Географія США

Соединенные Штати Америки — найбільш економічно розвинена країна світу. За розмірами території це займає четверте у світі. Площа її 9364 тис. кв. км. Це республіка, що складається з 50 штатів і Федерального округу Колумбія (територія столиці країни — Вашингтона). 48 штатів розташовуються компактно, 2 окремо: Аляска, куплена у царського уряду Росії у 1869 р., і Гавайські острова.

Економіко-географічне становище США дуже вигідний: широкий фронт морських кордонів ніяких звань на сході (12 тис. км.), прекрасні гавані. По державним строям США — федеративна республіка, кожен штат має власну конституцію, свої законодавчі і виконавчі органи виконавчої влади, виборного губернатора, і навіть символику.

Важливу роль нинішньому процвітанні США зіграло освоєння величезних багатств. Сьогодні вони займають перше місце західному світі з запасам вугілля, урану, друге — за запасами газу, міді, цинку, залізної руди. Багато родовища виснажені. Бракує руд легуючих металів (хрому, нікелю, кобальта).

На великій території США мешкає майже 250 млн. людина, що є третім показником у світі. Сучасні американці, крім корінного населення (1% індіанців, ескімосів, алеутів, гавайців), включає у себе та вихідцями з різних країн світу (75%). Складовою частиною американської нації є негри (12%), предки яких були з Африки для робіт на плантаціях. Вплинув на чисельність населення надає імміграція, щорічний приплив, що зараз становить близько 1 млн. людина. У другій половині ХХ століття імміграцію з Європи помітно зменшилася, зате збільшилася кількість імміґрантів з Азії, і особливо з Латинська Америка.

Промисловість США вирізняється високим рівнем виробничу краще й територіальної концентрації. У ній представлено що існують галузі, зорієнтовані випуск як масовий, і серійної продукции.

ІСТОРІЯ США У ПЕРШОЇ ПОЛОВИНІ XX ВЕКА.

США пізно вступив у Першу світову війну, та його людські втрати були невеликі. Упродовж років першої Першої світової промислового виробництва зробило великий перегонів. Змінилося і фінансово становище США у світі. З боржника Європи вони перетворилися на міжнародного кредитора.

Великий зрушення стався у розвитку матеріально-технічної бази американського капіталізму. Великі корпорації стали ініціаторами розвитку виробництва. У авангарді технічного прогресу були: автомобільна, хімічна, електротехнічна промисловості, виробництво побутової техніки від. Конвеєрні лінії, вперше запроваджені Генрі Фордом в 1914 р. в автомобільному заводі Мічигані, стали уособленням технічною і технологічною перебудови промислового виробництва. Потокові лінії раціоналізація і інтенсифікації почали вводитися у виробництві побутової техніки від.

Вражаючі успіхи впровадження нової техніки і прискорений ріст виробництва породили новий термін «проспериті» («процвітання») і ілюзорну віру в безкризисне развитие.

Проте, у тому розвитку дедалі гостріше з’являлася проблема збуту через низьку купівельної спроможності. Це була «ахіллесова п’ята» американського процвітання. Це деякі підприємці. Генрі Форд наказав: «Знизьте ціни до купівельної спроможності», і завдяки новим методом ціна машини моделі Т становить 290 доларів. Форд став національним героєм. До 1925 р. Форд домігся впуску 9000 машин день. З 1927 року Форд пустив у виробництво модель А.

Форд забороняв під час роботи розмовляти, співати, курити, свистіти. Один критик зауважив, що єдине, що робітник повинен був робити, це «поставити гайку 14 на болт 142 і повторювати, повторювати, повторювати, поки руки мені не починали трястися, а ноги тремтіти». Але Генрі Форд платив своїм працівникам більше, ніж інші підприємці.

Тоді була винайдено нова формула «реклама + кредит = процвітання назавжди». Але продаж в кредит — це борги. Нескінченно це тривати були. Тим більше що, зарплата росла повільніше темпи зростання виробництва та инфляции.

У американського процвітання був гарний фасад: розвиток масової культури. До життя обивателя ввійшов кінематограф, і з цим і кумири кіно Мері Пикфорд, Чарлз Чаплін. Щоденні газети виходили масовими тиражами. Майже у будинку з’явилося радіо. Кожен п’ятий американець мав автомобіль. Будувалися кінотеатри, стадіони для масових спортивних видовищ (футбол, хокей, бейсбол та інших.). Широку популярність набувають джазова музика, модні нові танці, демократизировалась одяг, зачіски. Нова техніка змінювала умови быта.

Скажений ритм економічного розвитку, котра уособлювала матеріальний прогрес, новітні досягнення науку й техніки, перетворення побуту поєднувалися США зі зростанням консерватизму і войовничого індивідуалізму. Бізнес домігся скасування цілого ряду законів, що ущемляли права хазяїна, і регламентацій війни. Підприємців дратували безперестанні страйки й підвищити вимоги профспілок. Ділова Америка опиралася проведенню законодавства, подібного соціальним реформам у країнах. Охоронна реакція на революційні події у Європі породила кампанії проти «червоною загрози».

Консерватизм США відгороджувався від революційних подій у Європі і зростання своїй країні соціальних і расових конфликтов.

Активізувався ку-клукс-клан. Кількість членів у цій расистської організації зросла у початку 20-x рр. удесятеро й сягнуло свого 5 млн. людина. Расова дискримінація придбала значний масштаб, особливо у Півдні. Шкільний вчитель Скопс засудили за викладання теорії еволюції Ч. Дарвіна («мавпячий процес»). Італійські робітники-іммігранти Сакко і Ванцетті стратили на електричному стільці у сфабрикованій обвинуваченням у убивстві заводського охранника.

Вакханалія наживи і біржові спекуляції мали інший бік: країну стрясали скандали у зв’язку з корупцією низки членів конгресу й уряду. Процвітав підпільний бізнес, особливо нелегальне виробництво і продаж спиртних напоїв (США з 1920 по 1923 р. діяв «сухий закон»). У швидкозростаючих найбільших містах і великих промислових центрах з’явилися цілі гангстерські синдикати. Наприклад, гангстерський синдикат Ал Капоне безроздільно панував у Чікаґо, коли його главу не засадили в 1931 року у в’язниці «порушення податкового законодавства». Свої ав капоне з’явилися торік у кожному хоч скількись у великій городе.

У 20-ті роки. США — країна контрастів: чудові технічні нововведення, демонстрація величезних можливостей науку й техніки, але й накопичення внутрішніх суперечностей, соціальних контрастів багатства і бідності основної маси населення. Спекулятивний характер економічного піднесення породжував в правлячих колах країни ілюзії в непорушність існуючого стану. Навіть у роки підйому 60% населення США — не мали мінімуму коштів для існування. Обраний в 1928 р. президентом США відомий республіканський політик Герберт Гувер пообіцяв американцям покласти край бідністю. Популярним почав її девіз «Курчати — у кожну кастрюлю!».

У цьому тлі несподіваним, вражаючим подією стало зниження курсу акцій на Нью-Йоркській біржі жовтні 1923 р. (три тижні вартість акцій впала на 40%). Так розпочався світовий економічну кризу 1929;1933 рр. Він мав найтяжчі наслідки для американської економіки.

Через війну кризи збанкрутували понад 5 тис. банків. Мільйони американців позбулися свої заощадження. За 3 року, промислове скоротилося вдвічі, обсяг зовнішньої торгівлі - втричі. У двічі знизилися ставки зарплати. Навесні 1933 року у країні налічувалося до 17 млн. безробітних. На околицях великих міст зросли селища з халуп, де тулилися люди, котрі позбулися праці та житла. Селища прозвали «гувервилями». Через падіння ціни сільськогосподарську продукцію були розорені сотні тисяч фермеров.

Протягом років кризи робочі рідко виступали до своїх вимог, оскільки втратити роботу. Зате безробітним втрачати було нічого, вони виборювали виживання. Влітку 1930 р. у Чікаґо виник Національну раду безробітних. Почалися масові демонстрування таланту і «голодні походи», проведені у Вашингтоні 1931;1932 гг.

Ось подейкують щодо цих подій історики: «Влітку 1932 р. Вашингтон паралізував страх: у Києві країни зібралися ветерани першої Першої світової, потребували підвищення посібників. Їх було 25 тис. людина, деякі з кількома сім'ями. 28 липня федеральні війська під керівництвом начальника штабу армії генерала Д. Макартура силою вигнали ветеранів із міста. Солдати штурмом взяли жалюгідний селище, споруджений ветеранами в передмісті столиці Анакостия-Флэтс, і спалили його, кількох людей загинуло. Ветерани повернулися додому, розносячи полум’яну ненависть до уряду, сповна воздавшему їм за службу в 1917;1918 гг.

У ситуації восени 1932 р. на виборах переміг кандидата демократичної партії Франклін Рузвельт (1882−1945). Свою президентську політику Рузвельт назвав новим курсом. Його основним ідеєю було введення «конституційного економічного порядку». Нова адміністрація почала з зміцненням банківської системи за рахунок підтримки великих банків, зосередження всього золотого запасу США, девальвації долара. Серед перших було ухвалено Закон регулювання сільського господарства (ААА-Agricultural Adjustment Act).

Особлива роль відводилася закону про відновлення національної промисловості (НИРА — National Industry Recovery Act). Він передбачав запровадження кодексів «чесну конкуренцію», які встановлювали тривалість робочого дні й мінімум зарплати. Компанії, які підписали подібні кодекси, отримували державну підтримку. Держава намагалося відрегулювати відносини між підприємцями, й робітниками. Воно підтримувало права профспілок, а водночас залишала у себе роль арбітра конфліктів між робітниками і власниками підприємств. Щоб зменшення безробіття, проводилися програми суспільних робіт — від очищення вулиць, до будівництво доріг та. Їх девізом було: «Не розбещуючі посібники, а здоровий працю». Особливу підтримку отримував Цивільний корпус збереження ресурсів, привлекавши на роботу молодь. За 10 років за нього пройшли понад 3 млн. американців. Активне втручання у економіку, регламентація виробництва були спрямовані те що, щоб витягти країну з депресії. Але захід «нового курсу» викликала в американців суперечливе ставлення. Багато хто бачив у ньому замах на «святая-святих» американського життя — свободу підприємництва. У газетах Рузвельда називали червоним, хтось стверджував, що він «відкрив шлях комунізму», інші стверджували, що він фашист. Сам він пояснював мотиви своїх дій так: «Ми проти революції. Тому ми ведемо війну проти умов, викликають революцію — нерівності і несправедливости».

У 30-х рр. основних актів «нового курсу» (зокрема НИРА) було зупинено рішенням Верховним судом США. Проте за виборів у 1936 р. Ф. Рузвельт переміг із великою перевагою голосами й знову став президентом.

Історія США у другій половині XX века.

З Другої світової війни США вийшли, значно посиливши своє й економічне вплив у світі. Територія США, на відміну країн Європи була полем бойових дій в; набагато меншими, ніж в інших учасників війни, були людських втрат (вони становили близько тис. людина). Поставляючи союзникам зброю, продовольство, США підтримували свою промисловість і сільське господарство й одночасно ставали кредитором усього світу. Якщо 1937 р. частка США в промисловому виробництві з так званого капіталістичного світу становила 41,4%, то 1946 р. — 59,1%. Отримавши своє розпорядження атомну зброю, американські керівники використовували її щоб продемонструвати силу, розраховуючи, що це теж допоможе їм диктувати умови при устрої повоєнного світу. Наприкінці 1945 р. президент США Р. Трумен заявив: «Хочемо ми того не хочемо, ми маємо визнати, що здобута нами перемога поклала на американський народ тягар відповідальності за подальше керівництво миром».

Готуючись для реалізації цієї місії, адміністрація зайнялася зміцненням військової сфери. У 1947 р. було реорганізовано і підпорядковані єдиному управлінню все військові відомства, керівництво якими вводився посаду міністра оборони, створено Раду національної стратегії безпеки за нового президента. Тоді ж початок своєї діяльності ЦРУ (Центральне Розвідувальне Управління). Одночасно стала розгортатися мережу військових баз та США різних регіонах світу: у Європі (у державах — учасників НАТО), Далекому сході з’явилися й в басейні моря, в Латинська Америка в зоні Карибського басейну, на Близькому сході з’явилися й т. д.

У 80-ті рр. США мали майже 1600 військових баз та біля 34 держав, де було понад 500 тис. американських військовослужбовців. Так економічне лідерство доповнилося військовим присутністю в усіх галузях света.

Разів у чотири роки політичне життя США сягає піків активності: американці обирають президента країни. Головних кандидатів висувають дві партії: демократична і республіканська. Не єдина, але найвпливовіші партії, у стране.

Хоча демократична і республіканська партії виникли ще ХIX столітті, вони відрізняються багатьох традиційних політичних об'єднань. Один із особливостей полягає у широкої соціальної базі обох партій. Про неї не можна сказати, як часто робиться у відношенні відомих європейських партій, що це організації великої чи дрібної буржуазії, робочих чи селянства. Ту і той партію підтримують люди найрізноманітнішого соціального положения.

Обидві немає формального членства (з квитками, членськими внесками тощо. п.), централізованої структури партійних організацій, довгострокових політичних програм. Це партії виборців. Їх головним завданням — боротьба влади під час виборів. Загальнонаціональні з'їзди демократів і, зазвичай, скликаються на рік президентських виборів, щоб утвердити передвиборну програму та посади Президента та віце-президента. У цьому заборонена ніякого «розброду та хитань», партія виставляє на вибори тільки з одного кандидату за кожен посаду. Велику роль результаті боротьби грає особистість висунутого кандидата, виборці нерідко голосують як за партію, але й майбутнього лідера країни. Тому, наприклад, в 1948 р. обидві партії, з визначення істориків, «доглядали» за які мають популярність у роки Д. Ейзенхауером, умовляючи його стати президентом. Генерал, раніше взагалі підтримував жодної з партій, відмовився. Лише 1952 р. його схилили зважується на власну бік республіканці, доти вже 20 років що перебували на опозиції, і Ейзенхауер здобув перемогу в виборах, із величезною перевагою голосов.

Це те, що обидві партії служать переважно частиною виборчого механізму, і відбивають у своїх програмах політичну ситуацію, сформовану на момент виборів, їхню позицію щодо низки питань помітно різняться. Демократи, яких завжди підтримували суспільство, в ХХ в. нерідко виступали як прибічники регулювання економіки, реформ, гнучкою соціальної полі-тики. Республіканці, традиційно які займали більш консервативні позиції, захищали ідеали індивідуалізму, приватного підприємництва, відстоювали вільну ринкову экономику.

Прихід до тієї влади представників однієї або інший партії визначав зміни політичного курсу США. У час закінчення Другої світової війни при владі перебували демократи (Р. Трумен), в 1953;1960 рр. — республіканці (Д. Ейзенхауер), в 1961;1968 рр. — демократи (Дж. Кеннеді, Л. Джонсон), в 1969;1976 рр. — республіканці (Р. Ніксон, Дж. Форд), в 1977;1980 рр. — демократи (Дж. Картер), в 1981;1992 рр. — республіканці (Р. Рейган, Д. Буш), в 1992;2000 рр. — демократи (У. Клінтон). З 2001 року Президент США — республіканець Дж. Буш-молодший.

Те, що з обидві партії віддають свої голоси представники різних верств населення, як не знижують, але, навпаки, загострює боротьбу «середнього виборця». У хід ідуть усі засоби. Під час виборчої кампанії 1972 р. затримали агенти республіканців, проникли до штаб-квартири демократичної партії, у Вашингтоні (вона комплексно будинків, називається «Уотергейт»). Через цей термін епізод став надбанням громадськості, почалося розслідування. «Уотергейтское справа» і серія інших викриттів змусили президента-республіканця Р. Ніксона піти у 1974 р. в отставку.

Характерна риса американської, політичної системи у тому, що значні повноваження Президента країни, який очолює виконавчу владу, врівноважуються системою «стримування і противаг». Це означає, що відповідні органи законодавчої (конгрес) і судової влади (Верховний Суд) мають можливість встановленому конституцією порядку призупинити чи скасувати виконання рішень президента, висунути свої инициативы.

Прикладом цій ситуації стало прийняття у 1947 р. при президенті-демократі Р. Трумені далеко ще не демократичного закону Тафта-Хартли, який обмежував політичну та стачечную діяльність профспілок, позбавляв їх низки прав, завойованих в 30-х рр. У тому ж року розпочалися переслідування представників окремих політичних і громадських організацій, державних службовців і навіть діячів Голлівуду за обвинуваченням у «антиамериканської», «підривної» діяльності. Передусім до відповідальності залучалися котрі мають комуністичними, антифашистське переконаннями. Цей курс було продовжено у ширших масштабах при Д. Эйзенхауэре.

У 1953;1954 рр. з державних установ було звільнено понад вісім тис. «підозрілих» службовців. Нестримну антикомуністичну кампанію розгорнув сенатор Дж. Маккарті, якому скрізь привиджувалися вороги і зрадники нації. З ініціативи було задумано гучне розслідування «шпигунства до армій», засідання трибуналу передавалися з питань телебачення щодня протягом місяця. Прибічники сенатора закликали до спалено «непридатних» книжок. Маккартизм став вкрай реакційної, антидемократичної політиці. Сенат вимушений був засудити Маккарті за «поведінка, суперечить сенатської этике».

Особливе місце у історії США другої половини ХХ століття зайняли президенти, чия діяльність ознаменувала поворот у житті країни. Однією з яких був Дж. Кеннеді.

Прийшовши корумпованої влади, Кеннеді проголосив політику «нових рубежів». Йшлося про зміцнення внутрішнього стану та міжнародних позицій США. Однією з головних завдань стало прискорення темпів економічного зростання, держава у своїй контролювало рівень цін, і зарплати. У сфері виробничих відносин підтримувалися ідеї «класового співробітництва». З огляду на, у результаті автоматизації виробництва, у той період зросла безробіття, уряд збільшило Витрати допомогу безробітним, і навіть підтримувало програми перекваліфікації, додаткового навчання робочих.

Дж. Кеннеді надавав особливе значення вдосконаленню середньої й вищої освіти. він говорив: «Тепер ми думаємо з 1960;1970 р. подвоїти у студентів, що у коледжі. Це означає, що ми мусимо побудувати за 10 років стільки ж будинків для коледжів, скільки ми побудували останні 160 років… Не можемо підтримати нашу промислову, військову і соціальну міць, які мають добре освічених громадян. У цьому плані має відіграти роль федеральне уряд». Чималу роль висування таких завдань грали наукові і технічні досягнення СРСР той період. Одне з творців американської ядерної бомби Еге. Теллер підкреслював: «Прогрес Росії викликав захоплення комуністичними методами… Радянський Союз перед виграв велике змагання у шкільних класах … Гадаю, що за 10 років Росія загальновизнаним лідером у сфері науки… Якщо ми почнемо діяти негайно із єдиною метою дати вищу освіту наших дітей, підготувавши їх до завдань відновлення наукового лідерства Сполучених Штатів, не маю жодних сумнівів у цьому, що наприкінці століття світ перебудований за планами комуністів, а чи не відповідно до нашими идеями».

«Нові рубежі» намічалися й у зовнішню політику. Кеннеді розкритикував доктрини «масованого відплати» комуністичним режимам, «звільнення Східної Європи». Але не збирався відмовитися від військово-політичного переваги США у світі. Він мав забезпечуватися потужним військовим потенціалів країни й політикою «гнучкого реагування». При Кеннеді військових витрат США досягли 60 млрд. доларів, тоді як цього за Д. Эйзенхауэре, який був професійним військовим, вони становили 40 млрд. доларів. У дивовижній країні нагнеталось атмосфера загрози атомного нападу із боку СРСР, в 1961 року уряд запропонувало повсюдно розпочати будівництва притулків (зокрема індивідуальних кожної сім'ї). Не обмежувалося оборонними заходами. У 1961 р. було совершена підготовлена ЦРУ спроба збройного вторгнення 1400 американських найманців на Кубу. Вона закінчилася повним провалом.

У 1962 р. стався так звану Карибську кризу. Він виник із розміщення на Кубі радянських ракет і бомбардувальників середнього радіуса дії. Кеннеді ультимативній формі, погрожуючи застосуванням термоядерного зброї, зажадав від радянського керівництва прибрати ракети. Світ виявився за межею війни. У цій ситуації двоє лідерів, Дж. Кенеді та М. З. Хрущов зробили з кроку від краю прірви і не залагодити конфлікту шляхом переговорів. Радянські ракети були відвезено з Кубы.

Очевидно, на цей випадок став деяким уроком. Невдовзі Дж. Кеннеді сказав у одному із виступів: «Давайте переглянемо умови та вимоги щодо Радянського Союзу… Не потрібно, щоб сусіди любили одне одного, потрібно лише, щоб були взаємно терпимі». Торішнього серпня 1963 р. представник американського уряду підписав у Москві міжнародний договорів про заборону випробувань ядерної зброї у атмосфері, космосі, під водою. Наметившаяся зваженість в позиціях президента підтримувалася далеко ще не усіма американцями. Вкрай праві екстремістські групи (Ку-клукс-клан, «суспільство Джона Бёрча» та інших.) Звинуватили їх у зрадництві національних інтересів.

22 листопада 1963 р. під час подорожі м. Даллас у штаті Техас президент Дж. Кеннеді було вбито (кілька днів було застрелено та її убивця Л. Освальд). Розслідування обставин вбивства Кеннеді не дали ясного і переконливого укладання, чи була вона справою рук фанатика-одиночки чи результатом заговора.

Наступник Кеннеді посаді президента демократ Л. Джонсон, діючи під гаслом створення США «великого суспільства», провів ряд соціальних реформ, які поліпшили життя найбідніших верств населення. Разом із цим у 1965 р. він американських військ до В'єтнаму. На початку 1969 р. там було близько 550 тис. військовослужбовців США. Жорстока війна про знищення, котру вів американських військ протягом майже 10-и років проти в'єтнамського народу закінчилася найбільшим позбавленням історії США. Президентом, з якого була пов’язана інший поворот у повоєнній історії США, став Р. Рейган.

Р. Рейгана було обраний Президентом країни у 1980 р. (в 1984 р. переобраний другого термін). Його політику назвали «консервативної революцією». Він відмовився від прийнятої президентами-демократами ще від часів Ф. Рузвельта тактики державного регулювання економіки, соціального компромісу. Курс Рейгана направили на підйом виробництва шляхом активізації підприємництва умовах вільної ринкової економіки. І тому провели зниження прибуткових податків (чого виграли насамперед великі корпорації), скорочення соціальних витрат освіту, медицину, пенсійне забезпечення тощо. буд. (в 1981;1984 рр. їх у державний бюджет впала зі 53,4% до 48,9%).

Як усе неоконсерватори, Р. Рейган виступав посилення військових позицій США у світі. Його адміністрація висунула завдання модернізації стратегічних озброєнь США, та був — «стратегічну оборонну ініціативу» (СОІ), названу програмою «зоряних воєн». Частка військових витрат у державний бюджет зросла із 23-ї% в 1980 р. до 27% в 1985 г.

Проте розвиток міжнародних відносин визначається позиціями багатьох країн. Сталося отже курс неоконсерваторів на загострення протистояння із колишнім Радянським Союзом з іншою половині 80-х рр. став змінюватися. Вирішальну роль цьому зіграло висунута радянським керівництвом концепція «нової політичної мислення» у відносинах. Р Рейган, раніше називав радянську країну «імперією зла», внаслідок серії зустрічей, і переговорів із президентом СРСР М. З. Горбачовим погодився укласти домовленості про знищення обома державами частини своїх ядерних озброєнь. Поворот в радянсько-американських відносинах, що почалися той період, позначився згодом і на відносини між Російською Федерацією та США.

У повоєнні десятиліття США було зроблено чимало у тому, щоб зміцнити економічну військову міць країни, її у світі, зберегти внутрішню стабільність, підвищити життєвий рівень. І все-таки в багатьох громадян цієї країни були і проблеми, які спонукають до своєрідного соціального протесту, боротьбі своїх прав. У різні періоди першому плані виступали проблеми і руху. Коли у другій половині 40-х рр. було ухвалено Закон Тафта-Хартли, значно ограничивавший права профспілок, відповіді нього масові виступи робочих. Вони проводили багатотисячні демонстрування таланту і страйки. Загалом у 1947;1948 рр. в страйках брали участь 4 млн. 130 тис. человек.

У 50-ті рр. у багатьох штатах розгорнулася боротьба темношкірих американців проти расової дискримінації (нерівності), за цивільні права. Тоді Півдні країни існувала сегрегація (поділ) білого і чорного населення: окремо навчалися діти, спеціально позначалися місця «для білих» і «для чорних» у сфері транспорту, у сфері послуг. У цій ситуації увагу всієї Америки залучили події 1955;1956 рр. м. Монтгомері (штату Алабама). Тут темношкірі жителі провели бойкот міського транспорту, у якому роздільні місця «для чорних» і «для білих». Після цього подібні кампанії було проведено у багатьох південних штатах.

Нова хвиля боротьби чорношкірого населення Америки за цивільні права піднялася у середині 60-х рр. Саме тоді не вдалося стримати їх у рамках кампанії громадянської непокори, прибічникам якого було М.Л. Кінг. Масові заворушення у одному з населених чорними жителями передмість Лос-Анджелеса влітку 1965 року вилилися в сутички з поліцією, руйнації будинків, магазинів, знищення автомобілів тощо. буд. 34 людини було вбито, 899 поранені, 4000 — заарештовані. Матеріальні збитки становив 45 млн. доларів. У цей час виникла організація бойовиків «Чорні пантери», яка закликала до збройної боротьби проти білих. У 1966 р. хвилювання чорного населення припадають на 42 містах, в 1967 р. — в 114.

У другій половині 60-х рр. значний розмах США набуло рух за припинення війни у В'єтнамі, головним учасником фільму була студентська молодь. Протест проти війни висловлювався відмовити призовників йти до війська, публічному знищенні призовних повісток. Восени 1967 р. 50 тис. людина провели демонстрацію в будинку військового відомства — Пентагону. Поруч із антивоєнними настроями висловлювалося невдоволення, і внутрішньої політикою, з’явилися групи молоді, які називали себе «новими лівими». Адміністрація відчула, що обстановка виходить з-під контролю. Для розгону демонстрації були спрямовані загони національної гвардії, армійські десантні части.

Навесні 1968 р. уряд США вперше оголосила про готовність розпочати переговори з представниками Північного В'єтнаму. Л. Джонсон, у роки перебування якого посаді президента США вплуталися у цю безславну війну, повідомив про рішення ні чергових президентських виборах ролі кандидата. До такого результату подій привели як поразки американських військ у В'єтнамі, і антивоєнні виступи всередині страны.

У цілому нині соціальні виступи і рух США у другій половині ХХ століття показали, що високий рівень розвитку, багатства і демократичні основи суспільства власними силами не усувають все життєві суперечності й проблеми людей. Говорячи ідеалів та принципи, важливо щоразу співвідносити його з практичними действиями.

Список літератури:

Світова історія — Є. І. Коренева.

Новітня історія XXвека — Л. М. Алексашкина.

Новітня історія — А. Про. Сороко-Цюпа.