Контрольна робота з курсу розміщення продуктивних сил

Контрольна робота з курсу розміщення продуктивних сил.

.

План.

1. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка..

1.1. Суть природно — ресурсного потенціалу..

1.2. Природні умови і природні ресурси..

1.3. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу..

1.4. Елементи природно — ресурсного потенціалу..

2. Розміщення галузей машинобудівного комплексу..

2.1. Машинобудівний комплекс.

2.2. Важкемашинобудуванняё.

2.3. Загальне машинобудування.

2.4. Середнє машинобудування.

2.5. Виробництво приладів, точних машин, інструментів і імеханізмів.

3.Територіально-виробничі комплекси у системі.

економічного районування..

3.1. Сутність та типи територіально-виробничих комплексів..

3.2. Формування і розміщення територіально-виробничих комплексів..

3.3. Екологічні проблеми економічного розвитку України..

1. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка..

1.1. Суть природно — ресурсного потенціалу.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи, яке посилюється в умовах науково — технічного прогресу. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи динаміку їх.

Природно — ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості, засоби. Отже, застосування цих понять для кількісної характеристики природних багатств вибиває їх споживну вартість, корисність для суспільства. Враховуючи це, поняття «природно — ресурсний потенціал» (ПРП) найбільш поширене в науках, що вивчають території, є одним з найважливіших факторів розміщення продуктивних сил і включає тільки вже вивчені елементи природного середовища.

Обґрунтування розміщення продуктивних сил потребує врахування кількісних і якісних параметрів ПРП певної території.

Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов «язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

1.2. Природні умови і природні ресурси.

Природні умови — це елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві (сонце, вода, атмосфера і ін.).

Природні ресурси — це ті елементи природного середовища, які безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві і в невиробничій діяльності.

Зростання економічного значення природних умов і природних ресурсів зумовлене тим, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а й як засоби виробництва.

Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав у своїх працях А.А. Мінц. Природні умови (у вузькому розумінні) — це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства і в невиробничій діяльності людини. Природні ресурси — це тіла і сили природи, які на повному рівні розвитку можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не вивчені ресурси мають назву потенційних природних ресурсів.

За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі. Зокрема, перше місце за кількістю орних земель, за запасами залізної й марганцевої руд, сірки. Україна в числі перших за запасами кам «яного вугілля, природного газу, калійної і кам «яної солей.

Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов «язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

За минулі роки в країні досягнуто великих успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення і властивості окремих їх видів і родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності територіальної організації.

Однак ще не повністю розв «язані методологічні й методичні проблеми економічної оцінки природних ресурсів.

1.3. Економічна оцінка природно — ресурсного потенціалу.

Поняття «економічна оцінка природних ресурсів» широко дискутується в економічній та економіко — географічній літературі. Економіко — географи здебільшого використовують поняття «господарська оцінка природних ресурсів «. Проектування розміщення продуктивних сил потребує даних, що стосуються економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників природно — ресурсного потенціалу окремих регіонів і країни в цілому. Кількісні показники мають уможливлювати порівняння різних джерел однойменних ресурсів і варіантів використання їх. Водночас економічна оцінка виражає природі й виробничо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні показники. Джерелом створення вартості можуть бути затрати праці на підготовку їх до використання, відтворення і поліпшення. Однак вартісна оцінка дещо однобічна, оскільки не враховує територіально диференційованих властивостей природних ресурсів.

А.А.Мінц пропонує як економічну оцінку природних ресурсів враховувати вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та їхніх джерел на продуктивність суспільної праці. Нерівномірність їх просторового розподілу потребує врахування різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об «єктів. Критерієм оцінки пропонується вважати порівняльну економічну ефективність використання повного джерела ресурсів або територіального поєднання їх.

Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затратах живої і уречевленої праці. Враховуючи це, показниками економічної оцінки повинністати собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат.

Залежно від практичних запитів, доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки:

— поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів;

— оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів;

— оцінка природних умов життя або виробництва. Інші пропонують економічну оцінку природних ресурсів:

— пов «язують із витратами на освоєння і відтворення їх:

— що показниками оцінки є диференційована рента, диференційований доход, валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів:

— що для оцінки окремих їх видів найрезультативнішим слід вважати метод витрат на одиницю приросту продукції в певному районі на певному відрізку часу.

Для складання схем розміщення галузей господарства і комплексного розвитку господарства економічних районів велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу, тобто його запаси. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:

балансові використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації;

позабалансові які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. До позабалансових відносять ресурси, що характеризуються малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації.

При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів або рудних тіл, їх протяжність або глибину залягання, вміст корисного компоненту та інші специфічні показники. В геології вирізняють чотири категорії запасів корисних копалин :

— А - докладно розвідані та вивчені;

- В і С 1 — розвідані менш докладно:

- С 2 - оцінені попередньо і приблизно.

Водночас, коли йдеться про геологічну розвідку нових територій, вирізняють прогнозні запаси для оцінки потенційних ресурсів. Запаси корисних копалин за категоріями А. В, СІ, С 2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси.

До промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, готові для експлуатації. Гірничорудні підприємства будують за умови наявності запасів мінеральних ресурсів категорій А, В, СІ.

В Україні геологічні пошуки провадяться на всій території. Масштаби розвитку промисловості потребують стабільного забезпечення її мінеральними ресурсами. Пошук нових родовищ палива і різноманітних руд. Зумовлений зменшенням видобутку їх в давно освоєних районах, а в багатьох випадках — і вичерпанням родовищ. Альтернативними джерелами забезпечення потреб народного господарства в природних ресурсах є комплексне використання їх, а також повсюдне впровадження ресурсозберігаючих технологій.

1.4 Елементи природно — ресурсного потенціалу.

Елементами природно — ресурсного потенціалу є: земельні ресурси, рудні та нерудні ресурси, водні, лісові і рекреаційні ресурси.

Забезпеченість України земельними ресурсами дуже висока і становить 0,8га на одного жителя. У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель, навіть — 10% опідзолені й деградовані чорноземи, 9 — каштанові, 7 — підзолисті та ін. Останніми роками порушується баланс гумусу, особливо в чорноземах. У зв «язку з цим погіршується родючість ґрунтів.

Для України характерний високий рівень освоєння території. Найвищий рівень мають західні і центральні області, Донбас і Придніпров «я.

В Україні є значні територіальні відмінності в землезабезпеченні населення: від 0,15га на одного жителя в Закарпатській області, в південних областях — до 1,5га, тоді як у середньому в Україні - 0,65га. За рівнем забезпечення ріллею Україна займає одне з перших місць в Європі.

У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що має підтверджуватися відповідним законодавством, створення докладного земельного кадастру на основі бонітування ґрунтів.

Мінерально — сировинні ресурси (вугілля — кам «яне і буре, торф, залізна і марганцева руди, нафта, газ і ін.) належить до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий — десятки і сотні мільйонів років, їх за характером використання поділяють на три групи; паливно — енергетичні, рудні і нерудні. Основною особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поширення в надрах землі.

Україна має рудні ресурси. Загальні запаси залізних руд оцінюються в 27,4 млрд.тон. З 88 родовищ 60 розташовані в Криворізькому басейні, запаси якого становлять 18,7 млрд.тон.

Україна займає одне з перших місць у світі за запасами марганцю (Запорізька та Дніпропетровська обл.), невеликої потужності запаси нікелю (Вінницька, Кіровоградська і Дніпропетровська обл.). Країна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших родовищ належать поклади титану (Іршанськ), алюмінієва сировина (Дніпропетровська обл.), ртутні руди (Донбас).

Знайдено в Україні і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська, Донецька, Закарпатська обл.). Останніми роками значні запаси золота відкрито в Одеській області.

Україна багата на нерудні ресурси, на гірничо-хімічну сировину: калійних солей (Івано-Франківська і Львівська обл.), великі запаси самородної сірки, кухонної солі, флюсових і вогнетривких та формувальних глин (Донецька, Запорізька обл.), кварцитів (Житомирська обл. Овруцьке), запаси фосфоритів (Придніпров «я, Сумська. і Харківська обл.).

В Україні є багато родовищ різноманітної сировини для виробництва будівельних матеріалів (36 родовищ цементної сировини, 61 — крейди), родовища облицювального каменю: гранітів, мармуру, лабрадоритів, базальту (у Поліських областях).

Слід зазначити, що Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калійних солей та іншої сировини.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний обсяг річкового стоку становить 210 куб. км, у тому числі 130 куб. км формуються за межами України. В середньому водозабезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 куб. м, що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Найвище водозабезпечення жителів у західних і північних областях. Ресурси підземних вод становлять 5,6 куб.км.

Основна маса річкового стоку припадає на Дніпро — 53,5 куб. км, Дністер — 8,7 куб. км, Сіверський Донець — 5 куб. км і Південний Буг-3,4 куб.км. Усього на території України понад 73 тис. річок, 3 тис. озер, 80 водосховищ і 20 тис. ставків, є запаси підземних вод та термальних, які ще недостатньо вивчені.

Споживання води в Україні щороку зростає. Найбільшим споживачем води є промисловість, далі - сільське господарство та комунальне.

Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне та Азовське моря мають велике господарське значення — риба, цінні водорості, транспорт і як зона відпочинку і лікування людей.

Лісові ресурси України становлять по площі 8,6 млн. га, з них 6,9 млн. га займають ліси державного фонду. Лісопокрита площа в середньому становить 14%. 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. Майже 40% запасів деревини твердолистяні (дуб, бук, граб) та листяні породи (береза, осика, липа, тополь). Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

Рекреаційні ресурси є майже в усіх областях України, серед яких домінують санаторно — курортні - Південь країни, Крим, район Карпат. Є запаси лікувальної грязі, мінеральних вод, радонових і хлоридно-натрієвих вод.

За сучасних умов розвиток народного господарства України залежить від розміщення природних ресурсів, а ефективність його окремих галузей — від територіального поєднання природних ресурсів. Поєднання природних ресурсів є специфічним для будь-якої території. До природного комплексу території належать земля, вода, ліс, мінерально — сировинні ресурси, а також природні умови (клімат, рельєф тощо).

Зростання населення і масштабів виробництва спричинило глобальні економічні проблеми: охорона повітряного басейну, охорона водних і земельних ресурсів, охорона рослинного світу, а найбільш лісів. Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не завдають шкоди людині.

Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і переробці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.

2. Розміщення галузей машинобудівного комплексу.

2.1. Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всі галузі машинобудування. Він є основною важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково — технічного прогресу, який забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

На машинобудівний комплекс України припадає понад 40% усього промислово — виробничого потенціалу індустріального виробництва; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29 °/о. Комплекс належить до трудомістких та метало містких галузей.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування зумовлюють особливості розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва.

Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини і споживача. За таких умов вартість машин та обладнання істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

На основі особливостей розміщення виробництва і технологічних процесів галузі машинобудування класифікують так: важке; загальне; середнє машинобудування; виробництво точних механізмів; приладів та інструментів: виробництво металевих виробів і заготовок; ремонт машин і устаткування.

2.2. Важкемашинобудування об «єднує виробництво металургійного, гірничо-шляхового, підйомно — транспортного та енергетичного устаткування. Зосереджене в Донецькому і Придніпровському економічних районах та ін. (Донецьк, Харків, Луганськ, Горлівка, Кривий Ріг, Чернівці, Одеса, Львів, Нікополь, Запоріжжя, Первомайськ — Житомирська обл.).

2.3. Загальне машинобудування об «єднує транспортне (без автомобільного) і сільськогосподарське (без тракторного) виробництво промислового технологічного та будівельного обладнання (без легкої і харчової промисловості), орієнтуються, як правило, на споживача готової продукції, за винятком виробів, які відзначаються абсолютною транспортабельністю.

Дуже капіталомістке локомотивоі вагонобудування, прив «язане до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську і в Харкові, електровози — у Дніпропетровську, ремонтують у Києві, Львові. Полтаві і ін. Залізничні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську й Стаханові (Луганська обл.), Маріуполі, ремонтують у Києві, Харкові, Одесі, Львові й Конотопі.

Суднобудування розвинене у Миколаєві, Херсоні, Києві, Одесі, Керчі, Маріуполі та Запоріжжі, Іллічівську, Севастополі.

Найбільшими центрами сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ, Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (зернові і кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і запасних частин є в Києві, Миколаєві, Бердянську, Мелітополі, Донецьку, Луганську. Житомирі, Умані, Конотопі та ін.

2.4. Середнє машинобудування охоплює найширший спектр галузей. Для нього характерний високий рівень кооперації виробництва. Серед факторів, що впливають на розміщення, найважливішими є населення і трудові ресурси, наявність кваліфікованих кадрів.

Автомобілі випускають заводи у Львові, Кременчуці, Запоріжжі, Луцьку, Мелітополі (мотори). Авіаційна промисловість набула розвитку у Києві і Харкові, тракторобудування — у Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, запчастини для тракторів — у Сімферополі, Кременчуці, Києві, Луганську, Одесі, Білій Церкві. Верстатобудування зосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Краматорську, Житомирі.

2.5. Виробництво приладів, точних машин, інструментів і імеханізмів орієнтується тільки на райони високої технічної культури. Галузь відзначається мінімальною металомісткістю. Більшість підприємств займається складанням виробів з деталей, що надходять з різних регіонів України та із-за її меж за кооперацією. Найбільшими центрами виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь: електронно — обчислювальних машин — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.

У перспективі необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, технічного переоснащення галузей промисловості, розвивати ряд нових машинобудівних галузей і виробництв, нових видів машин, устаткування, приладів, роботів і апаратів, виробництва швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь.

3. Територіально-виробничі комплекси у системі.

економічного районування.

3.1. Сутність та типі територіально-виробничих комплексів.

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це поєднання підприємств (та установ), для яких територіальна спільність їхніх компонентів є додатковим фактором підвищення економічної ефективності за рахунок значної стабільності взаємних зв «язків (у тому числі інформаційних) і ритмічності виробничого процесу; скорочення транспортних витрат: раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів та сприятливих умов маневрування ними.

Система ТВК ієрархічна. ТВК різних масштабів і типів зарекомендували себе як найбільш ефективна форма розміщення продуктивних сил, спеціалізації і пропорційного розвитку господарства України та її економічних районів. Тому великого значення у розміщенні продуктивних сил набувають ТВК різного змісту і рівня ієрархії, зокрема регіональних, галузевих, міжгалузевих, інтегральних.

Регіональний ТВК, який можна вважати основою економічного району, — це сукупність кількох ТВК на певній території, породжує взаємозв «язки між ними, зумовлені спільним використанням території і промислової інфраструктури. Створюються умови, за яких стає ефективною централізація деяких виробництв, розрахованих на задоволення потреб ряду комплексів та автономних підприємств.

Галузевий ТВК поєднує підприємство на певній території і є групою підприємств з широкими взаємними виробничими зв «язками, а також залежністю в оптимальному залученні до суспільного виробництва як чоловічої, так і жіночої праці. Галузевим комплексам властиве щільне компонування у вигляді промислових вузлів і центрів, а також промислових агломерацій. Особливо важлива роль відводиться зв «язкам соціальної інфраструктури, що сприяє підвищенню ефективності комплексності.

Міжгалузеві ТВК формуються на основі певних виробничих процесів, які об «єднують послідовні стадії первинної сировини.

Інтегральний ТВК є взаємопов «язаним і взаємообумовленим поєднанням галузей матеріального виробництва на певній території. Галузеві і міжгалузеві ТВК є при цьому лише своєрідними блоками. Важливими елементами територіальної структури інтегрального господарського комплексу регіонів України є економічні пункти, центри і вузли. Економічний вузол — це локальний господарський комплекс, який поєднує на компактній території всі галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери. Економічний центр і пункт визначаються відповідно ширшими та вужчими зв «язками із сусідніми територіями.

ТВК виконують багатогалузеві функції, але в кожному з них є одне або кілька підприємств, які утворюють виробниче ядро. навколо якого розташовуються інші промислові об «єкти. Часто таким ядром стає електроенергетика. Крім електроенергетичного в Україні провідними факторами є трудові ресурси, будівельні бази, водозабезпечення, транспорт, утилізація відходів основних виробництв.

Якісних змін у виникненні об «єктивних умов для формування нових ТВК за останні роки не відбулося. Проте в місцях нового промислового будівництва опекти соціальної інфраструктури у вигляді впорядкованих міст і селищ міського типу є одним з важливих чинників створення ТВК в Україні.

3.2. Формування і розміщення територіально-виробничих комплексів.

Об «єктивні умови для формування нових ТВК практично мають усі райони великих промислових новобудов, де потрібно вирішувати проблему працевлаштування великої кількості будівельників. При цьому структура та ефективність факторів, що впливають на формування ТВК, залежать від масштабів додаткових резервів і можливостей комплексоутворення, об «єктивних економічних і природних умов.

Важливою закономірністю, з якою пов «язане формування ТВК, є комплексність розвитку конкретних виробництв. При територіальному зосередженні промисловості немає потреби будувати транспортні шляхи для кожного підприємства окремо, зменшуються витрати на допоміжні і сервісні підприємства, житлово-комунальне господарство, лікувальні заклади, під впливом цього процесу формується територіальна структура економічних районів, яка складається внаслідок розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту. Важливими елементами формування і функціонування ТВК є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових, матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва, створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життя людей.

Розвиток міських агломерацій останніми роками тісно пов «язаний Із створенням промислових або інших ТВК. Взаємозв «язки цих агломерацій значно підвищують ефективність виробництва на основі територіально-групового розміщення підприємств, єдиних комунікацій та сервісного господарства, розвитку міст-супутників тощо.

Великі гідроелектростанції можуть бути основою формування не тільки промислових, а й промислово-, транспортно-, аграрних комплексів. Каскад ГЕС на Дніпрі став важливим фактором формування ТВК саме в районах Придніпров «я. Формування нових ТВК сприяло розширенню електричних мереж на територіях, які не мають власних енергетичних баз.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, які мають невеликі розміри.

У Донецькому економічному районі на основі потужних промислових вузлів сформовано 11 ТВК. Вугільна промисловість відіграла основну роль у створенні Донецько-Макіївського, Горлівсько-Єнакієвського та інших ТВК.

У Столичному економічному районі виділяють Київський, Чернігівський, Житомирський, Білоцерківський, Бердичівський ТВК.

Житомирський ТВК зосереджує комплекс галузей легкої, харчової, машинобудівної, деревообробної та промисловості будівельних матеріалів. Легка і харчова промисловість становлять майже 70% вартості валової продукції. Підвищується роль машинобудування.

Функціонування агропромислових комплексів (АПК) має велике значення для подальшого інтенсивного розвитку сільського господарства України. Найбільш поширені у країні буряко-цукрові, плодоовочевоконсервні, виноградницько-виноробні АПК.

В Україні, де високе господарське освоєння території, зокрема Донбасу та Придніпров «я, а також густонаселених великих міст інших районів, слід удосконалювати ТВК внаслідок оптимізації їх галузевої структури, технічного переобладнання підприємств, раціоналізації внутрішніх і між галузевих транспортноекономічних зв «язків, посилення дії інтенсивних факторів. Це основний шлях розв «язання проблеми вдосконалення територіальної організації продуктивних сил і джерело економії суспільної праці в Україні.

3.3. Екологічні проблеми економічного розвитку України.

Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв «язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.

Проблема охорони навколишнього середовища зумовлена історичними та екологічними факторами розвитку економіки.

Так, займаючи 2,7% території колишнього СРСР, Україна мала понад 18% усього населення, виробляла близько 20% промислової та 25% сільськогосподарської продукції. Така висока концентрація населення та промислового виробництва значно впливала на стан навколишнього середовища, а, в окремих регіонах такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% площі і де проживає 16% населення України, в тому числі 22% міського, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної.

Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття, Придніпров «я. Північний Крим, м. Київ. Це зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв.

Особливо складна екологічна обстановка в районах, які прилягають до Чорнобильської АЕС, що пов «язано з радіоактивним забрудненням.

Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного антропогенного впливу на деякі компоненти природи.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. Водозабезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та в 3 рази вище, ніж у Східній. У південних областях відчувається дефіцит свіжої води.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів водної та хімічної меліорації значно погіршило баланс гумусу, особливо в чорноземних ґрунтах, підвищилась концентрація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність ґрунтів, порушилися водний і повітряний режими.

Щороку з сільськогосподарського обороту вилучається 5 — 7 тис. га ріллі для складування відходів виробництва, найбільше у Донбасі і Придніпров «ї.

Охорона і раціональне використання земель пов «язані із створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку ґрунту, меліорацією.

Проблема очищення і охорона атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною.

Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Слід зазначити, що оздоровлення навколишнього середовища в Україні неможливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються проблемами екології. Територію України за рівнем забруднення поділяють на:

1. Надзвичайно забруднені території(61 тис. кв.км.). Тут забруднення повітря в20−250 раз перевищує нормативи, води — у 5−25 разів, ґрунтів — у 1,5- 8,5 рази. До цієї зони належать Придніпров «я, Донбас, східна частина Причорномор «я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60 разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.

2. Дуже забруднені та забруднені - це території, зосереджені в районах, прилеглих до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.

3. Помірно забруднені території є найбільш сприятливими для життя, трудової діяльності і відпочинку. До них належать центральна частина України, а також західні області (крім Полісся), Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області.

4. Умовно чисті території розташовані в Карпатах, Шацькому приозер «ї. Південному березі Криму, деяких районах Придніпров «я, Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Черкаської, Київської, Сумської, Полтавської та Харківської областей.

Для вирішення проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обґрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому. Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони природи, тому для них слід розробляти окремі програми.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Конституція України. К., «Феміна», 1996. розд. XI.

2. Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів: Світ, 1994.

3. Поповкін В.А. Регіонально — цілісний підхід в економіці. К.: Наук. думка.1993.

4. Розміщення продуктивних сил. /За ред. Є.П. Качана.- К.:Вища шк., 1998. Розд. 3.

5. Розміщення продуктивних сил. /За ред. Ковалевського та ін.- К.:Либідь, 1996, розд.8.

6. Соціально-економічна географія України /Під ред.О.І.Шаблія.- Львів: Світ, 1995.

7. Економіка України. Журнал К.:"Преса України".

_.