Реформування житлово-комунального господарства

Реформування житлово-комунального господарства — формування нових організаційно-правових форм, зміна економічних відносин, перетворення законодавчої та нормативної бази, технічне переоснащення та модернізація у житлово-комунальному господарстві України з метою підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Загальні засади

Реформування ЖКГ є однією з найбільш актуальних проблем, оскільки стосується інтересів як населення, так і всього народного господарства України.

Особливість сьогоднішнього етапу реформування полягає в тому, що одночасно відбуваються кілька процесів:

· інституційних, пов’язаних з демонополізацією управління житлом та комунальної інфраструктурою, зміною організаційно-правових форм організації ЖКГ, перерозподілом ринків послуг;

· організаційних, які пов’язані з перерозподілом повноважень щодо ЖКГ між рівнями влади, відходом органів місцевого самоврядування від керівництва господарською діяльністю підприємств, переходом на нові форми договірних відносин (оренда, концесії).

Ключовим моментом у реформуванні галузі повинна бути трансформація тарифної політики. Методологія ціноутворення повинна базуватися на впровадженні на підприємствах водопостачання, водовідведення та теплопостачання ефективного механізму ресурсозбереження.

Кінцеві результати реформ в житлово-комунальному господарстві повинні відбитись у наданні послуг установлених стандартів якості проживання, включенні у повному обсязі ринкового механізму в процес функціонування галузей, переході до нового фінансування галузей за рахунок платежів населення з наданням малоімущим верствам житлових субсидій.

Реформування житлово-комунального господарства є одним з основних завдань Міністерства з питань житлово-комунального господарства України

Передумови реформування ЖКГ

Житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззю економіки з багатьма проблемами, які останнім часом особливо загострилися.

Враховуючи важливість нормального функціонування ЖКГ, його вплив на соціальну сферу України, галузь потребує кардинального реформування, що має передбачати насамперед формування її нової структурної побудови, яка б поєднувала найкращі надбання зарубіжних моделей управління житлово-комунальною сферою. Реформа ЖКГ має бути законодавчо, організаційно та економічно забезпечена на чотирьох рівнях: на рівні державних органів виконавчої влади; місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування; житлово-комунальних підприємств різних форм власності; споживачів послуг.

Протягом десятиліть у житлово-комунальній сфері панували екстенсивні підходи та адміністративні методи господарювання, які були наслідком жорстко централізованого управління в державі. Матеріальна база галузі, що завжди розвивалася на основі залишкового принципу ресурсозабезпечення, знаходилася в незадовільному стані в усі часи, але найбільш помітно деградує в останні роки, незважаючи на те, що на житлово-комунальне господарство витрачається значна частка (20−30%) видатків місцевих бюджетів.

В Україні немає класу реальних домовласників, органи місцевого самоврядування виступають у ролі підрядних організацій, які обслуговують житло. реформування житловий комунальний господарство

Основні проблеми житлово-комунального господарства:

· недосконалість порядку формування тарифів, непрозорість формування цін/тарифів за послуги та поточної діяльності підприємств ЖКГ;

· невідповідність розмірів платежів за користування житлом фактичним витратам на його утримання;

· погана керованість, неконтрольованість, низька якість роботи підприємств житлово-комунальної галузі та послуг, що ними надаються;

· недосконалість діючої системи фінансування робіт, пов’язаних з обслуговуванням і модернізацією житлового фонду;

· утриманське відношення користувачів до житла, що призводить до його швидкого фізичного та морального зносу;

· високий ступінь регіональної диференціації стану забезпеченості та якості надання житлово-комунальних послуг;

· зношеність основних фондів галузі, застарілість технологій і як наслідок значні витрати (води, теплової енергії тощо) та низьку енергоефективність (близько 70% житлового фонду збудовано до 1970 р., зношеність основних фондів перевищує 60%, енергоємність послуг у 2,5−3 рази перевищує показники європейських держав; якщо на початку 90-х років у середньому по Україні на 100 км комунальних мереж припадало 30−40 аварій, то останніми роками цей показник сягнув 180 аварій на 100 км водопроводу та 10−20 на 100 км мереж теплопостачання;

· невідповідність наявних інфраструктурних потужностей зростаючим вимогам та потребам;

· високий рівень монополізації сфери надання житлово-комунальних послуг та слабкий розвиток конкуренції у цьому секторі;

· недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності галузі, насамперед у сфері диверсифікації постачальників послуг;

· неефективна система управління, злиття замовника і підрядника і водночас розрив між споживачем і замовником послуг;

· незавершеність приватизації житлового фонду у частині асоціювання власників житла у багатоквартирних будинках в об'єднання співвласників (ОСББ).

Напрямки реформування

1. розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг;

2. формування державної житлової політики;

3. удосконалення системи фінансування житлово-комунального господарства, оплати житла і комунальних послуг та системи соціального захисту населення, здійснення ефективної тарифної політики;

4. демонополізація житлово-комунального господарства, розвиток конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

5. створення розвинутого конкурентного середовища на ринку обслуговування житла, у тому числі впровадження комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду із залученням інвесторів-забудовників на конкурсних засадах;

6. підвищення ефективності використання енергоносіїв та інших ресурсів, радикального зниження енергоємності виробництва, підвищення енергоефективності будинків, створення стимулів та умов для переходу економіки на раціональне використання та економне витрачання енергоресурсів;

7. вдосконалення організаційних структур управління в сфері ЖКГ;

8. технічне переоснащення житлово-комунального господарства, наближення до вимог Європейського Союзу показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг.

Індикатори реформування житлово-комунального господарства

· Рівень зносу комунальної інфраструктури

· Кількість багатоквартирних будинків, які потребують капітального ремонту (у відсотках до загальної кількості)

· Забезпеченість житлового фонду будинковими приладами обліку газу, води і тепла.

· Частка приватних інвестицій у загальному обсязі інвестицій в модернізацію комунальної інфраструктури

· Частка приватних компаній, які управляють об'єктами комунальної інфраструктури на основі концесійних угод та інших договорів, від загальної кількості всіх організацій комунального комплексу

· Кількість ОСББ на тисячу жителів

· Обсяг простроченої кредиторської заборгованості підприємств житлово-комунального господарства

· Частка сімей, що отримують субсидії на оплату комунальних послуг

Загальнодержавна програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства

З 1 січня 2010 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004;2010 роки», прийнятий 11 червня 2009 року Верховною Радою України, яким затверджено Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009;2014 роки.

Ціль Програми полягає у визначенні принципів реалізації державної політики реформування житлово-комунального господарства, здійснення заходів з підвищення ефективності й надійності його функціонування, забезпечення стійкого розвитку для задоволення потреб населення й господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Відповідно до Програми реформування галузі здійснюється шляхом формування відповідно до вимог світових стандартів ринку житла, впровадження недискримінаційних економічних відносин, між суб'єктами ринку й державою з поступовим обмеженням функцій держави як суб'єкта ведення господарства й посиленням його впливу на формування ринкової інфраструктури, що передбачає:

· проведення взаємоузгодженої тарифної, інвестиційної політики й політики в сфері розвитку внутрішнього ринку;

· реалізацію ефективної антимонопольної політики й здійснення інституціональних перетворень на ринку житла й житлово-комунальних послуг, спрямованих на розвиток ринкових відносин і конкуренції;

· стимулювання інноваційної, інвестиційної й енергозберігаючої активності суб'єктів ведення господарства;

· підвищення енергоефективності галузі шляхом зменшення обсягів втрат паливно-енергетичних ресурсів, зниження енергоємності виробництва окремих видів продукції (послуг);

· розробку прозорого механізму формування цін і тарифів на продукцію й послуги підприємств, які здійснюють діяльність у житлово-комунальній сфері.

Основними завданнями Програми є:

1. Розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг.

2. Формування державної житлової політики, створення розвинутої конкурентного середовища на ринку обслуговування житла.

3. Забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства.

4. Технічне переоснащення житлово-комунального господарства, скорочення питомих показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво послуг, у т.ч. створення діючого й прозорого механізму стимулювання використання альтернативних джерел енергії й видів палива;

5. Залучення інвестицій і співробітництво з міжнародними фінансовими установами й донорськими організаціями;

6. Залучення громадськості до процесів формування житлової політики й реформування житлово-комунального господарства.

Програма передбачає ряд завдань і заходів, реалізація яких дозволить підвищити ефективність використання енергоносіїв й інших ресурсів, істотно знизити енергоємність виробництва, підвищити енергоефективність будинків, створити стимули й умови для переходу економіки на раціональне використання й ощадливе використання енергоресурсів.