Миколаїв у Перші місяці війни

22 червня 1941 р. раптовим нападом Німеччини на Український Союз почалася Велика Вітчизняна війна. І хоча її чекали — усі жили, в передодні війни — вона обрушилася все-таки зненацька.

Про Перші дні життя Миколаєва после початку війни розповідає нашого земляка, вчений-кораблебудівник й краєзнавець Ю. З. Крючков. Від уривки із його, тоді тринадцятилітнього підлітка, спогадів.

«Виходжу на вулицю. Маса військ із всіх сторін повільно стікається до Спасського спуску. Броджу уздовж вулиці. Гармати, броньовики й піхота забили усі дороги і тротуари. Жителі проводжають своїх близьких, друзів й знайомих. Через дні ця сіро-зелена жива ріка досягне фронту. Здається, ніщо її не зупинить. Вона змете ворога зі свого шляху…

Наступного дня почалася стрілянина. Гармати палять невпинно. Задираємо голови нагору — від ВОНИ. Летять. «Хейнкелі» з чорними хрестами. Усі правильно. Усі як у книжці «Силуети німецьких військових літаків», виученої нами ще раніш напам «ять. Довгі фюзеляжі, розгонисті крила, блиск скляних «ліхтарів», рокіт моторів. І чорні хрести.

Їх мало. Усього два чи три. Летять низько, обкутані клубами розривів. Гармати палять. Великий рваний осколок зенітного снаряда вдаряє у двері сараєві. Нас всіх заганяють у будинок. На будинку ще страшніше. Гулко віддаються постріли гармат. Потім вступають кулемети. Зчетверені «максими» розсипаються частим дробом, як горохом про стіну. Неприємні удари осколків у черепичний дах.

У серпні нальоти стали более сильними. І переважно по ночах. Це уже було б зовсім неприємно. Пам «ятаю один особливо страшний. Раптово завила сирена. Прожектори зашаріли небом. Потім уключилися гармати і кулемети. Одна установка стріляла із даху будинку військово-морської бази. Гармати били знизу — з територї військово-морського порту. Пекло було б страшне. Наліт тривав более двох годин…

Цей страшний серпень — отче наш, пробач! -.

Я порівняю з початком светопреставленья.

У небі з’явилися жовті кресты.

З чорними хрестами — влітку отступленья1…".

З початком війни усі підприємства міста перейшли на випуск військової продукції. Завод ім. Андре Марті (нині ЧСЗ) терміново добудовував кораблі й судна, котрі можна було б закінчити, робив протитанкові гармати. На заводі ім. 61 комунара також працювали цілодобово, щоб завершити будівлю деяких кораблів, чи хоча б забезпечити їхню плавучість.

29 червня Виконком Миколаївської Облради постановою № 36 прийняв рішення про проведення в Миколаєві оборонних робіт. Старших школярів послали збирання врожаю в колгоспи. Населення міста мобілізували на спорудження протитанкових ровів й загороджень навколо міста. У школі № 5 створили військовий госпіталь й в нього надійшли Перші поранені, яких підвозили від Варваровського мосту (у районі нинішнього річкового вокзалу) трамваєм прямо до стін школи, благо не встигли розібрати старі, дореволюційні трамвайні шляхи, що йдуть від Радянської по вулиці Розі Люксембург (нині Нікольска).

У липні почалося формування народного ополчення із добровольців — робітників й городян. 10 июля на заводі ім. Андре Марті записалося 4053 Чоловік. Ополченськи частини були зведені в Миколаївську дивізію ополчення. Був також створений добровільний кавалерійський полк.

Алі радянські війська, що тісняться німцями, безупинно відступали, й це було б незрозуміле людям, викликаючи здивування й запитання — у чому ж справа?

Оборону міста очолив контр-адмірал І. Кулішов2, як старший морський начальник у Миколаєві. Безпосередньо організацією оборони займався генерал Матвієнко. Заводи терміново демонтували коштовне устаткування й вантажили на кораблі й судна. Узявши на борт робітників й інженерів разом із їхніми батьківщинами, смердоті ішли Севастополя, Поті, Батумі, щоб там підсилити ремонтні бази; корпусу недобудованих кораблів («коробки»), крейсерів проекту 67 й лідерів проекту 48 також завантажили устаткуванням й коштовними матеріалами й помістили ними працівників заводів із сім «ями. На буксирі ці «коробки» проривалися через Бугський й Дніпро-Бугський лимани под вогнем німців. Навіть підвідні човни вивозили устаткування, матеріали, робітників й їхньої родини.

13 серпня в Полігона, на окраїні Миколаєва із боці Херсона, показалися німецькі танки. Вони намагалися прорватися до міста, але й були відбиті батареєю зенітних орудій 122 артилерійського морського полку. Стало ясно, що місто майже оточене, тому 14 серпня було б прийняте рішення облишити місто, а 9-ї армії пробиватися через оточення на Херсон.

Стапеля суднобудівних заводів, недобудований лінійний корабель й найважливіші цехи були висаджені при відступі із Миколаєва.

15 серпня по дорозі, що Веде уздовж узбережжя, евакуювалася Севастополя Миколаївська військово-морська база. 16 серпня місто залишили останні зажени радянських військ. 9-та армія із боями пробивалася до Херсона, а ранком німецькі мотоциклісти через Водопій ввірвалися в залишене місто. Для Миколаєва наступивши період німецької окупації.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Колесник А. М. Туристськими стежками Миколаївщини: Путівник. — Одеса: Маяк, 1981.

2. Крючков Ю. З. Історія Миколаєва: від підстави донині - Миколаїв: Можливості Кимерии, 1996.

1 Семен Кірсанов. «Едем».

2 Трагічно загинув у 1943 р. За показ англійської військово-морської місії креслень їхнього ж підвідного човна «L-55», відновленого после його затоплення в громадянську війну, був обвинувачений у розголошенні таємниці й викликаний у Москву. Не чекаючи ганебного суду, Кулішов застрелився в номері готелю в Москві.