Підготовка населення по захисту від зброї масового ураження

Підготовка населення по захисту від зброї масового ураження.

.

.

ЗМІСТ ВСТУП.

1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ.

1.1 Класифікація й технічна характеристика автомобілів.

1.2 Побудова автомобіля.

1.3 Система технічного обслуговування й ремонту автомобілів.

2 ОСНОВНІ СПОСОБИ ТА ЗАСОБИ ДЛЯ ВИВЕДЕННЯ З ЛАДУ АВТОМОБІЛІВ.

2.1 Виведення з ладу різних деталей, вузлів, систем і агрегатів.

2.2 Спеціальні засоби виведення автомобілів з ладу.

2.3 Примусова зупинка автомобілів і інших транспортних засобів.

3 ПРОВЕДЕННЯ ОГЛЯДУ ЛЕГКОВОГО АВТОМОБІЛЯ НА НАЯВНІСТЬ У НЬОМУ ВИБУХОВИХ ПРИСТРОЇВ.

3.1 Загальні положення.

3.2 Тактика дій під час огляду автомобіля на наявність ВП

ВСТУП За останні сто років будова автомобіля принципово не змінилася. Він, як і раніше, має колеса, кузов, чотиритактний двигун внутрішнього згоряння, трансмісію, механізми керування тощо. Проте всі вузли, агрегати, механізми й системи автомобіля дістали колосальний розвиток і істотно ускладнилися. Завдяки цьому різко зросли швидкості, підвищилися потужність, економічність, комфортабельність автомобілів, поліпшився їхній дизайн. Крім того, розширилася номенклатура застосовуваних деталей і збільшилася їхня кількість. Сучасні автомобілі мають елементи автоматизації, а більшість іноземних — обладнуються комп’ютерами.

Автомобіль — це транспортна безрейкова машина на колісному або напівгусеничному ходу, що приводиться в рух власним двигуном і призначається для перевезень вантажів, людей та виконання спеціальних завдань.

Автомобіль потенційно є об'єктом підвищеної небезпеки. Завжди існує ймовірність різного роду дорожньо-транспортних пригод, поломок і т.ін. Крім того, оскільки автомобілі призначені для перевезень людей і вантажів, не можна виключати можливість диверсій з боку зловмисників. Ці диверсії можуть мати за мету захоплення пасажирів, вантажу або й самого автомобіля (оскільки й він сам являє собою деяку матеріальну цінність).

Тому, крім загальних даних стосовно автомобільної техніки, розглянемо способи виведення її з ладу і проведення огляду автомобіля на наявність вибухових пристроїв.

1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ 1.1 Класифікація й технічна характеристика автомобілів Автомобілі, а також причіпні засоби становлять рухомий склад автомобільного транспорту.

Автомобільний рухомий склад за призначенням поділяють на:

• вантажний;

• пасажирський;

• спеціальний.

До вантажного автомобільного рухомого складу належать:

• вантажні автомобілі;

• автомобілі-тягачі;

• причепи;

• напівпричепи.

До пасажирського автомобільного рухомого складу належать:

• легкові автомобілі, що призначаються для перевезення пасажирів (від 2 до 8, враховуючи водія) та багажу;

• автобуси, які призначаються для перевезення 9 і більше чоловік (ураховуючи водія).

Залежно від робочого об'єму циліндра двигуна (л) розрізняють п’ять класів легкових автомобілів:

• особливо малий (1,2 л);

• малий (1,3…1,8 л);

• середній (1,9…3,5 л);

• великий (понад 3,5 л);

• найвищий (не регламентується). Автобуси за призначенням поділяють на:

• міжміські;

• міські;

• місцевого сполучення.

• Окрему групу становлять туристичні автобуси. За довжиною автобуси поділяють на такі класи:

• особливо малі (до 5м);

• малі (6…7,5 м);

• середні (8…9,5 м);

• великі (10,5… 12м);

• особливо великі (16,5 м та більше).

До спеціального автомобільного рухомого складу належать автомобілі, причепи й напівпричепи для нетранспортних робіт, відповідно обладнані (санітарні, пожежні, сміттєзбиральні, автокрани, автомобілі-автовишки тощо).

Автомобілі всіх типів за пристосованістю до роботи в різних дорожніх умовах поділяють на дві групи:

• автомобілі нормальної (звичайної) прохідності, що призначаються для руху по вдосконалених дорогах (мають один ведучий міст);

• автомобілі підвищеної прохідності, які призначаються для роботи у важких дорожніх умовах або навіть в умовах бездоріжжя (в них усі мости й колеса ведучі).

Щоб розрізняти автомобілі за вказаною ознакою, використовують так звану «колісну формулу». Це умовна характеристика ходової частини автомобіля, в якій перша цифра відповідає загальній кількості коліс, а друга— кількості ведучих коліс: 4×2, 6×4 (автомобілі нормальної прохідності); 4×4, 6×6 (автомобілі підвищеної прохідності).

1.2 Побудова автомобіля Будь-який автомобіль складається з трьох основних частин:

двигуна, шасі, кузова.

Двигун перетворює теплоту, що виділяється під час згоряння палива, на механічну роботу руху.

Шасі становить основу для розміщення двигуна, кузова, мостів з колесами, підвісок і систем керування. До складу шасі входять: трансмісія, ходова частина, механізми керування.

Трансмісія автомобіля слугує для передавання зусилля обертання від двигуна до ведучих коліс та зміни цього зусилля. До трансмісії належать:

зчеплення, коробка передач, карданна передача, головна передача, диференціал, приводні вали коліс (півосі).

Зчеплення призначається для плавного передавання крутного моменту від двигуна до інших агрегатів і вузлів трансмісії та тимчасового роз'єднання їх. Воно розташовується між двигуном і коробкою передач.

Коробка передач слугує для зміни в широкому діапазоні крутного моменту, що передається від зчеплення до карданної передачі автомобіля, роз'єднання їх, а також зміни напряму обертання карданного вала, тобто забезпечує рух автомобіля заднім ходом.

Карданна передача призначається для передавання крутного моменту від коробки передач до головної передачі під кутом, що змінюється.

Головна передача слугує для збільшення крутного моменту (зменшення частоти обертання) та передавання його на приводні вали.

Диференціал забезпечує обертання ведучих коліс автомобіля з неоднаковою частотою, що необхідно під час руху на поворотах і по нерівній дорозі.

Приводні вали коліс (півосі) призначаються для передавання крутного моменту від диференціала до ведучих коліс.

Ходова частина автомобіля — це візок, що складається з рами, переднього й заднього мостів, підвісок та коліс.

До механізмів керування належать: рульове керування, що призначається для зміни напряму руху автомобіля; гальмова система, яка призначається для зниження швидкості автомобіля аж до повної зупинки й утримання його на місці.

Кузов автомобіля призначається для розміщення вантажів, водія та пасажирів. Кузов вантажних автомобілів складається з кабіни водія й вантажної платформи, а: кузов легкових автомобілів — суцільнометалевий.

У вантажних автомобілів найпоширеніші такі компонування: капотне (двигун розміщується в капоті); безкапотне (двигун повністю або частково розміщується в кабіні водія).

У легкових автомобілів двигун може розташовуватися в передній або задній частині, й ведучими є задні або передні колеса.

1.3 Система технічного обслуговування й ремонту автомобілів У процесі експлуатації автомобіля його функціональні властивості поступово погіршуються внаслідок спрацьовування, корозії, пошкодження деталей, утомленості матеріалу, з якого їх виготовлено, й т. ін. В автомобілі виникають різні несправності (дефекти), що знижують ефективність його експлуатації. Для запобігання появі дефектів і своєчасного усунення їх автомобіль піддають технічному обслуговуванню та ремонту.

Технічне обслуговування (ТО) — це комплекс операцій (операція) для підтримання автомобіля в працездатному чи справному стані під час використання його за призначенням, стоянки, зберігання або транспортування. ТО як профілактичний захід здійснюється примусово в плановому порядку через точно встановлені періоди використання автомобіля.

За періодичністю, переліком і трудомісткістю виконуваних робіт розрізняють такі види ТО автомобілів: • щоденне; • перше; • друге; * сезонне.

Щоденне технічне обслуговування (ЩТО) передбачає: • контроль стану автомобіля; • підтримання належного зовнішнього вигляду; • заправлення паливом, мастильним матеріалом та охолодною рідиною. Для автомобілів зі спеціальними кузовами в ЩТО входить санітарне оброблення кузова. ЩТО виконують після закінчення роботи автомобіля або перед виїздом його на лінію. В разі зміни водіїв на лінії автомобіль оглядають і перевіряють його технічний стан.

Перше (ТО-1) та друге (ТО-2) технічні обслуговування передбачають такі роботи: • контрольно-діагностичні, • кріпильні, • регулювальні, • мастильні, • інші, спрямовані на запобігання та виявлення несправностей автомобіля, зниження інтенсивності спрацьовування його деталей, економію.

2 ОСНОВНІ СПОСОБИ ТА ЗАСОБИ ДЛЯ ВИВЕДЕННЯ З ЛАДУ АВТОМОБІЛІВ.

2.1 Виведення з ладу різних деталей, вузлів, систем і агрегатів Автотранспорт є самим мобільним засобом пересування і доставки вантажів. Тому порушення його нормального функціонування входить у число основних задач, розв’язуваних диверсантами. Автомобілі, як і будь-які складні механізми, можна виводити з ладу багатьма способами:

• вилучення необхідних деталей двигуна, які швидко знімаються, зокрема, кришки розподільника чи запалювання акумулятора;

• забивання пробки у вихлопну трубу;

• вигвинчування кермової тяги на піднятому автомобілі;

• порушення різних ділянок топливопроводу;

• відгвинчування болтів для створення вібрації й ослаблення кріплення деталей з метою руйнування всього механізму;

• перерізання приводного ременя;

• встановлення гайкового ключа в частини механізмів, що рухаються;

• засипання цукру в бензобак (цукор кристалізується в топливопроводі і карбюраторі, забиваючи їх);

• заливання (узимку) у радіатор води з попереднім зливом антифризу (вода замерзає і лід, розширюючись, розриває блок циліндрів);

• перекидання автомобіля на бік за допомогою підйомника;

• згвинчування ковпачків і вигвинчування ніпелів (для спуска коліс),.

• зливання гальмової рідини з гідравлічної системи гальм;

• розгвинчування колісного гальмового механізму;

• виведення ролика з зачеплення з черв’яком кермового механізму;

• ослаблення (відгвинчування) гайок кріплення коліс;

• виведення з ладу акумулятора перемиканням його клем за допомогою гайкового ключа І т.ш.

Для подібних диверсій звичайно вербують когось із працівників автопідприємства чи диверсант сам наймається на роботу на даний об'єкт.

Зрозуміло, що більшість з ушкоджень можуть бути легко усунуті в умовах гаражу. Тому диверсанти намагаються зробити так, щоб поломка відбулася вже в шляху, далеко за межами підприємства. У якомусь ступені цьому може сприяти виведення з ладу датчиків системи попередження про несправності автомобіля.

2.2 Спеціальні засоби виведення автомобілів з ладу На даний час існує велика кількість спеціальних засобів, які призначені для виведення автомобілів з ладу.

До них відносяться, зокрема, різних конструкцій «їжаки» для проколювання автомобільних шин. Особливістю їжаків є те, що будучи встановленими (кинутими на землю) вони завжди мають один шип, спрямований вертикально нагору.

До іншого виду диверсій відноситься виведення з ладу автомобільних акумуляторів за допомогою спеціального рідинного складу. Для виведення з ладу однієї акумуляторної секції досить однієї краплі складу, для великих секцій — двох крапель. Розрядка акумулятора настає через 4 години і менш.

Іноді проводяться диверсії, наслідки яких виводять автомобіль з ладу не відразу, а через деякий заздалегідь розрахований (фіксований) час після початку руху чи після визначеного пробігу. Цей варіант застосовується у випадку передбачуваного захоплення автомобіля на необхідній ділянці дороги з метою оволодіння вантажем, що перевозиться або для захоплення визначених осіб в автомобілі. Для подібних диверсій використовуються спеціально розроблені засоби.

Деякі з них накачуються до системи масляного змащення двигуна. (рис, 2) Засіб циркулює в системі змащення і плавить усі частини двигуна, що переміщуються: підшипники, поршні і, як наслідок, блок циліндрів. Повний вихід двигуна з ладу відбудеться приблизно через ЗО хвилин з моменту його запуску. Крім автомобілів, цей засіб може використовуватися проти двигунів літаків, моторних човнів, мотоциклів і взагалі проти будь-яких високошвидкісних механізмів у яких використовується масляне змащення.

Інші засоби виводять з ладу паливну систему двигуна. Серед них можна виділити:

• засоби, що засмічують паливний і фільтр і радіатор автомобіля за допомогою спеціальних волокон різних розмірів, які розширюються в потоці бензину. Двигун зупиниться не відразу, а почне поступово відчувати недолік палива й остаточно стихне приблизно через 1,5 км від місця диверсії;

• запально-вибухові пристрої. Пристрій містить заряд вибухової і запальної речовини (з різним часом запалення). При спрацьовуванні пристрій прориває в бензобаку отвір і підпалює паливо.

2.3 Примусова зупинка автомобілів і інших транспортних засобів Розглянуті в попередньому розділі способи виведення автомобілів з ладу за допомогою спеціальних засобів, що ушкоджують різні вузли і системи двигуна і змушують транспортний засіб зупинитися, дуже приблизно визначають відстань, що проходить автомобіль від місця диверсії до повної зупинки. А це місце може виявитися незручним для операції. Тому такі засоби мають досить обмежене застосування при операціях, зв’язаних із захопленням.

Набагато частіше використовуються способи, при яких для примусової зупинки застосовуються зовнішні джерела, що перешкоджають проїзду.

Одним з таких способів є натягування міцного троса поперек автодороги (рис. 3). Для цієї мети диверсанти розмотують трос і кріплять його до дерев чи стовпів (якщо такі маються) по обидва боки дороги. Трос (зафарбований під колір дороги) розташовується під кутом (до 45°) до напрямку руху машини. Після контакту автомобіля з туго натягнутим тросом перший примусово відхиляється від прямолінійного напрямку руху і рухаючись уздовж троса вилітає на узбіччя, де його чекають диверсанти. Якщо трос буде натягнутий строго перпендикулярно до напрямку руху машини, то (при достатній міцності троса) автомобіль може одержати значні ушкодження, що можуть привести до загибелі пасажирів і ушкодження вантажу. На маршруті проходження транспортного, засобу може не виявитися придатних місць для кріплення троса. У цьому випадку можуть застосовуватися (у щільних ґрунтах) гвинтові металеві інвентарні якори, здатні витримувати зусилля до 10 тонн. Ці якори загвинчують у ґрунт від одного до чотирьох диверсантів за допомогою ключів-важелів. Трос установлюється на ділянках дороги з обмеженим оглядом: за поворотом, за різким поздовжнім вигином дороги, щоб водій не встиг зреагувати на перешкоду.

Розглянутий вище спосіб зупинки транспортних засобів за допомогою троса приводить у тому чи іншому ступені до ушкодження транспортного засобу і, можливо, вантажу. Однак якщо метою диверсантів є захоплення вантажу в цілості чи планується подальше пересування на захопленому автомобілі, то для цієї мети може бути використана спеціальна мережа для захоплення автомобілів, що здатна захопити автомобіль вантажопідйомністю до 15 тонн на швидкості до 80 км/год. Мережа переноситься двома диверсантами і в згорнутому виді підвішується між двома деревами. Коли автомобіль наближається до пункту захоплення, мережа падає і розправляється, обплутуючи його. Застосування спеціального текстильного амортизатора обмежує гальмовий шлях максимум 35 метрами.

Для зупинки автомобіля можуть застосовуватися згадувані вище їжаки і стрічки із шипами, що пробивають шини транспортного засобу.

Засобом, що в може змусити автомобіль вилетіти за межі дороги, є машинна олія, розлита на проїзній частині. При русі по олії під колісьми утвориться масляний «клин». При цьому колеса «піднімаються» на масляну подушку (клин), шини втрачають зчеплення з дорогою й автомобіль стає некерованим.

Для зупинки автомобіля може використовуватися інший транспортний засіб, яким перегороджують дорогу. Перегороджування дороги здійснюється звичайно за крутим поворотом. На прямих ділянках іноді інсценують автомобільну аварію, перегороджуючи проїзну частину переверненим автомобілем.

В окремих випадках провокують зіткнення.

Ще одним способом зупинки транспортного засобу при його захопленні на заміській (лісовий) дорозі є створення перешкоди у вигляді завалу. Якщо видимість на дорозі обмежена (на крутих поворотах у лісі), а.

Інтенсивність руху на дорозі мінімальна І відомий час проїзду передбачуваного до захоплення об'єкта, то завал може вироблятися заздалегідь: з дерев, колод чи великих гілок. При великій ширині дороги чи якщо дерева на узбіччях дороги тонкомірні (тобто мають незначні розміри) іноді потрібно робити завал дерев по обидва боки дороги для повного її блокування. При гарному огляді дороги (коли є імовірність, що водій заздалегідь зможе помітити завал і встигне почати відповідні міри) попередньо підготовлене дерево валять безпосередньо перед автомобілем, що рухається. У момент падіння дерева диверсанти відходять по заздалегідь підготовленій стежці назад на 2−4 м і під кутом 45° до осі падіння дерева. При необхідності, один з диверсантів тримає зупинений автомобіль під прицілом вогнепальної зброї, а інші приступають до операції захоплення.

З ПРОВЕДЕННЯ ОГЛЯДУ ЛЕГКОВОГО АВТОМОБІЛЯ НА НАЯВНІСТЬ У НЬОМУ ВИБУХОВИХ ПРИСТРОЇВ.

3.1 Загальні положення Практична діяльність свідчить, що використання автомобілів як об'єктів для розміщення вибухових пристроїв (ВП) продовжує викликати значну увагу злочинців. Це пояснюється декількома причинами:

1) всі найбільш потенційні жертви злочинців користуються легковими автомобілями;

2) зручністю для злочинця візуально контролювати наявність в автомобілі або поблизу нього особи, на життя якої скоюється замах, а отже, вибирати найбільш ефективний момент для приведення ВП в дію;

3) складністю виявлення ВП у конструкції автомобіля;

4) можливістю при скоєні терористичного акту наповнити відсіки автомобіля великою кількістю вибухової рідини;

5) у результаті руйнівної дії вибуху заряду ВР з конструктивних частин автомобіля утворюються додаткові вражаючі елементи;

6) підсиленням вражаючої дії вибуху за рахунок детонації палива у паливному баці автомобіля.

Зазначені фактори вимагають від фахівців-вибухотехніків під час проведення огляду автомобіля на наявність ВП продуманої тактики дій, яка забезпечить ефективність пошуку ВП, безпеку як власну, так і оточуючих, усуне можливість несанкціонованого спрацювання ВП.

Складність пошуку ВП в автомобілі обумовлена:

• по-перше, складністю конструкції автомобіля, наявністю в ній безлічі важкодоступних для візуального огляду місць;

• по-друге, скрутністю дистанційного відмикання та відчинення дверей, капоту, багажника, вікон автомобіля;

• по-третє, застосуванням для скоєння вибухів в автомобілях, як правило, ВП складної конструкції (радіокеровані, міни-пастки);

• по-четверте, необхідністю дотримання надзвичайної обережності при відчиненні тих чи інших відсіків автомобіля внаслідок можливості використання їх рухомих частин датчиком цілі.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що створити єдину для всіх типів легкових автомобілів деталізовану до дрібниць інструкцію з їх огляду на наявність ВП неможливо. Більш перспективним є використання у практичній роботі методично вивіреної послідовності кроків, що забезпечать повний комплексів заходів, які необхідно здійснити у разі загрози вибуху в автомобілі.

3.2 Тактика дій під час огляду автомобіля на наявність ВП.

1-й етап. Дистанційний огляд автомобіля.

Перед тим, як безпосередньо приступити до огляду конструкції автомобіля на наявність у ньому ВП, необхідно на відстані виставлення оточення здійснити з усіх боків дистанційний візуальний огляд автомобіля із застосуванням оптичних засобів (бінокля, відеокамери в режимі наближення зображення, оптичних інженерних приладів розвідки тощо) з метою виявлення демаскуючих ознак ВП. При цьому оглядається:

а) простір між днищем автомобіля та поверхнею, на якій він розташований;

б) простір навкруги автомобіля та під ним;

в) зовнішня поверхня конструкції автомобіля;

г) внутрішній простір салону автомобіля.

Під час огляду звертається особлива увага на такі демаскуючі ознаки ВП, як:

* сторонні предмети, прикріплені до корпусу автомобіля;

• сторонні предмети, які знаходяться в салоні автомобіля (коробки, пакети, валізи, дроти тощо);

• сторонні предмети, розміщені на поверхні біля автомобіля або під ним (звертати увагу навіть на булавки, шматки дротів, стрічки, ізоляційної стрічки, мотузки, відбитки взуття тощо);

• ознаки стороннього проникнення в конструкцію автомобіля (відчинені двері, розбите скло, сторонні дроти тощо);

• інше.

2-й етап. Наближений огляд.

Зовнішній візуальний огляд автомобіля.

Цей огляд рекомендується здійснювати групою у складі до 3-х фахівців. З них: 1 фахівець — старший групи, 2 фахівці - оглядова група.

Схема початкового розміщення фахівців наступна: фахівець № 1 — біля правого переднього колеса автомобіля на відстані близько 1 м; фахівець № 2 — біля заднього лівого колеса автомобіля на відстані близько 1 м.

При цьому старший групи і фахівці № 1 та № 2 повинні бути екіпіровані засобами індивідуального захисту. А фахівці, крім того, — мати дзеркала, інші пристрої для огляду важкодоступних місць у конструкції автомобіля (днище, бампери тощо) та ліхтарі.

За командою старшого групи фахівці № 1 та № 2, рухаючись назустріч один одному, починають одночасний огляд конструкції автомобіля за наступними ярусами:

а) поверхня, на якій розміщений автомобіль;

б) нижня частина автомобіля (днище, трансмісія, бампери, вихлопна труба);

в) корпус автомобіля від поверхні, на якій він розміщений, до нижнього рівня засклення салону (особлива увага звертається на простір надколісних арок та внутрішню частину коліс, заправну горловину, місця примикання дверей, кришки багажника та капоту автомобіля до його корпусу);

г) корпус автомобіля від нижнього рівня засклення до даху салону та, за можливості, салон автомобіля, огляд якого здійснюється через його засклення. При цьому особлива увага звертається на місця примикання дверей автомобіля до його корпусу);

д) дах автомобіля та спеціальне обладнання на ньому у разі наявності останнього (наприклад, в машинах ДАІ, швидкої допомоги тощо).

При цьому за один повний обхід автомобіля здійснюється огляд лише одного ярусу.

Як свідчить практика, під час проведення огляду особливу увагу слід звертати на такі найбільш імовірні місця розміщення злочинцями вибухових пристроїв на зовнішній поверхні автомобіля, а саме:

• простір надколісних арок;

• бак з пальним або його проекція на днище автомобіля;

• проекція сидіння водія або пасажирів на днище автомобіля;

• внутрішня поверхня переднього та заднього бамперів;

• проекція багажника на днище автомобіля;

• проекція відсіку двигуна на днище автомобіля;

• вихлопна труба;

• під захисною кришкою горловини паливного баку;

Після закінчення огляду фахівці № 1 та № 2 здійснюють додаткову перевірку підозрілих предметів, а також усього того, що привернуло їхню увагу та було відзначено в доповідях під час огляду.

Внутрішній огляд салону автомобіля.

Старший групи за результатами зовнішнього візуального огляду автомобіля за ярусами приймає рішення про внутрішній огляд його салону. Для цього визначаються двері салону автомобіля, які необхідно відчинити першими. Двері повинні відповідати умові відсутності розтяжок та інших підозрілих предметів, прикріплених до їх внутрішньої поверхні. Відчинення повинно здійснюватися дистанційно з безпечної відстані або укриття.

Після здійснення повного відчинення одних дверей автомобіля проводиться візуальний огляд його салону. Він починається з підлоги, під сидіннями і потім йде вгору. При цьому особлива увага звертається на такі найбільш імовірні місця розташування ВП усередині салону:

• на внутрішньому боці дверей та за дверними панелями;

• під сидіннями водія та пасажирів;

• між сидіннями;

• у відсіку для рукавичок та дрібних речей;

• серед електронного обладнання;

• попільничка, гучномовці, запальничка, лампи освітлення;

• під підголівниками;

• під приладною панеллю;

• під килимками на підлозі;

• за сонцезахисним щитком.

Після візуального огляду салону оглядаються внутрішні боки решти дверей автомобіля. Упевнившись у відсутності прикріплених до них підозрілих предметів або датчиків цілі решту дверей необхідно відчинити для більш детального огляду салону автомобіля. Слід уникати навантажень на сидіння в салоні, оскільки під ними або в них може знаходитись ВП нажимної дії.

Після цього фахівці здійснюють підхід до моторного відсіку автомобіля і огляд підкапотного простору. Після повного відчиненая кришки капоту проводиться детальний огляд підкапотного простору для виявлення ВП. При цьому звертається увага на:

• електричні вимикачі на обладнанні, яке працює від акумуляторної батареї (кондиціонер повітря, очисники вітрового скла тощо);

• наявність пристроїв, закріплених на двигуні, вентиляторі або важільному механізмі;

• наявність пристроїв в очищувачі повітря або обладнанні, змонтованому на теплоізоляційній перегородці;

• наявність сторонніх пакетів, контейнерів;

• наявність сторонніх дротів або пристроїв, прикріплених до капоту;

• наявність додаткових дротів, не передбачених конструкцією автомобіля;

• підключення до акумуляторної батареї сторонніх дротів, зажимів, пристроїв тощо.

Внутрішній огляд багажника автомобіля.

Отримавши доповідь про відсутність ВП у салоні автомобіля та в підкапотному просторі, старший групи дає команду на відмикання та відчинення кришки багажника.

Після відмикання запорів багажника фахівці № 1 та № 2, екіпіровані засобами захисту, наближаються до нього.

Після повного відкриття багажника проводиться детальний огляд простору багажника для виявлення ВП. При цьому увага звертається на:

• дроти та пристрої, прикріплені до кришки багажника (1);

• простір під запасним колесом (2) та позаду нього;

• надлишкову проводку, прикріплену до тормозних та задніх підфарників (3);

• зону позаду заднього сидіння (4);

• підлогу під килимком.

Після повного відчинення багажника проводиться детальний огляд його вмісту. Слід уникати значних переміщень та механічних впливів на предмети, які знаходяться в багажнику, з огляду на те, що ВП може бути замаскованим.

Внутрішнє обстеження автомобіля за допомогою спеціального пошукового собаки.

У всіх випадках після відчинення і огляду салону автомобіля, підкапотного простору та багажника необхідно провести пошук ВП в автомобілі за допомогою спеціального пошукового собаки. За відсутності собаки або паралельно з ним може бути застосований газоаналізатор парів вибухових речовин.

.

.

_.

.