Пафос поезiї воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри)
У воєннi роки В. Сосюра неодноразово звертався до постатi Тараса Шевченка, написавши такi твори, як «Шевченко у Донбасi «(1942), «Син «(1943), «Шевченко з нами «(1943). I це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрiдним символом України, його життя — приклад служiння своєму народовi. Тому кожен українець сприймав великого Тараса у вiршах Сосюри як свого сучасника, що був на передньому… Читати ще >
Пафос поезiї воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри) (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Пафос поезiї воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри) У грiзнi роки Великої Вiтчизняної вiйни «пiд гул кривавий «на бiй з ворогом йшло й художнє слово, що прирiвнювалося до зброї i дiяло безвiдмовно. Прозовi й поетичнi твори, народженнi духовним пiднесенням, надавали захисникам рiшучостi вiдстояти рiдну землю вiд нападника, разом з бiйцями наближали перемогу.
Дiти йдуть, смiються… Матерi з квiтками.
Гей, радiйте, люди, це наш день прийшов.
Вiрю я, так буде, знаю я, так буде,.
Снiг стече кривавий, у яри, яри…
Буде це весною навеснi це буде…
Рядки цiєї поезiї Володимир Сосюра написав 10 грудня 1941 року в найтяжчий час Великої Вiтчизняної вiйни, коли радянськi воїни ледве стримували натиск лютого ворога. А поет вже пророкував перемогу!
Один за одним вiн створює у листопадi — груднi 1941 року вiршi, сповненi оптимiзму, вiри в силу свого народу, його армiї, яка здолає ворога. Цi вiршi увiйшли до збiрки «В годину гнiву », що з «явилась 1942 року.
У воєннi роки В. Сосюра неодноразово звертався до постатi Тараса Шевченка, написавши такi твори, як «Шевченко у Донбасi «(1942), «Син «(1943), «Шевченко з нами «(1943). I це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрiдним символом України, його життя — приклад служiння своєму народовi. Тому кожен українець сприймав великого Тараса у вiршах Сосюри як свого сучасника, що був на передньому краї лав воїнiв-визволителiв та партизанських загонiв.
Поет адресував багато вiршiв населенню тимчасово окупованих районiв України:
О, нене, о, брате, о, мати!
Страшна на Вкраїнi пора…
Дивись… Об сорочку маляти.
Катюга ножа витира.
Цей вiрш «До помсти за нашу Вкраїну «став iлюстрацiєю до листiвки «Прокляття i смерть нiмецьким катам! «Та головне, менi здається, у цьому вiршi — це той оптимiзм i впевненiсть у перемозi, якими палають рядки поезiї, освiтлюють i запалюють душi спiввiтчизникiв, що знаходилися у фашистському ярмi:
…Орду розженем ми звiрину,.
I край наш засяє у цвiту…
До помстi за нашу Вкраїну,.
За страдницю нашу святу!
Образ розтерзаної, але нескореної України, яка палає у пожарищах, здригається вiд вибухiв бомб, свiтить ребрами зруйнованих будинкiв, постає з воєнних творiв Сосюри. Серце поета вiдгукувалося болем i стражданням на муки i смерть спiввiтчизникiв, якi вели двобiй з ворогом. Картини боротьби вимальованi поетом з такою безмежною силою виразностi, що менi здається, нiби поет сам був безпосереднiм учасником тих подiй, про якi розповiдає у своїх творах. Часто прообразами його поезiй стають реальнi люди, герої-визволителi, яких знав i подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому планi є поема «Син України «(1942), в якiй постать головного героя змальовано з реальної людини — радянського офiцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрiчався й подарував йому книгу.
Безмежна любов до рiдної України, непримиренна ненависть до ворога, оспiвування величних подвигiв захисникiв, вiра в перемогу — таким був пафос творiв Сосюри у грiзну годину вiйни, сповнених життєдай ним оптимiзмом:
I сонця радiснеє коло.
Свiтить нам буде з висоти,.
Бо не могла iще нiколи.
Зима весни перемогти.