума витрат на перевезення автотранспортом розраховується на основі даних обсягу транспортного вантажообігу, відстані перевезення, класу вантажу, типу автомобіля та тарифів на перевезення автотранспортом.

До обсягу витрат на перевезення товарів автотранспортом додаються витрати на оплату навантажувально-розвантажувальних робіт за розцінками за тонну ваги, а також витрати на експедиційні операції, якщо це передбачено угодами.

При централізованій доставці товарів витрати на перевезення визначаються шляхом множення вартості товарів, що перевозяться, за кожним асортиментом на величину ставки перевезення, завантаження та розвантаження, встановлену в договорах.

Для доставки дрібних партій товарів, як правило, використовується сучасний автотранспорт. Погодинні тарифи встанов;

лені за одну машино-годину. Сума витрат на такі перевезення визначаються на основі даних про кількість машин, що використовуються, кількість часів роботи та тарифи.

В тих випадках, коли підприємство має власний транспорт для перевезення товарів, планується собівартість перевезень.

В собівартість перевезень включаються наступні витрати:

— вартість пально-мастильних матеріалів та інших матеріалів і предметів для належної експлуатації транспортних засобів;

— плата за обслуговування транспортних засобів сторонніми підприємствами;

— збори за проходження технічного огляду;

— витрати на оплату праці водіїв, механіків та інших транспортних робітників;

— нарахування на заробітну плату;

— амортизація транспортних засобів, приміщень, гаражів, їх обладнання та ін.;

— витрати на поточний ремонт;

— поточні витрати на утримування приміщень, гаражів, їх обладнання;

— витрати на утримування коней;

— знос малоцінних та швидкопсувних предметів;

— інші витрати, пов «язані з експлуатацією власного автогужового транспорту.

Стаття 2. Витрати на оплату праці.

В даній статті враховуються витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати штатних та позаштатних робітників.

Через це планова сума витрат буде включати витрати на оплату праці штатних робітників та витрати на оплату праці позаштатних робітників.

Витрати на оплату праці штатних робітників розраховуються, виходячи зі штатної чисельності робітників та посадкових окладів, надбавок, доплат у відповідності з прийнятим в підприємстві положенням про оплату праці.

Методи розрахунку фонду оплати праці показані в розділі «Трудові ресурси » .

Стаття 3. Витрати на оренду та утримування основних фондів.

До складу витрат за даною статтею включаються наступні групи:

— витрати на оренду поміщень, обладнання та інвентар. Розраховуються, виходячи з орендованої площі або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбачених в договорах по підприємствах, які знаходяться в комунальній власності. Орендна плата у витрати включається за ставками, які встановлюються міськими органами державної влади;

— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, каналізацію та ін.

Розрахунок витрат на опалення здійснюється, виходячи з площі опалювальних приміщень, видів палива та його вартості, тривалості опалювального сезону та норм витрачання палива, а у випадку надходження тепла від ТЕЦ — із затверджених розцінок на пар та гарячу воду та кількості використаної теплової енергії.

Витрати на освітлення розраховуються, виходячи з кількості необхідної енергії та діючих тарифів. Необхідна планова кількість електроенергії в кВт-г розраховується залежно від кількості освітлювальних точок відповідно до норм освітлення за 1 м² площі, від кількості та потужності електроприладів, двигунів та інших машин, які споживають енергію.

Витрати на водопостачання та інші комунальні послуги розраховуються, виходячи з кількості необхідної води, обсягів послуг та діючих тарифів.

Витрати на вивіз сміття та відходів, утримання в чистоті приміщень та території розраховуються, виходячи з обсягу послуг та діючих тарифів. Сюди ж включаються:

— витрати на придбання предметів та засобів догляду за приміщеннями в обсязі їх вартості;

— витрати на протипожежні засоби, які розраховуються, виходячи з вартості матеріалів, тарифів на зарядку та перевірку справності вогнегасників, а також відповідно до договорів на послуги пожежної охорони;

— витрати на перевірку та клеймування ваг та інших вимірювальних приладів розраховуються, виходячи з їх кількості та середньої вартості обслуговування одного приладу;

— витрати на утримування охорони та на обслуговування засобів сигналізації визначаються, виходячи з укладених угод.

Стаття 4. Амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів і нематеріальних активів.

Розмір амортизації розраховується, виходячи з норм амортизаційних відрахувань та середньорічної вартості основних фондів і нематеріальних активів (НА). Середньорічна вартість основних фондів визначається з урахуванням термінів введення до експлуатації та термінів вибуття основних фондів (ОФ) за формулою:

ОФ=ОФП+ОФВВ-ОФВБ,.

ОФП — вартість основних фондів на початок планованого періоду;

ОФВВ— середньорічна вартість основних фондів, що вводяться;

ОФВБ — середньорічна вартість основних фондів, що вибули.

Середньорічна вартість основних фондів, що вводяться до експлуатації, розраховуються за формулою:

ОФВВ=ОФвв х tроб 12.

tроб — кількість робочих місяців після введення до експлуатації основних фондів.

Середньорічна вартість ОФ, які вибувають, розраховується за формулою:

ОФвб — середньорічна вартість основних фондів, які вибули.

Нероб — кількість робочих місяців на рік, коли не функціонували.

Стаття 5. Амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів.

Амортизаційні відрахування на капітальний ремонт розраховуються, виходячи з норм та середньорічної вартості основних фондів.

Розрахунки витрат на поточний ремонт визначаються, виходячи з вартості матеріалів, їх доставки, витрат на оплату праці робітників, зайнятих ремонтом та ін. Вказані витрати зараховуються у витрати згідно кошторису та графіку ремонтних робіт.

Стаття 6. Знос та утримування малоцінних та швидкопсувних предметів.

Витрати, пов «язані зі зносом санітарної та спеціальної одежі, взуття, столової білизни, посуду, приладів розраховуються, виходячи з потреби в них, вартості одиниці та терміну експлуатації.

Витрати, пов «язані зі зносом предметів, інструментів, інвентарю визначаються, виходчи з вартості одиниці та терміну експлуатації. Вони плануються з урахуванням фізичного зносу та малоцінних і швидкопсувних предметів на початок періоду, їх надходження та вибуття. Малоцінні та швидкопсувні предмети вартістю до 50 грн. включаються до оборотних коштів, а вартістю до 10 грн. повністю переносяться на витрати в момент придбання.

Стаття 7. Витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб.

Дана стаття планується в підприємствах громадського харчування. Витрати за статтею визначаються, виходячи з норм витрати палива, електроенергії на 1 тис. блюд обідньої продукції та діючих цін. Для спрощення розрахунків витрати можна визначити на основі фактичних витрат на 100 грн. реалізованої власної продукції та прогнозованих обсягів її реалізації в планованому періоді.

Стаття 8. Витрати на зберігання, підсортування, обробку, упакування та перепродажну підготовку товарів.

Витрати за статтею визначаються за елементами витрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи з таких показників: кількість товарів, які потребують цих витрат, структура товарообігу, витрати на 1 од. товару, вартість всіх матеріалів за діючими цінами, норми витрат на тонну товарів, на тисячу гривень товарообігу.

Витрати на утримування холодильного обладнання розраховуються, виходячи з кількості та видів холодильного обладнання, кількості товарів, підлягаючих охолодженню, термінів їх зберігання, вартості електроенергії, видів матеріалів, витрат на оплату послуг сторонніх організацій по технічному обслуговуванню.

Витрати на рекламу визначаються шляхом прямого техніко-економічного розрахунку відповідно до плану рекламних заходів, який передбачається реалізувати в плановому періоді. В плані заходів, пов «язаних з рекламою, передбачається кошторис витрат для кожного з них. Розрахунки здійснюються, виходячи з вартості матеріалів та товарів, які використовуються для здійснення рекламних заходів, послуг радіо, телебачення, друкованих видань.

Стаття 10. Відсотки за кредит.

До даної статті відносяться витрати на оплату відсотків за користування фінансовими кредитами, отриманими для поповнення власних оборотних коштів, а також для придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності незалежно від термінів кредитування.

Розрахунок на планований період цих витрат здійснюється, виходячи з потреби в кредитах, обсягу товарообігу, планованих залишків товарів, їх оборотності, часткової участі власних оборотних коштів в оплаті товарів та процентної ставки за кредит.

Стаття 11. Втрата товарів в межах норм природного збитку при перевезенні, зберіганні та реалізації.

Втрата товарів розраховується, виходячи із запланованих обсягів продажу окремих товарів за мінусом обсягу реалізації фасованих та штучних товарів та діючих норм товарних втрат природного збитку, бою, брухту та ін., диференційованих за товарами, сезонами та територіальними зонами.

Стаття 12. Витрати на тару.

До даної статті відносяться наступні витрати:

— амортизація власної інвентарної тари та тари-обладнання;

— витрати на ремонт власної тари;

— амортизація багатооборотної заставної тари, яка відшкодовується постачальником;

— витрати, пов «язані з ремонтом та природним зносом тари-обладнання, яка частково відшкодовується постачальником;

— витрати на завантаження, розвантаження та перевезення порожньої тари, при її повертанні постачальниками та таропостачальними організаціями;

— витрати на очищення, прошивання, пропарювання, тари вартість тари, яку списали унаслідок зносу.

Для визначення витрат за цією статтею розраховується кількість та вартість тари за видами та сума уцінки при її повертання.

Амортизація власної тари розраховується за нормами, а багатооборотної — за угодами з постачальниками.

Витрати на ремонт та перевезення тари розраховуються, виходячи з обсягів перевезення, ремонту, розцінок та тарифів на ремонтні роботи та перевезення.

Стаття 13. Відрахування на соціальні заходи.

До даної статті відносяться:

1) відрахування на державне соціальне страхування, включаючи відрахування на обов «язкове медичне страхування;

2) відрахування на державне пенсійне страхування, а також відрахування на додаткове пенсійне страхування;

3) відрахування до фонду сприяння зайнятості населення;

4) інші.

Усі вказані відрахування здійснюються за встановленими законодавчими нормами.

Стаття 14. Витрати на обов «язкове страхування майна.

В цю статтю включаються платежі з обов «язкового страхування майна підприємства та громадянської відповідальності, передбачені законодавством.

Витрати визначаються, виходячи з вартості майна підприємства, розмірів страхових тарифів та нормативів платежів обов «язкового страхування.

Стаття 15. Інші витрати.

Інші витрати, які включені до вказаних вище статей, плануються за елементами витрат з урахуванням специфічних особливостей кожного їх виду.

Витрати на забезпечення нормативних умов праці та дотримання техніки безпеки розраховуються, виходячи з кошторису витрат на відповідні заходи.

Витрати на службові відрядження визначаються, виходячи з норм, передбачених законодавством.

Витрати на оплату послуг поштово-телеграфного, факсимільного та інших видів зв «язку розраховуються, виходячи з фактичних розмірів за передплановий період, розмірів тарифів та абонентської плати на ці послуги.

Витрати на підписку та придбання спеціальної літератури визначаються, виходячи з їх кількості та вартості одного видання.

Витрати на винахідництво на раціоналізацію розраховуються відповідно до плану відповідних заходів та витратами на ці потреби за попередній рік.

Витрати на проведення експертизи та лабораторного аналізу якості товарів визначаються, виходячи з даних про обсяги цих робіт за попередній період та розрахункової вартості однієї послуги.

Податки, збори та інші обов «язкові платежі, які включаються до витрат, визначаються за законодавче встановленими нормами.

Економіко-статистичний метод планування витрат засновано на застосуванні коефіцієнту еластичності витрат від товарообігу, змінної середньої, середньорічного темпу зміни витрат.

Коефіцієнт еластичності витрат від товарообігу розраховується:

Кел = РВО мінл∆Т.

Кел — коефіцієнт еластичності витрат від товарообігу;

РВО мінл — рівень витрат обігу мінливих (%);

∆Т — темп приросту товарообігу (в%), тоді планова сума витрат розраховується:

∑ВОпл = ВОпост+ ВО мінл х (1+∆ВОпл).

Метод змінного та фактично складеного середньорічного темпу зміни застосовується при плануванні витрат у відносно стабільних умовах господарювання. При цьому вирівнювання динамічного ряду слід здійснювати паралельно до мінливих, постійних витрат та товарообігу.

Економіко-математичне моделювання витрат обігу засновано на кореляційно-регресійному аналізі витрат. В результаті такого аналізу визначаються найбільш суттєві фактори, які формують витрати в підприємстві, здійснюється вибір форми зв «язку та побудування економіко-математичної моделі рівня витрат обігу.

Залежність витрат від товарообігу виражається рівнянням регресії:

у = а + bх,.

де, а — постійні витрати (у сумі);

b — рівень мінливих витрат (у %);

х — обсяг товарообігу.

Удосконалення планування витрат обігу.

Основними напрямками в удосконаленні управління витратами обігу є розподілення витрат обігу за етапами реалізації товарів, центрами витрат та центрами відповідальності.

Розподілення загальної планової суми витрат обігу здійснюється у розрізі запланованого обсягу товарообігу та планованої суми товарних запасів періоду.

Сума витрат обігу (віднесена на запаси товарів на кінець планового періоду, визначається за наступною формулою:

ВОтз=(ТЗк-Ув)100.

де ВОтз — сума ВО, віднесена на товарні запаси на кінець періоду;

ТЗк — сума товарних запасів на кінець періоду; Ув — середній рівень витрат на перевезення, зберігання, підсортування, обробку, упакування, перепродажну підготовку товарів, на оплату відсотків за використання фінансовими кредитами.

Він визначається відношенням суми витрат на залишок товарів на початок планового періоду та суми планових витрат за вищевказаними статтями до суми плану товарообігу та планових товарних запасів на кінець періоду, в %.

Частина планової суми витрат обігу, яка залишилась (за відрахуванням їх суми, яка відноситься до запасів товарів на кінець планового періоду), буде відноситися до обсягу реалізації товарів в плановому періоді та визначати його реальну витратоємність.

Розподілення витрат обігу між окремими центрами витрат та центрами відповідальності завершує процес планування витрат. Розподілення суми витрат обігу у розрізі цих центрів.